Жегота Паулі: парубки та штучна історизація пісень
У 1839-1840 рр. поляк Жегота (Ігнацій) Паулі[1] опублікував у Львові два томи збірки «Pieśni ludu ruskiego w Galicji». Підготоване до друку видання було майже одночасно з «Русалкою Днѣстровой», передмову автор датував 5 травня 1836 р. Укладач прямо зазначив, що його збірка фактично є доповненням збірки Вацлава Залескі[2]. Паулі також повідомляв у передмові, що поруч з галицькими він передруковував «малоросійські пісні» зі збірки Максимовича (1827); він попередив, що позначив у себе ці пісні як «українські». Запозичення обґрунтовувалося тим, що їх співають і в Галичині[3]. Повністю були передруковані й пісні з «Русалки Днѣстровой» (подані інколи з невеликими текстуальними змінами), однак цього укладач вирішив вже не зазначати. Не вказав він й інших джерел запозичень, щодо яких Осип Бодянський писав:
[Жегота Паули] переписал пѣсни… польскими буквами из некоторых, вышедших до него, сборников, даже из перваго изданія «Малороссійских пѣсен», М. А. Максимовича, в Москве 1827 г., из Основяненковой «Маруси», Прачова «Собранія Русских народных пѣсен с их голосами», 1790 и 1806 г. и других, и таким образом приписал Руси Галицкой то, что собственно принадлежит Руси Днѣпровской[4].
Втім, видавцю «Pieśeń ludu ruskiego w Galicji» закидали не тільки невідповідність публікації тогочасним науковим стандартам. Головацький прямо звинувачував його у крадіжках текстів. У підготованих на початку 1881 р. мемуарах він писав про часи «Руської трійці»:
Вмѣстѣ с нами коллегіи посѣщал небольшой человѣчек, нѣкто Игнатій Паули, мазур, пріѣхавшій из Сандечской гимназіи в университет. […] Паули выманил у нас не только тетрадки народных пѣсенъ, но и переписал от меня пѣсни Максимовича и послѣ продал книгопродавцу К. Яблонскому, который их издал в двух частях […] хотя он вовсе не собирал пѣсен, а переписал готовыя[5].
Невідомо, наскільки справедливими були звинувачення виказані майже за півсторіччя потому. Схоже, що якийсь конфлікт між Паулі та «Трійцею» виник вже після друку збірки[6], можливо як внаслідок її публікації. До цього, у студентські роки, відносини з Паулі у «Трійці» були цілком приятельськими[7].
Втім, не зважаючи на проблемність збірки з точки зору фольклористики та уявлень про авторські права, у 1840-ві рр. для читачів у тому числі через неї презентувалася пісенність русинів.
Важко сказати напевне, чи було це проявом плагіату – або ж свідченням впливу «Трійці» на свого тодішнього приятеля, але «Pieśni ludu ruskiego w Galicii» відкривалися тим самим епіграфом з поезії Богдана Залєскі, що і розділ з піснями у «Русалці Днѣстровой»: «Co się stało! / Gdzie to naszych dum połowa? / Zaporožskich dziś tak mało! […]». Презентація русинських текстів починалася з відсилки до козацької теми, як також стає видно далі, Паулі намагався «виправити» ситуацію з «дефіцитом» козацьких дум.
До двох томів видання потрапило 56 пісенних текстів зі згадкою козаків, різних жанрів, від дум до коломийок (18 з них укладач позначив як «українські», тобто запозичені зі збірки Максимовича[8]; всього у збірці 698 пісень, «козацькі» становлять 8% загалу)[9]. Жегота Паулі прямо пояснив, ким для галицьких русинів була переважна більшість цих козаків з пісень. Втім, зробив це він чомусь лише у примітці до обжинкової пісні «Там на горойці три паненойці ячмінь жнуть» (це третя від початку пісня зі згадкою козаків у збірці, попередні дві були подібного змісту). При згадці козаченька, який тримає дівчину за білі рученьки, укладач зазначив:
Kozak oznaczał w pierwszych czasach zbroynego wojownika, teraz w pieśniach znaczy hożego młodziana tyle со serbskie junak, czeskie hoch‚ słowackie sushaj, rossyjskie mоłоdес, w polskich pieśniach kаwаler[10].
Ця заувага є ключовою для розуміння побутування «козацьких пісень» у галицькому фольклорі. Галицькі русини співали не про далеких їм наддніпрянських воїнів, а про місцевих ладних парубків.
Підтверджує це і безпосередньо контент пісень. Всі тексти Паулі розподілив на декілька категорій: обрядові пісні, думи, пісні, пісні до танцю; всередині цих категорій поділ на підгрупи йшов також за жанровою або змістовою ознакою чи ситуаціями вжитку. Виглядає, що Паулі просто модифікував класифікацію Залєскі. Тексти з козаками опинилися розсіяними по усіх розділах (див. таблицю 1). Якщо узяти тільки галицькі тексти, 38 пісень, то у 24 з них (63%) мова йшла саме про відносини козаків з дівчатами (любов, підмовляння, зрада). У 14 текстах (37%) прямо вказано на молодість козаків; у 16 (42%) вони згадані разом зі своїм конем. І тільки у 9 текстах (24%) прямо чи опосередковано – через згадки загибелі, озброєності або грабунків, йдеться про можливість трактування козаків саме як воїнів або здобичників. При цьому 7 подібних пісень – це думи, де козаки безсумнівно згадані як воїни[11]. Тож, узагальнено козак з галицьких пісень виглядає як молодий нежонатий парубок, схильний до розбишацтва – пиятики, підмовляння дівчат або ж навіть грабунків. Якщо повернутися до збірки Вацлава Залєскі, приклавши до інтерпретації козацьких пісень «парубоцький контекст», то зауважимо загалом подібну картину. Навіть не відсіюючи «проблемних текстів», з 49 пісень у 36 (73%) йшлося про різного роду відносини з дівчатами (жінками); також нараховуємо по 11 (22%) згадок щодо козацької молодості, коней, або ж якоїсь потенційної войовничості[12].
На те, що козаки у принаймні частині пісень зі збірки Жеготи Паулі, не воїни, а просто парубки, ясно вказує «Ой весна уже красна…» (ІІ с. 59), у якій козаченька «в суботоньку в вечереньку до рекрут забрали». Звісно, що рекрутчина не стосувалася представників козацького стану. У тексті до того ж, згадуються галицькі Рипнів, Бережани та Оттинія. Принагідно зауважу наявність цього ж сюжету у двох піснях зі згадкою козаків, позначених як «українські» – «Ой зачула ж моя доля…» (ІІ, с. 60) (зі згадкою Полтави) та «Ой крикнули орли з-за моря летячи…» (ІІ, с. 63). В них йдеться про традиції російської рекрутчини:
Приїхали до Полтави…
…Бистрі ніжки розковали,
Білі ручки розв’зали
Та повели у світлицю
…Чорні кудрі підголили
Тай муніцью начепили (II c. 60-61).
Втім, маю зазначити, що є й інші приклади – згадка старенького козака, або дві згадки козаків одружених; які, втім, одиничні і не перекреслюють загальної тенденції (тим більше, що 2 з цих пісень запозичено зі збірки М. Максимовича, тобто в них описано наддніпрянські реалії)[13].
Окремим нюансом є інтерпретація всього, що мною загалом віднесено до проявів войовничості. Очевидно, що в історичних думах козаки безсумнівно згадуються як воїни, у боротьбі з татарами та поляками (а саме до дум належить 7 з 9 згадок «атрибутів» войовничості). Однак інші сюжети – наприклад, споряджання козака на війну чи згадки загибелі є універсальними. Пісня не втратить сенсу у випадку обох змістовних наповнень: для Наддніпрянщини козака (представника козацького стану) виряджають на війну до козацького війська; у галицькому варіанті ж козака (ладного парубка) проводжають на війну (до цісарського війська). Як ми бачили вище, відомі варіанти коли «жовнір» просто заступав «козака» у тексті. Аналогічна логіка поширюється і на пісні зі згадками озброєності, загибелі чи участі у грабунках.
Отже, заувага Жеготи Паулі та аналіз його збірки дозволяють прояснити причини розповсюдженості козацьких персонажів у галицькому фольклорі. Разом з тим, схоже, що він не надавав спеціального значення присутності козаків серед персонажів пісень. Однак, це не стосується розділу «Dumy historyczne», в якому ми зустрічаємо спроби штучної «історізації» козацької теми у фольклорі. Паулі відкрив розділ приміткою, в якій окреслив розуміння жанру дум:
Dumami zwie sіę nа Rusi wszelki rodzaj pieśni rоżnіący sie od innych swym przedmiotem epicznym, aczkolwiek nie we wszystkich dumach wykończonym; [...] Dumy niegdyś były wyłączną tylko wlasnościa bandurzystуw [...] My tu do dum historycznych liczymy wszelkie pieśni, które albo zdarzenie tyczące sie kraju, albo też osoby jakiej w dziejach naszych znakomitej opiewaja[14].
Відмінністю презентації пісень у цьому розділі від решти двотомника була наявність передмови до текстів, об’єднаних, на думку Паулі, одним сюжетом (в інших випадках наявні лише загальні передмови до кожного жанру). Читачеві не тільки показувалося, що співають русини, але і пояснювалося – про що саме вони співають. Розділ являє собою своєрідний «літопис»: думи подавалися за хронологією, а кожен текст чи група текстів були прив’язані до якоїсь конкретної дати та події. Виглядало начебто переконливо – і читач, про першу наведену думу
В Царігроді на риночку
Та п’єт Байда мід, горілочку [...]
Та турецький цар заїжджає,
Либонь Байду підмовляє:
– «Візьми в мене доньку, царивоньку
Та будеш мати за жіноньку ».
«Твоя донька хорошая –
Твоя віра – проклятая» (І. с. 132)
перед тим, як побачити її текст, з 2-х сторінок передмови міг дізнатися, що галичанами співалося не просто про якогось зухвальця-байду, що не захотів брати за дружину турецької царівни, образив султана і був ним за це страчений, а саме про смерть князя Дмитра Вишневецького у 1563 р. На жаль, про походження тексту нічого не повідомлялося – як і про те, чи усвідомлювали самі співці, що їхня пісня відноситься до історичного жанру і базована на реальних подіях – і чи було б зрозуміло без коментаря, про якого саме персонажа йдеться. Подібною є ситуація і з піснею «Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється / Гей той то Хмельницький що з ляхами б’ється» (І с. 138), в якій йдеться про розгром польського війська. Читачеві пояснювалося, що стосувалася вона саме битви під Жовтими Водами. Причини співвіднесення події і тексту очевидні – бо у пісні йшлося
Гей поїхав Хмельницький к жолтому броду,
Гей не один лях лежить головою в воду;
Не пий Хмельницький дуже той жолтої води,
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди (І, с. 138).
Однак у даних випадках тексти пісень дійсно могли бути похідними від опису реальних подій, і Паулі своїми коментарями просто «відкривав» їх початковий сенс для читача.
Презентація ж пісні, начебто присвяченої облозі Львова (1648) демонструє випадок абсолютно штучної романтичної «історизації». Як текст, що ілюстрував згадану подію, подавалася навіть не дума або просто відносно співзвучна за змістом побутова пісня – а колядка! У коментарі Паулі зазначив:
Duma niniejsza, którą zwykle podczas kolęd także śpiewaja, aczkoiwiek niewymienia nazwy Chmielnickiego, przecież z tegoż to czasu pochodzić sie zdaję; poezyja narodu nielubująca w samych gołych faktach historycznych, okrasiła swym właściwym sposobem саłе zdarzenie[15].
Тобто, у даному випадку фольклорист вже свідомо «розмивав» задеклароване ним же самим розуміння жанру дум. Щоправда, колядка-основа дійсно спокушає прочитати її як історичну пісню:
А в чистім полі, близько дороги,
гей, дай, боже!
Стоїть наметець дуже шовкови[й].
[А в] тім наметці стоїть столичок,
На тім столичку гречни[й] молодець.
Гречни[й] молодець (ім’ярек)
Військо збирає, під Львовом стає,
Під Львовом стає, все шерегує,
А своє військо на Львів рихтує.
Як кіньми обернув – Львів ся іздвигнув;
Як шабельков звив – Львів ся поклонив.
Ой вийшли к’ нему і всі міщани,
Ой всі міщани, всі предміщани,
Винесли єму мису червоних […] (І, с. 140).
Власне, у якості історичної пісні ця колядка, записана Шашкевичем, була введена в обіг ще перед друком її Паулі. У 1835 р. Вацлав Мацейовскі, здійснюючи публікацію фрагментів Львівського літопису, супроводив її даним текстом, зазначивши: «Кажется не помешает делу помещение здесь русинской народной песни, описывающей эти происшествия и находящейся до-сих-пор в устах народа»[16].
Як доводить Роман Кирчів, публікатор отримав її від Кароля Вуйцицькі, той від Августа Бєльовскі, а останній – від когось з «Руської трійці»[17]. Сам Шашкевич спробував «виправити» запис, додавши історичного фактажу і уклавши на її основі вірш «Хмельницького обступленіе Львова»[18]. Найбільш пікантна деталь ситуації – Філарет Колесса, студіюючи фольклорні впливи на поезію Шашкевича, не знав про запис ним цієї пісні. А тому у якості джерел до його вірша Колесса розглядав інші колядки. З наведених дослідником паралелей стає очевидно, що загалом ми маємо справу з розповсюдженим фольклорним сюжетом, який не прив’язаний до конкретних подій[19]. Однак, завдяки згадці Львова[20] «прочитання» її було «очевидним» для львівських романтиків. Налаштування на подібні «відкриття» відбито в описі мандрівки Головацького (1839):
«Думки мої блукають між людьми, досліджують старовину, в сумній думі вишукують забуту бувальщину, в численних весільних обрядах відкривають залишки колишніх обрядів дохристиянського слов'янства, у веселих гагілкових та колядникових танках віднаходять хороводи на честь забутих богів…»[21].
Процедуру «історизації», подібну до випадку з колядкою, відбулася і з частиною інших текстів розділу. До 1651 р. Паулі прив’язав два тексти про смерть одного зі сподвижників Хмельницького – козацького полковника Нечая. Перший (походження якого не зазначалося) виглядає дійсно як дума з описом подій Хмельниччини – пісенний Нечай воює з ляхами, очолюваними Калиновським. Але інший текст є просто варіацією пісні із розповсюдженим сюжетом про вбитого козака/жовніра – а на цей раз Нечая:
А вже три дні, три неділі,
Як Нечая в войні вбили.
Над ним коник зажурився
Копитами в землю вбився… (І. с. 145)
Судячи з примітки Головацького, цей запис було роблено Кирилом Блонським у Станіславському окрузі[22]. Тобто текст дійсно співався русинами, а не постав внаслідок бажання Паулі «отримати» ще одну історичну думу. Але разом з тим, дуже сумнівною виглядає думка про те, що хтось зі співців прив’язував його до подій Хмельниччини, а нечая з пісні асоціював з реальним козацьким полковником.
Цікава текстуальна зміна відбулася із запозиченої з «Русалки» «Думи про Івана Коновченка», що походила із записів Григорія Ількевича. Якщо у першопублікації пісня починалася словами «В славнім мѢстѢ городѢ», то у Паулі місто-город вже було конкретизоване: «В славним місті Черкасі» (с. 155). Ця модифікація дозволила «історизувати» запис – і текст, що загалом не мав жодних конкретних прив’язок – історія про вдовиного сина, який всупереч заборони матері долучився до козацького війська (в якому здобув прихильність царя) та загинув у битві з турками – «перетворився» на опис конкретних подій: «Wyprawa w której Iwan Konowczeńko z Czyrkas bohaterską poległ śmiercią, przypada w roku 1684, jak to widać z podobnéj ukraińskiéj dumy» (с. 155). Далі Паулі викладав «історичні обставини» – у 1684 р. запорожці під проводом корсунського полковника Філоненка здійснили напад на Акерман та розбили татар під Тягиню. Як вже зазначалося, жодного натяку на ці обставини у тексті, що подавався далі, не було, більше того, замість татар пісенними вбивцями Коновченка були турки. На джерело, яке дозволило «визначити» історичні деталі, рівно як і «прописку» Коновченка, вказує згадка «podobnéj ukraińskiéj dumy». Безсумнівно, що Паулі малася на увазі публікація в «Украинских народных пѣснях» Максимовича (1834)[23] – передмову до якої він скорочено і переказав у себе, подаючи втім, зовсім інший текст.
Опублікований у наддніпрянській збірці запис дійсно містить декілька прямих вказівок, які дозволяють прив’язати його до подій 1684 р. На самому початку називається ініціатор походу:
На славнôй Украинѣ
У славнôм городѣ у Корсунѣ
Кликне, покликне Хвилоненко, Корсунській полковник:
«Годѣ вам панове молодці! домовати,
«Идитѣ зо мною на Черкеню-долину гуляти,
«Слави лицарьства козацькому війську доставати!»
От-тогда по городам не музики выгравали
Осавули вôйсковыи похожали,
Листи читали, козакôв в поход выкликали… (с. 51-52)
За цим закликом Іван Коновченко, що мешкав у Черкасах, і вирішив пристати до козацького війська «А хочется менѣ, мати, / Пôйти пôд город Тягиню гуляти» (с. 53) – хоча у даному намірі наразився на спротив матері. В поході Іван загинув у сутичці з татарами і був урочисто похований козаками. Уважне прочитання цього тексту дозволяє побачити його явну штучність. Її видають різний віршовий розмір окремих фрагментів думи та їхній стиль, не дуже вдало під лаштований під фольклорну традицію та вживання непритаманних фольклору зворотів і понять. Наприклад, опис зборів у похід, коли Коновченко хотів, щоб мати «сто злотих жиду орандарю давала; у нарядѣ доброго коня куповала» (с. 53) відсилає до образів російськомовної прозі та публіцистики першої половини ХІХ, де євреї фігурують переважно в подобних амплуа, торгівців та лихварів, наживаючись в т.ч. на козаках. В жодному іншому народнопісенному тексті, принаймні з опрацьованих при роботі над даною розвідкою збірок, євреї таких функцій не виконують і згадуються у зв’язку з козаками хіба як їхні жертви. Подібне можна сказати і про згадку татар, які «гнѢвом Божіим, саранчою на козака налетали» (с. 54) – до цього звороту Максимович зробив примітку із поясненням, що «Саранча названа ГнѢвом Божіим по тому поверью, будто эти слова Еврейскими буквами написаны у ней на крыльях» (с. 51) – для народних співів це надтонка алюзія. Загалом на відміну від безсумнівно народних записів, які розглядалися вище, де зміст є максимально абстрактним, і кращому разі згадуються тільки імена персонажів (для порівняння можна взяти хоча б «Думу про Коновченка» з «Русалки ДнѢстровой»), публікація Максимовича демонструє надмірну історизацію – згадки імен і точних посад, конкретного пункту походу і деталей його організації видають фальсифікат, подібний до продуктів Ізмаіла Срєзневского в «Запорожской старине». Його автор (схиляюся, що це був сам Максимович), очевидно вирішив «доповнити» відсутні або коротко передані в оригінальному записі думи сюжети (оголошення походу, збори, бойові епізоди, поховання) та додати подробиці, що б дозволили прив’язати текст до конкретного походу, відомого з «Краткой ЛѢтописи»[24] Василя Рубана – саме на неї, як на джерело відомостей про напад на Тягиню видавець посилався у передмові до тексту. Втім, у контексті даної розвідки найважливішою обставиною є те, що цей фальсифікат став основою для датування Жеготою Паулі запису, запозиченого з «Русалки» – і для читачів його збірки текст, що окрім імені героя не містив жодної конкретної деталі, перетворювався на опис конкретного походу – чим також і зайвий раз підкреслювалася «обізнаність» русинів у козацькій історії.
Приблизно подібною виглядає ситуація і з «історизацією» наступного блоку, до якого увійшло 3 тексти про Морозенка. Видавцем вони, на підставі згадки у першому записі (запозиченому з «Русалки») битви зі шведами, віднесені до 1655 р. Морозенко за припущенням Паулі міг бути корсунським полковником Мрозовицьким. Але, ризикуючи переобтяжити читача цитатами, наведу все ж-таки повністю третій текст з блоку:
Ой Морозою, Морозоньку ти славний козаче!
За тобою Морозоньку вся Україна плаче,
Вся Україна, вся родина, молода дівчина:
Укусила Морозонька лютая гадина.
Від лютої гадиноньки знайдуться ліки,
Як зчарує дівчинонька – пропадеш на віки.
«Чия буду, того буду, Морозова буду –
Виперу я Морозову сороченьку з бруду». (І с. 148)
Як бачимо, вказівку на козацького полковника та конкретні події розгледіти тут можна при великому бажанні – якого, втім, не бракувало львівським романтикам. Коментар Головацького до пісні «Ой мала вдова сина сокола» (із доволі розповсюдженим сюжетом про проводи козака на війну) з його збірки відбиває подібну ж логіку: «Неизвѣстно, был ли “Сокол” козак (Илья) или только епітет, который мать сыну – богатырю придала» (с. 83). В першому випадку завдяки наявності реального козацького полковника зі співзвучним ім’ям загалом абстрактний текст було «прив’язано» до нього, «козаку-соколу» ж через відсутність відомого «прототипу» «пощастило» у цьому плані менше.
Аналогічну логіку «історизації» народних пісень презентує також блок «Думи з часів Уманської різанини», до якого увійшли 4 тексти. Перші два з них не викликають сумнівів щодо прив’язки до подій, в них не бракувало фактичних подробиць:
…А в Гуманю з гармат було а в Скові тихо;
Прийшла Москва під Усятин – в Сатанові лихо.
Ой як прийшли пани ляхи та під Соколовці –
Валялися козаченьки як біленькі вівці (І. с. 162)
Другим текстом була відома нам з «Русалки» «Літай, літай, сивий орле» (І. с. 162), що, як і перша пісня, (про цю обставину далі) походила з якогось старого рукопису. Щоправда, читачеві жодного слова не повідомлялося, що вони не відносилися до «живого» репертуару галичан. Інші ж два тексти до подій 1768 р. Паулі відніс, вважаю, цілком штучно – оскільки жодних прямих вказівок на Коліївщину вони не містили. Втім, у першому випадку мова хоча б йшла про якийсь конфлікт козаків з польським начальником:
Пан рейментар по риночку ходить,
За ним козак вінце в руці носить,
Свого пана рейментаря просить:
«Ой пане ж наш, пане рейментаре!
Забериси всю козацькую зброю,
А нас недай в тяжкую неволю!
Заберися коні ворониї,
А нас не псуй, бо ми молодії». (І. с. 164).
Інша ж наведена пісня взагалі ліричного характеру, це варіація тексту з «Русалки Днѣстровой» («Насунула хмара с Підгіря» (с. 34)). Персонаж, що цікавився, чи не сумує за ним дівчина у варіанті Паулі навіть не іменувався козаком. Але щоб пов’язати текст з Коліївщиною, фольклористу вистачило згадки, що милий до своєї дівчини добирався з Умані:
[Дівчина] Своїй челядонці світелце дала:
Світи челядонько, як вдень, так вночі,
Най ся надивю милому в очі
Ой чи не змарнів з Уманя йдучі (І с. 164-165)
До речі, очевидно з тих же міркувань, через згадку Умані, пісня потрапила як «думка» і до «Русалки».
Таким чином, «Pieśni ludu ruskiego w Galicji», видані Жеготою Паулі, демонструють нам свідомі спроби «історизації» фольклорних текстів. Ми бачимо, як варіанти пісень з розповсюдженими фольклорними сюжетами штучно прив’язувалися до якихось конкретних подій – і таким чином фольклористом підкреслювалася для читачів «пам’ять» місцевих русинів. Хоча, разом з тим, Паулі однозначно пояснив, що у більшості народних текстів в не-козацькому краї «козак» перетворився на синонім ладного парубка. Вважаю, що подібні вправи Паулі не були свідомою спробою «приписати» Галичину до контексту козацької історії, а відбивали радше притаманний романтикам потяг до «старовини» та «справжньої історії», відбитої у піснях – крайнім випадком якого в українському контексті стала підготовка Ізмаілом Срєзнєвскім фальсифікатів для «Запорожской старины». Але, незалежно від вірогідних мотивів, важливо і те, що для читача збірка у такому вигляді прямо свідчила про пам’ять про козацькі часи, відбиту у співах русинів.
Збірка Головацького: «козацькість» як основа класифікації
Яків Головацький у підготованій ним на початку 1840-х рр. збірці виводив «козацький фактор» на перше місце. Вище вже йшлося про фольклористичні вправи «Руської трійці». Молоді русинські активісти мали значно більший доробок, ніж його було представлено у «Русалці Днѣстровой». Вони активно надавали власні записи в користування польським колегам. Підсумком же збирацької діяльності галицьких фольклористів 1830-х – 1840-х рр. можна вважати видання Яковом Головацьким збірки «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси». Головацький використав не тільки власні записи, але й залучив тексти з наявних публыкацый (В. Залєскі, Ж. Паулі, «Русалки Днѣстровой» та ін.) та доробок багатьох кореспондентів, зокрема І. Вагилевича, М. Шашкевича, І. Білинського, І. Бірецького, К. Блонського, Г. Ількевича, Й. Левицького, Й. Лозинського, Й. Скоморовського, М. Тимняка[25].
Процес публікації збірки дуже затягнувся. Готовий рукопис Головацький мав ще у 1843 р. У 1845 р. він передав збірку О. Бодянському, однак тільки з 1863 р. у «Чтениях в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете» почали публікуватися перші її дві частини[26]. Їх видання розтягнулося на п’ять років[27]; потім ще 10 років тривала публікація доповнень, які склали третю частину проекту[28]. Записи 1830-х – 1840-х рр., тобто початковий рукопис, склали І і половину ІІ частини видання[29].
Отже, «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси» були продуктом 1830-х – початку 1840-х рр., коли Шашкевич, Вагилевич та Головацький були хіба що не єдиними русинами-козакофілами в краї; але загалу читачів (в першу чергу російських) збірка стала доступною у 1860-ті рр., коли козакофільство було вже «мейнстрімом» для галицьких народовців.
Аристов Ф.Ф. Карпато-русские писатели. Исследование по неизданнім источникам в трех томах. М., 1916. Т.1.
«Вартість» козацтва в уявленнях укладача відбиває структура збірки (опублікованої без жодних авторських коментарів та зауважень, тільки з передмовою Осипа Бодянського)[30]. Головацький згрупував пісні за жанрами. Першими він подав «Думы былевыя» – «а) Ізспѣвающия деяния народныя Козацкія». Частина «б» – «Думы о событиях обыкновенных лиц». Так само і наступний розділ – «Думы бытовыя» – розпочинається з пункту «а) Козацкия». Як бачимо, Я. Головацький у період роботи над збіркою саме «козацкість» уявляв основним критерієм для класифікації галицьких пісень (причому козацькі пісні подавалися першим пунктом). Зразком для такого поділу для нього стали, очевидно, «Украинскія народныя пѣсни» М. Максимовича (1834), видання яких складалося з частин «Украинскія Думы, Пѣсни Козацкіе былевыя, Пѣсни козацкія бытовыя»[31].
До козацьких Головацький відніс тексти, які в першу чергу показують козаків як воїнів. Але поділ виявився доволі умовним, бо в «козацькі» розділи потрапили і пісні явно не епічні, зокрема коломийки. Разом з тим, цікаво, що за тридцять років по укладенню збірки Головацький вже критичніше ставився до побутування козацьких пісень у Галичині, вважаючи їх безсумнівним імпортом. У 1876 р., коли, як завершення публікації його збірки, було видано «Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси», він писав:
Козацкия былевыя и бытовыя пѣсни, по всѣму вероятию, не мѣстнаго происхожденія, а занесены из Украины; по этой причинѣ в сем отдѣленіи нет мѣстных оттѣнков: ни Гуцульских, ни Лемковских, ни Угрорусских, кромѣ разночтеній о Савве, Михае и нѣскольких передѣланных (I, стр.29–36), списанным, мною из одной старинной тетрадки. Настоящих Украинских Дум, распѣваемых бандуристами, вовсе нет[32].
Однак, з наведених на початку розділу міркувань Головацького ми вже бачили, що безпосередньо під час роботи над збіркою він такими сумнівами не переймався. Власне про це ж свідчить і сама структура його видання.
Цікаво, що «імпортом» вважав козацькі пісні, що побутували в Галичині, і Осип Бодянський, про це він писав у передмові до збірки. Але разом з тим саме вони сприяли збереженню русинської ідентичності:
Самые вельможные, не взирая на измѣну народу и вѣрѣ его, охотно держали у себя бандуристов, которые распѣвали Козацкія думы, думки и разныя пѣсни. С этими-то Южно-Русскими рапсодами перешли и в Галицкую Русь многія былевыя и бытовыя пѣсни из Украины обѣих сторон Днѣпра, освежающія и поддерживающія досѣле народный дух Червонноруссов[33]
При аналізі контенту пісень зі згадкою козаків з «ядра» збірки (під яким маю на увазі І та половину ІІ частини, підготовані на 1843 р., без доповнень), підтверджується зауважена в попередніх галицьких виданнях тенденція. Всього зі згадкою слова «козак» маємо 109 пісень[34]. Про стосунки з дівчатами (жінками) йдеться у 66 з них (62%), молодість козаків згадана у 28 (26%)[35], коні – у 32 (29%). Вказівки або натяки на потенційну войовничість (військові дії, походи, згадки зброї, розбійних нападів/грабунків та загибелі) наявні у 38 піснях (35%). У трьох текстах мова однозначно йшла про двірських козаків – «Ой дівчата, небожата, пшеничка не жата» (І, с. 67), «Гей, на горі, на горі, там гуляли гусари» (І, с. 122) та «Ой на горі дворець карбований» (І, с. 205).
Пояснити відносно більшу войовничість козаків з цієї збірки можна більшим відсотком опублікованих у ній історичних дум. Розділ із ними, думи «Ізспѣвающия деяния народныя Козацкія», Головацький оформив подібно до Максимовича (1834) та Жеготи Паулі – прив’язуючи кожен текст до якоїсь персоналії або події та дати, хоча і не супроводжував пісні вступним історичним коментарем. При цьому він вже не став включати до розділу колядки зі згадкою Львова або ж пісні про вбитого Нечая та фрагмента про Морозенка, які були серед дум в «Pieśniah ludu ruskiego w Galicji». Зате репертуар історичних дум виявився значно доповненим текстами, які Головацький відніс до подій XVIII ст. Однак, пам’ятаємо, що у пізніших своїх заувагах Головацький стверджував щодо репертуару галичан: «настоящих Украинских Дум, распѣваемых бандуристами, вовсе нет»[36]. Тож не дивною є обставина, що більшість доданих ним текстів мала «викопне» літературне походження. «Проблемність» «нѣскольких…, списанных, мною из одной старинной тетрадки» пісень зауважив сам укладач, щоправда вказавши на це лише у коментарях, що публікувалися окремо від пісень 13 років потому[37]. У збірці тексти пісень були подані без жодних зауваг. Це «Жалоба України» (І, с. 29), «Жалоба України» (І, с. 30), «Бунти козацкии» (І, с. 33), «Песнь Мазепе» (І, с. 35). За їхнім змістом і мовою очевидно, що це вірші кінця XVII–XVIII ст. з явними промосковськими симпатіями автора (авторів). З пізніших коментарів Головацького, які лишалися невиданими, відомо, що рукопис з ними він отримав від Григорія Ількевича. З того ж джерела походили і ще п’ять записів зі згадками козаків, що подавалися серед дум – «Ой закурила, затопила сирими дровами...» (І, с. 12), «Годі, годі, козаченьки, в обозі лежати» (І, с. 13), «Ой в Деберці, в густим лісі...» (І, с. 15), «Їдуть ляхи на Вкраїну, все собі думають» (І, с. 15), «Літай, літай, сивий орле» (І, с. 16)[38]. Як зазначав Головацький, рукопис з текстами Ількевич
нашел был …в деревенской церкви в Чертковском округѣ и список оной мнѣ подарил. В ней было нѣсколько пѣсен народных исторических и пр. о взятіи Варны, Абазинѣ, битве Солопковская…[39]
Щоправда, дума про взяття Варни, дійсно відома і у записі з зібрання Ількевича[40], потрапила до галицьких видань з іншого джерела. Маркіян Шашкевич у 1833 або 1834 р. отримав від семінариста Михайла Мінчакевича рукописну збірку самбірського походження зі згадкою імені ймовірного її укладача – Юрія Коваля Грушатицького (XVII-XVIII ст.), в якій містилася і дана пісня, звідти потім текст отримав і Паулі[41].
Однак, звісно, не всі історичні козацькі пісні у Головацького були переписані з старовинних рукописів. У коментарях він відзначив популярність серед народу «Ой Морозе, Морозоньку, ти славний козаче!» (І, с. 5)[42], «Ой з-за гори високої, з під чорного гаю» (І, с. 7)[43] та живі записи «В славнім місті у Черкасі там жила вдова…» (І, с. 9)[44] та «Ой виїхав із Гуманя козаченько Швачка» (І, с. 17)[45]. Очевидно, їх можна вважати «імпортованими» до краю природнім шляхом.
Але в «Народных песнях Галицкой и Угорской Руси» тексти зі згадками козаків трапляються і серед суто галицьких жанрів – шумок, чебарашок та коломийок. У Головацького опубліковано 15 таких пісень (з 75 шумок та чебарашек та 1019 коломийок; їх перелік див. у таблиці 3). Ці тексти споріднених жанрів супроводжували відповідні парні танці парубків та дівчат. І звісно, що про ніяку козацьку войовничість в них не йшлося:
Ой посіяв Козак гречку
На дубові, на вершечку: –
Зірвалася шура буря,
Козакові гречку здула[46]
або ж
«Ой Козаче чорновусий,
Чом у тебе жупан кусій?»
«Мене дівки підпоїли,
Жупан мені підкроїли...»
Втім, можна зазначити, що і коломийки не обов’язково записувалися напряму від виконавців. Так, «козацьку» коломийку Шашкевич переписав з якоїсь рукописної збірки:
Кокоруза, кокоруза, кокорузы дайте,
кокоруза непоможе, козака шукайте[47]
Подібно, у липні 1841 р. Іван Бірецький повідомляв Я. Головацькому, що «недавно набув 8 кантичкових карток пісни свіцких рукопись не дуже давна». Далі у листі наводилися по перші дві строки кожної, зокрема і
Ой у поли річка, через річку кладка
Не покидай козачейку, неказала матка еtс.[48]
Однак Бірецький не знав, яким чином передати їх адресатові – і, схоже, шлях до цього так і не був знайдений – принаймні, ці пісні не потрапили до збірки Головацького.
Білоруські козаки
Певним відходом від основної теми даної розвідки, який, втім, дозволяє краще зрозуміти обставини побутування козацьких пісень у не-козацькому регіоні, буде звернення до білоруського випадку. Декілька десятків «козацьких» текстів увійшли до «Сборника памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае», виданого у 1866 р. у Вільні істориком та фольклористом Пєтром Гільтебрандтом. Як зазначив укладач про зміст збірки, «из числа 300 пѣсен на малорусском нарѣчіи – 162, на бѣлорусском – 122, на заблудовском говорѣ – 16»[49]. Ці зразки фольклору були зібрані переважно студентами Молодечинської вчительської семінарії під час літніх канікул «на пространстве преимущественно Гродненской губернии (уезды: Кобринский, Брестский, Слонимский, Бельский, Пружанский, Белостокский, Волковыский), затем Виленской (уезды Дисненский, Вилейский) и отчасти Минской (уезды: Новогрудский, Пинский)»[50].
Зі 162-х україномовних пісень козаки згадані у 28-х[51], присутні вони й у 8-х білоруських. У більшості своїй ці тексти – варіації пісень, присутніх і у галицьких виданнях, але записаних «з білоруським акцентом»[52].
Аналіз змісту «козацьких» пісень цієї збірки наочно підтверджує зміну семантичного навантаження слова «козак» у не-козацьких регіонах. Із 35 текстів у 32 (91%) мова про козаків йде у зв’язку з дівчатами (жінками); у 13 (37%) – прямо зазначена молодість козаків, у 14 (40%) згадано козацьких коней. Якісь вказівки на потенційну приналежність козаків з пісень до військової спільноти є тільки у 9 (26%) текстах.
Однак, аналіз змісту пісень з потенційними відсилками до розуміння козаків як військової спільноти демонструє, що для білорусі їхня прив’язка до козацької історії виглядає сумнівної. Так, у пісні «Єсть у полі верба» (с. 15) мова однозначно йде про рекрутів: «Там полковник стояв, / И росписки писав, / Свої хлопці новобранці, / У шарон становляв». Подібно й у «Вітер повиває, гору розриває» (с. 24) у контексті білоруських реалій скоріше чується туга козака-парубка (рекрута?): «матко ж, моя матко, / На що породила: / Ні щастя, ні долі / Ти мені не вділила, / Мене молодого / В військо вирадила». Білоруська пісня «Да лецели серые гуси из Руси» (с. 43) вказує на козаків як людей, прямо пов’язаних з війною:
…едуць три козаки с войны,
Да ведуть трех коников вараных.
– Вот же табе, маладая вдова,
Гетых трех коников на стаеньке годоваць,
Да зато милаго мужа в век векав неоглядаць.
Однак немає підстав для однозначного висновку, що дані три козаки – представники козацького стану, а не просто хлопці, які повертаються з війни.
Разом з тим, заміна «козак»/«жовнір» в одному випадку вказує на можливість також сприйняття цих двох слів білоруським населенням як синонімів. У «Цёмная ночь да невидная ноченька…» (с. 36) мова йде про те, що «дурная, неразумная дзевченька спадабала казаченьку старого» .У іншому варіанті цієї ж пісні – «Цёмная ночка да невидная» (с. 245) «Иона полюбила, но старенького жолнера».
Але пісенні козаки могли згадуватися зі зброєю і без військового контексту. У «Зашумила у полю ёлка» (с. 99) козак відрубає шаблею голову невірній Марусі, в «О, ты брага-бражунька зялёная» (с. 220) шаблю він використовує у більш мирних цілях, у спробі розбудити дівчину шумом[53].
У збірці також представлено 3 пісні із сюжетом про лежачого (вбитим) козака та його коня[54]. У двох текстах просто констатована смерть козака («Ой на горі огонь горить» (с. 61), «Моє поле поорано» (с. 190)), без вказівки на причини. Тільки у «В чистом поли трава шумиць» (с. 178) згадане військо. Кінь питав у свого вбитого господаря: «Ци мне стояць, ци вандраваць, / Ци завойскомь бежаць). Зміст жодного з цих текстів не дозволяє пов’язати його безпосередньо з історією українського козацтва.
Безсумнівним козаком-воїном у піснях збірки є тільки Гриць:
Я Гриць козак з-за Дунаю,
Козацькоє військо маю,
Не пропущу жадней войни,
В час для Царя неспокійний.
А той гетьман забияка
Нагайкою сік Поляка;
А Французув і Турчинув
Колов, вішав сучих синув[55].
Втім, і з цього фрагменту не важко помітити очевидне (напів)літературне походження тексту, складеного, очевидно, на початку ХІХ ст. О. І. Дей цілком виправдано назвав даний його «типовим зразком… пісні двірських козаків»[56].
Отже, звернення до білоруського випадку демонструє поширеність «козацьких» пісень і у регіоні, національні активісти та населення якого не претендували на долученість краю до козацької традиції та не надавали якогось спеціального значення козацькій теми. Аналіз збірки підтверджує, як і у випадку з Галичиною, зміну семантики слова «козак» у піснях, що побутували у не-козацькому регіоні.
Висновки
Пісні галицьких русинів, в яких згадувалися козаки – а ще більше подальші презентації цього репертуару в фольклористичних виданнях стали важливим фактором, що зумовлював у першій половині ХІХ ст. поширення уявлень про долученість цього не-козацького краю до козацької традиції.
Русини у першій половині ХІХ ст. співали десятки пісень зі згадкою козаків, причому козацькі персонажі фігурували і у текстах суто західноукраїнських жанрів. Присутність «козацьких» пісень у репертуарі цього не-козацького краю можна пояснити «природною міграцією» текстів наддніпрянського походження в однорідному мовному середовищі. Таким же чином вони потрапили і до Білорусі. Але, коли в цих регіонах співали про козаків, це ще не означало проявів народної пам’яті про події сусідньої Наддніпрянщини двохсотрічної давнини. Разом з «імпортом» пісень відбулося і «перекодування» самого слова козак. У абсолютній більшості випадків русини, коли співали про козаків, мали на увазі не воїнів – борців з турками, татарами і поляками, а лише ладних парубків. Непряму вказівку на це дав Вагилевич, вживши синонімічний ряд «козак-легінь-молодець», а Жегота Паулі прямо зазначив синонімічність галицьких козаків у піснях російським молодцям чи польським кавалерам, у всіх випадках – просто гожим молодикам. Аналіз контенту русинських а білоруських пісень (окрім дум) зі збірок підтверджує ці зауваги: в абсолютній більшості пісень козак – це молода людина, що в першу чергу цікавиться дівчатами а також має схильність до розбишацтва. Зі згадками козаків у публікаціях трапляються як тексти суто галицьких жанрів, так і пісні з «загальноукраїнського репертуару».
В Білорусі «козацькість» пісень не мала жодного ідеологічного значення для місцевих національних активістів. Однак в Галичині вона виявилася фактором, який переконував місцевих романтиків у долученості краю до козацької традиції і пам’яті по неї тут – а через їхні публікації в цьому ж могла пересвідчитися і ширша читацька аудиторія. Пісні зі згадками козаків-парубків у 1830-ті роки в Галичині знову були «перекодовані» – в першу чергу в уяві українських будителів краю. Молоді русинські активісти, маючи романтичне захоплення козаччиною, у персонажах місцевих, вірогідно з дитинства їм знайомих, співів розгледіли козаків-воїнів. Ця обставина дуже пасувала їхнім ідеям та намірам – вона слугувала засобом підтвердження пам’яті місцевих селян про славні часи козаччини, козацьку боротьбу з ляхами та усвідомлення єдності з братами з-над Дніпра – і засобом пропаганди цих ідей. Яків Головацький саме «козацькість» пісень зробив основним критерієм для впорядкування власної збірки західноукраїнських текстів, подібний підхід у «Русалці Днѣстровой» продемонстрував Іван Вагилевич (обидва вони взорувалися на наддніпрянські збірки Михайла Максимовича). В альманаху «Руської трійці», що за задумом видавців був своєрідною презентацією русинів на публічній арені, демонструвалося, що більше половини не обрядових пісень вони співають про козаків та козацьку добу.
Разом з тим, захоплення козацтвом позначилося і на стилі роботи русинських фольклористів із записами – для Вагилевича та Головацького «вірним» варіантом пісні був той, де фігурували козаки, тож у випадку різночитань (козак/жовнір/улан/кавалір) пісня зазнавала «покозачення». Втім, навряд чи це вплинуло вирішальним чином на концентрацію козацьких персонажів у галицьких фольклорних публікаціях.
Найцікавішим випадком, що вплинула на демонстрації поширення «козацького міфу» в Галичині, є історія презентації «історичних дум» у місцевих збірках. Дві великі фольклорні збірки, опубліковані польськими видавцями – «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego» (1833) Вацлава Залєскі та «Pieśni ludu ruskiego w Galicji» (1839-1840) Жеготи Паулі кожна містили по декілька десятків текстів зі згадкою козаків. Якщо Залєскі спеціального значення таким текстам не надавав, то Паулі продемонстрував спроби штучної «історизації» текстів. На підставі подібності імен пісенних героїв із реальними персонажами або ж згадки географічних об’єктів ці тексти із загалом абстрактним змістом (наприклад, колядка зі згадкою Львова) «пов’язувалися» з реальними історичними подіями. Передмови до таких текстів, пояснювали, що русини співають про конкретних козацьких героїв, зайвий раз переконували читача у пошані місцевого простолюду до козаків. Втім, у випадку з публікатором-поляком такі маніпуляції були зумовлені не бажанням використати фольклор у справі національного відродження галицьких українців, а були наслідком притаманного романтикам потягу до «пошуків давнини».
Звісно, у галицьких збірках серед дум були і тексти, які без жодних натяжок можна було прив’язати до конкретних подій – в них не бракувало імен і деталей. Але абсолютна їхня більшість походила не з безпосередніх «польових» записів. Це були «викопні» тексти, записані, можливо, більш ніж за сторіччя до публікації і знайдені у старовинних рукописах. У всіх випадках (з одним виключенням) видавцями ці тексти презентувалися аудиторії без жодних укладацьких коментарів відносно їхнього «археологічного» походження. А наслідком такої недомовки була презентація їх як актуального пісенного репертуару галичан (невідомо, наскільки свідома у випадку польських фольклористів). Читачам показувалося, що русини дійсно добре пам’ятають козацьку воїнську славу та подвиги.
Отже особливості презентації «козацьких» пісень у галицьких фольклорних виданнях 1830-х – 1840-х рр. з русинського боку були наслідком бажання побачити в галичанах нащадків козаків, використавши «козацьку тему» як засіб у боротьбі за культурну емансипацію від поляків. З польського боку історизація «козацького» фольклору була наслідком романтичного бажання розгледіти пам’ять про давнину. Разом з тим, зусилля як українських, так і польських фольклористів стали одним з факторів, який підготував грунт для масової рецепції козацького міфу у 1860-ті рр. – місцеві русини вже знали, що співали вони не просто про парубків – а про національних героїв.
Бібліографія
Bieńkowski W. Pauli Żegota (właściwie Ignacy) Jakub (1814-1895) // Polski Słownik Biograficzny. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. T. XXV. S. 345-347.
Hüttner K. J. von. Spiewy Ludu // Pielgrzym Lwowski. 1822. S. 86-93.
Kozik J. The Ukrainian National Movement in Galicia: 1815-1849. Alberta: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986.
Ostaszewski-Barański K. Wacław Michał Zaleski (1799-1849): zarys biograficzny. Lwów: M. Schmitt & Sp., 1912.
Pauli Z. Przedmowa // Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. I-II.
Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. 180 s.
Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1840. T. II. 216 s.
Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. Ss. LIV + 516.
[Zaleski W.] Rozprava wstępna // Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. Ss. I-LIV.
Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017.
Вагилевич Д. [И.]. Передговор к народним руским пѣсням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. ІX-ХХ.
Возняк М. З фольклорних занять Маркіяна Шашкевича // Записки НТШ, 1912, Т. CIX. С. 140-155.
Гербільський Г. Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 р.). [Львів]: Видавництво Львівського університету, 1964.
Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 76-98.
Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро. С. 229-285.
Головацкий. Я. Ф. Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы. Вильна: тип. А. Г. Сыркина, 1888. 87 c.
Головацький Я. Лист до О. Бодянського від 2/14.03.1844 р. // Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843-1876 // За сто літ. 1930. Кн. 5. С. 126-129.
Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л. // Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо. Львів: Каменяр, 1993. С. 22-101.
Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 292-306.
Гюттнер фон К. Й. Народні пісні / Переклад з німецької мови та коментар А. Вовчака // Етномузика. 2013. № 9. С. 102-121.
Дей О. І. Пісенний гумор українського народу // Жартівливі пісні / Упорядники: О. І. Дей, М. Г. Марченко, А. І. Гуменюк. Київ: Наукова думка, 1967. С. 9-51.
Дем'ян Г. В. Іван Вагилевич – історик і народознавець. Kиїв: Наукова думка, 1993.
Довгалюк І. Перша публікація народних мелодій у Галичині // Етномузика. 2013. № 9. С. 93-101.
Дунін-Борковський Ю. Згадка про збірники народних пісень, зокрема про пісні руського люду в Галичині, видані Жеготою Паулі (Львів, 1839-40, томів 2) // Міфологія і Фольклор. 2011. №2. С. 15-18.
Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI-XVIII століттях: історичні нариси. Львів, 2004.
Карамзин Н. М. Пантеон российских авторов // Карамзин Н. М. Избранные сочинения в двух томах. Москва; Ленинград: Художественная литература, 1964. Т. 2. С. 156-172.
Кирчів Р. Епізод із ранньої українсько-польської співпраці у фольклористиці // Міфологія і Фольклор, 2011. №2. С. 5-15.
Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». [Львів]: Інститут народознавства НАН України 2011.
Колесса Ф. Академік Кирило Студинський про вплив усної словесности на поетів українського літературного відродження // Записки НТШ, 1930, Т. XCIX, С. 120-121. С. 113-126.
Корнійчук В. Фольклорно-історичні джерела образу Богдана Хмельницького в поезії Маркіяна Шашкевича та Івана Франка // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 21. С. 424-435.
Лозинский И. Автобіографическіи записки Іосифа Лозинского // Литературный сборник издаваемый Галицко-русскою матицею. 1885/ Вып. I, II, III. 1885. С.114–128.
Лукашевич П. Малороссийские и червонорусские народные думы и песни. СПб: в типографии Эдуарда Праца и К, 1836.
Луньо Є. Козацькі пісні з Надсяння: питання генези і динаміки розвитку // Міфологія і Фольклор, №1(2) 2009. С. 22-28.
Максимович М. Предисловіе // Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. І-ХXXVI.
Малоросийскіе пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографіи Августа Семена при Императорской медико-хирург. академіи, 1827.
Матеріялы для Исторіи Гетманщины. О Козаках. Брошюрка В А Мацѣiовскаго, автора Исторіи Славянских Законодательств. Перев Ореста Эвецкаго // Телескоп. 1835. Ч. ХХХ. С. 294-336.
Народні пісні в записах Івана Вагилевича / [упоряд., вступ. ст. і прим. М. Й. Шалати]. Київ: Музична Україна, 1983.
Пыпин А. Обзор малорусской этнографии // Вестник Европы. 1885. Т. 6, [кн. 11, ноябрь]. С. 351-387.
Рубан В. Г. Краткая лѢтопись Малыя Россіи с 1506 по 1776 год, с изьявлением настоящаго образа тамошняго правления […]. СПб: Печатано при Артиллерийском и Инженерном Шляхетном Кадетском Корпусе у Содержателя Типографии Х. Ф. Клена, 1777.
Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. XX, 133 с.
«Руська трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України. Київ: Наукова думка, 1987.
Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 75-88.
Седляр О. «Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси»: спільний видавничий проект Осипа Бодянського та Якова Головацького // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2012-2013. Вип. 13-14. C. 155-167.
Середа О. Формування національної традиції. Українське козакофільство у Галичині в 60-х роках ХІХ століття // Історія – ментальність – ідентичність. 2011. Вип. IV. С. 395–403.
Срезневский В. С. Климовский-Климов, «казак-стихотворец», и два его сочинения. // Сборник Харьковского историко-филологическаго общества. 1905, т. 16, с. 509–546.
Срезневский И. Путевыя письма Измаила Ивановича Срезневскаго из славянских земель. 1839–1842. Спб., 1895.
Студинський К. Причинки до історії культурного життя Галицької Руси в літах 1833-1837 // Кореспонденція Якова Головацького в лїїтах 1835-49 / Видав др. К. Студинський. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1909. С. І-СІV.
Украинскіе народные пѣсни / изд. Михаилом Максимовичем. Москва: В Университетской Типипографии, 1834. Ч. 1, кн. 1-3: Украинские Думы. Песни Козацкие былевые. Песни козацкие бытовые. 1834.
Франко А. Григорій Ількевич як етнограф // Записки НТШ. 1912. Т. CXI. Кн. 5. С. 117-139.
Франко І. «Король Балагулів» Антін Шашкевич і його українські вірші // Записки НТШ. 1904. Т. LVII. С. 1-34.
Франко І. Козак Плахта. Українська народня пісня друкована в польській брошурі з р. 1625. // Записки НТШ. 1902. Т. XLVII. С. 1-28.
Франко І. Писаня І. Котляревського в Галичині // Записки НТШ. 1898. Т. XXVI. Кн. VI. С. 1-14.
Франко І. Студії над українськими народнїми піснями, XIV–XXI. // Записки НТШ. 1907. Т. LXXVIII. Кн. IV. С. 90-145.
Цензорський висновок В. Копітара на рукопис альманаху «Зоря», підготовленого М. Шашкевичем // «Русалка Дністрова»: Документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1989. С. 52-53.
Циганик Фольклорні записи корифеїв «Руської Трійці» у збірнику Якова Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» // Народознавчі зошити. 2013. № 1 (109). С. 12–22
Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич. (Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність). Київ: Наукова думка, 1969.
Шалата М. Народними піснями зачарований // Народні пісні в записах Івана Вагилевича. Київ: Музична Україна, 1983. С. 5–16.
Шалата М. Талант, народжений піснею // Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича Київ: Музична Україна, 1973. С. 5-18.
[Шашкевич М.] Передслівє // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. ІІІ-VI
Шашкевич Р. [М.] Старина // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. 115-116.
Публікацію підготовано в рамках гостьової стипендіальної програми Prisma Ukraïna–Research Network Eastern Europe на Forum Transregionale Studien (Berlin).
[1] Ігнацій (Жегота) Якуб Паулі (1814–1895) був уродженцем м. Новий Сонч. У гімназійні роки зацікавився збиранням фольклору. З 1832 р. студіював у Львівському університеті, активно дописував до львівських видань на історичні та етнографічні теми. 1838 р. у Львові було опубліковано його збірку «Pieśni ludu polskiego w Galicji», підготовану до друку ще 1833 р. Його біографію див. Bieńkowski W. Pauli Żegota (właściwie Ignacy) Jakub (1814–1895) // Polski Słownik Biograficzny. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. T. XXV. S. 345–347.
[2] Pauli Z. Przedmowa // Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. I. Тут і далі в тексті два томи збірки розглядатиму як один проект.
[3] Цікаво, що у польській традицій в даний період як «Україна» розумілося Правобережжя, в збірці ж Максимовича опубліковані малоросійські пісні – тобто з Лівобережжя. Таким чином, схоже, що для польського читача робилося приписування записів до іншого регіону (додатково до нюансу з презентацією їх у галицькій збірці).
[4] Бодянский О. Предисловие // Народныя песни Галицкой и Угорсой Руси / собр. Я. Головацким // ЧОИДР. 1863. – Кн. 3. – июль-сентябрь. – С. VII.
[5] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 91; див. також Головацкий. Я. Ф. Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы. Вильна: тип. А. Г. Сыркина, 1888. С. 22–24, Головацький Я. Лист до О. Бодянського від 2/14.03.1844 р. // Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843–1876 // За сто літ. 1930. Кн. 5. С. 126–127.
[6] Головацький Я. Лист до О. Бодянського від 2/14.03.1844 р. // Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843–1876 // За сто літ. 1930. Кн. 5. С. 126–127.
[7] Див. зауваження Александра Пипіна з цього приводу. Він звернув увагу, що далі у мемуарах Головацький писав про доволі близькі стосунки «Трійці» з Паулі, який і познайомив їх з польськими діячами Львова. Пыпин А. Обзор малорусской этнографии // Вестник Европы. 1885. Т. 6, [кн. 11, ноябрь]. С. 374-377.
[8] В результаті, у збірці пісень галицьких русинів презентувалися і тексти про чумаків та козаків, які йшли з Дону, або ж зі згадкою Полтави, Прилук і т.п. Це «Ой уже сім літ – донця з-за Дону ніт» (ІІ, с. 15), «Та ходив чумак, сім рік по Дону» (ІІ, с. 36), «Та ішов козак з Дону…» (ІІ, с. 80), «У Києві на риночку п’ють ляшеньки горілочку…» (ІІ, с. 11), «Ой зачула ж моя доля…» (ІІ, с. 60). Я. Головацький зазначав також «інородність» частини обрядових пісень. Див. Головацкий. Я. Ф. Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы. Вильна: тип. А. Г. Сыркина, 1888. С. 42–43.
[9] Перелік їх див. у Таблиці 1.
Ще одна пісня, «Послухайте, що з вас живо…» (Оборона Відня) (І с. 150), при аналізі не враховувалася. Навіть при побіжному ознайомлені очевидним є її (напів)літературне походження. Запис походить зі збірки початку XVIII ст., віднайденої Г. Ількевичем. Див. Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького / Ф. Савченко // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 83-84, Франко А. Григорій Ількевич як етнограф // Записки НТШ. 1912. Т. CXI. Кн. 5. С. 125-126.
[10]Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 57. Втім, якщо вірити твердженням Я. Головацького про повне незнання Ж. Паулі української мови та реалій Галичини, пояснення це, ймовірно, мало бути отриманим від когось з русинів. (Головацкий. Я. Ф. Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы. Вильна: тип. А. Г. Сыркина, 1888. С. 41).
Як приклад синонімічності «козак»-«кавалер» на думку одразу приходить пісня зі збірки Вацлава Залескі «Втікай дівча без поле», де козак так себе і представляє: «я кавалер» (с. 179).
[11] Див. Таблицю 1.
Якщо проаналізувати подібним чином весь масив пісень зі згадками козаків зі збірки, з урахуванням запозичень у Максимовича, 56 текстів, то загалом результат буде подібним: у 35 (61%) згадки про дівчат; у 19 (34%) вказана молодість ; у 20 (36%) згадані коні, у 17 (30%) натяки на войовничість.
[12] Див. Таблицю 2.
[13] «Ой уже сім літ – донця з-за Дону ніт» (ІІ, с. 15, українська), «Летить орел понад морем…» (ІІ, с. 80, українська), «Сидить козак з бандурою» (ІІ, с. 158).
[14]Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 130.
[15] Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 140.
[16] Материялы для истории Гетманщины. Матеріялы для Исторіи Гетманщины. О Козаках. Брошюрка В А Мацѣiовскаго, автора Исторіи Славянских Законодательств. Перев Ореста Эвецкаго // Телескоп. 1835. Ч. ХХХ. С. 328. Польський оригінал Macejowski W. A. O Kozakach // Kwartalnik Naukowy Wydawany w Połączeniu Prac Miłośników Umiejętności. Kraków, 1835 T. 2. Z. 2. S. 285–320.
[17] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 359.
[18] Про історію тексту див. Корнійчук В. Фольклорно-історичні джерела образу Богдана Хмельницького в поезії Маркіяна Шашкевича та Івана Франка // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 21. С. 424-435; Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 358-360.
[19] Див. Колесса Ф. Академік Кирило Студинський про вплив усної словесности на поетів українського літературного відродження // Записки НТШ, 1930, Т. XCIX, С. 120-121.
[20] Колесса також наводив приклад колядки із згадкою Галича.
[21] Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л. // Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо. Львів: Каменяр, 1993. С. 23-24.
[22] Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 80.
[23] Украинскіе народные пѣсни / изд. Михаилом Максимовичем. Москва: В Университетской Типипографии, 1834. Ч. 1, кн. 1-3: Украинские Думы. Песни Козацкие былевые. Песни козацкие бытовые. 1834. С. 145-146.
[24] Рубан В. Г. Краткая лѢтопись Малыя Россіи с 1506 по 1776 год, с изьявлением настоящаго образа тамошняго правления […]. СПб: Печатано при Артиллерийском и Инженерном Шляхетном Кадетском Корпусе у Содержателя Типографии Х. Ф. Клена, 1777. С. 138-139.
[25] Див. Циганик Фольклорні записи корифеїв «Руської Трійці» у збірнику Якова Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» // Народознавчі зошити. 2013. № 1 (109). С. 12-22; Циганик М. Збірка Якова Головацького «Народні пісні Галицької та Угорської Русі»: історія укладання // Мандрівець. 2013. № 1. С. 50-54.
[26] Про історію цього видавничого проекту див. Седляр О. «Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси»: спільний видавничий проект Осипа Бодянського та Якова Головацького // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2012-2013. Вип. 13-14. C. 155-167.
[27] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 1-130; 1863. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 131-388, Часть ІI. Обрядные песни... 1864. Кн. первая. Январь-Март. С. 1-176, Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 177-320, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1864. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 321-468, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1865. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 469-534, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1866. Кн. первая. Январь-Март. С. 535-624, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1866. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 625-738, Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни... 1867. Кн. вторая. Апрель-Июнь. С. 739-841.
[28] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІІI. Разночтения и дополнения / Сост. Я. Ф. Головацкий // ЧОИДР. 1867. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 1-132, 1870. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 133-288; 1871. Кн. первая. Январь-Март. С. 289-446; 1871. Кн. вторая. Апрель-Июнь. С. 447-523; 1871. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 1-108; 1872. Кн. первая. Январь-Март. С. 109-208; 1872. Кн. вторая. Апрель-Июнь. С. 209-272; 1872. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 273-398; 1872. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 399-530; 1876. Кн. первая. Январь-Март. С. 531-670; 1876. Кн. вторая. Апрель-Июнь. С. 671-747; 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. (різна пагінація).
[29] Головацкий Я. Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси // ЧОИДР. 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 5.
[30] Я. Головацький готував коментарі до пісень, які планувалися до публікації як доповнення до збірки. Однак, смерть О. Бодянського завадила цим планам. Тож, опублікував їх вже Ф. Савченко, у 1929 р. Див. Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 75–88.
[31] Украинские народные песни / изд. Михаилом Максимовичем. Москва: В Унививерситетской типографи, 1834. Ч. 1, кн. 1-3: Украинские Думы. Песни Козацкие былевые. Песни козацкие бытовые.
[32] Головацкий Я. Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси // ЧОИДР. 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 11.
[33] Бодянский О. Предисловие // Народныя песни Галицкой и Угорсой Руси / собр. Я. Головацким // ЧОИДР. 1863. Кн. третья. Июль-сентябрь. С. ІІ
[34] Ще де кілька до розгляду не бралися, про це див. про нижче.
[35] У пісні «Ой у лузі при болоті калина» (І, с. 292) згадано «старого козаченька».
[36] Головацкий Я. Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси // ЧОИДР. 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 11.
[37] Головацкий Я. Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси // ЧОИДР. 1876. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 11. Це «Потоцький» (І, с. 26), «Пулавський» (І, с. 27) «Жалоба України» (І, с. 29), «Жалоба України» (І, с. 30), «Бунти козацкии» (І, с. 33), «Песнь Мазепе» (І, с. 35).
[38] Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 81-84.
[39] Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 83.
[40] Див. Шалата М. Й. Талант, народжений піснею // Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича. – [Б. м.]: Музична Україна, 1973. С. 14-15; примітки с. 101.
[41] Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 77-78.
[42] «Пѣсня эта очень разширена между народомъ и любимая им. Я слышал ею в Золочевском и Коломыйском обводах, даже под самым Львовом поют ею». Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 78.
[43] «Пѣсня об Нечаѣ столько же разширена, как об Морозенкѣ. Кромѣ напечатанных есть у меня еще нѣсколько варіантов изъ разных стран. Даже от Гуцулов имѣю два варіанта». Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 80.
[44] «Пѣсня объ Коновченкѣ написана из двух списков – Один от покойнаго Г. Илькевича (который списал его из устъ народа въ Коломыѣ), другой варіант я слышал в Золочевском обводѣ». Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 80
[45] «Пѣсню объ Швачкѣ (мѣщанинѣ Каневскомъ), сподвижникѣ Гонты – я списал от мужика в Золочевском обводѣ, подобную ж слышал и в Коломыйском». Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 82.
[46] До речі, текст цей явно протирічить пізнішій публіцистичній традиції поділу на «козаків» та «гречкосіїв». Принаймні, якщо сприймати козака» як воїна.
[47] Возняк М. З фолькльорнпх занятъ Маркіяна Шашкевича // Записки НТШ, 1912, Т. СІХ, С. 148.
[48] Лист Івана Бірецького до Як. Головацького, пис. дня 15. VII. 1841 р. // Кореспонденція Якова Головацького в лїїтах 1835-49 / Видав др. К. Студинський. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1909. С. 54.
[49] [Гильтебрандт П. А.] Предисловие // Сборник памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае. Вильна, 1866. Вып. 1. С. VIII. Втім, далі упорядник зазначав що «малороссийское наречие» «не безусловно чистое, не вполнѣ южно-русское, но с мѣстною примѣсью» ([Гильтебрандт П. А.] Памятники народнаго творчества в Северо-Западном крае // Сборник памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае. Вильна, 1866. Вып. 1. С. 8). Мені, як не спеціалісту з лінгвістики, видається не завжди можливим визначити «білоруськість» або «українськість» текстів, які походять з етноконтактної зони. Тож, далі «білоруськими» або ж «українськими» пісні визначаю слідом за П. Гільтебрандтом, хоча і не завжди впевнений у вірності його визначень. Пісні на «заблудовському говорі», специфічному діалекті мешканців околиць Заблудова (щодо його визначення див. с. ХХІІ-XV Предисловия), відношу до білоруських.
[50] [Гильтебрандт П. А.] Предисловие // Сборник памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае. Вильна, 1866. Вып. 1. С. VII–VIII.
[51] Втім, як окремі пісні у збірці подані і варіанти, див., наприклад, «Чого, річко, тихо стоїш» (с. 69 та 151) та «Ой у гаю, гаю, гаю зелененьком»,(с. 188 та 99 – білоруський варіант). Через однаковий зміст посилаюсь на ці тексти як на одні пісні. «А в Марусі хата на помості» (с. 79) та білоруську «Зашумила у полю ёлка» (с. 99) розглядаю як різні пісні, через принципові для даного аналізу відмінності змісту. Теж саме стосується «Ой на горі огонь горить» (с. 61) та білоруської «В чистом поли трава шумиць» (с. 178).
[52] Див. Таблицю 4.
[53] Рвала, рвала ягодки да и заснула,
Як приехав мой друг козак я не чула,
Тупав, тупав коником – не затупав,
Метив, метив шабляю – не заметив.
[54] «Ой на горі огонь горить» (с. 61), «В чистом поли трава шумиць» (с. 178), «Моє поле поорано» (с. 190). Ще у одній (білоруській) пісні є цей же сюжет, але без самого слова козак, вбитим там є «сынок молодзеньки», вбитий на війні – «Бежи, коню, к нову двору» (с. 219). У «Цёмная ночка да невидная» (с. 245) хоча у тексті «козак забит», очевидно, що вірніше буде читати це слово як «спит» - бо пісня являє собою білоруську варіацію історії про спроби дівчини розбудити свого любимого-козака під час татарського нападу.
[55] «Я Гриць козак з-за Дунаю» (с. 111).
[56] Дей О. І. Пісенний гумор українського народу // Жартівливі пісні / Упорядники: О. І. Дей, М. Г. Марченко, А. І. Гуменюк. Київ: Наукова думка, 1967. С. 18.
У 1836 р. Платон Лукашевич, один з ентузіастів «малороссийской старины», видав у Санкт-Петербурзі збірку «Малороссійскія и червонорусскія народныя думы и пѣсни». У передмові до галицької частини книжки він розповідав по тяжку долю місцевих русинів, вже п’ять сторіч як розлучених зі своєю батьківщиною – Росією. Але, на думку видавця, навіть в таких умовах галичани «сохраняют по сю пору привязанность к своему происхожденію и имени и слѣдовательно и к Россіи». На підтвердження цієї тези Лукашевич писав, що
Галичанин распрашивает заѣзжаго из Россіи гостя, о судьбѣ своих братьев Украинцев, он с радостію раздѣлит с ним свою убогую трапезу, чтобы узнать, что новаго об Украінских Козаках! Кто бы повѣріл, что Галицкій пастух знает гораздо болѣе дум о героях Украйны и ея исторію, нежели посѣделый Малороссійскій Козак. Он гордится подвигами Малороссіян, как своими собственными. Он радуется их счастію и успѣхам и тужит в прекрасных своих пѣснях «о пригодѣ Козацькои». Прочитайте со вниманіем Галицкія пѣсни, в них – если молодой Червонорусец хочет понравиться своим красавицам – то говорит, что он Козак из Украины и Козак «з роду»; в одной пѣснѣ, мать описывает своей дочери богатства Украйны и ея Козаков – врагов Полякам, журит ее, что-бы она не любила «Ляхов», а Козаков; в другой, дѣвушка умирает за любезним ея «Козаченьком»; в третьей, жена грозит своему мужу, что она оставит его и пойдет «на Украину с дѣтьми на свободу»; в четвертой, описываются похороны Козака и пр. и пр. Но важнѣійшія из пѣсен Червоноруссцов – это есть, без сомненія, Малороссійскія думы […] Галичане и поныне не забывают голосов этих волшебных эпопей, и поныне он приводят в сотрясеніе их души! Справедливо Малороссійскіе бандуристы говорят, что слава не умрет и не поляжет……[1]
Політичний підтекст таких заяв ворожого полякам та католицизму російського патріота є очевидним. Але при цьому на час підготовки збірки Лукашевич ще не бував у Галичині і, відповідно, нічого не знав про реальну зацікавленість та обізнаність тамтешніх русинів у козацькій історії. Схоже, що основою його переконань на той момент слугувала наявність декількох десятків текстів зі згадками козаків та України у збірці Вацлава з Олеська «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego», виданого у Львові у 1833 р. З неї, за власною заувагою, Лукашевичем було запозичено всі пісні для галицької частини власного видання.
Як бачимо, презентація пісенного репертуару русинів у фольклорній збірці була головним свідченням долученості їх до малоросійської (загальноукраїнської) традиції для одного з малоросійських діячів. Однак така пам’ять про козацтво в історично не козацькому краї видається сумнівною для сучасного дослідника[2]. Козаків у Галичині останній раз бачили майже два сторіччя перед тим – як зовнішнього ворога. Тож чи дійсно русини мали співати про них? Дана стаття присвячена висвітленню ролі фольклорних презентацій у конструюванні русинськими активістами уявлень про історико-культурну спільність Галичини та Наддніпрянщини у 1830-х – 1840-х рр. та рецепції «козацького міфу» на Галичині; окремим питанням є спроба пояснення найбільш вірогідних причин побутування козацьких текстів в не пов’язаному з козацькою традицією регіоні.
Остап Середа показав, що масове поширення «козацького міфу» серед галицьких українців, рецепція ними козаків як головних національних героїв, припадає на 1860-ті роки, і було наслідком в першу чергу масового доступу до наддніпрянських текстів[3]. Разом з тим, до козацької теми зверталося вже перше покоління українських будителів Галичини – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Їхні вірші зі згадками козаків наслідували за формою народним пісням. А у галицьких пісенних збірках 1830-х – 1840-х рр., підготованих як поляками, так і русинами були наявні десятки «козацьких» текстів. Яке значення фольклорні публікації мали значення у початковому етапі «покозачення Галичини»?
Народні пісні та вправи «Руської трійці» з ними
«Руська трійця» – як семінаристи львівської греко-католицької духовної семінарії прозвали трьох своїх колег – Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького, були, очевидно, першими козакофілами з посеред галицьких русинів. Уклався цей «союз трьох» взимку-навесні 1833 р.[4]. За споминами Головацького, «програмою» «Трійці» було приблизно наступне:
упражняться в славянском и русском языках, вводить в русских кругах разговорный русскій язык, поднять дух народный, образовать народ и, противоборствуя полонизму, воскресить русскую письменность в Галиціи». Тож, семінаристи «постоянно, встрѣчаясь дома, в аудиторіях, на гуляньях, вездѣ мы втроем говорили, толковали, спорили, читали, критиковали, разсуждали о литературѣ, народности, исторіи, политикѣ и пр.[5].
Наслідком таких постійних дебатів про шляхи культурного пробудження русинів став висновок, що
о народе мы знаем только понаслышке, а народного языка, народного быта вовсе не знаем. Решено было, что нужно идти между народ, исследовать на месте, собрать из его собственных уст песни, которых народ хранит в памяти тысячи, записывать его пословицы и поговорки, его повести и предания[6].
Тож, навесні 1833 р. Головацький, повідомивши семінарському керівництву про свою хворобу, вирушив у мандри краєм. Результатом тритижневої подорожі, у якій не бракувало пригод, став запис фольклорних матеріалів[7]. Слідом за Головацьким, власні експедиції здійснив Вагилевич. Він та Шашкевич також не втрачали нагоди для запису фольклору під час вакацій у рідних селах[8].
Записуючи ці співи, молоді активісти чули від краян і пісні про козаків. Принаймні, козаки фігурують у 6 записаних Вагилевичем текстах[9]. Аналогічно і у записах Шашкевича можна знайти 5 пісень про козаків[10].
Щоправда, у зібраних Шашкевичем піснях козаки лише або залицяються до дівчат, чи навіть підмовляють їх на дошлюбні стосунки – або сіють гречку. Записи пісень Вагилевичем натомість, начебто вказують, що в народі співали саме про воїнів: навіть там, де йшлося в першу чергу про відносини з дівчатами згадувалася або зброя (с. 118) або збори молоденького козаченька на війну (с. 115); могло йтися також про повернення з війни (с. 115) або загибель козака (с.104).
Отже, виходить, що галичани дійсно пам’ятали давню козацьку славу?
Яків Головацький прямо твердив про це при згадці (1842) зустрітих ним у 1839 р. на шляху зі Стрия до Болехіва жовнірів:
марширує військо з рушницями на плечах; йдуть рівним кроком і вільно вигойкують народні пісні. Вийшли з міста на чисте поле, глянули на сині гори і відразу пройнялися духом батьківщини: побачили буйні ниви, що колись обробляли власними руками, і тисяча спогадів збудилися в їхніх серцях про ті часи, коли ще дітьми бігали по цих розкішних лугах, пасли худобу, а завівши коні на нічліг, розпочинали літнім вечором голосні пісні. Не один з них, співаючи козацьку, мріяв у юнацькому віці про сміливі походи, про воєнну славу героїв пісні[11].
Пісні, які у дитинстві співали майбутні жовніри, за тогочасними уявленнями Головацького «затрималися» у краї ще з часів Хмельниччини. З розрізнених записів присвячених темі народних пісень, що відносяться до 1830-1840-х рр., часу роботи над укладанням власної збірки, бачимо тодішні його міркування над причинами побутування у Галичині козацького фольклору:
З давніх-давен жваві молодці, покинувши родину, йшли на пограничну Україну до козаків. Там були соділателями смілих подвигів козацьких проти бусурман. Ціла Южна Русь складалася на таких богатирів, витязів, яких нам історія Укр. так чесно представляє. Але найважніша епоха була за Хмельницького. Тоді наш мир наочним свідком був славних битв під Зборовом, Збаражем, осади Львова. Тоді козацька воля розіллялася, як широкий Дунай, на всю Червенську Русь. Тоді-то зав’язалося стільки любовних союзів із козаками – тогдашні-то майже всі битові козацькі думи[12].
Але що було, то було – все ся минуло; минулося все лихо, а козацька слава гуде в піснях народних, перехованих в вірних поколіннях, і доки наших стане, гудіти не перестане. Стільки-то пам’яті, стільки-то слави![13]
Зміст пісень зі згадками козаків він загалом трактував у наївно-прямолінійному стилі. Так, походження текстів про загибель козаків пояснювалося доволі однозначно: «в сього роду піснях описані похорони з обичаями козацькими»[14], подібним чином прокоментовано й інші сюжети. А загалом козацький контекст для народу мав в уяві Головацького окрему цінність: «Все козацьке – якблагородніше: козацька зброя, козацький коник, навіть козацька мова, козацькі уста – усе те не просте»[15].
Отже, захоплення козаками, помітне у «Руської трійці», з одного боку підживлювалося народними піснями – наявність у них козаків свідчила для русинських активістів про дотичність їхнього краю до цього найяскравішого явища української минувшини. А з іншого ж боку, зачарованість козацтвом вплинула й на стиль роботи фольклористів із самими текстами народних пісень. Роман Кирчів на прикладі редакторської роботи Івана Вагилевича показав один зі шляхів «потрапляння» козаків до записів галицьких співів:
…у записі М. Тимняка… народної баладної пісні «Ой вже три дні, три неділі, як жовніра в лісі вбили» він замінив слово «жовніра» на «козака», слово «море» в двох місцях замінив на «Дунай», додав одразу в зачині рядки «Під явором зелененьким лежит козак молоденький» […]
Ці виправлення і доповнення …з авторською позначкою «усовершенія», тобто удосконалення тексту. Останні шість рядків запису цієї пісні, які починаються «Ой в неділю барзо рано ще й но сходит сонце, іде козак до дівчини, пукає в віконце», Вагилевич відділяє як іншу пісню, зазначаючи рискою між попереднім рядком і наведеним початком та приміткою «Відти до іной пісні-думки»[16].
Дослідник зауважує, що «слово “жовнір” замінив Вагилевич на “козак” і в інших записах М. Тимняка»[17].
Втім, вважаю, що подібні втручання були в першу чергу проявом захоплення козацтвом, а не спробами свідомих фальсифікацій. Схоже просто, що Вагилевич вважав, що «вірний», «початковий» текст має виглядати саме так – і про кого, як не про козаків, співали колись русини. Тим більше, випадки втручання до записаних пісенних текстів не є чимось надзвичайним для фольклористики першої половини ХІХ ст. Михайло Максимович, на чию збірку взорувалися молоді русини, так зазначив принципи «виправлення» текстів пісень при підготовці свого видання:
я старался сличать и соглашать разногласія; случалось сводить иногда двѣ в одну, либо одну раздѣлять на двѣ; я избирал как находил сходственнѣе с правильным смыслом и – сколько понимал – с духом и языком народным[18]
Очевидно, для русинських ентузіастів «правильным смыслом» уявлялося те, що русини мають співати про козаків. І виправлення були не так свідомим намаганням прищепити «козацьку ідею» галичанам, як проявом щирої віри «Трійці» у долученість їхнього краю до козацької традиції.
Тим більше, навряд чи ці «усовершенія» вирішальним чином могли вплинути на загальний рівень концентрації козаків у записах галицьких пісень. Наприклад, Головацький опублікував у своїй збірці (робота над якою велася з 1830-х рр.) інший варіант запису все тієї же «Ой вже три дні, три неділі» (теж із згадкою козака). При цьому, він зазначив наявність декількох версій тексту: «Вацл. из Олеська 488. – Паули І, 145 и моих 2 списка»[19]. Якщо у збірці Вацлава Залєскі (Вацлав з Олеська) згадувався козак, то в опублікованому Жеготою Паулі варіанті йшлося про вбитого Нечая[20]. Тож, можливо, запис Тимняка подає тільки одну з варіацій пісні, де відображено адаптацію персонажа до галицьких реалій.
Варіативність персонажів у записах демонструють й інші пісні. Наприклад, опублікована Залєскі пісня «Ой сів улан їсти»[21] та подана Головацьким «Ой сів козак їсти»[22] – це загалом ідентичні тексти, в яких різняться тільки персонажі. Постає питання, чи це паралельно записані варіації, чи ж в результаті редакторської роботи одного з фольклористів воїна «перевербували» в інший вид кавалерії? У своїй публікації Головацький зазначив ще наявність варіанту, виданого Михайлом Максимовичем[23]. У ньому теж йдеться про козака, текст відрізняється від двох інших версій тільки незначними різночитаннями в останніх рядках. Навіть якщо улан замінив козака у записі Залєскі «природним шляхом» і дійсно саме у такому вигляді було почуто пісню «з вуст народу» – чи не є ця заміна (так само як і «жовнір») проявом намагань русинів адаптувати ближче до власних реалій зміст наддніпрянських козацьких пісень?
Приклади, коли козаки були тільки одними з можливих персонажів, можна множити. Так, у записі Шашкевича пісня починається «Гук, мати, гук, то каваліри ідуть», у варіанті ж Залєскі кавалерів замінили козаки, вони фігурують і у варіанті Головацького[24]. В пісні «Ой не любив Роман жони» відомо три варіанти ідентифікації месників Романові за вбиту дружину: козаки (Головацький), ляшеньки (Шашкевич) або ж братики (Паулі)[25]. Записаний Кирилом Блонським варіант «Ой їхали козаки з обозу, стали кінець перевозу»[26] стосувався жовнірів[27]. Приклад заміни жовніра на козака (чи козака на жовніра) маємо також у білоруських текстах. Очевидно, що для білоруських співців така варіативність не мала ідеологічного підтексту. В опублікованих Пєтром Гільтєбрантом записах пісні «Цёмная ночь да невидная…» дівчина вподобала «жовніра/козаченька старого»[28]. У поданому ж Головацьким українському варіанті даної пісні згадано козака[29]. Примітно, що козаки фігурують у всіх текстах, опублікованих Головацьким, навіть тоді, коли він мав у розпорядженні декілька варіантів запису. Схоже, що подібно до Вагилевича, «вірною» він вважав тільки козацьку версію.
Однак що реально означала наявність десятків пісень зі згадкою козаків у тогочасних галицьких збірках фольклору?
Галичина співає козацьких пісень (?)
Датою першої публікації українських народних пісень у Галичині вважається 1821 р. І пріоритет тут належить не русинським активістам, а професору Львівського університету німцю Каролю Йозефу фон Гюттнеру. У першому номері редагованого ним альманаху «Der Pilger von Lemberg / Pielgrzym Lwowski» на 1822 р., який виходив у двох мовних версіях, було опубліковано статтю «Volkslieder / Spiewy Ludu», автором якої був сам редактор[30].
Основну ідею тексту фон Гюттнер сформулював вже у першому його рядку: «Zaledwie iest co takiego, coby nam bardziey posłużyło do zgłębiania vvłaściwych uczuć i sposobu myślenia ludu, iak onego śpiewy»[31]. Подальший виклад являється розвитком та тлумаченням даної думки. У якості ілюстрації до своїх теоретичних положень, автор навів приклади текстів чотирьох пісенних жанрів: краков’яка, мазура, думки руської та козака. Жанр «козака» було презентовано піснею «Козак і дзюба»[32]. При цьому подавався важливий для нас коментар: «trzy pierwsze właściwymi są Galicyi, czwarty dla tego załączony, iż chociaż tak ścisłe zdaie się bydź spokrewnionym z Ruskim śpiewem, iednak zachodząca między nimi znaczna rуżnica godna iest uwagi»[33]. Як бачимо, львівському професору у 1821 р. текст зі згадкою козака вважався зразком немісцевого жанру. Хоча насправді фон Гюттнер трохи помилився із визначенням жанру, очевидно, будучі дезорієнтованим назвою: пісню відносять до коломийок[34]. Втім, більш важливою обставиною є інше: якщо у польському (перекладному) варіанті публікації пісня озаглавлена просто як «козак», що відсилає до жанру, то німецька версія (а саме вона є авторським текстом) має інший заголовок: «Козацька національна пісня», що ще раз підкреслює її немісцеве походження у сприйнятті публікатора[35] (але, на жаль, він не зазначив шляху потрапляння в його руки цього запису). З пояснення до даної пісні[36] видно, що фон Гюттнер, мав деякі уявлення з козацької історії. Особливостями козацького характеру він пояснював й особливості пісні:
Swawola, wyuzdana wolność, miłość czuła, którą Kozacy żyiący z napadów w sobie iednoczą; iakoteż poskoczny tok akoyi, pozorna a często przerywana następność pomysłуw, połączenie żyweiy melankolii ze smętną: czynią całośу tego śpiewa zupełnie interesowną; w samey nawet muzyce obstaie kozak za miłością ku wolności nietrzymaiąc się zawsze iedney melodyi[37].
Подібні прямолінійні трактування відповідають стилю мислення того періоду, зокрема і трактовкам козацьких пісень Максимовичем, Вагилевичем та Головацьким. До речі, цікаво, що Михайло Максимович, за його власною заувагою, використав саме цю галицьку публікацію із козацьким текстом при укладанні «Малоросийских пѣсен» у 1827 р., щоправда зазначивши, що правив деякі місця за іншим списком[38].
Сюжет самої пісні доволі простий. Перша її частина – куплети із розмовою козака, дівчини та її матері:
Козак коня напував, дзюба воду брала;
Козак собі заспівав, дзюба заплакала
Козак почав втішати дівчину:
Не плач дзюба моя люба, іще я з тобою
Як вийду на Вкраїну заплачеш за мною
Козак обіцяє дівчині всілякі подарунки та просити її руки в матері. Мати має скептичну позицію:
Не вір дзюбо козакові, що він люльку курить
Бо він мовив, що тя возьме, а він тебе дурить
Після зустрічі з матір’ю дівчини козак втрачає цікавість до дзюби. Друга частина пісні являє собою чергування жартівливих куплетів козака та дівочих, із скаргами на долю:
А хто любить гарбуз, гарбуз, а я люблю диню;
А хто любить господаря, а я господиню.
…
Два голуби воду пили, а два колотили,
Бодай тії не сконали, що нас розлучили.
Якщо публікатор «Козака і дзюби» у 1821 р. сумнівався у галицькому походженні пісні про козаків, то 12 років потому серед галицьких презентувалося вже півсотні «козацьких пісень». Маю на увазі опубліковану у 1833 р. Вацлавом з Олеська (Вацлавом Залєскі) збірку «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego»[39], яка переконувала Платона Лукашевича у замилуванні «червоноруссцев» козаками, яскравий маніфест львівського романтизму.
Вацлав Міхал Залєскі (1799–1849), виходець з дрібної шляхти, провів дитинство у різних маєтках на Львівщині. З 1810 р. він навчався у школі у Львові, потім закінчив там Академічну гімназію та місцевий університет. Залескі обрав кар’єру урядовця, але суміщав її з періодичним читанням лекцій у Львівському університеті та літературною діяльністю, з 1825 р. він виступав ще й у якості журналіста. На період 1820-х – початку 1830-х рр. припала також його активна робота зі збирання та впорядкування пісень. Щоправда незабаром після видання збірки він відійшов від цих романтичних зацікавлень і, за висловом Ізмаіла Срєзнєвского, «сделался совершенным чиновником, и о пѣснях и литературѣ, о Славянизмѣ и народности и слушать не хочет»[40]. Втім, його чиновницька кар’єра була доволі успішною, 30 липня 1848 р. Залєскі було призначено губернатором Галичини (він став першим поляком на цій посаді)[41].
Видана 1833 р. збірка супроводжувалася нотами Кароля Ліпінскі. В розлогій передмові Вацлав з Олеська виклав яскравий маніфест романтизму – захоплення піснями, як джерелом справжньої народності, відбиттям історії народів та цілого їхнього духу. Укладач також відзначив, що у русинів збереглися пісні набагато давніші, ніж у поляків. Найдавнішими він вважав пісні зі згадками турків та татар і думу про козака Нечая[42].
За споминами русинських діячів, саме це видання стало поштовхом для їхньої активності. Зокрема, Йосип Лозинський, автор опублікованого у 1835 р. «Ruskogo wesile», збірки весільних пісень та обрядів, відзначав, що його на збирання фольклору навернули «песни русскіи о Грицю, о Козаку и Дзюбе», надруковані в «Rozmaitościach» та збірка Вацлава з Олеська. Він же згадував, що ці та інші публікації руських пісень в польських виданнях «дуже Русинам подобались и любовь своего языка розбудили»[43].
Головацький у мемуарах твердив, що вихід даної збірки став поштовхом і для початку видавничої активності «Трійці»[44]. Втім, збирацьку роботу русини почали раніше – значну частину записів Вацлав з Олеська отримав від різних кореспондентів, зокрема і семінаристів Маркіяна Шашкевича та Івана Білинського, а також Григорія Ількевича, Кирила Блонського та інших збирачів[45].
За різними підрахунками, з 1496 пісень збірки 556–591 становлять українські тексти[46]. З цього масиву у 49 піснях (більше 8% від всіх русинських) прямо згадувалися козаки[47]; ще у декількох фігурували турки і татари, що теж відсилає до козацької доби[48].
Отже, зміст збірки Вацлава Залєскі демонструє читачеві, що у Червоній Русі козаки у 1830-х рр. були настільки популярними, що про них співали десятки пісень. Судячи з відсутності коментарів упорядника з цього приводу, він не бачив у ситуації нічого дивного. В піснях захована історія народів, а отже русини співають про своє козацьке минуле. Втім, якщо точніше – то співати про минувшину Вацлав вважав справою передусім чоловічою. Він розподілив всі пісні збірки (не розділяючи польські і русинські тексти) на дві частини – «Пісні жіночі» та «Пісні чоловічі»[49]. Чоловічі пісні представлені думами (укладач не навів детальнішого визначення його розуміння цього жанру). Серед них опинилося 7 текстів зі згадками козаків. При цьому до «Tyczące się zdarzeń krajowych, czyli właściwie historyczne», з козацьких віднесено один текст – «Дума про Нечая» (с. 479). Ще 6 пісень потрапили до групи «Tyczące się zdarzeń pojedynczych osуb». Їх Вацлав вважав такими, що засновані на якійсь реальній події і співалися чоловіками до аудиторії, хіба не як повідомлення про новини[50]. Тож, схоже, на його думку «Ой три літа, три неділі, як козака в лісі вбили» (с. 488) та «В місті Острозі в великім обозі / там забито козаченька в воротах на розі» (с. 498) походили від звісток про якихось конкретних небіжчиків. У інших двох текстах, що містили згадки козаків прямо зазначалося, що це «панські козаки», власне козацької історії вони не стосувалися (це «Чи чули ви, добрі люде, таку новиночку / ой що забив Кулинич син Прокопову дочку» (с. 490) та «Гей на горі, на горі, там гуляли гузарі» (с. 485)). До розділу (чоловічих пісень!) також чомусь потрапив цей текст:
Сама я не знаю, що чинити маю
з жалю, з закоханя, вмирати гадаю:
я в ліжку лежала, три листи писала,
до того козака щом вірне кохала (с. 497).
Але найцікавішою обставиною мені видається те, що Залєскі, на відміну від своїх наступників, не історизував та не прив’язував до конкретних подій інші два тексти. Це «Був пан Сава в Немирові» (с. 502), якого вбили козаки/гайдамаки, традиційно ототожнюваний із Савою Чалим, та «Годі, годі козаченьку, в обозі лежати» (с. 486) – історія про те, як козаки, що грабували євреїв під Гусятином, розбили послану проти них каральну експедицію «ляхів».
У більшості (42/49) пісні зі згадками козаків розсіяні по різним розділам «жіночої» частини збірки Залєскі, декілька подано як пісні до танців, більшість же надрукована у розділі «Pieśni miłosne, w szczegуlności dumki, i inne rozmaitej treści i rуznego składu».
Отже. як бачимо, жодного спеціального значення козацькому контенту у записах Залєскі не надавав. Але, на відміну від фон Гюттнера, Вацлав з Олеська вже не сумнівався у можливості презентації галицького фольклору і через козацькі пісні. Вони подавалися як русинські співи поляком, який не мав спеціального пієтету до української справи – і раніше за укладання «Зорі» та «Русалки Днѣстровой» русинськими активістами, в яких козацька тема свідомо інструментулізувалася.
Однак, якою була причина подібної презентованої популярності козацьких героїв у некозацькому краї? Чи дійсно, як вважав у той період Головацький, для цього вистачило лише короткої козацької присутності у часи Хмельниччини, майже двісті років тому?
При детальнішому аналізі очевидним стає різнорідне походження 49 козацьких пісень, опублікованих Залєскі, втім як і всієї української частини його збірки. Ця обставина кидалася в очі вже сучасникам. Іван Вагилевич підготував для свого приятеля, польського літератора та фольклориста Юзефа Дуніна-Борковскі, який мав намір писати рецензію на галицькі фольклорні видання, список пісень ненародного походження з «Pieśeń polskieh i ruskieh ludu galicyjskiego»[51]. З 36 перелічених у ньому текстів, згадки про козаків були у 4[52].
Зокрема, мова йшла про подану як пісня до танцю «козак» композицію:
Гей я козак з України,
козак з роду, козак з міни!
нікди в життю не заплачу,
хучу, кричу, граю, скачу (с. 202)
Її Вагилевич зідентифікував як куплети козака Захаренка, персонажа водевілю Францішека Князьніна «Troiste wesele» (опубл. 1788 р.)[53]. Друга пісня, «Гей на горі, на горі, там гуляли гузарі», головний героєм якої є «донець, та хороший молодець», а окрім нього присутні й дворяни, «паньськіє козаки» та «єнерал» (с. 485-486), була визначена як російська. «З України тут приходжу в жалості бідненька» (с. 292)[54] названа «дяківською композицією». Автором «Їхав козак за дунай» зазначений Семен Климовський. Окрім останнього випадку, не погодитися з Вагилевичем важко[55]. Присутність всіх інших текстів зі згадками козаків у галицькій збірці якихось зауваг у Вагилевича не викликала, очевидно вона була для нього явищем цілком природним.
У списку ненародних пісень зі збірки Вацлава Залескі, який уклав Іван Франко, було відмічено вже 75 позицій. Франко вважав їх у більшості текстами «дворацького» походження, тобто укладеними десь при панських дворах, або принаймні продукованими представниками духовного стану[56]. Окрім 3-х, зазначених Вагилевичем (Франко пропустив «Гей на горі, на горі, там гуляли гузарі»), з «козацьких» було вказано тут «Ти козаче пся паро» (с.178), «Втікай дівча без поле» (с. 179), «Слава наша козацькая» (с. 202), «На Україні всього много» (с. 225), «Казала мені мати зелений ячмінь жати» (с. 471). Заперечити спостереження Франка важко, достатньо поглянути на тексти пісень. Наприклад,
Слава наша козацькая
нех не загибає
що в гулянці доля наша
і нужди не знає (с. 202)
Або
Втікай дівче без поле,
бо тя козак поколе,
гей гу, без поле,
бо тя козак поколе! (с. 179)
Отже, виглядає так, що принаймні частина «козацьких» пісень, які Вацлав Залєскі презентував як народні руські, вірогідніше за все є продуктом «козакофільської моди», поширеної по деяким шляхетським маєткам наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. У збірці тексти із згадкою України є доволі чисельними. Це вже згадані «ненародні» «З України тут приходжу в жалості бідненька» (с. 292), «На Украйні всього много, і паші і браги» (с. 225)[57] а також «Гей летіла зозуленька по Україні» (с. 391)[58], «Не відаєш пане-брате, відай наші біди» (с. 184). Інші регіони, зокрема Волинь та Литва теж згадувалися, але значно рідше. Чи не є це фіксацією найпопулярнішого напряму міграції руської людності, а, відповідно, і міграції пісень?[59] Приблизно так цей пісенний вектор «з/на Україну» зазвичай і трактується дослідниками. Наприклад, Іван Франко вважав, що «З України тут приходжу в жалості бідненька» (с. 292) це пісня служниці польського магната, для яких наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. характерними були постійні переїзди разом з двірнею поміж своїми володіннями у межах імперій Габсбургів та Романових[60]. Ксенія Бородін віднесла «На Украйні всього много» та інші «українські» пісні (с. 225, 292, 387, 390) до розряду кріпацьких – на її думку центрально-східні степи згадувалися як притулок для галицького кріпака-втікача[61]. Однак слушнішою видається думка Григорія Гербільського, який пропонував менш прямолінійне трактування: «Саме слово Україна асоціюється із словом свобода. …Україна виступає у двох значеннях – як назва вільної, позбавленої кріпосницької неволі країна, символ свободи і як назва південних українських степів, де знаходили притулок і хоч тимчасове поліпшення свого становища галицькі селяни»[62]. У цих спостереженнях заперечення викликає тільки трактування «України» як степової зони. Традиційно для галичан «Україною» було лісостепове Правобережжя. Якраз туди, а не в степову зону, і відбувалися міграції: «За даними 1744 р., тільки на Поділля і в Україну (у Брацлавське і Київське воєводства) з Прикарпаття пішло понад 6 тис. селян[63]. До речі, дивлячись навіть на вищезгадані пісенні тексти, можна додати ще фольклорне сприйняття «України» як землі міфічного благополуччя: «І я родом з України, / Де до волі всього, / Дівки красні, як калини, Багаті до того» (с. 292) або «На Украйні всього много, і паші, і раги… / На Украйні всього много, меду і горілки, / Дівки красні, молодиці, а всі чорнобривки» (с. 225).
Слід зазначити також, що частина текстів зі збірки Вацлава з Олеська має очевидне наддніпрянське походження. Наприклад «Хори козак, хори козак, відай хоче вмерти» (с. 385), зі згадкою гетьмана і сотника відсилає явно до тамтешніх реалій. Хоча, є ймовірність, що подібні пісні були своєрідними «реліктами», занесеними до краю ще у часи розквіту козаччини. Втім, за цей час їх встигли «доместифікувати»: наприклад, остання пісня була також відома і в некозацькому варіанті, який краще пасував обставинам краю: «Хорий жлмір, хорий жомір, либонь хоче вмерти»[64].
«Гей їхав козак з України» (с. 392) («Пісня про козака та Кулину»), І. Франко віднайшов у брошурі, що була видана Яном Дзвоновським у Кракові 1625 р. Дослідник відзначив широке побутування твору:
пісня про козака й Кулину заховала ся до нашого часу в кількох варіянтах, записаних у Галичині й на Україні, хоча ані один із них не дорівнює ані повнотою ані викінченєм форми текстови Дзвоновского[65].
Приблизно подібну історію побутування можна припустити і у випадку «Румян поле покриває» (с. 76), «Дума про Нечая» (с. 479), «В місті Острозі в великім обозі» (с. 498). У першій пісні (яка насправді виглядає злученням двох різних текстів) йшлося про татарський напад («Ой йдуть ляхи на три шляхи / а козаки на чотири / а татари поле вкрили»), інші три Залєскі відніс до розряду історичних пісень. У «Думі про Нечая» йдеться про поїмку та страту козака Нечая ляхами, без пояснення власне причин. Головна подія в останньому тексті висвітлена вже у перших рядках: «В місті Острозі в великім обозі / там забито козаченька в воротах на возі».
На те, що пісні зі згадкою козаків в Галичині могли бути не тільки «імпортним продуктом», але й мати місцеве походження, вказує подана серед коломийок «Не відаєш пане-брате, відай наші біди» (с. 184-185)[66]. Куплети пісні складають діалог козака, що славить свій розгульний образ життя, з коломийцем, над яким тяжіють побутові проблеми. Згадка «ґазди-неборака» дає додаткову прив’язку до Галичини як місця виникнення тексту. Інша з пісень, «Чи чули ви, добрі люде, таку новиночку» (с. 490), в якій задля поїмки вбивці «розіслав пан економ та свої козаки», демонструє, що під «козаками» на увазі могли матися і просто двірські слуги.
Підсумовуючи аналіз «козацького контенту» збірки «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego» Вацлава Залєскі, можна констатувати, що укладач опублікував різнорідні за походженням пісенні тексти зі згадками козаків. До видання, презентуючи співи русинів, потрапили тексти явно ненародного походження та тексти, занесені з інших регіонів. Отже, частково «козацкість» була імпортованою. Разом з тим, вищезауважені обставини стосуються лише приблизно третини текстів збірки зі згадкою козаків. Щодо інших пісень ні в «Руської трійці», ні в їхніх наступників сумнівів щодо місцевого походження записів не виникало. Щоправда, можливе пояснення такої «дивної» наявності козацьких текстів у збірці з некозацького краю – свідома або мимовільна фальсифікація укладача. Сам Вацлав з Олеська, судячи зі структури збірки, не надавав спеціального значення згадкам козаків. Але чи не надіслали йому під виглядом місцевих пісень козацькі тексти його кореспонденти, молоді русини з кола «Руської трійці», які просували «козацьку ідею» і навіть відповідним чином редагували тексти пісень? Відповісти на це питання, як і пояснити причини побутування козацьких пісенних текстів в Галичині в першій половині ХІХ ст. дозволяє вивчення інших тогочасних фольклорних збірок.
Разом з тим, важливо зауважити й іншу дуже важливу обставину, що стосується даної – та всіх інших галицьких фольклорних збірок тієї доби. Можна сумніватися, наскільки її зміст відбивав реальність, дійсний репертуар русинів – але слід визнати, що ця збірка також творила реальність для своїх читачів. Вони вже знали – і, очевидно – не сумнівалися, що в Галичині популярними персонажами народних співів були козаки.
«Русалка Днѣстровая» та інструменталізація козацьких пісень
Як згадував Головацький, саме фольклорні публікації, зокрема поява збірника «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego», вплинули на видавничу активність «Руської трійці»:
мы гордились тѣм, что поляк ставил русскія пѣсни гораздо выше польских по поэтическому творчеству, но мы негодовали на то, что русскія пѣсни напечатаны вперемежку с польскими и что напечатаны польскими буквами. Нам хотѣлось бы имѣть національный сборник роде Максимовича (с 1827 г.). У нас зародилась мысль издать русскій альманах под названіем «Зоря»[67].
Рукопис було підготовано навесні 1834 року. 4 травня «Трійця» передала альманах на розгляд цензури. Як згадував його зміст «Зорі» Головацький,
Шашкевич написал на основаніи Бантыш-Каменскаго біографію Богдана Хмельницкаго, сказку Олена и нѣсколько стихотвореній; Вагилевич – Мадея и Жулин и Калина; я сочинил: Два вѣночка и выбрал пѣсни из моего сборника, к которым Вагилевич взялся написать предисловіе[68].
«Козацьким» текстом у збірці, крім біографії Хмельницького, був вірш «Два віночки», вірогідно козаки були й серед героїв інших поданих до збірки віршів та пісень[69]. Згадувалися вони і в оповіданні «Олена». «Зоря» демонструє появу політичного підтексту при зверненні русинів до козацької теми. Увагу укладачів до фігури Хмельницького пояснити, гадаю, не складно – хто, як не він міг вважатися символом «противуборства полонізму»; через наголошення на цьому герої маніфестувалася емансипація русинів від польського культурного поля. Власне, подібним чином сприйняв згадки гетьмана і словенській славіст Єрней Копітар, віденський урядовий цензор, до якого надійшов на розгляд рукопис. Безпосередньо зміст рукопису[70] Копітар оцінив загалом позитивно, але відзначив, що «у зв’язку із включенням фрагмента пісні про ватажка козаків Хмельницького, [книжка] ворожа Польщі»[71]. Тим не менш, від якогось однозначного висновку щодо можливості публікації альманаху Копітар фактично самоусунувся, посилаючись на свою не повну обізнаність в українській мові. Рукопис знову переслали до Львова. Професор львівського університету Венедикт Левицький, який отримав на розгляд збірку, набагато нижче оцінив плановане видання. На основі рішення Левицького видання не було пропущено до друку. Два передані на розгляд цензури примірники з архіву президії львівської губернії, схоже, що потрапили згодом до макулатури[72].
Наступна видавнича спроба «Трійці» була відносно більш успішною – на початку грудня 1836 р. (на титулі книжки вказано 1837 р.) у Буді, подалі від львівських та віденських цензорів, вдалося надрукувати альманах «Русалка Днѣстровая». Більшість накладу (він складав 1000 примірників) була доправлена до Львова. А там, після розгромного відгуку місцевого цензора Венедикта Левицького (книга проходила місцеву цензуру, оскільки була надрукована в іншій частині імперії, формально навіть закордоном, з огляду на функціювання останнього між Галичиною та Угорщиною), альманах було заборонено до розповсюдження, а його наклад вилучено[73].
Хоча «Русалка Днѣстровая» і не справила очікуваного видавцями впливу на сучасників, у ній дійсно маніфестувалися нові для русинів ідеї. У передмові заявлялося про виступ русинів на публічну арену, останніми серед слов’ян, а разом з тим про їхню етнічну єдність з малоросіянами. Також можна було вгледіти і натяк на ідею слов’янської федерації: «другі Славяне … єстли не ўже то небавком побратают-ся»[74]. Маніфестом були також мова та фонетичний правопис альманаху – орієнтовані на живу народну розмовну традицію.
Головацький зазначив, що до нового видання увійшли майже всі тексти «Зорі»[75]. Загалом альманах складається з передмови, публікації 44 народних пісень та «Передговора» до них, «складань» – віршів та прози авторства «Трійці», перекладів сербських пісень і фрагментів «Краледворського рукопису» та «Старини» – публікації 3-х історичних пісень й листа Зудичовського старости, а також огляду старих кириличних книжок зі львівських книгозбірень. Завершувалося видання рецензією Шашкевича на «Ruskoje wesile» Йосипа Лозинського.
Як бачимо, тут вже не було матеріалів, присвячених Хмельницькому. В мемуарах Головацький пояснював їхню відсутність тим, що «статья о Хмельницком где-то затерялась у Шашкевича» (с. 265), хоча вірогіднішою версією виглядає бажання видавців уникнути додаткових проблем з цензурою (цим самим можна пояснити і відсутність віршів Шашкевича на історичну тематику). Тим не менш, і без Хмельницького «Русалка» виявилася дуже «козацьким» виданням. Зі «складань» згадки про козаків містили оповідання «Олена» та вірші «Погоня» і «Два віночки». Козацькі персонажі присутні також у 5 з 22 опублікованих «дум та думок» (чоловічих та жіночих пісень за класифікацією Вагилевича) та двох історичних думах з розділу «Старина».
Фольклорні тексти займали центральне місце в альманасі. На титульній сторінці «Русалки» навіть стояла (невідомо, чи з ініціативи упорядників) позначка «Ruthenische Volkslieder» – «русинські народні пісні». Публікація їхніх текстів відкривалася «Передговором» Івана Вагилевича. У ньому автор подав нарис історії руського народу, що мешкав на просторі від Бескид до Дону, і через історію пояснював зміст пісень. При цьому саме «козацький фактор» було покладено в основу класифікації. Опоетизовано-ідеалізовано змальовувалася княжа доба, яка лишила по собі слід в обрядових піснях (згадки «князів», «бояр» і т.п.). Кінцем ідилії стала татарська навала, паралельно з якою почалося закріпачення з боку одноплемінників. В результаті русини піднялися на боротьбу, що відповідним чином позначилося на змісті співів:
в думах розцвиває лицарскими дѣлами буйність… они сут найчеснѣйшйм образом борючих-ся и загибаючи стратенцѣв. Із Запорожи лицарских дѣл гомін зашибаў-ся високими курганами по всей Руси, а з Безкидів и всяких сторон розбѣгали-ся мстиві молодцѣ за печальную неволю міран[76].
Основний зміст мужацьких (чоловічих) дум, які «по найбільшій части биличними і воўнюют буйною тай дикою силою» – прощання з родиною, битви з татарами та загибель козака у степу. Співцем чоловічих думок виведений «дѣд сивобородий с кобзою», що сів при могилі та прославляє у піснях минулі літа та героїв[77]. Зміст же жіночих думок – зрада чи смерть козака-коханого, або його проводи на війну; сюди ж Вагилевич відніс і сюжети про заміжжя коханої під час відсутності козака, тож козак не вертається до дому, а «розбива-є тугу степами по за Днѣпр, або присівши у могили загомонит думку о щастю що сплило, а пѣсня, що нею молодец тужит по своѣй небозі, не відличає-ся від думки, що ю мила спѣває у тузѣ по милим»[78].
Вагилевич при підготовці свого тексту, зокрема у питанні щодо класифікації пісень, явно надихався передмовою Михайла Максимовича до його збірки (1827)[79]. Відомо, що «Трійця» інтенсивно працювала з примірником цього видання, що містився у бібліотеці «Осолінеума»[80]. Для Максимовича, принаймні на час підготовки його збірки, як і для більшості його земляків, історія Малоросії (тобто Лівобережної України) («Возникшая подобно комете Малороссія») сприймалася тільки як історія козацької доби. Саме особливості козацького устрою визначили специфіку тамтешніх пісень; козацькі сюжети стали основою для їхньої класифікації:
Во первых представляются пѣсни, содержанием своим имѣющія смерть козаков, отъѣзд их на чужбину, тоску по родинѣ, иль схватки 6оевыя; а потом воспоминаніе об них. Здѣсь всегда почти находите тоску матери о сынѣ, или сестры о брате; любовь отцовскую едва-ли гдѣ встрѣтите […] – Особенно замѣчательны думы – героическія пѣснопѣнія о былинах, относящихся преимущественно ко временам Гетманства […]
Сказаніе о частных домашних событіях у козаков, составляют переход от дум к повѣствованіям вымышленным или балладам […]
Пѣсни женскія во первых суть выраженіе тоски по родинѣ, от которой были отлучаемы дѣвы обманами козаков… Пѣсни мущин, гдѣ видна нѣжность чувства любви, принадлежат, кажется, к последующѣму времени[81].
Для козацької Малоросії, вся історія якої була лише історією козацтва такі пояснення її пісень виглядають загалом природними. Але характерно, що «козацька» перемова Вагилевича супроводжувала тексти пісень, зібрані у різних регіонах Галичини. У «Передслівє» Шашкевич згадував тих, хто «пристроѣли пѣснями народними и Стариною» «Русалку» – це були Григорій (Мирослав) Ількевич, Православ Каўков (Ян Коубек), Іван Білінський, Маркел Кульчицький, Михайло Минчакевич та інші[82]. Відповідно, через текст Вагилевича для читача, хай і не прямо, підкреслювалася приналежність Галичини до козацької традиції.
Тексти пісень при публікації було розподілено на 2 блоки – Думи и думки (22 тексти)[83] та Обрядові пісні (21 текст)[84]. До першого блоку потрапили записи, що прямо чи опосередковано відсилали в першу чергу до козацької доби. До козацької – а точніше запорозької – теми одразу відсилали і обрані у ролі епіграфу до розділу рядки Богдана Залєскі:
Co się stało!
Gdzie to naszych dum połowa?
Zaporožskich dziś tak mało!
A miłośna ta lubowa:
O trzech zorzach, trzech krynicach,
Siedmiu wodzach, studziewicach,
Rzekłbyś: že te dumy z laty
Przenuciwszy błogie chwile,
Przenuciwszy smutne straty
Z ludźmi głuchną gdzieś w mogile!
У 5 «думах і думках» містилися прямі згадки козаків – в першу чергу як воїнів, у боротьбі з татарами та турками. Перша з них це «Дума про Івана Коновченка» («В славнім мѢстѢ городѢ») (с. 11-14), в якій йдеться про вдовиного сина, що долучився до козаків та загинув у бою з турками. «Ой вийду я на могилу» присвячена дівчині-татарській бранці, козацькі персонажі тут радше декорація: «Ѣдут ляхи на три шляхи / А козаки на чотири… / а татари на всьо поле» (с. 16-17). Було також опубліковано варіант «Думи про Морозенка», «преславного козака». Щоправда, у тексті він був представником якогось «гердовійська», що билося зі шведами (с. 19)[85]. В «Ой, там при долині, ой, там при потоці» (с. 30) гетьман просив козаків поховати свого рідного брата, якого він випадково застрелив під час битви. В останній, «Насунула хмара з Підгіря», на перший погляд йшлося лише про сердечні справи козака: «Козак ся питав сокола:.. /…Чи не тужит дівчина по мені?»[86]. Однак, козак йшов «з Уманя» – і ця обставина, як буде продемонстровано нижче, перетворювала в уяві «Трійці» пісню на історичну. 8 інших текстів розділу, хоча і не містили прямих згадок про козаків, теж відсилають до козацької доби – мова в них йде про турецькі та татарські напади[87] або участь у війнах[88]. Ще 8 (фактично 7) стосувалося різних побутових сюжетів[89] – і тільки одна пісня відносилася безпосередньо до галицької минувшини: «Гей по під гай зелененькій / Ходит Добуш молоденькій» (с. 7-11).
Інші два «козацьких» тексти в «Русалці» було наведено у розділі «Старина». Публікацію відкривав короткий вступ Шашкевича, де у загальних фразах описувалися поетика та значення давніх текстів:
Старина є то великій образ, є то зеркало як вода чистоє в котрім незмущенноє являє-ся лице столѣтей. Там тобѣ внуче глянути, а взришь, як твоѣ отци, твоѣ дѣди жили, що дѣяли[90]
Однак якоїсь конкретної інформації про подані нижче тексти не наводилося. Лише у змісті «Русалки» вони позначені як «пѣснѣ зо староѣ ру[к]описи», відповідно тільки звідти читач міг дізнатися про їхнє походження. Самі пісні – це думи «Літай, літай, сивий орле, по широкій долині!» (с. 115) та «Кляла цариця, вельможна пані» (с. 116)[91]. Зміст першої традиційно пов’язують з покаранням гайдамаків:
Засилають Ляхи листи по всей Украѣнѣ.
Живѣт, живѣт, Украѣнцѣ не бійтесь ничого:
Повѣшано в Пятигорах Козаченьків много!
Другий текст відомий також як «Дума про взяття Варни»:
Була Варна здавна славна, –
Славнѣшіѣ козаченьки,
Що тоѣ Варни мѣста достали,
А в ней Турків забрали.
Дві пісні зі «Старини» за змістом не виглядають старшими за тексти «дум та думок», які теж відсилали до часів боротьби з татарами та турками. Однак, через зазначення їхньої старовинності, для читача «Русалки» підкреслювалося, що всі інші пісні з альманаху співаються і досі. (Ситуація виглядає навіть трохи курйозно – «стариною» була пісня XVIII сторіччя про гайдамаків, в той час як у розділі «актуальних пісень» подавалися тести, що стосувалися ще XVI-XVII ст.).
В читача мало скластися враження, що галицькі співці і досі добре пам’ятають добу козаччини й татарської загрози. До публікації було відібрано тексти, що презентують козаків як воїнів, хоча, приклад інших галицьких збірок демонструє, що вони складали приблизно 20-30% у загалі місцевих пісень зі згадками козаків (про це далі). Інтенції укладачів були очевидні – хоча «Русалка» без матеріалів про Хмельницького і втратила антипольської гостроти, наявність козаків у всіх її розділах була чітким меседжем. Козаки сприймалися як ворожа «ляхам» сила – що імпліцитно переноситься на сучасну «Трійці» ситуацію і їхнє бажання ствердити русинську (українську) культуру у повністю сполонізованому Львові. Одночасно акцент на пам’яті про козацтво служив демонстрації спільності з наддніпрянськими українцями – саме так сприйняв козацький контент збірки Вацлава Залєскі Платон Лукашевич. Щоправда, «Трійця», на відміну від Залєскі, не помістила жодного тексту, де б йшлося про козацьку ворожість ляхам, яких не бракувало у збірці останнього – вірогідніше, з тих же мотивів, чому і не включила біографії Хмельницького або віршів Шашкевича на історичну тематику – через бажання уникнути додаткових проблем з цензурою.
У випадку з «Русалкою Днѣстровою» варто враховувати також, що вона була не суто фольклорним виданням, а презентацією русинів загалом:
«Судило нам ся послѣдним бути. Боколи другі Славяне вершка ся дохаплюют, и єстли не ўже то небавком побратают-ся с поўним, ясним сонцем; нам на долинѣ в густій стденній мрацѣ гибіти»[92].
Підготовка русинського альманаху була певним чином спровокована появою збіркі Залєскі – в якій він подав русинські пісні латиницею та в перемішку з польськими. «Русалка» була другим галицьким виданням, що презентовало русинські пісні, яке вийшло по «Pieśniah polskieh i ruskieh ludu galicyjskiego» – і реакцією на нього, презентуючи специфіку русинського фольклору зусиллями самих русинів. І особливий акцент ними був зроблений на козацькості. Вважаю особливості публікації пісенних текстів у «Русалці Днѣстровой» свідомими спробами інструменталізації козацької теми у справі національного пробудження краю та національної самопрезентації. Читачеві альманаху демонструвалося, що більше половини всіх не обрядових пісень галичан були присвячені козакам або козацькій добі. Для укладачів ця ситуація була цілком природньою і зручною – що, як не фольклор, мало демонструвати спорідненість українців по обидва боки Дністра. Тож читач міг пересвідчитися, що козаки (вороги поляків) були дорогі й галицьким співцям – не менше ніж полтавським. Але «козацькі» пісні потрапили до «Русалки» не тільки для того, щоб переконати читача у долученості Галичини до козацької традиції. Схоже, що Шашкевич, Вагилевич та Головацький і на той час і самі були щиро в ній переконані. І не останню роль в цьому мала якраз розповсюдженість згадок козаків у місцевих співах.
Однак в «Передговорѣ к народним руским пѣсням» Вагилевич, подаючи їхню класифікацію, засновану якраз на козацьких сюжетах, зробив важливу обмовку. За його заувагою, у дівочих піснях героїня часто «обманена-ли зрадливим Козаком (ледѣнем, молодцем) заметує го жаркими клятвами…» [Виділено мною – Д.Ш.][93]. Козак, ледінь (легінь) та молодець подані як синоніми. Отже, чи не було слово «козак» в уяві галичан, які співали козацькі пісні, просто відповідником слова «парубок, молодець»?
Публікацію підготовано в рамках гостьової стипендіальної програми Prisma Ukraïna–Research Network Eastern Europe на Forum Transregionale Studien (Berlin).
[1] Лукашевич П. Малороссийские и червонорусские народные думы и песни. СПб: в типографии Эдуарда Праца и К, 1836.С. 104, 106
[2] Втім, часто на сучасних дослідниках також позначається дія «козацького міфу». Сприймаючи у якості синонімів поняття «українська ідентичність (етнічність)» та «козакофіія» популярність текстів про козаків у не-козацьких регіонах сприймається ними як самаочевидна річ. Як приклад подібного підходу див. Луньо Є. Козацькі пісні з Надсяння: питання генези і динаміки розвитку // Міфологія і Фольклор, №1(2) 2009. С. 22-28.
[3] Середа О. Формування національної традиції. Українське козакофільство у Галичині в 60-х роках ХІХ століття // Історія – ментальність – ідентичність. 2011. Вип. IV. С. 395–403.
[4] Історія спілкування та активності Шашкевича, Вагилевича та Головацького у форматі «трійці» відома дослідникам в першу чергу з мемуарів Головацького. Дату укладання «гуртка» він не навів, в історіографії наводяться датування у діапазані 1831-1833 рр., з урахуванням біографічних обставин персонажів початок 1833 р. бачу найвірогіднішою датою.
Основну подієву канву активності «Трійці» див у «Руська трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України. Київ: Наукова думка, 1987.; Дем'ян Г. В. Іван Вагилевич – історик і народознавець. Kиїв: Наукова думка, 1993. Студинський К. Причинки до історії культурного життя Галицької Руси в літах 1833-1837 // Кореспонденція Якова Головацького в лїїтах 1835-49 / Видав др. К. Студинський. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1909. С. І-СІV, Kozik J. The Ukrainian National Movement in Galicia: 1815–1849. Alberta: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986; Гербільський Г. Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 р.). [Львів]: Видавництво Львівського університету, 1964. Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич. (Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність). Київ: Наукова думка, 1969.
[5] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 88-89. Тут і далі за можливістю цитую в першу чергу цю публікацію тексту Головацького через відсутність в ній редакційних правок видавця.
Слово «русский» Головацький використовує тут у значенні «русинський».
[6] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро, 1965. С. 242.
[7] Див. Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро, 1965. С. 242-252.
[8] Див. Циганик Фольклорні записи корифеїв «Руської Трійці» у збірнику Якова Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» // Народознавчі зошити. 2013. № 1 (109). С. 12–22, Возняк М. З фольклорних занять Маркіяна Шашкевича // Записки НТШ, 1912, т. CIX. С. 140-155, Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». [Львів]: Інститут народознавства НАН України 2011. С. 220-285.
[9] Про збирацьку активність Вагилевича див. Шалата М. Народними піснями зачарований // Народні пісні в записах Івана Вагилевича / [упоряд., вступ. ст. і прим. М. Й. Шалати]. Київ: Музична Україна, 1983. С. 5–16.
«Ой у полі сніжок мружить» (с. 104), «Ой попід діл зелененький» (с. 105), «Злетіли ворони з чужої сторони» (с. 115), «Ой на горонці на високій» (с. 115), «Тече річка по камінню» (с. 118), «Ой попід гаєм, гаєм зелененьким» (с. 118). (Народні пісні в записах Івана Вагилевича / [упоряд., вступ. ст. і прим. М. Й. Шалати]. Київ: Музична Україна, 1983).
[10] «Ой два нас, два нас, товаришеньки» (с. 38), «Ой піді ж бо я попід гай зелененький» (с. 39), «Добрий вечір дівчинонько, прийми ж мене на ніч» (с. 39), «Сію рутку, сію рутку, рутку підливаю» (с. 41), «Ой посіяв козак гречку» (с. 72) (Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича / Упоряд. М. Шалата. Київ: Музична Україна, 1973). Ще одна, «Кляла цариця, вельможна пані» (с. 62), була запозичена з рукопису початку XVIII ст. Див. Шалата М. Талант, народжений піснею // Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича Київ: Музична Україна, 1973. С. 14-15.
[11] Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л. // Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо. Львів: Каменяр, 1993. С. 36.
[12] Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 298.
[13] Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 298.
[14] Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 300.
[15] Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 300.
[16] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 339.
[17] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 339.
[18] Максимович М. Предисловие // Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. XX.
[19] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 97.
[20] Див. Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. 488; Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 145.
[21] Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. 76.
[22] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 102.
[23] Украинские народные песни / изд. Михаилом Максимовичем. Москва: В Университетской Типипографии, 1834. Ч. 1, кн. 1-3: Украинские Думы. Песни Козацкие былевые. Песни козацкие бытовые. 1834. С. 145-146.
[24] Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича / Упоряд. М. Шалата. Київ: Музична Україна, 1973. С. 42; Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. 447; Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни. / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. 1864. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 207.
[25] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 88; Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича / Упоряд. М. Шалата. Київ: Музична Україна, 1973. С. 53; Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1840. T. II. S. 10.
[26] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 112; Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 163; Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. 402.
[27] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 261.
[28] Сборник памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае. Вильна, 1866. Вып. 1. С. 36, 245.
[29] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 292.
[30] Довгалюк І. Перша публікація народних мелодій у Галичині // Етномузика. 2013. № 9. С. 93-101. Український переклад статті фон Глютнера опубліковано у. Карл Йозеф фон Гюттнер Народні пісні / Переклад з німецької мови та коментар Андрія Вовчака // Етномузика. 2013. № 9. С. 102-121.
[31] Hüttner Karol Jósef von. Spiewy Ludu // Pielgrzym Lwowski. 1822. S. 86.
[32] Дзюба – дівчина, побита віспою.
У якості «думки руської» було наведено текст ліричної балади «Ой не ходи Грицю на вечорниці» (подавався також німецький переклад).
[33] Hüttner Karol Jósef von. Spiewy Ludu // Pielgrzym Lwowski. S. 88.
[34] Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 114.
[35] Карл Йозеф фон Гюттнер Народні пісні / Переклад з німецької мови та коментар Андрія Вовчака // Етномузика. 2013. № 9. С. 112.
До речі, інші тексти у німецькій версії теж мали відмінні від польського варіанту заголовки: «Краківські танці», «Мазовецька народна пісня», «Русняцька народна пісня».
[36] Публікація текстів кожного жанру супроводжувалася коротким коментарем щодо загальних його особливостей.
[37] Hüttner Karol Jósef von. Spiewy Ludu // Pielgrzym Lwowski. S. 92.
[38] Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. 149-155.
[39] Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833.
[40] Срезневский И. Путевыя письма Измаила Ивановича Срезневскаго из славянских земель. 1839–1842. Спб., 1895. С. 322.
[41] Про біографію персонажа див. Ostaszewski-Barański K. Wacław Michał Zaleski (1799-1849): zarys biograficzny. Lwów: M. Schmitt & Sp., 1912. 387 s.
[42] [Zaleski W.] Rozprava wstępna // Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. XXXV, LIII-LIV.
[43] Лозинский И. Автобіографическіи записки Іосифа Лозинского // Литературный сборник издаваемый Галицко-русскою матицею. 1885. Вып. I, II, III. 1885. С.116.
[44] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 89-90.
[45] Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 63-65. Юзеф Дунін-Борковскі, інший тогочасний галицький фольклорист, твердив, що Залєскі взагалі особисто не записував фольклорних текстів. Див. Дунін-Борковський Ю. Згадка про збірники народних пісень, зокрема про пісні руського люду в Галичині, видані Жеготою Паулі (Львів, 1839-40, томів 2) // Міфологія і Фольклор. 2011. №2. С. 17-18.
[46] Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 60. Як констатує дослідниця, «розходження у підрахунках може бути спричинено: наявністю у збірнику авторських пісень, які окремі дослідники вважали народними; варіантами, які упорядник інколи подавав як окремі твори; польсько-українськими фольклорними взаємозв’язками та взаємовпливами…; наявністю двох чи більше пісень, які упорядник об’єднав в один текст; а також тим, що фольклорист часами дрібнив один твір на декілька окремо пронумерованих фрагментів» (Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 61).
[47] Тексти пісень передані В. Залескі латинкою за власною системою транслітерації; я тут і далі подаю тексти пісень з його та інших збірок згідно сучасних норм української мови. Оскільки у збірках тексти пісень зазвичай наведено без назв, подаю їх за першими рядками; окрім декількох випадків, коли пісня має загальновідому назву. Для спрощення посилань наводжу тільки номера сторінок, на якій починається текст пісні; у випадку посилання на кількатомне видання латинська цифра позначає том.
Перелік пісень зі згадками козаків зі збірки Вацлава Залєскі див у таблиці 2.
[48] («Ой в лузі береза стояла» (с. 443), «Вибирався Козубай на війну з ляхами» (с. 482), «Ой на полі, на цариночці пили турки горілочку» (с. 487), «Звідки йдете? З-під дунаю» (с. 500).
[49] Про підходи укладача до розподілу пісень див. [Zaleski W.] Rozprava wstępna // Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. XXXІ-ХХХІV.
[50] [Zaleski W.] Rozprava wstępna // Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. XXXV, LIII-LIV.
[51] Кирчів Р. Епізод із ранньої українсько-польської співпраці у фольклористиці // Міфологія і Фольклор, 2011. №2. С. 9-10, 12.
[52] Дунін-Борковський Ю. Згадка про збірники народних пісень, зокрема про пісні руського люду в Галичині, видані Жеготою Паулі (Львів, 1839-40, томів 2) // Міфологія і Фольклор, №2. 2011. С. 18.
[53] Дунін-Борковський Ю. Згадка про збірники народних пісень, зокрема про пісні руського люду в Галичині, видані Жеготою Паулі (Львів, 1839-40, томів 2) // Міфологія і Фольклор, №2. 2011. С. 18. Як уточнює Роман Кирчів, пісня не дослівно збігається з текстом у водевілю, у якому були використані тексти двірських пісеньок Кирчів Р. Епізод із ранньої українсько-польської співпраці у фольклористиці // Міфологія і Фольклор, 2011. №2. С. 9-10.
[54] З України тут приходжу,
в жалості бідненька,
ах щаслива, що знаходжу,
мого козаченька...
Я. Головацький у власній збірці (мова про яку далі) відніс цю пісню до «думок освіченого стану.
[55] Очевидно, Вагилевич дізнався про Климовського як автора пісні з «Пантеону русских авторов» Ніколая Карамзіна – цю книгу мав у розпорядженні Яків Головацький (див. Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 86). Варто відзначити, що непевне твердження Карамзіна є єдиною вказівкою на Климовського як автора тексту, який загалом не відрізняється від інших народних пісень. Тим не менш, думка про цю пісню як авторський твір є зараз загальнорозповсюдженою. Наводжу повний текст статті Карамзіна: «Климовский Семен. Малороссийский казак. Жил около 1724 года. Казак и стихотворец. В императорской библиотеке хранится его рукописное сочинение «О великодушии и правде», в котором много хороших чувств и даже хороших стихов (без определенного течения стоп). Сказывают, что Климовский не менее семи греческих мудрецов был славен и почтен между его собратьями казаками; что он, как вдохновенная пифия, говаривал в беседах высокопарными стихами, давал приятелям благоразумные советы, твердил часто пословицу: «Нам добро и никому зло, то законное житье»; и любопытные приходили издалека слушать его. Малороссийская песня: «Не хочу я ничего, только тебя одного», которую поют наши любезные дамы, есть также, как уверяют, сочинение Климовского, ученика природы, к сожалению не доученного искусством. Авторы России, здесь изображенные! Не стыдитесь видеть его в вашем обществе». (Карамзин Н. М. Пантеон российских авторов // Карамзин Н. М. Избранные сочинения в двух томах. Москва; Ленинград: Художественная литература, 1964. Т. 2. С. 164). Про Климовського та публікацію його оригінальних текстів див. Срезневский В. С. Климовский-Климов, «казак-стихотворец», и два его сочинения. // Сборник Харьковского историко-филологическаго общества. 1905, т. 16, с. 509–546.
[56] Франко І. «Король Балагулів» Антін Шашкевич і його українські вірші // Записки НТШ. 1904. Т. LVII. С. 4-6
[57] На Украйні всього много, і паші, і браги,
Леще (?) що там ляхи стоять, козацькії враги;
...Ти дівчино, що ти робиш, сорому не маєш,
Чом козаків, а не ляхів, вірно не кохаєш?...
[58] Гей летіла зозуленька по Україні
гей роняла сиві пір’я по долині...
…на Украйні суха риба із шафраном:
будеш жити за козаком як за паном,
а у Польщі суха риба із водою:
будеш жити з вражим ляхом, як з бідою.
[59] Цікаво, що ці ж тексти, в яких Україною, очевидно, називалася Правобережна Наддніпрянщина, Д. Багалій потім використовував як ілюстрацію до розповіді про заселення України Слобідської (Див. Багалій Д. І. Історія слобідської України. Харків: Основа, 1991. С. 26.
[60] Франко І. Писаня І. Котляревського в Галичині // Записки НТШ. 1898. Т. XXVI. Кн. VI. С. 1-2.
[61] Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 97
[62] Гербільський Г. Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 р.). Львів: Видавництво Львівського університету, 1964. С. 41.
Подібною є ситуація і з пісенним «дунаєм» - означенням будь-якого значного водного простору, який, втім значна частина фольклористів вперто пов’язує з найбільшою рікою Європи.
[63] Див. Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI-XVIII століттях: історичні нариси. Львів, 2004. С. 53-54.
[64] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». [Львів]: Інститут народознавства НАН України 2011. С. 257.
[65] Франко І. Козак Плахта. Українська народня пісня друкована в польській брошурі з р. 1625. // Записки НТШ. 1902. Том XLVII. Див. також Франко І. Студії над українськими народнїми піснями, XIV–XXI. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1907. Т. LXXVIII. Кн. IV. С. 104–108.
[66] У публікації Залескі запис є доволі «деформованим». Кращу уяву про цю пісню можна скласти з варіанту, наведеному у збірці Я. Головацького Він окрім запису Залескі посилався ще на 2 власних. Див «Постой, постой, Коломійче» у «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси» (І с. 128).
[67] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 89-90.
[68] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 89.
[69] 1833-1834 рр. традиційно датують вірші Шашкевича на історичну тему «О Наливайку», «Хмельницького обступленіе Львова» та «Болеслав Кривоустий під Галичом», в яких ярко вираженою є їхня антипольська спрямованість.
[70] До речі, повідомлення Копітара дає змогу краще уявити зміст альманаху: «Основу книжечки становлять руські народні пісні, життя Хмельницького прозою, його невелике популярне оповідання, комічний і сатиричний памфлет-скарга на нового священика, який гідно виконує свої обов’язки і керує [парафією] і т. д.». Цензорський висновок В. Копітара на рукопис альманаху «Зоря», підготовленого М. Шашкевичем // «Русалка Дністрова»: Документи і матеріали. К.: Наукова думка, 1989. С. 52.
[71] Цензорський висновок В. Копітара на рукопис альманаху «Зоря», підготовленого М. Шашкевичем // «Русалка Дністрова»: Документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1989. С. 52.
[72] Історію цензурування збірки див у Студинський К. Причинки до історії культурного життя Галицької Руси в літах 1833-1837 // Кореспонденція Якова Головацького в лїїтах 1835-49. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1909. С. Х-ХVІІІ.
[73] Про історію видання див. Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич. (Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність). Київ: Наукова думка, 1969, Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро. С. 229-285.
[74] [Шашкевич М.] Передслівє // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. ІІІ.
[75] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро, 1965. С. 265.
[76] Вагилевич И. Передговор к народним руским пѣсням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. XIV.
[77] Вагилевич И. Передговор к народним руским пѣсням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. XV.
[78] Вагилевич И. Передговор к народним руским пѣсням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. XVІІ.
[79] Максимович М. Предисловие // Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. I–XXVI.
[80] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро, 1965. С. 230-231.
[81] Максимович М. Предисловие // Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. VI-VIІ, VIІІ-IX.
[82] [Шашкевич М.] Передслівє // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. V-VІ.
[83] Подана під №5 композиція укладачами розділена на 3 окремих блоки, що становлять 3 окремих тексти.
[84] Окремо подано ще «леліяльну пісеньку».
[85] У своїй збірці Головацький відредагував запис, «гердовійсько» стало «гордо військом», а шведів у якості козацьких супротивників заступили ляхи. Див. Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 78-79.
[86] Насунула хмара з Підгіря // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. 34.
[87] Це «Ой поѣхаў Романонько до Сучави на ярмарок» про продаж сестри туркові (с. 1-5), «Чому кури не пѣєте» (с. 5-7) про татарську бранку, «Гонят мамко на сторожу» (с.15-16) про татарський напад, «Ой вийду я на могилу» (с. 17-18), «Коли Турки войовали, бѣлу челядь заберали» (с. 25-26).
Перша зі згаданих композицій являє собою обробку народного сюжету Миколою Верещинським, у тексті помітні вкраплення, не притаманні стилю народних пісень. Обставини походження тексту були відомі «Трійці» під час публікації. Детальніше див. Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 86.
[88] «Ой поѣхаў Ѣвасенько сѣм лѣт на війну» (с. 19-21), «Ой, цѣлнй день Кременюшка анѣ ѣў, анѣ пиў» (с. 23-25), «Ой, є в поли два дуби» (с. 28-30) дівчина приворожує хлопця («Я є хлопець войсковий»),
[89] «Брат из сестрою по риночку ходит» (с. 21-22), «Ой в зеленім городочку два явороньки гнут-ся» (с. 22-23), «А в недѣлоньку рано стала нам ся новина» (с. 26-27), «Вийду я, вийду в садок вишневий» (с. 27-28), «Ой, в садочку зеленім зазуля ковала» (с. 31-32), «Уже Ѣвасенькови в намастиреньку звонят» (с. 32-33), «Ой, вилетѣў сокіл та з лѣса на поле» (с. 33-34). Віднесення останньої «Ой дуброво, дубровонько! / Та доброго пана маєш, Що ся в одним року / Трома барви приодѣваєшь» (с. 35) до розділу дум і думок виглядає зумовленим радше технічними обставинами – потрібно було зайняти сторінку якимось короткими текстами (нижче ще йшла леліяльна пісенька «Ой ходит Сон коло вікон», щоб мати змогу подати з нового розвороту наступний розділ.
[90] Шашкевич Р. [М.] Старина // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. 115.
[91] Окрім них подано ще пісню «Казаў ми батенько пігнати кози».
[92] [Шашкевич М.] Передслівє // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. ІІІ.
[93] Вагилевич Д. [И.]. Передговор к народним руским песням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837.С. XVI.
