Товариство «Наукова читальня» («Czytelnia naukowa») діяло у Львові на протязі 1890–1892 рр. За задумами - це був своєрідний "клуб" для обговорення наукових та суспільних проблем, літературних та філософських новин. Діяльність товариства не знайшла належного відображення в історіографії та й на культурній мапі Львова, хоча товариство було одним із прикладів зародків майбутнього жіночого емансипаційного руху.

У «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» І.Франко, один із співорганізаторів та активних учасників товариства, згадуючи про «Наукову читальню» між іншим писав, що «постійними гістьми були тут освічені жінки Фелїція Прухнїкова, сестри Перльмутер, панї Чайковська, жінка зелїзничого урядника, та панї Ґольдфарбова, розвідка, з заграничною освітою»[1].

Натомість жінки могли брати участь у діяльности «Наукової читальні» не лише як гості. Повноправне членство жінок передбачав власне статут «Наукової читальні», що його намісництво затвердило 24 лютого 1890 р.[2]. Згідно з статутом «членом товариства може бути кожен громадянин, без різниці статі, кого виділ (управа. – Ю.Я.) на представлення принаймні одного з членів товариства визнає гідним належати до тов.[ариства]». При цьому особи, що належали до товариства поділялися на звичайних і т. зв. допоміжних членів. Останні сплачували лишень більший розмір членського внеску, що становив 1 злр.[3].

Водночас статутне формулювання «члени», «членом товариства» викликає таки певні сумніви щодо статевої приналежності осіб, які могли належати до «Наукової читальні». З іншого боку товариство мало б популяризувати ідею рівності статей і допомагати «у вивчанні всіх галузей знання і поширення любові до знань»[4].

У статуті «Наукової читальні» зрештою були вказані основні напрями діяльности товариства: «1) передплата часописів і утримування бібліотеки в своєму приміщенні; 2) влаштовування доповідей, лекцій і наукових бесід; 3) організація екскурсій в наукових цілях; 4) видання наукових праць і оголошування для такого конкурсів»[5].

Товариство мало згуртовувати жінок і чоловіків без різниці національності. Зважаючи на багатонаціональний склад інтелігенції м. Львова наприкінці ХІХ ст., «Наукова читальня» мала об’єднувати в своїх лавах не тiльки польських, але й єврейських та, можливо, українських жінок-інтелігенток міста. Щодо останніх, то жодних відомостей нам знайти не вдалося. Водночас одним із нечисленних прикладів успішної співпраці українок і польок була поява літературного альманаху «Dla głodnych» (1890). Останній був виданий у Львові місцевою жіночою організацією «Towarzystwo оszczędności kobiet». На сторінках альманаху серед польських авторок (М.Конопніцька, М.Вислоух та ін.) був опублікований і твір українки К.Попович. Гроші від розпродажу альманаху були переказані на підтримку галицьких селян, які голодували. Щоправда, левова частка коштів все ж таки потрапила саме до польських селян[6].

А що стосується ідейних поглядів членкинь «Наукової читальні», то не виключено, що більшість із них були прихильницями саме лівих, соціялістичних ідей[7]. Водночас М.Павлик, один із співзасновників «Наукової читальні», 21 червня 1890 р. у листі до М.Драгоманова писав про товариство, що «там нема місцьа дльа польского шовінізму, а jе порьадниj завjазок до інтернаціональноjі польско-жид.[івсько](-)рускоjі культурноjі діjальности <…>»[8]. Проте як з’ясувалося згодом товариство мало якщо не формально, то фактично саме польський характер. До того ж наприкінці 1890 р. перейшло під егіду місцевих соціял-демократів.

Нагадаємо, що наприкінці ХІХ ст. повноправне членство жінки могли мати лише в організаціях культурно-освітнього (в даному випадку таким було товариство «Наукова читальня») та доброчинного характеру діяльности[9]. Вочевидь, що це й спонукало представниць різночинного середовища Львова до участи саме в жіночому культосвітньому русі. Жінки прагнули змінити свою роль у більшости сфер суспільного життя та поступово здобути рівні права з чоловіками. Йшлося про зрівняння жінок в усіх не лише громадських, але й політичних правах. Тобто отримання жінками повноцінного доступу до суспільно-політичного життя. Як також і статусу субʼєкта найважливіших процесів у більшости галузей суспільно-політичної діяльности.

Прихильниці жіночої емансипації в умовах Галичини своє головне завданння вбачали у просвіті місцевих жінок. Передусім у розширенні їхнього світогляду через художню літературу та освіту загалом. Такі прості завдання можна пояснити загальною ситуацією в Галичині, а саме пануванням там здебільшого консервативних настроїв. Після доброї просвіти жіноцтва можна було переходити й до наступних завдань. Серед них: організація боротьби жінок за свої громадянські права; до розбудови жіночої освіти; до їх залучення в сферу фахової праці тощо[10]. Поява майданчика для обговорення цих питань у центрі Галичини Львові була очевидною.

Перші загальні збори товариства «Наукова читальня» за участи коло 40 членів (а серед них і вочевидь членкинь-жінок) відбулися 23 березня 1890 року у Львові за адресою: вул. Вірменська, 27[11]. Як слушно зауважив І.Франко в своїй промові на зборах, що «здавна відчутною давалася в нашому місті нестача вогнища, в котрому могли групуватися інтелігентні люди, бажаючі поза межами університету розширювати коло своїх наукових знань, поза тісними межами спеціальностей слідкувати за поступом наук в Європі, сходитися на лекції і бесіди в серйозних справах <…>»[12].

Разом із тим не варто переоцінювати статутне право жінок бути членкинями «Наукової читальні». Зауважимо, що жодної (!) жінки до управи («виділу») товариства на перших загальних зборах 23 березня 1890 р. не було обрано. Це свідчило, на жаль, про свого роду другорядну роль жінок у діяльности товариства. Натомість «Наукову читальню» очолив І.Франко. До складу правління увійшли також М.Павлик, Е.Брейтер та ін. Таким чином лише виключно чоловіки[13]. Хоча саме І.Франкові належить помітна роль у справі жіночої емансипації. Підтримка письменника виявлялась не лише в практичній діяльности, але і в його літературній творчости. Ця діяльність І.Франка мала сприяти в першу чергу просвіті жіноцтва. Водночас наприкінці березня 1890 р. товариство «Наукова читальня» вже налічувало загалом коло 80 членів[14]. Скільки осіб із них становили жінки встановити доки що не вдалося.

Спочатку приміщення товариства «Наукова читальня» містилося на вул. Вірменській, 27. Опісля на площі Ринок, 43. Наприкінці червня 1891 року товариство перемістилося в приміщення на вул. Сикстуській, 20 (тепер вул. П.Дорошенка), а з 1 вересня мала кімнати при площі Ф.Смольки, 5 (тепер площа П.Григоренка). Водночас на початку листопада того ж 1891 р. одне із засідань «Наукової читальні» відбулося й за такою адресою: Cтрілецька площа, 5 (тепер площа Данила Галицького)[15].

Зважаючи на статут товариства жінки мали б відвідувати фактично кожне засідання «Наукової читальні». Останні на початку існування товариства відбувалися практично щотижня. Так, 12 квітня 1890 р. І.Франко перед численною аудиторією серед якої вочевидь було й чимало жінок, виголосив доповідь присвячену праці Е.Рейса «La Bible. Traduction nouvelle avec introductions et commentaires». Письменник ознайомив присутніх із найновішим результатом досліджень книг Біблії, дав аналіз їх складових частин тощо[16]. 19 квітня Крюгер прочитав реферат про виникнення Землі. А вже 24 травня Ашкеназі виголосив доповідь «Про деякі характерні риси сучасних наук»[17]. Товариство зорганізувало екскурсію до сусіднього м. Дубляни 18 травня 1890 р.[18].

Разом із тим «презес» «Читальні» І.Франко у своїй промові на чергових загальних зборах товариства, що відбулися 19 жовтня 1890 р., серед іншого заявив наступне: «Наукова читальня в першому році свого існування зуміла об’єднати в собі такий серйозний загін інтелігентних, енергійних, поступових і охочих до праці індивідів, без різниці статі і національності»[19]. Було змінено напрямок функціонування і присутність провідних діячок Львова стала необхідною. Так, Ф.Носсіґ-Прухнік (1855–1939), польська публіцистка та громадсько-політична діячка єврейського походження, на цих зборах «Наукової читальні» вже була обрана секретаркою товариства. Натомість Я.Чайковська ввійшла до складу управи «Наукової читальні»[20]. Звідси Ф.Прухнік і Я.Чайковська підтримуючи вочевидь ідеї жіночої емансипації, показували своїм прикладом можливості нехай обмеженої, але все ж таки гендерної рівності в тогочасному галицькому суспільстві. Разом із тим І.Франко був знову обраний головою «Наукової читальні»[21].

Вочевидь, що чимало жінок були присутні й на засіданні «Наукової читальні» 18 жовтня 1890 р. Того дня львівський артист Ф.Висоцький декламував неопубліковану поему Я.Каспровича (у звіті правда не вказано назву твору)[22]. Зрештою осінньо-зимовий сезон у «Науковій читальні» розпочався в вересні того ж 1890 року циклом лекцій на літературні теми відомого польського поета А.Немоєвського. Останній приїхав у Галичину з Варшави[23]. Із важливіших рефератів, виголошених у «Читальні» наприкінці 1890 року, на згадку заслуговують наступні. Так, 14 жовтня бібліотекар товариства А.Скаєвський прочитав присутнім доповідь «Про побут жінок»[24]. Вочевидь, що дана доповідь мала становити неабиякий інтерес для жінок, що входили до товариства. Додамо, що на протязі 1890 р. бібліотека товариства передплачувала 78 періодичних видань, діяв читальний зал. Загалом у товаристві було прочитано 17 рефератів на наукові теми. Кількість осіб, що належали до товариства зросла до 100[25].

22 листопада 1890 р. І.Дашиньский, заступник голови товариства, читав цікаву для членкинь товариства доповідь про «“Крейцерову сонату” Льва Толстого» («Граф Л.Н.Толстой про полові відносини»)[26]. Вочевидь, що фрагмент доповіді в українському перекладі був опублікований на сторінках львівського радикального часопису «Народ» у 1891 р.[27]. Натомість із цього приводу український громадсько-політичний діяч Р.Яросевич у листі до М.Драгоманова 26 серпня 1891 р. писав: «она (стаття І.Дашинського. – Ю.Я.) мало варта и здаєсь мені неяснов фразеольогієв добра до читаня в сальоні в кружку дам – та ще й наших дам – она й була зладжена відай в ті ціли, бо була читана в “Читальни” а автор дуже легко міг рефлєктовати на тамошний кружок жіночий»[28].

А тим часом 4 квітня 1891 р. у Львові в приміщенні товариства «Наукова читальня» відбулася вечірка, присвячена першій річниці існування товариства. Перед численною аудиторією серед інших виступила й секретарка товариства Ф.Прухнік. Між іншим вона зазначила, що «“Читальня наукова”, на протязі року свого існування змогла об’єднати в собі значну кількість поступових людей без різниці національності та поглядів». Зрештою при товариській бесіді, промовах, співах, декламаціях і грі на фортепіано вечірка тривала аж до 2 години ночі[29]. Додамо, що ще 3 січня того ж 1891 р. Ф.Прухнік виголосила в «Науковій читальні» доповідь на тему «Про песимізм»[30].

Натомість 8 березня 1891 року перед численною в тому числі й жіночою аудиторією І.Франко виголосив реферат на тему «Про відношення народної поезії до мистецтва»[31]. Присутній там В.Охримович у своїх спогадах про І.Франка згодом писав: «Франко мав відчит в “Czytelni Naukowej” для мішаної публіки жидівсько-польсько-української польською мовою “Про жіночу долю в українських народних піснях”; той свій відчит він ілюстрував текстами відповідних пісень, а деякі з тих пісень він відспівав, між іншим з великим чуттям відспівав пісню, що починається словами:

Ой там за горою та й за крем’яною

Не по правді жиє чоловік з жоною…»[32].

31 жовтня 1891 року на чергових загальних зборах «Наукової читальні» Ф.Прухнік читала звіт про діяльність товариства. Оскільки І.Франко, голова «Наукової читальні», тоді захворів і не був присутній на зборах. Водночас Ф.Прухнік у своїй промові зазначила, що за звітний 1891 рік в «Науковій читальні» було виголошено 31 доповідь. Із них 11 доповідей було літературно-критичного змісту, 5 природничого, 2 історичного, 2 звіта, а решта рефератів – на суспільно-економічну тематику. Ф.Прухнік вочевидь знову була переобрана секретаркою товариства. Натомість головою «Наукової читальні»й надалі залишився І.Франко[33].

Лист Феліції Прухнік до Ольги Франко (грудень 1891,   ІЛШ. ВРФіТ, ф. 3
(Франко І.)

Однак із поданих вище заголовків прочитаних у «Науковій читальні» рефератів/доповідей видно, що окрім секретарки товариства Ф.Прухнік, інші жінки-членкині з доповідями взагалі не виступали. Виходить що участь інтелегенток у діяльности «Наукової читальні» була переважно декларативною і не підкріплювалася практичною реалізацією ?! Знову помітно відчувалася правова нерівність становища жінок, які належали до товариства. Така нерівність мала б породжувати і/та загострювати в колі членкинь «Наукової читальні» боротьбу за відстоювання своїх прав на рівні з чоловіками.

Правда чоловіки, очільники «Наукової читальні», начебто й давали шанс жінкам реалізувати себе в діяльности товариства. Радикали І.Франко, М.Павлик чи місцеві соціял-демократи І.Дашинський, Г.Діаманд та інші діячі «Наукової читальні» й раніше виступали прихильниками ідеї рівности чоловіків і жінок. Більше того ця вимога була закріплена в програмах заснованих за їх участи перших політичних партій у Галичині. Так, на початку жовтня 1890 р. у Львові була заснована Русько-Українська радикальна партія (далі – РУРП)[34]. А в листопаді того ж року заснуванням у «Місті Лева» Галицької робітничої партії (далі – ГРП) було започатковане організаційне оформлення соціял-демократії у краї. Пiсля I з’їзду в 1892 р. у Львові ГРП була перейменована на Соціял-демократичну партію Галичини (далі – СДПГ). Згодом носила назву Соціял-демократична партія Галичини і Шльонська. На конференції 8–9 грудня 1899 р. у Перемишлі було ухвалено перейменувати партію на Польську соціял-демократичну (ППСД)[35].

Проте з другого боку чоловіки таки обмежували можливости жіноцтва й не були послідовними в підтримці феміністичного руху. В випадку «Наукової читальні» мова йде власне про соціялістичний (соціял-демократичний) напрям фемінізму[36]. Зрозуміло, що прихильники соціял-демократичного (соціялістичного) напрямку жіночого руху на теренах Галичини основну увагу зосереджували здебільшого на соціяльно-класовій риториці. Даний напрям фемінізму мав чітко означений міфотворчий характер. Передусім утверджувалась думка начебто про можливість швидкого, планового та цілеспрямованого вирішення проблеми соціокультурної дискримінації жінок[37]. Воно й не дивно, оскільки для ідейних засад соціялістичної феміністичної ідеології принципово важливою була концепція «класика» Ф.Енгельса, викладена ним у праці «Походження сім’ї, приватної власності та держави» (1884). У ній автор проаналізував історію формування патріярхального устрою та подав радикальну як на ті часи критику статевого поневолення жінок. Модель «панування – підпорядкування» Ф.Енгельс розглядав на рівні різних ієрархій поневолення – статевого, майнового, класового та соціяльного[38].

Разом із тим, що соціялістичний фемінізм (зі всіма його складовими) на теренах Галичини не став ідеологією відносно широкого соціяльного прошарку чи партійного середовища. Навіть у ті часи, коли таке середовище було дуже добре сформоване. Зрештою процес формування соціялістичного (соціял-демократичного) фемінізму можна простежити хіба на рівні особистостей, які або на якомусь етапі свого життя були причетні до популяризації цієї ідеології, або ж упродовж цілого життя незмінно були її прихильниками. Серед цих осіб варто згадати співзасновника «Наукової читальні» – М.Павлика. Так, у виступі на своєму ювілеї (1905) М.Павлик говорив, що одна з провідних ідей його життя – «рівнопросвітність та рівноправність жіноцтва»[39]. Прихильником соціялістичного фемінізму був також інший діяч РУРП – М.Ганкевич[40]. Він є також автором брошури «Про жіночу неволю в історичнім розвою» (Львів, 1891)[41]. До того ж М.Ганкевич нерідко відвідував засідання «Наукової читальні»[42].

Зрештою діячі як РУРП, так і ГРП неодноразово висловлювалися щодо організації місцевих жінок. Останні, на думку галицьких соціялістів, мали б виробити свою політичну позицію (в умовах здобуття повноцінних громадянських прав). І тим самим долучитися до політичної діяльности. Політичне життя на початку 1890-х років у Галичині вже було зосереджене навколо перших політичних партій. Знаходило тобто в них свій вияв. Звідси жінки повинні були актично долучатися власне до партійної роботи. При цьому передбачалося якщо не спільне членство жінок і чоловіків, то принаймні на початках заснування окремих жіночих секцій[43]. Водночас у діяльности РУРП і ГРП можна простежити, на жаль, спроби таки підпорядкувати жіночий рух впливам партії. Зрештою їхні діячі не були послідовними в підтримці феміністичного руху.

Гадаємо, що в середовищі інтелігенток із «Наукової читальні» популярністю користувалися роботи саме соціялістичного спрямування, що стосувалася т. зв. «жіночого питання». Праці Дж.-Ст.Мілля чи А.Бебеля доволі вільно потрапляли в Галичину. Натомість Ф.Прухнік скажімо була добре обізнана з працею французького вченого Ш.Летурно «Еволюція шлюбу та сім’ї» (1888). Франкомовний оригінал цієї брошури продавався в Галичині та не був заборонений.

 Поширена праця Августа Бебеля про жінку та соціалізм

Разом із тим, ще в травні 1890 р. «Наукова читальня» була внесена в поліцейські реєстри та за її діяльністю встановили стеження[44]. Наприкінці 1890 р. «Наукова читальня» лише формально вважалася культосвітнім осередком у Львові. Зі створенням у тому ж році РУРП і ГРП «Наукова читальня» поступово перетворювалася вже явно на політичне товариство соціялістичного спрямування[45]. Так, 13 листопада 1890 р. на засіданні «Наукової читальні» пані Перльмуттер і Ф.Прухнік серед інших брали участь у дискусії над рефератом діяча ГРП В.Дзвонковського під назвою «Про класові почуття»[46].

Членкині товариства «Наукова читальня» також долучилися й до справи організації віче, що відбулося 14 грудня 1890 р. у Львові. На віче серед іншого стояла також і вимога загального виборчого права. Тоді в Галичині поступово набирав обертів масовий вічевий рух. Однією з традиційних і найчастіше використовуваних тем для скликання зборів стала вимога запровадження загального виборчого права. З цього приводу в 1890 р. у грудневому номері радикального часопису «Народ» (ч.23) було надруковано текст звернення під назвою «До наших женщин ! ...»[47].

«Справа дуже важна і дотикаюча загалу женщин, – наголошувалося в зверненні, буде небавом порушена публично. Народне віче, що небавом має бути скликане, для обговореня справи загального голосованя, дає й нам нагоду упімнутися о наші права людскі й горожанскі. В передових освічених державах европейских, справа допусту женщин до голосованя вже від давна на порядку дневнім. Вимовні та енергічні представниці публичноі опініі словом і пером домагаються рівноуправненя женщин у салі університетскій, в судовій палаті, на полі політичнім і на інших полях суспільного житя. Перед переконуючою силою йіх аргументів, при слушности йіх домагань, отворяються чим раз частійше для женщин домівки знаня й науки, в краю ж свободи, в Америці, зазнають уже женщини благодатних наслідків виконуваня своіх горожанских прав. Чи-ж тілько польскі, рускі та жидівскі женщини мають оставатися позаду за загальним поступовим рухом ? Чи-ж тілько вони мають своєю мовчанкою стверджувати кривдне для них підозрінє, що вони недозрілі духово, що не вміють відчути власного покореня, не спосібні забажати того, що йім слушно належиться ?? Пора й нам вийти зі стану пасивности і здобути ся на перший самостійний крок. Користаймо з нагоди, зберім ся численно на народнім вічу дня 14 грудня, заманіфестуймо численними підписами наші переконаня, сформулуймо наші бажаня і пристаньмо до численноі громади женщин, свідомих своєі людскоі гідности і домагаючихся для своєго полу прав горожанских, на рівні з іншими, а в першім ряді права загального голосованя»[48].

Авторок відозви встановити не вдалося. Натомість звернення поширювалася, за словами М.Павлика, «приватно з рук до рук» серед польок, єврейок і українок м. Львова[49]. 14 грудня 1890 р. у залі львівської ратуші за участі членкинь «Наукової читальні», місцевих робітників та інтелігенції відбулося віче присвячене справі загального виборчого права. Захід був організований із ініціативи ГРП і спільно з РУРП[50]. За свідченням М.Павлика (одного з двох секретарів віча) більшість серед присутніх на зборах жінок становили єврейки. Останні входили до складу власне львівського товариства «Наукова читальня»[51]. Від імені жіноцтва на вічі виступила польською мовою п.Левенштайн. По суті, вона була делегатом жіночого комітету текст відозви котрого був надрукований у часописі «Народ» (1890, ч.23). У своєму виступі Левенштайн лише деталізувала провідні ідеї та мету вищезгаданого звернення, зауваживши, що «женщини для того пристали до нинішного віча, щоби голосно запротестувати против несправедливости, яку чинять женщинам теперішні устави»[52]. 

У підсумку присутні на зборах одноголосно прийняли резолюцію та ухвалили надіслати її депутатові Державної ради в Відні Ф.Кронаветтеру. В резолюції віча між іншим зазначалося: «Зваживши врешті, що переважну половину людности чинять женщини, котрі ані що до чувств горожанских, ані духово не стоять низше від мущин, котрі рівно поносять всякі податки посередні, а в значній мірі й безпосередні і яко такі в однісінькій Австріі мають право голосованя через заступників, котрі врешті в деяких американских державах мають вже зовсім признане, а в Австріі й інших державах почастне право голосованя до парляментарних репрезентацій, – народне віче у Львові з 14 гр.[удня] 1890 р. ухвалює домагатися від ради державноі, щоби як найскорше на порядок дневний своіх обрад взяла реформу обовязуючоі тепер ординаціі виборчоі в тім дусі, щоби кождий горожанин Австріі <…> а також кожда горожанка дійшовши до повнолітности, мали право голосованя при виборах до всяких репрезентацій державних, краєвих, повітових й громадських»[53].

Львівська ратуша. Листівка кінця ХІХ ст.

Про це віче згадувалося також і в «Донесенні дирекції львівської поліції державній прокуратурі у м. Кракові про роль легальних товариств і робітничих періодичних видань у робітничому русі в Східній Галичині» від 19 лютого (3 березня) 1891 р. В документі зазначалося, що на віче 14 грудня 1890 р. «між іншим виступав Ернест Брайтер і вимагав рівноправності жінок під соціальним і політичним оглядом»[54].

Між іншим ще в жовтні 1890 р. при «Науковій читальні» було створено статистичну комісію в складі 25 осіб. Завданням комісії на найближчий час мало стати збирання статистичних відомостей про життя та працю львівських робітників. Зрештою було вирішено для цього опрацювати спеціальну анкету[55]. Як би там не було, але членкині «Наукової читальні» (передусім Ф.Прухнік) підтримували тісні взаємини з робітничими середовищами галицької столиці. Так, 7 листопада 1891 р. у Львові в приміщенні соціял-демократичного культосвітнього товариства «Siła» («Сила») під головуванням секретарки «Наукової читальні» Ф.Прухнік відбулося «довірочне» (приватне) зібрання єврейських робітниць. Після дискусії присутні жінки постановили відмовитися від наміру заснувати окреме товариство єврейських робітників і робітниць. Натомість було вирішено й надалі вступати до інтернаціонального (за характером фактично польського) товариства «Siła»[56].

Дилему перед членкинями «Наукової читальні» та ГРП загалом поставила підготовка польською громадськістю в Галичині відзначення 100-літнього ювілею шляхетської Конституції, що припадав на 3 травня 1891 р. Після певних коливань і непослідовних заяв керівництво «Наукової читальні» (серед них вочевидь і секретарка товариства – Ф.Прухнік) та ГРП усе ж вирішили взяти участь у ювілейних заходах, що фактично проходили під гаслами відновлення Польщі в кордонах 1772 р. Тоді це ще не була принципова позиція, закріплена програмовими засадами, а скоріше тактичне рішення в конкретній ситуації, однак у подальшому ця тактика стала традиційною[57]. Правда чи брали безпосередню участь членкині «Наукової читальні» в маніфестації у Львові з нагоди 100-річчя Конституції 3 Травня невідомо. Нагадаємо, що товариство «Наукова читальня» було відкритим як для польок, так і для єврейок і українок. Це було зумовлено організаційною специфікою товариства. Зрештою група членкинь «Наукової читальні» (конкретних прізвищ жінок встановити не вдалося) близьких до І.Дашинського, Г.Діаманда та інших соціял-демократів, які підтримали згадану вище польську патріотичну маніфестацію, й надалі залишалися в рядах товариства[58].

Відомо, що секретарка «Наукової читальні» Ф.Прухнік брала участь у нарадах установчого конгресу СДПГ. Останній відбувся 31 січня – 2 лютого 1892 р. у Львові. Натомість про участь керівництва «Наукової читальні» в організації з’їзду СДПГ повідомлялося у «Звіті директора поліції у Львові намісникові Галичини в справі товариства “Наукова читальня”» (лютий 1892 р.): «були головними організаторами конгресу галицької соціалістичної партії, який відбувся у Львові 31 січня, 1 і 2 лютого ц.[ього] р.[оку]»[59].

Разом із тим 6 грудня 1891 р. Ф.Прухнік, Л.Голдфарб і інші жінки були присутні на приватних зборах студентів, що відбувалися в приміщенні «Наукової читальні» на тодішній площі Смольки, 5 (нині площа П.Григоренка). Згадана нарада слухачів Львівського університету та Політехніки стосувалася справи участи в міжнародному соціялістичному конгресі студентів. Останій мав розпочатися 20 грудня 1891 р. у Брюсселі. Збори молоді вищих шкіл міста Львова велися у присутності Ф.Прухнік, Л.Голдфарб, І.Франка та інших членів правління товариства «Наукова читальня». Проте збори по суті так і не відбулися, оскільки до приміщення «Наукової читальні» навідалися поліціянти. Обійшлося правда без арештів. Стражі порядку натомість записали лише прізвища всіх учасників і гостей зборів[60]. Додамо, що делегата від Галичини на міжнародний студентський соціялістичний конгрес невдовзі таки було обрано. Це був І.Дашинський, заступник голови «Наукової читальні». Конгрес тривав у Брюсселі на протязі 20–22 грудня 1891 р.

Зрозуміло, що членкині «Наукової читальні» й надалі продовжували перебувати під пильним оком стражів порядку. Почалося листування поліції з Галицьким намісництвом. Дії поліції підтримав намісник Галичини – граф К.Бадені[61]. 9 лютого 1892 р. у приміщенні «Наукової читальні» був проведений обшук. Про його результати директор львівської поліції повідомив намісника[62].

«Звіт директора поліції у Львові намісникові Галичини в справі товариства “Наукова читальня”» (лютий 1892 р.): «Але вже одразу можна було зрозуміти, який напрям матиме товариство в майбутньому, тому що з самого початку правління товариство опинилося в руках відомих соціалістичних агітаторів, які надають йому своєї барви. Стежачи за діяльністю «Наукової читальні» за недовгий період її існування, я переконався, що вона стала вихідним пунктом пропаганди міжнародного соціалізму, а також осередком, в якому більш освічені прибічники соціалізму зустрічаються з керівниками робітничої партії. <…> тут збираються майже щоденно керівники робітничої партії, щоб разом з видатними членами читальні, головним чином в товаристві жінок того самого напряму, проводити час в бесідах і співі революційних пісень»[63]. Зрештою в листі діяльність «Наукової читальні» охарактеризовано виключно як антиурядову. При цьому наводився перелік порушень статуту товариства та містилася вимога ліквідувати «Наукову читальню»[64].

Водночас на початку 1890-х років у Галичині та й загалом імперії Габсбургів починає розгортатися широкий петиційний рух за право на вищу освіту для жінок*. Незмінною в жіночому русі Галичини також була вимога рівних виборчих прав.

Вочевидь членкині «Наукової читальні» усвідомлювали, що вимоги громадянських виборчих прав для жінок, з огляду на універсальний і, врешті-решт, позанаціональний характер, мали б стати міцним об’єднавчим чинником емансипаційного руху жінок різних національностей в цілій Австро-Угорщині[65]. Вже в квітні 1892 р. членкині «Наукової читальні» взяли активну участь у львівському віче. Згадане віче жінок зібрало польок, єврейок та українок. На віче було ухвалено важливе рішення про спільну боротьбу за загальне виборче право та допуск жінок до політичних організацій[66].

Першодрук статті про жіноче віче в Львові (квітень 1892) з г. "Кур'єр
Львовські" 

Отож, перше (!) загальне жіноче віче відбулося 10 квітня 1892 р. у залі львівської ратуші. Участь у ньому взяли польки, єврейки та українки. Присутніх на віче було понад 200 жінок і стільки ж чоловіків, переважно молоді. Головою зборів було обрано Ф.Прухнік, заступницею голови – Н.Кобринську, а секретарями віча – О.Франко, дружину письменника та Я.Чайковську[67]. Натомість як кореспондент газети «Kurjer lwowski» на жіночих зборах був присутній І.Франко. В газеті він подав звіт про названий захід[68].

Віче відкрила своєю промовою Ф.Прухнік і зазначила між іншим, що на збори «вперше зібралися жінки різних станів, сфер товариських і занять, аби радитися над жіночими справами»[69]. Перший реферат про допуск жінок до середніх шкіл і університетів виголосила Я.Чайковська, членкиня «Наукової читальні». Завершила вона свій виступ внеском, щоб присутні на віче жінки надіслали «петицію до Державної Ради, домагаючись, аби жінкам був даний доступ до середніх шкіл і до університетів». Після її виступу пролунали оплески[70]. Натомість Ф.Прухнік прочитала реферат про боротьбу жінок за свої політичні права. Зрештою завершила виступ поданням такої резолюції: «зібрання визнає потребу домагатися права голосування для жінок зміни § 30 зак.[ону] про товариства в тому дусі, щоб жінкам було вільно належати до політичних товариств». Внесок принято одноголосно[71].

Реферат про важке становище жінок-робітниць прочитала діячка СДПГ В.Кошицька. Зрештою резолюція запропонована референткою як відзначала львівська преса, «в соціал-демократичному дусі, закликала робітниць, щоб єдналися з чоловіками робітниками в загально робітничі і професійні товариства з метою домагання політичних прав і підвищення плати, і скорочення робочого дня»[72].

Безпосередню участь у нарадах взяв діяч РУРП М.Павлик. На його пропозицію було ухвалено видати звіт про віче окремою брошурою польською та українською мовами[73]. З метою економії коштів, М.Павлик спочатку почав друкувати звіт у часописі «Народ». А вже тоді планував робити з часопису т. зв. окремі «відбитки» для брошури[74]. Проте М.Павлик опублікував у двох числах «Народу» лише частину звіту про жіноче віче. Мова йде про його дві статті (без підпису) під назвою «Перше загальне жіноче віче у Львові». Статті були надруковані в рубриці «Жіночі справи»[75]. Водночас друкування брошури через ряд труднощів, у тому числі й фінансових, М.Павлик був змушений припинити[76].

Водночас членкиня «Наукової читальні», п. Голдфарб у своєму рефераті охарактеризувала важке становище вчительок, а особливо безкоштовних практиканток. Зрештою Голдфарб виставила наступні вимоги: «1) щоб безплатна практика в школах була усунута; 2) щоб був запевнений аванс кожній вчительці після відбуття певних визначених років служби»[77].

Всі запропоновані на віче резолюції були одноголосно прийняті жінками. Водночас для реалізації ухвал віча на пропозицію членкині «Наукової читальні» Я.Чайковської був створений комітет, до якого окрім неї ввійшли: Ф.Прухнік, Н.Кобринська, О.Франко, Л.Адольф, Лювенштайн, В.Кошицька та Голдфарб[78].

Отже, на той час рух жінок за вищу освіту залишався практично єдиною доступною формою боротьби за свої права.

Разом із тим місцева газета «Kurjer lwowski-й» 19 квітня 1892 р. інформувала своїх читачів про заборону «Наукової читальні». Це було здійснено на підставі рішення Галицького намісництва (§ 24 закону про товариства), котре стверджувало, що керівництво «Наукової читальні» начебто неодноразово порушувало свій статут. Головними причинами для заборони, на думку поліції, слугували дві обставини: 1). на засідання «Наукової читальні» приходило чимало гостей (в статуті про них начебто взагалі нічого не говорилося) та 2). гості відповідно були змушені сплачувати грошові внески, що також не передбачалося статутом[79].

Про припинення діяльності «Наукової читальні» писав у листі до М.Драгоманова від 29 травня 1892 р. М.Павлик. Правда він одночасно й додавав, що незважаючи на заборону колишні учасниці та учасники засідань товариства й надалі збиралися нелегально. Правда не вдалося віднайти даних якими ж були вияви діяльности вже забороненого товариства «Наукова читальня»[80].

Таким чином, наявність руху (правда обмеженого) за рівність статей в середовищі «Наукової читальні» свідчить, що жінки таки намагалися йти в ногу з тогочасними європейськими тенденціями. Звідси товариство «Наукова читальня» як слушно зауважив І.Франко «було дуже оживлене і рухливе огнище духового житя, в якім діскутовано ріжні біжучі справи політики та соціальні питаня». Залучення жінок до діяльности товариства відкривало їм шляхи для подальшої суспільно-політичної активності. Зрештою на початку 1890-х років феміністичний рух мав на меті боротьбу за зрівняння жінок у правах із чоловіками. Жінки тоді потребували допомоги в першу чергу у професійно-освітній діяльности. Цього можна було досягнути шляхом піднесення самосвідомості жінок. Щоправда, діяльність жіноцтва в товаристві «Наукова читальня» не була безпосередньо повʼязана зі специфічно емансипаційними завданнями, однак певною мірою мала б обʼєктивно сприяти новому сприйняттю жінки в тогочасному галицькому суспільстві. А все це в сумі мало сприяти та посилювати прагнення жінок боротися за свої права та належне місце в суспільстві.

[1] Нарис історії українсько-руської лїтератури. До 1890 р. Написав Іван Франко. З портретом автора. Львів, 1910. С. 364.

[2] Czytelnia naukowa // Kurjer lwowski. 1890. Nr. 87. 28. Marca. S. 1; Радянський Львів. 1950. № 5. С. 56.

[3] Czytelnia naukowa // Kurjer lwowski. 1890. Nr. 87. 28. Marca. S. 1.

[4] Радянський Львів. 1950. № 5. С. 56.

[5] Czytelnia naukowa // Kurjer lwowski. 1890. Nr. 87. 28. Marca. S. 1; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка // Жовтень. 1983. № 8 (466). С. 105.

[6] Павлик М. Нужда в Галичині // Народ. 1890. Ч. 5. 1 л.[атинського] марта. С. 58; Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. Монографія. Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. С. 400.

[7] Daszyński I. Pamiętniki. Krakόw, 1925. T. I. S. 69.

[8] Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895). Т. VI. (1890–1891). Зладив Михайло Павлик. Чернівці, 1910. С. 48; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 106.

[9] Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. Монографія. Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. С. 110.

[10] Ibid. С. 202–203.

[11] Kronika. Czytelnia naukowa // Dodatek do Nr. 84. Kurjera lwowskiego. 1890. 24. Marca. S. 2; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка // Жовтень. 1983. № 8 (466). С. 105.

[12] Czytelnia naukowa // Kurjer lwowski. 1890. Nr. 87. 28. Marca. S. 1.

[13] Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 105.

[14] Czytelnia naukowa // Kurjer lwowski. 1890. Nr. 87. 28. Marca. S. 1.

[15] Kronika. W czytelni naukowej … // Kurjer lwowski. 1891. Nr. 307. 5. Listopada. S. 3; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 105, 107.

[16] Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 105.

[17] Ibid. С. 105–106.

[18] Ibid. С. 106.

[19] Z Czytelni naukowej // Kurjer lwowski. 1890. Nr. 292. 21. Października. S. 6.

[20] Новинки. Въ “Читальни Науковôй” … // Дѣло. 1890. Ч. 227. 8 (20) жовтня. С. 3.

[21] Новинки. Въ “Читальни Науковôй” … // Дѣло. 1890. Ч. 227. 8 (20) жовтня. С. 3; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 106.

[22] Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 106.

[23] Ibid.

[24] Ibid.

[25] Ibid.

[26] Ibid.

[27] Дашинский Г. Гр. Лев. Толстой про полові стосунки // Народ. 1891. Ч. 4 і 5. 1. л.[атинського] марта. С. 78–80; Дашинский Г. Граф Л.Н.Толстой про полові відносини. (Конець) // Народ. 1891. Ч. 6. 15 л.[атинського] марта. С. 93–96.

[28] Трегуб М. Листи Романа Яросевича до Михайла Драгоманова (1888–1894 роки) // Записки НТШ. Львів, 2000. Т. CCXL: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін С. 627.

[29] Kronika. Wieczornica “Czytelni naukowej”… // Kurjer lwowski. 1891. Nr. 95. 6. Kwietnia. S. 2.

[30] Kronika. Odczyt // Kurjer lwowski. 1891. Nr. 2. 2. Stycznia. S. 2.

[31] Мороз М. Літопис життя і творчості Івана Франка: у 3 т. / Мирослав Мороз; авт. передм.: М.Жулинський, М.Шалата; [редкол.: М.Жулинський (голова) та ін.]; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Інститут Івана Франка НАН України, Інститут франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. Львів: АРТОС, 2016. Т. 2: На вершинах (1887–1899) / наук. ред. О. Луцишин. С. 199.

[32] Охримович В. Причинки до біографії і характеристики Івана Франка // Спогади про Івана Франка / Упорядк., вступ. стаття і прим. М.І.Гнатюка; Худож. оформл. Б.Р.Пікулицького. Львів: Каменяр, 1997. С. 89–90; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 107.

[33] Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 107.

[34] Himka J.-P. Socialism in Galicia. The Emergence of Polish Social Democracy and Ukrainian Radicalism (1860–1890). Cambridge, 1983. P. 167; Кугутяк М.В. Радикальна партія в Східній Галичині // Український історичний журнал. 1990. № 10. С. 55; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). Львів, 2012. С. 175.

[35] Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2001. Вип. 9. С. 437, 446; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 120, 160.

[36] Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. Монографія. С. 185.

[37] Ibid. С. 455.

[38] Ibid. С. 331.

[39] Ювилей 30-лїтної дїяльности Михайла Павлика (1874–1904). Львів, 1905. С. 72; Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. Монографія. С. 333.

[40] Маланчук-Рибак О. Op. cit. С. 333.

[41] Ганкевич М. Про жіночу неволю в історичнім розвою. Львів, 1891. 49 с.

[42] Шкраб’юк П. Пошуки порозуміння українських радикалів з польськими поступовцями у 80–90-х роках ХІХ ст. // Проблеми слов’янознавства. 1995. Вип. 47. С. 62.

[43] Маланчук-Рибак О. Op. cit. С. 360.

[44] Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 106.

[45] Горнова Е. Співробітництво Русько-Української радикальної партії з польським прогресивним табором у Галичині // Український календар. Варшава 1980. С. 111.

[46] Kronika. W Czytelni naukowej // Kurjer lwowski. 1890. Nr. 317. 15. Listopada. S. 3; Мороз М. Літопис життя і творчості Івана Франка: у 3 т. / Мирослав Мороз; авт. передм.: М.Жулинський, М.Шалата; [редкол.: М.Жулинський (голова) та ін.]; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Інститут Івана Франка НАН України, Інститут франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. Львів: АРТОС, 2016. Т. 2: На вершинах (1887–1899) / наук. ред. О. Луцишин. С. 181.

[47] М. П. В справі робітних людей і женщин у Галичині // Народ. 1890. Ч. 23. 1 л.[атинського] грудня. С. 372.

[48] Ibid.

[49] Ibid.

[50] М.П. В справі робітних людей і женщин у Галичині // Народ. 1890. Ч. 23. 1 л.[атинського] грудня. С. 372; Павлик М. Загальне голосованє в Галичині // Народ. 1891. Ч. 1. 1 л.[атинського] січня. С. 13; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 127; Tomczyk R. Rusinki (Ukrainki) w austriackiej Galicji. Pomiędzy konserwatyzmem a radykalizmem // Przegląd Zachodniopomorski. 2012. Nr. XXVII. S. 104.

[51] Павлик М. Загальне голосованє в Галичині // Народ. 1891. Ч. 1. 1 л.[атинського] січня. С. 13.

[52] Ibid. С. 15.

[53] Ibid.

[54] Робітничий рух на Україні. 1885–1894 рр. / Голов. архів. упр. при Раді Міністрів УРСР та ін.; Упоряд.: В.С.Шандра та ін.; Відп. ред. О.А.Парасунько. К.: Наук. думка, 1990. С. 224.

[55] Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 106.

[56] Przegląd. Lwόw // Praca. 1891. Nr. 21. 19. Listopada. S. 3.

[57] Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876–1895) / Зладив М. Павлик. Чернівці, 1910. Т. VI. (1890–1891). С. 175–176; Hornowa E. Ukraiński obόz postępowy i jego wspόłpraca z polską lewicą społeczna w Galicji 1876–1895. Wrocław, Warszawa, Krakόw, 1968. S. 126; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). С. 132.

[58] Krόtki rys ruchu Socyalіstycznego we Lwowie w ostatnim 25-leciu. (Od 1-go strejku drukarskiego w roku 1870, do 1. maja 1895 r.). Lwόw, 1895. S. 17.

[59] Радянський Львів. 1950. № 5. С. 57; Робітничий рух на Україні. 1885–1894 рр. / Голов. архів. упр. при Раді Міністрів УРСР та ін.; Упоряд.: В.С.Шандра та ін.; Відп. ред. О.А.Парасунько. К.: Наук. думка, 1990. С. 261.

[60] Радянський Львів. 1950. № 5. С. 57; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 107.

[61] Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 107.

[62] Ibid.

[63] Радянський Львів. 1950. № 5. С. 56.

[64] Радянський Львів. 1950. № 5. С. 56–57; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 107.

* Для українських феміністок хронологічно такою першою спробою заманіфестувати свої правовові вимоги був збір підписів у травні 1890 р. під петицією до Державної ради. В петиції містилися вимоги надати жінкам право навчатися в університетах і заснувати в Галичині щонайменше одну жіночу гімназію. Ініціаторкою даної акції була Н.Кобринська. Згадана петиція – характерний документ ідейного розвитку емансипаційної ідеї. Насамперед варто відзначити суто феміністичний, тобто зумовлений інтересами статі підхід до трактування суспільних проблем. Цю петицію підписали 226 українок із Галичини та Буковини. Водночас майже подібні петиції у той час підписали 4812 чешок та 3644 австрійки. Всі три петиції були подані на розгляд парламенту майже одночасно. В 1891 р. їх подали повторно, особливо наголошуючи на потребі допуску жінок до здобуття медичної освіти. Див.: Петиція рускихъ женщинъ зъ Галичины и Буковины внесена до рады державнои о допущенье женщинъ до студій університетскихъ и о основане бодай одной женьскои ґімназії въ Галичинѣ // Дѣло. 1890. Ч. 106. С. 1.; Маланчук-Рибак О. Op. cit. С. 221–223.

[65] Маланчук-Рибак О. Op. cit. С. 238.

[66] Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 103. 12. Kwietnia. S. 1; Рибак О.З. Жіночий рух у Галичині останньої третини ХІХ ст. та його міжслов’янські зв’язки // Проблеми слов’янознавства. Львів, 1985. Вип. 32. Історія зарубіжних слов’янських народів. С. 89; Маланчук-Рибак О. Op. cit. С. 238.

[67] Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 94. 3. Kwietnia. S. 1–2; Wiec kobiet // Dodatek do nr. 103. Kurjera lwowskiego. 1892. 11. Kwietnia. S. 1; Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 103. 12. Kwietnia. S. 1–2; Жіночі справи. Перше загальне жіноче віче у Львові // Народ. 1892. Ч. 9. 1 л.[атинського] мая. С. 126–129; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). Львів, 2012. С. 66.

[68] Wiec kobiet // Dodatek do nr. 103. Kurjera lwowskiego. 1892. 11. Kwietnia. S. 1; Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 103. 12. Kwietnia. S. 1–2.

[69] Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 103. 12. Kwietnia. S. 1.

[70] Wiec kobiet // Dodatek do nr. 103. Kurjera lwowskiego. 1892. 11. Kwietnia. S. 1.

[71] Ibid. S. 1–2.

[72] Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 103. 12. Kwietnia. S. 2; Рибак О.З. Жіночий рух у Галичині останньої третини ХІХ ст. та його міжслов’янські зв’язки // Проблеми слов’янознавства. Львів, 1985. Вип. 32. Історія зарубіжних слов’янських народів. С. 87.

[73] Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 103. 12. Kwietnia. S. 2; Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. Т. VIІ (1892–1893), Чернівці, 1911. С. 60.

[74] Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. Т. VIІ (1892–1893). Чернівці, 1911. С. 60.

[75] Жіночі справи. Перше загальне жіноче віче у Львові // Народ. 1892. Ч. 9. 1 л.[атинського] мая. С. 126–129; Жіночі справи. Перше загальне жіноче віче у Львові // Народ. 1892. Ч. 11 і 12. 10 л.[атинського] червня. С. 163–166; Шкраб’юк П. Op. cit. С. 66–67, 124.

[76] Інститут літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Відділ рукописних фондів і текстології (далі – ІЛШ. ВРФіТ), ф. 3, од. зб. 1607, арк. 499–502; Переписка М. Драгоманова з Наталїєю Кобринською (1893–1895). Львів, 1905. С. 11–12; Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. Т. VIІ (1892–1893). Чернівці, 1911. С. 60–61.

[77] Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 103. 12. Kwietnia. S. 2.

[78] Wiec kobiet // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 103. 12. Kwietnia. S. 2; Маланчук-Рибак О. Op. cit. С. 238–239.

[79] Kronika. Czytelnia naukowa … // Kurjer lwowski. 1892. Nr. 109. 19. Kwietnia. S. 2; Daszyński I. Pamiętniki. Krakόw, 1925. T. I. S. 70; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 107.

[80] Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. Т. VIІ (1892–1893), Чернівці, 1911. С. 36; Мороз М. «Огнище духовного життя». Сторінка громадської діяльності Івана Франка. С. 107; Мороз М. Літопис життя і творчості Івана Франка: у 3 т. / Мирослав Мороз; авт. передм.: М.Жулинський, М.Шалата; [редкол.: М.Жулинський (голова) та ін.]; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Інститут Івана Франка НАН України, Інститут франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. Львів: АРТОС, 2016. Т. 2: На вершинах (1887–1899) / наук. ред. О. Луцишин. С. 265.

Олена Бетлій – кандидатка історичних наук, викладачка кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія", дослідниця Центру міської історії Центрально-Східної Європи, відома своїми сміливими проектами та пропозиціями, виражених у численних публікаціях. Сфера наукових досліджень: соціальна історія Києва в роки Першої світової війни та революції; дискурсивні практики європейського простору, політика ідентичностей у контексті євроінтеграційних процесів. В КМА викладає курси з міських студій, про Першу світову війну в історіографії, кіні та літературі, про ментальні мапи європейського простору та історію країн Центрально-Східної Європи 1989-2007 рр.

Володимир Маслійчук: Передусім почнемо з того із чого незрідка закінчують, про виклики сучасній історичній науці та Твої проекти…Тобто між тим як виникла ідея «Інтерактивного Києва»?

Олена Бетлій: Викликів у сучасної історичної науки в Україні чимало і спектр їхній широкий: від “як не змаргіналізуватися” до як “стати в авангарді соціогуманітарного блоку”. Історики втратили монополію на інтерпретацію минулого. Невдовзі вони також втратять монополію на переказування змісту архівних джерел, адже ті масово скануються і з’являються у вільному доступі онлайн. Це означає, що праця історика матиме додану вартість тільки тоді, коли він/вона запропонують суспільству щось більше за звичайний текст-опис подій, до чого все часто зводиться в українській історичній науці. Потрібні інші підходи до представлення результатів дослідження, потрібні інші навички та методи дослідження. Реалізуючи проект “Інтерактивний Київ”, ми спробували рухатися в цьому напрямку. Це означало вивчення засад цифрової гуманітаристики та цифрової історії; опанування Excel та створення на його основі баз даних; ознайомлення з різними програмами, які допомагають візуалізувати дані у мапах чи інтерактивних таблицях. Що це нам дало? Насамперед підготовку даних до кращого аналізу та інтерпретування. Те, що показує мапа, не можна побачити, лінійно читаючи стовпчики у довіднику. Те, що дозволяє порівняти інтерактивна таблиця, не можна простежити в зафіксованій одномірній таблиці. Зрештою, все це означає, що в такий спосіб ми справді застосовували методи за призначенням. Приміром, в описі методів досліджень  історики часом згадують статистичний аналіз. А потім в додатку показують його застосування у вигляді таблиці з даними. Можна подякувати, звісно, за сумлінну працю з заповнення стовпчиків та рядочків, але статистичним аналізом це не назвеш.

Наведу також інший приклад: популяризація історичного знання. Скільки істориків знають, як знімати документальне кіно, як робити привабливий відеоконтент, як організовувати музейні виставки. Це означає, що сучасна історична наука в Україні є репродукцією моделі початку століття: читаємо архіви, переказуємо все в своєму наративі. А світ тим часом змінився до невпізнаваності. І історик з навичками, зосередженими виключно на вмінні читати і писати, просто не спроможний застосувати свої знання в форматі сучасного світу. Відтак за нього це роблять інші. Це, знову ж таки, не означає, що не треба вміти читати та писати. З цим ніхто не сперечається, бо це основа всього, але цього мало. З огляду ж на те, що вивчаючи минуле, фаховий історик занурюється в усі площини життя, то він просто зобов’язаний знати хоча б основи інших наук. Не можна говорити про економічний розвиток в минулому, не маючи поняття про економіку та її методи аналізу. Саме тому я вважаю, що при правильному поєднанні знання і навичків історична наука б мала бути передовою.

В.М.: Якщо я правильно зрозумів. «Передовою» гарне слово. Будь яка наука прагне бути «передовою» у даному світі і має на те аргументи. Але чи існує на сьогодні історична наука у тому вигляді, про який говориться «читати і писати», чи це не просто один із варіантів, власне, як на мене варіант «розкошів» переказування архівних джерел. Навпаки виклики сьогодення напевно засвідчують, що ті, хто називає себе істориками, не здатні зрозуміти реальність і продукувати нові ідеї та смисли. Тобто історія на сьогодні невід’ємна від інших наук передусім гуманітарного циклу і дійсно хороший історик має користатися соціологічними методами, використовувати географію (принаймні ментальну), не зле розумітися на філології і не лише як на літературознавчому процесі, але й на використанні мовних засобів. Тобто час відмовитися від тієї «розкоші» переказувати й інтерпретувати, а перейти до режиму «міждсциплінарних економік». Та чи це можливо в українських реаліях за заслабкої інституційності, імітуванні наукової діяльності?

О.Б.: Хороший історик завжди працює в режимі “міждисциплінарних економік”. Без цього не можна по-справжньому навчитися читати і писати, розуміти джерела та інтерпретувати їх, застосовуючи відповідні методи аналізу на додачу до єдиного методу, який є засадничим в роботі історика - критичного методу аналізу джерел. Не хочу, однак, продовжувати цю тезу риторичним питанням: “інша справа, скільки в нас хороших істориків?” На даному етапі розвитку української історичної науки, на мою думку, важливо зупинитися і почати відверту розмову про те, як ми пишемо наші праці. А пишемо ми їх в середовищі, де розуміння наукової діяльності перевернуто з ніг на голову. Замість того, щоб керуватися якістю, ми керуємося кількістю – N кількості статей. Бо так розуміє науку МОН. Скільки у нас наукових шкіл, подібних до тієї, що створила проф. Яковенко? Скільки “семінарів по вівторках” у нас існує в масштабах країни? Для будь-якого науковця важливо бути в середовищі, в якому він/вона вчиться в інших і де його/її тексти теж читають і обговорюють перед тим, як він/вона наважуються їх опублікувати. І такі середовища не створюються за вказівкою та вимогами МОН.

Що ж стосується того, що можливо, а що ні в українських реаліях, то скажу нескромно, що в українських реаліях можливою стала наша кафедра історії НаУКМА. Ми випускаємо сильних істориків, про що свідчать і інтерв’ю з нашими випускниками на historians. Це стало можливим з кількох причин: 1) ми привчаємо студентів читати найкращі праці з предмету українською, а якщо нема перекладу, то в оригіналі англійською мовами; відтак, коли вони їдуть на навчання за кордон, то вільно орієнтуються в академічному дискурсі там; 2) ми розвиваємо їхні дослідницькі навички, допомагаючи, а не нав’язуючи, їм писати дослідження на ті теми, що їх цікавлять. І основне – у нас щороку відбуваються дуже серйозні обговорення робіт під час їхнього захисту – як курсових, так і дипломних. Як результат, дослідження, що їх захищають на маґістерському рівні, за своєю якістю у більшості випадків не поступаються кандидатським дисертаціям в загальноукраїнському масштабі. Тому в українських реаліях можна зробити чимало. Головне, щоб була та критична маса людей, яка готова творити якісне наукове середовище і керувалася не так вимогами МОН, скільки хорошим усвідомленням того, чим є і чим не є наукова робота.

В.М.: Є досить важливі питання із сфери дослідницьких, про модерне місто. Чим Київ особливий у часи Першої світової війни чим він відрізняється від Одеси чи Харкова?