Жванко Любов. Біженці Першої світової війни: український вимір (1914–1918 рр.). Харків, 2012. 568 с. Монографія української дослідниці Любові Жванко є наслідком кропіткої багаторічної праці. До уваги читача запропонована складна і багатогранна проблема біженства, яке становило одну з ключових соціальних проблем Першої світової війни і сколихнуло передусім тилові губернії Російської імперії (до біженства справедливо зараховується «ініційоване владою широкомасштабне переселення», розпочате російською владою навесні-влітку 1915 року). У центрі уваги дослідження знаходиться доля звичайних людей, незнаних донедавна супутників Великої війни, соціоетнічний та статевовіковий портрет яких змальовано в українському контексті (на противагу етнічної спрямованості, загальноросійській або регіональній, до яких раніше зверталися дослідники цієї проблематики). Книжка складається із трьох розділів: Перший розділ висвітлює проблеми біженства і біженців українських землях «часів Російськї імперії», себто передусім часу перших трьох років Першої світової війни, дана проблема вивчається через призму  діяльності та взаємодії державних і громадських органів опіки. Наступний розділ присвячений успадкованій проблемі біженства Центральною Радою та спроби правового і організаційного врегулювання цього явища, підготовка до реевакуації біженців. Третій розділ присвячений уже безпосередньому початку реевакуації біженців у добу Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Дослідниця аналізує нормативно-правові засади «біженського питання» та чітко окреслює провідні тенденції у розвитку біженської справи, які зазнавали змін у період 1914–1918 рр. Робота споряджена великими додатками: 80 – діаграм, таблиць підкреслюють величезну емпіричну роботу дослідниці. Висновки Любові Жванко насправді підкреслюють невизначеність і трагічність долі біженців доби Першої світової війни, а особливо її наслідків, після хронологічних меж дослідження. Нова влада Польщі, Литви та Латвії після подій 1917 – 1918 рр. відмовлялися часто приймати назад біженців, «боячись занесення більшовицької ідеології», значна частина евакуйованих від початку евакуації до повернення до рідних домівок у 1924 – 1925 рр. протягом десятиліття мали статус біженця. Проблеми розуміння, опіки, взаємодопомоги, благодійництва дуже яскраво виявилися саме у ставленні до біженців, що актуалізує цю тематику і сьогодні.  До безумовних переваг роботи належать біографічні довідки про державних та громадських діячів, які згадуються у тексті, що дозволяє глибше усвідомити роль та місце біженства у тогочасному суспільстві. На нашу думку, спроба заповнити ще одну порожню сторінку новітньої історії України, як зазначає сама авторка у вступі, без перебільшення є вдалою та своєчасною. Лихачова Тетяна, канд. іст. наук, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.