gaukhman mykhaylo

Вірш Іосіфа Бродского «На незалежність України» два з половиною роки тому я аналізував для порталу HISTORIANS.IN.UA. Варто вказати, що цей вірш сприяв тому, що сьогодні деякі російські «праві» вважають Бродского за «свого» поета – стовідсоткового «імперця»1. Загалом анти-ода Бродского набула популярности у сучасних читачів і здобула своєму Авторові репутацію «борця за Росію»2.

Відомий російський літератор і популяризатор історії літератури Дмітрій Биков характеризує поезію Бродского яко «риторичну» – нечуттєву до змісту поетичного висловлювання і надмірну за пристрастністю словесних формул, в якій «імперці», не схильні до людинолюбства, можуть знайти «свої» вірші3. Не приймаючу загальну позицію Бикова, – що треба відштовхуватися від смислу віршів, а не від образу поета4, – наполовину погоджуюся з його поясненням того, чому Бродского полюбили «імперці».

Чому лише наполовину? Як на мене, великі «мармурові» вірші Бродского припадуть до душі не тільки «імперцям», але саме останні можуть сприйняти їх як апологію «імперського». Бодай «привласнений» ними Поет був євреєм, космополітом, еміґрантом і не побував у пострадянській Росії, попри власні молодечі рядки: «Не страны, не погоста / Не хочу выбирать. / На Васильевский остров / Я приду умирать». Та й Імперія Бродского, як на мене, більше стосується Першого Риму.

 

1. Чому Борис Херсонський?

https://www.youtube.com/watch?v=z7Wy9PYdDNg

Борис Херсонський читає вірш Осіпа Мандельштама
«Сохрани мою речь навсегда за привкус несчастья и дыма...» (Одеса, 2016)

Хто ж має право і талант відповісти на прощання без прощання з Україною, висловлене Іосіфом Бродскім? Тільки інший поет – який пише російською, але є не російським, а українським – перебуває по інший бік анти-оди. Таким поетом є одесит Борис Херсонський. Йому належить вірш-відповідь Бродскому. А нещодавно він написав інший вірш на «тему Бродского» – на роковини свого «співрозмовника»:

Памяти Иосифа Бродского

Иосиф, я пережил скончание века, его излом.
я видел, как железо, сданное нами в металлолом,
прогремело воскресшей военной техникой по мостовым.
Мертвые сраму не имут. Хуже живым.
Живым, носившим красные галстуки и значки
с профилем Ленина, из них получились качки
в девяностые, а ботаны надели очки
и смотрят на мир, что меняется на глазах,
которые видят все хуже, и лица в слезах
встречаются на экранах, чаще чем наяву.
Море все еще держит корабли на плаву,
воздух с трудом, прогибаясь, помогает лететь
тяжелым бомбардировщикам. Страну обкорнали на треть.
Но страна не погибла, и мы покуда скрипим,
нужно куда-то ехать – в Берлин, в Иерусалим,
в Нью Йорк, там русская речь на каждом шагу.
Бежать почетнее, чем сдаваться на милость врагу.
Загорая на берегу
Атлантического океана, вспоминаешь одесский пляж,
перечень мелких краж
и крупных потерь,
и вздрагиваешь, как будто тяжелая дверь
за тобой захлопнулась навсегда –
в мои-то года, когда борода
редеет, седеет как будто-бы взапуски.
В обиход опять возвращаются шерстяные носки.
Старость берет в тиски.

Я пишу в этот вечер, Иосиф, твоей строкой,
твоим спотыкающимся ритмом, хорошо, хоть своею рукой,
потому что хоть что-то свое надо бы сохранить –
какой-то стержень, какую-то красную нить –
нить сиротства, когда сердце стучит не в лад,
и дыр в сознании больше, чем в Колизее аркад,
и в советском паспорте запись – номад,
или бродяга, но вежливее, и так
входишь в историю. На Одиссеев не хватит Итак.
На эллинов Троя одна, на всех римлян – один Карфаген,
и тот разрушен. Как металл – автоген,
жизнь разрезает поровну небытие, пока
над тобою птицы небесные и такие же облака.

Цей вірш здається мені «антиімперським». Він розпочинається прозорою апеляцією до сучасности, а завершується констатацією відсутности імперій, які спроможні надати поетові-біженцю дах над головою: бездомність залишилася, а домівки ніде немає. Але розбирати цей вірш не буду. Бо ж мені йдеться про інший вірш. Але ще трохи про Бориса Херсонського. В нього є есей, присвячений Іосіфу Бродскому:

«Років зо п’ять тому, повернувшись з Н[ью]-Й[орка], я сказав дружині: “Знаєш, що треба робити, коли у шляхетних домах (хороших домах) вимовляють ім’я Йосіфа Бродского або намагаються прочитати його вірш?”.
– Що, що треба робити у шляхетних домах? – спитала Люська [поетка Людмила Херсонська. – М. Г.].
– Треба бридливо морщитися і трохи відвертатися, – щиро відповів я.
– Бути не може! – не менш щиро сказала Люська, – а що можна говорити?
– Краще промовчати. Але можна сказати, що ти особисто Бродского не любиш (ніколи не любила!). Або, що полюбляла, але він тобі набрид.
– Бути не можеш! Брешеш! – сказала Люся.
– Ділюся спостереженнями. Як казав віслюк Іа-Іа – не скаржуся, а відзначаю факти»5.

Чому ж так? Бо серед російського літераторів згадки про Бродского є mauvais ton. Тобі відразу прояснять, хто кращий за Бродского. Час минає – і нові покоління літераторів назвуть нових поетів, кращих за Бродского. А як до цього ставиться сам Херсонський:

«Гадаю, я єдиний у тусовці, хто спокійно й без афектації визнає вплив Бродского на власні вірші… Найбільш симпатичне, що мені казали про це те, що я не більше, ніж медіюум, вустами якого в половину сили говорить нобелівський лавреат. Я відповів, що більш почесної репліки не чув у житті».

Борис Херсонський констатує не применшуваний вплив поезії Йосіфа Бродского на сучасну російську поезію. А ненависть до Бродского – інший бік любові до нього. Мені дуже сподобалася фраза Херсонського:

«Дух винахідника динаміту через медіюмів – Нобелівський комітет – надів три корони на російські голови. Андрій Сахаров був коронований яко Владика Совісті Росії. Алєксандр Солженіцин – яко Владика Прози й Історії. Йосіфу дістався вінець і титул Золотого Сонця Російської Поезії».

Борис Херсонський не тільки визнає вплив Бродского на свої твори і сучасну російську поезію. Він прийняв од нього естафету, якщо доречно так сказати, написання різдвяних віршів. Наприклад:

Как бедняку жениться, так ночь мала.
Как Христу родиться, так ночь длинна.
Небо черно и снежная степь бела.
На Востоке звезда видна.

Три царя – на верблюде, слоне и коне.
Имена какие! Балтазар, Гаспар, Мельхиор.
Времена какие! Известно, что лихо не
приходит одно, и взор

не насытится зрением, также и тьмой,
не наполнится ухо звоном колоколов.
Короче – спи Младенец прекрасный мой!
Нам не сносить голов.

Не сносить на плечах голов, на спинах – горбов.
Ночь длинна, и ветер – как сорвался с цепи.
Нам еще умирать и, говорят, вставать из гробов.
Спи, Младенец прекрасный, спи.

https://www.youtube.com/watch?v=BQ8gIHcBs4Q

Виступ Бориса Херсонського на поетичному вечері «Двуречье – Дворіччя» (Київ, 2017)

На часі переходити до вірша Бориса Херсонського у відповідь Іосіфу Бродскому. Ця відповідь за формою повторює анти-оду Бродского, але за змістом пародіює її, змішуючи «високе» і «низьке». Херсонський також стилістично запозичив у свого візаві застосування етнічних пейоративів – «хохол» і «кацап». Підемо за строфами Поета.

 

2. Поразка Карла ХІІ – перемога Івана Мазепи

Вірш Бродского відкриває звернення до шведського короля Карла ХІІ, на сторону якого перейшов гетьман Іван Мазепа: «Дорогой Карл XII, сражение под Полтавой, / Слава Богу, проиграно». Шведський король поступається російському поетові у вірші-відповіді:

дорогой Иосиф сражение под Полтавой
обернулось вечным позором и вечной славой
говорят бежали хохлы и шведы сверкали пятки
а Мазепа теперь на нашей хохляцкой десятке
а на гривне пропащей святой Владимир креститель
а гривне той грош цена святой Владимир свидетель
жаль Карлу Двенадцатому места нет на купюре
Святой Георгий кивает святому Юре

«Дорога/ий» – так ми звертаємося до тих людей, які нам справді дорогі, але зберігаємо дистанцію щодо них і називаємо на Ви (якщо не йдеться про родичів). Тому звернення до Бродского «дорогий» є цілком доречним для Херсонського.

Для Херсонського, як і для Бродского, битва під Полтавою набуває подвійного значення: у 1709 році росіяни перемогли та гетьманська Україна не полишила берег Імперії. Натомість не минуло двохсот років, як перемога обернулася поразкою: сучасні українсько-російські відносини виглядають так, начебто Карл ХІІ виграв із тріюмфом. Звісно, обидва поета утрирують: в історії перемоги визначають поразки, а поразки – перемоги, пов’язуючи в колообіг «вічну ганьбу» і «вічну славу», в яких «вічність» завжди декларована, а не реальна.

1 Karl XIIs torg Stockholm Sweden

Статуя Карла ХІІ у Стокгольмі (1868).
Скульптор: Йоган Петтер Молін


Які речі засвідчують самостійність України та вшанування її героїв? Гроші! Гроші – це найреальніша реальність. Їх неможливо заперечити, неможливо бойкотувати банкноту тільки тому, що на ній не те зображено. Напевно, тому на новій російській купюрі номіналом «200 рублів», запровадженій в обіг од жовтня 2017 року, наявні саме «кримські сюжети». На аверсі «двохсотрубльовки» – пам’ятник кораблям, затопленим у Севастопольській бухті в 1854–1855 роках, а на реверсі – руїни Херсонесу Таврійського. Однак на іншій новій банкноті – номіналом «2000 рублів» – присутні інші сюжети, далекосхідні.
Українські гроші утверджують оцю перемогу-після-поразки Івана Мазепи. На «1 гривні» зображений Володимир Великий/Святий, який затвердив ув історії державу Рюриковичів. Щоправда, як указує Поет, вартість гривні, що вимірюється курсом до евро і долара, знижується і знижується. Але ж і рубль ніяк не є дорогим.

2 ukrainep106b 10hryven 1992

Аверс купюри «10 гривень» у первинній версії (1992)

Херсонський завважив відсутність на гривнях Карла ХІІ. Бо історія залишилася в історії. А перехід вчорашньої перемоги у сьогоднішню поразку засвідчує «кивок» звитяжного символу Москви та Росії Святого Георгія на адресу свого українського тезки – Святого Юра – покровителя соборної церкви греко-католиків у Львові. Так поразка Карла ХІІ обернулася перемогою Івана Мазепи – традиційного символу української самостійности в очах росіян.

 

3. На уламку Імперії

Римська імперія продовжує своє існування після зречення Ромула Августа. Руїни Колізею височіють посеред столиці Італії. Якщо на Землю впаде велетенський астероїд або людство не втримується від ядерної війни, Колізей встоїть довше, ніж цегельні та залізобетонні споруди. Римська архітектура спроможна пережити всіх нас!
Трансформованою латиною розмовляють на теренах колишньої Імперії, ба навіть на дунайських околицях, куди Август заслав Овідія. Бодай сучасні римські депутати вирішили, що імператор перевищив свої повноваження, і скасували його рішення. А російський літератор Владіслав Отрощенко натякає, що нікуди Овідій не виїжджав: інакше би місце його заслання не збігалося би з північним пунктом подорожі Ясона, а його описи прикордоння великої цивілізації хоч у чомусь відрізнялися би від образів із «Географії» Страбона6.

3 Statue of Roman poet Ovid in Constan a Romania

Статуя Публія Овідія Назона в Констанці (Румунія, 1887).
Скульптор: Етторе Феррарі

Так само, як і Римська імперія, продовжує своє після-життя й Радянський Союз. У сучасній Україні не можуть і не зможуть вирішити, що робити із спадком Імперії. Мені ж здається безглуздим займатися руйнацією старої спадщини, яка вже не прославляє ані вмерлих і коронованих, ані живих і самозваних імператорів. Краще перейматися новими залізобетонними та склопластиковими конструкціями. Тож, як пише Херсонський:

мы осколок Империи я живу на осколке
Александр и Тарас рядом на книжной полке
на крыше избы или хаты аист живет с лелекой
хохол воевал с кацапом вернулся живым но калекой
олимпийцы давно не прыгают проползают под планкой
говорят допинг-смокинг с лихорадкою-лихоманкой
привет вашему Ваньке и вашей красотке Таньке
лучше ходить в вышиванке чем ездить в советском танке

Хто тільки не цитує Бродского: «Если выпало в империи родиться, / Лучше жить в глухой провинции, у моря». Тепер ці «провінції біля моря» є окремим державами, ба навіть «провінції біля північного моря» стали частиною европейського співтовариства.


https://www.youtube.com/watch?v=CbSjNO6HYIQ

Іосіф Бродскій читає «Листи римському другу»

Україна ж залишається уламком Імперії, що визначає збереження імперської спадщини, поряд із неімперськими багатствами, старої провінції – нової держави. Всупереч пророцтву Бродского про жалкування за Імперією:

С Богом, орлы-казаки, гетманы, вертухаи,
Только когда придёт и вам помирать, бугаи,
Будете вы хрипеть, царапая край матраса,
Строчки из Александра, а не брехню Тараса.

– Пушкін і Шевченко сусідують на книжній полиці Поета з Одеси. Як сусідують ті, хто живе в ізбє, і ті, хто живуть у хаті. Можливо, Херсонський мав на увазі українців з різними культурними преференціями і всіх тих, хто «живе на дві культури».

Звідки ж з’явилося слово «уламок»? Гадаю, із самої поезії Бродского. Як завершуються його «Римські елегії» (1981):

Я был в Риме. Был залит светом. Так,
как только может мечтать обломок!
На сетчатке моей – золотой пятак.
Хватит на всю длину потемок.

Уламок – це бродяга без роду та племені, домівки і вітчизни. Як ідеться в його венеційській «Лагуні» (1973):

И восходит в свой номер на борт по трапу
постоялец, несущий в кармане граппу,
совершенный никто, человек в плаще,
потерявший память, отчизну, сына;
по горбу его плачет в лесах осина,
если кто-то плачет о нем вообще.

Як не почуватися уламком поряд із античною та середньовічною спадщиною італійських міст!
Уламок має стати кимось. Уламок Імперії має стати чимось…
І чому «уламок Імперії» – це тільки Україна? Чому не Росія, якій найгірше живеться без інших «уламків»?
Рядок «хохол воевал с кацапом вернулся живым но калекой», гадаю, не потребує пояснень. Окрім одного моменту – каліцтва. Як на мене, йдеться не тільки про смерті, страждання і матеріяльні втрати, а й про душевні потрясіння. Останні не відпускають нас. Простий, хоч і обманний, шлях – спробувати викреслити частину дійсности. Не викреслиш – наздожене. Треба з цим якось жити. І читати Сергія Жадана:

Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

4 Ostap Bender 2008

Пам’ятник Остапу Бендеру і вуличному хлопчику в Старобільську.
Скульптор: Андрій Боровий (2008).

«– Дядь, дай 10 копеек, а? Дяденька, дай 10 копеек, я тебе говорю.
– Может тебе дать еще ключ от квартиры, где деньги лежат?
– Не-е...» (з кінофільму Лєоніда Ґайдая «Дванадцять стільців», 1971).

NB: Як переплітаються біографії! Борис Херсонський і Сергій Жадан – трохи земляки. Херсонський провів дитинство у Старобільську на Луганщині – рідному місті Жадана і прототипі Старгороду, в якому син турецькопідданого зустрів зятя володарки діямантів. Херсонський написав вірш про своє старобільське дитинство, адресований Марінє Тьомкіній – російській поетці та подрузі Йосіфа Бродского:

Но я-то помню наш дом, наш двор в Старобельске.
Если не верите – хотите, план нарисую?
Дом стоит как раз посредине участка.
Крыльцо на сваях, узкая галерея.
Во второй половине дома жила Мавюська,
точнее Маруська, с пьяной своей семьею.

Это она показала мне через окошко веранды
страшное тело деда в гробу,
в блеклом бумажном веночке,
это она сказала – не бойся,
завтра придет казак и его закопает.

https://www.youtube.com/watch?v=uMUU9z-tBFM

Сергій Жадан читає свої вірші (Харків, 2015)

Повернемося до вірша-відповіді. Борис Херсонський продовжує свої міркування про імперський спадок: «олимпийцы давно не прыгают проползают под планкой / говорят допинг-смокинг с лихорадкою-лихоманкой». Якщо римські громадяни вимагали видовищ і вболівали за гладіяторів, то радянські громадяни тренувалися й уболівали за спортовців. Радянський Союз був спортивною наддержавою.

Що ж залишилося від спортивних досягнень минулого? В Україні конкурентоспроможність мають кілька напрямів, в яких удалося зберегти старі школи. Насамперед, жіночий біатлон і жіноча ж легка атлетика. Новою сторінкою став теніс – теж жіночий. Не тільки у житті, а навіть у спорті українці покладаються переважно на жінок!

Росіяни ж спробували відродити спортивну могутність. Завершилося це допінговими скандалами, дискваліфікацією їхньої національної збірної перед літньою Паралімпіадою 2016 року (перед тим ледве не дискваліфікували олімпійську збірну) і зимовою Олімпіадою 2018 року.

На завершення строфи Поет переказує вітання росіянам – й обирає українське: «лучше ходить в вышиванке чем ездить в советском танке». Як на мене, в останньому рядку ми бачимо утвердження популярної лінії: «радянське – російське». Так, Україна теж зберігає «радянське», будучи «уламком Імперії», до створення якої вона також доклалася. Однак «радянське» зберігається у «провінції біля південного моря» не в чистому вигляді, а вкупі з новими реаліями. «Радянське» для України залишається проблемним і незрозумілим, хоча очевидно існуючим.

 

4. Єврейське питання

– Скажи, Читальнику, як звуть володарів імперій?
– Напевно, Роксана і Олександр, Лукреція і Тарквіній, Тетяна і Євген, Ольга і Володимир, Наташа і П’єр?
– Ні, Сара й Авраам, Ревека та Ісак, Рахіль і Яків, Марія і Йосип.
– Чому ж не ті, хто творив імперії вогнем і мечем?

5 Piter Paul Rubens Tarquiniy Lukretsia

Пітер Пауль Рубенс «Тарквіній і Лукреція» (1609–1611)

Пояснення просте: справжній мешканець Імперії – той, кому вона належить в усьому своєму багатоманітті, кого цікавить простір од Дунаю до Інду, од Гібралтару до Вавилону, од Познані до Порт-Артуру. Хто шукає собі житло й заробіток на неосяжних землях, намагаючись не потрапляти на очі тим, хто творить Імперію вогнем і мечем. Тим паче, творці Імперії – самі вчорашні селяни з підстоличної глибинки – на деяких окраїнах виглядають ніяк не цивілізаторами, а радше варварами, тільки озброєними до зубів. Згадаємо місце Польщі та Фінляндії в Імперії Романових і «зовнішнього поясу» від Софії до Берліну для Імперії ґенсеків. Простіше кажучи:

дорогой Иосиф скажи из гроба доколе
нам евреям завидовать скорбной славянской доле
выбирать империи Древний Рим или Штаты за океаном
или Русь святую с полным граненым стаканом
был бы я шинкарем бородатым спаивал бы селянина
был бы бравым солдатом так шел бы себе до Берлина
есть только фашисты и наши ни Алькайды тебе ни Игила
но тебе то что – молчит твоя островная могила

Що означає для євреїв «заздрити скорботній слов’янські долі»? Що ця доля є скорботною – здається очевидним. Як на мене, тут ідеться про прийняття на себе долі росіян (у випадку з Бродскім) та українців (для Херсонського). Як не згадати іншого російського поета з українсько-єврейським корінням – Владіміра Висоцкого:

И било солнце в три ручья
Сквозь дыры крыш просеяно,
На Евдоким Кирилыча
И Гисю Моисеевну.

Она ему: «Как сыновья?».
«Да без вести пропавшие!
Эх, Гиська, мы одна семья –
Вы тоже пострадавшие!

Вы тоже – пострадавшие,
А значит – обрусевшие:
Мои – без вести павшие,
Твои – безвинно севшие».

Не впадатиму в розмірковування історика, що євреї – теж воювали, а росіяни – теж «сиділи». Ключовою є позиція «Ми», яка визначається спільною «скорботною долею». Тож нема де правди подіти: скільки євреї сусідують з українцями, росіянами, поляками – стільки перейматимуть «скорботну слов’янську долю», яка віддзеркалюється на дні їхніх очей, повних світової скорботи.

Прийняття долі й визначало «вибір Імперії». Бодай для Імперії єврей – це завжди непорозуміння, його неможна пояснити, йому неможна приписати, його неможна залишити у варварах, бо він інтеґрується до Імперії краще, ніж представник «імперського народу». Хто, як не єврей навчить громадян Імперії молитися Б-гу, не роблячи обрізання, як Апостол Павло, та, перепрошую за блюзнірське зіставлення, носити джинси, шукати будь-яку інформацію і цілодобово обмінюватися «лайками»?

Саме тому єврей-шинкар продає горілку українському селянину, а радянський єврей б’ється у лавах Червоної армії. Що ж йому ще робити? Робити щиро й очікувано. Так само євреям доводиться обирати, на боці кого вони – «фашистів» або «наших»? Бодай для українців і росіян ці слова на практиці сьогодні набувають протилежного змісту. І що нам ці близькосхідні терористи! Вони загрожують світу. Та що нам той світ!

6 Cemetry Brodsky

Останній притулок Поета

Бродскій висловився про України зо двадцять п’ять років тому. Що би він сказав сьогодні – невідомо: «мовчить» його могила на острові Сан-Мікеле.

 

5. Українська самостійність

Україна не заперечить і не віддасть свою самостійність, попри те, що вона «уламок Імперії», попри згадану дешевизну гривні, попри всі наші негаразди, попри все, – Україна більше не буде «глухою провінцією біля моря»:

я живу на осколке Империи осколок лучше не трогать
орел двуглавый об него обломает коготь
лети он вороной вместе со скипетром и державой
погладь его перья Эриния своей ладонью шершавой
пусть тиран подавится вампирским имперским супом
а мы проживем со своим оселедцем своим трезубом
привет тебе от еврейской фаршированной рыбки
танцуй хохол под звуки еврейской скрипки

Власне, про це – перші шість рядків строфи. Додам, що Ерінії – еллінські божества, які карають за порушення земних законів. Хто пішов проти України – буде покараний.

Останні два рядки строфи здається мені відповіддю на рядки Бродского: «Как в петлю лезть, так сообща, сук выбирая в чаще, / А курицу из борща грызть в одиночку слаще». Що то за борщ такий – з куркою? Борщ має бути з м’ясом! «Неправильному» борщу Бродского відповідає «правильні» фарширована риба і єврейська скрипка для українця.

7 Olexandr Roytburd Taras Shevchenko

Олександр Ройтбурд «Тарас Шевченко»

Пропоную такий коментар до українсько-єврейського мотиву вірша Херсонського: серед антиукраїнських звинувачень є висловлювання про нібито єврейський характер української влади, що й буцімто призвело до українсько-російської ворожнечі. Можна скільки завгодно доводити, що Порошенко – не Вальцман, але ті, хто вірить у це, не почують жодних арґументів. Тож краще сказати: «Ну і нехай Вальцман, зате наш Вальцман!». Так українці разом зі своїми сусідами-євреями, та й місцевими росіянами, почуваються спільнотою однієї долі.

 

6. Прощання з прощанням

Вище казав, що вірш Бродского – прощання без прощання. До чого це згодом призвело? Відповідь очевидна. Але чому би не попрощатися з прощанням, назавжди, поставити одну-єдину крапку:

дорогой Иосиф ведущий подрался с ведомым
почему бы каждому не зажить своим домом
если сила в единстве то слабость все же милее
поверь еврею хохлу с кацапским крестом на шее
мы якобы дружбу зарыли быть может вражду зароем
а пока в соборе епископы ходят воинским строем
и тиран стареет но держится молодцевато
и отставник у телика пьет и ругает НАТО

Хто знає українсько-російські відносини краще, ніж «єврей хохол з кацапським хрестом на шиї»? Тобто український єврей православного віросповідання. Одним словом, як кажуть в Інтернеті: «жЫдобандеровец». Відзначу, що відсутність знаків пунктуації робить вірш Херсонського вільним на емоційні відтінки: чи-то «єврей-хохол», чи-то «єврей, хохол» – залежить від ситуації.

Не знаю біографії Херсонського: що означає «кацапський хрест»? Можливо, відповідь на рядки Бродского: «Жовто-блакитный реет над Конотопом, / <...> / Даром что без креста, но хохлам не надо». Можливо, християнський мотив стосується різдвяних та інших віршів, а також останніх рядків у поезіях Бродского. Важко забути його «християнські» рядки, кількаразово їх прочитавши, як із «Натюрморту» (1971):

Мать говорит Христу:
– Ты мой сын или мой
Бог? Ты прибит к кресту.
Как я пойду домой?

Как ступлю на порог,
не поняв, не решив:
ты мой сын или Бог?
То есть, мертв или жив?

Он говорит в ответ:
– Мертвый или живой,
разницы, жено, нет.
Сын или Бог, я твой.

https://www.youtube.com/watch?v=UPmMFbCI_f0

Іосіф Бродскій читає свій вірш «Натюрморт»

Рядок – «мы якобы дружбу зарыли быть может вражду зароем» – завдяки тому «буцімто» вказує, що це зовнішній – для українця – погляд. Але якщо «дружба народів» зарита і відбулося прощання без прощання, то колись має настати прощання з прощанням, яке й дозволить вибудувати нормальні відносини: як іноземці з іноземцями. Так на письмі я можу розвести Бориса Херсонського і Йосіфа Бродского, написавши ім’я першого на український, а ім’я другого – на російський манер. Вочевидь, останні три рядки вірша стосуються сучасної Росії.

 

7. Дорога на Сребреницю

У вірші-відповіді Бориса Херсонського лунає сьогодення. Чому ж Іосіф Бродскій має за нього відповідати? Слова – не дії. Але ж слова не байдужі до дій, а дії – до слів.

https://www.youtube.com/watch?v=AAhyBeWN4OY

Документальний телефільм «Бродскій не поет» (Росія, 2015).

Режисери: Антон Желнов, Ніколай Картозія
Під час обговорення російського документального фільму «Бродскій не поет», знятого до його 75-річчя, почув репліку від журналістки Анни Нарінскої: мовляв, головним віршом Бродского є не «На незалежність України», а «Мотив Боснії». Це явно полеміка з «імперцями».

https://www.youtube.com/watch?v=AT0PnWgoSVI

Обговорення телефільму «Бродскій не поет»

в етері «Радіо Свобода» (Москва, 2015)

Певен, що ані перший – «імперський», ані другий – «миротворчий» – вірш неможна назвати головним для Поета. Прочитаємо другий вірш:

«Bosnia Tune»
by Joseph Brodsky
«Мотив Боснии»
в переводе Виктора Куллэ

As you sip your brand of scotch,
crush a roach, or scratch your crotch,
as your hand adjusts your tie,
people die.

In the towns with funny names,
hit by bullets, caught in flames,
by and large not knowing why,
people die.

In small places you don’t know
of, yet big for having no
chance to scream or say goodbye,
people die.

People die as you elect
brand-new dudes who preach neglect,
self-restraint, etc. – whereby
people die.

Too far off to practice love
for thy neighbor/brother Slav,
where your cherubs dread to fly,
people die.

While the statues disagree,
Cain’s version, history
for its fuel tends to buy
those who die.

As you watch the athletes score,
check your latest statement, or
sing your child a lullaby,
people die.

Time, whose sharp bloodthirsty quill
parts the killed from those who kill,
will pronounce the latter band
as your brand.

 

Просто помни, что пока
тянешь скотч и ждёшь звонка,
мошку хлопнешь, чешешь уд – 
их убьют.

В городках потешных пусть
от снарядов и от пуль
прячется невинный люд –
их убьют.

В тех неведомых местах
крикнуть напоследок страх
не даёт, тугой как жгут –
их убьют.

Раз тобою избран сноб,
чей политкорректный трёп
ложь возводит в абсолют –
их убьют.

Брат славянский, лепота
столь невместна, что летать
ангелы страшатся тут.
Их убьют.

Взгляд Истории таков,
что – по Каину – тишком
в пищу выбрать норовит
кто убит.

Помни же, свой матч следя,
и баюкая дитя,
и вникая в курс валют –
их убьют.

Время, суд бесстрастный чей
делит жертв и палачей,
числит тех, кто не причём –
палачом.

Яка дорога веде на Сребреницю? Дорога плекання національних та імперських гордощів і образ. Майже одночасно написав Бродскій ці два вірші: перший – 1991 року (за Владіміром Бондарєнком), а другий – 1992 року. Тоді ситуація в Україні та Боснії була зовсім різною. Але хіба не чиїсь не-прощання вможливили різанину в Сребрениці 1995 року?

Я нікого ні в чому не хочу звинувачувати. Тим паче – Йосіфа Бродского. Але хочу наголосити на відповідальности інтелектуалів. Навіщо сіяти ненависть і відмовляти іншим у свободі? Якщо Ви так чините – Ви торуєте шлях на Сребреницю, до нової та нової Сребрениці.

8 Monument Brodsky Moskow

Пам’ятник Іосіфу Бродскому в Москві (2011).

Скульптор: Ґєорґій Франґулян; архітектор: Сєрґєй Скуратов

Підбиваючи підсумки, Борис Херсонський відповів Іосіфу Бродскому із сьогодення. Вірш говорить сам за себе. Я тільки прокоментував. І нагадав про відповідальність за слова, яка рано чи пізно наздоганяє того, хто висловився. Як писав улюблений Іосіфом Бродскім поет – Уістен Г’ю Оден у вірші-епітафії «Пам’яті Уільяма Батлера Йейтса», перекладеному Бродскім:

Время – храбрости истец,
враг возвышенных сердец
и зевающее от
тела розовых красот, –
чтит язык и всех, кем он
сущ, продлен, запечатлен,
их грехи прощая им
как преемникам своим.

 

  1. Див. біографію Поета від соратника російського публіциста Алєксандра Проханова: Бондаренко Владимир. Бродский. Русский поэт. – М.: Молодая гвардия, 2015. – (Серия: Жизнь замечательных людей. Малая серия). Особливо про вірш «На незалежність України»: С. 373–389.
  2. Кантор Максим. Бродский, Путин и белая лента (24 октября 2015 года) // Радио Свобода.
  3. Див.: Дмитрий Быков: как Иосиф Бродский стал главным поэтом «русского мира» [Лекция] (прочитано – 26 июня 2015 года; опубликовано 7 марта 2017 года).
  4. Див. мою критику оцінки Дмітрієм Биковим іншого «риторичного» (за його типологією) поета – Владіміра Маяковского: Гаухман Михайло. Романтика Владіміра Маяковского (1 березня 2017 року) // Україна Модерна.
  5. Тут і далі цитати та характеристики за: Борис Херсонский. Не быть как Бродский // Крещатик. – 2007. – № 2.
  6. Отрищенко Владислав. Тайная история творений // Его же. Гоголиана. Писатель и пространство. – М.: АСТ, 2016. – С. 118–121.