Рецензія на кн.: Przyborowski M., Wierzchoś D. Nestor Machno w Polsce. – Poznań: Oficyna “Bractwa Trojka”, 2012. – 274 s.
Нестор Іванович Махно був одним з найяскравіших діячів громадянської війни, яка нуртувала на просторах колишньої Російської імперії з 1917 по 1922 рік. Одночасно, це був один з самих непримиренних ворогів радянської влади, ворогів, якого вона зробила своїми власними руками після досить тривалого періоду військово-політичної співпраці. Нарешті, Махно – і одна з самих пізнаваних осіб антибільшовицького табору. Свого часу в червоній пропаганді цей селянський син посідав «почесне» місце поряд із адміралом Колчаком, генералами Юденічем, Денікіним і Врангелем.
Тому не можна сказати, що Махно був обійдений увагою: і у кіно, і в художній літературі про громадянську війну цей персонаж з'являється досить часто. Багато писали про легендарного отамана і радянські історики, природно, з певних ідеологічних позицій. Як правило, на сторінках їх робіт Махно поставав як звичайний бандит, який лише вбивав і грабував. З початком «перебудови» ставлення до цього діяча починає мінятися. За відносно недовгий термін Махно з бандита перетворився на ідейного захисника селянства, головного поборника гасла «за ради без комуністів» і навіть прихильника української незалежності. Таким чином, ця неоднозначна особа викликала і продовжує викликати чималий інтерес. У цьому нічого не немає дивовижного – роль Махна в громадянській війні, а особливо в громадянській війні на Україні, переоцінити досить складно. Як правило, це призводить до того, що всі автори, які пишуть про його життя і діяльність, обмежуються серпнем 1921 року. Саме цього місяця легендарний анархіст перейшов зі своїми нечисленними супутниками кордон з Румунією. На еміграції він прожив ще тринадцять років, не менш важливих для осмислення його багатогранної особи. Проте вітчизняні дослідники про цей період життя Махна майже не пишуть. Заповнити цю прогалину спробували два польські історики – М. Пшиборовськи та Д. Вежхось. Навесні 2012 року в Познані ними була опублікована книга «Нестор Махно в Польщі», присвячена, зокрема, і емігрантському періоду життя цього діяча.
Більшість авторів, які вивчають життєвий шлях Махна, приділяють непропорційно багато уваги військовій стороні його діяльності. Тоді як розгляд політичної складової махновського руху залишається дещо осторонь. Багато істориків просто обмежуються констатацією факту, що Махно був анархістом. Тому польські автори цілком обґрунтовано поставили перед собою мету проаналізувати саме політичні погляди Махна і ідеологічні основи його руху. Це – головна мета монографії. Паралельно з політичними поглядами Махна автори, і це цілком зрозуміло, вирішили показати його ставлення до поляків в різні періоди життя, а також – поляків до нього. В даному разі, слово «поляки» має дуже широке значення: від простих людей до влад відтвореної у 1918 році Речі Посполитої.
Безперечним плюсом монографії є її вичерпна історіографія та джерельна база. У роботі представлений широкий спектр книг і статей з проблеми, виданих російською, українською, англійською, французькою і польською мовами. Аналіз тексту монографії дає уявлення про значну кількість джерел, залучених авторами. Для розкриття поставлених в своєму дослідженні завдань, М. Пшиборовськи та Д. Вежхось використовували опубліковані документи, спогади і щоденники, пресу, а також фонди шести польських і зарубіжних архівів. Все це дозволило їм систематизувати матеріал, виділивши в своїй монографії три розділи.
Перший розділ називається «Революція». У ньому йде мова про юнацькі роки Махна, його участь в революційному русі і громадянській війні 1918-1921 років. Автори сконцентрували свою увагу головним чином на формуванні і еволюції політичних поглядів Махна, на тому, як він прийшов саме до анархізму. Також цікавий матеріал цього розділу, присвячений особистому життю легендарного отамана, його взаєминам із жінками. Через призму цих стосунків М. Пшиборовськи та Д. Вежхось показують становище жінок на Україні в той час, а також аналізують їх роль і участь в махновському русі. Нарешті, значний об'єм інформації цього розділу оповідає про контакти Махна з поляками і про те, яку роль у формуванні його ідеології вони зіграли. В ході викладу всіх перипетій махновської епопеї автори свідомо відійшли від опису бойових дій його збройних формувань. На наш погляд, це цілком виправдано. По-перше, історіографія даного питання і без того величезна, а по-друге, це б тільки порушило загальну логіку викладу матеріалу (с. 12-60, тут і надалі усі посилання приводяться за вказаним виданням).
Другий розділ даної роботи – «В еміграції» – оповідає про життя і діяльність Махна після закінчення громадянської війни на Україні. Як відомо, 28 серпня 1921 року він перейшов радянсько-румунський кордон в районі містечка Ямпіль і був інтернований румунською владою. Розпочався новий етап в житті отамана, не менш цікавий, чим попередній і так само небезпечний. М. Пшиборовськи та Д. Вежхось крок за кроком прямують за Махно, аналізуючи його діяльність в Румунії, Польщі, Німеччині і, нарешті, у Франції. Автори розглядають його контакти з офіційними особами вказаних країн, українськими національними організаціями, анархістами, зарубіжними і радянськими спецслужбами. Як відомо, останні активно добивалися усунення отамана і навіть намагалися його викрасти на території Німеччини. Із зрозумілих причин найбільший інтерес для авторів являють взаємини Махна з польською владою, яка, треба сказати, ставилася до отамана з великою підозрою. 23 вересня 1923 року Махно і деякі його товариші були заарештовані і незабаром з'явилися перед польським судом. Офіційна причина арешту – обвинувачення в підготовці повстання в Галичині з метою приєднання її до Радянської України. Обвинувачення виявилися настільки абсурдними, що навіть польський суд виправдав махновців. У листопаді того ж року Махно і його товариші вийшли на свободу. М. Пшиборовськи та Д. Вежхось дуже детально освітлюють Варшавський процес, аналізуючи його причини і наслідки (с. 61-109).
Розділ «Документи і матеріали» є третім, самостійним розділом монографії і, одночасно, її документальним додатком. В ньому зібрано більше ніж 80 різних документів, передусім з польських архівосховищ. Крім того, тут поміщений передрук з польських газет того часу, які детально освітлювали Варшавський процес Махна і його перебування на території Речі Посполитої. Слід зазначити, що багато які з цих документів вперше вводяться до наукового обігу (с. 110-247).
У завершальному слові до своєї монографії М. Пшиборовськи та Д. Вежхось пишуть, що «вона адресована читачам, які швидко і в доступній формі хотіли б отримати інформацію про контакти Нестора Махна з поляками і Польщею» (с. 257). На наш погляд, це – дещо занижена самооцінка. Не зважаючи на те, що історіографія махновського руху нараховує сотні найменувань різними мовами, польські автори зуміли знайти в ній свою нішу. Тому, в реальності, читачі отримали дуже якісне дослідження життя і діяльності легендарного отамана, копіткий аналіз його політичних поглядів і вельми точний психологічний портрет. Все це є закономірним результатом вивчення солідної джерельної бази. Причому, ті документи, які опубліковані в монографії, вже самі по собі представляють значну наукову цінність. На жаль, робота М. Пшиборовськи та Д. Вежхося опублікована доки що польською мовою і майже недоступна українським дослідникам. Сподіватимемося, що цей, єдиний недолік, монографії буде незабаром виправлений.
Романько Олег Валентинович
доктор історичних наук
(Сімферополь, Україна)