Авторська колонка

2017 01 27 masliychuk2Читаючи інтернет ресурси, повсякчас натрапляєш на досить помітну риторику про «втечу в історію», що на сьогодні на просторі Східної Європи і поза ним відбувається велике посилання до минулого, а не мислення перспективами майбутнього.  Великий доступ до інформації роширив межі розумінь і збільшив кількість людей, що довільно тлумачать минуле. Державні і суспільні практики радше тяжіють до міфу, аніж академізму, апелюють до «правди», а не до візії завтрашнього дня. 

2017 01 15 domanovskyУ пропонованому есеї ми не будемо звертатися до цих подій трирічної давнини чи їхніх визначень, зосередивши увагу на суттєво давніших явищах та їхньому сприйнятті сучасниками. Йтиметься про Візантію, і, відповідно, текст не стосуватиметься ні України, ані Росії. Однак, з огляду на те, що обидві країни належать до візантійського культурного поля і рівночасно претендують на рецепцію візантійського цивілізаційного спадку чи, навпаки, відкидають свою причетність до нього, можна буде спробувати побачити, яка з країн насправді є більш «візантійською». Принаймні, в контексті ставлення суспільства до «державних переворотів» чи «Революцій Гідності».

gaukhman mykhayloУ перші роки існування Інтернет-порталу HISTORIANS.IN.UA найбільш дискусійною темою було становище української історіографії. До цього питання я звернувся в першій частині цього «ювілейного» есею. В останні два роки надзвичайно високої температури досягають обговорення питань історичної політики та національної пам’яті, що відбивається й на дискусіях «гісторіансів». Причому це властиво не тільки для України, а й для наших сусідів на сході та заході. Іноді розпал пристрастей роблять спалахи суспільного занепокоєння історією подібними до масових фобій. Адже до великої гри з трагічною історією долучаються політичний популізм і медійні кампанії. Спробую розібратись із цим явищем на прикладах останнього десятиліття.

gaukhman mykhayloНаприкінці 2016 року Інтернет-порталу HISTORIANS.IN.UA виповнилося п’ять років. «Офіційно» сайт веде свій початок од 1 січня 2012 року. Але перші публікації, наскільки пам’ятаю, з’явилися напередодні того Нового року. Перший ювілей дарує вдалу нагоду підбити підсумки та окреслити перспективи. Наразі зосереджуся не на самому сайті, а на його додатку – спільноті HISTORIANS.IN.UA у соціяльній мережі «Facebook» і загалом Інтернет-дискусіях, які ведуть «гісторіанси» – постійні учасники спільноти або тих дискусіях, які могли би зробитися цікавими для нас. Усі ці дискусії відображають обставини нашого історіографічного часу.

2016 12 19 prymachenko 014-7 грудня 2016 році у мальовничому куточку Польщі – Біловежжі відбувся круглий стіл, який організатори – Centrum Polsko-Rosyjskiego Dialogu i Porozumienia (Центр російсько-польського діалогу і порозуміння) – суто номінально приурочили до 25-річчя розпаду СРСР. Насправді ж на порядку денному обговорення стояли найбільш гострі питання сьогодення. Мова йшла про інституціональну кризу Евроспільноти, суспільні трансформації та загрози, що вона несе сталому політичному розвитку, інструменталізація історії та майбутні перспективи історичного діалогу у Центрально-Східній Европі.

2016 11 18 Serdiuk 15Зізнаюсь, ще ніколи у своєму житті я не хотів побачити якийсь пам’ятник, як в цей день той миршавий бюст...

Данило Ільницький. Бодя СолчВластиво, його погляд свідчить про новий тип героя – не революціонера-крикуна (архетип з минулого), а щирого активіста з добрими очима, науковим доробком за плечима та ідеями в голові.

2016 11 13 Ivanjuk 1Аби зрозуміти різницю поміж націоналістами й консерваторами у Польщі, варто подивитись на дві головні ідеологічні течії, від яких бере початок теперішній політичний ландшафт: доктрина Юзефа Пілсудського – соціаліста, який поділяв ідею багатокультурної Польщі і доктрина Романа Дмовського – антисеміта, расиста, українофоба й апологета «етнічно чистої, білої Польщі». До доктрини останнього у Польщі апелюють лише націоналісти, які на політичному спектрі знаходяться набагато правіше правлячої партії ПіС, а їхня реальна вага дуже низька.

2016 10 14 gaukgolІдентичність завжди є ситуативною, хоч і вкоріненою в змістовні компоненти культури та соціяльні умови існування етнічної групи або національної спільноти. Базова конфігурація «Свій–Інший–Чужий» має сталість тільки в рамках певного національного проєкту або суперництва різних національних проєктів, і належить певній більш чи менш швидкоплинні епосі. Цей проєкт або конфлікти різних проєктів зазвичай задають війни та революції, навіть якщо ці війни гібридні, а революції – мирні. Бо непересічні події інтенсифікують національну ідентифікацію.

2016 11 05 NazarenkoУ «Сто років самотності» Маркеса є епізод, коли містечко Макондо вразила епідемія амнезії. Щоб не забути назви речей і тварин, люди чіпляли на них таблички (у центрі містечка на стовпі висів напис «Бог є»). Мандрівка на територію «Трахтемирівського півострова» наштовхнула на думку, що у нас багато сіл і містечок, подібних до Макондо. От лише табличок менше та й написи інші.

 

Additional information