Початок зими 1709 р. « Город Котелва был прежде малороссійской» [1] 

Одним із найскладніших питань початку зими 1709 р. виявиться рішення Карла XII наприкінці січня вирушити із мазепинцями із Ромен і вторгнутися на територію слобідських полків, заволодіти вершинами біля Ворскли і Мерли, через Краснокутськ вийти на Білгород, а потім і на Москву, а як те не вдасться, через Коломак ударити на Харків, а звідти знову вирушити на Білгород. У той же час за листуванням Меншикова: Новий рік Петро Перший зустрів у Сумах, звідки поїхав до Охтирки, а потім повернувся до Сум, до хворого сина Олексія, що привів рекрутів. У Сумах перебувала і вагітна дружина Меншикова. 4 лютого Петро гостює у Меншикова у Охтирці і  «изрядно веселился», однак вирішує вирушити до Азова і 9 лютого і Меншиков, і Петро у Білгороді хрестять новонародженого Меншикова Петра-Луку і Петро з дружиною Катериною вирушають до Воронежа[2]. Основні події щодо слобідських полків саме і почалися ще за перебування Петра.

Наприкінці січня шведські війська із мазепинцями вирушили у похід, заволоділи Веприком і Куземином, наблизилися до Котельви, містечка Гадяцького полку неподалік від Охтирки. Котельва – яскравий приклад прикордонних негараздів та своєрідностей поведінки місцевого населення затиснутого між двох армій.  Ще 26 листопада 1708 р. населенню Котельви від імені царя Петра Першого подякували за вірність і закликали промишляти неприятеля [3]. У листопаді-грудні військові операції часто точилися поруч із містечком. 27 січня 1709 р. Меншиков вирушив із Котельви  вправлятися зі шведом біля Опішні [4], покинувши вочевидь населений пункт і околиці напризволяще. Хоча в недавно виявленому універсалі гетьмана Мазепи до населення, зазначається серед місць перемог шведського війська і Котельва [5]. Певним чином, зайняття Котельви було стратегічним успіхом для каролінерів.

2013-10-03-kotmist1

 Котельва. "Королевський міст", сучасний вигляд. Фото Ігоря Міняйла

  29 січня щойно Карл XII підступив до Котельви [6] місцева старшина «Білецький, Довгополий, Матюша з товариством» попросили Карла не чіпати місто і святі церкви. Карл погодився і на певний час став з військом у Котельві, звідки разом із козаками Мазепи рушив на Охтирку [7]. Відповідно, старшина Котельви «зрадила», однак даний момент мав вагоме продовження для слобідських полків і майбутніх відносин із Гетьманщиною. 

На початку лютого 1709 р. Котельва стала основною квартирою для шведського війська, за донесеннями там перебував восьмитисячний загін і основним плацдармом для наступу [8]. 8 лютого почався наступ на Охтирку і війська Карла XII зайняли Хухру. Однак з Хухри король вирішив не повертатися до Котельви, а прямувати на Краснокутськ і Коломак, зайнявши військовими діями ширший район[9]. Щойно в середині лютого після боїв під Городнею Меншиков відписував цареві 22 лютого: «токмо генерал Рен отправлен от нас в Котельву с четырмя полками, в котором месте, хотя крепость от неприятеля и разорена, однако ж дворы не вызжены », тут само князь зазначає про повінь, що робить військові дій неможливими [10]. Тобто уже на 22 лютого Котельва контролювалася російським військом.

На початку весни 1709 р. через розлиття Ворскли шведсько-українське військо відступило із прикордоння Слобідської України до Опішні, а звіди і до Полтави. Наприкінці квітня основні російські сили зосередилися в районі Котельви, за листом цареві Гаврила Головкіна 30 квітня 1709 р. у Котельву поїхав сам Меншиков і сам канцлер збирався туди [11]. Вочевидь саме в цей час у Котельву ввійшли загони Охтирського полку, який зовсім був непомітним у баталіях лютого 1709 р. Пізніше гетьман Данило Апостол описував те у дуже яскравих тонах: охтирський полковник Федір Осипов «вступив у дружбу із городовим отаманом (Василем) Білецьким» і без відома котельвянського сотника (Івана) Довгополого, що був у поході, склавши чолобитну від мешканців Котельви, випросили у князя Меншикова ордер щоб Котельва і довколишні села перейшли у відання до Охтирського полку[12]. Однак така поведінка старшини зрозуміла і про це пише один із перших істориків Слобідської України Філарет Гумілевський. Мудрі старшини цілком розуміли, що за здачу міста та прийом Карла ХІІ слід буде нести відповідальність перед царським урядом і тому немов із вірності зробили важливий кульбіт перейшовши до вірного полковника Федора Осипова і затвердили це через відомого своїми репресіями щодо мазепинців Олександра Меншикова [13]. До всього, уже 12 квітня 1709 р. Меншиков зазначав, що мешканці Котельви та інші тутешні козаки просять промишляти над неприятелем і він дозволив, обіцяючи по 5 рублів за полоненого і його майно, тому, хто полонить шведа[14].

Гетьман Іван Скоропадський дуже швидко зреагував на несправедливість щодо Котельви, однак у царському указі гетьману вже після Полтавської баталії  31 липня 1709 р. зазначено серед іншого: «А местечко Котельва, понеже оное по докучному от тех жителей его царскому величеству челобитью, дабы быть им для близости и удобства в присудстве Ахтырского полку, от его царского величества к тому полку определено в ведение; того ради его царского величества указу ныне уже отменить невозможно» [15].

Питання отриманого зиску слобідськими полками будуть очевидними. Це було найбільше придбання для Охтирського полку за весь час: містечко Котельва із околицями, угіддя понад Ворсклою. Крім усього, Олександр Твердохлібов (чи не основний регіональний історик щодо Охтирки і Котельви), вважав, що було нанесено серйозний удар землеволодінню на Гетьманщині, існуванню маєтностей на ранг у Котельві і біля неї, що були віддані слобідським полкам [16]. 

2013-10-03-kotmag

Котельва. "Магазин Королевський". Фото Ігоря Міняйла   

Насправді історія Котельви виявиться досить заплутаною і дане надбання в подальшому призвело до багатьох конфліктів як в соціальному [17], юридичному, так і церковному плані, бо котелевські церкви і Скельський монастир біля Котельви належали Київській митрополії, а не Білгородській єпархії як інші церковні заклади у слобідських полках [18]. Котелевські перипетії продовжилися на кілька десятиліть[19]. Котельва залишилася в Охтирському полку, а пізніше, відповідно в Слобідсько-Українській губернії та Харківському намісництві, це визначило в пізніші часи певне несприйняття цього населеного пункту «малоросіянами» та, вважається, певні етнографічні відмінності. Шляхетний мешканець Гетьманщини в 60-ті рр. прагнув довести, що на Слобідській Україні не було козаків лише «військові обивателі», що не користають з «малоросійського права» [20]. Мешканці  Котельви та околиць, незважаючи на свою передісторію та сусідство з Гетьманщиною насамперед би мали  підпадати під ці визначення, пошуки таких казусів були б цікавими [21].Образа щодо Котельви ще була певний час притаманна гетьманцям та історикам «Малоросії», для Миколи Маркевича «Котельва отнята» [22].

Цікаво, що ці події залишилися зими 1709 р.в пам’яті мешканців Котельви ще на певний час. Майже через два століття у 1901 р. повз Котельву мандрував відомий науковець Микола Сумцов, що робив етнографічні нотатки.  Незважаючи на складнощі етнографічних пошуків, Сумцов зазначив, що в центрі Котельви, серед верб – перекинуто невеликий місток через місцеву річечку з гучною назвою «Королевскій міст», за спільним переказом повз цей міст йшли війська Карла XII [23].

 2013-10-03-kotmist2

Котельва. "Королевський міст". Фото Ігоря Міняйла

«Нещасливий шведський рік» загострив певною мірою розуміння кордону між Гетьманщиною та Слобожанщиною. Кордону пізніше стертого уніфікаторською політикою імперської влади.

 

1. Так характеризують це місто у описі 1725 р. ЦДІАК України. – Ф.1721. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.3 зв. 

2. [Есипов Г.В.] Жизнеописание князя А.Д. Меншикова по новооткрытым бумагам  (Шведская война 1706 – 1709 годы) // Русский архив. – 1875. – 9. – С.66 – 67. Власне, як і личить приватному джерелу листування Меншикова навповнене згадками про подарунки, пиятики, плітки.

3. ЦДІАК України. – Ф.1721. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.1а і зв.

4. Письма и бумаги императора Петра Великого. – М.,1952 (Далі ПиБ) – Т. ІХ – Вып.2. –  С. 641.

5. Невідомий універсал Мазепи зі шведської бібліотеки (Публікація та коментарі Олександра Дубини, переклад з латинської Ольги Циганок) // Сіверянський літопис. – 2009. – № 6. – С.6.

6. Меншиков пише Петру Першому 29 січня: «Доношу вашей милости, что неприятель сего числа из Опошни пришел в Котельву». (ПиБ. – Т. ІХ – Вып.2. –  С.642.) Меншиков за відомостями полоненого козака вважав, що «неприятель» буде рухатися на штурм Охтирки.

7. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Харьков,2004. – Т.1. – С. 288; За відомостями Крьокшіна, досить сумнівними однак із покликанням на журнал Петра Великого: 8 лютого король став у Котельві ( [Крекшин П.] Год из царствования Петра Великого 1709 (Из записок Крекшина) // Библиотека для чтения. – Спб., 1849. – Т.97. – С.64).

8. Див. ПиБ. – Т. ІХ. – Вып.2. – С.644 – 646.

9.  ПиБ. – Т.ІХ. – Вып.2. – С.674.

10. ПиБ. –Т. ІХ. – Вып.2. – С.694.

11. ПиБ. – Т.ІХ. – Вып.2. – С.836.

12. Филарет. – Т.1. – С.288.

13. Филарет. – Т.1. – С.288.

14. [Есипов Г.В.] Жизнеописание князя А.Д. Меншикова по новооткрытым бумагам. – С. 68.

15. ПиБ. – Т.ІХ. – Вып.1. – С.322.

16. Твердохлебов А.Д. Котельва. // Харьковский сборник. – Харьков, 1888. – Вып.2. – С. 115.

17. Цікавий сюжет, використовуючи компут Охтирського полку 1726 р. наводить Андрій Шиманов. У Котельві було дві козацькі сотні, але на відміну від інших сотень Охтирського полку поділених на компанійців та під помічників, у цих сотнях була інша організація і зазначений прошарок «посполитих», а не під помічників. (Шиманов А.Л. Главнейшие моменты в истории землевладения Харьковской губернии // Киевская старина. – 1882. – №11. – С.227). Тобто за устроєм Котельва залишалася ближчою до Гетьманщини.

18.Твердохлебов А. Котельва. – С.114 – 118.

19. Щойно після липневого затвердження приєднання Котельви 1709 р. гадяцький полковник Іван Чарниш прислав свого сотника Івана Довгополого і вимагав, щоб Котельва знову підпорядковувалася гадяцькій полковій владі  (див. лист Гаврила Головкіна до Івана Скоропадського 17 лютого 1710 р.: Материалы Военно-ученного архива главного штаба. – Т.1. – С.680). Див. про подальші події див.: К истории Котельвы//Киевская старина. – 1901. – №11. – С.74 – 76.

20. Див. цікавий казус в: Волошин Ю. Шляхетські ідеали в козацькому соціумі Лівобережної України 60-х – 70-х рр. XVIII //  Mity i stereotypy w dziejach Polski I Ukrainy w XIX i XX wieku. Pod redakcja Andreja Czyžewskiego, Rafała Stobieckiego, Tomasza Toborka, Leonida Zaszkilniaka. – Warszawa –Łódž, 2012.– С.389.

21. Див. Твердохлебов А.Д. Котельва. – С.125 – 126 (особливості побуту. – С. 129 – 130).

22. Маркевич Н. История Малороссии. – М., 1842. – Т.2. – С.519.

23. Сумцов Н. Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии) / Сумцов М.Ф. Дослідження з етнографії та історії культури Слобідської України. – Харків, 2008. – С. 216,  Наприкінці Сумцов зазначає: «Такое замкнутое и глухое село как Котельва, очень трудно поддается этнографическому изучению».