Особисте і церковне життя для традиційного українського суспільства були нерозривними: будь-яка сільська чи міська громади споконвічно гуртувалися навколо свого храму і своєї парафії. Все життя людину супроводжували церковні обряди: хрещення, вінчання і, зрештою, відхід у засвіти. Храм був чимось більшим аніж духовний центр громади: осередком освіти та культури, скарбницею історії малої батьківщини та, певною мірою, центром суспільного життя. Як архітектурна споруда, кожна церква організовувала навколишній простів, надавала неповторної оригінальності місту чи селу. Втрата храму була більш ніж катастрофою...

Найбільш трагічним для релігійних споруд виявився більш ніж 70-річний період засилля на Україні тоталітарного комуністичного режиму, початок якому поклав збройний переворот жовтня 1917 р. Нова атеїстична влада вела боротьбу не тільки за матеріальні цінності, а й за свідомість людей. На перешкоді цьому стояла релігія, а тому знищенню підлягало все, пов’язане з нею: стародруки, архівні матеріали, високохудожні твори церковного мистецтва – ікони, фрески та коштовні речі релігійного призначення, а найголовніше – знищувалися самі храми, як основа духовності.

Знищення архітектурних перлин, котрі традиційно виконували функцію містобудівних домінант, суттєво змінило зовнішній вигляд населених пунктів, завдавши безповоротних втрат історико-архітектурній спадщині. Дана робота присвячена зруйнованим і уцілілим храмовим спорудам міста Суми.

Миколаївський храм

Найдавніша церква Святого Миколая Чудотворця була побудована в 50-х рр. XVII ст. – під час зведення Сумської фортеці – центру Сумського слобідського козацького полку. Вже в 1661 р. в царській грамоті згадується сумський миколаївський священик Гурій, а за актами Сумського монастиря від 1664 р. відомі сумський миколаївський священик Омелян Якович, а від 1689 р. – миколаївський причетник Созон Григорович, у 1694 р. – священик Григорій. У 1694 р. сумським полковником Гарасимом Кондратьєвим замість нашвидкуруч збудованого та на той час вже старого був побудований новий дерев’яний храм. Переживши страшні пожежі, що вирували в Сумах у 1706 та 1791, 1839 та 1840 рр., Миколаївська церква згоріла у 1803 р. через необережне поводження з вогнем притчу. У 1804 р. на пожертви купців Солодких була збудована вже мурована церква. Головну роль в ній відігравав центральний купол, який парусами спирався на чотири стовпи в центрі споруди. Через два роки після освячення, у квітні 1806 р., новозведений храм повністю зруйнувався до самого фундаменту. Катастрофа сталася на перший день свята Воскресіння Господнього, приблизно через годину після богослужіння, коли кількасот людей, які молилися в церкві, вийшли з неї після служби. Безпосередньою причиною руйнування церкви став демонтаж колон, котрі підтримували склепіння храму – комусь із заможних прихожан-благодійників вони здалися неестетичними. На місці, де стояв престол зруйнованої у 1806 р. церкви, на подвір’ї купчихи Євдокії Медведєвої, майже до сер. ХІХ ст. стояла пам’ятна капличка. У 1825 р. замість втраченої церкви, був побудований новий мурований однопрестольний храм Святого Миколая. В ній знайшов відбиток стиль класицизму, який на той час увійшов у моду. Хоча дехто відмічав у новобудові риси типового гарнізонного храму. Зводилась сумська миколаївська церква завдяки старанням і пожертвам прихожан. У перше десятиріччя комуністичної влади церква не функціонувала і стала першою жертвою антирелігійної кампанії в м. Суми – в 1930 р. її було повністю зруйновано. У наш час за одним із проектів реконструкції сучасної площі Незалежності передбачалося встановити на місці Миколаївського храму капличку¹.

Покровська церква

Дата спорудження першого храму Покрова Пресвятої Богородиці невідома. Однак, можна припустити, що перша Покровська церква могла бути зведена ще при закладенні Сумської фортеці, оскільки українське козацтво традиційно вважало Пресвяту Богородицю своєю заступницею і покровителькою, присвячуючи їй численні храми. Відомо, що в 1732 р. дерев’яний Покровський храм перебудовувався вдруге. Згідно перепису Сумського слобідського козацького полку 1732 р. при храмі були школа і шпиталь для немічних. Мурований храм побудований у 1783-1790 рр. за благословенням Преосвященного Огея, єпископа Білгородського та Обоянського. Будівництво здійснювалося старанням та коштами колишнього настоятеля цього храму, архімандрита Святогірського Успенського монастиря Феофана (Федоровського), а також прихожан храму та за участю його священика Федора Федоровського. Освячена нова мурована церква була 1790 р. за благословенням Преосвященного Феоктиста, єпископа Білгородського та Курського. Храм являв рідкісний для України тип триверхих церков, тим більше, що був спроектований у стилі пізнього бароко. Композиція будови, архітектурні елементи фасаду, настінне оздоблення давали чудове уявлення про те, яких вершин сягнуло українське барокове мистецтво в останній період розвитку. У центрі височів головний восьмигранний об’єм – неф, а зі сходу і заходу до нього примикали симетричні більш низькі: вівтарна апсида і притвор. Грані підкреслювалися кутовими вертикальними виступами – пілястрами. Подовжені вікна, оброблені лиштвами, розташовувалися досить високо. Найбільш значні пожертви на користь Покровського храму за всю історію його існування зробив сумський купець Кирило Алчевський, його староста з 1835 року. Алчевські – відоме в Україні сімейство підприємців, громадських діячів, педагогів і меценатів. У 1885 р. довкола храму й дзвіниці було зведено муровану огорожу з кованими решітками. Будівельні матеріали розібраної у 1793 р. старої дерев’яної Покровської церкви були використані того ж року на спорудження Іллінського храму. Покровську церкву традиційно називали «Полковою». До 1917 р. її відвідували військовослужбовці Сумського гарнізону, а тому вона отримала ще одну неофіційну назву – «Солдатська». Саме напроти Покровського храму вдячними мешканцями міста на власно зібрані кошти було споруджено пам’ятник меценату Іванові Харитоненку. Під час антицерковної вакханалії початку 30-х рр. ХХ ст. Інспекція Українського комітету охорони пам’яток культури та Народний комісаріат освіти УРСР неодноразово попереджали Сумську міську раду про неприпустимість руйнування Покровського храму. Однак, міська рада попередженнями знехтувала. Спочатку знесли верх церкви, а невдовзі в самому храмі влаштували крематорій (!). Таке блюзнірство стосовно давнього храму, розташованого на центральній площі міста, більшість мешканців сприйняли вкрай негативно. Відхід у засвіти через крематорій популяризувався владою. Особливо це стосувалося молоді. Для зацікавлених був влаштований спеціальний коридор, де вздовж проходу в стіні були влаштовані невеликі отвори, прикриті склом. Мешканка Сум Т. Ківш у 1991 р. свідчила: «Коли ми з подругою зайшли, то побачили, як перевозять труп по рейках до печі, як встановлюють у печі, як спалюють. Заціпеніли, коли в печі труп почав корчитись. Сухожилля стягувало, і труп немов оживав, руки і ноги ворушилися. Було не по собі, а подруга втратила свідомість. Згодом, казали, сухожилля перед відправкою в піч перерізали». Блюзнірський крематорій в сплюндрованому храмі проіснував недовго: приблизно в 1935 р. рештки Покровської церкви підірвали вибухівкою, а рештки храму зрівняли з землею. Зараз тут споруджено дві каплички, у т.ч. на місці олтаря².

Введенська церква

В огорожі Покровського храму знаходилась Введенська церква. Після закриття в 1786-1788 рр. чоловічого Успенського монастиря (с. Мала Чернеччина) цегла та інший будівельний матеріал одного з трьох храмів – Архангельського – пішли на спорудження дзвіниці Покровської церкви з теплим храмом в ім’я Введення Пресвятої Богородиці. Будівництво його було закінчено в 1821 р. Повний комплект креслень сумської Введенської церкви-дзвіниці, спроектованої в архітектурних формах пізнього класицизму, зберігається в Російському державному історичному архіві в Санкт-Петербурзі У неї теж була дерев’яна попередниця «зі школою та шпиталем», відома за переписом 1732 р. Мурований храм-дзвіниця в ім’я Введення Пресвятої Богородиці, контрастуючи з хвилястими лініями Покровського, привертав увагу строгістю силуету. Два нижніх його яруси – прямокутні об’єми з портиками тосканського (давньоримського) ордера, третій ярус – із ледь закругленими кутами, прикрашений тосканськими напівколонами, що слугував переходом до четвертого, усіченого ярусу – підкупольної ротонди, увінчаної шпилем. У округлості форм верхньої частини храму-дзвіниці вбачається відхід від канонів класицизму на користь бароко. Введенський храм був знищений одночасно з Покровським у 1935 р.³

Храм Різдва Богородиці

Церква Різдва Богородиці, яку в народі називали Холодногірською, стояла на підвищенні, яке зветься Холодною горою в північно-західній частині Сум за річкою Сумкою (колишньою Сумою). „на посаді” була дерев’яною. За даними актів вона була освячена в 1681 р., протоієреєм Спасо-Преображенського собору Ємельяном Середою. Церкву іноді в народі називали ще Холодногірською через її розташування на т. зв. Холодній горі, звідки дули північні вітри. У 1702 р. до новоосвяченої Воскресенської церкви, на прохання сумського полковника Андрія Кондратьєва, з Різдвяного храму були взяті деякі речі. У царській грамоті від 26 квітня 1703 р., даній Кондратьєву, між його землями згадується і ця церква: „на посаде города Сумина у церкви Рождества Пресвятой Богородицы двор, что куплен у Тимка, да подворок на новом месте на косогоре...”. Це дає підставу вважати, що благодійником храму Різдва Богородиці був Андрій Гарасимович Кондратьєв. У 1807 р. священик церкви Дмитро Ольховський розпочав клопотання про будівництво нового кам’яного храму. Харківський архієпископ Преосвященний Христофор (Сулима) у 1808 р. благословив закладення нової церкви. Будівництво продовжувалось майже тринадцять років – з 1808 по 1821 рр. Особливе сприяння щодо завершення робіт було надане купцем Федором Ішуніним. Протягом дванадцяти років він був старостою цього храму, а потім на зміну прийшов його син Олексій. За надзвичайні старання (був старостою церкви двадцять два роки) Олексій Ішунін у 1846 р. отримав срібну медаль на орденській Анненській стрічці. У 1855 р. церква Різдва Богородиці перебудовувалась. У 1911 р. при храмі споруджено церковнопарафіяльну школу. Очевидці розповідають, що руйнували храм наприкінці 1930-х років, а підвали ліквідували вже по Другій світовій війні. Після остаточного знищення Різдво-Богородицької церкви, на її підмурках по типовому проекту було споруджено палац культури ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. Фрунзе». Наприкінці 1990-х рр. на місці церковнопарафіяльної школи на згадку про зруйнований храм зведено Свято-Різдво-Богородицьку каплицю⁴.

Олександро-Невська церква

При Сумській в’язниці, розташованій по вул. Суджанській (нині – вул. Горького), існувала мурована церква в ім’я Святого благовірного князя Олександра Невського, споруджена в 1867 р. на кошти почесного громадянина міста Сум Дмитра Суханова. З 1896 р. священиком у храмі служив Іоанн Аксененко (59 років), в сані диякона з 1866 р.; обов’язки псаломщика виконували ув’язнені. За часів радянської влади та німецько-фашистської окупації всі будівлі в’язничного кварталу використовувались лише за одним призначенням, про функціонування церкви не могло бути і мови. У кін. 1980-х – на поч. 1990-х рр. в’язничний квартал був повністю знищений. На даний час на його місці розташований невеликий ринок і автомобільна стоянка⁵.

Зруйновані домові храми м. Суми

Мурований домовий храм в ім’я Святого Духа в будинку чоловічої Олександрівської гімназії по вул. Троїцькій був споруджений у 1873 р. Сумським земством, а також за участю благодійника гімназії Миколи Дмитровича Кондратьєва, нащадка засновника міста полковника Гарасима Кондратьєва. Відомо, що в храмі служили: з 1902 р. священик Іаков Левитський (51 рік) – закінчив Московську академію зі ступенем кандидата богослів’я, священик з 1899 р. (до вступу в духовне звання обіймав світські посади, був законовчителем гімназії); з 1903 р. псаломщик в сані диякона Феоктист Левитський (30 років), з 1893 р. вчитель народних училищ, в сані диякона з 1903 р.; з 1875 р. церковний староста – статський радник Павло Іванович Харитоненко. На ХІІІ археологічному з’їзді в Катеринославі в 1907 р. священик І. Левитский зробив свою відому доповідь «Историческое прошлое города Сумы Харьковской губернии», а П.І. Харитоненко гідно продовжував меценатські традиції свого знаменитого батька – почесного громадянина м. Суми І.Г. Харитоненка. Храм в ім’я Святого Духа зруйнований радянською владою при реконструкції будівлі під школу⁶.

Домова церква в ім’я Святого благовірного князя Олександра Невського була побудована в 1882 р. по вул. Петропавлівській при реальному училищі на кошти статського радника Івана Гарасимовича Харитоненка. У 1904 р. в храмі служили: з 1896 р. священик Дмитро Куклярський (47 років) – закінчив Київську духовну академію зі званням дійсного студента, священик з 1891 р. (займав посаду законовчителя реального училища); обов’язки псаломщика виконував діловод реального училища, титулярний радник Федір Полтавцев; з 1896 р. церковний староста – купець Сазонов. Храм був зруйнований радянською владою у 1930-х рр. при реконструкції будівлі під школу⁷.

Домова церква на честь Охтирської Ікони Божої Матері була споруджена в 1886 р. при Сумському духовному училищі на кошти архієпископа Харківського та Охтирського Амвросія. За часів радянської влади храм зруйновано. Будівлю духовного училища, розташована по вул. Троїцькій сьогодні займає відділення хірургії ока Сумської обласної клінічної лікарні⁸.

При дитячій лікарні, побудованій на кошти П.І. Харитоненка, була домова церква Святої Мучениці Зінаїди по вул. Троїцькій, споруджена на початку ХХ ст. на вічний спомин про малолітню доньку, яка трагічно загинула. На даний час приміщення лікарні використовується за призначенням, тут також розташовані міське та обласне управління охорони здоров’я⁹.

Виконуючи заповіт батька, Павло Іванович Харитоненко у 1901 р. домігся завершення будівництва Сумського кадетського корпусу. При військовому навчальному закладі, на другому поверсі головного корпусу за державні кошти була споруджена домова церква Святого Апостола Іоанна Богослова. Напевно, що вона була названа, на згадку про видатного мецената Сум – Івана Гарасимовича Харитоненка. Комплекс будівель кадетського корпусу протягом усього часу свого існування не змінювала військового профілю. Безумовно, що домова церква була ліквідована з ідеологічних мотивів – тут діяло Сумське вище артилерійське командне училище. На даний час Іоано-Богословська церква відновлена при Сумському кадетському корпусі ім. Харитоненка¹⁰.

У 1851 р. поблизу міського Петропавлівського цвинтаря було збудовано муровану міську богадільню для немічних людей. Коштом статського радника Івана Герасимовича Харитоненка при богадільні було споруджено і освячено однопрестольну домову церкву на честь Іоанна Предтечі, яку приписали до цвинтарного Петропавлівського храму. Після встановлення радянської влади домову церкву ліквідували, а споруду богадільні перебудували під житловий будинок, який і зараз розташований поруч із Петропавлівським кладовищем по вул. 20 років Перемоги¹¹.

Збережені храми.

Собор Воскресіння Христового та дзвіниця

Ансамбль розташований у північній частині історичного середмістя в межах колишньої фортеці (пл. Незалежності, 19). Займає острівне положення посеред історичного Петровського майдану, замикає перспективу вул. Воскресенської. Складається з церкви та дзвіниці, яка міститься перед північним фасадом храму. Первісно територію оточував невисокий мур (не зберігся).

Церква, завершена будівництвом у 1702 р., стала не тільки провідною архітектурною домінантою міста. Її композиційно-видовий вплив посилювався локалізацією на стрілці мису біля впадіння у р. Псел річок Суми і Сумки, завдяки чому церква панувала над широким простором лугових заплав цих річок. її гострий, вишуканий силует візуально сприймався з далеких відстаней, композиційно об'єднуючи міську забудову. Дзвіниця, збудована у 1906 р. замість зруйнованої попередньої, завдяки своїй висотній композиції посилила домінантну роль церкви у загальноміській панорамі. Проте у другій половині XX ст., унаслідок забудови історичного середмістя 5-поверховими будинками, зони композиційно-видового впливу значно звузилися, особливо після того, як у 1979 р. було споруджено семиповерховий адміністративний будинок, що перекрив огляд ансамблю церкви з північного сходу та ізолював його від сформованого на нових композиційних засадах простору площі Леніна (нині - пл. Незалежності). Тож нині ансамбль зберіг композиційну роль містобудівного акценту в міському інтер’єрі й тільки з боку вулиці Воскресенської та проспекту Т. Шевченка сприймається архітектурною домінантою в панорамі середмістя.

Муровану церкву Воскресіння Христова розпочали будувати в кін. XVII ст. на замовлення і коштом полковника Сумського слобідського полку Гарасима Кондратьєва. Будівництво завершено вже після смерті фундатора його сином Андрієм. Храм освятили в 1702 р. Він був тридільним, триверхим, двоповерховим, з верхнім холодним храмом Воскресіння Христового й нижнім теплим св. Андрія Первозваного. З трьох боків перед входами були влаштовані прямокутні в плані ґанки-притвори. У серед. XIX ст. над північним і південним з них надбудовано другі поверхи, а головний вхід перенесено з західного на північний фасад з прибудовою критих сходів Г- подібного плану, що ведуть у верхню церкву. Внаслідок цих перебудов композиція споруди набула хрещатого характеру. При церкві первісно була невисока масивна дзвіниця, увінчана шатром. Вона зруйнувалася в кін. XIX ст.

У 1962 р. релігійну громаду храму було ліквідовано, а в 1963 р. його передано Сумському виробничо-рекламному комбінату. У 1978 р. завершено реставрацію церкви й дзвіниці за проектом архітектора М.М. Говденко. У церкві розмістили музей народного- декоративно-прикладного мистецтва Сумщини. У 2000 р. церкву з дзвіницею повернули релігійній громаді.

Церкву вирішено в стильових формах українського барокко з контамінацією форм і деталей московської архітектури кін. XVII ст. Такі контамінації характерні для архітектури Слобожанщини ХVІІ-ХVIII ст. На українські корені розпланувально-просторової композиції храму вказують такі риси як тридільність, триверхість, ярусність побудови верхів. Квадратові в плані вівтар (5,5 х 5,5 м), нава (7,7 х 7,7 м) і прямокутний бабинець (5 х 6 м) згруповані вздовж вісі схід-захід і завершені банями.

В об'ємно-просторовій композиції підкреслена домінантна роль центрального верху, що має висоту до хреста 35 м. Верхи над вівтарем і бабинцем значно нижчі. Це у поєднанні з пониженими обсягами двоповерхових притворів створює розвинену пірамідальну центричну композицію з чітко виявленими поздовжньою і поперечною вісями, головною вертикальною віссю центрального верху й двома Підпорядкованими вісями бічних верхів. Усі фасади загалом симетричні, проте сходова клітка, прибудована з півночі, вносить елемент дисиметрії в загальну побудову об'ємів.

Кожен з трьох основних компартиментів – це баштоподібний об’єм типу «восьмерик на четверику». Масивні восьмерики увінчані контрастними за формами витонченими ліхтариками з грушовидними маківками, що мають глибокі перехвати. Дуже пластичні абриси дахів трьох восьмериків. Особливістю цієї пам'ятки є підвищений, порівняно з бічними, середній четверик, причому восьмерики бабинця й вівтаря впритул прилягають до нього, утворюючи монолітну конструкцію. У цьому дослідник пам'ятки С. Таранушенко вбачав вплив архаїчних типів народного монументального будівництва.

Двоповерховість будівлі підкреслена на фасадах широким антаблементом з профільованими тягами в рівні міжповерхового перекриття. Нижня тепла церква перекрита системою низьких коробових склепінь із розпалубками, що в поєднанні з арками, які з’єднують компартименти, підкреслюють глибинно- просторову перспективу з горизонтальним розвитком простору в напрямку до вівтаря. Масштаб цього інтер’єру суто камерний.

У верхній холодній церкві простір кожного об’єму висотно розкритий до зеніту бані. Перехід від четвериків до восьмериків здійснено за допомогою системи конічних тромпів. Середня баня вдвічі вища від бічних і має два заломи й світловий ліхтар. Восьмерики вівтаря і бабинця несуть восьмилоткові зімкнуті склепіння. Тут драматургія внутрішнього простору побудована на контрасті приземистих затемнених об’ємів притвору, переходу і сходової клітки, через які проходить мирянин, зі щедро освітленими висотно розкритими баштоподібними компартиментами, що поєднані широкими арками. Завдяки вертикальній спрямованості форм інтер’єр має героїчний масштаб. Проте цей інтер'єр справляє і дещо містичне враження з огляду на високий ступінь освітленості й наявність сильних рефлексів, внаслідок чого відсутні світлотіньові контрасти, а грані форм розмиті, що створює особливий ефект повітряності й нереальності.

Принципи декорування фасадів й низка архітектурно-орнаментальних мотивів – ті ж самі, що і в найперших мурованих храмах Слобожанщини (Покровський собор у Харкові). Вони генетично пов'язані з мурованою архітектурою Московського царства тієї доби. Зовні грані всіх компартиментів підкреслені на рогах півколонками або пілястрами. Вікна облямовані ордерними наличниками з розірваними сандриками. До унікальних особливостей екстер’єру належать наріжні пучки напівколон з перехватами та віконні прорізи шестикутних обрисів. Пілястри стін центрального четверика вінчають капітелі оригінального рисунка. На південному фасаді зберігся єдиний первісний портал, що облямовує вхідні двері до вівтаря теплої церкви. Дверний отвір з лучковою перемичкою фланкують півколонки з капітелями простого профілю. Портал вінчає високий трикутний фронтон зі зрізаною вершиною. Центральна голівка фронтонe увінчана шишкою. В цілому портал спрощено повторює ордерну схему двоколонного портика, поширену в московській архітектурі кінця XVII ст.

Стіни церкви та дзвіниці муровані з цегли на вапняно-піщаному розчині, потиньковані й побілені. Після ремонту 2002 р. зовні мають пофарбування сіро- зеленої барви. Усі профілі й форми декору набрані з лекальної цегли. Мальовань в інтер’єрі немає. Дахи укриті покрівельною сталлю по дерев'яних кроквах і залізних кружалах, пофарбовані в зелений колір. Маківки та хрести ковальської роботи позолочені. Під церквою первісно були великі склепінчасті підвали, пізніше засипані.

Пам’ятка відзначається стрункими пропорціями, незвичайною вишуканістю форм і деталей. Завдяки високим архітектурно-мистецьким якостям й органічному синтезу різних архітектурних традицій сумська Воскресенська церква належить до найвизначніших витворів регіональної Слобожанської архітектурної школи доби Гетьманщини.

Мурована дзвіниця, споруджена у 1906 р. на північ від церкви, належить до типу «восьмерик на четверику» й вирішена в архітектурних формах, схожих на форми церкви, з контамінацією необарокових форм з окремими неовізантійськими елементами. Вона квадратова в плані, має декоративне ярусне вінчання, що повторює форми церковного верху. Загальна висота дзвіниці дорівнює висоті центрального верху церкви. Насиченість декором наростає знизу вгору, так що витончена ускладненість восьмерика завершення контрастує з лапідарністю першого ярусу.

Четверик дзвіниці триповерховий. На першому поверсі міститься арковий проїзд на територію храму, оформлений неовізантійським перспективним порталом і закритий ажурною металевою ґраткою брами. До західної грані у 1910-х рр. прибудовано невеликий корпус із восьмигранною капличкою, увінчаною декоративною маківкою. Другий поверх виділений на фасадах невеликими вікнами з наличниками й вишуканими сандриками. Третій поверх має великі арки дзвонів. Перехід від четверика до восьмерика здійснено за допомогою плоских трикутних пандативів. Усі грані восьмерика мають аркові отвори дзвонів, декоровані ордерними наличниками з розірваними сандриками. Восьмерик і верхній ярус четверика були призначені для дзвонів, тому перекриття між ними не було. Решта перекриттів – пласкі, по дерев’яних балках. Міжповерхові сходи дерев’яні. Дзвіниця мурована з цегли й побілена. Дахи і баня по дерев’яних кроквах і кружалах, укриті покрівельною сталлю¹².

Спасо-Преображенський собор

Мурований однобанний собор з дзвіницею розташований біля головної вулиці історичного середмістя – Соборної, так, що соборна дзвіниця виходить на червону лінію забудови. Міститься на території колишньої фортеці. Ділянка собору, досить значна за площею, виходить тилами на пруг плато, звернений до низинної заплави р. Псьол. Споруда є головною містобудівною домінантою м. Суми, добре проглядаючись як із вул. Соборної та прилеглих просторів заплави р. Псьол, так і з далеких відстаней.

Перша дерев’яна соборна церква Преображення Господня була заснована на цьому місці 1655 р. Вона мала бічний вівтар в ім’я Олексія, чоловіка Божого. Ця церква згоріла у 1694 р. і тоді ж на її місці звели нову, також дерев’яну, яка згоріла 1754 р. Поряд зі згарищем одразу ж збудували дерев’яну церкву в ім’я апостола Матвія. Мурований собор засновано 1776 р. й освячено 1788 р. Збудовано коштом Якова Шубського, Євдокії Парафієвської та Федора Філоненка. Храм був двоповерховим: у нижньому поверсі містився престол Преображення Господнього, у верхньому – престол Благовіщення Богородиці. У 1797 р. поряд із собором за проектом харківського архітектора Петра Антоновича Ярославського була закладена мурована дзвіниця, яку завершили 1801 р. Проте 1812 р. її розібрали, оскільки вона опинилася в аварійному стані.

Собор перебудовано в 1858 р. з двоповерхового на одноповерховий. Протягом 1882-1892 рр. коштом сумського купця, комерційного радника Дмитра Івановича Суханова (1825-1890), котрий був церковним старостою собору, за проектом архітектора Михайла Івановича Ловцова проведено радикальну реконструкцію собору зі значним розширенням його і прибудовою в 1882-1885 рр. дзвіниці заввишки 56 м. Нині собор має два бічні вівтарі – Благовіщенський і Дмитрівський. У східній частині території собору в 1894 р. за проектом місцевого архітектора Г.Ф. Прядкіна збудовано муровану одноповерхову будівлю церковнопарафіяльної школи. Соборне подвір'я оточене мурованою огорожею з цегляними потинькованими стовпами та металевими литими ґратами.

Собор – однобанний, хрещатий у плані, видовжений вздовж вісі захід-схід, з масивною півкруглою апсидою, оточеною низенькою обхідною галереєю. Центральний об'єм собору – восьмигранний, перекритий еліпсоїдною позолоченою банею на циліндричному світловому підбаннику. Бічні рамена перекриті зімкненими склепіннями. Західна частина храму тринавова, зальної структури, перекрита системою зімкнених і хрестових склепінь. Архітектура витримана у стильових формах історизму з контамінацією класицистичної структури й декору з неороманськими й необароковими деталями. Трансепт виділено на бічних фасадах портиками зі спареними двоярусними колонами, розділеними карнизом. Нижні колони коринфського ордера, верхні - іонічного. Тимпани трикутних фронтонів покриті орнаментальним ліпленням рослинного характеру. Біля основи підбанника, оточеного спареними колонами коринфського ордера, встановлено чавунні статуї апостолів Петра, Іоана, Якова й Андрія.

Домінантою споруди є п’ятиярусна дзвіниця з угнутими гранями, яка прилягає до собору з заходу під кутом. Верхні яруси дзвіниці з арковими вирізами для дзвонів фланковано пучками колон коринфського ордера. Вінчає дзвіницю плеската позолочена баня з маківкою. Нижній ярус дзвіниці слугує головним входом до храму. На четвертому ярусі дзвіниці встановлено годинник англійського виробництва 1884 р.

Велику мистецьку цінність становить інтер’єр пам’ятки з трьома різьбленими іконостасами – головним чотириярусним та бічними триярусними – з різнобарвного мармуру (білого, світло-сірого, світло- й темно-рожевого) та червоного граніту в цокольних частинах. Шість колон головного іконостаса зроблено з малахіту. Архітектурно-просторова композиція й орнаментальні мотиви іконостаса мають яскраво виявлений еклектичний характер. Ікони головного іконостаса, що збереглися частково, були виконані художником В.Є. Маковським (1846-1920)¹³.

Собор Святої Трійці

Мурований п’ятибанний з дзвіницею храм розташований у курдонері з відступом від головної вулиці північно-західної частини історичного середмістя (так званого Нового Міста, нині вул. Троїцька, 34) і є важливою містобудівною домінантою, що добре проглядається з різних частин м. Суми. Композиційно-видовий вплив цієї домінанти дещо послаблено після того, як у 1960-х рр. поблизу храму по червоній лінії тодішньої вул. Дзержинського були зведені п'ятиповерхові житлові будинки з намірами затулити церкву.

Перша мурована Троїцька церква на цьому місці була збудована у 1827 р. коштом місцевих дворян Михайла Лаврентьєва і Павла Лінтварьова. Вона була невеликою за розмірами, однобанною, з дзвіницею на західному фасаді. Поряд з нею 6 травня 1901 р. було закладено новий храм. Його будівництво велося протягом 1901-1905 рр. і було завершене в 1911-1914 рр. Трьохпрестольний храм освячено 1914 р. Автор проекту – сумський архітектор Карл Густавович Шольц. У проектуванні інтер'єру брав участь відомий московський архітектор Олексій Вікторович Щусєв, а в художньому оформленні його – художники Михайло Васильович Нестеров та Гнат Гнатович Нивинський. Збудовано церкву коштом сумського промисловця і мецената Павла Івановича Харитоненка (1852-1914).

Церква була чинною до 1959 р. Реставраційні роботи виконані в 1977-1989 рр. (архітектори В.К. Хромченков і В.П. Смірнов). При цьому церква була пристосована під концертний зал органної музики: 1987 р. у вівтарі був установлений орган чехословацької фірми «Ріґер-Клосс». З поч. 1990-х рр. церкву повернули релігійній громаді.

Архітектура церкви витримана в характерному для поч. XX ст. стилі неокласицизму. В основі композиції – тип п’ятибаневого хрестовокупольного храму з бічними банями по кутах. З заходу до церкви прилягає триярусна дзвіниця, з’єднана з церквою вузьким притвором. Верхні яруси дзвіниці вирішені за принципом «восьмерик на четверику». Дзвіниця увінчана ребристим куполом з люкарнами. Під усією будівлею є напівпідвал, перекритий системою хрестових склепінь і виділений на фасадах масивним рустованим цоколем. План основного об'єму являє собою квадрат із закругленими рогами, поділений пілонами на дев'ять дільниць і три нави. Бічні дільниці перекриті хрестовими склепіннями, а центральна увінчується сферичною банею на світловому циліндричному підбаннику, який спирається на підпружні арки.

В екстер'єрі домінують параболічні обриси п'яти ребристих бань з люкарнами. Центральна – на циліндричному підбаннику, зі світловим ліхтарем, бічні – на чотиригранних підбанниках. Північний і південний фасади на вісях симетрії акцентовані чотириколонними портиками коринфського ордера з трикутними фронтонами. Рустовані стіни розчленовані пілястрами цього ж ордера. Вікна оздоблені пишними лучковими та трикутними сандриками й ліпними картушами над ними. Головний вхід із західного фасаду дзвіниці акцентований двоколонним портиком коринфського ордера.

Будівля мурована з цегли, потинькована й побілена. В інтер’єрі частково збереглися мальовання 1914 р. Дахи укриті покрівельною сталлю по кроквяних фермах. Троїцький храм у Сумах є добре збереженим визначним архітектурним витвором неокласицистичного напрямку в рамках стилістики історизму14.

Церква Пророка Іллі

На місці сучасної мурованої церкви з 1792 року до середини XIX ст. існувала дерев’яна. 1839 р. в Сумах сталася велика пожежа, яка знищила більшу частину міста. Під час пожежі згоріла й дерев’яна Іллінська церква. Щоправда, у 1836 р. недалеко від старої церкви було закладено новий мурований храм, за благословенням архієпископа Мелетія. Через розорення міста мурована церква була збудована лише до вікон і ніхто не наважувався довести її будівництво до кінця, аж доки старостою храму не став сумський купець Степан Гнатович Тихонов. Він пожертвував на будівництво Іллінської церкви 1500 руб. сріблом. Завдяки його втручанню церкву було добудовано та освячено вже в 1851 р.

Пам’ятка в стилі класицизму з незначними елементами еклектики, мурована з цегли й потинькована. За типом близька до хрестовокупольної, чотиристовпна, тринефна. У плані прямокутна зі зрізаними північно-східним і південно-східним кутами, з внутрішньою напівциркульною апсидою і прямокутним об'ємом дзвіниці з західного боку. Центр перекрито банею на високому циліндричному підбаннику з ліхтарем, апсида – конхою, інші компартименти – зімкненими склепіннями.

Трансепт на бічних фасадах і середній неф на східному виявляються розкріповкою з фронтонами, в тимпанах яких по три декоративні арочки з кілеподібними завершеннями. Фасади розчленовані лопатками, завершені широким антаблементом з розвиненим карнизом, фриз прикрашений розетками. Віконні отвори – напівциркульні, облямовані простим наличником. Вікна в підбаннику вміщені в неглибокі прямокутні ніші, прикрашені ліпленням рослинного характеру.

Дзвіниця триярусна. Нижній ярус двоповерховий з чотириколонним портиком тосканського ордера і трикутним фронтоном з розписом в тимпані. Другий ярус - восьмигранний, у чотирьох його гранях – напівциркульні отвори з трикутними фронтонами над ними. Верхній ярус – циліндричний, його напівциркульні отвори фланковані колонками тосканського ордера, увінчаний півсферичною банею і завершений високим шпилем.

Біля Іллінської церкви знаходиться каплиця святителя Тихона Задонського, закладена у 1995 році й закінчена до 2000-ліття Різдва Христового¹⁵.

Церква Св. Петра і Павла

13 червня 1839 р. було отримано дозвіл на будівництво церкви на честь святих Апостолів Петра та Павла. Проект у стилі пізнього класицизму було затверджено у 1840 р., будівельні роботи розпочато у 1843 р. Купець Федір Сапожков пожертвував на початок будівництва 5000 рублів, на той час це були величезні гроші. У травні 1843 до складу меценатів Петропавлівської церкви увійшли Федір Сапожков, Іван Курносов, Андрій Копилов та Федір Стожков. Головою будівництва був протоієрей Петро Марецький. У жовтні 1851 р. храм був освячений Преосвященним Філаретом (Гумілевським), архієпископом Харківським та Охтирським.

Пам’ятка мурована з цегли й потинькована. Вона однобанна, квадратова в плані, з Напівкруглою внутрішньою апсидою, чотиристовпна. Центральна частина перекрита сферичною банею на циліндричному підбаннику. Інші компартименти перекриті циліндричними склепіннями. З західного боку є дзвіниця, з’єднана з церквою коротким переходом. Дзвіниця двоярусна: нижній ярус прямокутний у плані, горішній – квадратовий, з арковими отворами у кожній грані, увінчаний невисокою сферичною банею. Входи на трьох фасадах акцентовані чотириколонними портиками тосканського ордера, до яких ведуть широкі кам’яні сходи. Фасади мають виразне горизонтальне членування. Наріжники основного об'єму підкреслені пілястрами. Збереглося первісне оздоблення інтер’єру, у т. ч. олійний живопис. Підлога вистелена метлаською плиткою.

Біля храму знаходиться родове поховання Харитоненків. Неподалік Петропавлівської церкви розташовувалася богадільня з приписаною домовою церквою Св. Іоана Предтечі. Петропавлівську церкву збудували на північно-західній частині міста – Петропавлівському вигоні. Більшу частину земельної ділянки було віддано під міський цвинтар. Розташована по вул. 20 рокв Перемоги¹⁶.

Церква Святого Пантелеймона

Збудована за проектом харківського єпархіального архітектора Володимира Покровського за участю відомого архітектора академіка Олексія Щусєва протягом 1911-1915 рр. на передмісті Свищі як головний храм архієрейської резиденції. Деякий час був композиційним центром Пантелеймонівського монастиря від якого збереглися двоповерхові келії (архієрейський корпус), вартівня і господарчі споруди.

Споруда зведена в формах псковсько-новгородської архітектури XII-XIII ст. Вона цегляна, потинькована всередині. Фасади обличковані світлою з кремовим відтінком цеглою. Церква прямокутна в плані, тринефна, триапсидна, чотиристовпна, хрестовокупольного типу, увінчана однією банею. З західного боку є дзвіниця, що прилягає до північно-західного кута, і прямокутне приміщення із головним входом і сходами на хори. Під західною частиною є підвал. Середохрестя перекрито банею на високому циліндричному підбаннику з шоломовидним верхом. Решта компартиментів храму перекрито системою циліндричних з розпалубками і хрестовими склепіннями, апсиди – конхами, підвал – циліндричними склепіннями. Дзвіниця храму прямокутна в плані, двоярусна. У нижньому ярусі розміщено сходи, горішній з арковими отворами призначався для дзвонів.

Фасади розчленовані лопатками, на вісях завершені декоративними щипцями з нішами для розписів, декоровані поясами городків, розетками, орнаментами. Підбанник і апсиди прикрашені аркатурними фризами. На головному вході оригінальний портал у вигляді напівциркульної арки, що спирається на два стовпи у вигляді бочок, завершений високим щипцем із заломом. Площина щипця прикрашена розетками, смугою городків та трьома круглими нішами для живопису.

Пам’ятка оригінальна своєю дисиметричною композицією, загальним об’ємно-просторовим вирішенням та стилістикою, що відображає архітектурний напрям історизуючого модерну поч. XX ст.

У 1920 році архієрейське подвір’я займав чоловічий монастир. На початку 1930-их Пантелеймонівський монастир було закрито. З часу його закриття і до 1963 року богослужіння проводили в Пантелеймонівській церкві. У 1980 році церкву намагалися перебудувати під планетарій, але в 1990-му храм, архієрейський корпус та сторожку було повернено церковній громаді¹⁷.

Церква Різдва Іоанна Предтечі

В 1687 р. сумський полковник Гарасим Кондратьєв заснував в слободі Луці неподалік від Сум жіночий Іоанно-Предтеченський монастир, де в 1691 р. було побудовано однойменний дерев’яний храм. Монастир було скасовано у 1787 р. На його місці в 1837 р. на кошти родини місцевих дворян Линтварьових у стилі пізнього провінційного класицизму було побудовано нову кам’яну тридольну церкву з дзвіницею як парафіяльний храм для мешканців слободи Лука і села Баранівки. У 1907 р. до церкви було добудовано два бокових вівтаря: на честь Святої Трійці та Святого Іоанна.

Церква знаходиться на північно-східній околиці Сум, що має історичну назву слобода Лука, і є її архітектурною домінантою: її можна добре бачити від берегів р. Псел, з залізниці, з Липенського городища. Церква разом із садибним комплексом Линтварьових складає єдиний історико-культурний простір, хоча маєток відстоїть досить далеко від неї. Храм являє із себе муровану однобанну церкву з дзвіницею, територія церкви обмежена стіною з двома кованими орнаментальними воротами кінця XIX ст.

Через прибудови церква є прямокутною в плані, дев’ятидольною, чотирьохстовповою, з прямокутним вівтарем, що не виділяється ззовні, та двоярусною дзвіницею над західним притвором та чотирьохколонним портиком тосканського ордеру на західному фасаді.

Додаткові входи, кожен з яких веде в певний бокових вівтар, з обох сторін портика акцентовані трикутними фронтончиками. Дзвіниця є четвериком, що прорізаний великими арочними отворами дзвону. Четверик увінчаний циліндровим підбанником із сферичною банею і високим шпилем. Середохрестя увінчано сферичною банею на циліндровім підбаннику, що опирається на підпружні арки та широкі трапецієвидні сферичні вітрила. Усі бокові ділянки перекриті хрестовими склепіннями. Під церквою є підвал.

Храм побудовано в стилі пізнього провінційного класицизму. Зовнішній ордерний декор є досить скромним: ніші, лопатки і пілястри, руст та карнизи на модульонах. Арочні вікна центрального підбанника розміщено в неглибоких прямокутних нішах. Підбанник вінчає гладкий і блискучий фриз і карниз на модульонах. Вівтар акцентовано на східному фасаді пілястровим портиком та фронтоном.

Будівля церкви є кам’яною з червоної цегли на вапняно-пісковому розчині, всередині та ззовні крім північного і південного фасадів храм побілений. Дах і бані по дерев’яним стропилам і кругам вкриті покрівельною сталлю. Підлога з дощок. Окремі малюнки, в тому числі «Євангелісти» у вітрилах, а також іконостас датуються другою половиною ХХ століття¹⁸.

Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії

Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії представляє собою невеликий храм у готичному стилі, збудований з червоної цегли. Дах будівлі високий, повернутий торцем до вулиці. На бокових фасадах розташовані пілястри та стрільчасті вікна. Також над входом (центральним порталом костелу) міститься вікно-роза. Сам портал має цікаве архітектурне рішення і дуже схожий на портали середньовічних костьолів. На високому фронтоні розташована стрільчаста арка, на якій справа та зліва містяться по одній невеликій башті. З 1910-х рр., коли було побудовано костел, залишилися чудові різьблені двері з металічними решітками. В інтер'єрі храму можна прослідкувати лише граційні пілястри в міжвіконних простінках, бо ніяких інших архітектурних оздоблень на внутрішніх стінах будівлі немає. У 1890-ті Павло Іванович Харитоненко подарував німцям-католикам та іншим іноземцям, які працювали на його підприємствах, ділянку землі по вул. Троїцькій для спорудження католицького костелу. 1900-го р. від земства було отримано дозвіл на спорудження костелу. У 1901 р. почалося будівництво храму, проте через фінансові труднощі його було добудовано лише через десять років. Консекрував костел Могилевський вікарний єпископ Ян Ципляк, після цього храм отримав офіційний статус каплиці-філії Харківського собору Успіння Пресвятої Діви Марії. За радянської влади костел був закритий. Під час Німецько-радянської війни, коли місто захопили німці, храм на деякий час був відкритий, адже більшість окупантів були католиками. Після того як фашисти були вибиті Червоною армією з міста, костел був знову закритий. З 1945 по 1953 рр. будівлю використовували для потреб обласного краєзнавчого музею, потім колишній костел став спортивним залом Сумського педінституту, а з 1972 р. – середньої школи № 8. У травні 1994 р. костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії був повернений вірянам¹⁹.

Олег Корнієнко (Суми), краєзнавець, доброволець полку «Азов». Джерело: Пам'ятки України: історія та культура: Суми від Кондратьєвих до Харитоненків. — 2014. — № 4 (квітень). — 73 с.

1 ДАСО, ф. 65. Миколаївська церква м. Суми, оп. 1, 1 од. зб.; Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог знищених святинь / О.М. Корнієнко. – Суми: ПП «Ніконоров В.І.», 2009. – С. 311-312.
2 ДАХО, ф. 3, Покровська церква м. Суми, оп. 137, спр. 554, арк.. 1 зв., 11-12; ф. 40, оп. 110, спр. 1730, арк. 93-95; Зруйновані храми Сумщини. С. 312-314.
3 Зруйновані храми Сумщини. С. 314.
4 ДАСО, ф. 66. Різдво-Богородицька церква м. Суми, оп. 1, 3 од. зб.; Зруйновані храми Сумщини. С. 314-316.
5 Зруйновані храми Сумщини. С. 318.
6 Там само. С. 316.
7 Там само. С. 316-317.
8 Там само. С. 317-318.
9 Там само. С. 318.
10 Там само.
11 Там само.
12 ДАСО, ф. 69. Воскресенська церква м. Суми, оп. 1, 2 од. зб.; ДАСО, ф. 3343, оп. 1, спр. 160, арк. 60, 231/9; Зруйновані храми Сумщини. С. 110-115.
13 ДАСО, ф. 151. Преображенський собор м. Суми, оп. 1, 2 од. зб.; Історико-архітектурний опорний план, межі і режими використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів м. Суми. Проект. – К.: НДІ пам’яткоохоронних досліджень, 2011. – Т. 1. – С. 115-117.
14 ДАСО, ф. 70. Троїцька церква м. Суми, оп. 1, 6 од. зб.; Історико-архітектурний опорний план… С. 117-118.
15 ДАСО, ф. 71. Церква Пророка Іллі м. Суми, оп. 1, 7 од. зб.; Історико-архітектурний опорний план… С. 118-119.
16 Історико-архітектурний опорний план… С. 119-120.
17 Там само. С. 120-121.
18 Церкви Сумского района // Наши путешествия [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://our-travels.sumy.ua/ost/Goroda/Ukraine/Sumy/Sumy_sv.php#7 [19.11.2013].
19 Там само.