У 1997 та 2008 роках з Федерального архіву Німеччини (м. Кобленц) (далі - ФАН) до фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного (м. Київ) (далі – ЦДКФФАУ) було передано 4 018 фотодокументів. У переважній більшості - це копії фотодокументів, що зберігалися в українському архіві до початку Другої світової війни1. Ці фотодокументи відображали політичне, соціально-культурне і економічне життя України довоєнного періоду, тобто з 1862 по 1940 рр. Окремою групою (503 документи) до київського архіву були передані фотографії, виконані німецькими фотографами протягом 1942 - 1943 рр. у м. Києві (Україна), м. Мінську (Білорусь), м. Смоленську (РФ) та інших містах і селах.
Первісне ознайомлення зі змістом зображень на фотографіях обумовило формулювання теми, визначення об’єкта дослідження, тобто повсякдення окупованого Мінська у відображенні німецьких військових фотографів, а також предмету - ним стали 116 фотографій, виконаних протягом 1942 - 1943 рр. у Мінську та його околицях, німецькими фотографами Рік, Ліпке та Майєром.
Подальший огляд та опис фотодокументів, дозволив сформулювати низку питань до них: хто був автором цих фотографій - з якою метою були зроблені? чи були ці фото зобов'язані своєю появою виключно особистому інтересу фотографів до захоплених теренів та до побуту місцевого населення, чи це був результат спеціального завдання з науковою, адміністративною або пропагандистською метою? чи існують інші аналогічні фотодокументи? чи не проводилися ці зйомки в межах якогось проекту, організованого німецькими органами влади на окупованих територіях? чи здійснювалися спроби істориків дослідити тогочасні візуальні документи? та деякі інші.
Подальший аналіз фотодокументів дозволив припустити, що до об’єктиву німецьких фотографів потрапляло те, що їх вражало, а можливо й викликало подив чи несприйняття. Явний інтерес німців становила радянська архітектура, що підтверджено значною кількістю знімків адміністративних будівель, закладів науки і культури, церков, магазинів, житлових будинків. Не менше зацікавлення авторів фотографій викликав побут місцевого населення, причому, як той, що не зазнав суттєвих змін у зв’язку з окупацією, так і явно ускладнений окупаційною владою. Потрапили до об’єктива фотографів й витвори радянського мистецтва.
Більшість наявних фотографій давали можливість створити загальне уявлення про повсякденне життя місцевих мешканців в окупованій білоруській столиці та їх основні заняття, що унаочнювало наші знання про тогочасний період історії Білорусі та інших окупованих територій. Цінність цих матеріалів обумовлена дуже обмеженою кількістю подібних фотодокументів, створених радянськими фотографами (як професійними, так й аматорами). Для порівняння варто згадати, що в Україні останнім часом вийшло друком кілька видань, які містять фотодокументи часів Другої світової війни, але за змістом вони відрізняються від фотодокументів, що стали предметом нашого зацікавлення2.
Порівняльний аналіз фотодокументів, зроблених різними фотографами, дозволив дійти висновку, що вони взаємодоповнюють один одне, фіксуючи різні об’єкти з різних ракурсів, різних перспектив, деталізуючи та уточнюючи обраний об'єкт або сюжет.
Відібрані архівні фотодокументи цілком придатні до вивчення їх у діахронному вимірі, оскільки дозволяють відстежити історію міста, його окремих кварталів та вулиць, окремих будівель, протягом різних історичних періодів, відстежити їх еволюцію, імовірні перебудови, зміни фасадів, зовнішнього декору, маркерів політичної пропаганди тощо.
Серед основних сюжетів, які були відображені фотографами, були цивільна та промислова архітектура міста, історичні пам’ятки архітектури, які вціліли у ході воєнних дій, антропологічні типи (жінки, діти, літні люди, жебраки), види занять місцевого населення під окупаційною владою, а також місцеві поховальні практики, види кладовищ та надгробків. Додатковим сюжетом виступали картини сільського життя, зафіксовані у селах неподалік Мінська.
Деякі фотографії з київського архіву дозволили поставити запитання про попереднє призначення відзнятих та зафіксованих на фотоплівці будинків і визначити причину того особливого інтересу, який проявляли до них німецькі фотографи.
Перш за все, особливу увагу фотографів привернув Будинок Червоної армії і флоту (сучасний «Центральный Дом офицеров») (Фото 1). Ця будівля була закладена у білоруській столиці у 1934 році3. Політичне обґрунтування доцільності будівництва цього будинку було представлено на шпальтах газети «Звезда» ще у січні 1924 р. У тексті повідомлення, зокрема, зазначалося, що «Гарнизон гор. Минска при настоящем политическом горизонте, когда можно ожидать непредвиденные осложнения и сюрпризы (в частности, со стороны весьма «дружелюбной» соседки Польши) - приобретает особое значение. […] Посещать театр, концерт, кино красноармейцу, который получает 65 коп. в месяц, или младшему командиру, получающему 14 руб., - не по карману. […] Поэтому мы и говорим, что в Минске необходимо оборудовать «Дом Красной Армии»4. Відтак будівництво цієї споруди було сплановано й завершено ще перед війною. Цей будинок одразу став унікальним архітектурним об’єктом, оскільки тут був перший у столиці радянської Білорусі критий плавальний басейн (Фото 2), «шахова вітальня» (Фото 3), декорована цінними породами дерева, кубічні вежі БЧА (ДКА) містили в середині водяні резервуари - аварійні ємкості на випадок пожежі у театральному залі. Отже, не дивно, що після окупації міста, цю будівлю «облюбовали» німецькі офіцери.
Подальше порівняння фотографій виконаних німецькими фотографами у 40-х рр. ХХ ст., та фото, виконаного вже після звільнення Мінська А. Сіротіним (1944)5 (Фото 4), дало можливість сформувати повноцінне уявлення про зовнішній вигляд місцевості навколо БЧА, усіх фасадів будівлі, зафіксувати ті архітектурні споруди, що знаходились поруч, але до сьогодні не збереглися.
Розшукуючи інші матеріали, дотичні до обраної теми дослідження, вдалося знайти ще кілька цікавих фотографій. Одна з них була виконана тим самим німецьким фотографом, що й низка фото з ЦДКФФА. Її автором був/була Рік. Фотографія була датована 1943 р. На фотографії видно, як гауляйтер Вільгельм Ріхард Пауль Кубе віддає розпорядження на польському католицькому кладовищі (це так звані «золотогорские могилы») у Мінську (Фото 5). Нині це перехрестя вулиць Козлова та проспекту Незалежності. Поруч з Вільгельмом Кубе був зафіксований его ад’ютант. Нині це фото викладено на сайті Федерального архіву Німеччини.
Іншою фотографією, яка привернула увагу, стало фото, на якому було зафіксовано події 23 вересня 1943 р., коли з лівого парадного колишнього БЧА виносили труну з залишками тіла Вільгельма Кубе6, генерального комісара Генерального комісаріату «Білорутенія» (Білорусія) у складі рейхкомісаріату «Остланд»7. Як відомо, призначення В. Кубе на цю посаду було ознаменовано розстрілом 2 278 в’язнів Мінського гетто. Пізніше гауляйтер відзначився доволі жорстокою окупаційною політикою та масовими вбивствами місцевих мешканців8. Хоча водночас, згідно з настановами Імперського Міністерства окупованих територій рейхсляйтера Альфреда Розенберга, саме В. Кубе дозволив використання на окупованих територіях біло-червоно-білого прапору та гербу «Погоня».
Намагання дізнатися про долю будівлі БЧА після звільнення Мінська (Фото 6), дозволило розшукати фотографії 1940-х рр., зроблені білоруськими фотографами, на яких зафіксовано повоєнну відбудову БЧА (Фото 7), а також додаткові фотодокументи з німецького архіву, автором яких був/була Рік, оскільки в київській колекції документів його/її авторських фото з Мінська, зберігається небагато. Ці фотографії дозволяють розширити наші уявлення щодо імовірних об?єктів, які цікавили фотографа, обраних ним сюжетів для зйомки та якості виконаних робіт.
До фотографій, імовірно виконаних Рік, визначених за аналогією до його/її попередніх фото урбаністичного змісту, слід віднести фотодокумент з одноповерховою забудовою, тлом якої виступав давній костел. Як виявилося, це була одна з найвідоміших пам’яток архітектури Мінська, побудована на початку ХХ ст. - костел святого Симеона і святої Олени (так званий «Червоний костел»)9. Вірогідно, що костел без хрестів недарма потрапив до об’єктива фотографа. Відомо, що радянська влада у 1923 р. вилучила з нього усі храмові цінності, а у 1932 р. остаточно закрила. Спочатку у приміщенні костьолу був Державний польський театр БССР, а потім кіностудія. Лише у 1942 р. під час окупації цивільна влада міста дозволила його знову відкрити і відновити богослужіння.
Наступні чотири фото також були виконані Рік. Це були зображення зруйнованого приміщення Мінського театру опери та балету, фасад бібліотеки ім. В.І. Леніна10 (Фото 8) та корпуси Мінського університету11 (Фото 9). Ці фотографії було цікаво порівняти з іншими світлинами цих будівель, які відносилися як до довоєнного, так й до післявоєнного часу. Завдяки використанню візуально-компаративного методу дослідження фотодокументів вдалося виявити зовнішні зміни старого будинку Національної бібліотеки Білорусі, який вважався пам’яткою доби конструктивізму, побудованою протягом 1929 - 1932 рр. за проектом архітектора Георгія Лаврова12. І будинок, і територія поруч з ним, були яскравими свідками змін історичних епох. У випадку з фотографіями корпусів університету цікаво було спробувати реконструювати квартал, представлений на фотографіях, на підставі порівняння віднайденого в інтернет-мережі фото 1930-х років, а також архівного фото 1940-х років. До речі, сучасної фотографії будинку, який був відзнятий Рік, розшукати не вдалося. Так само не вдалося розшукати фото пізнішого часу, яке б відображало зафіксований фотокамерою Рік, житловий будинок для професорського складу міста Мінська13 (Фото 10). Відсутність сучасних фотофіксацій згаданих об'єктів дозволила зробити припущення, згодом підтверджене білоруськими колегами, що описані вище будівлі були повністю зруйновані під час звільнення міста у 1944 р.
Авторству Рік, який/яка, як видно, багато знімав/знімала у Мінську та його околицях, належали й ті фотографії, які не лише відображали повсякдення людей, їх помешкання, місця праці та відпочинку. У змісті деяких з них можна побачити прояв сарказму, а в інших випадках можна говорити про наявність у фотографа своєрідного почуття гумору. Характерною у цьому сенсі можна вважати фотографію селянина з підводою на тлі традиційного сільського дерев’яного туалету14.
До категорії фотографій, які відображали пам’ятки радянського мистецтва, зокрема, паркової скульптури, можна було б віднести фото невизначеного автора, яке представляло фігуру дівчини-спортсменки з метальним диском15 (Фото 11). За аналогією з іншими віднайденими фото мінських парків, датованих вже 1960-ми роками, було зроблено припущення щодо місця розташування пам’ятника з фотографії - імовірно, це парк ім. М. Горького.
Певне уявлення про те, що ще знімали німецькі фотографи у 1942-му та 1943-му роках на території окупованої Білорусі, дають дві наступні фотографії: «Белоруський селянин» (м. Слуцьк, травень 1943 р.)16 (Фото 12) та «Посадка до вагонів мешканців м. Орша Вітебської області перед відправкою на примусові роботи в Німеччині» (м. Орша, травень 1943 р.)17. Останнє фото належало Ліпке. Постать цього фотографа привернула нашу особливу увагу. І недарма.
Зацікавившись прізвищами фотографів, чиї імена були зазначені на фото з ЦДКФФАУ ім. Г.С. Пшеничного та Федерального архіву Німеччини, і почавши шукати про них біографічні відомості, нами було виявлено чимало важливої інформації.
Виявилося, що оглянуті та опрацьовані в київському кінофотофоноархіві фотографії з окупованого Мінська та інших міст Білорусі, України і Росії, є частиною колишнього архіву, який створювався Оперативним штабом рейсляйтера Альфреда Розенберга (далі – ОШР), спрямованого на реалізацію політики тотальної конфіскації та присвоєння Третім Рейхом культурних та наукових цінностей на окупованих територіях Східної та Західної Європи. Нині документи цього архіву розкидані по 29 сховищах у 8 країнах Європи (Україна, Литва, Росія та ін.) та Північної Америки (США). Значна його частина зберігається в Центральному Державному архіві вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОВУУ) у фондах 3674, 3676 та 3206.
Саме серед матеріалів фонду 3676, вдалося розшукати особову справу співробітниці фотографа ОШР Вільтруди Ліпке18. Крайніми датами справи були визначені лютий-вересень 1942 р. та січень-лютий 1943 р. Фото, виконані Вільтрудою Ліпке у Мінську, були датовані травнем 1943 р. Серед понад 300 співробітників ОШР були як німецькі, так і місцеві наукові співробітники, а також технічний персонал. Фотографи відносилися саме до останньої з них. Той факт, що фотографом ОШР була жінка, певним чином пояснює, чому на деяких фотографіях людей, зроблених Вільтрудою Ліпке, було певне здивування, або навпаки – привітна посмішка: одних явно дивувала жінка з фотоапаратом у непризначених для цього місцях (наприклад, на кладовищі або на похороні), а іншим – була до вподоби її привітність, бо інакше було важко пояснити щирі посмішки на обличчях, сфотографованих нею людей. Матеріали особової справи В.Ліпке дозволили трохи пролити світло й на особистість самої співробітниці ОШР, зокрема, визначити місце її реєстрації у Києві, виявити службові відрядження та їх тривалість, місце перебування після виїзду з теренів СРСР.
Серед інших особових справ співробітників ОШР також вдалось знайти й особову справу Маргарет Рік. Однак її матеріали дозволили лише встановити стать фотографа, чого неможна було визначити за підписами під фотодокументами. Інших відомостей виявилося недостатньо для відтворення її службової біографії та діяльності у роки війни.
Імен та прізвищ інших фотографів (наприклад, Майєр) серед співробітників Головної робочої групи (ГРГ) України ОШР розшукати не вдалося. Імовірно, що вони могли бути співробітниками ГРГ «Остланд», яка працювала на територіях Естонії, Латвії, Литви, західних областей Росії та Білорусі19.
Таким чином, стало зрозуміло, що фотографії, зроблені німецькими фотографами, не були власністю якихось фотолюбителів, які волею випадку опинилися на окупованій території і робили фотографії для власного вжитку. Це були фотодокументи, підготовлені фахівцями, на вимогу структури, яка всебічно займалася окупованими територіями.
З матеріалами архіву ОШР свого часу працювала американська дослідниця Патріція Кеннеді Грімстед, яка опублікувала повний перелік архівосховищ, де нині перебувають документи штабу, інформацію про історію колекції та їхній склад, а також бібліографію з теми, в спеціальному довіднику. Серед українських істориків матеріали архіву нині плідно опрацьовують працівниці ЦДАВОВУУ Тетяна Себта20 та Наталія Малолєтова21. Не так давно на основі матеріалів архіву ОШР науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Наталія Кашеварова захистила кандидатську дисертацію на тему «Документи Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга як джерело з історії вивчення нацистами окупованих східних територій (1941 - 1944)»22. Саме завдяки її статтям та дослідженням стало можливим встановити, чим визначався вибір сюжетів фотографій і мету їх виконання.
Як відомо, безпосередня діяльність ОШР була спрямована на конфіскацію та переміщення культурних цінностей, формування джерельної бази з історії, економіки, політики, культури народів окупованих територій, наукове вивчення та інтеграцію окупованих територій. Цілями такої діяльності були: 1) збирання стратегічної інформації необхідної для оперативного ведення війни та освоєння ресурсної бази СРСР, 2) реалізація окупаційної політики і співпраця з місцевою інтелігенцією; 3) проведення успішної пропаганди та агітації серед місцевого населення через пресу, радіо, освітні заходи23.
Оскільки співробітники ОШР формували Східну бібліотеку А. Розенберга, яка була науковим центром «з історії східного простору», Наукових інститутів Вищої школи, а також архіву наукових, аналітичних, довідниково-інформаційних робіт про окуповані країни, цим пояснювалися численні фотографії навчальних закладів, бібліотек, архівів та їхнього вмісту.
На основі добутих матеріалів працівники ОШР писали так звані «розробки» з питань більшовицької ідеології, ролі Компартії в житті радянських людей, щодо постатей єврейського походження при владі, щодо особливостей радянської пропаганди, ідеологічного навчання та виховання, повсякденного життя в СРСР. Цим пояснювалася велика кількість фотографій, виконаних німецькими фотографами, які мали підтверджувати та ілюструвати висновки таких праць.
Фотодокументи, які репрезентували матеріали етнографічного змісту, явно були потрібні окремим зондерштабам, як наприклад зондерштабу «Фольклористика», який збирав не лише етнографічні відомості, але й зразки народної культури, свідчення німецького культурного впливу на місцеву культуру24. Певна увага зондерштабами приділялася питанням індо-германістики, розселення германських племен, історії німецької колонізації, історії саксонського та магдебурзького права, тому й фотографії старовинних ратуш, костелів чи протестантських кірх, були необхідним ілюстративним матеріалом.
Підготовлені фотографами документальні свідчення разом із аналітичними, науковими чи інформативно-довідниковими текстами також надсилалися до різних установ в Німеччині. Зокрема, користувачами візуальної інформації були: Берлінський університет ім. Фрідріха Вільгельма, університет ім. Альберта в Кенігсберзі, Берлінська державна бібліотека, Гамбурзький інститут світової економіки, Інститут вивчення магдебурзького міського права. Наукові матеріали замовляли державні установи та відомства. Зокрема, Імперський фільмархів, Рейхсміністерство пропаганди, імперські відомства статистики, використання фільмів і фотознімків у науці й освіті, Генеалогічне відомство, кінофотоуправління, Рейхміністерство науки, виховання та народної освіти25.
Таким чином, незважаючи на те, що проаналізовані фотодокументи з колекції ЦДКФФАУ ім. Г.С. Пшеничного та Федерального архіву Німеччини були створені протягом 1942 - 1943 рр., крайні хронологічні межі загального фотоархіву можуть бути розширені до 1941 р. та 1944 р. Замовником цих матеріалів були різні вищезгадані німецькі установи. Серед виконавців були професійні німецькі фотографи, фрагменти біографій яких (Вільтруди Ліпке та Маргарет Рік) вдалося розшукати серед особових справ співробітників Оперативного штабу Розенберга, які зберігаються в ЦДАВОВУУ. Інформацію щодо інших фотографів віднайти не вдалось, оскільки це потребує більш ґрунтовного заглиблення в тему. Однак, завдяки аналізу історіографії проблеми, стало можливим припустити, що їхні особові справи можуть зберігатися серед документів ГРГ «Остланд». Імовірно, що окремі матеріали та фотодокументи щодо теренів Білорусі також можуть бути виявлені серед документів Айнзацштабу Головної групи «Прибалтика», в листуванні робочих груп Литви та Білорусі, матеріалах зондерштабів за 1941 -1944 рр., які нині зберігаються серед документів ОШР, що є частиною архівного фонду ЦДАВОВУ України.
Виходячи з відомостей про походження опрацьованих фотодокументів, стає зрозумілим, що саме намагалися відзняти німецькі фахівці, з якою метою; стає зрозумілим вибір ними об'єктів та сюжетів для зйомок. Окремо слід відзначити високий професійний рівень виконання фотографій і явний художній смак фотографів. Завдяки цьому ці матеріали можуть бути використані і як предмет дослідження фахівця зі спеціальних історичних дисциплін, і як ілюстративний матеріал до багатьох інших тем, які будуть дотичні часів окупації Білорусі та його столиці – міста Мінськ.
1. У 1996 р., перебуваючи у службовому відрядженні у Федеральному архіві Німеччини, директор Центрального Державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГОУ) Руслан Пиріг з’ясував, що в ФАН зберігаються лише копії фотодокументів (фотопозитиви), вивезених з архівів Радянського Союзу. У вересні 1997 р. Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей через Міністерство закордонних справ України одержала від ФАН п’ять ящиків з фотопозитивами. Після детального вивчення цих документів співробітники ЦДКФФАУ ім. Г.С. Пшеничного з’ясували, що із 3890 фотопозитивів 3278 – є копіями фотодокументів, вивезених із архіву за межі України у період Другої світової війни. Решта 612 знімків датуються 1942–1943 рр. У листопаді 1997 р. відбулася урочиста церемонія передавання цих фотопозитивів Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей Центральному державному кінофотофоноархіву України. З метою подальшого розшуку втрачених фотодокументів довоєнного Всеукраїнського фотокіноархіву колишній директор архіву Наталія Слончак у листопаді 2003 р. була відряджена до Федерального архіву Німеччини. У результаті проведеного нею аналізу було встановлено, що 3278 позитивів, переданих ЦДКФФАУ у 1997 р., виготовлені з дубль-негативів, які в свою чергу були виготовлені фотоархівом Федерального архіву ФРН із позитивів, що надійшли разом з іншими документами із США в 1960-х рр. У фотоархіві ФАН переважну їх більшість було включено до фонду 131«ERR: allgemeine Angelenheiten, russisce Stadte und Ortschaffen, jeweils nebst Umgebung». 1940-1944 (1905-1939). Також з’ясувалося, що частину цих фотопозитів було включено до інших фондів, і таким чином, копії з них у 1997 р. до ЦДКФФАУ. Це були фотопозитиви за 1927-1938 рр. із фонду №1 (розділи «Наука», «Оборонна промисловість», «Пропаганда»). Завдяки проведеній роботі з відбору й зусиллям Українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених та незаконно переміщених культурних цінностей ФАН 20 листопада 2008 р. повернув ЦДКФФАУ ще 246 фотопозитивів (238 од. обл.) (Докладніше див.: Каталог фотопозитивів, повернених та переданих Федеральним архівом Німеччини / Держ. архів. служба України, ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного; уклад.: Г. І. Божук. Київ, 2013, с. 5).
4. Там само.
5. Там само.
6. Klee E. Das Personen-lexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Франкфурт, 2003, р. 346.
7. Там само.
8. Тому не дивно, що він був вбитий радянськими партизанами. У 1996 р. у тому ж приміщенні Центрального будинку офіцерів відбулася церемонія траурного прощання з безпосереднім виконавцем ліквідації гауляйтера Оленою Мазаник. (Заўвага рэд.: Незадавальнне кіраўніцтва СССР не ў меншай ступені выклікала палітыка Кубэ па развіццю беларускамоўнай адукацыі, падтрымцы беларускай культуры і стварэнні беларускіх арганізацый, як важных элементаў антыпартызанскай палітыкі. У 1989 г. гісторык Юры Туронак адзначыў канфлікт В. Кубэ з кіраўніцтвам СС у Генеральнай акрузе “Беларусь” і ўпершыню выказаў гіпотэзу пра магчымае дачыненне СС да яго зайбойства. Гл.: Туронак Ю. Беларусь пад нямецкай акупацыяй. Мінск, 1993, с. 124-149).
9. Житлові будинки в м. Мінськ, травень 1943 р. Фото Рік (?) // ЦДКФФАУ ім. Г.С. Пшеничного, од. зб. 8309, 8310, 8311, 8316.
10. Фасад бібліотеки ім. В. І. Ленина, м. Минск, травень 1943 р. Фото Рік. // ЦДКФФАУ ім. Г.С. Пшеничного, од. зб. 8273.
11. Корпуси Мінського університету, м. Мінськ, травень 1943 р. Фото Рик. // ЦДКФФАУ ім. Г.С. Пшеничного, од. зб. 8289.
13. Житловий будинок для професорського складу м. Минска, травень 1943 р. Фото Рік. // ЦДКФФАУ ім. Г.С. Пшеничного, од.зб.8272.
14. Селянин біля підводи в одному з сіл під Мінськом, травень 1943 р. Фото Рік. // ЦДКФФАУ ім. Г.Пшеничного.
15. Скульптура спортсменки у парку в м. Мінськ, 1943 р. // ЦДКФФАУ ім. Г.Пшеничного, од. зб. 8291.
16. Белоруський селянин, м. Слуцьк, травень 1943 р. // ЦДКФФАУ ім. Г.Пшеничного, од.зб. 7749.
17. Посадка до вагонів мешканців м. Орша Вітебської області перед відправкою на примусові роботи в Німеччині, м. Орша, травень 1943 р. Фото В.Ліпке. // ЦДКФФАУ ім. Г.Пшеничного, од.зб. 8334, 8335.
18. Особова справа Вільтруди Ліпке // ЦДАВОВУУ. Ф. 3676, оп. 1, спр. 102, арк. 248-258 та оп. 1, спр. 223, арк. 13-26.
19. Кашеварова Н. Г. Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга та його діяльність у галузі організації наукових досліджень окупованих територій // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Кн. 1. Киiв, 2011, с. 686.
20. Себта Т. Оперативний штаб рейсляйтера Розенберга та його бібліотечна діяльність в Україні: джерелознавчий аналіз // Бібліотеки Києва у період нацистської окупації Києва (1941-1943): Дослідження. Аннотований покажчик. Публікація документів. Киiв, 2004.
21. Кашеварова Н. Г. Деятельность Оперативного штаба рейхсляйтера Розенберга в оккупированной Европе в период Второй мировой войны: справочник-указатель арх. док. из киев. собраний / Н. Г. Кашеварова, Н. И. Малолетова; предредкол., вступ. сл. А. С. Онищенко; НАН Украины, Нац. б-ка Украины им. В. И. Вернадского [и др.]. Киiв, 2006. 578 с.
22. Кашеварова Н. Г. Документи Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга як джерело з історії вивчення нацистами окупованих східних територій (1941 - 1944): дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Кашеварова Наталія Григорівна; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Киiв, 2008.
23. Кашеварова Н. Г. Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга та його діяльність…, с. 686.
24. Там само, с. 688.
25. Там само, с. 691-692.
Фото_1. Будинок Червоної армії у Мінську. Початок 1940-х рр.
Фото_2. Басейн у будівлі Будинку Червоної Армії. Початок 1940-х рр.
Фото_3. Шахова вітальня у будівлі БЧА. Початок 1940-х рр.
Фото_4. Гауляйтер Вільгельм Кубе на польському кладовищі у Мінську
Фото_5. Вигляд Будинку Червоної армії після звільнення. Фото В.Лупейка. 1944 р.
Фото_6. Вигляд окраїни міста з житловими будинками та виглядом на Будинок Червоної армії. Фото А.Сиротіна. 1945 р.
Фото_7. Відбудова Будинку Червоної армії. Фото В.Лупейка. 1947 р.
Фото_8 Фасад бібліотеки ім. В. Леніна
Фото_9. Корпуси Мінського університету
Фото_10. Житловий будинок для професорського складу Мінська
Фото_11. Дівчина-спортсменка з диском
Фото_12. Білоруський селянин. Слуцьк, травень 1943 р.
Фото_13. Посадка до вагонів мешканців м.Орша Вітебської області перед відправкою на примусові роботи до Німеччини (м. Орша, травень 1943 р.)
Ольга Ковалевська - доктор історичних наук, старший науковий співпробітник Інституту історії України НАН України
