FacebookMySpaceTwitterDiggDeliciousGoogle BookmarksTechnoratiLinkedin

Андреа ПЕТО: «Без критичного та порівняльного вивчення минулого йти в демократичне майбутнє є неможливим»; про Угорщину, феміністську кримінальну фантастику, бандитів памяті, гендерні студії, Україну та Майдан

2016 01 15 peto1

Наталія Борис: Йо напот ківанок кедвеш Андреа (привітання угорською). Це несподівана і приємна можливість поговорити з Вами про ваші дослідження, про ваші книги, ЦЄУ, Угорщину, гендерні дослідження, Україну та багато інших тем. Проте, перше питання, яке традиційно я задаю, це яке було ваше перше знайомство з Україною та її науковою спільнотою? Коли і де ви були в перший раз в Україні? Які були ваші враження?

Андреа Пето: Це я дякую за таку можливість. Моя співпраця з Україною має довгу історію і цікаве майбутнє. Мій перший візит був до Києва та до Донецька 1994 року, коли я проводила інтерв'ю для науковців та студентів, що подавали заявки в ЦЄУ, і відтоді я постійна подорожувала щоби проводити співбесіди. Так як я володію російською, це мені дуже допомагало, адже тоді російська була мовою lingua franca в Україні. У період з 2000 по 2004 рік я працювала як консультантка проекту усної історії, що проходив під егідою Open Society Institute, Програми Жіночих Асоціацій (Будапешт і Нью-Йорк). Мені дуже подобалось координувати наукові дослідження та підготовляти публікації з усної історії. У ході цього проекту я зустріла кількох вчених та активісток з України. Мене також запросили виступити з доповіддю «Жінки в національній історії» на 7-й літній гендерній школі в Форосі в 2004 році. Після того, я деякий час не бувала в Україні і повернулася туди тільки в листопаді 2012 року прочитати лекцію в УКУ (Український Католицький Університет, Львів). Я також зовсім недавно брала участь в презентації книги «Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства» в квітні 2015 року з доповіддю про гендерний досвід Другої світової війни в Угорщині: жінки як жертви та учасниці злочинів, яка була організована Фондом ім. Гайнріха Бьолля в Україні1. Це була також моя перша публікація українською мовою. Я теж працювала з рамках освітнього проекту про Голокост в Києві, організованим USC Shoah Foundation2 і Фондацією Ренесанс(the Renaissance Foundation) в травні-червні 2015 року. Для мене це був захопливий досвід зустрітися з українськими викладачами та вчителями, які будуть викладати про Голокост.

2016 01 15 peto3

 

Наталія Борис: Зарубіжна преса часто не могла зрозуміти чим самим був Майдан, це була Революція Гідності, як це твердить Україна, чи рухом спротиву? Як Майдан був сприйнятий в Угорщині, в ЦЄУ і особисто Вами?

Андреа Пето: У ЦЄУ було кілька бурхливих дебатів і конференцій на цю тему. Що залишається невизнаним і не обговореним, на мою думку, це участь жінок в протесті, жінок, що активно брали участь в Майдані, як я про це дізналася від моїх колег, друзів та колишніх студентів з України. Жінки не тільки піклуватися про поранених, вони також заснували Феміністський університет та дебати на Майдані, але засоби масової інформації показували в основному жінок як допоміжну робочу силу. Юлія Тимошенко, що була прем’єр-міністром, на мою думку, не отримала скільки уваги від ЗМІ як жінка –політик. До речі, одна з моїх студенток писала магістерську роботу про неї в призмі гендерної політики.

На рахунок Угорщини, то антикомуністичні партії радісно коментували Майдан, тоді як прогресивні кола мали більш невизначену позицію. Угорський уряд був більше стурбований долею угорської меншини на Закарпатті, а також першими рішеннями нової української влади, яка обмежила мовні права цієї громади. Проте прогресивні ЗМІ часто підкреслювали проєвропейську позицію Майдану.

Наталія Борис: Як угорська преса відображала Майдан? Наприклад, французька преса була в значній мірі більш русофільська і анти-країнська, в той час як швейцарська симпатизувала українцям. Чи ви вважаєте що угорська преса об’єктивно відображає події за кордоном?

 Андреа Пето: Угорська преса є дуже складною і багатошаровою, хоча уряд контролює основні ЗМІ. Цікаві і критичні статті, які не є пов'язані «основними» подіями в Угорщині, як правило, публікуються в блогах та в інтернет-виданнях. Але я також слідкую за урядовими медіа, особливо коли йдеться про права і життя угорської меншини в Україні, так як по тому, як держава відноситься до своїх меншин, і є показником демократії.

Наталія Борис: Під час Майдану, іноземна преса ретельно шукала «фашистів» і детально слідкувала за ультраправими партіями, такими як «Свобода» чи Правий Сектор. Дехто з учених стверджують, що ультраправі є частиною «нормального демократичного» процесу», у той час як західні вчені, в основному французькі та німецькі, жахаються від «українських фашистів». Це відродження націоналізму є типовим явищем Східної Європи? Чи може націоналізм зникнути в один прекрасний день? Як Ви дивитесь на ситуацію в Україні та Центральній Європі в цілому з відродженим націоналізмом і патріотизмом?

 Андреа Пето: Коли панівні історичні дискурси зазнають невдачі, як це трапилося після 1989 року в Східній Європі, тоді починається боротьба між різними культурами пам'яті. Трагічна спадщина європейського фашизму виявилися в тих країнах, де раніше анти-фашистська рамка була панівною. Це і досі являється загадкою для тих, хто не визнає вплив сімейних історій і різних субкультур (до речі, що було однією з причин, чому ми організували проект по усній історії в ЦЄУ: для перекриття культур пам'яті за допомогою особистих історій). У Центральній Європі після краху комунізму йдеться про третю хвилю ультраправих партій з традиційними антисемітськими і антициганськими настроями. Криза біженців також стала приводом для ультраправих партій щоб створити нову фігуру-ворога: мусульманського іммігранта. Питання про співпрацю з нацистською Німеччиною під час Другої світової дальше залишається спірним питанням у новостворених демократіях, і Україна не є винятком, вона також дивиться на сусідів як ті трактують цю пам’ять. Ці дебати навколо співпраці українців з нацистською Німеччиною, як ми сподіваємося, будуть розвиватися в напрямку критичного розуміння минулого.

Наталія Борис: Нещодавно було пару великих маніфестацій в Будапешті. Чи можуть ці маніфестації перерости в Угорський Майдан? Чи може таке статися?

Андреа Пето: У моїй статті, написаній разом з Золтаном Вашалі (Zoltan Vasali)3 я дала оцінку процесам та перспективам подібних рухів в Угорщині. Ми з Золтаном дійшли до висновку, що більшість проблемних законів, які можуть спровокувати широкий рух протесту, приймаються і провокуються урядом. Є декілька тем, які могли би спровокувати широкий громадський протест, такі як бідність і корупція. У той час як бідність, як мобілізаційний чинник, потребує ширшої солідарності у суспільстві, питання корупції має бути сформульоване на зрозумілій мові для мобілізації ширшого протесту. І, наскільки я розумію, ні одна із цих тем насьогодні не може мобілізувати ширшу аудиторію для протестів.

Наталія Борис: З кризою біженців Угорщина опинилась в центрі європейських новин. Ні Угорщина, ні Словаччина, ні Польща, якщо згадати тільки їх, не хочуть приймати біженців. Європа відкрила для себе шовіністичні, націоналістичні та егоїстичні країни Вишеградської групи. Як Ви можете пояснити таке ставлення до біженців?

 Андреа Пето: За даними Євростату Євросоюзу останнього часу існує серйозна різниця в основних цінностях в «постсоціалістичній» Європі у порівнянні зі «Старою Європою». Ми повинні радше поставити таке питання: а що сталося, або чого не сталося в останнє десятиліття, в цих країнах. Називаючи ці країни «відсталими» та іншування зі сторони Євросоюзу тільки посилили анти-європейські настрої. Тим більше, що не так легко ідентифікувати себе з європейськими технократами та їхньою сухою бюрократичною мовою в період, коли емоції та страх стають вирішальними. Глобальна економічна криза призвела до послаблення позицій середнього та нижньо-середнього класу в усьому світі, особливо якщо це поєднати зі слабкими демократичними інституційними структурами, коли місцева влада реагує на зміни в світі короткотерміновими рішеннями, у той час як, ці проблеми можуть тільки бути вирішені на глобальному рівні. Тим не менше, я хотіла би звернути увагу на роботу громадського сектору, який взяв на себе клопіт щодо вирішення цих проблем, в той час як уряди не спроможні з ними справитися. Влітку і восени 2015 року неприбуткові організації та активісти зробили все що могли щоби допомогти біженцям. Говорячи тільки про угорську ксенофобію, ми робимо громадські ініціативи невидимими, що є несправедливим щодо них4.

2016 01 15 peto2

Наталія Борис: В Україні фемінізм все ще залишається табу, за винятком небагатьох активісток. Яка є ситуація з фемінізмом в Угорщині зараз?

Андреа Пето: Фемінізм прибув з «неправильним прохідним паспортом» в Східну Європу, як гарно про це сказала Їріна Смейкалова (Jirina Smejkalova). Традиційний анти-фемінізм як реакція на емансипацію жінок, яка почалась в 19 столітті, злилась з  лівим анти-лібералізмом і поєднала емансипацію жінок і традиції рівності тільки з лібералізмом. Цей підхід ігнорує католицький фемінізм та емансипаційний потенціал прогресивної політики. Щоправда, в останні роки існує новий тип анти-феміністського дискурсу в Угорщині і в Європі, що суперечить лібералізму і правам людини прагнучи створити альтернативу в неолібералізмі. Цей новий дискурс суперечить основним цінностям Просвітництва, тобто рівності, волі і братерству, відкрито виступаючи з гендерною ієрархією. Дебати про гендерну рівність все ще по суті не починались в Угорщині, тобто йдеться про соціалізовану боротьбу по Грамші (Gramsci), де концептуалізація гендерної рівності буде одним із найважливіших чинників5.

Наталія Борис: У новому уряді Орбана немає жодної жінки, а ще був скандал з сексистськими коментарями відомого співака Акоса Ковача. Від них не відстає і Ласло Kover (Laszlo Kover), спікер парламенту, зі своїми думками на рахунок ролі жінки в суспільстві. Що відбувається з гендерною рівністю в угорській політиці, а також в суспільстві?

 Андреа Пето: У останнє десятиліття кількість жінок у політиці в Угорщині практично не змінилася особливо в порівнянні з сусідніми країнами, які пішли далеко вперед. У Польщі є 35% квота на участь жінок в політиці, і на останніх виборах три жінки висувалися як кандидати на посаду прем'єр-міністра. Угорщина явно відстала, а це дякуючи ідеології «сімейності», яка переважає з 1990 року, де ставиться акцент на родині, а не на жінках. Мало того, розрив в платні, так звана «скляна стеля», «скляні стіни», насильство в сім'ї, бідність, жінки дуже страждають від цих чинників, а політичні партії не можуть (не хочуть?) сформулювати ці проблеми. Політичні партії чи рухи, що будуть в змозі сформулювати ці проблеми в доступній і популярній мові матимуть безумовно шанс проти консервативно-християнських партій. Громадський сектор також потребує змін і змінити своє бачення: як так вийшло, що одні й ті самі суспільні організації, котрі почали працювати в 90-х роках, не бачать що їхня аудиторія постійно зменшується, як і рухи протесту. В той час протесні рухи не піднімають гендерні питання і проблеми.

Наталія Борис: Поговорімо про ваші науково-дослідницькі проекти та інтереси. Чому саме історія? І чому саме гендерна та усна історія? Який ваш головний науковий інтерес? На яку тему ви працюєте зараз?

 Андреа Пето: Я завжди хотіла бути істориком, і я завжди хотіла писати ЦІКАВУ історію. Це, ймовірно, одна з причин, що я пишу також кримінальні детективи під псевдонімом і один з моїх найпопулярніших семінарів був про «письменників-злочинців: феміністська кримінальна фантастика, як наукове дослідження та інноваційна творча діяльність». Я зараз працюю над книгою про Угорську Нацистську партію «Схрещені стріли», як їх судили після Другої світової війни і яка пам'ять існує сьогодні про них. Мета цієї книги полягає в тому, щоби дослідити чому саме ми повинні їх пам’ятати, за що їх судили і чому про них забули. Я сподіваюсь, що ця праця сприятиме переоцінці участі Угорщини в Другій світовій війні і військових злочинів.

2016 01 15 peto4

 

Наталія Борис: Якими є останні тенденції гендерного факультету ЦЄУ? В яких темах студенти та аспіранти зацікавлені? Чи можемо ми говорити про «модні» тенденції в гендерній історії? Які європейські тенденції в історіографії ви вважаєте перспективними і цікавими?

 Андреа Пето: Гендерний факультет ЦЄУ є одним з найбільших інститутів гендерних досліджень в Європі. Так як гендерні дослідження є міждисциплінарними, то і факультет має міждисциплінарний характер. У нас є студенти з усього світу з дуже цікавими та інноваційними темами. Історія жіночих рухів є «завжди модною» темою в гендерній історії. Під моїм керівництвом зараз студенти працюють з історією емоцій і генетичного консультування, а також їх цікавить гендерний мілітаризм.

Наталія Борис: Українська історична наука страждає від «відсталості» через низку багатьох факторів, головним чином через відсутність фінансування та інституційної інтеграції в більш широку європейську та всесвітню мережу. Які проблеми існують в угорській історичній науці?

Андреа Пето: Після 1989 року, система вищої освіти в колишніх комуністичних країнах дуже змінилася. Угорщина відкрила для себе інші наукові підходи, але і змінилася і логіка: замість «політичної заслуги» як способу просування почалася ера фінансової елітарності. У цьому разі гендерні дослідження скористалися відкритістю, але втратили інституційну конкуренцію заради більшого фінансування. Особливою характеристикою академічної інфраструктури Східної Європи було існування науково-дослідних інститутів, пов'язаних з Академією наук, в якому могли працювати науковці, яким комуністичний режим забороняв викладати у вищих навчальних закладах. Незважаючи на те, що Угорська Академія Наук була досить гнучкою структурою, особливо після 1989 року, гендерні дослідження почали розвиватися поза її межами, в основному в неурядових організаціях. У той же час, іноді незалежно один від одного, лекції та курси в галузі гендерних досліджень з'явилися в різних інституційних структурах. Насьогодні досить легко для гендерних дослідників знову працювати в дослідницьких інститутах різних Академій наук. Дослідники з різних напрямків та університетів роблять все можливе, щоби гендерні студії стали прийнятою дисципліною. Це дуже важливо, тому що це єдиний спосіб для вчених брати участь в ширшому визнанню нової дисципліни і прагнути поліпшення демократизації вищої освіти.

Фахівці, що спеціалізувалися в гендерних дослідженнях в «Новій Європі» можуть знайти два типи зайнятості, якщо не рахувати дослідницьку діяльність. Вони або працюють в державних установах як консультанти по гендерній рівності, як цього вимагає Євросоюз, або вони реалізовуються в місцевих та міжнародних неурядових організаціях, також в області гендерної рівності. Щоправда існує також інша причина, чому саме Угорщина є такою відсталою в питаннях гендерної рівності: випускники з гендерною спеціалізацією не можуть знайти роботу ні в угорських державних інституціях, ні в неурядових організаціях, так як угорських уряд дуже тісно контролює громадянське суспільство, як я про це вже говорила. В майбутньому я думаю що «Залізна Завіса» між Новою і Старою Європою бути тривати настільки, наскільки економічний потенціал, можливості і цінності будуть важливим фактором розвитку. Гендерні дослідження можуть бути однією з критичних платформ, що досліджують, відображають і боряться з цією  різницею між двома Європами, саме дякуючи студентам, викладачам, академічному обміну та спільним науково-дослідним проектам. Це одна з причин чому атакують гендер як дисципліну і як ідеологію. Зміцнення анти-гендерного руху в Угорщині я обговорювала в Україні з Машею Гессен, Марією Маєрчик і з Мік Верло (Міке Verloo) в жовтні 2015 року. Дозвольте мені знову повторити, ця боротьба за концептуалізацію Європи принципово змінить позицію гендерних досліджень як дисципліни, як ідеологію і як концепцію в майбутньому.

Наталія Борис: Один з ваших семінарів називається «бандити пам’яті», цікаво про що цей курс? Кого ви називаєте «бандитами пам’яті»?

Андре Пето: Верн Харріс (Verne Harris) , що працював як архівіст у Нельсона Мандели, описує себе як «бандит пам’яті», він використовував архіви щоби сприяти постання справедливості. Для нього архіви це «двосторонній меч, що використовують ті, хто хоче нас гнобити. Але ми можемо також його використовувати щоби звільнитися». Мій курс  як цей "меч", у значенні того що архіви можуть стати місцем активізму і соціального втручання. Цікаво, що цей семінар задуманий як спільний курс між ЦЄУ і Університетом Дюка (Duke University), в якому йдеться про архіви і архівну справу, як засіб соціального втручання в галузі прав людини.

Наталія Борис: Розкажіть нам кілька слів про Ваші поточні дослідницькі проекти, наприклад «У пошуках транскультурної пам'яті в Європі» та «Гендер, наука, технології та навколишнє середовище».

Андреа Пето: Проект по транскультурній пам'яті прагне вийти за рамки методологічної націоналізму і національної держави. Це не вирішить всі наші проблеми відразу, але принаймні допоможе нам розглянути одне і те явище з різних точок зору. Проект COST мережі ISTME допомагає дослідникам з ЄС і з інших куточків світу дослідити численні конфлікти пам’яті в Європі. Це динамічна інтелектуальна спільнота, де я зустріла багато цікавих вчених та спеціалістів по пам'яті6.

Наталія Борис: Яких угорських письменників та істориків Ви можете порекомендувати українським історикам і чому? Чим ці книги можуть бути корисними для українських спеціалістів?

 Андреа Пето: Я би рекомендувала книгу Ален Польц (Alaine Polcz), яка була опублікована видавництвом Нева в 2004 році7, ця книга про те, що зазнали жінки під час зайняття Угорщини Червоною Армією8. А це були зґвалтування вчинені бійцями Червоної Армії. Ця тема все ще являється забороненою темою, табу. Я пам'ятаю, коли я говорила  про мій дослідженні на цю тему в Києві якраз перед Майданом, один з літніх чоловіків, так як і деякі учасники, які працюють над темою Радянської армії, назвали мене «фашисткою». Без критичного та порівняльного аспекту минулого йти в демократичне майбутнє є неможливим. Є також інші теми, які зачіпають історію Другої світової війни, що мають бути обговорені істориками України та Угорщини. І я маю на увазі не тільки істориків, які працюють над воєнною тематикою, навіть якщо останні часто мають упереджений погляд і дуже вузьку спрямованість, але і дослідників з інших галузей.

Наталія Борис: Середньостатистичний житель Західної Європи майже нічого не знає про Україну і українська історія здається занадто складною для європейських студентів. Яка ситуація в «маленьких» країнах, таких як Угорщина? Як Ви думаєте, що повинний робити український уряд щоби Україну краще знали закордоном?

 Андреа Пето: Щасливі, здорові й розумні люди це і є найкраща реклама для країни. Після 2010 року угорський уряд просуває імідж Угорщини за допомогою пропагандистських роликів. Гроші, витрачені на це, могли би бути витрачені на охорону здоров'я та на освіту. Я твердо вірю в силу освіти, і мені дуже шкода, що гроші на вищу освіту в Угорщині все менше і менше витрачаються з кожним роком.

Андреа Пето (AndreaPETÖ) є угорською професоркою кафедри гендерних студій в Центрально-Європейському університеті (ЦЄУ)9 і докторкою історії Угорської Академії наук. Вона цікавиться європейською порівняльною соціальною та гендерною історією, гендером і політикою, жіночими феміністичними рухами, методологією та методами якісного аналізу в соціології, усною історією, Голокостом, та багатьма іншими науковими напрямками. В список її семінарів та лекцій входять такі курси, якщо згадати лише декілько: Гендерні Пам’яті про Голокост, Бандити пам’яті, Якісний аналіз в соціологічних дослідженнях: Усна історія, Праця в архівах, та інші10. Дослідниця багато публікує, її монографії вийшли угорською, англійською, німецькою та болгарською мовами, вона була редактором п`ятнадцяти збірників англійською, шести збірників угорською, і двох російською мовами11. Вона є також президентом Секції гендерної та жіночої історії в  Угорській асоціації історії та Феміністського відділу Угорської асоціації соціології. Вона була нагороджена Офіцерським Хрестом Президентом Угорської Республіки у 2005 році і премією Бойяї Угорської Академії наук у 2006 році. Андреа працювала як співголова в AtGender (2011-2014) і є членкинею Консультативної групи проекту Horizon2020 (2014-2016).

1. Доповідь

https://ua.boell.org/uk/2015/04/21/zhinki-centralnoyi-ta-shidnoyi-ievropi-u-drugiy-svitoviy-viyni-genderna-specifika-dosvidu

2. https://en.wikipedia.org/wiki/USC_Shoah_Foundation_Institute_for_Visual_History_and_Education

3. https://www.opendemocracy.net/can-europe-make-it/andrea-pet%C5%91-zolt%C3%A1n-vasali/%E2%80%98laboratory%E2%80%99-called-hungary-challenge-for-understanding

4. Почитати більше про біженців в Угорщині, а також про допомогу угорських волонтерів тут: http://hungarianglobe.mandiner.hu/cikk/20150918_peto_andrea_black_lace_lingerie

5. Більше на цю тему:

http://library.fes.de/pdf-files/bueros/budapest/11382.pdf

6.http://www.transculturalmemoryineurope.net/

7. Польц А. Женщина и война / Предисловие А. Мелихова. Перевод с венгерского Е. Шакировой // «Нева», №2, 2004, http://magazines.russ.ru/neva/2004/2/po9.html?utm_source=mandiner&utm_medium=link&utm_campaign=mandiner_201512

8. Англійською мовою:  http://www.hungarianreview.com/author/alaine_polcz

9. Central European University, Будапешт, Угорщина

10. Повний список семінарів та її викладацьку діяльність можна подивитися тут (на англійській) https://people.ceu.edu/andrea_peto

11. Повний список її публікацій можна знайти тут http://publications.ceu.edu/biblio/author/1573

 

Additional information