Черговий матеріал був підготовленим для передачі редакторам сайту historians.in.ua. Я навіть домовився про час передачі. Ще раз перечитав статтю і вирішив прибрати з неї все, що провокувало б учасників дискусії до звинувачень на кшталт: "повчальний тон", "безапеляційність тверджень", "звинувачувальний пафос". Текст дещо зменшився, орієнтовно на 0,5 сторінки. Потім вирішив видалити те, що не стосувалося предмета дискусії і без чого можна обійтися. Однак зробити це не просто. Завжди з'являються теми, дотичні до обговорення, які важко обійти. Все ж стаття ще зменшилася на 1 сторінку. Враховуючи те, що відповідь від робочої групи укладачів програм підготувала пані Ірина Костюк, яка набралася сміливості захистити напрацювання авторського колективу, розтлумачити основні ідеї та підходи, власне бачення пропедевтики, вирішив вже набраний матеріал перевести у русло бесіди з умовним співрозмовником. Отож, пані Ірино, поговоримо мирно, спокійно, без всякого войовничого духу, але згідно предмета дискусії. Нашим предметом була і залишається – історична пропедевтика, початковий курс історії України.
По-перше, уважно прочитавши ще раз власну статтю "Манкуртизм наступає, або чи сприятиме шкільний пропедевтичний курс "формуванню в учнів самоідентичності та почуття власної гідності" [1], повинен сказати, що не знайшов там багатьох речей, які Ви мені приписуєте. Напевно, Ви також "передали куті меду", оскільки відповідали одночасно двом опонентам і, як педагог, а ми люди емоційні, у союзники окрім розуму, запросили й власні почуття. Даруйте, але нікого з авторського колективу не обзивав манкуртом. Приклад з манкуртизмом використаний для ілюстрування процесу, що стосується позбавлення людини пам'яті. Знищувати пам'ять можна різним способом: а) фізично (вбити людину, або пристукнути чимось важким, щоб памороки "відшибло", як кажуть у народі), б) медикаментозно (лікувати психотропними препаратами, що сприяють амнезії), в) інтелектуально (постійно і систематично втовкмачувати щось інше. Ми ж навчалися з Вами у радянській школі і добре знаємо як нас переконували у "зрадництві І. Мазепи, буржуазному націоналізмі М. Грушевського та В. Винниченка, … , мудрому керівництві компартії, що вела нас до комунізму…" тощо. Навчання історії у колишній радянській школі було також різновидом манкуртизму. Іноді у мене складається враження, що радянські часи повертаються, але у новій формі -войовничо-витонченій.
Згідно логіки наведеного прикладу, пані Ірино, учасників робочої групи, що працювали над програмою, варто було б записати до племені жуаньжуанів. Чому? Не ображайтеся, але саме вони були господарями описаної ситуації. Авторський колектив програми у складі 14 осіб визначив, що і як вивчатимуть мільйони українських школярів упродовж певного проміжку часу. Можливо 5, 10, … років. Без будь-якої апробації, наукової експертизи, рецензування запропоновано документ, згідно якого маємо навчати, виховувати, формувати, розвивати і т. д. Погоджуюся, що навчальна програма як і сама шкільна історія – це крапля в океані чинників, що впливають на молодь і формують її світоглядні орієнтири. Але для мене, сподіваюся, що у цьому прагненні знайду тисячі прихильників, важливо, щоб вона не виявилася "ложкою дьогтю у бочці меду".
По-друге, стосовно "звинувачувального пафосу". Його у статті не побачив. Може щось варто читати між рядками? Що я побачив у власній статті після другого її прочитання? Одну сторінку тексту зайняв вступ, де наведено приклад з манкуртизмом і поінформовано читача, хто є автором цієї публікації. 1,5 сторінки присвячено ролі програми і аналізу тих змін у меті і завданнях, що відбулися упродовж 1991 – 2012 рр. 0,5 сторінки зайняли міркуванням стосовно чинників, що могли вплинути на укладачів нової програми та привели до кардинальних змін у назві, меті, структурі курсу. 0,5 сторінки - ілюстрування процесу втручання влади, корегування змісту, годин, бездумного витрачання державних коштів тощо. 0, 5 сторінки – "лікнеп" про те, що таке принципи змісту і як вони впливають на конструювання навчального матеріалу шкільної історії. Всі принципи не озвучував. Схематично зупинився лише на двох. 0, 5 сторінки – стисла характеристика змісту другого розділу програми і часового співвідношення тем другого та третього розділів. 0, 5 сторінки – екскурс до витоків української пропедевтики, де наведено цитату з Н. Григоріїва. І що ми маємо? З 5, 5 сторінок тексту статті (посилання на літературу не враховані) 4 аркуші – обговорення проблеми. І у жодному із цих блоків не вимагав покарати "москалів", "манкуртів", "совків". І те, що Ви самостійно визначили "вирок" для себе, а може і всього авторського колективу, у формі "10 років без права листування", "на гіляку" – це Ваша ініціатива. Якщо Вам зручно жити у світі власних фантазій – живіть.
По-третє, просив би Вас та Ваших колеги, оскільки Ви виступаєте і від їх імені, чітко усвідомити дві незаперечні істини. 1. Навчальна програма – нормативний документ (!). 2. Державний стандарт – нормативний документ (!). Ви ж пишете про якісь "не визначені "повноваження" документів". Вони визначені. Або Ви разом з членами авторського колективу цього не знаєте і так вирішили для себе, або це якесь "ноу-хау", що не відоме педагогічній науці.
У зв'язку з цим змушений привернути Вашу увагу до енциклопедичних довідок та нормативно-правових актів. Не сприйміть це як повчальний тон. Державний стандарт – нормативний документ, затверджений відповідним державним органом [2]. Враховуючи те, що держстандарт приймається органами виконавчої влади, він належить до правових актів (підзаконних), що мають меншу юридичну силу ніж закон [3]. Будучи нормативним документом, Державний стандарт є обов'язковим для виконання, що засвідчує Закон України "Про загальну середню освіту". У Статті 5. "Завдання загальної середньої освіти" чітко сформульоване одне із завдань – "виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти, трудової діяльності" [4] (підкреслено мною). Невже потрібно додатково "обов'язкове" перед "виконання"? Для чого? Мова документів дещо відрізняється від мови спілкування. Скільки та яких документі потрібно, щоб визначити роль Державного стандарту і про які не визначенні "повноваження" йдеться? Ваші роздуми стосовно того, що "програма має бути суто методичним документом", залишаються лише міркуваннями, оскільки статус навчальної програми на сьогодні також визначений Державним стандартом. Кабінет Міністрів України Постановою від 23 листопада 2011 р за № 1392 затвердив "Державний стандарт базової і повної середньої освіти" [5]. У Загальній частині подається тлумачення понять, що використовуються у Держаному стандарті. Серед 20 понять подано тлумачення "навчальної програми". Цитую : "14) навчальна програма - нормативний документ, що конкретизує для кожного класу визначені цим Державним стандартом результати навчання відповідно до освітньої галузі або її складової, деталізує навчальний зміст, у результаті засвоєння якого такі результати досягаються, а також містить рекомендації щодо виявлення та оцінювання результатів навчання" [6] (підкреслено мною).
Хочу звернути Вашу увагу серед підкресленого на "деталізує навчальний зміст". Що слід розуміти під навчальним змістом? У "Методиці навчання історії в школі" (автори О. Пометун та Г. Фрейман) є розділ, присвячений характеристиці змісту – Тема 3. Зміст шкільної історичної освіти [7]. Так от, зміст історичної освіти є не чим іншим як навчальним історичним матеріалом, що складається з двох компонентів – історичних фактів та теорії, а також способів опрацювання історичного матеріалу, теоретичних і методологічних основ історії як науки [8]. До чого це все? Оскільки стандартом визначено суть поняття "навчальна програма", то укладачі програм зобов'язані (!) дотримуватися тих характеристик (ознак, рис), які притаманні поняттю і водночас виступають його структурними елементами. Тож, коли йдеться про "деталізацію змісту" програми з історичної пропедевтики, то вона повинна здійснюватися на рівні того класу (вікової категорії), якому адресована. Як це виглядає на практиці при укладанні програми? Наведу приклад. Уявимо, що нам потрібно деталізувати зміст теми "Запровадження християнства". Деталізація змісту теми у програмі може здійснюватися різними способами: Варіант 1. Передумови та причини запровадження християнства. Перші князі-християни. Роль князя Володимира у прийнятті християнства. Ставлення різних верств населення до християнства. Значення та наслідки прийняття християнства. Варіант 2. Передумови, причини та хід християнізації Русі. Значення і наслідки прийняття християнства. Варіант 3. Християнізація Русі як альтернатива язичництву. Варіант 4. Прийняття християнства на Русі. Християнство як державна релігія. Роль християнства у централізації держави та зміцненні влади.
Зумисне навів декілька варіантів деталізації змісту програми. Чому? Щоб проілюструвати різні способи подачі теми. Їх може бути й більше. Однак, в кінцевому результаті укладачі оберуть лише якийсь один. Деталізація змісту здійснюється різними способами. Для цього використовують провідні ідеї, положення, хронологію, історичні персоналії, історико-географічні назви тощо. На форму деталізації впливають принципи змісту (методологічні засади). Якщо укладачі програми декларують проблемно-тематичний принцип, то базові положення змісту повинні відповідати цьому принципу (див. Варіант 3). Якщо декларується хронологічний принцип, то навчальний зміст подається з дотриманням послідовності подій (див. Варіант 1). Вважаю, що у програмі з пропедевтичного курсу історії авторським колективом ця норма витримана лише частково. У другому розділі вона взагалі проігнорована. Процитую назви тем другого розділу нової програми: "Люди в історії: історичні персонажі, групи людей і народи. Події та явища в історії: відкриття, битви, подорожі, господарське та повсякденне життя. Житло і побут давніх українців. Київські князі. Запровадження християнства. Українське козацтво у битвах і походах. Українське село і місто у ХVІІІ ст. Відкриття Харківського університету та його вплив на українську культуру. Українці в революції 1917 – 1920 рр. Україна в роки Другої світової війни (1939 - 1945) та Великої Вітчизняної (1941 - 1945) воєн. Проголошення незалежності України"[9]. Це не є "деталізацією навчального змісту" у програмі для п'ятикласників як того вимагає Державний стандарт. Цей зміст взагалі нагадує "ковдру" із різнокольорових латок. Він позбавлений цілісності. Для нього варто було б підібрати і відповідну назву - "Розділ 2. Галопом по українській історії". Якщо Ви, як колишній вчитель історії цього не розумієте, то ніяке моє пояснення тут не допоможе. І не потрібно тут "кивати" у бік підручника, що у ньому все буде враховано. Програма і підручник – мають різний статус: програма – нормативний документ, підручник – навчальна книга (засіб навчання).
Оскільки статус програми визначений, то вона повинно повністю йому відповідати. Це означає, що всі її елементи прописуються дуже чітко, з дотриманням певної логіки, зрозуміло, без будь-якої двозначності (так або так) тощо.
У пояснювальній записці до програми історичної пропедевтики "Зміст курсів. 5 клас" Ви пишете: "Оскільки курс історії у 5 класі не передбачає систематичного викладу інформації про минуле, то історичні факти подаються неминуче фрагментарно. Відбір запропонованих подій, явищ, історичних персонажів тощо автори намагалися збалансувати як з погляду представлення регіональної історії, так і враховуючи багатоаспектність соціальної, політичної історії, історії культури та повсякдення" [10]. Дійсно, історична пропедевтика не вимагає систематичного викладу, але це не означає, що зміст формується хаотично. Він конструюється на засадах системного підходу: за певною логікою, з дотриманням внутрішніх зв'язків, наступності як у темі, так і між темами-розділами. Відбір матеріалу, пані Ірино, повинен здійснюватися згідно принципів. Ви ж не відбирали, а "балансували" між регіональною історією, соціальною багатоаспектністю, політичною історією, історією культури, історією повсякдення. Та найвищий "пілотаж" автори програми показали в іншій частині пояснювальної записки. "Для виконання зазначених завдань (очевидно йдеться про завдання практичних занять, або ж завдань програми загалом – коментар мій) у програмі як приклад подано окремі факти, явища та персоналії, тому їхній перелік не є вичерпним. Він має стати орієнтиром для авторів підручників, завдання яких – відобразити зміст програми у всій її повноті, розробити цікавий, доступний для підлітків текст та відповідний методичний апарат, що передбачає розвивальну діяльність та компетентнісний підхід до навчання" [11]. Як це зрозуміти "як приклад подано окремі факти, явища, персоналії"? Всі факти поділяються на факти-події, факти-явища, факти-процеси, а персоналії мають імена та прізвища, або ініціали та прізвища. У першому розділі відсутні конкретні факти і персоналії за винятком узагальненого "Українські вчені-історики". Які? У другому розділі наводите як приклад 4 факти-події (Відкриття Харківського університету та його вплив на українську культуру. Українці в революції 1917 – 1920 рр. Україна в роки Другої світової війни (1939 - 1945) та Великої Вітчизняної (1941 - 1945) воєн. Проголошення незалежності України), 2 факти-явища (Запровадження християнства. Українське козацтво у битвах і походах) і узагальнені персоналії (Київські князі). У третьому розділі жодної події і жодного явища та процесу, оскільки йдеться про конкретні історичні пам'ятки і накінець з'являється ідентифікована особа – Іван Федоров. І далі " Він має стати орієнтиром для авторів підручників ". Цей перелік має бути орієнтиром? Яким? Як один раз згаданий Іван Федоров має стати орієнтиром для авторів підручників у характеристиці історичних персоналій? Як авторів підручників будуть орієнтувати "Київські князі"? Їх же десятки, а може й більше - сотні. Даруйте, не рахував. Це ж саме стосується фактів та їх ролі як орієнтирів. І насамкінець фінал – "відобразити зміст програми у всій її повноті". Як це Ви уявляєте? Вибачте, але у мене таке враження, що коли укладачі писали цей текст, то у них думки випереджали слова. Подібне явище можемо спостерігати у ранньому дитячому віці, коли дитина хоче щось сказати, але їй не вистачає словарного запасу. Але програму укладають фахівці на основі розроблених вимоги. То про що ми можемо дискутувати? Що є предметом нашої дискусії? Набір фраз, чи програма з історичної пропедевтики, укладено згідно вимог фахівцями-професіоналами?
Ми не у Великій Британії, де у навчальній програмі написано: "Ключовий етап 2: вік навчання - від 7 до 11 років. Завдання 1. Римляни, англосакси і вікінги в Британії. (Історія британських островів від 55 р. до раннього ХІ ст. Який вплив на британське суспільство мали різні народи? Поглиблене знайомство з одним із народів: римлянами, англосаксами або вікінгами". І ми не у США, де у кожному штаті свої програма, підручники і т. д. Ми - в Україні. У нас інша реальність. Та найважливіше, що у цієї "реальності" є свої "автори", що беруть участь у розробці державних стандартів, написанні програм, укладанні підручників. Це ми з Вами. Хтось більше долучається, хтось менше. Якщо ми творимо цю реальність, то діяти потрібно згідно тих правил, які виписуємо.
Відсутність конкретизації змісту, його розмитість, висока ступінь узагальнення несе іншу небезпеку. Йдеться про ту частину моєї оцінки у попередній статті, де я назвав Вашу програму "угодницькою". Я вважаю її такою, оскільки вона віддзеркалює тенденції, що нав'язує суспільству влада і державні органи. Вона "вимиває" знакові події. Вибірково, без будь-якого психолого-педагогічного обґрунтування, Ви вирішили одні події подати п'ятикласника, а інші – викинути.
Чи можна уявити програму з історичної пропедевтики для єврейських школярів в Ізраїлі без тем про перше повстання 66 р. проти римлян, Другу Іудейську війну, вигнання євреїв із Юдеї? Чи допускаєте Ви, що єврейські педагоги вирішили провести "оптимізацію" і "модернізацію" навчальної програми і прибрали з неї тему Голокосту? У День пам'яті про жертви Катастрофи у роки Другої світової війни в Ізраїлі на 2 хвилини завмирає вся країна. Як їм це вдається? Що змушує кожного зупинитися на мить і подумки вшанувати пам'ять жертв?
Чи можна уявити пропедевтичний курс історії Вірменії без держави Урарту, повстань проти перської влади, геноциду вірмен 1915 р., Демократичної Республіки Вірменії (1918 – 1922 рр.), яку в своїх "обіймах" поглинула Радянська Росія?
Чи варто перераховувати курси інших країн? Повернемося все-таки до нашого курсу. Героїчна Козацька доба, на якій дійсно можна вчити і виховувати "загнана" в одну академічну годину. Цю прогалину учні ліквідують лише у восьмому класі, через три роки. Цікаво, а чим мали б наповните цю тему у підручнику автори? Може згадають про Петра Конашевича-Сагайдачного і його знаменитий похід 1618 р. на Москву, організований за для щоб допомоги польському королевичу Владиславу, коли він здобув Путивль, Лівни, Єлець, Шацьк, підступивши до Арбатських воріт російської столиці. Можливо зупиняться лише на походах до Кафи і Хотина? Чи запропонують учням героїчні походи Богдана Хмельницького? А може вистачить сміливості розповісти, як у 1659 р. І. Виговський разом із татарським військом дали фору московській армії, у результаті чого російський князь С. Пожарський потрапив у полон а О. Трубецькой, залишивши військо напризволяще, втік до Путивля? Це також наше з Вами козацтво у битвах і походах! Очевидно, що вищезгадані окремі епізоди будуть дражливими для Д. Табачника і частина авторів їх свідомо викине, щоб не провокувати зайве невдоволення. Напевно і Ви для підручника обрали щось нейтральне, що не стосується історичних взаємин із сусідами, що були зліва, справа, а інші - жили за морем.
З 2010 р. до "дражливих тем" зарахували Переяславську угоду, Павла Полуботка, Івана Мазепу, історію молоді під Крутами, українських січовиків, національну трагедію – Голодомор, національно-визвольний рух у роки Другої світової війни. Ви також прибрали з програми пропедевтичного курсу історії Голодомор як національну трагедію. Саме національну, пані Ірино, хоча серед жертв голоду, організованого владую, були не лише українці. У переліку виморених штучним голодом євреї, росіяни, вірмени, болгари, гагаузи, греки, німці та десятки інших представників етнічних груп. Євреї не бояться формувати історичну пам'ять нації на Голокості. А ми? Для чого страхати 11 річних дітей? Тож і виходить згідно Вашої логіки, що "сюжетні й тематичні втрати неминучі". Згідно яких критеріїв? Де вони? Чим зумовлені? Якими результатами досліджень?
Пригадуєте, як відреагували Ваші колеги, львів'яни, коли у 2010 р. з підручників для 5 класу прибрали "дражливі" теми? Нагадаю. У 2012 р. у львівському видавництві "Астролябія" вийшов посібник А. Закалюка "Вступ до історії України". 5 клас.12 Загалом не погана книжка. У навчально-методичному плані вибудувана з використанням дещо застарілих прийомів навчання і конструювання історичного змісту, спрямованих на репродуктивний тип мислення. Це вчорашній день методичної науки. Але змістове наповнення варте уваги. Насамперед тому, що автор "не оглядається" на політиків, сусідні країни. (Між іншим, наші найближчі сусіди – поляки і росіяни, також на нас не оглядаються. Проаналізуйте лише їх програми та підручники.) І чого досяг Д. Табачник? Регіональних підручників на Львівщині і спроб запровадити "уроки історичної правди" у Донецьку (сумнозвісна ініціатива М. Левченка)[13]? Це об'єднує країну? Сприяє конструктивному формування змісту сучасної шкільної історії?
По-четверте, я не аналізував і не критикував програму для основної школи (нагадаю, що основна школа – 5 – 9 класи). Жодного слова про програми історії України, всесвітньої історії у моїй статті не було. Предметом аналізу була лише програма з історичної пропедевтики. Хоча варто було б говорити про всі програми загалом. І у програмах для 6 – 9 класів чимало огріхів, насамперед, методологічного характеру, бо дуже часто навіть ті принципи, які задекларовані у змісті потрібно шукати "із свічкою серед білого дня". Укладачі програм очевидно вважають, що все буде реалізовано у підручниках. Натомість маємо гарні приклади, прекрасні моделі, що ілюструють реалізацію тих або інших змістових принципів у навчальній програмі. Зверніться до цитованої Вами проф. Н. Яковенко і подивіться як майстерно втілений принцип полікультурності саме у змісті програми шкільної історії України [14]. І не лише цей принцип. У нас є у кого і чому вчитися. Було б лише бажання бачити і чути!
По-п'яте, серед "пасажів" Ви приписуєте мені звинувачення у тому, що ніби дорікаю укладачам програми в "антипатріотизмі". Цього у тексті моєї статті немає. Те, що програма з історичної пропедевтики укладена не фахово і основна причина подібного явища - ігнорування методологічними засадами, це - факт. Те, що Ви змінили назву курсу – факт. Те, що розбалансували навчальний матеріал програми – факт. Те, що проігнорували вимогу Державного стандарту про деталізацію навчального змісту – факт. Те, що узагальнені назви тем другого розділу упроваджують вибірковість змісту, що спонукатиме авторів підручників пристосовуватися до політичних вподобань табачників і їм сущих – факт. Те, що взяли на себе функцію визначати, що основне, а що другорядне в українській історії – факт. Під цими твердженнями готовий підписатися. З багатьма положеннями, які Ви висловили у своїй статті-відповіді (відкритість конкурсу, ринок підручників, прийняття концепції шкільної історії, проведення якісного моніторингу, акцент на розвитку предметних компетентностей, практична спрямованість навчання і т. д….) погоджуюся. Але ці положення не були предметом дискусії, хоча стосуються історичної освіти та її змісту.
По-шосте, погоджуюся на всі 100%, що основою мотивації у навчанні історії для 5-класників є інтерес. Це як генератор. Є інтерес – буде мотив! Але без змісту ("палива") генератор не запрацює. Навчання інформаційній стратегія без засобу (змісту) не можливе. Більше того, засіб (зміст) впливає на вибір цієї стратегії і її прийомів. Не викликає заперечень теза про те, що сучасні діти потребують іншого вивчення історії. У технологічному плані – так. А у змістовому? Ви вважаєте, що 11-річних школярів не зацікавить героїка Козацької доби? Ви впевнені у тому, що учням не захочеться "відкрити" завісу шкільного життя часів Київської Русі, або "опинитися" на лаві у братській школі, "подорожувати" вуличками стародавнього Львова, "почути" скрегіт мечів на полі половецькому, "заглянути" до житла селянина, ремісника, шляхтича ….? Ви вважаєте, що покоління, виховане на Гаррі Потері, Матриці, на прикладі Людини-павука потребує іншого історичного змісту? Якого? Хто досліджував запити сучасної молоді? Хто проводив у нас в Україні такі спостереження? Можливо ми маємо результати опитування, насамперед тих, хто безпосередньо працює з програмами і підручниками для 5 класу - учителів? Хто цікавився у 11-річних школярів, про кого вони хотіли б почути, про що дізнатися? Чи цікавить укладачів програм як шкільну історію сприймають батьки? Ви порекомендуєте почитати Звіт за результатами дослідження громадської думки "Зміст підручників з історії України та всесвітньої історії: ставлення та очікування учнів та батьків в контексті професійної оцінки учителів", що підготувала Європейська дослідницька асоціація за підтримки фонду "Відродження" [15]. Дійсно матеріали звіту заслуговують на увагу. Але чи можна їх брати за основу в розробці стратегії шкільної історичної освіти? Зверніть увагу на кількість експертних респондентів, у яких взяли інтерв'ю (10 осіб) та кількість фокус-груп, що брали безпосередньо участь у дослідженні (9 фокус-груп: по 3 в кожній цільовій групі (учні 7-9 класів, учні 10-11 класів, батьки) та по 3 в кожному регіоні (по 1 в кожній цільовій групі у Києві, Львові та Дніпропетровську). Яка валідність цього дослідження?
Ви наводити цитату М. Мудрого, де він стверджує, що "значна частина сучасних школярів узагалі не читає підручників". Серед учнів, яких я навчав, лише поодинокі приходили до мене не підготовленими. Вони дійсно не читали підручник. На днях я заглянув на сайт "Українського центру оцінювання якості освіти" і прочитав там таку інформацію. Із 238 122 цьогорічних випускників, зареєстрованих на тестування, 195 252 (60,6%) обрали тестування з історії України. У мене запитання до Вас і до М. Мудрого: Чи будуть школярі, "які не читають підручників", складати тест з історії України, де завдання укладаються на основі програм 7 – 11 класів? То чиї спостереження істинні? Хто досліджував як читають підручники з історії?
Сучасний історик Г. Касьянов в інтерв'ю виданню "Цензор. нет" стверджує, що "Учебникам по истории Украины не очень везет. Учебникам по всемирной истории везет больше, они более увлекательны. А история Украины, которая не менее увлекательна, почему-то в учебниках не очень интересная" [16]. Г. Касьянов досліджував українські підручники? Коли? Де можна ознайомитися з результатами цього дослідження? Де порівняльний аналіз підручників історії України та всесвітньої? За якою методикою досліджувалася "увлекательность"?
Міркування будь-якого вченого мають лише тоді вагу, коли вони підтверджені і доведені фактами, а не базуються на окремих прикладах, випадках, власних припущеннях тощо.
По-сьоме, стосовно моєї участі у попередньому обговоренні програми. Дійсно, я не мав можливості приїхати до Києва у той день, коли відбувалася презентація програми у Будинку учителя і не міг упродовж короткого часу прочитати та проаналізувати всі програми. Завершений варіанти програм напередодні обговорення мені надіслали О. Гісем та Ви, пані Ірино. Свій відгук на пояснювальну записку і програму з історичної пропедевтики я надіслав Вам та О. І. Пометун. Ці зауваження подам нижче. Чому? Після того, як розпочалася дискусія, мені дорікають, що я не долучився до обговорення програми, а тепер критикую, мовляв, що це потрібно було зробити раніше. Це неправда! Очевидно, що зауваження, надіслані розробникам програм, не дуже їм сподобалися. Нехай читачі ознайомляться з моїми коментарями, що були відправлені О. І. Пометун (13.04.2012 р.) і Вам – (16.04 2012 р.) Записи розсилки збережені у моїй електронній пошті. Прочитайте ще раз. Тож насамкінець наведу зауваження, що надіслав учасникам робочої групи.
"Шановні колеги, звертаюся до тих, хто буде читати мої зауваження і рекомендації. Спробую окремо не виділяти позитивне та зауваження, подати їх у комплексі.
Пояснювальна записка.
1. Пояснювальну записку варто ретельно вичитати. Дуже багато огріхів стилістичних, орфографічних і т. д. Часто зустрічаються повтори: в учнів власної ідентичності та почуття власної гідності. Окремі слова та словосполучення використані не за призначенням: історична освіта показує школярам… Як це зрозуміти? Історична освіта не людина, що може щось показати. Або: встановити емоційне почуття належності - ????. У таких випадках завжди запитую – як це? Або: Вивчаючи історію своєї країни у широкому регіональному та європейському контексті. Очевидно має бути контекстах. Виникає запитання: Що це за окремий регіональний контекст? Східна Європа? То для чого тоді виділяти цю частину у європейському контексті? Подібні «ляпи» супроводжують весь текст і це означає, що пояснювальна записка потребує ретельного доопрацювання.
2.Мета і завдання повинні 100% відповідати меті і завданням Державного стандарту. Завдання в Державних стандартах не прописані. Потрібно відійти від «формул» - сприяє, забезпечує, натомість – чітко визначати завдання навчання історії. Вони в пояснювальні записці не виписані.
3. У змісті та навчанні історії варто виділяти пріоритети (чому надаємо перевагу у змісті і процесі навчання). Ви не вказуєте на них. Для кожного етапу характерне щось своє. Його потрібно виділяти. Єдина програма, яка вказувала на пріоритети – програма редакції 2001 року.
4. Не зовсім зрозумілими є запропоновані функції. Як програма може виконувати функції? Функції проявляються в якійсь дії. Може це йдеться про зміст програми? Щось тут до кінця не продумано і не виписано.
5. Дуже добре, що подані принципи конструювання змісту, однак вони не всі. Якщо ви зміст програми розглядаєте на інформаційно-методичному та організаційно-методичному рівнях, то тоді окремо потрібно виписувати і принципи організації навчання історії, оскільки вони суттєво відрізняються від змістових принципів.
6. Взагалі бракує якоїсь довершеності і чіткості. Наприклад, 1 блок: Загальна характеристика предмета. Вважаю, що тут повинні бути такі компоненти: Визначення шкільної історії, коротка характеристика курсів, коротка характеристика рівнів (пропедевтичного, елементарного, систематичного), мета, завдання, пріоритети; 2 блок: Характеристика змісту. Принципи конструювання змісту та їх коротка характеристика, змістові лінії, особливості подачі змісту у програмі та шкільних підручниках; 3 блок: Організація навчання. Принципи навчання історії. Характеристика організаційних форм навчання. (Ви чомусь ці форми називаєте новими структурними елементами). Між іншим, уроки тематичного оцінювання не передбачені листом МОНУ від 2008 року. Тематична оцінка виставляється на основі поточних, то про які уроки тематичної атестації йдеться? Все потрібно привести у відповідність до нормативних документів. Ви пишете про уроки узагальнення, які фактично не заплановані програмою. Лише в окремих класах і за окремими темами передбачені такі уроки. В окремих випадках, що є методично безграмотно, вони об’єднані із контролем. Це ж різні речі. Узагальнення і систематизація проводяться перед контролем, а не одночасно. Що це за оглядові уроки? Я їх у програмі не знайшов. Було б добре запровадити такі уроки, оскільки окремі теми, менш важливі, варто подавати в оглядовій формі. Однак, біля цих тем варто позначити (оглядовий урок). Тоді учителю зрозуміло, що він подає цю тему на рівні ідей, положень, важливих фактів, щоб сформувати лише загальне уявлення, без деталізації окремих подій, явищ, процесів. Окремо виділив би 4 блок: Державні вимоги до рівня навченості учнів. Сюди варто включити рівні оцінювання, критерії оцінювання і розкрити особливості реалізації державних вимог на уроках історії (виключно в загальних рисах, як це робиться у правій колонці програми).
Окреме зауваження маю до практичних уроків (практичних занять). Розумію, що йдеться виключно про форму уроку, яка передбачає проведення учнівського дослідження. У такому випадку тема уроку повинна носити проблемний характер. Більшість тем практичних уроків сформульована так, що особисто мені не зрозуміло, що будуть досліджувати учні і як цю діяльність організовуватимуть учителі. Щось з цими практичними заняттями до кінця не продумано.
Автори програми у пояснювальній записці заявляють, що історичний матеріал структурований згідно проблемно-тематичного підходу, якого практично немає. Всі теми програми подані положеннями, а не сформульовані проблемами. То де тут проблемно- тематичний підхід? Використання такого підходу потребує і відповідного формулювання тем. Наприклад, Національно-визвольна війна чи соціальна революція; новий час як виклик середньовіччю; магдебурзьке право – перемога міської громади, чи нова форма взаємин із власниками міст. Тоді теми дійсно виглядатимуть як проблема, що потребують розв’язку, доведення, дослідження тощо.
У мене немає можливості і часу аналізувати зміст за роками навчання, але перше враження таке, що його укладали різні автори. Він позбавлений цілісності, яка притаманна курсу. Незрозуміло чому програма для 5 класу укладена у формі запитань. У мене взагалі інше бачення змісту програми для 5 класу. Але я бачу, що в останні роки це мало кого цікавить. Взагалі я б такої програми не рекомендував приймати. Вона потребує суттєвого доопрацювання, узгодження багатьох положень, врахування тих тенденцій які мають місце як у розвитку історичної науки, так і шкільної історії".
Моїм баченням змісту програми для 5-го класу ніхто не поцікавився. Ні керівник робочої групи доктор педагогічних наук, професор Олена Іванівна Пометун, ні Ви, пані Ірино. Ви жили вже в іншому вимірі – співавтора майбутньої книги. Це Ваш вибір і право. Важливо, щоб вони були корисними для суспільства, оскільки йдеться не про приватну особисту справу, а державну.
Я думав чим завершити черговий "серію" дискусії. Спочатку мав намір повернутися до того ж таки Чингіза Айтматова і як приклад навести ще одну героїню роману – Найман-Ану – матір манкурта Жолмана, що вирішила боротися за сина і прагнула відновити його пам'ять. Доля її виявилася трагічною. Вона загинула від стріли власного сина. Щоб позбавити своїх опонентів у серії нових "звинувачень", вирішив завершити уроком, який мені продемонстрував чотирьохрічний онук.
… Теплого, сонячного дня ми прогулювалися з онуком Антончиком набережною. Під час прогулянки завжди ведемо діалог.
- Дідусю, а як зветься ця річка?
- Устя.
- А що робить той дядьо, що сидить біля води?
- Ловить рибу.
- Руками?
- Ні, вудочкою.
Зупиняємося. Сідаємо на лаву, щоб перепочити.
- Дідуся, а що у нас на перекус?
- Бутерброд із сиром.
Онук з'їдає бутерброд, дивиться навкруги і шукає очима смітник, щоб викинути серветку, у якій був "перекус". Не знаходить її і каже:
- Серветку ми викинемо, коли побачимо смітник.
Стверджувально киваю йому. Я приголомшений. Здавалося б, чому дивуватися. Чотирьохрічна дитина вже навчена як вона повинна діяти у подібній ситуації. Він знає, що використану серветку потрібно викинути у смітник і на основі цього діє. Цього навчив його не я, оскільки мій онук живе в іншому місті і більшу частину часу проводить зі своїми батьками. Саме вони потурбувалися про те, щоб навчити дитину елементарному правилу, а ми лише його підтримуємо, не руйнуємо. Як важливо навчити елементарного і водночас головного.
Віктор Мисан, кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений вчитель України (м. Рівне).
1. Мисан В. Манкуртизм наступає, або чи сприятиме шкільний пропедевтичний курс "формуванню в учнів самоідентичності та почуття власної гідності [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://historians.in.ua/index.php/dyskusiya/682-viktor-mysan-mankurtyzm-nastupaie-abo-chy-spryiatyme-shkilnyi-propedevtychnyi-kurs-qformuvanniu-v-uchniv-samoidentychnosti-ta-pochuttia-vlasnoi-hidnostiq
2. Юридична енциклопедія : в 6 т. - К : Вид-во "Укр. енциклопед.". – Т. 2, 1999. – С. 537.
3. Юридична енциклопедія : в 6 т. – К. : Вид-во "Укр. енциклопед.". – Т. 4, 2002. – С. 537.
4. Закон України "Про середню освіту"[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/651-14
5. Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти : постанова Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF
6. Там само.
7. Пометун О. Методика навчання історії в школі / О. Пометун, Г. Фрейман. – К. : Генеза, 2006. – С. 52 – 71.
8. Там само. – С. 53.
9. Навчальна програма з історії для 5 – 9 класів загальноосвітніх навчальних закладів // Історія і суспільствознавство в школах України : теорія та методика навчання. – 2012. - № 12.- С. 6.
10. Навчальна програма з історії для 5 – 9 класів загальноосвітніх навчальних закладів // Історія і суспільствознавство в школах України : теорія та методика навчання. – 2012. - № 12.- С. 5.
11. Там само. – С. 6.
12. Закалюк А. Вступ до історії України. 5 клас: Посіб. для загальноосввітніх шкіл / А. Закалюк. – Л. : Астролябія, 2012. -160 с.
13. [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.patent.net.ua/intellectus/patentbureau_news/clear_up/2399/en.html
14. Концепція та програми викладання історії України в школі (проект): Матеріали IV та V робочих нарад з моніторингу шкільних підручників історії України. – К. : ВД "Стилос", 2009, - С. 20, 28 – 39, 42, 58, 63 – 64, 78.
15. Зміст підручників з історії України та всесвітньої історії: ставлення та очікування учнів та батьків в контексті професійної оцінки учителів: Звіт за результатами дослідження громадської думки [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.inmind.com.ua/upload/page_files/%D0%97%D0%B2%D1%96%D1%82%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%BA%D0%B8_ERA_%D0%92%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82%20%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%BB%D0%B8%D1%81.pdf
16. Историк Георгий Касьянов: Ленину и Бандере можно сделать один памятник. Менять только головы на резьбе [Електронний ресурс] // Режим доступу :