Світ нарешті побачила унікальна збірка праць та документів потужного інтелектуала, соціолога, політолога, публіциста, політичного активіста та дослідника націєтворчих процесів Ольґерда Іполита Бочковського (роки життя – 1885 – 1939). Його постать, на жаль, майже невідома широкому загалу, ба більше – про частково загублений в буревії подій 1930-40-х років науковий доробок Бочковського наразі досить рідко згадують навіть професійні історики, політологи та соціологи.
Видання було здійснене в рамках серії “Україна-Європа 1921-1939” видавництва “Дух і Літера” у співпраці з журналом “Україна Модерна”. Метою цієї серії є оприлюднення документів за авторством тих українських політичних мислителів міжвоєнної доби, які є наразі маловідомими, але чий доробок вартий уваги. Упорядники зазначають, що, окрім праць у рамках комуністичної та право-націоналістичної традиції політичного мислення, мають бути популяризовані також вагомі тексти, автори яких стояли на соціал-демократичних, ліберальних, помірковано-консервативних позиціях. Багато з цих текстів і дотепер зберігаються в архівах Європи та Америки, забуті, загублені, або, подекуди, й свідомо заховані авторами та їх нащадками, щоби уникнути переслідувань з боку того чи іншого режиму. Деякі з подібних текстів, хоча й були видані, але вже встигли стати букіністичними рідкостями, адже видання здійснювалося давно й у різних країнах.
Бочковський, уродженець Херсонської губернії, до революції 1905-07 рр. навчався у Петербурзі, де оволодівав знаннями з економіки та мовознавства, однак змушений був емігрувати до Праги, де продовжував студії. В Карловому університеті він, під впливом Томаша Масарика та багатьох інших діячів та мислителів, визначився зі своєю соціал-демократичною орієнтацією та почав досліджувати процеси націєтворення у поневолених бездержавних народах. Незадовго до початку Першої світової війни Бочковський став членом празької філії Української соціал-демократичної робітничої партії, а під час самої війни співпрацював із “Вісником Союзу визволення України”, для якого в 1916 році підготував одну зі своїх перших ґрунтовних праць — дослідження національного становлення фінського народу.
У роки Визвольних змагань Бочковський був співробітником українського представництва у Празі, а після поразки УНР був викладачем у різних навчальних закладах. В часи Голодомору 1932-33 років він став одним з найактивніших поширювачів інформації про страшну трагедію серед впливових осіб європейських країн, багато писав про голод. Невдовзі Бочковський очолив Комітет порятунку України, що планував вжити заходів до подолання наслідків катастрофи. Звісно, це була “сізіфова праця”, адже Радянський Союз не визнавав факт голоду та не пропускав ніяку допомогу на свою територію.
Помер Бочковський у листопаді 1939 року в окупованій нацистами Празі. Можна сказати, помер разом із міжвоєнною епохою, на яку припали найпродуктивніші роки його життя. Однак праці, що вийшли з-під його пера, випередили свій час та стали проривними для української соціологічної та політологічної думки.
У першому томі нинішнього видання опубліковані основні тексти Бочковського: “Поневолені народи царської імперії...”, “Фінляндія та національне питання”, група статей “Національна справа” (в якій міститься оригінальний проект “Націологічного Інституту” - організації, яка би провалила дослідження і навчання у галузі “націології”, як називав Бочковський перспективну наукову дисципліну, що мала досліджувати зародження та розвиток націй), та декілька текстів про Голодомор та реакцію на нього з боку західних держав.
У манері Бочковського подавати матеріал поєднуються полемічний запал та наукова точність, якщо не сказати прискіпливість. І не важливо, йдеться про публіцистичну замітку чи наукову розвідку. Так, наприклад, у тексті “Фінляндія та фінляндське питання” під час свого аналізу становища фінського народу дослідник міг подавати точні географічні координати Фінляндії, статистику кількості її населення з 1750 року, інформацію про кількість працівників і підприємств у фінській шкіряній, хімічній чи деревообробній промисловості за статистичними даними російського уряду 1907 року, і, в той же самий час, емоційно закликати прибрати “руки геть” від “будуччини неісторичних народів” та щиро захоплюватися прагненнями фінської інтелігенції до незалежності Фінляндії від Російської імперії. У листах же своїх він супроводжував гострі випади рясними посиланнями на джерела, цитуваннями та статистикою.
Ця збірка праць Бочковського є справжнім подарунком для гуманітарних інтелектуалів, спеціалістів у галузі соціальних наук; для всіх тих, хто хоче збагатити свої знання про українську політичну думку міжвоєнного періоду. Можна тільки порадіти, що найближчим часом буде видано ще кілька томів зі спадщиною цього несправедливо призабутого, оригінального українського мислителя.
Антон Ситор