Помітним (нехай і короткочасним) явищем культурного й громадського життя України початку ХХ ст. була газета «Хлібороб», котра видавалася в листопаді-грудні 1905 року в Лубнах. Усього в світ вийшли 5 номерів видання, після чого газета припинила свою діяльність через заборону цензури. Її видавала Лубенська Українська Громада, а редакторами були відомі громадсько-політичні діячі – брати Микола та Володимир Шемети (останній, наприклад, був депутатом Першої Державної Думи від Полтавської губернії). Перше число «Хлібороба» з’явилося напередодні виборів до Першої Державної Думи, відповідно, у ньому була представлена й виборча тематика. Публікуємо два фрагменти, котрі є цікавим джерелом представлення «конституційно-виборчих» матерій для населення Лубенського повіту Полтавської губернії.

Що таке виборче право

Виборчим правом зветься право людей оббірати з поміж себе таких виборних, котрим вони доручають виконати свої думки й бажання про зміну законів. Се право для тих людей, які сами оббірають виборних, зветься активним або діяльним правом, а для тих, якіх оббірають на виборних зветься пассивним або недіяльним правом. Оббірані заступники звуться послами.

Зараз на часі у нас стоіть справа виборів до Державної Думи себто парламенту, як зветься така Дума по других державах за кордоном. Яким же способом найкраще обібрати послів до Державної Думи?

Усі часописи (газети) і поодинокі люде тепер багацько балакають про загальне, рівне, пряме або безпосереднє й потайне право виборче. Кажуть, що воно саме найкраще для бідних людей. От і поміркуємо, що се воно таке оте загальне, рівне, пряме й потайне виборче право?

Газета «Хлібороб»

Загальне право се таке право, яке має усяка людина чи богата чи бідна, чи пан, чи селянин; чи промисловець чи робітник, чи то чоловік чи й жінка, чи православний, чи якоі иньшоі віри, чи буде він росіянин, чи українець, чи поляк, або иньшої яконаціональности.
Одно слово при загальному праві виборчому послів до Думи вибірають усі не зважаючи на пол, віру або національність.

З цього видко, що загальне право є сама справедлива форма права, бо вона дає спромогу усякій людині приймати участь у виборчій справі, а значить і у життю громадському.

Звичайно, і як слід що неповнолітні, себто кому ще не вийшло, приміром, 21 року (се вже залежить од волі народньоі), так само й божевільні й причинні не можуть оббірати заступників, бо на їх не можна покладатись, що вони робитимуть цілком свідомо. Ну і крім того й такі люде, котрі зробили яке злочинство або злодійство, що за його їх тяжко покарано судом, приміром на каторгу заслано або й у тюрму засуджено із стратою прав громадянських, не мають також права оббірати послів до Думи.

Нарешті, по тих сторонах, де є правдивий виборчий лад не беруть участи у виборах також ті, що служать у війску і поліції. Се через те, що служба їхня ніяк не дозволяє ім іти проти волі іхнього начальства; значить і на виборах вони вибіратимуть того, кого загадає ім начальство їхне, а не того кого бажатиме нарід.

Тепер що таке рівне виборче право?
Рівним виборчим правом є таке, коли кожна людина має тільки один голос, байдуже чи вона багата, чи бідна.

Вибори. Малюнок з ілюстрованого додатку до газети "Киевская искра" (1907 р.)

З цього виходить, що той, хто подав голос в одному місці, скажімо в однім городі, повіті або губерніі не має вже права оббірати посла ні в якому другому місці. На приклад, зараз у нас є багатирі, що мають землю або фабрики по ріжних повітах, скажемо; от без рівного виборчого права та людина і вибіратиме по всіх тих повіт їх, де у неі земля, а бідна людина вибіратиме тільки в одному місці Таким чином, хоч багатих буде й меньше, а голосів у іх може бути більше..

Роздивимось тепер пряме виборче право.

Пряме право се значить, що люди вибірають посла до Думи зразу однім заходом, а не так як вибірають, приміром, у нас тепер земських гласних од селян, що попереду од кожних десяти дворів люде вибірають сходчиків до волости, а ті сходчики з поміж себе вже оббірають гласних у земство. Се вже не прямі вибори, а двохразові, Зостається ще сказати, що таке є потайне голосування. Се таке голосування, щоб ніхто не міг довідатись за кого, хто подає свій голос. Се робиться таким чином, що кожний пише імення вгодного йому посла до Думи, запечатує той папір у конверта і тоді цього запечатанного конверта кидає у виборчу скриньку, що виставляється у день виборів у якім небудь громадському місці, чи земскій, чи городській управі, чи волості. З цього усього, що ми сказали про загальне, рівне, пряме і потайне виборче право видко, що воно дає такий спосіб голосування, при якому кожна людина, хто б вона не була, має спромогу подати голос по совісти за того кандідата, який на іі думку найбільше і найкраще заступатиметься за вигоди народні.

Часопись „Рус. газ,” довідалась з певних джерел, що Вітте вже згожується, щоб було заведено у нас загальне виборче право, але без (прямого) безпосередного.
Уряд хоче поступитись вимогам суспільства рахуючи, що поступові земці задоволнившись цим і підтрімають Вітте в боротьбі з реакцією.

Істория маніфеста 17 Падолиста

Часопись «Наша жизнь» так оповідає про те, як був написаний і підписаний Царем Маніфест 17 Падолиста (Октября). Після того як замирили з Японцями і Вітте повернувся в Петербург вельможі почали радитися про нові і кращі порядки у нашій державі і в громадському життя, або, як тепер скрізь кажут – про конституцію. Все це мабуть би й зосталося тільки балачкою як би за це діло не взявся Вітте, которий довів Царю, що нарід не задовольнений старим ладом і що його треба поновити. З цими його порадами згодилося багато людей і в Петербурзі і по всій Державі і навіть за кордоном. Всі почали гомоніти про констітуцію як про діло конечне. Навіть часописі (газети), які раніше уперте доводили, що ніяких змін у Царстві, ніякоі констітуціі не треба і ті почали тепер писати навпаки. І 1 Падолиста пройшла скрізь чутка про загальний страйк (забастовку). Це примусило Вітте поспішити укласти нові закони, се б то констітуцію, 11 Падолиста зробили двоє засідань у Вітте у день – а пізьніше у Царському дворці під проводом графа Сольського. Тепер уже усі щиро почали радитись про те, що діється в державі. Балакать балакали, а до кинця й не добалакались; ухвалили тілько «Комітет міністрів» перетворити у «Кабінет Міністрів». Зміна ця ось яка: в комітеті кожний міністр завідує своім ділом самостійно і не втручається в справи другого міністра, а в кабінеті навпаки, усяка справа ображується усіма міністрами разом, щоб всяке діло робилося спільно, а не нарізно. Радилися також про зміну «Государственного Совіта».

Малюнок з журналу "Начало". (Одесса, 1907 р.)

«Государственний Совіт» це – де укладаються закони для усієі Держави. Члени його ті, що там засідають – призначаються Царем. Вітте ж хотів, щоб такого «Государственного Совіта» з призначеними членами не було, а замісць того були вони виборними від народу, і щоб звались вони усі вкупі «Другою Радою» (а «Перша Рада» то-ж Дума Державна). Але тут трапилось, що голоси поділилися. Так би й зосталася вся ця справа, як би не вступився за своі права сам нарід. Почався загальний страйк, стали залізниці, стали фабрики і заводи, стала торгівля, часописі не друкувалися, бо робочий люд змовився страйкувати, поки не добудуть собі полегкостей, прав і вольностей. Усім видно стало, що то вже не жарт. 15 Падолиста Великий князь Микола Миколаєвич поіхав з Вітте у Петергоф, де живе Царь, щоб розміркувати, чим допомогти у цій пригоді, і знову почали з сановниками радитися, як найкраще улаштувати Державний лад, щоб заспокоіти нарід. Порадилися і пишли до Царя просити підписати Маніфест, в якому б він оголосив усьому народові, що тепер Він правитиме державою після поради і за згодою виборних від народу, що ніхто не буде заарештований ні посаджений під замок без суду і що кажний має право говорити про усяку управу так як те розуміє аби лише не було у цьому якоі шкоди другому.

Тим часом иньші сановники, які були ворогами зміну ладу державного усіма силами хотіли перешкодити цьому і намовляли Царя не давати вольностей і зоставити все по старому, а страйкуючих силою (війском), примусить стати на роботу. Пройшло в змаганнях та розмовах ще два дні. Страйк не кінчався. 17 Падолиста в Петергофі вельможі зібралися на раду. Вороги волі народньоі знову вступили до Царя й почали його умовляти не давати конституціі та не зважати на поради Вітте. В цей же час приіхав до Петергофу і Вітте з Фредеріксом, міністром Царського Двору. Вони увійшли до Царя в кабінет, а всі другі вельможі зосталися у сусідній кімнаті із страхом ждучи Царського рішення. Царь звернувся до Вітте і сказав, що Він Сам переконався тепер, що всьому народові буде краще, коли будуть зроблені зміни, що Він бажає тільки добра народові, взяв перо, перехрестився і підписав Маніфеста. Всі були дуже зтурбовані, навіть плакали, хто з радощів, а хто жалкуючи старого безладдя. Сам же Царь спокійно похожав по кімнаті, зложивши руки, задуманий. Так сталося це велике діло, так народилася російська констітуція, так був підписаний Маніфест 17 падолиста 1905 року.

Хлібороб, 1905 рік, 12 листопада, №1