Російські війська перед атакою

Ювілейна річниця військових кампаній Першої світової війни викликає серед істориків і громадського загалу підвищений інтерес. Серед останніх важливе місце належить Брусилівському прориву. Наступальні операції Південно-Західного фронту царської армії під командуванням генерала Алєксєя Брусілова мали місце  22 червня-31 липня 1916 р. У наслідок цієї військової операції стався прорив лінії оборони австро-угорських й німецьких військ на Східному фронті Великої війни, на ділянці близько 350 км.  Втративши 1,5 мільйона бійців, німці й австрійці залишили Львів і Чернівці.

Мапа «Брусилівського прориву» 1916 р.

Однак, для розвитку успіху Південно-Західному фронту не вистачило сил, і він змушений був перейти до оборони. Друга його спроба прорватися через австро-угорську оборону виявилася невдалою. Німецьке військове командування, перекинувши з-під Вердена шість дивізій, зуміло до жовтня 1916 р. зупинити російський наступ і стабілізувати фронт.

Наступальна операція російської армії на Південно-Західному напрямку вирізнялися вдалою стратегією, тактикою й результативністю. Прорив російських сил під командуванням генерала А. Брусілова загальмував активність австрійців на Італійському фронті, полегшив становище англо-французьких військ під Верденом і на р. Соммі. Російська армія зайняла більшу частину Галичини й Буковини, поставивши Австро-Угорщину на межу військового розгрому.

Внаслідок наступальних дій до російського полону потрапило майже 400 000 солдатів і офіцерів супротивника, серед яких значну кількість складали представники слов'янських народів Дунайської монархії¹. Зазначена кількість військовополонених була найбільшою в Російській імперії за весь період Першої світової війни. Перед правлячими колами Росії Романових постало завдання створення належних умов утримання великої маси військовополонених.

Військовополонені австро-угорської армії

Окремі аспекти становища військовополонених чехів і словаків (найбільшої групи слов`ян) у Російській державі вивчалися радянськими, російськими, чехословацькими істориками Алєксандром Клєванскім, Алексєєм Остроуховим, Борісом Татаровим, Іржи Весели й ін.². Проте дослідники подавали лише загальну характеристику умов утримання військовополонених у роки Першої світової війни: розквартирування, забезпечення, надання медичної допомоги, формування чехословацьких військових частин тощо.

Дослідження документів архівних установ України й Російської Федерації, часописів Російського товариства Червоного Хреста (РТЧХ), мемуарів командувача Південно-Західного фронту російської армії генерала Брусілова та колишніх військовополонених Богуслава Боучека, Франтішека Прудила, Рудольфа Медека, Алоіза Німця дозволяє більш детально проаналізувати становище військовополонених чехів і словаків в російському полоні у 1916 р.³  Саме цьому аспектові і буде присвячено наше дослідження.

Пам`ятник «Чеській дружині» в Меджилабірцях (Словаччина)

«Чехословацька бригада» і Брусилівський прорив

Військовополонені чехи та словаки являли собою потенційний ресурс для «Чеської дружини». Військового зєднання, що  почало формуватися  в серпні 1914 р. у Києві з числа добровольців чеського і словацького походження, підданих Російської імперії. Але чисельність «Чеської дружини» зростала повільно. Тому у грудні 1914 р. царська адміністрація дозволила вступати до неї «політично благонадійним» військовополоненим чехам, а у березні 1915 р. - словакам⁴. Слід зазначити, що зі слов`ян - військовополонених австро-угорської армії - у складі російських збройних сил створювались і сербські військові підрозділи. На прикінці 1915 р. під Одесою розпочалося формування «Сербської піхотної дивізії»⁵.

Участь чехословацького формування у військових діях на боці Росії підсилювала військову міць імперії Романових та прискорювала розгром Австро-Угорщини й Німеччини. В перспективі це наближало час  створення самостійної Чехословацької держави. На початку 1916 р. розгорнулася широкомасштабна агітаційна кампанія серед військовополонених, викликана підготовкою наступу російської армії на Східному фронті⁶. Військовополонених, які висловили бажання служити в армії, звільняли від виконання цивільних робіт, заміняли іншими робітниками і відправляли до Києва⁷.

У січні 1916 р. «Чеську дружину» перейменували в полк, який налічував 1 597 осіб. Його командиром став підполковник В`ячеслав Троянов, який за спогадами дружинників був не тільки відмінним воїном, але й гарним дипломатом⁸. Полк складався з восьми піхотних, кулеметної, резервної, нестройової рот і оркестру⁹. У квітні 1916 р. він став базою для формування бригади¹⁰. Військове міністерство й Головне управління Генерального штабу дозволили членам Спілки чехословацьких товариств у Росії (національна організація, створена наприкінці 1914 р.) вести агітацію серед чехів і словаків у таборах «Дарниця», «Царицин», «Тоцьке» (європейська частина Російської імперії), «Хабаровськ», «Шкотово» (Далекий Схід) і ін.¹¹  Військовополонені чехи та словаки Дарницького табору стали основним ресурсом поповнення бригади, оскільки становили третину загального числа військовополонених і займали різні посади в управлінні, що полегшувало проведення агітаційних заходів¹².

Місцева військова влада наказувала начальникам таборів сприяти вербувальникам. Наприклад, у Харківській губернії в червні 1916 р. пропагандою займалися прапорщики Ярослав Шимачек і Йосип Махнук¹³. У першій половині 1916 р. у результаті агітаційної роботи на ім'я начальника штабу Верховного головнокомандувача надійшло майже триста заяв від військовополонених, які побажали вступити до чехословацьких формувань. Після суворого відбору до них взяли 65 чоловік, найнадійніших. У серпні 1916 р. у Вовчанському повіті Харківської губернії виявили бажання вступити до чехословацької бригади п'ятдесят військовополонених¹⁴. До осені 1916 р. бригада налічувала 5 000 чоловік, серед яких переважали колишні військовополонені¹⁵.

Для підтримки національно-визвольного руху й утримання військових формувань були потрібні значні кошти. Для їх отримання в травні 1916 р. чеські та словацькі організації з дозволу царської влади ввели «національний податок», обкладенню яким підлягали й військовополонені¹⁶. Його розмір становив 25% заробітку¹⁷. При збиранні податку виник ряд труднощів, що були зумовлені розміщенням військовополонених на великій території, їхніми малими прибутками тощо.

Участь «Чехословацької бригади» у Брусіловськом прориві в червні-липні 1916 р. закріпила за її солдатами та офіцерами славу відмінних вояків. Так, командувач Південно-Західного фронту генерал А. Брусілов писав: «Вони чудово билися ... Весь час вони трималися молодцями ... завжди блискуче виконували завдання, які на них покладалися»¹⁸.

Розквартирування військовополонених

Значне зростання чисельності військовополонених у 1916 р. і особливо внаслідок наступу в Галичині вимагав від царської влади оперативного вирішення завдань щодо розміщення, забезпечення та створення необхідних санітарно-гігієнічних умов, наданню медичної допомоги тощо.

Російська імперія в ході війни прагнула розіграти слов`янську карту проти «клаптикової монархії» Габсбургів. Тому вона проводила щодо військовополонених-слов'ян «прихильну» політику, надаючи їм низку пільг. З цією метою з жовтня 1914 р. військовополонених-слов`ян відокремлювали від представників інших національностей¹⁹. За весь період Першої світової війни чисельність військовополонених чехів і словаків у Російській імперії склала понад 250 000 чоловік. Вони становили відповідно 14-17% від загальної кількості усіх російських військовополонених - 2 046 657 осіб. Серед останніх піддані австро-угорської монархії становили 1 815 469 чоловік. Для порівняння зазначимо, що частка  сербів, хорватів, словенців сягала 12%, поляків - 9%,  а українців - 8%²⁰. Причому слов'яни, за різними даними, могли становити до 65% військовополонених австро-угорської армії²¹.

Військовополонених чехів і словаків розселяли, переважно, у межах Київського, Московського, Казанського, Омського, Іркутського, Приамурського й Туркестанського військових округів (ВО)²². Вони становили більше ніж 50% військовополонених європейської частини Російської держави²³.

У 1916 р. основну масу військовополонених розміщували в таборах, чисельність яких на початок 1917 р. сягнула понад 400²⁴. Найбільшим табором європейської частини Російської імперії в 1916 р. був Дарницький табір. Наприклад, влітку 1916 р. у ньому знаходилося 20 000 військовополонених. З 31 табірного бараку 13 призначалися для чехів. У «Дарниці» вони становили найбільшу етнічну групу, представники якої обіймали найважливіші посади в управлінні табором. На 1 вересня 1916 р. 35% табірного персоналу були чехами, з яких 184 працювали на реєстрації військовополонених, у поштовому управлінні, інші були старшими бараків або їхніми заступниками²⁵.

Незважаючи на те, що усі табори будували за загальним планом, затвердженим інженерним відомством, вони відрізнялися внутрішнім облаштуванням. У звітах з регіонів місцеві начальники доповідали про устрій таборів. Так, у листопаді 1916 р. голова Вовчанської повітової земської управи Харківської губернії в своєму звіті Міністерству внутрішніх справ (МВС) писав про будівництво бараків з дезінфекційними камерами, лазаретами й пекарнями26.

Цікаві відомості надавали члени іноземних і міжнародних організацій після  відвідування таборів. Датський делегат доктор Петерсон у спогадах про огляд таборів військовополонених у Катеринославській губернії восени 1916 р. писав: «...Приміщення цілком зручні, всюди електрика, освітлення, вентиляція, опалення, вбиральні, умивальники, лазні, дезінфекційна камера»²⁷. У той же час звіт представників Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) Фердинанда Тормейєра й Фредеріка Ферр`єра ілюстрував іншу картину побуту: «Ми знайшли, що число умивальників у таборах явно недостатнє, води в них буває мало. У Сибіру умивальники знаходяться в холодному місці. Бараки в основному брудні»²⁸. У схожому стані зустрічалися бараки в Казанському (табори «Царицин», «Тоцьке») і Приамурському (табори в с. Шкотово, с. Роздольне, м. Нікольськ-Уссурійський) ВО²⁹.

Зовсім безрадісну картину барачного побуту описували колишні військовополонені. «Не цукром» називали вони життя в Дарницькому таборі під Києвом³⁰. У таборах Київського ВО: «...бараки утримувалися вкрай брудно, у нічний час одна лампа на барак»³¹.

Сучасний дослідник А. Остроухов відзначає, що найбільш важкими були умови проживання в таборах «Тоцьке» і «Царицин». Військовополонені мусили мешкати у переповнених і старих бараках³². Порушення правил утримання військовополонених, які виявляли при їхньому відвідуванні представники МКЧХ, російська влада вимагала негайно усувати³³.

Серйозною проблемою при розміщенні військовополонених було їхнє розквартирування в місцевостях з несприятливим для здоров'я кліматом. Наприклад, суворі морози лякали військовополонених³⁴. Іншою крайністю був спекотний клімат. Словак Штефан Ган зазначав: «Я потрапив до Троїцького табору (у Середній Азії) ... Ми не були пристосовані до життя в такому спекотному кліматі...»³⁵. Погано переносячи спеку й холод, військовополонені просили перевести їх до місцевостей зі сприятливим кліматом³⁶. Важливу роль зіграв і суворий побут російських солдатів. Так, відсутність постільної білизни в таборах не являлася наслідком недбалості, у російській армії солдатам її мати не належало³⁷.

Військовополонені офіцери чехи та словаки знаходилися в кращих умовах, ніж солдати. Вони користувалися певною свободою: мали право здійснювати прогулянки містом під конвоєм беззбройних російських солдатів. З 1915 р. розпорядженням військової влади офіцерів перевели на казармений стан і розселяли групами від двадцяти до чотирьохсот чоловік у вільних казармених приміщеннях або міських будинках³⁸. Цей захід було застосовано російською владою у відповідь на організацію в Німеччині штрафних таборів для російських військовополонених. Вона викликалася необхідністю посилити контроль за військовополоненими в зв'язку з погіршенням їхнього становища й можливою непокорою. Одночасно з переводом офіцерів на казармений стан впроваджували обмеження на пересування, яке допускалося в межах ста-двохсот метрів від місця проживання³⁹. Слід зазначити, що військова влада в місцях розквартирування військовополонених чехів і словаків вимагала неухильно дотримуватись умов перебування й не допускати будь-яких послаблень. Їхнє становище мало відповідати стану російських військовополонених у таборах Німеччини й Австро-Угорщини⁴⁰. Вихід до міста дозволяли тільки для відвідування церкви, крамниць, лазні за наявності перепустки військового начальника⁴¹.

Поруч з приміщеннями проживання офіцерів постійно чергували один або два солдата охорони. Для виконання господарських робіт офіцерам виділяли денщиків, найчастіше, солдат тієї ж національності. Зазвичай один денщик обслуговував трьох-чотирьох офіцерів⁴².

Царські урядовці прагнули зберегти порядок серед військовополонених і забезпечити прийнятне ставлення до російських військовополонених у Австро-Угорщині й Німеччині в умовах війни, що затягувалась. У травні 1916 р. військовий міністр віддав розпорядження командувачам округів не тільки суворо стежити за виділенням військовополоненим офіцерам добре обладнаних приміщень, але й за рахунок Військового міністерства забезпечити їх меблями⁴³. Причиною такого розпорядження була реакція на зауваження, висловлені товариствами Червоного Хреста Німеччини й Австро-Угорщини до уряду Росії. Останні були обумовлені тим, що в імперіях Габсбургів і Гогенцоллернів військовополоненим російським офіцерам надавали належно обставлені кімнати, а німецьким і австрійським в імперії Романових - ні⁴⁴.

Під час війни табірний та казармений режими в різних регіонах Російської держави змінювались. Щодня в таборах проводили перевірки військовополонених: уранці перед виходом на роботи, увечері після повернення з них⁴⁵. За порушення режиму карали. Алоіз Німець згадував, що в таборі «Царицин» «...за будь-яку провину ми повинні були чистити туалети»⁴⁶. Через брак охоронних команд, у Туркестані, наприклад, жорсткий лад більш-менш суворо підтримували тільки в перші місяці війни⁴⁷. Подібний стан справ мав місце і на Далекому Сході⁴⁸.

У Російській імперії щодо військовополонених діяв ряд заборон: відвідувати клуби, ресторани, їдальні, театри, концерти, інші розважальні й громадські місця. У разі появи там військовополонених і за спілкування (розмови) з ними, власників таких закладів ув'язнювали на строк до трьох місяців або штрафували⁴⁹.

Забезпечення військовополонених продуктами харчування, одягом і взуттям

Огляд речей військовополонених у Дарницькому таборі

Найбільш гострими проблемами в організації побуту військовополонених були забезпечення харчуванням і обмундируванням. Норми харчування змінювали протягом війни. Влада намагалася годувати військовополонених нарівні з нижніми чинами російської армії. Вже з 1915 р. інспектори відзначали недостатнє й незадовільне харчування військовополонених, що пояснювалося продовольчими труднощами й скороченням норм забезпечення, затверджених Військовою радою. За таких обставин, влада рекомендувала заміняти м'ясо рибою або сушеними грибами, сало - олією, макаронний суп - рисовим, перлову, пшоняну кашу - гречаною. Так, обід військовополоненого складався з макаронного супу й пшоняної каши, вечеря - з перлового супу й обов'язково чаю⁵⁰. Заслуговує на увагу той факт, що військова влада вимагала дотримання санітарних норм при заготівлі продуктів харчування військовополоненим⁵¹.

З лютого 1916 р. брак м'яса став повсякденним чинником життя. Тоді в Російській імперії запровадили «пісні дні», у які забороняли торгувати м'ясом і м'ясними продуктами⁵². У наслідок цього, наказом начальника штабу Верховного головнокомандувача від 7 квітня 1916 р. у раціон харчування військовополонених ввели два «пісні дні» на тиждень, а в останні - дозволяли заміняти м'ясо іншими продуктами⁵³. Наприклад, за розпорядженням харківського губернатора земським управам губернії рекомендували ввести замість м'яса яйця, з розрахунку три яйця замість півфунта (200 гр.) м'яса, двічі на тиждень⁵⁴.

У зв'язку з несприятливими умовами заготівлі продуктів восени 1916 р., у січні 1917 р. норми видачі харчів військовополоненим зменшили. Наказом начальника військових сполучень армій Південно-Західного фронту рекомендували в тилових районах ввести не менше трьох «пісних днів» на тиждень⁵⁵. Отже, у квітні 1916 р. військовополонені отримували 100 гр. м'яса, 100 гр. крупи, 270 гр. свіжих і сушених овочів, 250 гр. квашеної капусти, 2 гр. чаю, 25 гр. цукру, а в січні 1917 р. - 1 кг. хліба, 750 гр. борошна, 700 гр. сухарів, крупи, гороху, квасолі, 135 гр. чечевиці, 30 гр. жирів (олії або сала)⁵⁶.

Годували полонених у таборах за певною системою: їжу готували вони самі, роздавали її зазвичай у великих мисках на десять осіб тричі на день. Однак, не всі табори мали їдальні, тому харчувалися військовополонені часто прямо в бараках⁵⁷.

Приготування їжі військовополоненими

Аналізуючи систему харчового забезпечення військовополонених офіцерів у Росії слід підкреслити, що вона відрізнялася від солдатської. Вони не отримували ні речового, ні продовольчого постачання. Військовополоненим офіцерам визначали грошові оклади. З березня 1915 р. розпорядженням влади їм на руки видавали 50 крб. на місяць, що дорівнювало окладу російських офіцерів у німецькому й австро-угорському полоні⁵⁸. Усі гроші понад зазначеної суми зберігалися у начальника табору.

Харчувалися офіцери чехи та словаки на спеціально влаштованих для них кухнях, завідував якими один з них. Продукти купували зазвичай на міських ринках. У виборі страв офіцерів не обмежували, за винятком спиртних напоїв, вживання яких заборонялось⁵⁹. Після введення з 1915 р. обмежень на пересування й заборони військовополоненим робити покупки на міських ринках, продукти купували в табірних крамницях. Ціни в них часто перевищували середні в певній місцевості, що було порушенням правил утримання офіцерів. Це погіршувало їхнє продовольче забезпечення. Іноді було навпаки. Так, у крамниці Тоцького табору продукти продавали за цінами нижче міських⁶⁰. До таборів для продажу молока, яєць та інших сільськогосподарських продуктів пускали селянок з навколишніх сіл⁶¹. Військовополонені офіцери чехи та словаки отримували святкове харчування (пайки) на Новий рік, Різдво й Великдень⁶².

Гостро стояла проблема забезпечення військовополонених одягом і взуттям. При взятті в полон старе, зношене обмундирування заміняли придатним для носіння. І все-таки військовополонені прибували до місць розквартирування зазвичай в верхньому одязі й взутті, які погано збереглися, нерідко без білизни. У таборах вони отримували комплекти необхідного одягу й білизну⁶³. Однак, видачі обмундирування проводили нерегулярно. Тому військовополонені тривалий час ходили в одному й тому ж одязі, який швидко зношувався. Для вирішення цієї проблеми в багатьох, особливо великих таборах, для пошиття, ремонту одягу й взуття створювали кравецькі й взуттєві майстерні. З квітня 1915 р. держава авансувала на їх роботу близько 1 тисячі крб.⁶⁴

Військовополонені за роботою

Становище військовополонених офіцерів чехів і словаків можна назвати привілейованим у зв'язку з тим, що вони одягалися за власний рахунок. За свідченнями очевидців, одягнені вони були добре, іноді «навіть вишукано». Носили, головним чином, формений одяг, рідше цивільний, зшитий на замовлення в табірних майстернях⁶⁵.

Російська влада приділяла увагу дотриманню військовополоненими норм особистої гігієни. Практично всі табори мали лазні. Військовополонені відвідували їх регулярно (не менше двох разів на місяць)⁶⁶. Якщо ж вони були відсутні, то інспектори зобов'язували військове начальство вирішити цю проблему в найкоротший термін⁶⁷.

Алєксєй Брусілов (1853-1926)

І все ж, незадоволені умовами утримання у таборах (перебоями й скороченням норм харчового забезпечення, поганим станом обмундирування) військовополонені тікали⁶⁸. Це змушувало військову владу вживати заходів задля припинення й запобігання втеч. Вирішувати цю проблему намагалися за допомогою наказу командувача Південно-Західного фронту генерала від кавалерії А. Брусілова. У цьому документі, датованому 2 вересня 1916 р., було передбачено позбавлення військовополонених офіцерів-утікачів права листування,  переведення до найбільш віддаленого табору, відрахування частини від державного утримання та ув`язнення у фортеці від одного до трьох місяців. Щодо нижчих чинів - вилучення власних грошей, суворий контроль закупівль, позбавлення права листування, накладення дисциплінарних стягнень, тюремне ув'язнення на термін від одного до трьох місяців, призначення на найважчі неоплачувані роботи у віддалених місцевостях, рудниках і шахтах ⁶⁹.

Поштова картка для військовополонених

Задоволення духовних потреб військовополонених

Органи влади створили сприятливі умови для задоволення військовополоненими своїх духовних потреб. У місцях розміщення військовополонених вони дозволяли організацію церковних служб⁷⁰.

Для подібної діяльності використовували військовополонених священнослужителів (фельдкуратів), бо протестантських пасторів і католицьких священиків у державі з переважанням православного населення не вистачало⁷¹. У місцевостях з протестантськими й католицькими парафіями церкви відвідували військовополонені, які знаходилися на роботах⁷². Інспектуючи табори військовополонених, представники РТЧХ і сестри милосердя Австро-Угорщини у своїх звітах зазначали, що військовополонені регулярно відвідували церкви й були присутні на богослужіннях⁷³. Табірні бібліотеки мали в достатній кількості релігійну літературу. Наприклад, у Хабаровському гарнізоні були Біблія й церковна література 28 мовами: російською, німецькою, чеською, словацькою та ін.⁷⁴

Основна маса військовополонених дотримувалася релігійних свят, особливо Різдва⁷⁵. Під час свят влада й роботодавці, як правило, звільняли їх від робіт, дозволяли відвідувати богослужіння, видавали грошові аванси. Військовополонені зазвичай накривали святкові столи, за якими дарували один одному подарунки. Це часто супроводжувалося читанням листів з батьківщини. Мали місце випадки, коли свята військовополоненим влаштовувала держава. Словак Павло Йокель згадував, що в таборі в Читі Забайкальської області на Великдень влада організувала святковий обід, на якому їх пригощали пирогами й ковбасою 76.

Військовополонених, які помирали від ран і епідемій, відспівували протестантські пастори, католицькі священики, фельдкурати. Ховали їх на спеціальних ділянках місцевих цвинтарів. Так, військовополонених чехів, померлих у лазареті Житомира Волинської губернії в жовтні-грудні 1916 р., відспівував місцевий католицький священик Антоній Трачинський. Їх поховали за католицьким обрядом на міському цвинтарі⁷⁷. Подібний ритуал для померлих військовополонених у Тобольську Тобольської губернії проводив настоятель римо-католицького приходу Святої трійці І. Булло. У місцевостях, де не було протестантських пасторів і католицьких священиків, їх відспівували фельдкурати. Могили військовополонених охайно обсаджували квітами. На кожній з них ставили білий хрест, на якому вказували ім'я й дату смерті. Доглядали за могилами самі військовополонені⁷⁸.

Надання медичної допомоги військовополоненим

У роки війни у Російській державі сформувалася система медичного обслуговування військовополонених. Після взяття в полон або добровільної здачі їх відправляли до тимчасових пунктів розміщення. У них проводили санітарну обробку, карантин і ретельний медичний огляд військовополонених⁷⁹. Такі заходи диктувалися поширенням серед прибулих військовополонених інфекційних і епідемічних захворювань, викликаних відсутністю належного санітарного контролю за ними й медичної допомоги в місцях попереднього розквартирування⁸⁰. Відразу ж виявляли випадки хвороби, у тому числі й епідемічної - такої, як тиф. Для локалізації захворювання негайно приймали відповідні заходи у вигляді ізоляції хворих, ретельної дезінфекції й постійного спостереження за здоровими з боку медичного персоналу⁸¹.

З тимчасових пунктів розміщення військовополонених переводили до таборів, розташованих на всій території Російської імперії. Незважаючи на заходи, проведені Військовим міністерством, мали місце випадки захворювань військовополонених при транспортуванні. Щоб уникнути поширення інфекції, після прибуття до місць призначення їх негайно оглядали лікарі. Заразних і хворих військовополонених відправляли до лікувальних установ⁸².

Брусилівський шпиталь

Регулярні огляди лікарів дозволяли виявляти серед військовополонених найбільш фізично слабких. Особи цієї категорії проходили огляд комісією лікарів, яка визначала їхню інвалідність⁸³. У разі визнання такими, військовополонених направляли до збірного пункту у Петрограді для відправлення на батьківщину й обміну на російських військовополонених, які перебували в таборах Австро-Угорщини й Німеччини. Право на відправлення давали такі травми й захворювання: відсутність однієї або декількох кінцівок, втрата зору, параліч, пошкодження мозку з тяжкими наслідками, невиліковні душевні хвороби тощо⁸⁴.

Для поранених і калік влаштовували спеціальні шпиталі в Москві й Петрограді, де вони перебували до відправлення на батьківщину. За угодою з урядами Австро-Угорщини й Німеччини з липня 1915 р. інвалідів зосереджували в Петрограді, звідки спеціальними залізничними потягами відправляли через Фінляндію до шведського кордону, а потім на батьківщину⁸⁵.

Забезпечити надання всім військовополоненим належних медичних послуг з боку лікувальних закладів Військового міністерства виявилося складно. Значну їхню масу розмістили на великій території. Тому для надання військовополоненим медичної допомоги, особливо у випадку інфекційних захворювань, залучали земські лікувальні заклади⁸⁶.

Брак лікарів і санітарів викликав необхідність використання полонених фахівців. До травня 1915 р. у російський полон потрапило майже шістсот лікарів з Австро-Угорщини. З літа 1915 р. у північних губерніях Російської держави, Сибіру й на Кавказі вони надавали медичну допомогу з розрахунку один лікар на 1 500 військовополонених⁸⁷. Звертаючись з клопотаннями до російського уряду й отримуючи дозволи, вони працювали в міських амбулаторіях для військовополонених і в табірних лазаретах⁸⁸. Наприклад, на станції Краматорській Харківської губернії надавав медичну допомогу полонений лікар чех Рудольф Раше⁸⁹.

Серйозною проблемою в роки війни було поширення паразитів у військовополонених. Для боротьби з ними лікарі округів рекомендували роботодавцям відкривати лазні, пральні з безкоштовною видачею мила, обробкою одягу розчином формаліну, гасу й сірки⁹⁰.

Незважаючи на вжиті заходи, військовополонені часто ставали жертвами різних епідемічних захворювань, найбільш поширеними серед них були тиф, холера, віспа⁹¹. У 1916 р. випадки масових епідемій відзначалися в 25 таборах (6,1% російських таборів)⁹².

Зниженню захворюваності серед військовополонених у 1916 р. сприяла організована система надання їм медичних послуг. Евакуаційним відділом були розроблені спеціальні правила для командувачів округів з метою попередження поширення епідемічних захворювань. Вони містили наступні положення: військовополонених, які прибули, утримувати в карантині не менше двох тижнів, дезінфікувати, забезпечувати теплими речами (куртками, валянками, шапками) і т. ін.⁹³

Серйозну небезпеку для військовополонених становили й такі захворювання як бронхіт, запалення легенів, дизентерія, туберкульоз і ін.⁹⁴  Крім того, у зв'язку з різними кліматичними умовами в Сибіру частими були випадки обморожень, а в Туркестані - сонячних ударів.

Аналіз даних, що містяться в літературі й документах, дозволяє визначити причини хвороб військовополонених. Вони, перш за все, обумовлювалися харчуванням й житлово-побутовими умовами. Погіршували становище військовополонених і випадки знущань, що спричиняли серед них захворювання і могли призвести до смерті. Втім, подібні ексцеси були поодинокими. Факти порушення умов утримання військовополонених, зазвичай мали судові розгляди, під час яких з'ясовувалася реальна картина життя у полоні. Так, у жовтні 1916 р. військовий суд Пермі розглянув справу лісничого Іжевського лісництва Бабушкіна та його помічника Горшкова про знущання над військовополоненими-слов'янами. Вони напівголими виганяли їх на роботи до лісу в морозні зимові дні, били, що призводило до хвороб, а іноді й смерті. За січень 1916 р. у лісництві померло 26 військовополонених. Офіційними ж причинами смерті оголошувалися виснаження, сухоти, запалення легенів тощо⁹⁵. Намагаючись поліпшити стан в’язнів війни, царська влада прагнула знизити зростання захворюваності серед військовополонених на роботах за допомогою постійного контролю за станом їхнього здоров`я. Ця функція покладалася на табірних і дільничних земських лікарів⁹⁶.

Епідемічна ситуація багато в чому залежала від ставлення місцевої влади, яка опікувалася становищем військовополонених. У зв'язку з цим показовими є дії Ставропольського губернського земства. На Ставропіллі військовополонених лікувало 15 лікарів, 53 медичних сестри та 24 фельдшери. У квітні – на початку травня 1916 р. земство виділило на боротьбу з епідемією в с. Песчанокопське 95 206 крб. За клопотанням земства начальник штабу Кавказького ВО видав аванс у сумі 50 000 крб. на утримання військовополонених. Вжиті заходи дали позитивний результат. З літа 1916 р. і до кінця жовтня 1917 р. у Ставропольській губернії не відзначалося спалаху масових епідемій. Смертність серед військовополонених була низькою⁹⁷. Подібна ситуація склалася в Тобольську Тобольської губернії, Новоніколаєвську (Західний Сибір), у Забайкальському козачому війську⁹⁸.

Карантинний («заразний») барак у с. Великий Бурлук 1916 р.

Турботу про військовополонених проявляли й члени імператорської родини. Наприклад, імператриця Алєксандра Фьодоровна в листопаді 1916 р. просила вжити термінових заходів для поліпшення їхнього становища. Мова йшла про забезпечення військовополонених теплим одягом і взуттям, призначення на роботи після медичного огляду, не застосування тілесних покарань й заходів фізичного впливу⁹⁹.

Благодійна допомога військовополоненим

Військова й цивільна влади часто виявлялися не в змозі самостійно вирішувати весь комплекс проблем, пов'язаних з військовополоненими. Тому велике значення в роки війни набуло надання їм благодійної допомоги. Організація допомоги стала не тільки державною, але й важливою громадською справою.

Намагання царської адміністрації в роки війни забезпечити військовополоненим чехам і словакам необхідні умови утримання  періодично зтикалося з різноманітними труднощами. Враховуючи цей чинник, влада Російської імперії надала можливість родичам, різним товариствам і національним організаціям, окремим людям, надавати їм допомогу, яка виражалася в матеріальній та моральній підтримці військовополонених. Так, військовополонені офіцери Царевококшайська Казанської губернії, серед яких були й представники чехів і словаків, протягом 1916 р. через Центральне бюро РТЧХ отримали майже сотню переказів з батьківщини на суму від 10 до 400 крб. кожний¹⁰⁰.

Допомагали військовополоненим чехам і словакам національні благодійні товариства. З фонду Благодійного та просвітнього товариства імені Яна Амоса Коменського вони отримували матеріальну допомогу. Завдяки збору внесків, розмір яких становив від 50 до 200 крб. у залежності від доходів, члени товариства в 1916 р. зібрали 38 915 крб. Ці кошти виділили хворим, пораненим, для придбання білизни, медикаментів і продуктів харчування¹⁰¹.

У губерніях, які знаходилися в районах військових дій, влада намагалася припиняти благодійну діяльність місцевого населення щодо військовополонених. Показовий випадок мав місце в листопаді 1916 р. з відставним полковником О. І. Бережницьким (Житомир Волинської губернії). Він зібрав для потреб військовополонених 300 крб. За це на нього було заведено кримінальну справу й жандармське начальство повіту рекомендувало місцевим жандармам перевірити його політичну благонадійність¹⁰². Вчинок полковника у відставці розцінили як виявлення лояльності до ворожих Росії держав.

Активну роботу в таборах Туркестану проводив представник американського відділення Всесвітньої спілки християнської молоді Джером Девіс. У липні 1916  р. він надав кошти на ремонт бараків, у вересні 1916 р. передав перев'язувальні матеріали, роздав інвалідам по 5 крб. і т. ін.¹⁰³

Окрім делегатів датського Червоного Хреста й представників МКЧХ  місця розквартирування військовополонених австро-угорської армії відвідували сестри милосердя з Габсбургської монархії. У січні 1916 р. делегація Червоного Хреста в складі представника датського Червоного Хреста Врендструпа й австрійської сестри милосердя Рості побувала в евакуаційних шпиталях, тимчасовому пункті розміщення й бараках для військовополонених у Харківській губернії. Хворим і пораненим Рості роздала по 1 крб. від Червоного Хреста¹⁰⁴. Сестра милосердя графиня Реверта фон  Саландра в Томську передала лікарю лазарета для військовополонених 500 крб., щоб він придбав медикаменти, яких не вистачало¹⁰⁵.

Використання праці військовополонених

Використання праці військовополонених

Держави-учасниці Першої світової війни широко використовували працю військовополонених. Вони не тільки заміняли мобілізованих до армії працівників, а й заробляли на своє утримання. На початку 1917 р. у народному господарстві Російської імперії працювало 1 642 317 військовополонених, з яких 160 858 (близько 64% робітників) чехів і словаків - у сільському господарстві, 41 200 (близько 16,5% робітників) - на заводах, 5 185 (близько 2% робітників) - на будівництві стратегічних шляхів, 12 255 (близько 5% робітників) - на лісових і гідротехнічних роботах, 15 758 (близько 6,3% робітників) - на земських і міських роботах, близько 15 000 (близько 5,9% робітників) - на військових роботах¹⁰⁶.

Серйозною проблемою для роботодавців у 1916 р. стала нестача коштів на утримання військовополонених. Наприклад, у Харківській губернії забезпечення військовополоненого у вересні 1916 р. обходилося в 70 крб., у той час як середня норма речового постачання рядового російської армії становила 36 крб. на рік¹⁰⁷. Надаючи допомогу роботодавцям, Військове міністерство з серпня 1915  р. доплачувало на військовополоненого 10 крб. на місяць¹⁰⁸. Однак, з 1 січня 1917 р. асигновану державою доплату скасували у зв'язку з нестачею коштів¹⁰⁹. Влада поклала забезпечення військовополонених на роботодавців.

Праця військовополонених

Порушення роботодавцями умов утримання військовополонених і правил використання їхньої праці спонукало державу вживати штрафні санкції. Начальник Харківського гарнізону генерал-майор Віктор Тємніков у наказі військам Харківського гарнізону в серпні 1916 р. вказував, що роботодавців, які порушували правила утримання військовополонених, слід притягати до відповідальності й позбавляти права користуватися їхньою працею¹¹⁰. У листопаді 1916 р. МВС рекомендувало регіональним начальникам поліції відбирати військовополонених у недбайливих роботодавців і передавати іншим¹¹¹. Так, у землевласника І. І. Міронова в Харківській губернії забрали військовополонених. Підставою послужили їхнє погане харчування, утримання й побої. Управі за військовополонених землевласник не платив¹¹². За пияцтво з військовополоненими службовців залізниці Волхов-Рибинськ, яка будувалася, вислали за межі Тверської губернії¹¹³.

Продуктивність праці військовополонених була невисокою. За виконану роботу вони отримували заробітну плату меншу від цивільних працівників¹¹⁴. Франц Кратофін на Основ'янському чавуно-мідно-ливарному, котельному й механічному заводі Торгового дому Г. О. Берлізов і К° Харківської губернії за дванадцять днів січня 1916 р. одержав 3 крб. 60 коп.¹¹⁵ Військовополонені Ново-Іванівського бурякоцукрового заводу М. Д. Молдавського в Харківській губернії в червні 1916 р. заробили за місяць 8 крб. з відрахуванням 4 крб. на витрати на обмундирування¹¹⁶. 6 крб. за місяць отримали чехи Франциск Грубе, Ян Куркар, Рудольф Чечко й ін., які працювали на пивоварному заводі Каритіна в Харкові¹¹⁷.

Висновки

Таким чином, у рік Брусіловського прориву й взяття в полон великої кількості солдатів і офіцерів супротивника російська влада намагалася  створювати їм належні умови утримання. Військовополонені чехи та словаки з дозволу влади залучалися до національних військових формувань. Укомплектована за їх участі «Чехословацька бригада» брала активну участь у Брусиловському прориві, дії її вояків не залишилися поза увагою російського командування. За розпорядженнями царської влади військовополонених розміщували в районах зі сприятливим кліматом, забезпечували продуктами харчування й обмундируванням.  Вони мали можливість задовольняти санітарно-гігієнічні й духовні потреби. У випадках хвороб військовополоненим надавали  медичну допомогу. Але з їхнім утриманням періодично виникали певні проблеми. При їх вирішені доречною виявлялася моральна та матеріальна підтримка військовополонених з боку родичів, різних товариств й національних організацій, окремих людей. Праця військовополонених чехів і словаків використовувалася в провідних галузях народного господарства Російської імперії. Вони заступали мобілізованих до армії робітників і заробляли на власне утримання.

Оксана Дмітрієва - кандидат історичних наук, вчитель історії, досліджує історію Першої світової війни.

1. Уткин А. И. Первая мировая война / А. И. Уткин. – М.: Алгоритм ЭКСМО, 2002. – С. 279.
2. Клеванский А. Х. Чехословацкие интернационалисты и проданный корпус. Чехословацкие политические организации и воинские формирования в России. 1914-1921 гг. / А. Х. Клеванский. – М.: Наука, 1965. – 395 с.; Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02 / Остроухов Алексей Игоревич. – М., 2011. – 185 с.; Татаров Б. Крестный путь Карела Вашатко / Б. Татаров // Родина. – 2010. – № 1. – С. 90-92; Татаров-Альберт Б. Драматичні сторінки історії: чехословацькі військові підрозділи в російській армії та їхня участь у I світовій війні / Б. Татаров-Альберт // Хроніка – 2000. – 1999. – Вип. 25-26. – Ч. 1. „Україна – Чехія”. – С. 272-284; Vesely J. Česi a slováci v revolučním Rusku. 1917–1920 / J. Vesely. –  Praha: Státni Nakladatelstvi Politické literatury, 1954. – 236 s.
3. Осмотр  лагерей военнопленных в России // Вестник Красного Креста. – 1916. – № 8. – С. 2795-2801; Положение военнопленных // Вестник Красного Креста. – 1916. – № 3. – С. 963-968; Шведская делегация в лагерях военнопленных // Вестник Красного Креста. – 1916. – № 9. – С. 3193-3195; Брусилов А. А. Мои воспоминания / А. А. Брусилов. – М.: Военное издательство Министерства обороны СССР, 1963. – 288 с.; Вouček B. Prosím aby zápisnik byl odevzdán mé ženě jako pozůstalost: Z valečnych deniku z let 1914-1920 / B. Bouček. – Praha: MEDARD, 1998. – 197 s.; Legionářská odyssea. Denik Františka Prudila. – Praha: Lucie, 1990. – 78 s.; Medek R. Pout do Československa. Válečné paměti a vzpomínky z let 1914-1920. III. Stará brigáda / R. Medek. – Praha: Nakladatelství j Otto Spol. s Ruč. o. – 319 s.; Němec A. Ze zajeti do zajeti. Podla vyprávěni autora a jeho dila zpracoval Ladislav Šmid / A. Němec. – Praha: Hradec Králové: Kruh, 1974. – 297 s.
4. Прайсман Л. Г. Чехословацкий корпус в 1918 г. / Л. Г. Прайсман // Вопросы истории. – 2012. – № 5. – С. 77; Татаров-Альберт Б. Драматичні сторінки історії: чехословацькі військові підрозділи в російській армії та їхня участь у I світовій війні. – С. 277.
5. Шипек А. Организация Сербской добровольческой дивизии в России / А. Шипек // Война и революция. – 1930. - № 5. – С. 89-95.
6. Čechslováci ve válce a v revoluci: sbirka oficiálnich dokumentův hnutí imepialistickém a komunistickém mezi čecho-slováky v Rusku v roce 1914-1919. – Moskva-Kiev: Nákladem a redakci ústřed výkon. Výboru česko-slov.  Komunistické strany v Rusku a na Ukrajine, 1919. – S. 42.
7. Державний архів Харківської області (далі – ДАХО). - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 292. – Арк. 124-125.
8. Чехословацьке військо в Україні під час Першої світової війни. Короткий історичний нарис: Чехословацька громада легіонерів / Упоряд. І. Гофман. – Прага: Чехословацька громада легіонерів, 2002. – С. 11; Medek R. Pout do Československa. Válečné paměti a vzpomínky z let 1914-1920. III. Stará brigáda. – S. 311.
9. Недбайло Б. Н. Чехословацкий корпус в России (1914-1920 гг.): историческое исследование: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02 / Недбайло Борис Николаевич. – Москва, 2004. – C. 26.
10. Прайсман Л. Г. Чехословацкий корпус в 1918 г. – С. 78.
11. Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 148.
12. Татаров Б. Крестный путь Карела Вашатко. – С. 91.
13. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 292. – Арк. 124.
14. Там само. - Спр. 300. – Арк. 126.
15. Vesely J. Česi a slováci v revolučním Rusku. 1917–1920. – S. 18.
16. Попов А. Чехо–словацкий вопрос и царская дипломатия в 1914-1917 гг. / А. Попов // Красный архив. – 1929. – № 33. – С. 30.
17. Каржанский Н. Чехо–словаки в России / Н. Каржанский. – М.: Змий, 1918. – C. 26.
18. Брусилов А. А. Мои воспоминания. – С. 195.
19. Російський державний військово-історичний архів (далі – РДВІА). - Ф. 1396. - Оп. 4. - Спр. 67. – Арк. 217, 288.
20. Клеванский А. Х. Из истории чехословацких политических организаций в России (1914 – февраль 1917 гг.) / А. Х. Клеванский // Ученые записки Института славяноведения АН СССР / Ред. кол. И. А. Хренов и др. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – Т. 25. – С. 78; Щербаков Ю. Н. Интернационалисты: Участие трудящихся стран Центральной и Юго-Восточной Европы в борьбе за власть Советов в России, 1917-1920 гг. / Ю. Н. Щербаков. – М.: Наука, 1987. – С. 33; Державний архів Російської Федерації (далі – ДАРФ). - Ф. Р. 3333. - Оп. 6. - Спр. 25. – Арк. 7.
21. Жданов Н. М. Русские военнопленные в мировой войне 1914-1918 гг. / Н. М. Жданов. – М.: Воен. тип. Всероглавштаба, 1920. – Ч. 1-3. – С. 282.
22. Центральное справочное бюро о военнопленных // Вестник Красного Креста. – 1915. – № 8. – С. 3488; Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 43-44.
23. Крючков И. В. Военнопленные Австро-Венгрии, Германии и Османской империи на территории Ставропольской губернии в годы Первой мировой войны: монография / И. В. Крючков. – Ставрополь: СГПУ, 2006. – С. 40; ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 298. -  Арк. 23.
24. Ананьев В. И. Положение иностранных военнопленных и их участие в революционном движении в России / В. И. Ананьев // Некоторые вопросы всеобщей истории: сборник статей / Ред. кол. А. А. Адамович и др. – Челябинск: Челябинский госуд. пед. ин-т, 1965. –  Вып. 1. – С. 85-86.
25. Нахтігаль Р. Дарницький табір військовополонених під час Першої світової війни / Р. Нахтігаль // Український історичний журнал. – 2010. – № 2. – С. 109-110; Лазаревский В. Россия и чехословацкое возрождение: очерк чешско-русских отношений, 1914-1918 гг. / В. Лазаревский; [с предисловием В. В. Шульгина]. – Париж: Град Китеж, 1927. – С. 37.
26. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 382. – Арк. 10.
27. Осмотр  лагерей военнопленных в России. – С. 2796.
28. Васильева С. Н. Военнопленные Германии, Австро-Венгрии и России в годы Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.03-07.00.02 / Васильева Светлана Николаевна. – Нижневартовск, 1996. – С. 149.
29. Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 62-63, 96-97.
30. Legionářská odyssea. Denik Františka Prudila. – S. 14.
31. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). - Ф. 286. - Оп. 1. - Спр. 106. - Арк. 28.
32. Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 68; Němec A. Ze zajeti do zajeti. Podla vyprávěni autora a jeho dila zpracoval Ladislav Šmid. – S. 6.
33. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 295. – Арк. 1-2; Крючков И. В. Военнопленные Австро-Венгрии, Германии и Османской империи на территории Ставропольской губернии в годы Первой мировой войны: монография. – С. 51-52; ЦДІАК України. - Ф. 692. - Оп. 1. - Спр. 6099. – Арк. 126.
34. Былые походы. Воспоминания словацких красноармейцев – участников Великой Октябрьской социалистической революции и гражданской войны в СССР / Пер. со словац. Под общ. ред. и с предисл. В. Д. Карякина. – М.: Воениздат, 1961. – С. 56; Вouček B. Prosím aby zápisnik byl odevzdán mé ženě jako pozůstalost: Z valečnych deniku z let 1914-1920. – S. 51, 54.
35. Былые походы. Воспоминания словацких красноармейцев – участников Великой Октябрьской социалистической революции и гражданской войны в СССР. – С. 203.
36. РДВІА. - Ф. 1396. - Оп. 5. - Спр. 57. - Арк. 10-11; Валитов А. Военнопленные Первой мировой войны в Тобольске / А. Валитов // Югра. – 2007. – № 3. – С. 79.
37. Жданов Н. М. Русские военнопленные в мировой войне 1914-1918 гг. – С. 288-289, 291.
38. Васильева С. Н. Военнопленные Германии, Австро-Венгрии и России в годы Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.03-07.00.02. – С. 151; Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 81.
39. Иконникова Т. Я. Военнопленные Первой мировой войны на Дальнем Востоке России (1914-1918 гг.): монография / Т. Я. Иконникова. – Хабаровск: Изд-во ГОУВПО ХГПУ, 2004. – С. 18-19.
40. Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 78-79, 81.
41. Осмотр  лагерей военнопленных в России. – С. 2798.
42. Васильева С. Н. Военнопленные Германии, Австро-Венгрии и России в годы Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.03-07.00.02. – С. 152.
43. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при правительствующем сенате. 1917. Отдел первый. Второе полугодие (10-11). – С.Пб.: Сенатская типография, 1917. – С. 3232-3233.
44. Греков Н. В. Германские и австрийские пленные в Сибири (1914-1917) / Н. В. Греков // Немцы. Россия. Сибирь. – Омск: Омский государственный историко-краеведческий музей, 1997. – С. 164.
45. Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 100.
46. Němec A. Ze zajeti do zajeti. Podla vyprávěni autora a jeho dila zpracoval Ladislav Šmid. – S. 6.
47. Матвеев А. М. Зарубежные выходцы в Туркестане на путях к Великому Октябрю / А. М. Матвеев. – Ташкент: Фан, 1977. – С. 52.
48. Иконникова Т. Я. Военнопленные Первой мировой войны на Дальнем Востоке России (1914-1918 гг.): монография. – С. 17.
49. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 283. – Арк. 28.
50. ЦДІАК України. - Ф. 692. - Оп. 1. - Спр. 6099. – Арк. 76.
51. ДАХО. – Ф. 304. – Оп. 1. – Спр. 3477. – Арк. 107, 122.
52. Оськин М. В. Русская армия и продовольственный кризис 1914-1917 гг. / М. В. Оськин // Вопросы истории. – 2010. – № 3. – С. 147.
53. ЦДІАК України. - Ф. 692. - Оп. 1. - Спр. 3338. – Арк. 64.
54. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. – Спр. 297. – Арк. 57.
55. ЦДІАК України. - Ф. 692. - Оп. 1. - Спр. 5842. – Арк. 712.
56. Там само. - Спр. 3338. – Арк. 64; Спр. 5842. – Арк. 712.
57. Васильева С. Н. Военнопленные Германии, Австро-Венгрии и России в годы Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.03-07.00.02. – С. 155; Жданов Н. М. Русские военнопленные в мировой войне 1914-1918 гг. – С. 288-289.
58. Васильева С. Н. Военнопленные Германии, Австро-Венгрии и России в годы Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.03-07.00.02. – С. 152; РДВІА. - Ф. 12651. - Оп. 1. - Спр. 1155. – Арк. 65.
59. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при правительствующем сенате. 1914. Отдел первый. Второе полугодие (7-9). – С.Пб.: Сенатская типография, 1914. – С. 3458.
60. Положение военнопленных. – С. 964.
61. Шведская делегация в лагерях военнопленных. – С. 3195.
62. Бондаренко Е. Ю. Иностранные военнопленные на Дальнем Востоке России (1914-1956 гг.): дис. … доктора ист. наук: 07.00.02 / Бондаренко Елена Юрьевна. – Владивосток, 2005. – С. 197; ДАРФ. - Ф. 579. - Оп. 1. - Спр. 2194. – Арк. 1.
63. Галузевий державний архів Міністерства оборони України. - Ф. 4784. - Оп. 33048. - Спр. 27. – Арк. 82.
64. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при правительствующем сенате. 1915. Отдел первый. Первое полугодие (4-6). – С.Пб.: Сенатская типография, 1915. – С. 1893.
65. Идрисова Э. С. Иностранные военнопленные Первой мировой войны на Южном Урале в 1914-1921 гг.: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02 / Идрисова Эльвира Сагидовна. – Оренбург, 2008. – С. 52.
66. Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 64.
67. ЦДІАК України – Ф. 692. - Оп. 1. - Спр. 6099. – Арк. 126.
68. Němec A. Ze zajeti do zajeti. Podla vyprávěni autora a jeho dila zpracoval Ladislav Šmid. – S. 6.
69. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 304. – Арк. 96.
70. Еремин И. Е. Военнопленные Первой мировой войны в Западной Сибири (архивы Томской и Оренбургской области) / И. Е. Еремин // Известия Томского политехнического университета. –  2007. – № 1. – С. 261.
71. Иконникова Т. Я. Военнопленные Первой мировой войны на Дальнем Востоке России (1914-1918 гг.): монография. – С. 84.
72. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 283. – Арк. 47-48; Ф. 304. – Оп. 1. – Спр. 3477. – Арк. 85.
73. Положение военнопленных. – С. 965.
74. Бондаренко Е. Ю. Иностранные военнопленные на Дальнем Востоке России (1914-1956 гг.): дис. … доктора ист. наук: 07.00.02. – С. 201.
75. Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 98.
76. Hey, slováci …! Hrst rozpomienok slovenských legionarov / Upravil Ferd. Pisecký. – Bratislavа: Státne Nakladatelstvo, 1933. – S. 34.
77. Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО). - Ф. 178. - Оп. 3. - Спр. 234. – Арк. 169.
78. Валитов А. Военнопленные Первой мировой войны в Тобольске. – С. 79; Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 98.
79. Державний архів Київської області (далі – ДАКО). - Ф. 1239. - Оп. 4. - Спр. 112. – Арк. 1.
80. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. – Спр. 295. – Арк. 3.
81. ДАКО. - Ф. 1239. - Оп. 29. - Спр. 647. – Арк. 7.
82. ЦДІАК України. - Ф. 692. - Оп. 1. - Спр. 783. – Арк. 250.
83. Там само. - Ф. 574. - Оп. 1. - Спр. 1839. – Арк. 122.
84. Там само. - Ф. 692. - Оп. 1. - Спр. 3554. – Арк. 693.
85. Там само. - Ф. 342. - Оп. 1. - Спр. 14. – Арк. 30.
86. Там само. - Ф. 574. - Оп. 1. - Спр. 1901. – Арк. 144.
87. Пленные врачи австрийцы // Вестник Красного Креста. – 1915. – № 5. – С. 1857.
88. Положение военнопленных. – С. 966.
89. ДАХО. – Ф. 19. - Оп. 1. -  Спр. 286. – Арк. 99.
90. Россия. Военное министерство. Приказы по военному ведомству за 1915 г. – Петроград: Военная типография Императрицы Екатерины Великой, 1915. – С. 794.
91. Жданов Н. М. Русские военнопленные в мировой войне 1914-1918 гг. – С. 291-292.
92. Мюллер А. А. В пламени революции. Воспоминания командира интернационального отряда Красной гвардии / А. А. Мюллер. – Иркутск: Иркутское книжное изд-во, 1957. – С. 9.
93. Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 67-68.
94. ДАЖО. - Ф. 178. – Оп. 3. - Спр. 234. – Арк. 148, 151, 169.
95. ДАРФ. – Ф. 102. - Оп. 307. - Спр. 201. – Арк. 1-2.
96. ДАКО. – Ф. 1239. - Оп. 29. - Спр. 647. – Арк. 1.
97. Крючков И. В. Военнопленные Австро-Венгрии, Германии и Османской империи на территории Ставропольской губернии в годы Первой мировой войны: монография. – С. 51-52.
98. Валитов А. Военнопленные Первой мировой войны в Тобольске. – С. 79; Еремин И. Е. Военнопленные Первой мировой войны в Западной Сибири (архивы Томской и Оренбургской области). – С. 260.
99. ДАРФ. - Ф. 579. - Оп. 1. - Спр. 2183. – Арк. 1.
100. Кириллов Г. И. Австро-германские военнопленные в уездном Царевококшайске (1915-1918 гг.) / Г. И. Кириллов // Марийский археографический вестник. – 1995. – № 3. – С. 35.
101. Короткий звіт про діяльність доброчинного і просвітнього товариства імені Яна Амоса Коменського в Києві у період війни 1914-1917 рр. // Хроніка – 2000. – 1999. – Вип. 25-26. – Ч. 1. „Україна – Чехія”. – С. 271.
102. ЦДІАК України. - Ф. 1335. - Оп. 1. - Спр. 1969. – Арк. 1-6.
103. РДВІА. - Ф. 1396. - Оп. 2. - Спр. 1937. – Арк. 383-384, 225, 132.
104. Дмитрієва О. Є. Військовополонені чехи та словаки в Харківській губернії в 1914-1917 роках / О. Є. Дмитрієва // Збірник наукових праць / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди; [ред. кол. Л. М. Плиско (відп. ред.) та ін.]. – Харків: Майдан, 2005. – (Серія „Історія та географія”). – Вип. 21-22. – С. 27.
105. Положение военнопленных. – С. 966-967.
106. Аникст А. Количество военнопленных на всей территории России / А. Аникст // Статистика труда. – 1918. – № 2-3. – С. 32; Остроухов А. И. Военнопленные чехи и словаки в России периода Первой мировой войны: дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02. – С. 74.
107. ДАХО. - Ф. 309. - Оп. 1. - Спр. 31. – Арк. 168; Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 248. – Арк. 33.
108. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при правительствующем сенате. 1915. Отдел первый. Второе полугодие (7-9). – С.Пб.: Сенатская типография, 1915. – С. 2381.
109. Талапин А. Н. Военнопленные Первой мировой войны на территории Западной Сибири (июль 1914 – май 1918 гг.): дис. … кандидата ист. наук: 07.00.02 / Талапин Анатолий Николаевич. – Омск, 2005. – С. 132.
110. ДАХО. - Ф. 19. - Оп. 1. - Спр. 281. – Арк. 53.
111. Там само. - Спр. 297. – Арк. 75.
112. Там само. - Спр. 284. – Арк. 150.
113. ДАРФ. - Ф. 102. - Оп. 307. - Спр. 177. – Арк. 1, 5.
114. Анфимов А. М. Российская деревня в годы Первой мировой войны (1914–февраль 1917 гг.) / А. М. Анфимов. – М.: Соцэкгиз, 1962. – С. 103-104; Кошик А. К. Рабочее движение на Украине в годы Первой мировой войны и Февральской революции / А. К. Кошик. – К.: Изд-во Киевского университета, 1965. – С. 128-129.
115. ДАХО. - Ф. 922. - Оп. 1. - Спр. 185. – Арк. 12.
116. Там само. – Арк. 26.
117. Там само. – Арк. 28.