2020 03 20 vonhagen2
 
 
Влучно провокативний та інтелектуально збудливий заголовок може іноді надати нового спрямування академічному шляху. Саме це трапилося з автором проникливого есею «Чи має Україна історію?» Марком фон Гаґеном1. Оприлюднений 1995 року, цей текст розважав питання, чому українським студіям бракує леґітимності в англо-американських, німецьких та японських академічних центрах, й наскільки на це впливає стереотипне ототожнення «Східної Європи» із етнічним націоналізмом та антисемітизмом. Пораду щодо майбутнього україністики фон Гаґен сформулював так:
      
Саме плинність кордонів, проникність культур, історично багатоетнічне суспільство – це те, що може зробити українську історію дуже «модерним» полем досліджень... Саме українська історія може слугувати чудовою платформою для підваження концептуальної гегемонії національної держави та дослідження деяких найсуперечливіших питань формування ідентичності, конструювання та підтримання культурного дискурсу, а також колоніальних інституцій та структур2.
           
«Slavic Review» доповнив публікацію есею фон Гаґена низкою коментарів. І кожен із них звертав увагу на заголовок. Для одного з коментаторів він «звучав трохи наче відлуння минулого, де Україна ніколи не була суб’єктом, а завжди лише об’єктом історії»3, для другого був «неприємний для більшості українських істориків»4. Ще один автор запитував: «чи Україна властиво має ще щось, окрім історії?»5, а його колега цікавився, чи контекст новопосталої пост-радянської української державності був належним часом «для пост-національного підходу до української історії?»6.
 
Дискусія 1995 року щодо статті Марка фон Гаґена містила кілька цікавих аспектів. Григорій Грабович торкнувся питання колоніалізму, яке згодом стане однією із головних тем досліджень Марка фон Гаґена про Україну ХХ століття. Два припущення, зроблені 1995 року, здійснилися більше ніж двадцять років потому в контексті Майдану та нового зростання міжнародного інтересу до України. Сергій Плохій говорив про ймовірність заснування нової кафедри українських студій у Німеччині7, а Юрій Сльозкін передбачав розвиток нових історичних наративів «таких місць як Крим, Галичина та Новоросія»8.
     
Утім, найважливішим залишилося таки питання самої історіографічної легітимності україністики. У травні 2014 року екс-канцлер Німеччини Гельмут Шмідт ствердив, що «історики [історики, а не він! – А. П.] досі сумніваються у самому існуванні української нації»9. А один із учасників форуму на шпальтах «Slavic Review», Андреас Каппелер, у недавно опублікованій книжці про російсько-українські відносини фактично дослівно повторив власну думку, висловлену 1995 року: із перспективи Заходу «Україна досі залишається у тіні Росії»10.
     
Чи не найбільше есей «Чи має Україна історію?» вплинув на самого фон Гаґена. Пізніше він пригадував, що його «перше занурення до українських студій» заохотило його «довести власну вартість як україніста» та принесло досвід несхвалення з боку низки колег-русистів за «відвернення від Матушкі Росії»11. Цікаво, що за рік до дискусії у «Slavic Review», 1994 року в «Українському історичному журналі» вийшла друком перша україномовна публікація Марка фон Гаґена – огляд тогочасних російськомовних дискусій про сталінізм та радянське минуле, в якому жодним словом не згадувалася Україна12.
 
2020 03 20 vonhagen4
     
Для Марка більша увага до українських сюжетів було не «відверненням від Росії», але інтелектуальним та моральним закликом до розширення поля зору російської, радянської, східно-європейські та євразійської історії. 1997 року він спів-редагував одну із перших збірок з порівняльних досліджень імперій, в якій порівнювалися Радянський Союз, Османська імперія, а також імперії Романових та Габсбургів – кожна з яких «розпалася на безліч нових державних утворень, створених, насамперед, за національним принципом». Основною метою книжки був пошук нової перспективи аналізу розпаду імперій через «інтеграцію національного питання до пояснювальної моделі» розпаду імперії13. 2003 року фон Гаґен спів-редагував ще одну важливу збірку – цього разу про російсько-українські історичні конфлікти від XVII століття до 1945 року14. А 2007 року вийшов друком третій зредагований ним збірник, що мав на меті «поставити в центрі аналізу регіони» та розглянути територію Російської імперії як цілість, аби подолати нормативну аналітичну дихотомію: центр – периферія15.
 
2020 03 20 vonhagen5
     
Усі ці проекти сприяли серйозному розгляду Марком фон Гаґеном колоніальних та постколоніальних питань стосовно України. Його надзвичайно тонкий і багатий на порівняння есей про можливості погляду на історію України із перспективи колоніальних студій є одним із моїх улюблених його текстів16. У ньому він не пропонує «остаточних» відповідей, але пояснює контекст та мінливий характер дискусій – від українських марксистських антиколоніальних текстів початку ХХ століття до роздумів дисидентів 1960-х років.
     
Дослідницькі інтереси фон Гаґена до «імперського повороту», порівняльної та військової історії зустрілися в його проекті про Україну в роки Першої світової війни з акцентом на характері розпаду імперій, досвіді людей, національних рухах та громадянських суспільствах17.  Розглядаючи Європу після Першої світової війни фон Гаґен писав про «відчутну типовість та навіть спадковість у колоніальному ставленні різних російських і польських режимів до [українців і євреїв] під час світової та громадянської війни»18. Крім того, історик пропонував аналізувати Голодомор 1932–33 років у колоніальному контексті; твердив, що він «надзвичайно схожий на колоніальні голоди Британської імперії» в Ірландії (1845–52) та Індійській Бенгалії (1943), і наголошував, що «сталінська колективізація була альтернативною версією колоніального погляду на більшу частину людства як на витратний матеріал для побудови імперської цивілізації»19.
 
2020 03 20 vonhagen3
     
Наступною важливою темою досліджень фон Гаґена стала Революція (а точніше революції 1917 року в Петрограді та Києві) та російсько-українські взаємини. Перу історика належать важливі статті про двох російсько-українських революційних діячів у Києві – офіцера соціалістичної армії Костянтина Оберучева, який не прийняв «українізації» армії20 та російським генералом Павлом Скоропадським, котрий навесні 1918 року став гетьманом Української Держави21. Обидва вони стояли перед дуже важким вибором, і обидва неоднозначно ставилися до революційних подій.
     
Власне, аналіз амбівалентностей та багатства регіональних вимірів революцій 1917 року в колишній Російській імперії можна вважати основною темою досліджень фон Гаґена на цю тему. Але ні Скоропадський, ані Оберучев, здається, по-справжньому не захопили Марка. Він продовжував шукати історичну особу, з якою міг би себе ототожнити. І він її знайшов. Це був Павло Христюк (1890–1941), український есер та член усіх українських соціалістичних автономних чи незалежних урядів у 1917–19 роках, який у вигнанні у Відні вже у 1921–22 роках опублікував свої аналітичні «Замітки і матеріали до історії української революції. 1917–1920 роки». У 1923 році Христюк повернувся в Україну, повіривши більшовицькій політиці «українізації», 1931 року його заарештовано, а 1941-го він помер у ГУЛАЗі. Марк прагнув привернути увагу до постаті й спадщини Христюка, детально аналізував його «Замітки і матеріали» та працював (до самої смерті) над коментованим виданням англомовного перекладу цієї праці22. В одному з електронних листів Марк писав: «В особі Христюка я знайшов українця, чий критичний підхід та почуття справедливості змусили мене ототожнюватись із ним так само, як і з кожною чудовою і захопливою людиною, яку я пізнав, відвідавши недавно Київ, Львів, Харків та Одесу»23.
     
У виголошеній в червні 2017 року в Києві промові фон Гаґен стверджував:
      
Український національний рух у 1917 році був найбільшим викликом російській демократії... Українська революція зазнала поразки передусім від більшовицько-радянсько-російської версії цих трансформаційних процесів, але також за «допомоги» держав Антанти, Центральних держав і, врешті, через власні українські роз’єднані та недосвідчені еліти... Українська революція пропонувала альтернативу більшовикам та конкуруючим між собою білим диктатурам, що добре вписується в історіографію можливого «третього шляху», втрачених альтернатив диктатурі... Українське бачення конфедерації справді рівноправних національних держав із власними соціалістичними партіями було відкрите для розширення за межі колишньої Російської імперії і може розглядатися як рання візія демократичного Європейського Союзу чи Ліги Націй24.
           
2005 року Марк фон Гаґен був обраний президентом Міжнародної асоціації україністів (МАУ) і відкрив її черговий конгрес у Донецьку 28 червня 2005 року. В одному з електронних листів Марк пригадував:
      
Не знаю, чи Ви відвідували конгрес МАУ у Донецьку (тепер це все видається далеким минулим, наче в тумані), де я відкрито закликав до реформ, зокрема, до скасування НАН України, отримав багато схвальних оплесків від молодших учасників, але після того тодішній міністр культури навіть не залишився на моїй президентській доповіді, бо хотів зіграти в теніс із українським спортсменом-олімпійцем25!
     
Згодом Марк фон Гаґен був призначений деканом філософського факультету Українського вільного університету в Мюнхені, де читав курси українською мовою.
     
А наприкінці червня 2018 року він був нашим гостем у Віадріні. Напередодні приїзду до Франкфурта-на-Одері він так узагальнив свою плановану промову:
      
Я думав над тематикою та назвою і пропоную наступне: «Українська революція (1917–1920) та українські студії». Я сподіваюсь переконати аудиторію, що революції 1917 року в Україні стосувалися гідності та прав людини, з головним акцентом на мові та школах, але маючи на меті подолання несправедливості, яка була як соціально-економічною, так і «національною» (культурно-політичною); ба більше, процеси «українізації» та «дерусифікації», що набули масового характеру у 1917 році, – знайшли відгомін 1991 року, під час Помаранчевої революції та Євромайдану; утім україністи, перш за все ті, що приходять до україністики з російських студій, переживають процес «внутрішньої деколонізації», яка робить українських громадян – і українських істориків – ключовими партнерами для науковців не-українців26.
           
Лекція Марка була інтелектуально гострою та саморефлексивною. Після неї ми мали довгу розмову. Він згадував своє сімейне німецьке коріння і перейшов з англійської на німецьку та українську, описав себе як «колюмбійця» і кілька разів повертався до своїх спроб пояснити декотрим американським колегам важливість України як в історичному, так і в сучасному політичному контексті. Одним із найяскравіших прикладів цього є його лист до Стівена та Катріни Коенів, надісланий 1 грудня 2014 року. Я дозволю собі процитувати один уривок із нього, оскільки Марк поділився ним зі мною:
      
Я дуже занепокоєний тим, що наша так звана «перемога в холодній війні» перетворилася на щось, що я називаю «негативною конверґенцією» (із пошани до Андрєя Сахарова), яка залишає нас із найбільшим апаратом стеження в історії (обсяги якого змусили б Сталіна перевернутися в труні й які так блискуче ілюструє твоє недавнє інтерв’ю із Едвардом Сноуденом) й зі стіною на наших південних кордонах через 25 років після падіння Берлінської стіни…
 
Утім, усі помилки й вади американської політики не роблять добрим, справедливим і правильним те, що чинить Путін; його політика не є доброю для росіян, вона не є доброю для естонців, молдаван, литовців, латвійців, поляків, румунів чи грузин. І хіба усі ці народи не повинні мати права на самовизначення?..
 
Отже, я турбуюся за Росію та моїх російських друзів і досі вважаю себе русофілом, але це не означає прийняття всього російського (так само, як і багато того, що є американським – від нашого захоплення зброєю до культу споживацтва та нефункціонального уряду й непристойно дорогих виборів – мені це все геть чуже, і я з цим намагаюся на різні способи боротися). І я бачу, як мої українські друзі та колеги прагнуть до того, за що давно борються й мої російські друзі – за краще життя, справедливість та мир. Сподіваюся, це допоможе тобі краще зрозуміти, про що мені йдеться, і чому я вважаю твої погляди на Україну дуже помилковими й небезпечними27.
     
Той червневий вечір у Франкфурті-на-Одері та Берліні був дуже довгим. Після опівночі разом із Аннеттою Верберґер ми допомогли Марку піднятися сходами до його готелю у берлінському Теґелі. Наступного ранку він полетів до Львова. Я пообіцяв зробити огляд його публікації з історії революції Павла Христюка. Він пообіцяв прочитати чернетку моєї книжки про Дніпро(петровськ)...
 
2020 03 20 vonhagen6      
     
Праці Марка фон Гаґена про російську, радянську, українську та євразійську історію відображають постійне переосмислення ним власної інтелектуальної позиції, готовність вислухати та обговорити всі сучасні гіпотези і відкриття, прагнення пропонувати нові концепції та підходи. Зокрема, він запропонував поняття «діаспорної держави» для України28, категорію «ліберальний і соціальний імперіалізм»29 (стосовно негативного ставлення Тимчасового уряду та більшості російських революційних партій до української автономії), метафору «непевної імперії»30, образ «Євразії як анти-парадиґми»31 або застосування підходу «переплетених історій» до Першої світової війни32.
     
Таким чином, відповідь Марка фон Гаґена на власне запитання, поставлене 1995 року у «Slavic Review», звучить ствердно і дуже переконливо.
      
     
Уперше опубліковано англійською мовою під назвою «Mark von Hagen and Ukrainian Studies» у: Ab Imperio, 2019, №. 3, с. 243–250.
 
Друкується українською з дозволу Редакції.
      
Андрій Портнов, професор історії України Європейського університету Віадріна (Франкфурт-на-Одері), директор Мережі дослідників Східної Європи PRISMA UKRAЇNA в Берліні.
 
  
  
1 Mark von Hagen. Does Ukraine Have a History? // Slavic Review. 1995. Vol. 54. No. 3. Pp. 658–673.
2 Там само.  Pp. 670, 673.
3 George G. Grabowicz, Ukrainian Studies: Framing the Contexts // Там само. P. 675.
4 Iaroslav Isaievych, Ukrainian Studies – Exceptional or Merely Exemplary? // Там само. P. 702.
5 Serhii Plokhy, The History of a “Non-historical” Nation: Notes on the Nature and Current Problems of Ukrainian Historiography // Там само. P. 710.
6 Andreas Kappeler, Ukrainian History from a German Perspective // Там само. P. 698.
7 Serhii Plokhy, The History of a “Non-historical” Nation. P. 715.
8 Yuri Slezkine, Can We Have Our Nation State and Eat It Too? // Slavic Review. 1995. Vol. 54. No. 3. P. 719.
9 Helmut Schmidt wirft EU Gro??enwahn vor // Zeit Online. May 16, 2014. www.zeit. de/politik/deutschland/2014–05/helmut-schmidt-ukraine-eu-weltkrieg (last accessed November 22, 2019). 
10 Andreas Kappeler. Ungleiche Brüder. Russen und Ukrainer vom Mittelalter bis zur Gegenwart. München: C. H. Beck, 2017. S. 231–232. Порівняй: Andrii Portnov. Neither Admiration Nor Fear: Stereotypes About Ukraine in Germany // Volodymyr Yermolenko (Ed.). Ukraine in Histories and Stories. Essays by Ukrainian Intellectuals. Kyiv, 2019. Pp. 273–285.
11 Mark von Hagen. Revisiting the Histories of Ukraine // Georgiy Kasianov and Philipp Ther (Eds.). A Laboratory of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian Historiography. Budapest – New York, 2009. Pp. 27, 42. Порівняй мою розмову з Марком: Марк фон Гаґен. “Мій шлях до історії не був прямим”, http://www.historians.in.ua/index.php/en/intervyu/370-mark-fon-hagen-mii-shliakh-do-istorii-ne-buv-priamym 21 вересня 2012.
12 Марк фон Гаґен. Проблеми сталінізму i переосмислення радянського минулого // Український історичний журнал. 1994. №. 1. С. 88–100.
13 Karen Barkey and Mark von Hagen (Eds.). After Empire. Multiethnic Societies and Nation-Building: The Soviet Union and the Russian, Ottoman, and Habsburg Empires. Boulder–Oxford, 1997. P. 60. Порівняй роздуми з приводу цієї книжки через вісім років: In Search of Imperial Legacy: Historians` Recollections and Historiographic Milestones. Interview with L. Carl Brown, Mark von Hagen, and Karen Barkey // Ab Imperio. 2005. No. 4. Pp. 30–33.
14 Andreas Kappeler, Zenon E. Kohut, Frank E. Sysyn, and Mark von Hagen (Eds.). Culture, Nation and Identity. The Ukrainian-Russian Encounter (1600–1945). Edmonton – Toronto, 2003. 
15 Jane Burbank, Mark von Hagen. Coming into the Territory: Uncertainty and Empire // Jane Burbank, Mark von Hagen, and Anatolyi Remnev (Eds.). Russian Empire. Space, People, Power, 1700–1930. Bloomington – Indianopolis, 2007. 
16 Mark von Hagen. From Imperial Russia to Colonial Ukraine // Róisin Healy, Enrico Dal Lago (Eds.). The Shadow of Colonialism on Europe`s Modern Past. Basingstoke, 2014. Pp. 173–193. 
17 Mark von Hagen. War in a European Borderland. Occupations and Occupation Plans in Galicia and Ukraine, 1914–1918. Seattle-London, 2007. Див. також: Mark von Hagen. The Great War and the Mobilization of Ethnicity in the Russian Empire // Barnett Rubin, Jack Snyder (Eds.). Post-Soviet Political Order: Conflict and State Building. London – New York, 1998. Pp. 34–57; Mark von Hagen. „Kriege machen Nationen“: Nationsbildung in der Ukraine im Ersten Weltkrieg // Andreas Kappeler (Ed.). Die Ukraine. Prozesse der Nationsbildung. Köln – Weimar–Wien, 2011. S. 279–293. 
18 Mark von Hagen. Wartime Occupation and Peacetime Alien Rule: “Notes and Materials” toward a(n) (Anti-) (Post) Colonial History of Ukraine // Harvard Ukrainian Studies. 2015–2016. Vol. 34. No. 1–4. P.170.
19 Там само. P. 173.
20 Mark von Hagen. A Socialist Army Officer Confronts War and Nationalist Politics: Konstantin Oberuchev in Revolutionary Kyiv // Journal of Ukrainian Studies. 2008–2009. Vol. 33–34. Pp. 171–197.
21 Mark von Hagen. “I Love Russia, and/but I Want Ukraine”, or How a Russian Imperial General Became Hetman of the Ukrainian State, 1917–1918 // Frank E. Sysyn and Serhii Plokhy (Eds.). Synopsis: A Collection of Essays in Honor of Zenon E. Kohut. Edmonton – Toronto, 2005. Pp. 115–148.
22 Mark von Hagen. Pavlo Khrystiuk`s History and the Politics of Ukrainian Anti-Colonialism // Oksana Yurkova (Ed.). Ukraine on the Historiographical Map of Interwar Europe. Kyiv, 2014. Pp. 15–37.
23 Mark von Hagen. Email to Andrii Portnov. 9 березня 2015. 
24 Mark von Hagen. The 1917 Revolutions and the Imperial Turn (неопублікована доповідь, представлена у червні 2017 року в Києві, цитую з дозволу Автора). Pp. 4, 5.
25 Mark von Hagen. Email to Andrii Portnov. 27 листопада 2012.
26 Mark von Hagen. Email to Andrii Portnov and Stefan Henkel. 11 квітня 2018.
27 Mark von Hagen. Email to Andrii Portnov. 9 березня 2015.
28 Mark von Hagen. Revisiting the Histories of Ukraine. P. 40.
29 In Search of Imperial Legacy. P. 32.
30 Jane Burbank, Mark von Hagen. Coming into the Territory. P. 20.
31 Mark von Hagen. Empires, Borderlands, and Diasporas: Eurasia as Anti-Paradigm for the Post-Soviet Era // American Historical Review. 2004. Vol. 109. No. 2. Pp. 445–468.
32 Mark von Hagen. The Entangled Eastern Front in the First World War // Eric Lohr, Vera Tolz, Alexander Semyonov, and Mark von Hagen (Eds.). The Empire and Nationalism at War. Bloomington, Indiana, 2014. Pp. 9–48.