5 – 6 липня 2013 р. за сприяння незалежної громадської організації «Інститут суспільних досліджень» відбулася вагома конференція «Кордони культур і культура кордонів: козацька Україна XVIII ст. та її сусіди». 

Вступне слово представників оргкомітету Олега Репана та Олексія Сокирка окреслило вагому роль в історії України саме «короткого» XVIII ст., століття, що, насправді, можливо заклало основні суперечності української історії: регіональний поділ і культурне розмаїття, боротьбу традицій і новацій, державних установ і громадських ініціатив.

Саме процесу формування прикордоння чи «фронтиру», великому полілогу культур, звичаїв, влад і соціумів була присвячена перша частина конференції, що хронологічно обіймала період зі значно ранішого часу від розпаду Золотої Орди у XV ст. і вивершувалася великим підкоренням «причорноморського» степу у XVIII ст. Віктор Брехуненко (Київ) прагнув висвітлити наявність степового кордону у свідомості козацьких спільнот XVI – XVIII ст., зазначаючи про непевність такого кордону насамперед в соціальному і ментальному плані, значні дифузії і нехтування державними приписами, релігійні неусталеності.

Досить важливою для подальших студій стала доповідь Володимира Мільчева (Запоріжжя) про початки гайдамацтва, які автор обґрунтовано вважає продовженням традицій козацького здобичництва і чітко пов’язує із переходом Запорозької Січі під протекцію кримського хана. Звідси і тюркське походження слова «гайдамак», окреслення кримським чиновництвом осіб із числа запорожців, що займалися розбишацтвом, у листуванні з урядом Речі Посполитої, перші згадки такого явища трапляються 1713 р.

Владислав Грибовський (Нікополь) продовжив тематику впливу степового прикордоння на побут і звичаї населення, зокрема досить важливими виглядають думки про поширення слів «кіш», «курінь», «отаман», «осавул», що серед тюркських народів означають часто терміни, пов’язані із соціалізацією як такою, обрядами ініціації та полювання, міграції.

Валентин Старостін (Дніпропетровськ) намагався визначити ознаки міських поселень на території Вольностей Війська Запорозького низового у XVIII ст. за неокресленості як адміністративно, так і соціально-економічно розуміння «міста» у той час.

Друга частина конференції розпочалася з пошуків паланкових центрів Самарсько-Орільського межиріччя, котрі, на думку Олександра Сухомлина відзначалися територіальною несталістю та змінювали своє розташування. Далі Максим Яременко представив дослідження функціонування поняття «отчизна» в навчальних текстах та листування козацької старшини. На думку доповідача, «отчизна» ототожнювалася передусім з Гетьманщиною, однак вже з середини ХVІІІ століття поняття почало поступово поширюватися й на терени імперії загалом. Жвава дискусія навколо доповіді від обговорення відчування батьківщини інтелектуалами та простолюдом поступово звелася до того чи входили до цієї «отчизни» Вольності Війська Запорозького низового. 

Наступний доповідач – Олексій Сокирко розповів про доволі рішучу, але невдалу спробу дисциплінування козацького війська – створення Малоросійської регулярної роти. В ході обговорення пролунала цікаве спостереження, що створення роти співпало з іншими «регулярними» імперськими ініціативами, як то впровадженням сповідних розписів, обмеженням переміщення населення й т.д. На це Олексій Сокирко зауважив, що Анна Іоанівна таки мала якось упорядкувати велике господарство імперії й зробила багато відповідних заходів.

 Оригінальній тематиці була присвячена доповідь Тетяни Кузик, у якій йшлося про чутки про близький початок російсько-турецької війни, що постійно існували на прикордонні. Доповідачка акцентувала увагу на 1750-х роках й розповіла про шпигуноманію, окреслила механізми виникнення та поширення пліток, їхній уплив на поведінку населення. Остання мала доволі курйозні вияви по обидва боки кордону, так, одного разу стадо верблюдів було сприйняте татарами за російську армію та спричинило неабияку паніку. 

Далі Вадим Назаренко розповів про особливості функціонування київського гарнізону у ХVІІІ столітті, й відзначив, що вони зумовлювалися передусім тим, що гарнізон був анклавом Росії в Гетьманщині. 

Засідання цього дня завершила доповідь Ігоря Сердюка, що на прикладі долі однієї людини (сироти та дітовбивці) розглянув різні аспекти життя дитини в суспільстві Гетьманщини (ставлення до здорових та хворих дітей, життя сироти, дитяча праця, тощо).

Наступний день конференції позначився також низкою важливих доповідей. Засідання відбувалося на пароплаві, що мандрував Дніпром понад місцями, де були старі фортеці Кодак та Новобогородицьк, частини майбутнього усвідомлення Дніпропетровська. 

Володимир Маслійчук (Харків) зауважив події 1708 – 1709 рр. на гетьмансько-слобідському прикордонні, події, що мали вагомий вплив для регіональної ідентичності і досьогодні надто суперечливо тлумачаться історіографією. 

Геннадій Шпитальов (Запоріжжя) висвітлив проблему виникнення і функціонування ландміліційних полків та їхнє побутування на території України . Спорудження на початку 30-х рр. XVIII ст.  Української лінії, з укомплектованими ланд міліційними гарнізонами вносило у розуміння прикордоння нові виклики: російське общинне населення серед українських земель, наступ на Крим і прикордоння загалом, також коріння майбутніх суперечок.

Олег Репан (Дніпропетровськ), з багатьма яскравими прикладами, зробив доповідь про російського вояка у Запорозьких вольностях XVIII ст., що закликає до певної дискусії розуміння «свого», «іншого», «чужого», наділення мотивацій поведінки на прикордонні новими характеристиками, що часто не вписуються у загальноприйняті визначення.

Віктор Векленко (Дніпропетровськ) розповів як завдяки ставрографічним свідченням (археологічним знахідкам натільних хрестів) можна ідентифікувати мешканців Новобогородицької фортеці – Старої Самарі. Доповідь носила широкий характер.

Світлана Каюк (Дніпропетровськ) висвітлила важливість і великий потенціал документації карантинних установ на прикордонні, зіткнення новацій та традиційних відносин, вторгнення імперсько-контрольованої медицини на прикордоння.

Дмитро Каюк (Дніпропетровськ) закликав до дискусії про значення прикордоння для історії України, ширше тлумачення наслідків прикордонних контактів.

Підсумкова дискусія дійсно зачепила багато проблем тлумачення прикордоння в історії України, поставила вагомі питання регіонального поділу, хронологічних меж XVIII  ст. для української історії, потребу комплексних підходів і інколи мікроісторичних студій. 

Зазначимо, найголовніше,  - відсутність офіціозу на конференції, котра носила громадський і науковий характер, що робить її винятковою в українських реаліях. Залишається, як завжди в такому разі, не лише подякувати організаторам, але і закликати до продовження студій та плідного спілкування науковців з різних частин України і, за нагоди, і  з поза її меж.