2018 01 20 abramson

 

«Моліться за добробут верховної влади,
     бо, якби не страх перед нею, люди ковтали
     б одне одного живцем»
     (Авот 3:2)

   

Книга, автор і назва якої Вас зацікавили, про революцію 1917-1920 рр. А також про участь у ній євреїв. Так, саме про євреїв – народ, що протягом тисячі років не мав своєї держави, поневірявся світами, але зберіг свою релігію, мову, традиції і віру. Віру в прихід Месії і відновлення єврейської держави в Палестині. На початку століття,  1917 р., на безмежних просторах Російської імперії – в молодій, щойно посталій Українській державі, єврейський народ отримав шанс вдихнути перше свіже повітря свободи від поневірянь, гонінь, насильства та зневаги. У ці роки євреї разом з українцями, поляками та росіянами зробили спробу утворити перше демократичне державне утворення, де б усі народи могли б мирно співіснувати.
     А також ця книга про українців, які на початку ХХ ст. "згадали" про своє славне князівське і козацьке минуле і зробили чергову спробу побудувати державу. 

Саме тому ця монографія дає уявлення про історичні події 1917-1919 рр., де українці та євреї об’єднались в єдину силу після століть ворожості, ненависті, політичного нейтралітету та прийшли до плідної співпраці. Загалом спільна боротьба українського та єврейського народів у ці роки нагадує річку, що тече то швидше, то поволі, то стає ширшою, то розпадається, міліє і знову зливається в єдину силу. Щоправда, така співпраця незрідка була тимчасовою і не завжди вдалою, але пропонований перелік матеріалу дає вичерпну відповідь на питання, чому, як, якими способами це співробітництво і боротьба тривали.  
     Найперше -  це стиль автора. Він науковий, із вкрапленнями відповідних цитат, аналізом державних документів, бібліографічними посиланнями, поясненнями, а також з періодичними публічними відступами, на кшталт: «Відомий як алкоголік, Андрієвський, втім, вважався однією з найвпливовіших осіб у Директорії..».
     Далі - зміст побудований на хронологічно проблемній основі. 

У першому розділі: «Українці та євреї напередодні революції» Генрі Абрамсон розповідає про життя та діяльність українців та євреїв, від появи останніх на теренах України і до початку буремних подій української революції 1917-1920 рр. Зокрема, автор подає українське слово «жид» як «єврей». Він говорить, що «як і в польській мові, український термін не обов’язково має негативні конотації, хоча в деяких контекстах це слово і може бути образливим; з іншого боку, російське слово «жид» є виключно негативним; його коректна форма – «єврей». Говорячи про причини протистояння українців і євреїв у часи Хмельниччини та повстання Гонти й Залізняка, Генрі Абрамсон зазначає, що антисемітизм в Україні, що дожив у багатьох її частинах до початку ХХ ст., був за своєю природою перш за все соціальним та економічним, а під час Української революції набув чіткого політичного звучання.
     У другому розділі: «Створення єврейської автономії» увагу приділено причинам, умовам та наслідкам співпраці українців та євреїв, а також внутрішньополітичній боротьбі в єврейському середовищі, що була спричинена різним баченням майбутнього єврейського народу. Ось як відображає цю ситуацію офіційна кореспонденція Секретаріату національних справ: «шапка бланків була надрукована трьома мовами – івритом, їдишем та українською, а текст листа івритом та їдишем відмежовувала повздовжня лінія. Водночас сіоністи змушені були перейти на їдиш для спілкування зі своїми прихильниками (тому що останні не знали івриту). А програма їхньої партії, яка закликала до впровадження івритомовної шкільної системи, була видрукована їдишем».
     У третьому розділі: «Автономізм у дії» розглядається практична діяльність Міністерства жидівських справ: відповіді на запити, створення законодавства, допомога потерпілим від війни, погромів, питання освіти, захист прав євреїв.
     У розділі ІV: «Погроми 1919 року» уважно та толерантно проаналізовано єврейські погроми (близько 1300 випадків), що відбулися на території України. Основну увагу було приділено Проскурівському та Фельштинському погромам. Автор зробив спробу визначити причини, виокремити учасників, винуватців, вказав на наслідки цього кривавого дійства. На його думку, найпоширенішим звинуваченням проти євреїв було те, що вони об’єдналися з більшовиками; вислів «жид-більшовик», «жид-комісар» військові лідери Директорії використовували як конструкт у деяких своїх відозвах. Він продовжує: «можна припустити, що мотиви більшості погромів були найприземленішими: «вкрасти у багатих, нажлуктитися горілки, задовільнити дику жагу ґвалтувань і убивств».
     І на завершення, у п’ятому розділі повідомляється про останній етап українсько-єврейського співробітництва (в тому числі і в Західній Україні). Директорія швидко втрачала популярність серед євреїв. Останні, після хвилі погромів вливалися до лав Червоної армії, яка теж мала проблеми з антисемітизмом, але вміло їх обходила. Так, плакат, випущений київським військовим комісаром, видавав занепокоєння впливом євреїв на комуністичний рух: «у радах є трохи жидів, але підвищувати їх на посадах – абсурд. Отже, П’ятаков не єврей, а українець і людина... Скрипник не єврей, також людина... Затонський, очевидно, не єврей і не латиш, а українець так само. Бубнов теж».
     Отже, Директорія перестала існувати і фактично цим епізодом закінчилася співпраця українців і євреїв, які в часи революції прагнули отримати доступ до керма влади, але не знали як правильно його використати. Ця книга ще раз показує, що революція – це роздоріжжя. Це шлях у невідоме. Це рішення, які не приносять відповіді на питання. А у даному разі, це ще й кров, сльози, ненависть протягом сотень років і негативне сприйняття один одного сьогодні. Я впевнений, що завдяки цій книзі, деякі з таких застарілих міфів будуть розвіяні.

Андрій Бородій

Видавництво «Дух і літера»