Тарас Шевченко, власне, як і Володимир Ленін, ніколи не був у Харкові. У Харкові жили його респонденти та шанувальники. Однак саме Шевченко, його поезія і образ стали надзвичайною символікою для українського руху в Харкові від часу смерті поета і до сьогодні. Святкування сторіччя від дня народження поета 1914 р. за численних заборон дійсно перетворилося на політичні маніфестації не лише національні за змістом. 

Це невелика публікація з журналу «Прапор» 1961 р., авторства Степана Королівського.  Королівський Степан Мефодійович  (1904 - 1976) напевно один із найвизначніших українських радянських істориків, зі складною долею та великою кількістю робіт з історії «Жовтневої революції».  Визнаю, до творчості цього історика не слід ставитися однозначно; Королівський був вагомим архівістом, з тенденційною, але постійною увагою до джерела. Один із моїх університетських професорів говорив фразу, що мене смішила і тішила: «Я належу до школи Антоновича…У Антоновича був учнем Дмитро Багалій, у Багалія був учень – Королівський, Королівський був вчителем у Івана Климентійовича Рибалки, а оскільки я учень Івана Климентійовича…».  Усі вони працювали з джерелами, виявляється по-різному.

Володимир Маслійчук 

Степан Королівський. Це було в 1914-му…Дві прокламації харківських студентів

Тарас Григорович Шевченко належав до тих борців, велетнів духу, перед яким трепетали «корони і престоли». Кращі революційні твори поета були заборонені. «Кобзар» виходив у світ, понівечений царською цензурою. За публічне читання його віршів садовили в тюрми. Та вплив полум’яної поезії Шевченка зростав з кожним днем, а ореол поета-борця, поета-мученика сяяв незгасно.

Багато клопоту завдавали поліції і жандармерії Шевченкові роковини. Щороку на адресу місцевих органів влади напередодні шевченківських днів з далекого Петербурга летіли суворі «обіжники», «накази», «розпорядження»,  які за «височайшим повелінням» вимагали «не допускати», «забороняти», «розпускати» збори присвячені пам’яті поета. Особливо  грізним було розпорядження товариша міністра  внутрішніх справ Володимира Джунковського від 4 лютого 1914 року, коли минали соті роковини з дня народження Шевченка і коли царський уряд боявся, що відзначення цієї дати може перетворитися на широку народну маніфестацію.

Проте «укази» не впливали. Робітники, селяни, передова інтелігенція пам’ятали велику дату і святкували її. А «заборони» царського уряду не тільки не приглушали уваги до великого сина українського народу, а, навпаки, збільшували її, розпалювали ненависть до царизму.

Відзначили ювілей Шевченка і в Харкові. Триста робітників паровозного заводу (нині завод транспортного машинобудування ім. Малишева) на знак протесту проти заборони вшанування пам’яті поета о другій годині 24 лютого 1914 року припинили роботу до вечора.  Сказали своє слово і харківські студенти.  В рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки при державному університеті  зберігається кілька прокламацій, що їх поширювали напередодні шевченківських днів 1914 року. Українські студенти закликали студентів усіх націй Росії підтримати їх протест проти заборони шанувати пам’ять поета-революціонера, об’єднатись «для постійної і планомірної боротьби зі спільним ворогом – російським урядом».

Нижче публікуємо дві прокламації, написані рукою з обох боків аркуша: одна російською мовою, друга – українською.

І 

«Кругом неправда і неволя»

Т. Шевченко

«Товарищи! 25 февраля этого года истекает 100 лет со дня рождения украинского поэта Т.Шевченка. И вот, когда по всей Украине стали готовиться к чествованию поэта-гражданина, поэта-страдальца, черные души забили в набат и добились того, что всякое даже самое невинное чествование Т.Шевченка запрещено…

Административный произвол, царивший в России 50 лет назад, произвол от которого столько испытал в своей жизни Т.Шевченко царит в нашем благословенном отечестве и до сих дней…Вчера реакционеры состряпали процесс Бейлиса [1], намереваясь нанести удар еврейскому народу. Сегодня -  набрасываются на нас, украинцев, а завтра…завтра может быть возьмутся за грузин, армян или другой какой народ. Травля и преследование «инородцев» является принципом русского самодержавного правительства!

Поэтому мы, украинские студенты, обращаемся к товарищам-студентам всех «недержавных наций» [2] - к армянам, грузинам, евреям, полякам и др. – с призывом поддержать нас в нашем протесте. Вместе с тем, призываем все национальные группы к объединению для планомерной борьбы с общим врагом – русским правительством! Только объединенными силами всех угнетенных национальностей можно бороться против все усиливающегося национального и политического гнета.

Обращаемся и к вам, товарищи великороссы! Хотя ваш народ и не терпит национального гнета, но и он стонет под тяжестью политического бесправия и экономической нужды. Поддержите же и вы наш протест.

Группа украинцев-федералистов» [3].

ІІ

Товариші!

Була темна ніч. Традиції вільної України були забуті. Не було людей: були пани і селяни-кріпаки. І неначе пророк явився Великий Поет Тарас Шевченко. Усе своє життя він віддав боротьбі за волю зневоленого народу. Він сіяв огненні слова обурення й гніву на кріпацько-деспотичний російський лад. Він закликав за волю «однодушно, одностайно стати». Він бачив духовними очима світлий ідеал братерства народів і вірив, що прийде день і не буде панів і рабів, а «будуть люди на землі». Деспотична рука уряду закинула його на Урал. Але шкода! Десятилітні муки заслання не згасили вогню його душі. На волі він знову підняв стяг боротьби з царатом і чесно ніс його до труни. Відтоді минуло півстоліття, похитнувся старий державний лад і слово Кобзаря залунало було вільно по всій Україні. По селянським і робітничим хатах далі і далі розходиться воно, будить, оживляє трупи. Закликає воно і нас, молоду інтелігенцію, ставати до помочі тому «обкраденому, убогому людові». Зерно Кобзаря сходить і росте народна свідомість.

Страшно стає урядові, доноси шакалів-націоналістів страхають уряд іще дужче…І ось упала тяжка заборона святкувати не тільки Великого Громадянина, але й Великого Поета. Брутальна рука уряду вже піднімає нагай над справою пам’ятника Великому Поетові [4].

Товариші! Ми діти народу і повинні стояти на чолі його, обороняти і протестувати за нього. Він же годує нас потом своїм, кров’ю своєю!

Отже протестуймо, товариші!

Покажемо, що наш дух живий, що протест Шевченка, вічний протест, живе і в наших душах!

Група товаришів-федералістів». 

1. Судовий процес над євреєм, прикажчиком цегельного заводу Бейлісом влаштував царський уряд у Києві в 1913 році. Бейлісові пред’явили безглузде обвинувачення у ритуальному вбивстві православного хлопчика. Процес був задуманий як грандіозна антисемітська провокація, але вона скандально провалилася. Бейліс був виправданий.

2. «Недержавними» в царській Росії звали всі нації, проти яких царизм провадив політику національного гноблення.

3. Група студентів Харківського університету, що не була сталою політичною організацією й нічого спільного не мала з українською буржуазно-націоналістичною партією «соціалістів-федералістів», яка виникла в 1917 році. Федералістами ця група звала себе тому, що мріяла про автономну Україну в межах Російської федерації.

Прапор. – 1961. – №5. – С.89-92.