21 квітня 2023 року «Свобода» – найдавніша українська газета США, яка в липні 1998 року перетворилася із щоденної на щотижневу – оприлюднила емоційну статтю доктора історичних наук Володимира Сергійчука «Чим не вгодив Марті Гавришко міністер освіти і науки?»

^[1]

Дивно було побачити на шпальтах шанованого тижневика відверто маніпуляційну спробу персональної дискредитації, яка, сподіваюся, не залишиться без відповіді. Але і в тій частині, де про пані Марту не згадується, текст В.Сергійчука, приправлений патріотичною патетикою та формально слушними твердженнями нового Міністра освіти та науки України Оксена Лісового, містить чимало маніпуляцій та відвертих спотворень. Тобто на шпальтах «Свободи» автор буквально з точністю до навпаки втілив згаданий ним же заклик міністра «Не допускати поспішности, маніпуляцій, спотворень» (тут і далі аналізована стаття цитується без посилань).

Проаналізувати усі наявні у статті негаразди не маю змоги, адже для того, щоб аргументовано розтлумачити їх невтаємниченому у суть справ читачу, знадобиться забагато місця і часу. Основні засади «методу Володимира Сергійчука» проілюструю лише одним абзацом із його статті, який є типовим для його «творчості» і безпосередньо стосується тематики моїх досліджень.

У цьому абзаці (можливо геть того не розуміючи) Володимир Сергійчук по суті твердить про безумовно позитивні для України наслідки перших двох років масової примусової колективізації та розкуркулення селян:

«Що ж стосується „просування антинаукової цифри про 10.5 млн вбитих під час Голодомору 1932-1933 років“, то цим „займався“ саме автор даних рядків. І „просування“ полягало в тому, що присутнім було показано копії документів з архівів щодо наявности дітей в Україні перед Голодомором, розрахунки Держплану УСРР про їх можливу кількість у 1937 році, відтак пролонґацію згідно з нормами природних втрат до 1939-го, зрештою, і скільки їх залишилося на основі первинних ориґінальних документів. Так от, від немовлят до 14-річного віку в Україні тоді не дорахувалися 4 мільйони 168 тисяч дітей» (виділено мною. – Г.Є.).

 Скан з аналізованої статті В.Сергійчука в газеті «Свобода».

Для пояснення змістовного наповнення наведеної цитати зверну увагу читача на такі деталі.

По-перше, усі негаразди, наслідком яких стали втрати населення, В.Сергійчук пов’язує винятково з подіями 1932-1933 років. Про це, зокрема, свідчить наголос на кількості «вбитих під час Голодомору 1932-1933 років» у наступному за процитованим абзацом реченні: «Враховуючи це, незаанґажовані фахівці вирахували ту цифру, проти якої так протестує М. Гавришко, – 10,500 тисяч жертв: 9,108 тисяч 500 в УСРР і 1,391 тисяча 500 – на Північному Кавказі» (така форма подачі цифр у статті – Г.Є.). Втім, в рази виразнішим ствердженням такої концепції Сергійчука є його відданість з 2016 року тезі про те, що станом на 1 січня 1932 року чисельність мешканців УСРР становила 32 680,7 тис. осіб.^[2] Ця нереальна (і пізніше я поясню, чому) цифра стала для нього базовою у підрахунках втрат від Голодомору.

Згадана кількість загиблих від Голодомору у 1932-1933 рр. в УСРР, тобто 9 млн 108 тисяч 500 осіб, «виведена» й у сумновідомій книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань» (далі – «Геноцид українців…»),^[3] де Володимир Сергійчук зазначений як експерт і на яку він, власне, посилається як на незаперечне джерело. Тобто це базова для його сучасних тверджень книга, перше видання якої побачило світ у 2021-му, а друге, у якому жодна з навіть публічно спростованих фальсифікацій не була виправлена, у 2022 році.

Обкладинка другого видання сумно відомої книги «Геноцид українців….»

По-друге, важливо чітко з’ясувати, ким та, головне, коли були оприлюднені ті дані, які, за словами В.Сергійчука, буцімто містять «розрахунки Держплану» щодо «можливої кількості» дітей у 1937 році та на яких засадах базуються ті «розрахунки». У вже згаданій книзі «Геноцид українців…» з Держпланом УСРР чи з Управлінням народно-господарського обліку при Держплані УСРР (УНГО УСРР) та відповідними цифрами втрат пов’язуються лише два діячі – Арсен Хоменко та Олександр Асаткін^[4].

Окремо поясню, що таке УНГО УСРР. Це був орган, утворений постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 4 червня 1932 р. Тоді було ухвалено: «Перетворити сектор народногосподарського обліку Держплану УСРР в самостійну центральну установу – Управу народногосподарського обліку УСРР при Держпляні УСРР, що є республіканським органом Центральної управи народногосподарського обліку Союзу РСР при Держплані Союзу РСР»^[5]. З 1933 року, тобто після початку курсу на «зближення мов», в повній назві слово «управа» було замінено на «управління».

Керівником УНГО УСРР у квітні 1935 року став вже згаданий Олександр Асаткін – комуніст, член партії більшовиків з 1904 року.^[6] У книзі «Геноцид українців» – зазначається, що «О.Асаткін обрахував дефіцит населення у 7 млн 100 тис.»,^[7] і на підтвердження таких «обрахунків» наводяться свідчення, вибиті у нього на допиті в НКВД за тиждень до страти.^[8] Саме таку беззаперечну фальсифікацію В.Сергійчук ствердив своїм підписом як «експерт». То ж навряд чи обставини «отримання» цієї цифри завадили б В.Сергійчуку використати її при складанні оцінки кількості загиблих від Голодомору. Однак на шпальтах «Свободи» він згадує «розрахунки про можливу кількість», тобто прогнози майбутньої чисельності населення, що були зроблені раніше, тоді як вигадані «обрахунки» Асаткіна – це вже цифра 1937 року. Тобто — мова у статті Сергійчука не про вигадану фальсифікаторами «формулу Асаткіна».

З протоколу допиту Олександра Асаткіна від 25 серпня 1937 року. ГДА СБУ, ф.6, спр.43187, Т. 1. – С.91-92, у відритому доступі

Залишається Арсен Хоменко, про якого у книзі «Геноцид українців...» сказано так: «Український демограф, статистик, один із фундаторів української демографічної школи і державної демостатистичної служби в Україні, професор. Керував роботами з демографічного прогнозування в Комісії перспективного планування держплану УСРР»^[9] (виділено мною – Г.Є.). Виділений мною з «базової» для Сергійчука праці «Геноцид українців…» фрагмент про уявну роботу А.Хоменка у Держплані УСРР дає підстави припустити, що саме про розрахунки А.Хоменка були в основі того, що він означив як «розрахунки Держплану». Це припущення переростає у впевненість, якщо зауважити, що у книзі «Геноцид українців…» після згадки про роботу А.Хоменка у Держплані наголошується: «У статті «Людність УСРР у перспективному обчисленні» (1932) вчений виклав власний прогноз загальної кількості населення на 1937 р. – 35,6 млн осіб […] (Хоменко А. Людність УСРР у перспективному обчисленні. Профілактична медицина.1932. № 11-12. с. 41-52).^[10] Тобто вказується місце і час публікації використаних авторами книги розрахунків.

Таким чином, маються на увазі розрахунки зі згаданої у попередньому абзаці статті А.Хоменка 1932 р. Це важливо, оскільки вказівка на 1932 рік спростовує як посаду демографа як працівника Держплану УСРР, так і наукову обґрунтованість наданого ним прогнозу.

Спочатку про посаду. І водночас про умови складання «розрахунків».

Формально у структурі Держплану УСРР Арсен Хоменко нетривалий період справді працював, але не тому, що він змінив попереднє місце роботи, а тому, що його установа змінила назву і статус.

У розпал другого комуністичного штурму у Кремлі усвідомили небезпеку використання та оприлюднення об’єктивних статистичних даних в поточній роботі. Там вирішили, що базою для прогнозів, в тому числі й демографічних, має стати воля верхів. Через це саме під час найактивнішої фази «ліквідації куркульства як класу» – спочатку союзним рішенням ЦВК та РНК СРСР від 23 січня 1930 р.,^[11] а потім і республіканським – ВУЦВК та РНК УСРР від 5 лютого,^[12] – були ліквідовані, відповідно, союзне та українське Центральні статистичні управління (ЦСУ СРСР та ЦСУ УСРР). Аргументація такого кроку не була вишуканою: «Розвиток статистики в повній відповідності до завдань зміцнення плянування вимагає об’єднати ці дві галузі в одному органі».^[13]

Рішення про ліквідацію ЦСУ УСРР. Вісті ВУЦВК,19 лютого 1930 року

Не менш відвертими були й очільники Держплану та ЦСУ СРСР – Глєб Кржижановський та Владімір Мілютін, які відправили «всім плановим та статистичним працівникам» лист з поясненням причин ліквідації ЦСУ та передачі її функцій Держплану. Цей лист було переказано у тому ж номері «Известий», де була оприлюднена й постанова про «скасування» ЦСУ. У ньому, зокрема, зазначалося:

«Вузьким місцем статистики зараз є питання про кадри, яке має бути вирішене в напрямку створення комуністичного ядра статистиків […] Звідси – необхідність максимальною мірою координувати роботу органів планування та статистики, необхідність їх злиття у відповідності з новими формами соціалістичного будівництва (виділено мною – Г.Є)». ^[14]

По суті ставилося завдання перетворити статистику на «партійну» справу, щоб вона могла наукообразно обґрунтувати забаганки кремлівських можновладців. Це не залишало перспектив для неупереджених фахових досліджень, зокрема, і в питанні прогнозування демографічної ситуації. Аналогічні проблеми з прогнозуванням були й в інших працівників, тому прогноз Хоменка розглядаємо ще й як типовий для тих обставин.

Вже сама по собі проголошена мета «створення комуністичного ядра» ставила хрест на подальшій кар’єрі Арсена Хоменка у новому Держплані. Адже він вважався політично неблагонадійним. В ніч на 1 червня 1922 року його вже заарештовували у зв’язку із судом над російськими есерами, членом партії яких він був до революції. Тоді Хоменко потрапив під превентивні заходи ДПУ, які здійснювалися «з метою попередження можливих виступів, демонстрацій, страйків протесту у зв’язку з процесом Пр[авих] с[оціалістів] р[еволюціонерів]». Він увійшов до числа осіб, які «за з’ясованими матеріалами або перевіреними агентурними даними є такими, що загрожують політичному спокою Республіки»^[15]. Щоправда, у 1922-му його швидко відпустили, можливо, завдяки заступницькому листу від губернського статбюро, де зазначалося, що без Хоменка «робота зупиняється».^[16] Але з поля зору ДПУ він не випав.

У 1920-ті, тобто в час, коли влада була найбільш лояльною до некомуністичної інтелігенції, за ним тягнувся публічний шлейф антирадянщика, тепер вже як колишнього українського есера. Через це у вересні 1925 року Хоменко був вимушений звернутися до «Вістей ВУЦВК» з відкритим листом, у якому наголошував: «Ще раз заявляю, що засуджую всю ту мою діяльність, яка була скерована проти робітниче-селянської влади, або була некорисна їй і ще раз підкреслюю, що ніякого відношення до у[країнських] с[оціалістів]-р[еволюціонерів], з якою партією фактично розірвав зв’язки ще в 1919 році, не маю».^[17]

Вісті ВУЦВК, 26 вересня 1925 року

З огляду на такий «статус» постать Хоменка в проголошену при ліквідації ЦСУ концепцію формування «комуністичного ядра» в новому Держплані ніяк не вписувалася. І хоча він ще кілька місяців попрацював в утвореному замість ЦСУ УСРР Економіко-статистичному секторові (ЕСС) Держплану УСРР і навіть був рекомендований на посаду керівника групи демографії, яка, за словами Василя Марочка, складалася з чотирьох осіб^[18] (це замість керівника відділу демографічної статистики в ЦСУ), але майбутнього в цій установі в нього не було. У липні того ж 1930 року за результатами радянської «чистки» апарату Держплану його було вирішено «зняти з роботи Держплану по первой категорії».^[19]

Після цього місцем роботи А.Хоменка став Український державний інститут охорони здоров’я (УДІОЗ), незабаром перейменований Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здоров’я (ВІСОЗ). Там у травні 1933 року він отримав звання професора.^[20] Саме в цій установі, як засвідчував згодом Ю.Корчак-Чепурківський, Арсен Хоменко разом з професором Сергієм Томілиним під загальним керівництвом Аркадія Меркова в 1931 році й виконав роботи з перспективного розрахунку населення УСРР на другу п'ятирічку. Вони і були покладені в основу його статті 1932 року.^[21] Співробітниця очолюваного А.Хоменком демографічного відділу ЦСУ, а потім і УНГО УСРР Галина Селегень, якій вдалося вижити й навіть емігрувати, вже по Другій світовій війні, аналізуючи ситуацію в демографічній науці, наголошувала, що після звільнення А.Хоменка «керівництво демографічною працею ще перебуває в руках фахівців-демографів, що їх тимчасово залишено на їхніх посадах, щоправда, з дуже обмеженими повноваженнями. Але згодом усуваються і останні фахівці, а керівництво відділом переходить до призначеного центральним комітетом комуністичної партії спеціяльного партійного урядовця».^[22]

Екскурс в біографію Хоменка важливий, аби читачу стало зрозумілою не лише відсутність підстави пов’язувати «розрахунки Держплану» щодо «можливої кількості» дітей у 1937 році з його іменем, а й взагалі про можливий вектор «розрахунків» періоду 1931-1932 рр. Сама ж по собі неточність щодо посади не є скільки-небудь визначальною для оцінки написаної у 1932 р. А.Хоменком праці, але вона чітко окреслює «поспішність», заклик не допускати якої на словах категорично підтримав В.Сергійчук. На жаль, лише на словах.

Переходячи до «прогнозної» частини, уточню: немає підстав говорити про «розрахунки Держплану» при посиланні на згадану статтю Хоменка 1932 року. Але оцінюванням перспектив природного руху населення як такого демограф справді займався, і почав він то робити не під час своєї короткотермінової роботи в ЕСС Держплану, а значно раніше. Мало того, саме після перших розрахунків, зроблених у 1927 р., тобто після загального перепису населення 17 грудня 1926 року, йому навесні 1928 року й поступила пропозиція з Держплану, яка, з огляду на зміст процитованої мною згадки про Хоменка з книги «Геноцид українців…», ймовірно і стала основою для твердження про «розрахунок Держплану». Вважаю за доречне процитувати цю пропозицію без купюр:

«Згідно переговорів з Вами Секції Праці, Комісія перспективного планування Держплану просить Вас взяти на себе складання роботи на тему: «Основні демографічні покажчики для перспективного плану». Розмір роботи один друкований аркуш. Строк виконання роботи не пізніш як 25 квітня 1928 року».^[23]

Пропозиція А.Хоменку скласти перспективний план демографічних покажчиків, 1928 р. З матеріалів ГДА СБУ

З огляду на те, що цей надрукований на офіційному бланку Держплану лист відправлено навесні 1928 р., логічним видається припущення про хибодрук у вказівці реченця виконання роботи. Втім, для теми моєї розповіді важливий насамперед той факт, що таке доручення було надане А.Хоменку під час його перебування на чолі демографічного відділу ЦСУ УСРР. І то було задовго до «злиття» ЦСУ з Держпланом.

Пропозиція ця пролунала не на порожньому місці. Ще у 1927 р. Хоменко опублікував як мінімум три тексти з прогнозами демографічної ситуації щодо найближчого майбутнього. Два з них — в журналі «Червоний шлях», відповідно в № 2^[24] та в №7^[25], а третій – у книзі «Населення України 1897‒1927 рр.».^[26] Деяку відмінність показників у журнальних публікаціях сам Хоменко пояснив тим, що було «використано точніші відомості перепису і зважено сучасні тенденції зросту».^[27]

З огляду на те, що в статистичних довідниках населення навіть станом на 17 грудня 1926 року подавали 29 019 747 осіб^[28], то найбільш обґрунтованими з цих трьох прикладів слід вважати прогнози з публікації в «Червоному шляху» за липень 1927 р., бо у згаданій книзі, так само як і в першій публікації, кількість населення станом на 1 січня 1927 року вказується 28 900 тис. осіб. Усі три публікації 1927 року наводжу для того, щоб продемонструвати одну характерну і беззаперечну для справді наукових прогнозів Хоменка рису: спираючись на аналіз вітчизняних демографічних тенденцій перед Першою світовою війною та по завершенню голоду 1921-1923 рр., порівнюючи їх із тенденціями в інших країнах, він скрізь проводив думку про те, що народжуваність та приріст населення в Україні, певний час ще залишаючись найвищими у Європі, спадають і неодмінно спадатимуть, та що це – об’єктивна закономірність.

Незабаром демографи, причому саме під загальним керівництвом А.Хоменка, вирахували, що станом на 1 січня 1927 року населення УСРР становило 29 037,2 тис. осіб^[29]. Та ж цифра використовувалася і в інших довідникових виданнях,^[30] що автоматично дещо підвищує прогнозні показники. Втім, спрямованості прогнозу то не змінює – Хоменко вказував на неминуче зменшення народжуваності і приросту населення. Звертаю увагу на деталь, яка засвідчує наукову обґрунтованість його тогочасних прогнозів: ще в першій своїй статті, характеризуючи вищий у порівнянні з іншими європейськими народами приріст населення та перспективи, демограф зауважив: «Сила цієї енергії спадає і, треба думати, має спадати і надальше. Але для ближчих десятиліть не можна передбачати дуже значних змін в загальних перспективах росту. «Вичерпання» біологічної енергії чекає на нас десь наприкінці цього століття».^[31] Саме так і трапилося на початку 1990-х – з того часу смертність в Україні перевищує народжуваність.^[32]

Таким чином, публічні науково обґрунтовані прогнози щодо перспективного зростання населення А.Хоменко зробив у 1927 р. Варто відзначити, що сам він щоразу відзначав неврахування можливих результатів міграційних процесів, оскільки передбачення державної політики не входило у межі його компетенції.

Ще одна важлива деталь: В.Сергійчуку насправді добре відомо про прогнозні дані Хоменка 1927 року. В оприлюдненій у 2017 р. статті він посилався на липневий 1927 р. текст демографа, вказуючи прогнозоване ним населення УСРР станом на 1 січня 1931 року – 31 159 тис. осіб.^[33] Зауважу, що ця цифра приблизно на 1 млн менша від тієї, що випливає з даних довідника 1933 року видання,^[34] але для самого В.Сергійчука, схоже, то така собі дрібничка, якою можна знехтувати. Зазначаючи (!) цю різницю, він апелює до наведених у довіднику 32 680,7 тис. осіб станом на 1 січня 1932 р. та наголошує, що «зрештою, це фактично відповідало розрахункам відомого українського демографа Хоменка»^[35]. Ні, пане Сергійчук, різниця близько 1 млн осіб, що «набігла» за 5 років, надто велика, щоб не зважати на неї! Не слід так маніпулювати цифрами, розкидаючись життями українців.

Сподіваюся, що В.Сергійчук щось чув про негаразди, що приніс в Україну сталінський «великий перелом». Цей професор мав би знати, що в умовах приховування владою поточних статистичних даних пропагована ним кількість населення УСРР станом на 1 січня 1932 р. була обрахована шляхом додавання до результатів перепису 1926 р. щорічного приросту населення, характерного для 1925-1927 років (це близько 2,4% щороку). І навіть якщо про заборону та приховування статистичних даних в 1930-1932 рр. йому з якоїсь причини невідомо, то все одно про вказаний метод «обчислення» він не міг не знати – про нього розповів ще в 1942 році Степан Сосновий,^[36] стаття якого В.Сергійчуку добре відома. Та й на вступних сторінках самого довідника (точніше кожного із серії однотипних обласних довідників) наголошувалося на неточності наведених підрахунків.^[37]

Вирізка зі статті С. Соснового з газети «Нова Україна», Харків, 8 листопада 1942 р.

Та повернемося до досліджень Хоменка. В опублікованій на початку 1931 року статті він ще відзначав тенденцію до стрімкого зменшення народжуваності, зауважуючи, що у 1929 р. її рівень становив 81,6% від середнього за передвоєнні 1911-1913 рр., тоді як у в 1928 йшлося про 88,2%, а в 1927 – 94,2%. Демограф зауважував закономірність такої тенденції:

«Спад народимості – явище на Україні не нове. Ще за довійськових часів кожного наступного десятиріччя пересічний коефіцієнт був менший за попередній. Але зараз спад посувається швидше, крім того, він відзначається зменшенням абсолютного числа народжених, чого не було за часів довійськових. З групи країн з високою народимістю Україна швидко переміщається до країн із середнього народимістю, а характер змін народимості дедалі більш стає подібний до властивого більшості країн Західньої Европи». ^[38]

Спад народжуваності. З журналу «Профілактична медицина», 1931. №1-2.

При цьому Хоменко підкреслював, що причиною такого стрімкого зменшення народжуваності є свідоме її обмеження самим населенням, насамперед за допомогою абортів, і що в містах народжуваність вже не забезпечує відтворення населення. Він припускав, що «спад народимости є своєрідною реакцією на складний процес перебудування побуту, можливо, і деякі тимчасові труднощі переходової доби». Зрозуміло, що в умовах переходу від аграрного до індустріального суспільства такі труднощі за рік-два чи за 5 років подолати було неможливо. Водночас вже у цій публікації демограф відповідно до згаданих раніше завдань оновленого Держплану робив реверанс «новим формам соціалістичного будівництва», але тоді то ще стосувалося віддаленого майбутнього: «Соціалізм не знатиме перенаселення, то так само не буде відоме йому й протилежне явище – недонаселення, або повільне збезлюднення, що як примара стоїть перед капіталістичними державами та може більш ніж що інше, являє собою доказ неминучости загибелі капіталізму».^[39]

Того ж року тенденцію до зменшення народжуваності відзначав і Аркадій Мерков, під керівництвом якого, як згадувалося вище, Хоменко і складав пропагандистський прогноз. У книзі 1931 р. видання Мерков наголошував, що «зменшення народжуваності ми не можемо розглядати як негативне явище». Це явище він вважав закономірним, назвавши серед його причин такі об’єктивні критерії як «загальне піднесення технічного розвитку», «залучення жінки до громадського життя», яке спонукало «протестувати проти перетворення жінок на дітородні машини» і просто збільшення частки міської людності, народжуваність серед якої й раніше була значно меншою, ніж серед сільської.^[40]

Титульна сторінка книги Аркадія Меркова

Вказані тенденції народжуваності, як і згаданий Хоменком «складний процес перебудування побуту»,^[41] були об’єктивними та довготривалими процесами. Однак влада вимагала інших прогнозів. Тому, попри безумовно відоме демографу погіршення ситуації в УСРР у 1931 р. (навіть у тогочасній пропаганді період 1931-1933 років називався періодом «прориву у сільському господарстві»^[42]), він був змушений опублікувати прогноз з протилежним науковому обґрунтуванню вектором. Цей «прогноз» цілковито відповідав тим гаслам, які проголошували засоби масової інформації СРСР для внутрішньої й зовнішньої пропаганди. Обставин складання та оприлюднення того прогнозу не може не розуміти фахівець з історії 20-30-х років ХХ століття. Якщо, звичайно, він фахівець. А оцінку обставин складання цього прогнозу рівною мірою можна застосувати і до інших подібних «розрахунків», зроблених на сонові  

Про кардинальну відмінність у підходах до обчислень перспективної людності населення сам Хоменко казав наскільки відверто, що складається враження, що він таким чином попереджав майбутніх дослідників про вимушеність і ненауковість використаного ним «соціалістичного» підходу. Зокрема, він наголошував: «Відколи місце капіталізму заступив у нашій країні соціалізм, набуває сили новий історичний закон населення».^[43]

Він прямо заперечував демографічні тенденції минулого як базу для нових обчислень: «Демограф, беручися до перспективних обчислень, не може керуватися жодними тенденціями конкретного ближчого минулого відтинку часу, хай хоч як досконало з погляду спеціальної статистичної методики будуть викриті ці тенденції, ці емпірично дані закономірності». Підставою методологічних змін він називав низку «безперечних елементів» нового «загального закону людности соціалістичної доби», які, мовляв, «зреалізовані вже, запроваджені в життя самим процесом соціалістичної перебудови».^[44]

Таких елементів, позірно стверджував Хоменко, «важливих із погляду умов репродукції людности, можна назвати багато, але найголовніші з них такі:

Насамперед – ліквідація безробіття, цілковите усталення матеріального існування трудящих; подруге – оздоровлення умов праці й побуту і невпинне поліпшення матеріального стану широких трудящих мас; потретє – реконструкція праці цілковитому поєднанні з реконструкцією побуту, зокрема розв’язання проблеми жіночої праці, активізація жінки без заперечення проблеми материнства» (виділення моє – Г.Є).^[45]

Іншими словами, той, хто сьогодні використовує «обчислені» у 1931 р.^[46] «соціалістичні» прогнози Хоменка для якихось позірно реальних розрахунків, де факто стверджує, що сам він перебуває на сталінських методологічних позиціях, а наслідком перших років другого комуністичного штурму стало стрімке поліпшення матеріального становища та побутових умов громадян УСРР, поступове зникнення потреби свідомого обмеження народжуваності. А крім того — що колективізація і розкуркулення – із сотнями тисяч конфіскацій житла та рухомого майна, переселень та депортацій – поліпшили становище в українському селі. Такий підхід я й називаю гімном сталінській колективізації. Бо це і є фактичне оспівування сталінських дій, повторення услід за сталінськими пропагандистами міфу про позитивний вплив тогочасних «нових форм соціалістичного будівництва» на природний рух людності УСРР. Саме на такому підході базуються «підрахунки» В.Сергійчука.

Розвалена хата «куркуля», село Удачне на Донеччині. Початок 1930-х рр. Фотограф Марко Залізня, фонди Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву.

Результати спричиненого діями влади поліпшення ситуації, демонстративно стверджував Хоменко, незабаром будуть добре впізнаванні. Народжуваність із наявної за його підрахунками у 1931 р. 1006 тис. (насправді зафіксовано 975,3 тис.^[47], тобто вперше менше ніж 1 млн) до 1937 р. – починаючи з 1932 – поступально, але неухильно мала зрости до 1210 тис. Але це ще не все. Розрахунки Хоменка базувалися на тому, що смертність дітей віком від 0 до 14 років в залежності від вікової групи та статі до 1937 р. мала знизитися від 39 до 54,9% у порівнянні з доволі безнапасними 1925-1926 рр.^[48] І саме на основі таких гротескних планів – нині таке називають «тролінгом» – сучасні «підрахуйники» і обчислюють кількість втрат від голоду в роки Голодомору. І роблять це, на відміну він Хоменка, який перебував під тоталітарним пресом, цілком добровільно, не відчуваючи жодного когнітивного дисонансу, не кажучи вже про професійні вимоги.

Вимушено «запроєктоване» Хоменком зростання населення станом на 1 січня 1937 року мало дати результат 35 млн 617 тис. осіб. Ці «розрахунки» базувалися на ствердженні пропагованої Кремлем настанови про позитивні наслідки перших років «соціалістичної перебудови», тобто колективізації та розкуркулення.

Тезу про позитивний вплив колективізації на українське суспільство підтверджує, зокрема, і наведена А.Хоменком оцінка чисельності населення УСРР станом на 1 січня 1932 року – 32 241 тис. осіб.^[49]

Варіанти обчислень А.Хоменка майбутньої людності України на основі а) «загального закону людности соціалістичної доби ; б) наукових засад, але без врахування впливу колективізації. Профілактична медицина, 1932, № 11-12. – С.49.

Для розуміння: це на 276 тис. більше за наданий у тій же статті варіант прогнозу, розрахованого «за покажчиками давнішньої репродукції»,^[50] тобто на основі розроблених А.Хоменком раніше наукових засад, але без врахування реально негативного, а в статті позірно позитивного впливу на українське суспільство колективізації та розкуркулення. Від даних поточного обліку населення (31 850 тис. осіб, далі пояснюється природа цієї цифри), до яких, щоправда, з 1930 року Хоменко прямого доступу не мав, ця цифра різнилася на 391 тис.^[51]

Підкреслюю, йшлося саме про перші позитивні впливи сталінського “великого перелому”, тобто така різниця «набігла» за два роки, оскільки реальні дані поточного обліку населення за весь 1929 рік і, відповідно, чисельність населення станом на 1 січня 1930 р., демографу були добре відомі. Їх Хоменко не міг заперечувати хоча б тому, що докладне видання з такими підрахунками готувалося під його керівництвом.^[52] Його залученість могла бути ще й причиною того, що навіть ця перебільшена ним оцінка аж на 439,3 тис. осіб менша за ту кількість населення, яка є у довідниках 1933 року із вказівкою станом на 1 січня 1932 р. (там, нагадую, 32 680,7 тис.).

Коли А.Хоменко у 1932 р. наводив прогнози з області ненаукової фантастики про збільшення протягом найближчих п’яти років «пересічної протяжності життя» на 12 -13 років (з 43,57 до 56,48 у чоловіків та з 46,72 до 58,14 у жінок), його можна було зрозуміти: такі райдужні наслідки сталінського «великого перелому» він малював під тиском влади. Але коли сучасний «дослідник», читаючи текст А.Хоменка, бачить пряму вказівку на те, що за умовами такого «обчислення» УСРР за 5 років має «наздогнати й мало не випередити Англію, Швецію, Норвегію, Німеччину та ПАСШ, це значило б випередити Францію та набагато випередити такі відсталі країни як Польща тощо»,^[53] і при цьому продовжує спиратися на ті прогнози як начебто об’єктивні дані, виникає природне питання. Якою є його мотивація для аналогічного хоменківському оспівування дій сталінської влади періоду 1929-1931 років?

Коли Хоменко пише, що розвинені капіталістичні країни аналогічного зростання середньої тривалості життя досягали за 20-25 років (відзначу, що під час такого зростання вони не мали катастроф, подібних тим, які спричинив в УСРР другий комуністичний штурм), а в УСРР завдяки розвитку «засад соціялістичної системи господарства» це відбудеться у 2-2,5 рази швидше (він рахував від початку першої п’ятирічки)^[54] – ми мусимо розуміти, що це було свідоме використання статистики як інструменту пропаганди. А от коли пан Сергійчук нині використовує ці ж прогнози як аргумент, то він свідомо спотворює нашу історію. Адже цим самим він фактично стверджує, що колективізація та розкуркулення не лише не знизили народжуваності, а навпаки – відчутно їй сприяли, створивши на початок 1932 року умови для демографічного буму. Чи які можуть бути ще підстави в історика спиратися на прогнози Хоменка 1932 року як на аргумент у визначенні втрат від вбивства голодом у 1932-1933 роках? Можливо, В.Сергійчук справді наскільки необізнаний в історії, що щиро вірить у дієвість соціалізму як передової системи господарювання у 1929-1931 рр., яку у 1932-1933 роках було жорстоко зламано Голодомором?

Ще в часи існування СРСР Ю.Корчак-Чепурківський, якому вдалося вижити, вказав на об’єктивну неточність прогнозу Хоменка, не називаючи при цьому, зрозуміло, ідеологічної зумовленості цих прогнозів як причини тієї «неточності». Зокрема, він зазначив, що прогнози щодо збільшення народжуваності збіглися хіба що на 1937 рік, але «цей збіг був суто випадковим, оскільки цей підйом був викликаний законом 16 червня 1936 року, яким, зокрема, було заборонено аборти». Далі він зазначив, що той підйом був одномоментним. Порівнюючи передбачувану Хоменком смертність станом на 1937 р. з показниками 1938-1939 рр. (а це вже стабілізація економічного становища, якої і близько не було в 1930-1931 роках), Корчак-Чепурківський навіть для цього стабільного часу відзначив «сильне перебільшення» очікувань Хоменка щодо зниження смертності, насамперед серед дітей.^[55] Тобто ще навіть в часи існування СРСР фахівці вказали, що у 1931 р. підстав для вагомих позитивних змін від побудови «основи соціалізму» не було, а В. Сергійчук немовби волає – ні, були, колективізація – во благо!!

Неприховано позитивну оцінку перших результатів примусової колективізації В.Сергійчук задекларував і під час свого виступу на панельній дискусії «Голодомор: як дослідники рахують втрати», яка відбулася 13 травня 2023 р. в КНУ ім. Шевченка в рамках історичного фестивалю «LEGIO Historica. Повернення». В стінах рідного університету він наполягав на тому, що станом на 1932 рік смертність немовлят становила 10% від народжених (реально близько 16%) та вигадав на ходу, що в 1931 р. в СРСР «винайшли по моєму якісь ліки, які різко скоротили смертність дитячу». А потім, апелюючи до складених у 1931 р. прогнозів, підкреслив: «Це розрахунки Держплану України. Тоді ще приписок не робилося, тоді ще була чесна статистика»[56] Тобто Сергійчук, елементарно переплутавши прогнози зі статистикою, проголосив тезу, що цілковито відповідає духу більшовицької пропаганди того часу. Він наполягає, що сталінська статистика, після взяття курсу на перетворення її на складову пропаганди – «чесна статистика».

Таблиця смертності населення УСРР за віковими групами: реалії 1925-1926 р. та «соціалістичний» прогноз А.Хоменка для 1937 р. Профілактична медицина, 1932, № 11-12. – С.47

Додам, що насправді за даними ЦУНГО СРСР навіть у відносно стабільному (чого й близько не було в 1929-1931 рр.) 1938 році смертність серед немовлят УРСР становила 14,8%[57], тобто ненабагато менше, ніж в 1926-му. Іншими словами, твердження В.Сергійчука про «винайдені ліки» чи стрімке зменшення смертності немовлят – відверта вигадка.

Насамкінець пропоную увазі читачів невелику табличку з різними даними щодо кількості населення УСРР станом на 1 січня 1930-1932 рр. В першому стовпчику розміщені найнадійніші показники – це зроблені у співробітництві з американським демографом Олегом Воловиною сучасні підрахунки фахівців з Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи (ІДСД) НАН України. Вони врахували не лише природний рух населення, а й, наскільки це можливо, пов’язану насамперед з колективізацією та розкуркуленням міграцію, що разом становить «загальний рух населення». Ці фахівці уточнили також результати перепису населення 17 грудня 1926 р., внаслідок чого кількість населення УСРР станом на 1 січня 1927 року було визначено у 29 316,3 тис. осіб. ^[58]

У другій колонці вказуються дані ЦСУ/УНГО УСРР – спочатку кількість населення станом на 1 січня кожного року, а потім зафіксований органами обліку природний приріст людності за цей рік.^[59]

У третій колонці наведені дані про кількість населення з офіційних довідників. Тут показники станом на 1 січня 1930 року збігаються з даними ЦСУ/УНГО УСРР (другий стовпчик). Це пояснюється тим, що саме кількістю населення станом на 1 січня 1930 (точніше – на 31 грудня 1929 р.) датується останній в міжвоєнний період офіційний статистичний щорічник з природного руху населення. У ньому зазначені показники природного руху людності за 1927-1929 рр. і ці показники збігаються з архівними даними.^[60] Щоправда, у нашвидкуруч виданому у 1930 р. довідникові районів, показники з якого розміщені в таблиці у дужках, цифра вказана дещо вища, але «офіційнішою» слід вважати публікацію фахівців. Тим більше, що у виданні 1930 р. то справді була поспішність, адже вказана у ньому кількість мешканців УСРР у попередні роки повністю збігається з даними статистичного щорічника.

Дані таблиці 2 чітко засвідчують безумовну завищеність і необґрунтованість навіть показниками природного руху населення 1930-1931 рр. цифри в 32 680,7 тис. осіб як начебто населення УСРР станом на 1 січня 1932 р. Це вже не кажучи про потребу враховувати наслідки міграції, і насамперед організованої депортації так званих «куркулів» за межі УСРР. Подальше використання цієї цифри як аргументу в обчисленні кількості втрат від голоду в роки Голодомору розцінюю і як свідому спробу відмовитися від наукового підходу у висвітленні проблеми на користь ідеологізовано--пропагандистського та змістовно антиукраїнського, і як безумовний вияв необізнаності та віддаленості від наукових знань.

Підсумовуючи, ще раз наголошу: як для аналізованої мною статті, так і загалом для «творчості» В.Сергійчука на тему Голодомору, є характерними згадані на початку мого тексту «поспішність, маніпуляції і спотворення». Особливо останнє. Аргументів, що підтверджують цей висновок, у статті наведено чимало.

Було б пів біди, якби дослідження, у яких на ініційовані Кремлем вигадки покладаються як на доконаний факт, були одними з проміжних результатів наукових пошуків. Адже пошук істини – складний процес і помилки на ньому неминучі, як і потреба їх виправлення. Однак нині підстави використання тих цифр інші. Тепер на них, як на вже начебто результати проведеної «досудової експертизи», як на доведене наукове знання і правдиві, надані під присягою свідчення, збираються посилатися як на аргумент для ухвалення судового рішення. Тобто вигадки сталінської пропаганди, як й інший відвертий фальсифікат, хочуть узаконити в сучасній Україні.

Сам В.Сергійчук вказані результати перетворення статистики на засіб більшовицької пропаганди часом використовує для того, щоб звинуватити справжніх фахівців і відомих вчених у … потраплянні під вплив Кремля, а то й роботу на нього. Зокрема, в одній зі своїх статей вигадану ним «кремлівську статистику» він закидає Сергію Плохію, Андреа Граціозі та Тімоті Снайдеру.^[61] При цьому навіть не приховує, що в основі сучасного використання ним славнів сталінщині як аргументів – не науковий пошук, а виконання чітко визначених «дороговказів». Зокрема, ще у 2018 році він зізнався: «Твердження нашої діаспори про втрати від 7 до 10 мільйонів загиблих у 1932—1933 роках сприймаю як дороговказ до подальших досліджень».^[62]

Ймовірно, ті представники української діаспори, які (чи від імені яких) надавали такі «дороговкази» В.Сергійчуку, вважали, що їхній погляд об’єктивно правильний і лише потребує наукового підтвердження, а В. Сергійчук, з огляду на статус доктора історичних наук, використає для аргументації поширеної у діаспорі оцінки втрат від Голодомору саме наукові методи, а не оспівування сталінщини. Принаймні, такий висновок випливає зі слів президента Фундації українського Голодомору-геноциду (Чикаго, США) Миколи Кочерги, який у 2016 р. дякував В.Сергійчуку за те, що той «не тільки відгукнувся на наше звернення серйозно вивчити проблему Голодомору як геноциду української нації й встановити бодай наближену до реальності кількість його жертв, а й дав потужний імпульс цьому поважному науковому зібранню».^[63]

Однак саме по собі виконання «дороговказів», тобто таких «досліджень», кінцевий результат яких зумовлений наперед, не є науковим. А коли за нього ще й береться людина без базової історичної освіти, схильна до академічної недоброчесності (притчею во язицех стало друкування В.Сергійчуком збірників документів під виглядом монографій), то логічним наслідком виконання такого завдання стає нехтування тими фактами, які не вписуються у «дороговказ» та вишукування тих «аргументів», які його стверджували б. Отут то і зійшлися інтереси В.Сергійчука та сталінської пропаганди, ініціатори якої доволі необачно навіть для себе (бо то не могло тривати довго) спробували використати демографічні містифікації для звеличення більшовицької влади. Думаю, немає потреби доводити, що сталінська пропаганда, а, отже, і використання її сьогодні як прямого аргументу, має антиукраїнський характер і не є науковим знанням. Не виключаю, що для декого з позірних патріотів цей антиукраїнський характер і є справжньою метою.

Вважаю, що справжні шанувальники України та її історії, в тому числі з представників української діаспори, усвідомлюють, що не верифіковані, помилкові, а то й цілком сфальсифіковані аргументи – це не той засіб, за допомогою якого можна популяризувати наше минуле, розповідати світу про Україну. Як на мене, усім прихильникам наукового знання, усім тим, для кого Україна є справжньою цінністю, час зупинити підтримку подібних спроб профанації та знецінення українського минулого. Закликаю до цього також тих українських науковців, кого фінансовими обіцянками, залякуванням через присягу при наданні свідчень СБУ чи запевненнями у корисності для України ненаукових оборудок долучили до підписантів псевдоекспертизи чи взагалі до підтримки псевдопатріотичних маніпуляцій та вигадок.

Україна має напрочуд цікаву, драматичну і повчальну історію, про яку треба розповідати як українцям, так і всьому світу. Але це має бути вивірене історичною наукою знання. Вихід з лабіринту вигаданої історії, як засвідчує досвід Росії, один — назад у тоталітарне минуле. Сподіваюся, не цього прагнуть ті, хто надавав “дороговказ”, та й більшість тих, хто його дотримується.

^[1] Сергійчук Володимир. Чим не вгодив Марті Гавришко міністер освіти і науки? // "Свобода" – газета української громади в Америці. – 2023. – Число 16. – 21 квітня.

^[2] Першою відомою мені статтею В.Сергійчука з названими цифрами стала ця: Сергійчук В. Оцінка людських втрат УСРР від Голодомору 1932 – 1933 років за документами українських архівів // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Голодомор 1932 – 1933 років: втрати української нації" : (Київ, 4 жовт. 2016 р.) – Київ : О. Філюк, 2017. – С.21. У 2016 році він вже використовував цю цифру у публічних виступах.

^[3] Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань / упоряд.: О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк; Нац. акад. прав. наук України [та ін.]; вступ. слово: О. Петришин. – Вид. 2-ге, допов. – Київ; Харків: Право, 2022. – С. 468.

^[4] Там само. – С. 568-569.

^[5] Постанова ВУЦВК та РНК УСРР «Про організацію Управи народногосподарського обліку УСРР та її місцевих органів» // Збірник законів України, 1932. – №14-15, ст.111.

^[6] Керівники центрального органу державної статистики України // https://ukrstat.gov.ua/ [Електронний ресурс]. Перегляд – 12 травня 2023 р. Режим доступу: https://ukrstat.gov.ua/Noviny/new_old/new2014/zmist/ist_dss/kerivn.htm?fbclid=IwAR3RUlPMj5JTP84ZpfGNK46P-BlZdiqsItWDwTp0oKbT4nnM6F4dD-8zkJM

^[7] Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань… – С.309.

^[8] Детальніше про це у статті: Єфіменко Геннадій. "Формула Асаткіна": маніпуляція навколо чисельності жертв Голодомору // Історична правда [Електронний ресурс]. – 2021. – 4 листопада

^[9] Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань… – С.569.

^[10] Там само. – С.449

^[11] Постановление ЦИК и СНК СССР об упразднении, как самостоятельных ведомств, Центрального статистического управления Союза ССР и центральных статистических управлений союзных республик и их местных органов и передаче их функций плановым комиссиям. 23 января 1930 г. // Известия ЦИК СССР и ВЦИК Советов рабочих, крестьянских, красноармейских и казачьих депутатов. – Москва, 1930. – 31 января. – С.4.

^[12] Про скасування, як самостійних урядництв Центральної статистичної управи УСРР, Статистичної управи АМСРР та округових статистичних бюро і про передачу їхніх функцій плановим комісіям. Постанова ВУЦВК та РНК УСРР від 5 лютого 1930 р. // Вісті ВУЦВК. -Харків, 1930. – 19 лютого. – С.10.

^[13] Там само.

^[14] Об’единение органов планирования и учета // Известия ЦИК СССР и ВЦИК Советов рабочих, крестьянских, красноармейских и казачьих депутатов. – Москва, 1930. – 31 января. – С.2.

^[15] Следственное дело по обвинению Поповой, Яхновского и других в принадлежности… // ГДА СБУ, м. Харків, спр. 024112, т. 1, арк. 1. За надані матеріали з Архіву СБУ, які використані у цьому тексті, висловлюю подяку Оксані Юрковій.

^[16] Там само, арк. 176

^[17] Хоменко Арсен. Лист до редакції // Вісті ВУЦВК. – Харків, 1925. – 26 вересня. – С.5.

^[18] Марочко В. І. Професор демографії Арсен Хоменко: "причина смерті – розстріл" // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2017. – № 1. – С. 371-372.

^[19] Цитовано за: Сушко О. О. Хоменко Арсен (1891–1938): статист і демограф // Наукові записки: Зб. наук. ст. Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. – Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2003. – Вип. LІІ (52) : педагогічні, історичні та фізико-математичні науки. – С. 262.

^[20] Витяг з протоколу №1 Конкурсної Комісії ВІСОЗу від 17.05.1933 // ГДА СБУ, м. Харків, спр. 014317, т. 3, арк. 145.

^[21] Корчак-Чепурковский Ю.А. О некоторых вопросах истории и методики перспективных расчетов населения // Избранные демографические исследования. – М: Стастистика, 1970. – С.308.

^[22] Селегень Галина. Демографічна наука в Україні // Визвольний шлях. – Лондон, 1954. – №2. – С.54.

^[23] ГДА СБУ, м. Харків, спр. 014317, т. 3, арк. 145.

^[24] Хоменко А. Перші підсумки демографичного перепису 1926 року // Червоний шлях, 1927, №2. – С. 138

^[25] Хоменко А. До питання про майбутній темп росту населення України // Червоний шлях, 1927, №7 – С.198

^[26]Хоменко А. Населення України 1897‒1927 рр. / Заг. ред. М. Авдієнко. Центральне статистичне управління УСРР. ‒ Х., 1927

^[27] Хоменко А. До питання про майбутній темп росту населення України – С.198.

^[28] Україна : стат. щорічник на 1928 рік / Центр. стат. упр. УСРР. – Харків : [б. в.], 1928. – С.20 ; Україна : стат. щорічник на 1929 рік / Центр. стат. упр. УСРР. – Харків, 1929. – С.19.

^[29]Природний рух населення України в 1927. // Статистика України, № 169. Харків, 1929. – С.VI, С.2.

^[30] Україна: стат. щорічник на 1928 рік / Центр. стат. упр. УСРР. – Харків : [б. в.], 1928. – С.60; Україна : стат. щорічник на 1929 рік / Центр. стат. упр. УСРР. – Харків, 1929. – С.52; Вся Україна та АМСРР : Довідкова й адресові книга на 1930 рік. – Рік видання п’ятий. – [Одеса]: Видання Українського Червоного Хреста Одеської ОКРфілії, 1930. – С.11.

^[31] Хоменко А. Перші підсумки демографичного перепису 1926 року // Червоний шлях, 1927, № 2. -С. 138.

^[32] Гладун О.М. Нариси з демографічної історії України ХХ століття: Монографія /НАН України, Ін-т демограф. та соціальн. дослідж. ім. М.В. Птухи. — Київ, 2018. — С.111.

^[33] Сергійчук В. Оцінка людських втрат УСРР від Голодомору 1932 – 1933 років за документами українських архівів // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Голодомор 1932 – 1933 років: втрати української нації" : (Київ, 4 жовт. 2016 р.) – Київ : О. Філюк, 2017. – С.21.

^[34] Довідник з основних статистично-економічних показників господарства районів Київської області УСРР. – Х., 1933. – С.8. Станом на 1 січня 1932 року тут вказувалося населення 32680,7 тис. осіб, відповідно роком раніше приблизно на півмільйона менше.

^[35] Сергійчук В. Оцінка людських втрат УСРР… – С.21.

^[36]Сосновий С. Правда про голод на Україні в 1932–1933 роках. // Нова Україна. – Харків, 1942. – 8 листопада. – С.3.

^[37] Довідник з основних статистично-економічних показників… – С.3.

^[38] Хоменко А.П. Сучасна родимість на Україні // Профілактична медицина. – 1931. – №1-2. – С.19

^[39] Там само. – С.26-27.

^[40] Мерков А. Народжуваність i смертність на Україні та по інших країнах. Харків, Медвидав. – С.12-13.

^[41] Хоменко А.П. Сучасна родимість на Україні // Профілактична медицина. – 1931. – №1-2. – С.27.

^[42] В академічному тлумачному словнику української мови даються такі визначення слова “прорив”, які стосуються ситуації у якійсь галузі народного господарства: “Порушення графіка роботи, яке призводить до зриву виконання планових завдань. // Стан, що склався внаслідок такого порушення. // Недолік, прогалина. UPL: http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B2

^[43] Хоменко А. Людність УСРР у перспективному обчисленні // Профілактична медицина, 1932, № 11-12, с. 41.

^[44] Там само. – С.42.

^[45] Там само.

^[46] Ю.Корчак-Чепурківський стверджував, що рукописні тези доповіді Хоменка, які згодом і було перетворено на аналізовану нами статтю, датовані 7-м січня 1932 р., тобто обрахунки були у 1931 р. Див тут: Корчак-Чепурковский Ю.А. О некоторых вопросах истории и методики перспективных расчетов населения // Избранные демографические исследования. – М: Стастистика, 1970. – С.308.

^[47] “Естественное движение население в УССР за годы 1927-1937”. Відповідь ЦУНГО УРСР та запит ЦУНГО СРСР // Російський державний архів економіки (РДАЕ), ф.1562,оп.329, спр.256, арк. 45. Ці ж дані щодо кількості народжених у 1931 році містяться у датованих 22 квітня 1935 року та 15 січня 1937 року доповідних записках О.Асаткіна керівництву УСРР. Тобто то були реальні дані поточного обліку населення. Вказані документи опубліковані тут: Кульчицький С., Єфіменко Г. Демографічні наслідки Голодомору 1933 р. в Україні. Всесоюзний перепис 1937 р. В Україні: документи та матеріали / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – С. 90, 143.

^[48]Хоменко А. Людність УСРР у перспективному обчисленні // Профілактична медицина, 1932, № 11-12. – С. 46-47.

^[49] Там само. – С. 48.

^[50] Там само. – С. 49

^[51] Цифра 31 850 тис. осіб, природа якої детальніше пояснена перед “Таблиця 2”, розрахована на основі даних поточного обліку природного руху населення, які неодноразово повідомлялися у звітності 1930-х років. За ними природний приріст населення у 1930 р. складав 484,9 тис., а в 1931 – 460,6 тис. осіб. В українській історіографії вперше статистика природного приросту 1927-1936 років і була наведені тут: Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. – К., 1991. – С. 346.

^[52] Статистика України, № 213, Природний рух людности України в 1929 роцi. – Харкiв, 1932. – С.12.

^[53] Хоменко А. Людність УСРР у перспективному обчисленні… – С. 47.

^[54] Там само. – С.48.

^[55] Корчак-Чепурковский Ю.А. О некоторых вопросах истории и методики… – С.309-310, 313.

[56] Відео промови В.Сергійчука від 13 травня 2023 р. – тут: https://www.youtube.com/watch?v=YBZRHd-lULU&t=286s Згадані слова – на 12.20 та 17.35 хв. відео.

[57] Краткий обзор есественного движение СССР (без западных областей УССР и БССР) в 1939 году // РДАЕ, ф.1562,оп.329, спр.284, арк. 20 зв.

^[58] Рудницький О. П., Левчук Н. М., Воловина О., Шевчук П. Є., Ковбасюк А. Б. Демографія штучно викликаної людської катастрофи: масовий голод 1932–1933 рр. в Україні // Демографія та соціальна економіка. – 2015. – № 3 (25). – С. 48.

^[59] Цитується за: Кульчицький С., Єфіменко Г. Демографічні наслідки Голодомору 1933 р. в Україні. Всесоюзний перепис 1937 р. В Україні: документи та матеріали / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – С. 90, 143.

^[60] Статистика України, № 213, Природний рух людности України в 1929 роцi. – Харкiв, 1932. – С.12.

^[61] Див, наприклад: Сергійчук В. Кремлівська статистика: чому деякі українські науковці занижують кількість жертв Голодомору. // Україна Молода. – 2021. – 16 березня.. Серед інших “кремлівську статистику” він закидає й таким відомими закордонним історикам як Сергій Плохій, Андреа Граціозі та Тімоті Снайдеру.

^[62] Див. тут: Здоровило Т. Історик Володимир Сергійчук про Голодомор: "Був свідомий удар по українській нації"/Т. Здоровило // Україна молода, 2018, .28 березня.

^[63] Вітальне слово президента Фундації українського Голодомору – геноциду (Чикаго, США) Миколи Кочерги // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Голодомор 1932 – 1933 років: втрати української нації" : (Київ, 4 жовт. 2016 р.) – Київ : О. Філюк, 2017. – С.11.