24 – 25 вересня 2015 р. у Полтаві за сприяння кількох установ (Полтавського національного університету ім. В.Г. Короленка, Університету Санкт-Галлену (Швейцарія), Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського, Представництва Фонду Гайнріха Бьолля в Україні) відбулася вагома конференція з історії XVIII ст. До організації заходу долучився і ресурс historians.in.ua.

Основний посил для подальшого обговорення і відправних дискусій зробила доповідь доктора Віктора Горобця (Київ) «Соціальне облаштування Гетьманату: моделі, стереотипи, проблеми теоретизування». Передусім за багатьма фактами йшлося про пізнавальну можливість історика і засіб уніфікації, тобто чи можна вважати Гетьманщину становою державою, настільки економічні та соціальні маркування були визначальними. В Гетьманщині ми спостерігаємо «різнобарв’я соціальних груп» , своєрідний соціальний поділ та часте втручання російської влади в соціальні процеси.

Олексій Сокирко (Київ) зупинився на дуже вагомій темі щодо реформ  гетьмана Кирила Розумовського (судовій, військовій, адміністративній та спробі освітньої), задавши поширене на сьогодні питання, що те було віддавання данини традиціям чи модернізаційні кроки. Дослідник переконливо доводить, що реформи гетьмана Кирила Розумовського радше взорувалися на устрій Речі Посполитої,  відсутність камералістичних ідей та секуляризаційних кроків підтверджують цей здогад.

Міждисциплінарний характер конференції підкреслила доповідь Дмитра Вортмана (Київ) про картографування Гетьманщини сучасний стан та перспективи. Насправді помітне переплетення підходів і залежність картографа від історіографічних помилок, потреба створення фахового історичного атласу і безсумнівне вторгнення краєзнавця і педагога в царину складання схем міст та історичного картографування.

 Засадничу щодо розуміння української історії XVIII  cт. зробив Ігор Скочиляс (Львів). Дослідника непокоїть вузькість розуміння XVIII ст. як в хронологічному, так, в українському контексті, і в територіальному та історико-культурному розумінні. Поза увагою українського історика залишається низка надто вагомих явищ та процесів: відносність періодизацій, схеми перетікання традицій («унійне Відродження»), культурні трансформації (бароко-класицизм, секуляризація «латинської культури»),  суперечливість концепту Просвітництва, урешті повсякдення здатне на прикладах заперечити поширені погляди. Історик закликав:  «Перезавантажити XVIII cт.!».

Досить насиченою виявилася і друга панель. Йшлося часто про неодноманітну зустріч моделей поведінки та звичаєвих практик, «імперську владу та місцеві спільноти». Вадим Назаренко (Київ) прагнув висвітлити взаємовідносини російських гарнізонів з місцевим населенням в містах Гетьманщини. Насправді конфлікти інтересів були досить наочними, про це зберігся вагомий джерельний масив. Дана конфліктність входила і в побутову сферу і у справи релігійності. Однак дослідження цих конфліктів має і певні труднощі і потребує ширшого кола тлумачень та залучення додаткових суміжних джерельних ресурсів.

Олег Репан (Дніпропетровськ) висвітлював також проблеми конфліктності з російськими вояками та лівобережним козацтвом та в основному із самими запорожцямив околицях Запоріжжя в середині XVIII ст., надаючи конфлікту певних  етнічних ознак.

 Дуже цікавою була доповідь Сергія Білівненка (Запоріжжя) для висвітлення проблеми інкорпорації купецтва Гетьманщини до економіки російської імперії, дослідник зосередився насамперед  на «незвичних» для економічної історії галузях: системі відкупів та оренд і в своїй основі на регіоні поза Гетьманщиною: півдні України, Причорномор’ї та Приазов’ї. Дана картина виявилася дуже цікавою і навіть ширшою за заявлену тему йшлося про промислове освоєння та поширення торгвлі на теренах колишніх Вольностей війська Запорозького та Кримського ханства, зміни соціального статусу чи навіть статусів та риторики козацтва-старшинства-купецтва.

Олександр Сухомлин теж зачепив дражливу тему колонізаційних процесів. У детальній доповіді йшлося про облік мешканців та місцеву владу на залінійних і близьких до Запоріжжя поселеннях Полтавського полку.  Насамперед дана доповідь стосувалася ретельного аналізу виникнення і функціонування цих поселень і як наслідку зіткнення інтересів кількох владних структур.

 На наступній панелі Тимофій Брік (Мадрид) ще раз підкреслив міждисциплінарну сутність конференції своєю спробою завдяки соцологічним методам висвітлити принципи заробітку слуг та наймитів у Гетьманщині. Доповідач зазначив від початку про вагомий конфлікт історичних досліджень та соціологічної теорії. Поза тим доповідь вийшла на помітну тематику соціального конструювання та нерівностей: більші нерівності серед чоловіків, заробіток жінки пов’язаний з віком, статусність працевлештування.

Багато в чому просопографічна доповідь Володимира Пришляка (Луцьк)  про полковників «південних полків» в добу Данила Апостола, насправді ставить низку питань щодо як щодо характеристик старшини Гетьманщини, так і проблематики клановості, непотизму та клієнти.

Ірина Петренко (Полтава) розглянула два відомих казуси щодо розлучення в першій третині XVIII ст. (Івана Величковського та Івана Миклашевського). Власне, своєрідність і багатство інтерпретацій шлюбних відносин також вагоме підтвердження «необлаштованності» соціального устрою Гетьманщини.

Оксана Коваленко (Полтава) Також зосередилася на проблематиці соціальної розмитості статусів та станів і власне розуміння міста щодо цехових ремісників Гетьманщини. Цеховість та ремесло, насправді містять надто багато суперечностей щодо статусу та визначених соціальних меж.

Загальний висновок, що власне постає із доповідей, це певна зрозумілість своєрідності і «неупорядкованості» соціальних інституцій, брак окремих джерел.

  Зранку 25 вересня дуже цікавій тематиці щодо «виборності та спадковості» священницьких посад присвятив свою доповідь Максим Яременко (Київ). Знову ж за демократизмом церковного життя приховувалися насамперед церковні практики в Речі Посполитій.

Людмила Посохова (Харків) також визначила важливу проблему щодо вивчення іноземних мов в колегіумській освіті Гетьманщини та Слобожанщини. Власне дана проблематика є дещо більшою, бо потребує якісних показників про рівень як викладача, так і учня в навчанні мов. Найпоширеніша латина, поволі дозволяє втручатися в свою царину греку, а потому ще й німецьку та французьку мови, намагання студіювати давньогебрейську. Це все створює своєрідні преценденти поруч з кар’єрами самих викладачів, що часто полишали виклад, йдучи на звільнену священицьку посаду.

Віталій Дмитренко (Полтава) у досить детальній доповіді спробував з’ясувати ведення метричних книг на території Гетьманщини настільки церковні та державні практики розходилися з дійсністю

Ігор Сердюк (Полтава) зосередився на проблематиці дитячих поховань знову ж зазначивши певні розходження з ідеальними настановами та повсякденною практикою.

Доповіді п’ятої панелі конференції так чи так стосувалися різних спроб фіксації соціуму й економіки Гетьманщини. У першу чергу йшлося про найпослідовнішу та найінформативнішу з них – Генеральний опис Малоросії 1765-1769 рр. Цей тотальний перепис населення, як щось надзвичайне, закарбувався в історичній пам’яті у різних варіаціях, і сьогодні є одним із улюблених істориками-демографами джерел.

Роботу панелі розпочала Наталія Саєнко, котра спробувала знайти відображення наслідків «Батуринської різні» у даних Генерального опису Батурина. Вона проаналізувала статево-вікову структуру населення міста й висловила припущення, що мала кількість (4%) осіб літнього віку може бути зумовлена у тому числі й масовими втечами чи загибеллю мешканців у 1708 році. Подібні міркування викликали дискусію про домінування сюжету «різні» в історії міста та почасти штучне прив’язування до нього розуміння різних явищ. Прикладом подібних песимістичних візій минулого Батурина можуть бути фрази на кшталт: « станом на 1725 рік в Батурині було всього лише 627 дворів» (підкреслення авт.). Оце «всього лише» не таке вже й маленьке на фоні 691 двору зазазначеного в Стародубі у 1766 році. Разом з тим, Наталя Саєнко віднайшла багато цікавих родзинок саме Генерального опису Батурина, зокрема фіксацію циганської спільноти, як виразно окремої соціальної групи.

Виступ Володимира Мокляка був присвячений джерелознавчому потенціалу ревізії Полтавського полку 1763 року. Доповідач ознайомив учасників конференції з формуляром та змістом джерела, його долею. На запитання, про те, чи можна вважати цю ревізію чимось новим та успішним виявом реалізації реформаторських прагнень гетьмана Кирила Розумовського, Володимир Мокляк майже не вагаючись дав негативну відповідь.

Авторку третьої доповіді Олену Замуру свого часу надихнула книга Джареда Даймонда «Зброя, мікроби та харч». Тож вона спробувала дослідити особливості міграції сільського населення Гетьманщини. На думку Олени Замури такі міграції відбувалися головно у напрямку з Півночі на Південь й були зумовлені голодом. Подібна постановка питання наразилася на роздуми аудиторії про приховані мотиви такої міграції (якщо вона дійсно мала місце). А також про репрезентативність даних і правомірність їх порівняння з міськими мешканцями Центральної і Західної Європи, тим більше, що більшість мігрантів керувалися бажанням взяти шлюб, а не пошуками заробітків.

Заключна дискусія мала велику особливість, бо зачепила особливості роботи історика, його намагання уніфікувати і уникнути казусів, його спроби відшукати тяглість у розривах (у залишеній на тривалий час у культурному просторі Речі Посполитій) і початки національного руху. Гетьманщина залишається великим полем для дискусій і непорозумінь. Соціальні, демографічні, інтелектуальні студії лише засвідчують неодноманітність процесів та широту авторських інтерпретацій.

Власне, попри брак історіографічних студій та широких історіографічних екскурсів на цій конференції, слід визнати, що розбіг між різними дисциплінами та стратегіями досліджень визначає і ступені нерозуміння минулого і гідні Просвітництва способи упорядкувати "неупорядковане".

Слід визнати за насиченістю дискусій та особливою атмосферою Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського конференція вдалася і призведе до нових теорій та використання міждисциплінарних підходів у тому «безмежному світі Гетьманщини».

Володимир Маслійчук, Ігор Сердюк