Доки одна частина суспільства ще продовжує дискусію чи на часі декомунізація, інша – активно обговорює результати топонімічної революції. Так, зміни відбулись. Але чи досягли вони поставленої мети демонтажу тоталітарної спадщини та вкорінення маркерів демократичних цінностей? Спробуємо розібратися у цьому на прикладі Харкова.
Харківські очільники ніколи особливого захоплення декомунізаційними процесам не виказували. Важко, нервово, зі скандалами, але декомунізація по-харківські таки майже завершилась. Зауважу, що історія нечасто підкидає шанс суттєво змінити урбанімічний простір. У Харкові це втрете. Вперше топонімічними змінами 1894 року опікувався Дмитро Багілій. Вийшло непогано. Керувалися логікою, визначили основні джерела номінації урбанонімів, дослухались до громади1. Вдруге за справу взялися більшовики, поодиноко 1922 року, масштабніше у 19362. Кон’юнктурно та заідеологізовано викреслили Сумську та Римарську, Бурсацький узвіз та Університетську нав’язавши чужих героїв та цінності. Майже вичерпано й третій шанс, хоча ніхто не заважає органам місцевого самоврядування системно займатися питаннями гармонізації топонімічного простору Харкова.
Яке топонімічне обличчя здобуло місто, що позиціонує себе як сучасний європейський мегаполіс? Звичайно, що та омріяна європейськість не тільки у назвах. Важливі підходи, що застосовуються у формуванні міського простору, у тому числі й урбанімічного. Сучасна топоніміка володіє усім необхідним інструментарієм, щоб провести якісні зміни. Трохи фантазії, виваженості, поваги до свого міста та його історії, і все може бути інакше: цікаво, пізнавально, різноманітно, тематично, гармонійно, патріотично, на противагу провінційності, лобізму, делитанству та врешті, відвертій байдужості.
Геннадій Адольфович Кернес, мер Харкова у 2010-2015 р., переможець на міських виборах на посаду міського голови у 2015 р.
Декомунізація міського топонімічного простору відбувалась у два етапи. Перший – було реалізовано зусиллями Харківської міської ради, а другий вже особисто розпорядженням мера Геннадія Кернеса. Цим подіям передували драматичні громадські слухання, спочатку по районах міста, а згодом загальноміські у кіноконцертному залі «Україна». Вочевидь влада розраховувала на цілковиту підтримку своїх пропозицій, та за жодних обставин не допускала іншого сценарію. Врешті, дійсно у семи районах з дев’яти добитися бодай якихось поступок не вдалось. Щасливі винятки становили лише слухання у Дзержинському (тепер вже Шевченківському) та Київському районах. Незважаючи на те, що певні назви були підтримані громадою, наприклад, Великоданилівський майдан замість Георгіївського, чи вулиця Міцкевича замість вулиці Артема, депутати під час голосування проігнорували думку своїх виборців. Вони фактично прийняли пакет пропозицій без обговорень навіть суперечливих назв. А таких виявилось чимало.
Серед яскравих прикладів історія з тепер вже колишньою вулицею Раднаркомівською. Топонімічним та логічним видається підхід називати вулиці іменами людей, які з ними пов’язані. У Харкові родина Алчевських жила та працювала на згаданій вулиці. Виявилось, що такий підхід у номінації урбанонімів не розділяють у Міській комісії з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища. За їхньою пропозицією вулиця Артема стала Алчевських, а Раднаркомівська отримала немилозвучну назву «Жон Мироносиць» (граматику збережено з оригіналом, дефіс відсутній), це ще й до того, що перетинається ця перейменована вулиця з Мироносицькою. Бажання очільників Московського патріархату виявилися вагомішими за здоровий глузд та закони топоніміки. До речі, у загальному масиві перейменувань 6% пов’язані з церквами. Це без урахування повернутих дореволюційних церковних назв, на кшталт Благовіщенської чи Різдвяної. Забагато як для світської, багатоконфесійної, толерантної держави.
Серед інших прикладів позалогічних перейменувань видається нам перейменування ключових магістралей міста – проспектів П’ятдесятиріччя ВЛКСМ та СРСР. Нова назва проспекту П’ятдесятиріччя ВЛКСМ – Ювілейний є глибоко провінційною, а особливо коли згадати, що, наприклад, ім’я Михайла Грушевського увічнено у відносно невеликій вулиці на околиці міста. Слід додати, що Ювілейний проспект приєднався до вже чотирьох наявних ювілейних топонімів. Щодо новоперейменованого проспекту на честь Льва Ландау (П’ятдесятиріччя СРСР), зазначимо, що вже згадана Міська комісія з питань топоніміки пропонувала міськраді номінувати два урбаноніма у житловому масиві «Зарічний» на честь нобелівського лауреата, що й було закріплено у рішенні від 22 травня 2013 року3. Отже, отримали вулицю та провулок в одному районі, а проспект – в іншому. Подібний підхід дублювання назв значно ускладнює орієнтацію у просторі та нівелює основну функцію топонімів. На наш погляд, варто б було уникати назв з різницею у одну-дві букви та приставок Ново-, Мало-, Старо. Так, топонімічний простір Харкова «збагатився» назвами Мар’ївська поряд з наявною Мар’їнською, Старо-Іскринський поряд з Іскринською, Ново-Віринська – з Віринською тощо.
На відміну від поширеної практики критикувати, але не пропонувати альтернативи, група істориків, мовознавців, активістів-патріотів та небайдужих харків’ян оформилась у громадську ініціативу «Харківська топонімічна група», що розробила цілісний проект перейменувань урбанонімів, які підпадають під дію Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». У своїй роботі група базувалась на законодавстві, що регулює засади топонімічної політики в державі, принципах і правилах формування міського символічного простору. Широко використовували такий підхід у побудові урбанімічного середовища як топонімічний ансамбль. Зауважимо, що підбираючи альтернативні назви вулицям, особлива увага зверталась на вже наявні ансамблі, і головним гаслом було лікарське noli nocere. Отже, у підсумку, отримали концептуальний проект, що об’єднував усі періоди історії Харкова та України від княжих часів до незалежності, увічнював імена відомих людей, переважно пов’язаних з містом, гармонійно поєднував різноманітні джерела номінації урбанонімів, як символічні та географічні назви, ороніми, ергоніми тощо. Зауважимо, що у обговореннях та роботі групи брало участь більше ніж 1200 осіб, не набагато менше ніж у загальноміських слуханнях.
Але повернімось до головного питання, яке врешті топонімічне обличчя отримало одне з найбільших міст України. На підставі аналізу рішень Харківської міської ради від 20 листопада 2015 року та розпорядження міського голови від 2 лютого 2016 року можна зробити деякі узагальнення4 (рис. 1). Масив перейменованих топонімів склав 221 позицію. Беззастережне лідерство отримали антропоніми. Серед новоперейменованих топонімів імена діячів науки й культури значно переважають. Їх кількість склала 80 урбанонімів, або 38%. Дійсно трапляються знакові для Харкова імена: лікарів Любові Малої, Олександра Шалімова, Миколи Амосова, архітекторів Павла Альошина, Олексія Душкіна, істориків Марина Дринова, Дмитра Міллера, філолога та етнографа Ізмаїла Срезневського, володарки премії «Оскар» Варвари Каринської, фундаторки художньої освіти у Харкові Марії Раєвської-Іванової та багатьох інших непересічних діячів. Разом з тим, дивними у руслі декомунізаційних процесів виявляються імена радянських чиновників: директора Харківського тракторного заводу Валентина Бібліка, голови Харківського міськвиконкому Олексія Михайлика та міністра шляхів сполучень СРСР (1982-1991 рр.) Миколи Конарєва.
Харків – місто засноване козаками, але у масиві перейменувань ледь знайшлося місце для Дмитра Вишневецького. Його ім’я увічнили одразу у трьох топонімах: вулиці, провулку та проїзду. На цьому маркери козацької доби вичерпуються. Була проігнорована пропозиція перейменувати одну з вулиць на честь першого отамана харківських козаків Івана Кривошлика, або створити топонімічний ансамбль у районі Жихаря, де компактно могли б розміститися Гетьманська, Отаманська, Бунчукова тощо.
Що говорити про козацькі часи, коли символи та героїка сучасної України, за невеликим винятком, залишилися поза увагою. Харків як був, там і залишається чи не єдиним містом у якому відсутній топонім Незалежності. У масиві перейменувань нами виявлено лише три таких маркери. Серед них ім’я генерал-майора, прикордонника Ігоря Момота, Героя України, молодшого сержанта Василя Мельникова, та майдан Героїв Небесної Сотні. Остання назва з’явилась на мапі Харкова через наполегливе втручання голови Харківської обласної державної адміністрації.
Одним з важливих надбань декомунізації – це повернення історичних назв харківських вулиць. Таких вулиць 47 або 22%. Знову будимо ходити Дівочою, Різдвяною, Молочною, Куликівською, Конторською тощо. Однак і тут не обійшлось без суперечностей. Йдеться про вулицю Катерининську. Загальновідомо, який «внесок» зробила російська імператриця Єкатєріна ІІ у розбудову української державності. На наш погляд, не припустимо використовувати відверто імперський дискурс у формуванні сучасного топонімічного простору Харкова. Більше того, для колишньої вулиці Примакова була прекрасна альтернатива. Ця вулиця веде у напрямку заводу «Світло шахтаря», який виріс з механічної майстерні, заснованої Миколою фон-Дітмаром. Останній був знаним промисловцем, підприємцем, видатним громадським і політичним діячем, головою Ради з'їзду гірничопромисловців півдня Росії, гласним міської думи. Але нажаль, досі для нього не знайшлося місця в урбанімічному просторі Харкова.
Групи джерел номінації декомунізованих топонімів Харкова
Топонімічна мапа міста поповнилась нейтральними назвами (9%). Разом з тим, неоднозначні асоціації можуть викликати Сливовий та Маковий. Вочевидь помилки припустилися у назві Камишової вулиці (Очеретяна?). Звернулися й до мікропопоніміки, що стала джерелом до новоперейменованих Новобаварського проспекту, Чуйківської, Шатилівської Холодногірської, Євгенівської вулиць, Ново-Толкачівського провулку тощо. Таких назв 8%. Оновлена топонімічна мапи Харкова ввібрала кілька географічних маркерів, переважно це назви міст-партнерів Харкова – Каунас, Кутаїсі, Варна, а також ойкононіми України – Тернопільський в’їзд та Гурзуфська вулиця. Невелика, лише 6 урбанонімів, виявилась ергонімічна група. Топоніми отримали свої нові назви від організацій, що тут розташовані. Серед них вулиця Мистецтв (Харківська державна академія дизайну та мистецтв), Ярослава Мудрого (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), Індустріальні проспект та в’їзд (комплекс промислових об’єктів) та інші.
Незважаючи на те, що рішення підкріплені обґрунтуваннями, пояснення до назв вулиць, 5 із них викликають сумніви. Це стосується топонімів Терихівська, Соколовська та Ново-Віринська, які визначено як «повернення первинної назви». Таких «історичних» назв нами не було знайдено у жодному з доступних списків вулиць з 1724 року. Окремо слід зауважити з приводу Раднянських вулиці та в’їзду. У рішенні зазначено, що назва існувала до 1930-х років, однак детальне вивчення списків вулиць міста з 1896 по 1927 роки такого топоніма не виявило. Поряд з цим, у списку вулиць міста за 1936 рік дійсно є вулиця Раднянська, однак вже у наступному, 1937 році такої назви немає, натомість, є Радянська5. Це дає підстави вважати, що у списку 1936 року припустилися помилки, яку сьогодні безпідставно узаконили.
Вочевидь, такий вибір «нової» декомунізованої назви пояснюється відвертим небажанням докорінно змінювати топонімічне обличчя Харкова, частково зберігаючи радянську спадщину. Таких псевдо перейменувань нами було зафіксовано 7. Нагадаємо, урбанонімів, що маркірують героїку сучасної Україну додано лише 3. Серед неперейменованих назв залишилися вулиця Латиських Стрільців, хоч вони й позбулися свого червоного забарвлення, вулиця Іванова, вулиця та два в’їзди Калініна, згадані вулиця та провулок Раднянські.
Комуністичну спадщину залишили Харкову й у назвах міських районів. Фактично з 9 адмінрайонів, 7 абсолютно підпадають під діє Закону і мають бути змінені. Натомість у сучасному Харкові мирно співіснують Київ і Москва, Фрунзе і Шевченко, а також Жовтень, Комінтерн, Червоний завод та Індустрія.
У цьому увесь сенс перейменувань по-харківськи. Українське місто без знакових українців, європейський мегаполіс з провінційними підходами. Можливо стало, краще ніж було, пішли найодіозніші імена. Але, декомунізація - це не лише демонтаж тоталітарної спадщини, це шлях до відродження забутих імен та плекання ідеалів сучасної демократичної України. На жаль, у Харкові цей шлях у виявився важким та надто суперечливим.
Марія Тахтаулова – аспірант кафедри політичної історії НТУ "ХПІ". Коло наукових інтересів – урбаністика, історія міст.
1 Журнал экстренного собрания Харьковской городской думы 15 сентября 1894 гора. – Х.: Типография Губернского правления, 1894. – С. 312-334.
2 Держархів Харківської обл., ф. Р-408, оп. 2, спр. 362. Протоколы заседания Президиума харьковского губисполкома 2 октября 1922 – 17 апреля 1923 гг., арк. 72-73, 88 зв., 1314, 138-138 зв.; Держархів Харківської обл., ф. Р-408, оп. 10, спр. 782, Материалы к протоколу № 55 заседания Президиума горсовета от 20 сентября 1936 (проекты постановлений, доклады, записки, справки) арк. 36-48.
3 Рішення Харківської міської ради Харківської області від 22.05.2013 «Про впорядкування найменувань»: [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://doc.citynet.kharkov.ua/ru/profile/document/view/id/626975
4 Рішення Харківської міської ради Харківської області від 20.11.2015 «Про перейменування об’єктів топоніміки міста Харкова»: [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
5 Список улиц города Харькова в алфавитном порядке с указанием с указанием номеров районного узла и доставочного отделения. – Х., 1936. – С 32. Список улиц, переулков и площадей гор. Харькова (по новым и старым названиям) в алфавитном порядке / Сост. П. М. Иванов. – Х.: Издание Харьковского главного почтамта, 1937. – 103 с.