Але історична пам’ять суспільства формується, змінюється та визначається у плині часу і змінами в державній політиці, і в особистих спогадах свідків.

У перші повоєнні роки війна не була далекою подією, про яку найкраще уявлення можна скласти за художніми фільмами. Гіркота втрат, важкий повоєнний побут, труднощі облаштування фронтовиків, а тим більше інвалідів війни…

Влада прагнула створювати пам’ять про війну, яка би об’єднувала суспільство, допомагала вирішувати конфлікти і сприяла зростанню міжнародного престижу радянської держави. А у важких і кривавих перипетіях воєнних років було багато тем, які було дуже важко включити в офіційний комуністичний канон: знищення єврейського населення на окупованих територіях, сам досвід окупації частини СРСР, доля військовополонених, колаборація із нацистами, націоналістичний рух Опору.

Тому пам’ять про війну була важкою та проблематичною – як для пересічних осіб, що досвідчили складнощі війни та втрати близьких. У брежнєвський період сформувався монументальний та героїчний образ війни – але довелося пройти важкий шлях, долаючи труднощі у трактуванні суперечливих моментів і випрацювати прийнятну для більшості та зручну мову для розуміння минулого.
Саме питання формування пам’яті про Велику Вітчизняну війну у перші повоєнні десятиріччя стали основою дослідження, у якому беруть участь науковці трьох країн – Аляксєй Ластовський (Білорусь), Ірина Склокіна (Україна), Роман Хандожко (РФ). Дослідження проводиться в рамках проекту «Історична майстерня “Європа”» за підтримки фонду «Пам’ять, відповідальність, майбутнє».

Троє дослідників і три міста – Гродно, Харків і Ростов-на-Дону. Три великих обласних центри з власною історією та культурою, прикметними рисами і… особливим досвідом воєнного часу. Втім, всі три міста мають спільність у тому, що під час війни були окуповані нацистськими військами, хоча і період окупації тривав протягом різних періодів часу.

Ми часто думаємо про Радянський союз як про державу, де все було монолітним та однаковим – від одягу і «Жигулівського» пива до російської мови та комуністичної ідеології. Але якщо придивитися уважно, то за позірною однорідністю ховається багато різних варіантів утілення однієї політики, що було обумовлено локальною специфікою, інтересами місцевої влади, становищем регіонів і республік у загально радянській системі. Так і пам’ять про війну, рамки якої визначалися у Москві, на місцях мала свої відмінності. Найяскравішим прикладом є Білорусь, що стала партизанською республікою, більше жодна з республік не була уславлена в такому почесному статусі.

Тому у рамках цього дослідження планується виявити як загальну канву формування пам’яті про війну, яку можна було би визнати за універсальну для всього СРСР, так і ті відмітні риси, які можна було би вважати особливостями окремих республік. А також і особливостями самих міст – Гродно, Харкова і Ростова-на-Дону.

Історія кожного з цих міст добре описана, тут працюють багато хороших істориків і краєзнавців, але дослідження історії міст і регіонів мають свої обмеження. У рамках цього проекту буде використовуватися спільна методологія для вивчення трьох міст, що дозволить здійснити порівняння. Назви вулиць і площ, газетні публікації, музейні експозиції будуть досліджуватися і порівнюватися.

У жовтні 2012 р. у Гродно, Харкові, Ростові-на-Дону відбудуться презентації, де можна буде ознайомитися із результатами дослідження, поставити питання та взяти участь у обговоренні.

Якщо у Вас уже зараз є питання, побажання і рекомендації, цінна інформація, можете сміливо писати учасникам проекту:

Аляксєй Ластовський (Білорусь), lastowski@gmail.com
Ірина Склокіна (Україна), orysia2011@gmail.com
Роман Хандожко (РФ), ro.khan.man@googlemail.com