Сучасна історична наука досить часто звертається до проблем освіти та освіченості духовенства в Київській митрополії XVIII–XIX ст. Наразі написана значна кількість робіт, присвячених даній проблематиці, як правило, в контексті дослідження історії Києво-Могилянської академії чи Київської духовної академії. Проте досліджень, які б спеціально розглядали питання навчання священиків, їхнього освітнього рівня та ступеня підготовки до служіння поки ми майже не маємо. Студії ранішого часу й більш ширшої території, наприклад, Київська православна митрополія XVI–XVII ст. на теренах Речі Посполитої, в українській історіографії ще більш рідкісні. Тому для нас є вкрай важливим відзначити недавно видану роботу, знаної польської дослідниці, Аліції Новак «Priesthood in the Teaching for the Clergy. On the History of Religious Reform in the Kievan Metropolitanate throughout the 16th and 17th Centuries» (Священство в освіті кліриків. Історія релігійної реформи в Київській митрополії XVI–XVII століть).

Книга спеціально і повністю присвячена навчанню священиків і порядку підготовки до священицької та єпископської хіротоній у Київській православній митрополії XVI–XVII ст. Ще раз підкреслимо, що подібних досліджень на цих теренах і в цьому хронологічному проміжку, ні в українській історіографії, ані у світовій україністиці немає.

У центрі роботи — священики, як ключові фігури реформування Православної Церкви у XVI–XVII ст. Важливо, що тема розглядається в широкому контексті загального реформування Церкви, в контексті процесів Реформації та Контрреформації. А наслідки реформ проектуються на пересічного віруючого. Авторка враховує етнічно різнорідний і багатонаціональний характер Польсько-Литовської держави, демонструє тонке відчуття особливостей церковного життя в багатоконфесійній Речі Посполитій, а також звертає увагу на важливий тогочасний виклик, який постав перед Православною Церквою — необхідність боротися за збереження своєї ідентичності. Пані Аліція Новак досліджує історію Київської православної митрополії в загальноєвропейському контексті із використанням міждисциплінарних методик, що заслуговує на окреме схвалення.

Монографія складається зі вступу, де, власне, окреслюється проблематика та коротко ступінь її дослідження в історіографії, трьох розділів, висновків, бібліографії та покажчика. Перший розділ «On the Sources of Teachings for Priests» (Про джерела навчання священиків) присвячений огляду джерел роботи, які, водночас, були навчальними посібниками для священиків. Авторка аналізує літургійні книги, уставні, отецькі, навчальні та проповідницькі тексти й інші твори, на яких будувалися навчальні програми для духовенства; загалом, широке коло літератури, що сформувалася в західноєвропейському університетському середовищі. Пані Аліція відзначає брак архівних матеріалів у її роботі, але для цього хронологічного періоду це — об’єктивна проблема. Натомість зібраний авторкою значний обсяг друкованого матеріалу є репрезентативним для висвітлення питань, які піднімаються в дослідженні.

Аліція Новак розглядає книгу як інструмент реформування Східної Церкви. Авторка доходить висновку, що в Київській програмі релігійного відродження важливою, якщо не найважливішою складовою було оновлення духовенства. Це оновлення розпочалося зі змін у книгах. Проводячи реформування Церкви, реформатори спочатку приділили увагу невеликим творам, які навчають найважливішого у служінні священика. Потім взялися за перегляд трактатів, присвячених цим темам. Дослідниця зазначає, що з’явилося не лише розуміння необхідності, а й здійснюються практичні кроки для того, щоб книги доходили до їх адресатів — парафіяльних священиків.

У найбільшому другому розділі роботи «On Candidates to the Clerical State» (Про кандидатів у священство) детально аналізується процес підготовки кандидатів до священицької та єпископської хіротонії, вимоги до ставлеників. Набуття священства досліджується в контексті складних тогочасних практик і звичаїв, наприклад, купівлі-продажу церковних посад та духовного сану, загалом, корупційних стосунків серед кліру. Аліція Новак доходить висновку, що діяльність реформаторів була спрямована на зміцнення всієї Церкви, її зовнішнього та внутрішнього стану. Важливим було зменшити вплив мирян на Церкву, обмежити їхнє втручання в церковні справи, зробити ієрархію незалежною від рішень магнатів. У цьому напрямі була здійснена спроба повернутися до процедури виборів єпископа в Православній Церкві.

Друга тема, піднята в контексті реформування, стосувалася суті єпископства. У повноваженнях єпископа наголос робився на навчанні громади, її захисті та керівництві нею. Авторка відзначає, що у зв’язку з прогресуючою секуляризацією життя і занепадом загального авторитету білого духовенства, було звернено увагу на заслуги чернечого стану. Обрання єпископів з ченців мало стати гарантією висвячення достойних та запобігти таким негативним явищам, як симонія.

Програма оновлення поширювалася як на вищу церковну ієрархію, так і на нижче парафіяльне духовенство. Наголос було зроблено на освіті духовенства, більшість реформаторів дуже добре розуміли необхідність освіти. На меті було відновлення авторитету священиків, а отже їхньої влади. Було наголошено на підвищенні рівня освіти, організації постійного контролю знань. Окрема увага надавалася моральним якостям майбутніх священиків. Адже від того, які знання та яке моральне обличчя матимуть священики, залежала глибина духовного життя і ступінь впровадження християнських цінностей на парафіях. У книзі аналізуються як внутрішні, так і зовнішні критерії готовності до священства. Не вірно говорити про просопографічне дослідження на сторінках роботи, але тут багато уваги надано соціальним, віковим характеристикам майбутніх священиків, їхньому сімейному стану.

Головною темою роздумів про інститут священства у XVII ст. була літургійна сфера й таїнства. Цим складним богословським питанням присвячений третій розділ роботи «A Priest`s Preparation for the Liturgy» (Підготовка священиків до літургії). Літургія була важливим елементом культурної та політичної ідентичності соціуму. Аліція Новак аналізує правила, які стосуються Євхаристії та дисциплінування життя вірних, вказує, що вони були спрямовані на об’єднання та очищення богослужбових обрядів у церквах. Авторка підкреслює вплив таких заходів на відновлення позитивного сприйняття священства — єпископа в єпархії та священика на парафії. Православні реформатори також багато уваги надавали проповідництву, розуміли його важливість. Уже в XVI ст. була видана значна кількість проповідей, популяризувався образ ідеального служителя вівтаря, священика, який би був прикладом для пастви.

Варто відзначити і здійснену в книзі реконструкцію трансформації уставних вимог «Типикона» та богослужбових рубрик у «Служебниках» в окрему систему «Навчальних відомостей, як належить священику відправу чинити в церкві святій».

Пані Аліція Новак вдало визначила головний напрямок реформування в Київській православній митрополії XVI–XVII ст.: реформування Церкви через реформування освіти її духовенства, — успішно розглянула його джерела, перебіг, складові, учасників і дійшла оригінальних висновків. Авторка доводить успіхи в реформуванні Православної Церкви, ґрунтовані на реформуванні інституту священства, а через нього — в «оздоровленні» всього релігійного соціуму. Книга суттєво розширює знання про хід та наслідки реформ у Польсько-Литовській державі, ревізує стереотипні уявлення про них. Дослідження показує, що програма реформування Православної Церкви суттєво не відрізнялась від програми реформування інших Церков, але реалізовувалась у складніших умовах — постійної боротьби за збереження своєї ідентичності.

Книга Аліції Новак — вдалий приклад новаторського дослідження православної релігійної культури доби Бароко. Написана польським україністом, видана англійською мовою, робота неодмінно має знайти свого читача на широких географічних теренах.

Оксана Прокоп’юк

Опубліковано у виданні: Труди Київської Духовної Академії. 2018. №28.