Якщо населення України не позбудеться неорадянських корумпованих русофільських кланів, які зараз при владі й які виросли в умовах російського колоніалізму в його радянській версії, то з порівняльної колоніальної перспективи не виключено, що українцям через кілька поколінь випаде в найгіршому випадку доля північноамериканських індіанців. Там, де чотириста років тому були їхні рідні землі, вони тепер живуть у «резерваціях», де співають свої пісні та поволі вмирають від алкоголізму та наркоманії.
...
Останнім часом поширюється теза про те, що «Україну створили більшовики». Цьому сприяє недооцінка аналізу впливу комунізму на націєтворчий процесу радянській Україні. Поза увагою залишаються кардинальні зміни у ставленні комуністичного центру до «українського питання», що відбулися протягом 1920 р. Тим часом ці зміни, сприяючи перемозі більшовиків у громадянській війні, значною мірою зумовили зиґзаґи в національній політиці Кремля, які існували як у міжвоєнний період, так і пізніше.
...
In a letter to Stalin in February 1919 Ukrainian Communist Mykola Poloz drew attention to another problem. Unless local revkoms stopped dissolving non-Bolsheviks soviets, imposing only Bolsheviks on them, and stopped persecuting pro-Soviet activists just because they were Ukrainian, he wrote, Ukrainians would see Russian rule as occupation by an armed foreign power. The prevalence of Jews in revkoms and vykonkoms, he continued, alienated the population, who grumbled: “we expected the Bolsheviks but got instead some kind of Jewish communes”. A personal letter from the Ukrainian assistant to Ukraine’s Bolshevik commissar for engineering, written that June, begged Rakovsky to replace Jews with Ukrainian and Russian officials to avoid bloodshed....
Гейден Вайт. Практичне минуле.
14.05.2012
| Дослідження
Сьогодні професіоналізація історичних досліджень передбачає, принаймні в принципі, що минуле має вивчатися, як кажуть, «тільки заради нього самого» чи як «річ у собі», без жодних прихованих мотивів, відмінних від прагнення істини (звісно ж факту, радше ніж доктрини) про минуле та без жодної схильності до виведення уроків з дослідження минулого та перенесення їх у теперішнє для обґрунтування дій та програм на майбутнє. Інакше кажучи, історія у своєму статусі науки для дослідження минулого мала очиститися від усякої зацікавленості у практичному минулому – окрім, звісно, окремих помилок чи оманливих властивостей пам’яті, які слід коригувати за допомогою непорочної історичної свідомості, яка має справу лише з «речами як вони є» чи були, але ніколи – з бажанням того, «якими вони могли б бути».
...
Будь-хто може досліджувати історію, але справжня проблема полягає в тому, щоб перетворити знання, отримане в результаті вивчення історії, на знання, що його люди, які живуть у сучасності, можуть використати для відповіді на питання: «Що я/ми маю/маємо робити?». Це не стільки політичне, скільки метаполітичне питання. У наш час, коли політика звільнилася від усіх можливих обмежень стосовно того, що держава (або, що є по суті тим самим, корпорація) може робити, ми потребуємо способу поміщення політики та корпоративної активності у певну перспективу, відмінну від тієї, що санкціонується самою державою та корпораціями. Мистецтво пропонує таку перспективу.
...
Anyone could study history but the really difficult thing was to turn the knowledge one derived from the study of history into a knowledge that people living in the present could use for helping to answer the question: “What should I (we) do?” That is not so much a political question as, rather, a metapolitical question. In our time, when politics has broken free of any imaginable restraint on what the state (or, what amounts to the same thing, the corporation) can do, we need a way of putting politics and corporate activity in some kind of perspective other than that sanctioned by the state and corporations themselves. Art provides such a perspective.
...
Особлива позиція А. Шептицького та його оточення, т. зв. «кола Св. Юра», в роки німецької окупації стала підставою для сприйняття керівництва Греко-католицької церкви на тогочасній політичній арені як окремої політичної сили, на рівні з УЦК та ОУН. Ставлення митрополита до ідеї української держави як наступного кроку в справі поєднання українського суспільства було очевидним. Втрата українцями власної національної ідентичності загрожувала існуванню Греко-католицької церкви в регіоні. Однак, жодний народ, на глибоке переконання Андрея Шептицького, не може досягти свого національного ідеалу без цінування життя кожної людини та дотримання Божих заповідей у справі творення своєї нації.
...
Відомо, що близько 400 євреїв, переважно старі і хворі, що просто не могли дійти до табору, були закриті у приміщенні синагоги на вул. Міщанській. Там вони загинули від голоду та лютих морозів. Як свідчать документи з архівів СБУ, на території цієї синагоги службовцем допоміжної поліції С. Локтєвим особисто було вбито кілька євреїв. У грудні 1941 р. він разом із іншим невідомим поліцейським взяв участь у арешті 25-річного єврея Михайла Шульмана, що мешкав у будинку №10 по вул. Харківська набережна. Під час арешту Шульман намагався видати себе за караїма, але це не допомогло. Поліцаї відвели його в приміщення синагоги на вул. Міщанській та розстріляли.
...
Відразу впадає в очі неточність назви статті – про «альтернативний» проект можна було б вести мову лише в тому разі, якби він справді (вибачте за тавтологію) хоч якоюсь мірою був альтернативний, тобто хоч якось, хоча б побіжно розглядався керівництвом УСРР чи РСФРР як можливий варіант. Жодного підтвердження цьому Автор не наводить. Спершу, коли побачив назву (на рік уваги не звернув), то подумав, що мова йде про справді альтернативний проект української сторони (1923 року), тобто назва відповідатиме змісту, але це виявилося не так.
...
Зрозуміло, що така копітка робота з персональними даними вимагає від історика певного методологічного вишколу й малопридатна для швидкого «випікання» кваліфікаційних робіт – кандидатської чи докторської дисертацій. Але, в міру насичення дослідженнями історичного періоду Другої світової війни, дійде черга і до таких «невдячних» тем, як перегляд статистики.
...
Складывается впечатление, что коммеморация войны разбилась на несколько простых действий: нацепить георгиевскую ленточку, подарить цветы ветеранам, полюбоваться под стакан водочки на фейерверк. Само прошлое уже не нужно знать, поскольку пара стандартных предложений объясняет всё происшедшее, сложность и противоречивость событий полностью исчезает за глянцевой картинкой. Такая память недалеко ушла от забвения. И если память о войне должна была воспитывать в подрастающем поколении белорусов патриотизм – то эффект получается обратным. Растёт равнодушие, апатия, недалёкий прагматизм. Слова о «героизме дедов» очень легко позволяют ускользнуть от ответственности за собственные действия.
Свято Перемоги в Хоминцях. Люди сходяться на площу до «пам’ятника». Пече сонце, школярі пріють в урочистому вбранні. Вусатий баяніст перебирає клавіші. Жіночки в хусточках відірвались від буденних справ. Сільський голова, як заведено, проголошує урочисті слова, діти поіменно згадують загиблих земляків, список довжелезний. І як обухом лунають слова голови: «У нас в гостях сьогодні син німецького солдата. Слово йому».
Теорія вже не є виключно результатом аналізу пізнавальної діяльності історика, так само вона не є лише створеною філософами чи теоретиками соціальних наук «великою теорією», що її можуть використати у своєму дослідженні історики-практики, ще раз підтвердивши її слушність своїм джерельним матеріалом. Натомість, теорія (малого або середнього обсягу), сформульована на підставі аналізу конкретного джерельного матеріалу, має бути тепер результатом практично кожного історичного дослідження.
