Інтерв’ю з Лореною Паріні, швейцарською професоркою гендерних студій, активісткою ЛГБТ і феміністкою
Рівність чоловіків та жінок, активізм, фемінізм, ЛГБТ, гендерні дослідження, соціальна рівність, права меншин: усі ці питання зараз активно обговорюються в українському суспільстві, особливо в останні два роки, після подій на Майдані. Якщо в Україні жінки і далі відсутні в політиці, і гендерні дослідження все ще на початковій стадії, яка ситуація з правами жінок і гендерними дослідженнями в Швейцарії? Швейцарія відома як країна контрастів: з одного боку, це країна рівних можливостей з гендерними квотами, з другого – це одна з останніх країн Європи, чи вірніше це був один з кантонів Швейцарії, де врешті дозволено жінкам брати участь в виборах1. Яким чином Швейцарія може служити прикладом для українських жінок? Як триває боротьба за права жінок в Швейцарії?
Це прекрасна нагода для розмови з Лореною Паріні (Lorena Parini), швейцарською соціологинею і фахівцем в області гендерних досліджень, професоркою Женевського Університету, феміністкою і активісткою ЛГБТ. Ця розмова з професоркою не лише про гендерні дослідження в Університеті, але і про її роботу і публікації, її бачення гендерних досліджень в Швейцарії, науково-дослідницькі проекти, її активізм, проблему ЛГБТ, а також про політичну кризу в Швейцарії.
Лорена Паріні (Lorena Parini) є фахівцем і професоркою в області гендерних досліджень в Женевському Університеті. Хоча вона отримала докторський ступінь в галузі політології та згодом почала цікавитися гендерними дослідженнями і соціологією,соціальними відносинами та сексуальною ідентичністю. Вона координує Вищу школу з гендерних студій, є президентом Асоціації гендерних студій, членкинею журі Університетського конкурсу за кращу роботу з гендерних досліджень і провадить багато інших дослідницьких проектів. Вона - постійна авторка в часописі Нові питання фемінізму (Nouvelle Questions Féministes) і опублікувала останніми часами такі праці: Жінки і чоловіки в Парламенті Женевського кантону і в муніципальній ради міста Женеви протягом 1961-2007 років (Femmes et hommes au Grand Conseil genevois et au Conseil municipal de la Ville de Genéve 1961-2007), Гендерна система : поняття і теорія (Le systéme de genre : introduction aux concepts et théories)2.
Наталія Борис: Доброго дня Лорено, це приємна нагода взяти у вас інтерв'ю і поговорити з вами. У мене є багато питань і вони дуже різноманітні. Перш за все, я хотіла би знати, звідки прийшла ця пристрасть до гендерних питань? Ви дослідниця, що спершу цікавилась політичною наукою, а саме швейцарською політикою?
Лорена Паріні: Це сталося практично випадково що я почала цікавитися гендерними дослідженнями: секція гендерних студій була створена в Женевському Університеті в 1998 році на факультеті економіки і соціальних наук; мені запропонували там викладати, незважаючи на те, що я не мала досвіду. Довелося зануритися в літературу. Це було нелегко, але я не шкодую – ця зміна напрямку мені принесла велике інтелектуальне задоволення і почуття професійного вдосконалення. Більше того, це дозволило мені краще зрозуміти стосунки між жінками та чоловіками.
Н. Б.:Розкажіть трохи про те як був створений окремий факультет гендерних студій у Женевському Університеті. Коли він був створений? Стільки студентів і викладачів там працює і вчиться? Якщо порівняти з іншими країнами, Женевський Університет в області гендерних досліджень є на передовій чи «пасе задніх»?
Л.П. : Створення Інституту гендерних досліджень відбувалося ані важко, ані легко. Ми почали працювати над тим проектом вже в 1995 році, але головний поштовх прийшов в 2002/2003 роках з боку ректорату, що визначив реалізацію потужніших гендерних досліджень на інституційному рівні, і саме на факультеті SES (Факультет соціології і економіки)3. Тобто без поштовху «згори» це було би дуже важко. Найважливішим стимулом стало прийняття трьох фахівців в області гендерних досліджень в 2005 році, а саме професорки Маргарет Маруані (Margaret Maruani), Дельфін Гарде (Delphine Gardey) і Марілін Лібер (Maryléne Lieber). Всі француженки. Разом зі мною, нас стало четверо, і це було «кістяком», що і дозволило нам організувати роботу інституту.
Інститут гендерних досліджень на факультеті соціології і економіки в Женевському Університеті пропонує різні програми навчання, а саме програму Бакалавра, Магістратури, Аспірантури і заочної освіти. На Бакалаврській і Магістерській програмі Інститут пропонує великий вибір лекцій і семінарів на різних факультетах4. На факультеті щороку йде набір на 15 місць на Магістерську програму по гендерним студіям, що є безкоштовною програмою. Якщо порівняти з престижними факультетами, тобто економічним і політичним, то нас мало, але це маленький і дуже динамічний факультет який дякуючи своєму персоналу проводить лекції, наукові програми, конференції, літні школи. Я думаю що напевне один з самий найактивніших факультетів в Університеті, і ми тим дуже пишаємся.
На факультеті також діє Інститут гендерних досліджень, що має за мету об’єднати і розвинути дослідження з гендерних питань в Університеті, але також і на державному швейцарському рівні приймаючи участь в проекті Вища школа Швейцарії з гендерних досліджень і в проекті «Гендерні швейцарські дослідження (Gender Studies Schweiz). Можно сказати що в Швейцарії є два великих центри гендерних досліджень: Женева і Базель.
Н.Б.: Якими темами і дослідженнями цікавляться дослідники інституту? Якими є наукові інтереси студентів? Чи ви співпрацюєте з іншими факультетами та кафедрами над науково-дослідницькими проектами?
Л.П.: Інститут гендерних досліджень зараз працює над такими дослідницькими темами: «Нереалізоване бажання : досвід і лікування жіночої сексуальності: медико-соціальна проблема « (2013-2016 роки), «Китайська медична практика в Європі: її прийняття в Швейцарії в порівняльній перспективі в французькому та італійському медичному контексті» (2013-2016), «Поява суспільної проблеми насильства над жінками в Швейцарії (1970-2012) (2014-2016), «Аналіз дискримінації на робочому місці через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність (2013 -2015)», «Наукові та академічні кар’єри жінок та чоловіків : порівняльний аналіз», та інші5.
Я керую проектом «Аналіз дискримінації на робочому місці через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність (2013 -2016)» у співпраці з Женевською Асоціацією ЛГБТ6, про який я більше розкажу пізніше.
Наш інститут є досить динамічним, пропонує також цікаві лекції та семінари, що охоплюють різні теми. Наприклад минулого року у нас були Джуді Вайсцман (Judy Wajcman), Лоренс Аллард (Laurence Allard), Сара Тосчеді (Sara Tocchetti) на конференції про Технофемінізм (Technofeminism Hic & Nunc); 8 жовтня 2015 року відбулася конференція з Аліс Дебош (Alice Debauche) і Веронік Ле Гоазью (V?ronique Le Goaziou ) «Зробити невидиме видимим. Зґвалтування і сексуальне насильство»7.
Серед останніх публікацій я можу відзначити внесок Дельфін Гарде (Delphine Gardey), що опублікувала в 2015 році «Гендер, тіло і біомедицина в 20 столітті», чи Маргарет Маруані (Margaret Maruani ) Праця і гендер в світі8.
Як ви вже помітили, інтереси дослідників наскільки різноманітні, що важко означити тенденції, але це в основному такі основні теми: тема ЛГБТ і сексуальності (я веду це дослідження), Дельфін Гарде цікавиться гендером, тілом і біомедициною, і також тема гендеру і праці. Наш інститут цікавиться також питанням сексуальної і гендерної дискримінації. Якщо наша увага зосереджена на Швейцарії в пріоритетному порядку, тому що багато чого не було досліджено, ми не забуваємо інші країни, такі як Китай, Румунія, Франція зокрема.
Наші студенти також цікавляться різними темами, я би сказала, ставлять перед собою ширші теми. Наприклад послідні магістерські роботи були на такі теми: «Солідарність жінок: процес виникнення і консолідації дій по боротьбі з побутовим насильством в Женеві», «Домашнє насильство і як воно сприймається з боку держави», «Гендерна сегрегація для людей в інвалідних візках», і інші. Як ви бачите, студенти пропонують проблеми, що їх цікавлять і які виникають в їхньому середовищі, тобто перебуваючи у Женеві, а це зараз проблеми насильства і дискримінації9.
В основному це роботи з соціології, але є кілька робіт і з історії. Минулого року одна українська студентка писала роботу на тему журналу «Радянська жінка», і швейцарська студентка, яка написала роботу з історії доступу швейцарських жінок до виконання пасторських послуг в протестантській церкві.
Н.Б.:Як ви вважаєте, Швейцарія йде попереду чи пасе задніх в гендерних дослідженнях? Які є особливості швейцарських досліджень на гендерну тематику? І чи існує різниця в гендерних дослідженнях в Швейцарії і у Франції?
Л.П.:Це складне питання, тому що Швейцарія маленька, і я не знаю чи є доцільне порівняння з набагато більшими країнами, такими як Франція. Але ми пишаємося тим, що ми в Женеві створили першу франкомовну Магістерську програму в області гендерних досліджень в 2006 році, і поки що ми тримаємо першість у цьому питанні. Що стосується досліджень, то це залежить від коштів, що виділяються різними установами і, власне, для певних дослідників і дослідниць, у цьому сенсі Швейцарія не дає достатніх коштів на гендерні дослідження.
Н.Б.: Нова магістерська програма в області гендерних досліджень була заснована в 2006 році. Розкажіть нам трішки про цю програму, чому саме в Женеві? Які були цілі цієї програми? Які семінари пропонує факультет і які є можливості для студентів?
Л.П.: Наша магістерська програма в області гендерних досліджень є міждисциплінарною програмою, який дозволяє студентам вибирати курси на інших факультетах. Тим не менше, деякі курси є обов’язкові, такі як: Ринок праці і гендер в Європі, Проблеми гендерних досліджень : сексуальність і політика, Гендерна рівність : історія ідей, Гендер і історія в 19-20 столітті, Географія і гендер: простір, мережі, територія, Гендер в антропології, Гендер в соціології, Методологія і гендер та інші.
А серед семінарів на вибір, я можу зазначити такі опції: Гендер в процесі: робота, технології в 19-20 столітті; Гендер, навчання і праця; Гендер, тіло і наука; Постколоніалізм та гендер, та інші.
Крім Магістерської програми, ми пропонуємо також Диплом заочної освіти з гендерних студій. Ця програма «Жіночі і чоловічі соціально-культурні аспекти» спрямована та тих, що вже натрапляли на питання дискримінації за ознакою статі у своїй професійній чи політичній практиці, а також для тих, хто просто зацікавлений гендерними питаннями і рівністю. Ця програма є міждисциплінарною і була розроблена для певних цілей, а саме дати нагоду для розуміння механізмів соціальної гендерної дискримінації та стереотипів, а також механізмів її відтворення10.
Н.Б. Школа для докторантури з гендеру (CUSO), що почалась в 2012 році має успіх. Які останні тенденції в гендерних дослідженнях?
Л.П.: CUSO, це докторська програма, щонадає можливість молодим дослідникам з гендерних студій писати докторську роботу і далі вдосконалюватись. У цьому плані Женевський Університет є лідером і одним з перших Університетів в Швейцарії, що започаткував цю програму.
Інститут гендерних досліджень Женевського Університету бере активну участь в Докторській програмі CUSO, що надає місце для обміну досвіду і наукових дебатів з гендерних сюжетів. Ця програма об'єднує п'ять швейцарських інститутів: Інститут міжнародних досліджень і розвитку при Женевському Університеті (IHEID), Женевський, Фрібурзький, Лозанський і Невшательський університети в рамках проекту міжвузівського співробітництва, що фінансується Швейцарською Асоціацією конференцій (CUS). Насправді це виглядає так, кілька разів на рік організовуються дні і конференції дослідників з гендерної тематики, де науковці можуть обмінятися досвідом, познайомитися, послухати зауваження по їхнім роботам. У цьому році наприклад будуть такі конференції:7 і 8-го квітня «Гра і гендер», 21-22 квітня «Critical Frame Analysis» , 6-7-го жовтня «Вступдо гендерних досліджень», 10-11 листопада «Гендер, молодь, маскулінність та іслам: останні події».
Щодо докторських робіт на факультеті, то я можу назвати декілька тем : «Жінки і чоловіки в сфері послуг, які шляхи розвитку кар’єри для чоловіків в області охорони здоров’я і соціальних послуг?», «Концептуалізація і кадрування насильства по відношенню до жінок: аналіз проблеми в рамках системи ООН», «Насильство щодо жінок в Швейцарії (1970-2012)», « Соціальні вирази групи квір в Франції на прикладі ФЕМ : гендерна практика», «Порівняльна історія пологів без болю: Франція-Швейцарія, 1940-1980»11.
Н.Б.: На факультеті є більше соціологів ніж істориків. Як це Ви можете пояснити?
Л.П.: Дельфін Гарде, директор нашого інституту, є відомою французькою історикинею і соціологинею, в основному це вона, що провадить дослідженняв галузі історії. Як я вже згадувала, вона керувала студіями української студентки щодо журналу «Радянська жінка» і швейцарської студентки щодо дослідження історії доступу швейцарських жінок до виконання пасторських служб у протестантській церкві. Але в основному до нас приходять студенти з соціології, тим більше, що ми інституційно на одному факультеті і пропонуємо семінари, що вони можуть відвідувати без обмежень. Я гадаю, що історики є більш консервативними до гендерного підходу і досить обережно ставляться до гендерних студій.
Н.Б.: Швейцарія відома своїми контрастами щодо прав жінок: з одного боку, один з її кантонів, Аппенцелль Іннерроден був останнім, що надав жінкам право голосу на виборах у Європі, з другого боку, європейські жінки були одними з перших, що могли навчатися в європейських Університетах уже наприкінці 19 століття. Досить недавно Женевський Університет запровадив квоти для жінок у сфері зайнятості в університеті. Так якою є Швейцарія: консервативною чи новаторською, коли йдеться про права жінок?
Л.П.:Цей приклад про кантон Аппенцелль Іннерроден наявно показує, як функціонує складна федеративна держава, де кантони мають більше прав, а федеральний уряд менше. Це також показує, як пряма демократія іноді може гальмувати прогрес (щодо виборчого права для жінок) чи навпаки просувати певні ініціативи наперед. З точки зору університету йдеться не про програму квот, а про програму кар’єрного зростання жінок в Університеті, у цій програмі вказаний певний бажаний процент зайнятих в університеті жінок, що хотілося би досягнути для певного гендерного балансу. Адже не секрет що навіть в Швейцарії вищі посади займають чоловіки, між тим і в Університеті. Я вважаю, що Швейцарія є типовою середньостатистичною країною з точки зору законодавчих ініціатив спрямованих на жінок в Європі. ЇЇ законодавство не дуже відрізняється від європейського. Головна швейцарська проблема, і не тільки швейцарська, але і європейська, полягає в конкретній реалізації законів, що вимагають певних ресурсів і деколи бажання адміністративного ресурсу щоби просувати певні закони. По-всякому: без фемінізму всі ці законодавчі проекти просуваються з швидкістю черепахи.
Н.Б.: Як ви вважаєте, ці квоти кар’єрного росту в Женевському Університеті є хорошою річчю? 12
Л.П.: Як я вже і згадувала, це не справжні квоти, а програма для жінок, що прагнуть академічної кар'єри. Конкуренція дуже сильна в університеті, і я можу вам сказати, що успішні жінки повинні робити набагато більше щоби досягнути успіху, і іноді більше, ніж чоловіки. Тому це добра річ.
Н.Б.: В Україні жінки практично відсутні в політиці, в той час як Швейцарії було кілька президентів -жінок. Чи є число жінок в політиці важливим показником прав жінок в країні?
Л.П.: Очевидно, що без жінок в політиці, проблеми, що стосуються жіночих проблем, часто забуваються і не обговорюються. Присутність жінок в політиці дуже важлива, навіть якщо треба визнати що є різні класи і категорії жінок в Швейцарії. Досвід показує що в Швейцарії і в інших країнах депутати від різних партій можуть об’єднуватися щоб захистити права жінок. Звичайно, наївно думати що наявність жінок в парламенті вирішує всі проблеми, але це лише частинка великої програми, яка охоплює всі сфери суспільства.
Н.Б.: Деякі питання про Україну. Що ви знаєте про цю країну? Якою була Ваша перша «зустріч» з нею? Що відомо про Україну в Швейцарії?
Л.П.: Я, на жаль, дуже мало знаю про Україну. Я слідкувала за подіями на Майдані за новинами, а потім про війну на кордоні з Росією. Перед тими подіями, я знала про «Фемен». У мене також була нагода зустрітися з українською активісткою ЛГБТ Оленою Шевченко, ми провели зустріч з женевською громадою ЛГБТ і це було дуже цікаво. Як ви розумієте, ми в Швейцарії дуже залежимо від інформації, яку нам подають медіа, і тому в Швейцарії досить погано інформовані про вашу країну, про її складну історію і все те, що відбувається у вас.
Н.Б.: Незважаючи на двадцять п’ять років незалежності і Майдан, фемінізм досить непопулярний в Україні з різних причин. А як з фемінізмом в Швейцарії? Швейцарія, Україна і Європа в цілому потребують фемінізму?
Л.П.: У Європі та у Швейцарії було дуже стрімке зростання фемінізму у 70-х роках, а потім він «спав» з точки зору громадського руху, перейшовши в інституційну фазу зі створенням відомств з гендерної рівності в різних кантонах Швейцарії. Однак роботи ще багато в Швейцарії, особливо коли йдеться про родинне насильство, доступ до освіти, до праці і до політики. Я вважаю що це дуже важливо що жінки були присутні на Майдані під час сутичок, тому що хто як не ми жіноцтво будемо піднімати питання жінок? Ніхто це не буде за нас робити. Тим більше консервативні сили все ще дуже сильні навіть в прогресивних партіях. Саме ми, жінки повинні ставити питання фемінізму і наших проблем в політиці і в суспільстві в загальному плані, навіть якщо це не легко і навіть коли немає позитивної відповіді.
Н.Б.: Ви також є членом Женевської федерації асоціацій ЛГБТ і асоціації Lestime. Розкажіть нам про вашу боротьбу за ЛГБТ-спільноту в Швейцарії. За що ведеться боротьба в Швейцарії? Які проблеми існують для ЛГБТ-спільноти в франкомовній Швейцарії?
Л.П.: Так, я є віце-президентом Женевської федерації асоціацій ЛГБТ і асоціації Lestime. По суті, ми ведемо роботу з програми профілактики проти гомофобії і трансфобії (в школах наприклад) і прав ЛГБТ (шлюб, усиновлення або батьківство в цілому). Ми також боремся за те, щоби акти гомофобії і трансфобії каралися кримінальним кодексом на такому рівні як расизм і антисемітизм. Навіть якщо багато чого змінилося в кращий бік, ще багато чого належить зробити, і наші асоціації існують для того, щоби ЛГБТ люди могли приходити зі своїми проблемами, створити безпечний простір для них, політично боротися за їх права.
Н.Б.: Одним з останніх проектів ЛГБТ був проект «Бути ЛГБТ в середовищі» 13, були опубліковані результати дослідження, проведеного серед 1097 людей в Швейцарії. Розкажіть коротко про результати, чи можемо ми можемо говорити про поліпшення становища ЛГБТ-спільноти в Швейцарії? Зіткнувшись із зростанням націоналізму і радикалізму в Швейцарії, ми можемо очікувати «повертання назад» чи занепаду демократії, прав людини і толерантності в Швейцарії?
Л.П.: Дослідження виявило, що гомосексуали і трансгендери досі страждають від певних форм дискримінації у сфері праці, особливо від утисків, сексизму і сексуальних домагань. В нашому арсеналі є статистичні дані, і таким чином ми можемо давати на бізнес і на політичні партії для поліпшення ситуації. Радикалізація і повернення назад є завжди можливими під час криз, але я думаю, що досягнення були наскільки важливими, що повернення ніколи не буде повним до початкової точки.
Н.Б.: Східна Європа є новим полем битви на рахунок прав ЛГБТ. Європейський союз часто вимагає від нових членів ЄС законодавства, що включає дотримання прав ЛГБТ в національному законодавстві. На ваш погляд, чи повинен ЄС вимагати таке законодавство? Швейцарія, яка не є членом ЄС, була під таким же тиском?
Л.П.: Я з деякою бентежністю спостерігаю за тим, як питання ЛГБТ стали новою «залізною завісою» в Європі. Я звичайно за права ЛГБТ, але це вимога ЄС викликає напевне більшу загрозу самій спільноті ЛГБТ, що може ще більше від того страждати. Тому я дещо обачно підходжу до цього питання і переживаю за спільноту ЛГБТ в Україні. Якщо говорити про Швейцарію, то вона є частиною Європи, але не є членом ЄС, хоча швейцарське законодавство є практично ідентичне європейському. Часто європейські інституції вказують Швейцарії на те, що ситуація з правами ЛГБТ не є на рівні європейського права, і Швейцарія, яка по суті рівняє своє право з європейським, змінює ситуацію. Тобто тиск зі сторони ЄС існує, але це не є обов’язковим для Швейцарії.
Н.Б.: Останнім часом ви вели жваві дискусії в Женевському з деякими женевськими депутатами напередодні федеральних виборів з низки питань пов'язаних з ЛГБТ, наприклад «Політика ЛГБТ в Швейцарії: куди прямує країна?»14. Я спостерігала за цими дебатами, і в порівнянні з українськими політиками, швейцарські депутати в парламент здавалися досить відкритими до питань ЛГБТ. З другого боку, це були в основному політики з соціалістичних партій, традиційні і консервативні партії на ці дебати не прийшли. Чи є швейцарські політики відкритими до обговорення ЛГБТ питань? Які їх обіцянки на рахунок ЛГБТ?
Л.П.: Я думаю, що багато депутатів досить відкриті для обговорення проблем ЛГБТ, але опір просуванню питань по дискримінації ЛГБТ проводиться підпільно, а не відкрито. Тобто часто адміністратори чи депутати просто «забувають» про ініціативи чи закони, залишаючи документи десь в шухляді, доки вони не покриються пилюкою, або ж чинять пасивний опір. Правда також те, що ліві і зелені партії є історичними союзниками ЛГБТ спільноти і жінок.
Н.Б.:Сімонетта Соммаруга (Simonetta Sommaruga), жінка-президент Швейцарії недавно взяла участь в засіданні Генеральної Асамблеї ООН, щоби обговорити зусилля Швейцарії з точки зору рівності між жінками та чоловіками 15. Але склалося враження, що дискусія велася в основному про рівну оплату праці, а також про нещодавній закон, що вимагає від підприємств, в яких не менше 50 працівників, проводити кожних 4 роки аналіз заробітної плати під наглядом фахівців 16 . В порівнянні з іншими країнами, де рівність проходить через квоти в політиці, в Швейцарії, боротьба за рівність ведеться на рівні заробітної плати. Як ви це можете пояснити?
Л.П.: Швейцарія є невеликою багатою країною, яка багато інвестує у навчання і у висококваліфіковану робочу силу. Наша країна не має багато природніх ресурсів, і тому інтелект і висококваліфікована робоча сила і є нашим основним багатством. Це дуже важливо для Швейцарії, і тому боротьба за рівність в заробітній платі є головною темою також, подекуди важливішою ніж рівність в політиці наприклад. Хоча традиційно швейцарці не люблять, коли держава втручається в економіку і в суспільство. Тобто потрібно знайти компроміси між політикою і права жінок.
Н.Б.: Як на рахунок одностатевих шлюбів в Швейцарії?
Л.П.: На даний момент це питання не стоїть на порядку денному парламенту, але воно неминуче повернеться для обговорення рано чи пізно.
Н.Б.: Над чим ви зараз працюєте в даний момент? Якщо би у вас був час, над якою темою ви би працювали?
Л.П.:Я хочу зараз зосередитися на ЛГБТ питанні, а саме ЛГБТ в робочому просторі і проблема старіння для ЛГБТ, а також їх самотності. Також мене цікавлять питання, що стосуються контролю над тілом і сексуальності.
1. Рух за надання виборчих прав швейцарським жінкам, що вперше досяг успіху у франкомовних кантонах наприкінці 1950-х років, дістався своєї головної мети лише в 1971 році, коли жінки отримали право голосувати і бути обраними на федеральних виборах. Однак у низці кантонів жінкам ще тривалий час перешкоджали в реалізації їхніх виборчих прав на місцевих виборах. У 1991 році в німецькомовному напівкантоні Аппенцелль-Іннерроден,останній території Швейцарії, що протидіяла емансипації жінок, вони здобули право брати участь у щорічних зборах виборців.
2.Про Лорену Паріні (французькою)
https://www.unige.ch/etudes-genre/equipe-1/parini/curriculumvitae/
3. SES (Faculté des sciences économiques et sociales)
4.http://www.unige.ch/etudes-genre/presentation/
5.
6.
http://www.unige.ch/etudes-genre/institut/programmederecherches/discriminationlgbt/
7.
https://www.unige.ch/etudes-genre/files/8514/4533/5460/A5_conf_etudes_genre_081015.pdf
8.http://www.unige.ch/etudes-genre/institut/recentes-parutions/
9. http://www.unige.ch/etudes-genre/formation/master/memoiresmaster/
10.
http://www.unige.ch/etudes-genre/formation/certificatformationcontinue/
11.
12.http://www.letemps.ch/Page/Uuid/5db9c3c6-7bb6-11e4-a4b4-65a0dc79857a
13.http://www.reiso.org/spip.php?breve2616
14.
http://www.lestime.ch/agenda/2015/09/30/elections-federales-debat-politiques-lgbt-suisse/
15.
16.