ЗМІСТ
Передмова до українського видання... 9
Старошведське та його дослідники... 11
Вступ... 11
Історія... 14
Дослідники... 25
Антон Карлґрен... 32
Старошведське. Земля і люди... 35
Авторська передмова (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 37
Редакторська передмова 1940 року (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 38
Історія (пер. зі швед. В. В. Кривоніс).... 40
Старошведське і його околиці (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 56
Клімат та санітарний стан (пер. зі швед. С. В. Чирук) 65
Господарство (пер. зі швед. В. В. Кривоніс).... 67
Народ (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 77
Сімейне життя (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 88
Громада, церква і школа (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 92
Життєві й річні урочистості (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 96
Фольклор (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 107
Післямова (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 111
Ілюстрації... 115
Примітки... 125
Додатки. Повідомлення преси про Старошведське... 147
№ 1 Виписка з листа до редакції, датованого 3/15 грудня 1836 року, у місті Херсон (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 148
№ 2 Шведська колонія на Дніпрі (пер. зі швед. В. В. Кривоніс) ...151
№ 3 Подорож на Дніпро у квітні 1852 (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 154
№ 4 Подорож на Дніпро у квітні 1852 (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 159
№ 5 Подорож на Дніпро у квітні 1852 (пер. зі швед. В. В. Кривоніс)... 164
№ 6 Нюландське студентське відділення (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 168
№ 7 Герман Вендель. Від шведів із Росії (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 169
№ 8 Без назви (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 174
№ 9 Старошведське (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 174
№ 10 Заклик про допомогу від шведів із Росії (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 178
№ 11 Іще раз про Старошведське (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 179
№ 12 Іще раз про Старошведське (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 182
№ 13 Іще раз про Старошведське (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 185
№ 14 Товариство друзів шведської народної школи (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 187
№ 15 Старошведська громада (пер. зі швед. С. В. Чирук) ...189
№ 16 Без назви (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 190
№ 17 Старошведська комуна (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 191
№ 18 Зі Старошведського в Росії (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 191
№ 19 (повідомлення) Зі Старошведського (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 192
№ 20 Висловлення подяки (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 194
№ 21 Лист зі Старошведського (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 194
№ 22 Оголошення (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 198
№ 23 Процес після 100 років (пер. з рос. С. В. Чирук)... 198
№ 24 У Старошведському (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 201
№ 25 Шведські брати потребують допомоги! (пер. зі швед. С. В. Чирук) ... 201
№ 26 Гоас і Буска приїхали (пер. зі швед. С. В. Чирук)... 202
ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ
Ця книга може бути цікавою із двох абсолютно протилежних причин. По-перше, Старошведське (суч. Зміївка, Бериславського р-ну Херсонської обл.) – єдиний шведський анклав в Україні, а отже коли мова йде про Старошведське, це означає, що насправді вона йде про українських шведів у цілому (більше того, Старошведське було і першою лютеранською колонією на Півдні України). По-друге, книга цікава якраз своєю «не унікальністю», бо описані в ній речі стосуються Південної України загалом, її життя та побуту в минулому. Праця Антона Карлґрена – уважний та неупереджений погляд на місцеве життя початку ХХ ст. іноземного мандрівника (у майбутньому – професора Копенгагенського університету), яка раніше не була доступна українському читачу.
Потреба у публікації окремого видання, присвяченого Старошведському значною мірою продиктована тим, що в Україні і досі немає жодної спеціальної книги з його історії, хоча за кордоном їх вийшло уже чимало.
Ми зупинили свій погляд саме на брошурі Антона Карлґрена «Старошведське. Земля і люди» (Gammalsvenskby. Land ock folk) через те, що вона – одна із небагатьох «класичних» праць, присвячених цьому населеному пункту. Книга написана дуже доступною та лаконічною мовою, з великою увагою до деталей. Проте особливо цікавою її робить те, що її створено очевидцем, людиною, яка тривалий час перебувала у селі, спілкувалася з його мешканцями і ретельно фіксувала побачене. В сутності це не про-сто дослідження з історії Старошведського (хоча і містить такий розділ) – це історіографічне джерело, яке дає нам змогу побачити село очима закордонного гостя, що приїхав туди у 1905 р.
Певне здивування може викликати те, що сама брошура дато-вана 1929 роком, тоді як передмова – 1940-м. Це пов’язано із тим,що вона вийшла у двох частинах з великим часовим проміжком, при чому вступ було вміщено вкінці, у частині, опублікованій в 1940 р. Упорядковувати матеріали Антону Карлґрену допомагав видатний шведський етнограф – Нільс Тіберґ (Nils Tiberg), який займався дослідженням етнографії та історії естонських шведів. Старошведське цікавило його як колишня частина цієї спільноти. Нільс Тіберґ виступив співредактором брошур Антона Карлґрена про це поселення, а згодом іще часто повертався до його вивчення.
Разом із працею Антона Карлґрена про Старошведське ми також вирішили опублікувати низку перекладів статей про Старошведське, які видавалися, переважно, у фінській шведомовній пресі наприкінці ХІХ ст. Дякуємо Андрію Котлярчуку, за пораду звернути на них увагу.
Шведські газети вперше «відкрили» для себе це село ще в 1836 р., а з 1880-х років публікації про нього вже не сходили з їхніх шпальт, переважно, завдячуючи іншому дослідникові – філологу Герману Венделлю (Herman Vendell). Цілком можливо, що Антон Карлґрен дізнався про існування Старошведського саме завдяки цим публікаціям або надихався дослідницьким прикладом пана Венделя під час своєї мандрівки. Газетні публікації роблять погляд на історію Старошведського більш об’ємним і допомагають заповнити деякі прогалини, які допущені у самій брошурі.
У когось також може виникнути запитання, для чого було висвітлювати історію села, тоді як її доволі детально було розглянуто самим Антоном Карлґреном, та гадаю, що така стаття все-таки потрібна. У змістовному та надзвичайно цікавому викладі Карлґрена, на жаль, не вистачає певного рівня узагальнень, потрібних для непосвяченого читача. Окрім того, з його поля зору випали деякі деталі, важливі для історії колонії, не кажучи вже про те, що оповідь автора обривається часом його відвідин Старошведського (1905 р.), тоді як для кращого уявлення про Старошведське, бажано знати і його подальшу долю.
СТАРОШВЕДСЬКЕ ТА ЙОГО ДОСЛІДНИКИ
ВСТУП
Колишнє поселення Старошведське (суч. Зміївка, Бериславсь-кого р-ну Херсонської обл.) на Півдні України здавна облюбували журналісти. Статті про нього почали писати іще з середини ХІХ ст. Історії про його мешканців свого часу фігурували на шпальтах «New York Times», «Вокруг света». У 1930-ті роки радянська влада знімала про них пропагандистський фільм, а у 2010 р., коли Україну відвідав шведський король – Густав XVI, сюжети про це село показували по центральному українському телебаченню. Інтерес журналістів, політиків і науковців до нього ніколи не згасав. Тим не менш, попри PR про Старошведське в Україні і досі знають далеко не всі. Хоча статей і сюжетів виходило багато, проте в дуже різних країнах і зі значними часовими проміжками. Склалась парадоксальна ситуація за якої про Старошведське краще знають закордоном (Швеція, Фінляндія, Естонія), аніж в Україні, де про нього якщо й чули, то не завжди орієнтуються в тому, коли і чому виникло селище та хто його заснував. А отже щодо нього продовжують існувати певні міфи, як суто побутові, так і історіографічні.
Коли люди вперше чують про якесь шведське селище в Україні, перше, що спадає їм на думку, це те, що там живуть колишні полонені шведи з розбитого війська Карла ХІІ. Утім, це не так. Полоне-них шведів часів Північної війни в Україні не тримали. Переважно, щоби запобігти втечам та заворушенням, шведів відправляли далі, до Сибіру, зокрема, в Тобольськ. Старошведське ж заселили лише наприкінці ХVІІІ ст., тобто набагато пізніше Північної війни, вихідці з острову Даґьо (сучасна назва – Хійумаа), що в сучасній Естонії. Переселенці належали до шведської етнічної спільноти, яка з середніх віків замешкувала морське узбережжя та острови цієї країни.
Завдяки радянському історику Південної України – Олені Іосафівні Дружиніній може скластися хибне враження буцімто шведських населених пунктів у Північному Причорномор’ї було багато. Усе через те, що дослідниця часто вживала слово «шведи» у множині, а у монографії «Південна Україна у 1800–1825 рр.» (Южная Украина в 1800–1825 гг.) і поготів зазначала, що «Шведські колонії сформувалися наприкінці XVIII ст. із переселенців з острову Даго різної національності (шведи, фіни, литовці та ін.) і різних віросповідань (лютерани, католики)». Така заява вочевидь не відповідала дійсності, бо з неї випливає, що начебто всі шведські колонії були заселені переселенцями з Даґьо. Думка про кілька шведських населених пунктів могла закрастися в голову дослідника, остільки оскільки Старошведське стало центром «Шведського колоністського округу», до якого входили чотири колонії: Старошведське, Шлангендорф, Клостердорф і Мюльхгаузендорф. Щодо всіх цих колоній у документах вживалося слово «шведські», бо вони входили до відповідного округу, центром якого Старошведське стало через те, що було найстаршою інозем-ною колонією в цій місцевості. Тим не менш, тільки у Старошведському мешкали представники шведського етносу, тоді як решта колоній округу було заселено етнічними німцями, які приїхали пізніше із інших місцевостей.
Інша історіографічна помилка стосується дати заснування ко-лонії, в якості якої нерідко вказують 1783 р., тоді як насправді, селище було засноване в 1782 р. Схоже на те, що цієї помилки вперше припустився інший дослідник Південної України – Володимир Максимович Кабузан у монографії «Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII — первой половине XIX в. (1719—1858 гг.)». Це, до речі, вплинуло і на думку про те, у якому повіті було засновано колонію, оскільки з 1783 р. відбулась адміністративна реформа, внаслідок якої було сформовано Херсонський повіт (в межах якого В. М. Кабузан і локалізував виникнення колонії), тоді як насправді її було засновано ще в межах Кизикерменського повіту (колишня назва м. Берислав, Херсонської обл.), кордони якого відповідали межам Інгульської паланки Нової Січі, спадкоємцем якої і був Кизикерменський повіт.
Усі ці неточності вказують на потребу більш детально зупинитися на історії Старошведської колонії, щоби сформувати цілісне уявлення про її перебіг.