На семінарі обговорюватиметься роль Університету в періоди суспільних і політичних зламів. На прикладі Львівського і Харківського університетів кінця XIX – першої третини ХХ століття йтиметься, насамперед, про роль Університету в ідеологічній та організаційній підготовці (національної) революції, про проблему відношення Університету та влади (імперської – національної, "чужої" – "своєї").

Роль університетів завжди виходила далеко поза межі чисто освітніх завдань. Це зумовлювалося самою природою університетських осередків, адже вони були витвором інтелектуального (у широкому розумінні) потенціалу народів, відображали їхню здатність до самоорганізації, впливали на розвиток суспільних ідей, оздоровлювали духовне життя. У вік модерного націоналізму з’явилося уявлення про університети як осередки, які повинні "коронувати культурні досягнення нації". Відтак учасники дискусії шукатимуть відповідь на питання: чи участь університетських середовищ у боротьбі за політичну владу є частиною поняття "реформа", яку теоретики ідеї Університету вживали винятково в позитивній конотації, що позначає тенденцію до поступових змін, до динаміки розвитку?

Історії Львівського і Харківського університетів першої третини ХХ століття створюють для цього добру пізнавальну, зокрема порівняльну, перспективу. Тогочасний здомінований поляками Львівський університет опинився в епіцентрі українсько-польського конфлікту. Для українців-галичан ідея національного університету, розташованого саме у Львові, стала невід’ємною частиною державницької програми. Харківський університет може не в такій гострій формі, але так само на початку ХХ століття став місцем суперництва між прихильниками російської державності та українського курсу. У 1920-х роках його не обминули теж більшовицькі освітні експерименти, які полягали в спробі загалом ліквідувати університети як інституції.

http://www.lvivcenter.org/uk/conferences/seminars-urban-ukraine/?newsid=1045