Рецензія на дисертацію:
Заплетнюк Ольги Андріївни
«Царська влада в Єгипті періоду правління Ехнатона», подану на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю «07.00.02» – Всесвітня історія.

Захист відбувся 13 червня 2016 в спецраді історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: д. іст. наук, професор Віктор Володимирович Ставнюк (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків).

Наукові опоненти:
1. Д. іст. наук, ст. науковий співробітник Микола Олександрович Тарасенко (Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, старший науковий співробітник).
2. Канд. іст. наук, доцент Бандровський Олександр Генріхович (Львівський Національний університет ім. Івана Франка МОН України, доцент кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки).

Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії стародавнього світу і середніх віків історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в рамках наукової теми “Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06 БФ 046–01).

На жаль, рецензентка дізналася про те, що відбувся захист цієї дисертації через місяць після самого захисту, тому не могла відповідним чином відреагувати. Але зважаючи на те, що навіть мої вчасні реагування на іншу дисертацію за єгиптологічною тематикою, подані до ДАК в 2012 році, сам ДАК залишив без уваги, і та робота була визнана гідною для присудження наукового ступеня доктора історичних наук, тому вирішила написати і оприлюднити свою рецензію на цю дисертаційну роботу.

Ознайомившись зі змістом дисертаційного дослідження рецензентка прийшла до висновку, що ця робота не має наукового характеру. Охарактеризувати її можна як хаотичну компіляцію а почасти і текстові запозичення (тобто плагіат-мозаїка, так як його розуміє світова наука) із робіт різних єгиптологів, які писали англійською чи російською мовою.

Насамперед варто зазначити що саме звернення до тематики, яка є найбільш популярною і через те розроблюваною до найдрібніших деталей, отже з величезною історіографією, не є доречним вибором для теми кандидатської дисертації. Тут варто було обмежитись якимось аспектом цієї складної проблеми. Адже весь період діяльності Ехнатона – це нині дуже розвинена тематика, що власне утруднює або взагалі унеможливлює вкласти все, що вже відомо науці про цей період - в рамках дисертаційного дослідження за заданими ДАК параметрами, бо лише аналіз історіографії питання може перевищувати допустимий об’єм дисертації, як і список бібліографії та список джерел. Не кажучи вже про те, що узагальнення всіх результатів досліджень за даною тематикою та вироблення власного бачення суті реформи – це завдання не для єгиптолога-початківця, а для досвідченого вченого, який завдяки власним багаторічним студіям, дуже гарно має знати джерельну базу та сучасний стан проблеми і має бути знайомий із її величезною історіографією.

Розділ 1 показує, що дисертантка не володіє ні навичками опрацювання джерельної бази належним чином, ні навичками критичного опрацювання історіографії за обраною темою, і не розуміє, чим аналіз джерел і історіографії відрізняється від переказування інформації, коли і хто випустив яку статтю чи книгу, чи дослідив чи викопав який артефакт.

Дисертантка заявила, що вона опрацювала всі джерела, що радше свідчить про її необізнаність із історіографією та джерельною базою – вона просто не знає, що джерел за цією темою - маса, їх навіть перелічить всі в рамках дисертації не можливо. Окрім того, щороку в обіг вводяться нові й нові джерела, які здобуваються шляхом археологічних розкопок і введення в обіг нових пам’яток, які зберігаються в музеях, але які не були раніше відомими. Так, скажімо, в 2015 р. вийшла публікація новознайденої стели Тутнхамона, яка в дисертації не врахована¹. Окрім того, Online Egyptological Bibliography за тегами «Амарна» та «Ехнатон» видає не менше ніж чотири тисячі книг та статей, отже, в бібліографії дисертації враховано трохи більше ніж 5 відсотків з усього², що написано в світі про Амарну. Хоча, як уже вказувалось, врахувати все в межах дисертації при такій постановці проблеми – справа нереальна.

Незрозуміло, навіщо в текст дисертації включено розділ 2 «Культ Амона та його гіпостазування в контексті єгипетської державності», він – взагалі не стосується тематики дослідження, і в ньому дисертантка намагається переказати окремі події єгипетської історії, які були від початків існування давньоєгипетської цивілізації до доби Ехнатона.

Традиція починати історичне дослідження від царя Гороха склалась в історичній науці ще в 19 столітті, і відмерла у тій же історичній науці більшості західних країн в 20 ст., от тільки частина українських істориків ніяк з цим розпрощатися не може навіть в 21 ст. В монографіях почасти доречно подавати короткий нарис передісторії досліджуваної проблеми, але жанр монографії відрізняється від жанру дисертації. При цьому якщо б український історик який досліджує зовнішню політику Української Народної Республіки, раптом в свою дисертацію вставив розділ, в якому намагався б розповісти про зовнішню політику всіх держав, що існували на території України від Боспорського царства і до 1917 року, то чи виглядало б це як солідне дослідження? А чомусь в дисертаційних роботах українських істориків на єгиптологічну тематику таке вважається допустимим.

В цій дисертації цей розділ також недоречний, в ньому не викладається ніяких авторських аргументів щодо обраної теми і нема жодного дослідження, а переказувати передісторію питання за попередні півтора тисячоліття в науковому дослідженні не потрібно, адже його мають читати фахівці, які з попередньою історією, в тому числі історією єгипетської релігії, вже знайомі.

Варто зупинитись на чудернацькій назві, яку було обрано для другого розділу «Культ Амона та його гіпостазування в контексті єгипетської державності». Це, по-суті абракадабра, яка нічого не відображає.

Гіпостазування – це термін, який використовується в філософії, релігієзнавстві, а також в лінгвістиці, психології та медицині, причому його значення в цих дисциплінах відрізняється. Ніде в дисертації не пояснено, в якому саме значенні цій термін вжито, але в усіх відомих науці значеннях – він тут недоречний.

В англомовному контексті hypоstasying є похідним від hypostasis, його значення за словником Merriam-Webster можна побачити тут, також див. відповідні статті Encyclopedia Britannica. Наведемо значення терміну «гипостазирование» із російськомовної енциклопедії³:

«(от греч. Hypostasis — сущность, субстанция) — логическая (семантическая) ошибка, заключающаяся в опредмечивании абстрактных сущностей, в приписывании им реального, предметного существования».

В будь-якому розумінні цього терміну, «гіпостазування культу Амона» – це нонсенс, адже культ – це релігійна практика, вона існує у видимому світі, і вона не є трансцендентна, тому ніякого гіпостазування не потребує, і логічною помилкою теж не є.

Тобто тут недоречно використано модне слівце, в значенні якого дисертантка не розібралась. Таких висловів там багато, як приклад можна навести: с. 63. «Аменемхет I, вступивши на престол під теофорним ім’ям Амона,…». Теофорне ім’я Амона – це нонсенс, бо теофорне ім’я – це ім’я людини, до складу якого входить ім’я бога.

Скидається на те, що пані О. Заплетнюк намагається компенсувати свою недостатню обізнаність із історією Стародавнього Єгипту використанням термінів іншомовного походження, які вставляються в текст для створення ілюзії науковості.

Незнання історії Єгипту

Але така ілюзія швидко розвіється, коли читач тексту натикається на очевидні ляпи, що показують як незнання історії так і суперечать логіці.

В дисертаційному дослідженні скрізь демонструється, що здобувачка звання кандидата історичних наук (чи доктора філософії зі спеціальності історія) не знає історії Стародавнього Єгипту, не розуміє специфіки реалій давньоєгипетської цивілізації і перебуває в колі уявлень, що були чинними в науці в минулому чи позаминулому столітті, і вже давно сучасною наукою спростовані.

Так, О. Заплетнюк плутається із фактологічною історією Стародавнього Єгипту та не розбирається в хронології. Наведено лише окремі приклади:

с. 10 «… Ехнатона та спадкоємців знищувалися, його ім’я та зображення збивалися зі стін, храми та палаци розбиралися, їхні блоки використовувалися у будівництві нових споруд. Це тривало не одне століття, аж до правління Рамсеса ІІ».

Відразу постає запитання – і скільки ж століть пролягли між правлінням Ехнатона (1353–1336 д.н.е) та його спадкоємців (останній рік правління Айї 1320 р. до. н.е) та правлінням Рамсеса ІІ (1279–1213 рр. до.н.е)? Як не рахуйте, а різниця між 1320 і 1279 роками виходить 41 рік, ну п’ятдесят, якщо зважати на можливі неточності (+ – 5 років) у визначенні дат для того періоду, але ніяк не «не одне століття».

с. 57. «До IV династії цар вважався живим втілення бога Хора на землі, носив Хорове ім’я. Фараони IV династії вже називають себе sA Ra – «сином Ра» …».

Дисертантка демонструє нерозуміння засадничих моментів ідеології царської влади в Єгипті. У неї виходить, що після 4 династії цар уже не вважався живим втіленням Гора і не мав в своїй титулатурі імені Гора? Ну і дуже хочеться більш детально почути, хто із царів 4 династії називав себе сином Ра і в яких саме написах. Бо єгиптологам такі написи невідомі. Пані Заплетнюк сплутала появу імені бога Ра в іменах царів і появою титулу «син Ра» в царській титулатурі. Окрім того, вона не знає специфіки ні релігійної системи ні політичного чи економічного устрою стародавнього Єгипту, це виказується у різних місцях. Зокрема на с. 65 є наступне твердження:

«Храм Амона був тісно пов’язаний з державними установами, міг виділяти кошти на проведення святкувань. Таким чином, храм Амона при необхідності міг перетворитися на постачальника матеріального забезпечення для царя та його оточення».

Храми в Стародавньому Єгипті були державними установами, причому вони були не лише центрами культу але і великими економічними інституціями, які становили частину державної власності і ресурсами яких цар міг розпоряджатися за своїми рішеннями.

Виходить, що пані Заплетнюк геть не знає історії Єгипту та історії єгипетської релігії.

Неволодіння базовою історичною термінологією та недорікуватість письма

В дисертації трапляються взагалі абсурдні твердження:

с. 64. «… Фіви залишаються релігійним центром, куди з’їжджаються фараони та знать на релігійні свята.»

Цікаво, скільки ж у Єгипті одночасно було фараонів на думку пані Заплетнюк, що вони з’їжджались на свята до Теб? 

с. 151. «Коли Ахетатон став новим політичним центром держави, туди з’їхалася уся аристократія та бюрократичний апарат».

Дисертантка не розуміє, що якщо вся аристократія і весь бюрократичний апарат переїде до столиці, то керувати Єгиптом на місцях буде нікому.

На с. 119 є свідчення того, що пані Заплетнюк не знає також і географію Єгипту, це речення: «Також, на східному березі Нілу напроти Ахетатону розташовувалося місто Гермополь».

Місто Ель-Ашмунейн (стародавній Гермополіс) розташоване на західному (!) а не на східному боці від Нілу (за декілька кілометрів від берега), і зовсім не навпроти, а за декілька десятків кілометрів на північ від Ахетатону. З іншого боку, з цього речення випливає, що Ахетатон – розташований на західному березі Нілу, за версією пані Заплетнюк. Бо якщо вона поміняла береги для Гермополіса, то і для Ахетатона – теж, бо інакше вони б опинились по один бік від річки в її описі.

Більше того, пані Заплетнюк неодноразово демонструє, що навіть із базовими історичними термінами плутається та дуже погано уявляє що таке історія і хто такі історики.

Насамперед вона не знає, чим єгиптологи як науковці відрізняються від людей, які пишуть про Єгипет, скажімо від письменників, які пишуть історичні романи. Бо до єгиптологів вона віднесла і Томаса Мана.

 с. «46».«…ідеї якого поділяло багато єгиптологів того часу, такі як Ф. Пітрі, Д. Брестед та Т. Манн». (те ж саме див. також на с. 193).

Вже цей пасаж можна розглядати як повну дискваліфікацію пані Заплетнюк як історика, але він не єдиний «перл» цього дослідження. Там ще є, зокрема, таке на с 5.: «Час Нового царства та релігійна реформа фараона Ехнатона є одними з ключових подій не тільки власне староєгипетської історії, але і всієї цивілізації Стародавнього Сходу».

Отже період Нового царства – це виявляється подія, як і релігійна реформа. Ну і цивілізація Стародавнього Сходу – також незрозумілий термін, адже на території Африки та Азії – а саме ці регіони називають Сходом, в стародавні часи існувала низка різних цивілізацій, а не одна.

Зауважу, що список джерел показує, що дисертантка не розуміє, що таке історичне джерело, бо туди включено видання, що джерелами власне не є, наприклад словник власних імен єгипетських царів Юргена фон Бекерата, тощо. Все це виявляє, що новоспечений доктор філософії не володіє базовою історичною термінологією, і взагалі логікою, бо допускає плутання не просто з термінами, а й з логічними категоріями. Тут варто вказати на те, що дисертантка взагалі не вміє викладати свої думки, в дисертації дуже часто присутня недорікуватість письма і відсутність логіки у побудові граматичних конструкцій. Непоодинокі фрази, які не узгоджуються з нормами української мови, або взагалі є нонсенсом, назву окремі:

с. 105: «Ці колоси, які зустрічаються лише в часи царювання Аменхотепа IV у Фівах, були одним з етапів його релігійної реформи». Отже колосальні статуї – це етап реформи для О. Заплетнюк.

с. 125: «Святилище мало західний вхід і пілони заввишки 22 на 5 метрів». Пані Заплетнюк, не відрізняє терміни «висота» та «розміри».

с. 4 «Поступово бог Атон витісняє Амона з посади головного державного бога ...».Виявляється, боги Стародавнього Єгипту – по-перше, мали посади (де, в системі адміністративних посад єгипетської держави ?), по-друге, ще ті кар’єристи, Атон виявився більш вправним в боротьбі за посаду головного бога і зрештою витіснив свого конкурента з посади.

с. 96. «назва Gmt-pA-Itn стоїть у жіночому відмінку».

с. 53 «єгиптолог арабського походження А. Бадаві».

Трапляються і фрази без змісту, наприклад с. 5:

«Особливий інтерес у зв'язку з цим викликає соціально-політична практика реформування такої найважливішої для нормального функціонування і підтримки цілісності традиційного суспільства як духовно-релігійна складова».

Не кажучи про термін «духовно-релігійна складова», від якого віє духом «русского мира», тут не зовсім зрозуміло, складова чого, і що саме будуть реформувати. Тому що реформувати те, що називається «духовність» особи (чи «духовний світ» особи (?), чи «внутрішній світ особи» (?), якщо О. Заплетнюк саме про це тут намагалась сказати) - неможливо. Реформувати духовність (якщо це вжито у значенні «моральні принципи») всього суспільства – теж. Це речення є по суті беззмістовним набором різних термінів, і дуже скидається на тексти із численних дисертацій з педагогіки лептонного штибу, де просто певні терміни згенеровані в якісь беззмістовні фрази.

Текст насичений різними логічними помилками і недоречностями, наведені вище приклади не вичерпують всього багатства наявних там помилок і ляпів, і свідчать про проблеми із категоріальним апаратом та логікою.

Незнання специфіки релігійної системи давнього Єгипту та що таке реформа Єхнатона

Варто ще раз вказати, що скрізь по тексту демонструється незнання специфіки релігійної системи давнього Єгипту, і уявлення про неї як про сучасну релігійну ситуацію в Україні. Такий підхід є антиісторичним, і підводить до висновку, що автор дисертації не є істориком-науковцем і не має належного фахового рівня не лише в єгиптології, а в історії взагалі, як і елементарних знань в галузі релігієзнавства. Наведу декілька прикладів:

с. 63. «В період правління XII–XIII династій формується складна і розвинена ієрархія жрецтва Амона. Релігійні титули могли поєднуватися зі світськими. Почав зароджуватися тісний зв’язок жрецтва Амона з царським домом, адже тепер жерці могли поєднувати релігійну роль з придворними інтересами фараонів і втручатися в політичне життя Єгипту».

Жрецькі титули («релігійні і світські титули» – це не зовсім правильне означення) поєднувались в титулатурах чиновників із іншими титулами від самого становлення системи рангів і титулів давньоєгипетської держави, а не за 12 чи 13 династій. Єгипетські жерці – це державні чиновники, більшість служителів будь-яких храмів будь-яких богів виконувало функції жерців лише частину свого часу, а решту часу присвячували іншим своїм обов’язкам, пов’язаним із іншими чиновницькими службами. Тому в цьому жрецтво Амона нічим не відрізнялось від решти жерців. Окрім того, якби О. Заплетнюк прочитала, б хоч роботу У. Мернейна про організацію управління за Аменготепа ІІІ, особливо її підрозділ про організацію жрецтва і культів4, то виявила б багато нових фактів щодо верхівки жрецтва Амона за правління Аменотепа ІІІ і за 18 династії взагалі, які підривають уявлення про особливий вплив верховного жрецтва Амона на політику за 18 династії чи особливу роль їх у управлінні храмовим господарством Амона. Ця робота – важлива для розуміння причин та передумов релігійної реформи Ехнатона. 

Від нерозуміння того факту, що релігія як суспільний феномен, теж є явищем історичним, тобто вона розвивається, і стародавні релігії – і сучасні релігії чи сучасна релігійна ситуація – різні речі, в тексті з’являються вигадки, ось наприклад:

с. 63. «Скоріше за все, розповсюдження культу Амона за Аменемхета I носило примусовий характер і могло викликати протидію прихильників культу Монту». (Цитування: Павлова О. И. Амон Фиванский. – с. 49.) .

В книзі О. І. Павлової⁵ на вказаній сторінці нема ніяких тверджень про примусовий характер культу чи протидію йому представників культів інших богів. О. Заплетнюк просто приписала своє нерозуміння ситуації російській дослідниці. А словосполучення «протидія прихильників культу Монту» показує, що дисертантка уявляє давньоєгипетську релігійну систему як такий собі аналог сучасної релігійної ситуації в Україні, коли є певні «культи» і їх адепти борються між собою, прихильники московського патріархату борються із прихильниками київського. Це уявлення демонструє, що дисертантка нічого не знає ні про давньоєгипетську релігію, ні про особливості стародавніх релігій взагалі і перебуває в полоні стереотипів про релігії, які були поширеними в ХІХ столітті, коли притаманні християнству особливості вишукувались в інших релігіях.

Дослідник/дослідниця який/яка взявся/лася писати про релігійну реформу Ехнатона, має усвідомити, що давньоєгипетська релігія – не може бути описана з використанням термінологічного апарату, який використовується для дослідження християнства. Єгиптологія тут виробила свою термінологію, якою кожен дослідник/дослідниця має опанувати. На жаль, в дисертації якраз цього не продемонстровано.

Натомість, в своєму дисертаційному дослідженні пані Заплетнюк намагається побудувати своє судження про реформу Ехнатона з використанням термінології, яка вживається для дослідження сучасних релігій, переважно християнства, і яка не є релевантною для давньоєгипетської. Це свідчить, що вона не розуміється ні чим була давньоєгипетська релігія взагалі, ні чим була реформа Ехнатона. 

Насамперед варто зазначити що по всьому тексту вона називає Ехнатона релігійним лідером, і приписує йому усвідомлення свого релігійного лідерства, як і те, що він свідомо щось «синкретизував» чи «ніс важливу місію розповсюджувати вірування в Атона людям». Таким же недоречним є її твердження про «фараона-проповідника», яке вона вставляє як характеристику Ехнатона. Наведемо приклади:

с. 4. «Вміло синкретизувавши традиційний Геліопольський культ і нові особливості (незрозуміло – особливості чого ? – ОР), які відповідали реальній політичній ситуації в країні, фараон ставить себе у центр культу, прагнучи, таким чином, посилити роль царя як релігійного лідера»
с. 4. «Фараону, як лідеру та засновнику культу, була необхідна концепція божественності царя і його сім’ї, ідея обраності. Особлива увага приділяється ролі царя, як сина бога Атона і його проповідника»
с. 141. «…. Ехнатон протиставив традиційному образу фараона-воїна новий – образ фараона-проповідника, релігійного лідера»
с. 142. «Іншими словами, фараон несе важливу місію – розповсюдження вірування в Атона людям. Влада Ехнатона, як релігійного лідера, залежала від тієї ролі, яку займав бог Атон в пантеоні єгипетських богів»
с. 146. «Він один намагався контролювати політичні і релігійні процеси в державі»
с. 128. «Це дозволяло фараону контролювати усі важливі установи, залишаючись при цьому діючим релігійним лідером.»
с. 130. «Усе залежало від волі фараона, який намагався виконувати одночасно політичні та релігійні функції»
с. 147. «…що Ехнатон працював над власним образом, постійно корегуючи його. З розгортанням реформи в державі, фараон поступово перетворювався з політичної фігури на суто релігійну,…»
с. 147. «Завдяки релігійно-політичній реформі, він зумів об’єднати політичну та релігійну владу в руках однієї особи. При затвердженні нової релігійної ідеології потрібен лідер і проповідник, який зміг би поширити свої ідеї. Таку роль узяв на себе сам Ехнатон, якому для зміцнення атонізму необхідна була роль сина бога та розповсюдження ідеї його богообранності, щоб в очах народу мати право трактувати волю бога-батька».

Варто внести деякі пояснення.

Концепт божественності царя – це наріжний камінь давньоєгипетської ідеології – ніхто в часи Ехнатона не піддавав його сумніву. Концепт божественного шлюбу цариці і бога Амона, який обрав царицю-матір для породження спадкоємиці Гатшепсут, був розроблений ще за часів правління цієї цариці, тому виставляти обраність Атоном Ехнатона як щось нове в єгипетській релігійній системі – не варто.

В релігійній системі Ехнатона бог Атон протиставлявся культам всіх інших богів, значна частина єгиптологів навіть визначає суть цієї реформи як спробу встановити монотеїзм, тому говорити про роль «яку займав бог Атон в пантеоні єгипетських богів», все одно, що говорити про місце Ісуса Христа в пантеоні кельтських богів. Не кажучи вже про недорікувату фразу «займати роль».

Поняття «релігійний лідер» доречне в науковій роботі щодо опису тих історичних реалій, коли йдеться про суспільства, в яких «церква», тобто релігійна організація як суспільна інституція усвідомлювала свою окремішність від такого суспільного інституту як «держава», і де часто є декілька релігій і/чи релігійних шкіл, а може бути і боротьба держави і церкви. Цей термін гарно вкладається в описи релігійної ситуації сьогодення як в Україні, так і в світі, але він недоречний в науковому дослідженні стародавньої цивілізації, де власне не було виокремлення церкви від держави, і де храми – це державні установи, а цар – божество-посередник між світом богів і єгипетським соціумом, втілення держави і церкви одночасно.

Тому термін «релігійний лідер» щодо правителя Єгипту – недоречний, як і недоречно приписувати Ехнатону прагнення ствердитись як релігійний лідер.

Окрім того, для того, щоб говорити, що Ехнатон хотів підсилити свої позиції релігійного лідера, чи щось там свідомо синкретизував чи робив інші дії, які йому приписує О. Заплетнюк, потрібно довести що він користувався такими термінами як «релігійний лідер» та розумів його значення, як і термінами «синкретизувати», «проповідувати релігію» «релігійна місія» тощо, та розумів їх значення.

Ну про проповідування культу – це теж незнання реалій давньоєгипетської релігії. По-перше термін «культ» вживається в єгиптології в дещо іншому значенні, ніж в сучасних соціології релігії чи релігієзнавстві. Окрім того, О. Заплетнюк плутає поняття «культ» (релігійна церемонія), культ (релігійна практика), і культ (соціальна група, об’єднана спільною вірою чи ідеологією).

По-друге, проповідь релігії і проповідники з’явились в Єгипті на декілька століть пізніше, коли в єгиптян з’явились вибір між різними релігіями та культами (у третьому значенні слова), та різними ідеологіями і філософськими системами, в тому числі і не єгипетськими.

Тобто, іншими словами, О. Заплетнюк, не досліджує релігійну реформу а конструює образ Ехнатона як такого собі Христа за понад тисячу років до Христа, виходячи із реалій сучасності і поняття зеленого не маючи, що таке є релігія Стародавнього Єгипту.

Дисертація як academic writing

Звертає увагу на себе той факт, що сама структура роботи – це побудований в основному за хронологічним принципом виклад певних оповідок. Такий спосіб організації структури роботи був притаманний узагальнюючим монографіям 19 ст., але він вже застарів як спосіб викладу результатів єгиптологічних досліджень в 21 ст.

Стиль цього тексту, який заявлено як дисертаційне дослідження – це не стиль академічного письма, це розповідь про окремі історичні факти і переповідання того, що зробили інші дослідники. При цьому розповідання спрямоване на аудиторію людей, які знають менше ніж оповідач, це стиль що годиться для статей журналістики, в крайньому разі для науково-популярних робіт. В текст дослідження включені пояснення на дуже примітивному рівні банальних і загальновідомих речей. Так, на с. 119 міститься пояснення що значить назва міста Ахетатон давньоєгипетською мовою, – в науковій роботі це не потрібно, бо єгиптологи це все давно знають. Також в дисертації присутнє декорування тексту ієрогліфічним написанням окремих термінів, написання яких власне спеціалістам теж відоме.

Окрім того, тут по всьому тексту проглядаються обивательські і ненаукові уявлення про Єгипет, як поза історичну цивілізацію, щодо якої історичні явища та процеси доби Нового Царства можна пояснити через притягнення якихось фактів від інших епох, часто дуже віддалених в часі.

Стилістика та побудова аргументування, вірніше заміна авторського аргументації власних результатів досліджень і думок розповідями про якісь факти із давньоєгипетської історії та переказування ідей інших дослідників, показує, що у авторки дисертації нема розуміння, чим наукова робота відрізняється від просто науково-популярного чи популярного тексту.

Як приклад «авторського стилю» у викладі результатів дослідження джерел, наведу маніпуляції із питанням про вік Аменготепа IV-Ехнатона, зокрема про його можливий вік, коли він став одноосібним правителем.

Коли історик висуває якесь твердження, то має обов’язково його аргументувати, чому він так вважає, і підставою для аргументації мають бути висновки на основі вивчення всіх історичні джерел, які стосуються досліджуваної проблеми. При цьому реконструкція історичних подій (фактів) має узгоджуватися з усіма наявними нині джерелами.

Більшість єгиптологів вважає, що Аменготеп IV був принаймні дорослим, коли став одноосібним правителем, при цьому питання віку залежить від іншого питання – чи було спів-правління Аменготепа ІІІ та Аменготепа IV і наскільки довгим було воно, є версії про 7 років і про 12, і є версія, що такого спів-правління не було, або ж воно було десь рік-два⁶. Питання віку Ехнатона дуже сильно впливає на рішення, чи можливо вважати мумію CG 61075, із гробниці KV 55 – мумією Ехнатона. Кожен дослідник вибудовує свою аргументацію і своє бачення на основі дослідження джерел.

Пані Заплетнюк судячи із її дисертації, дотримується думки про вступ Аменготепа IV на престол в підлітковому віці, бо їй імпонує думка, що мумія CG 61075 – це і є його тіло, хоч таке припущення суперечить низці фактів, відомих із джерел, про цю проблему, зокрема, вичерпно написав А.О. Большаков у своїй роботі⁷.

В рецензованій дисертації немає аргументації авторського бачення про час сходження Аменготепа IV на престол, хоча О. Заплетнюк навіть поставила собі в заслугу уточнення цього віку. Але вона не досліджує джерела і не наводить своїх аргументів, вона йде шляхом навпаки – поставлено за мету «довести» що мумія CG 61075 – Ехнатон, а оскільки згідно більшості обстежень, вона є мумією молодого чоловіка, потрібно якось пояснити, як це так вийшло, що Ехнатон, проправивши щонайменше 17 років, і до того ще будучи 7 років оголошеним спадкоємцем престолу (можливо ще і співправителем батька 7 чи 12 років, але то інша проблема, яка теж впливає на вираховування його віку), залишився молодим юнаком десь 26 (до 30) років. Отже, із різних думок різних дослідників вибираються певні фрагменти, які компонуються, щоб досягти «результату», який підсумований на с. 106 дисертації, у пасажі, який навіть із попереднім текстом того підрозділу ніяк тематично не пов’язаний:

«Таким чином, царевич Аменхотеп був оголошений спадкоємцем престолу на 30-му році правління свого батька і залишався його співправителем протягом останніх 7 років царювання Аменхотепа ІІІ. Вік Аменхотепа IV в момент його коронації сягав не більше 14–15 років, про що свідчать листи з Амарнського архіву, в яких цариця Тія, скоріше за все, виступала в ролі регента протягом першого року правління фараона»

Ці висновки виходять із серії тверджень інших дослідників, змонтованих в певний текст, та припущень, які стають підставами для нових припущень та ігнорування джерел, які суперечать таким припущенням. Так, оголошення спадкоємцем не означає початок спів-правління⁸, якщо дослідник/дослідниця дотримується думки про можливість спів-правління у 7 років, то це означає, що він/вона визнає що Ехнатон на час смерті Аменготепа ІІІ вже був дорослим чоловіком. Разом з тим, ідея про те, що вік Ехнатона на момент вступу на престол міг бути десь 13–15 років, була висловлена і обґрунтована в єгиптології задовго до О. Заплетнюк. Так в 1998 році Марк Ґабольд в своїй монографії на основі дослідження гробниці Херуфа, амарнської переписки та інших джерел, дійшов висновку: "En conséquence, Amenhotep IV ne dut être au plus tôt en âge de prendre une épouse que vers l’an I ou l’an II de son propre règne. On peut estimer qu’il avait entre 13 et 15 ans à son accession au trône."⁹

Тому ні про яку нову ідею чи якесь «уточнення» вже існуючої в дисертації не йдеться, О. Заплетнюк просто повторила його висновок. Зауважу, що ця гіпотеза має певні недоліки, так звернення іноземних царів до цариці Тії засвідчує її вплив, але не її офіційне регентство. Про це вказував В. Мернейн¹⁰, звертаючи увагу на контекст, в якому говориться про царицю-матір в цих листах, цар Мітанні Тушрата намагався змусити Аменготепа IV виконати обіцянку його батька Аменготепа IІІ подарувати йому дві золоті статуї (і не тільки), і казав, що цариця Тія була свідком такої обіцянки і хороших стосунків царів Єгипту та Мітанні за Аменготепа IІІ, тому варто розпитати її про це¹¹.

Є ще й такий факт, що якщо в храмі Карнаку Гут-бенбен (про цей храм згадується в дисертації, і відповідні зображення теж наводяться) зображена Нефертіті із дочкою Мерітатон, які обидві виконують ритуал, то це означає, що на 4-му році свого правління Аменготеп IV вже мав дочку, яка була в такому віці, що могла цей ритуал виконувати, тобто її народження припадає щонайменше десь на перший рік його правління, або й раніше. Всі ці протиріччя між гіпотезою про юний вік та джерелами мали б бути поясненими в дисертації, але – вони просто проігноровані.

Таким чином, як цей фрагмент, так і весь текст дисертації свідчить, що це – не наукове дослідження, бо там оповідається про певні факти чи в довільному порядку переказується певна інформація, але не досліджуються ніякі проблеми і нічого не доводиться, відсутня авторська аргументація власних висновків на основі розгляду усієї сукупності джерел.

Некоректні текстові запозичення з робіт інших дослідників

Перейдемо до того, що за міжнародними стандартами наукової етики називається плагіатом. На жаль, нині українську науку можна назвати наукою переможного плагіату, де саме поняття академічного плагіату відсутнє як юридична норма та етична категорія, яка визначає поведінку науковця і наукової спільноти, а визначення що є плагіат як термін законодавства про авторське право, дає можливість цупити цілими сторінками тексти інших авторів, якщо хоч десь написати ім’я справжнього автора та назву роботи, звідки переписувалось. Тому в Україні таке явище як плагіат-мозаїка не вважається плагіатом. Плагіат-мозаїка – це коли текст складається в основному із текстів інших дослідників, із частиною авторського тексту, навіть коли є посилання на роботи цих дослідників, і навіть, коли всі текстові запозичення взяті в лапки, або ж коли текст є суцільним переказуванням текстів інших дослідників.

Некоректні текстові запозичення наявні в багатьох місцях рецензованої роботи. Як правило в кінці абзацу чи навіть кількох абзаців скопійованого у іншого дослідника, є посилання на роботу, з якої копіюється текст. Але ці текстові запозичення не оформлені належним чином, тобто вони не взяті в лапки. Крім того, є переказування своїми словами текстів і думок інших дослідників, і результатів їх робіт, воно займає багато місця в роботі. Варто зазначити, що це переказування часто спотворює суть того, що написали інші дослідники. Також ті текстові запозичення можу бути перекомпоновані автором дисертації по своєму, що часто теж приводить до спотворення думок чи грубих помилок. Це в сумі виказує нерозуміння О. Заплетнюк про що саме йшлося в текстах, які вона копіювала і переказувала. Найбільш красномовним прикладом нерозуміння є «Приборкання дикого лева дочкою бога Ра – Хатхор», яке виникло в тексті О. Заплетнюк при переписуванні із роботи Ліз Манніч¹². Насправді Л. Манніч говорила про відомий давньоєгипетський міф про розлючену богиню-левицю (Тефнут, або ж Гатгор, іноді персоніфікацією тут можуть бути інші богині), дочку Ра, яка розсердилась на Ра і пішла в пустелю, що викликало порушення світового порядку і необхідність її замирювати. Виявляється О. Заплетнюк не знає цього міфу, і навіть недостатньо володіє англійською мовою, тому змусила Гатгор приборкувати дикого лева.

Деталі цих запозичень та пояснення де саме і що було перекручено винесені в окремий файл.

Рецензент також розписала декілька сторінок розділу 3 (3.4, 3.5) для наглядного доказу некоректних текстових запозичень, бо розділи 3 та 4 власне присвячені проблемі, яка заявлена в назві дисертації, вони і є «дослідженням». А виявляється, що це «дослідження» – майже суцільно списано у інших.

Розглянемо окремі приклади, бо виписувати всі приклади некоректних запозичень нема можливості через об’єм жанру рецензії. З цієї ж причини таблиця запозичень виведена в окремий документ (див. також тут і тут), але в ній теж не всі випадки які є в тексті дисертації, наведені.

с. 131 Підрозділ 3.4. Титулатура Ехнатона, цариці Нефертіті та бога Атона.

На с. 133–134 йде переказ статті К. Рутледж «Akhenaten’s Rejection of the Title nb-irt-xt»¹³, при цьому переказ іноді скочується до текстового перекладу, чи до переказування своїми словами чи трохи змінений переклад авторського тексту – те що називається рерайтінг.

Зазначу, що цей фрагмент починається із посилання на роботу Е. Горнунґа «Zur geschichtlichen Rolle des Königs in der 18 Dynastie»¹⁴, справа в тому, що стаття К. Рутледж починається теж із наведення думки Е. Горнунґа щодо того, що Ехнатон ніколи не використовував цей титул, із посиланням на ту ж роботу Е. Горнунґа і на ту ж сторінку у посиланні № 459. Потім у Рутледж іде розповідь про нові знахідки, зокрема про надпис на фрагменті пілона (Berlin 2017), що також перенесено в дисертацію Залетнюк. Те ж стосується і інформації про те, що титул nb-irt-xt зустрічається в титулатурі Ехнатона на його пам’ятниках із Теб, і не зустрічається в Ахетатоні, і разом з тим, він зустрічається в титулі інших царів, згадки яких походять із Ахетатона, зокрема Тутмоса IV. Звідти ж переписано і цитати про титул Айє, і про титул Нефернефруітен, який Заплетнюк приписує Нефертіті. На сторінках 133–134 – позичено дуже багато із думок і фактів, викладених у роботі Рутледж, часто запозичення навіть мають текстовий характер. Пані Заплетнюк посилається на статтю, звідки все копіює, але не бере текстових запозичень в лапки, і часто спотворює зміст того, що копіює. Так переписуючи пассаж, де згадано Аменготепа ІІ і Сеті І, Заплетнюк не помітила, що автор говорить про таблицю, яку К. Рутледж зробила для цитування згадок цього титулу в титулатурах царів 18–19 династій, і, дисертантка зробила в своєму тексті Сеті І царем 18 династії. Це засвідчує як незнання основних фактів історії Єгипту, так і те, що дисертантка не розуміється на тому, звідки переписує, і спотворює інформацію, які переписує в своє «дослідження».

Далі на с. 135–137 йде запозичення із статті О. Ґолдвассер “The Aten is the «Energy of Light»: New evidence from the script”¹⁵, яка стає джерелом для компонування декількох сторінок в дисертації Заплетнюк.

Це переписування теж має характер текстових запозичень, з перекладом, рерайтінгом, та компонуванням власного тексту із тексту, звідки переписує, із вставкою відповідних посилань. Див. відповідні пункти таблиці.

Згадаю в рецензії ще один приклад некоректних текстових запозичень.

Так, значна частина підрозділу 3.5. Особливості царської влади та відносини з аристократією. – це текст, переписаний із роботи російського дослідника Ю.Я. Пєрєпьолкіна «История Древнего Египта».

Тобто, фактично розділ про релігійну реформу Ехнатона із книги Перепьолкіна був розрізний на абзаци, із яких будо змонтовано підрозділ рецензованого «дослідження». «Розкавичені» цитати із Пєрєпьолкіна йдуть майже суцільним шаром у цьому підрозділі, і лише зрідка перемежовуються такими ж «розкавиченими» цитатами чи переказом думок інших дослідників, або імітацією власних «перекладів», окремих фрагментів, які чомусь, почасти знову перекладають ті ж написи в тих же гробницях, які навів Ю.Я. Пєрєпьолкін в своїй книзі.

Передбачаю, що захисники цього опусу будуть закидати рецензентці, що власне, після майже кожного запозичення є посилання на роботу, з якої вона той абзац взяла, і що дисертантка просто “забула” поставити лапки. Але в такому випадку виходить весь підрозділ буде складатися переважно із цитат із роботи Ю. Перепьолкіна, як і інших, і часто, як показує таблиця, це є компонування свого тексту із декількох речень тексту протографа, або має місце вставка окремих ієрогліфів чи посилань у перекладений текст автора, з якого О. Заплетнюк переписує. Останнє також є недопустимим при цитування текстів інших авторів – вони мають бути подані у лапках і без перекручень, і вставок. А якщо щось додано від себе – то має бути пояснено, або ж коли переповідається думка іншого дослідника – то її не можна спотворювати. І звісно, нема ніде авторських думок, авторської аргументації, як і самого авторського тексту – його теж обмаль, і він свідчить про те, що дисертантка не розуміється в тому, про що пише.

Приклади, наведені в таблиці – далеко не всі приклади некоректних текстових запозичень в рецензованій дисертації. Фактично в таку таблицю можна розписати значну частину тексту цієї дисертації, якщо не більшість тексту взагалі, ці «розкавичені» цитати ідуть майже суцільним масивом, одна за одною, від переказування думок одного дослідника (а то і переписування його тексту), до такого ж переказування вже думок іншого дослідника. Авторського аналізу чи авторських висновків там нема. Тобто, робота фактично не має наукової новизни і не є роботою наукового характеру.

Інші порушення академічної доброчесності

В дисертації зустрічаються твердження, які взяті із всіляких пара-наук та фальсифікація цитованих джерел.

На с. 137 вміщено наступне твердження Заплетнюк про ім’я людини: «Воно містить у собі духовну енергію, яку необхідно зберегти, щоб воскреслий, мандруючи «чудовими дорогами іншого світу», не втратив своєї ідентичності» 478. Посилання 478 – це робота провідного російського єгиптолога А. Большакова «Человек и его Двойник. Изобразительность и мировоззрение в Египте Старого царства»¹⁶. Але на с. 65–69 в цитованій книзі А. Большакова, ніде про духовну енергію яку необхідно зберегти чи про ім’я людини, яке містить цю скрепну енергію, не сказано, і сказано бути не може. Бо «духовна енергія» це термін пара-науки чи псевдонауки, і у відомого російського єгиптолога такого терміну нема і не може бути в принципі у вжитку. Тобто тут має місце як використання пара-наукових термінів, так і фальсифікація цитованого джерела. Інший приклад із фальсифікацією думки О. Павлової вже був наведений вище, фальсифікація джерела посилання – теж класифікується як різновид академічної недоброчесності.

Зазначу тут і присутність таких термінів, які заправило вживалися в єгиптологічних роботах авторів, що поділяли ідеї нацизму та переваги «білої раси», як твердження, що цариця Тія не була «чистокровною» єгиптянкою (с. 91). Нацистська наука оперувала термінами «чистокровний» і «нечистокровний», виходячи із догми що біла раса, або ж арійці є культ-треґерами в усьому світі і має зберігати свою «чистоту раси» від змішування із «нечистими» народами. Єгиптяни вважались «білим» народом, бо «чорні» народи вважались нездатними до творення власних культур і цивілізацій. Тому всі представники єгиптян із негроїдними рисами оголошувались чужоземцями і «нечистокровними». Але якщо в роботах першої половини минулого століття такі заяви виглядали допустимими, нині таким термінам про «чистокровність» чи «нечистокровність» в наукових роботах не місце. Це якщо не говорити про те, що О. Заплетнюк не розуміє що біологічні характеристики людського тіла, чи то «кров», чи гени, чи форма черепа чи колір шкіри, не визначають культурну і етнічну ідентифікацію особи.

Зауважу, що всі розважання пані Залетнюк про родинне коло Тунахамона як і про те, чи мумія є CG 61075 Ехнатоном (с. 111, 154 ), не мають якої-небудь наукової цінності. Результати генетичних досліджень мумій – це не авторські висновки, бо пані дисертантка не має причетності до проведення цих медичних досліджень. Ії реконструкції та інтерпретації - проведені некоректно, і почати це запозичення із інтерпретацій інших дослідників.

Переклади з давньоєгипетської мови

Переклади з давньоєгипетської мови, наведені в тексті дисертації не можна вважати авторськими перекладами із цієї мови на українську, це імітація знання мови через використання перекладів на англійську чи російську.

Потуги навчитись читати я бачу, і мабуть їх варто вітати, але тут видно і відсутність систематичних занять з давньоєгипетської мови, які дозволяють оволодіти навичками читання та розуміння текстів. Також хочу порадити ніколи більше не намагатись видавати переклади інших за свої.

Розберу декілька прикладів.

Вже згадуване твердження про те що: «назва Gmt-pA-Itn стоїть у жіночому відмінку» (с. 96) виказує повне невігластво авторки дисертації у філології, і не лише тому, що в граматиці не існують «жіночі відмінки». Фраза Gmt-pA-Itn – словосполучення із двох слів, перше з яких – жіночого роду, а друге чоловічого, ще й з означеним артиклем (чоловічого роду), а не одне слово. Тому навіть говорити про «жіночий рід» тут не зовсім коректно.

Про повну некомпетентність О. Заплетнюк у давньоєгипетській граматиці, що, в свою чергу ставить під сумнів авторську компетентність як перекладача і дослідника давньоєгипетських текстів, свідчить твердження «інфінітивна форма sDm.f» (с. 96). Інфінітив та дієслівна форма sDm.f – це різні граматичні категорії, і одна не може бути формою іншої. Це все одно, що сказати, що в українській мові – інфінітив є формою теперішнього часу, чи що минулий час є формою майбутнього часу.

Зверну увагу на один цікавий випадок, де власне чесно казано, що це переклади з англійської. Як згадувалось вище, в підрозділі 3.5 перекладений з російської текст роботи Ю. Пєрєпьолкіна був перемежований із цитуванням фрагментів автобіографічних текстів давньоєгипетських чиновників, але чомусь тут цитується ті ж параграфи із тих же гробниць, фрагменти (і часто більш повні) з яких були процитовані в роботі Пєрєпьолкіна.

Так на с. 150 дисертації є переклад фрагменту біографії чиновника, який названий Мау, який вмішено і в роботі Ю. Пеєрєпьолкіна (у більш повному варіанті, і названий він воєначальник Майя –«Военачальник Майя писал»)¹⁷. В дисертації О. Заплетнюк речення починається схожим чином – «У своїй гробниці воєначальник May (AT 14) пише». При перекладі вона використала англійський переклад Н. Девіса, про це свідчить примітка 517. Слідом за цим на тій же с. 150 дисертації йде цитата із напису чиновника який О. Заплетнюк означила як Rams (AT 11), це той же Рамес(і), якого цитує слідом за Майя (і ще одним прикладом) і Ю. Пєрєпьолкін, він називає його Ріумасі¹⁸. В роботі Ю.Я Перепьолкіна нижче є ще декілька прикладів цитат із гробниць чиновників, а далі йде пояснення причин появи таких текстів. Окремі речення цього абзацу О. Заплетнюк теж перенесла в свою дисертацію, вони наведені в таблиці запозичень.

Що цікаво в цьому випадку, сама О. Заплетнюк визнає, що вона робила свої переклади із англійських перекладів, це вказано у відповідних посиланнях. Тому присутність тут цих перекладів з англійської тих фрагментів текстів, які вже були перекладені Ю. Я. Перепьолкіним – у вигляді вставок в «розкавичені» фрагменти тексту Ю. Я. Перепьолкіна, зрозуміла. Вони допомагають вдавати «авторську» роботу із джерелами і маскувати той факт, що значна частина тексту цього підрозділу – переписана у Ю. Я. Пєрєпьолкіна. Тобто тут присутнє копіювання великого фрагменту тексту із цитуванням тих же цитат, і частковим рерайтингом і частковим скороченням.

Хочу зупинитись на одному перекладі з англійської (Дисертація О. Заплетнюк, с. 150):

«Rams (AT 11) у своїй гробниці пише, що своїм положенням в суспільстві зобов’язаний фараону: «Я царевич (знатний), кого створив Володар (Ехнатон). Він надав мені чудову гробницю та поховання в некрополі благосклонних (вельмож)... О, живий Атон, надай йому (Ехнатону) сотні тисяч хеб-седів».

Як засвідчує посилання 518, тут є переклад із англійського тексту Н. Девіса, а не власне із давньоєгипетського оригіналу. Хоча чесне визнання що це переклад з перекладу варто вітати, але тут є нерозуміння про що саме писав цей дослідник. Переклад Н. Девіса¹⁹:

“I am a prince, of those whom the Ruler has made. He gives to me fair burial and interment in the necropolis of the favoured with daily rations as one whom Ua-en-Ra Light of Every man has made. O living Aten, grant to him hundreds of thousands of sed-festivals.”

Тобто тут видно, що вона неточно переклала зміст англійського тексту, з якого перекладала, та на додачу, викинула частину тексту і не зазначила цього, вірніше поставила три крапки, що в перекладах з давньоєгипетської означає втрату тексту. Але насправді тут текстових лакун нема, тобто переклад Девіса тут передано не зовсім вірно.

Зазначу, що ієрогліфічний текст відтворено на ілюстрації 35 у того ж Н.Девіса²⁰, так що для єгиптолога, який володіє давньоєгипетською мовою є можливість зробити свій переклад, або хоча б перевірити, наскільки точний переклад Н. Девіса. О. Заплетнюк цього не зробила, бо інакше б в її перекладі не було б «царевича (знатного)». Якби Рамес(і) був царевичем, тобто сином царя і членом царської родини, то він би не написав, що його створив фараон, так писали немгу (т.з. «сироти»), якраз про цю категорію писав Ю. Я. Пєрєпьолкін, і цитував відповідні написи, серед іншого і Рамес(і). На жаль, «знатного» в оригінальному тексті теж нема. Тому, що prince – це авторський переклад Н. Девіса терміну sr – «чиновник», до речі, у Ю. Пєрєпьолкіна перекладено правильно: «Я – сановник (из тех), что творит властитель»²¹. А от поява в перекладі О. Заплетнюк «царевича» – це не лише нерозуміння системи рангів і титулів Стародавнього Єгипту, а й недостатнє володіння навіть англійською мовою, бо навіть prince – можна на українську мову перекласти як «князь».

Зазначу, що цей приклад є наглядною демонстрацією, чому дослідник має працювати із самими автентичними джерелами, а не з перекладами. Щоб не займати час, я просто дам свій переклад цього фрагменту із давньоєгипетської, не вдаючись в деталі чому саме так потрібно перекладати.

Переклад О. Романової:

«Я – чиновник, із тих, кого створив [правитель] (тут в тексті насправді дуже нечіткі знаки). Він дав мені поховання прекрасне та «возз’єднання із землею» в некрополі тих, кого хвалять (Hsw- ті кого хвалять, а не «благосклонние» чи «вельможі») та щоденні пайки харчів як (одному) з тих, хто був створений Ва-ен-ра, Світло кожного обличчя (можна читати «кожної людини», при цьому тут детермінативи, які дозволяють читати «кожного чоловіка і кожної жінки»). Живий Атоне, дай йому сотні тисяч гебседів».

Наостанок зупинюсь на одному ніби-то перекладі із давньоєгипетської.

На с.122 було вмішено переклад О.Заплетнюк пассажу із прикордонної стели К (6-7), де зокрема є таке:

Xrp nb.f m Axt-Itn stt.k n.f tA nb Htr.k n.f dmi iwy niwt nb ////// Itn ////// 

Переклад О.Заплетнюк:

«Панує володар його в Ахетатоні. Надав керувати Ти йому самому землею усією, дозволив обкласти податками міста та острови. Кожне місто ////// Атону»

Переклад У. Мернейна та Ч. Ван Сайклейна²²:

«May his Lord (sic!) [admi]nister from Horizon of the Orb. May your conduct to him every land, may you tax for him the towns (and) the islands. Every city [down] to (every) […], its […] Orb»

Переклад О. Романової:

«(Нехай) [ке]рує володар його з Ахетатона. Нехай приведеш/приведи ти всю землю для нього, нехай оподаткуєш ти/оподаткуй (всі) місцини та острови для нього і всі населені пункти…».

З цього пасажу видно, що пані Заплетнюк не перекладала з давньоєгипетської, а взяла переклад У. Мернейна та Ч. Ван Сайклейна (бо у них є «містечка і острови») і творчо його переробила, не заглядаючи в словники і не звіряючи, чи зафіксовані там ті значення для давньоєгипетських термінів, які вона цим термінам приписала, і не зважаючи на такі «дрібниці», як детермінатив руху в слові, яке вона захотіла перекласти як «надав керувати». В тексті також переплутано логічний суб’єкт та об’єкт дії та є неузгодження транслітерації та перекладу (iwy – у транслітерації стоїть у двоїні але тоді О. Заплетнюк мала б читати – «два острови»; пропущено закінчення множини у слові dmj(w)). Таке виникає, коли і те і те переписують у іншого дослідника, або коли дуже некомпетентний і недбалий вчений робить переклад.

Тобто, переклад – тут приблизний, який засновується на англійських перекладах (які до того ж, Заплетнюк неправильно зрозуміла), а не на тексті оригіналу, який ніби-то перекладається.

Новизна роботи і авторські висновки

Сам зміст досліджуваної дисертації унеможливлює будь-яку оцінку авторських висновків, бо вони не авторські, а переписані у інших, і тому винести судження, наскільки цінними з наукової точки зору вони є, не можливо.

Авторськими новаціям є «релігійний лідер» та «фараон-проповідник» а також трактування давньоєгипетської релігії в дусі сучасної релігійної ситуації в Україні. Про наукову цінність цих термінів та нововведень вже говорилось.

«Висновки» які вміщені в її дисертації – власне висновками не є – там знову коротко переказується зміст всіх розділів дисертації, починаючи від «історіографії», яка є сумою оповідок хто і коли проводив розкопки Ахетатона, та продовжуючи ще раз переказуванням хто і коли висунув яку гіпотезу щодо різних проблем історії Єгипту доби Амарни і інших історичних подій, та загальновідомих фактів та труїзмів, на кшталт того, на якому році життя Аменготеп IV змінив своє ім’я, чи що Тутанхамон був дитиною, коли зійшов на престол.

«Авторські висновки», які винесені на захист, представлені в Авторефераті (с. 3), в дисертації вони відсутні.

Частина тверджень, представлених у висновках, є хибними, чи взагалі є результатом неправильного розумінням прочитаних дисертанткою робіт. Або ж вона переповідає факти і висновки, які насправді були зроблені іншими дослідниками, а О. Заплетнюк таким чином, намагається приписати їх собі.

Коротко прокоментую їх.

Автореферат, с. 3.:

«Вперше на підставі дослідження візуальних та антропологічних джерел спростовано теорію про відповідність офіційних зображень Ехнатона реальному зовнішньому вигляду царя».

На жаль, дисертантка приписує собі заслугу, яку зробили інші. Зокрема, це вже набагато аргументованіше довела Гай Робінс у своїй статті “Image and reality in Amarna Art”²³, що вийшла в 2003 р. А дослідниця Л. Манніч у своїй роботі “The Akhenaten Colossi of Karnak” (2010), із якої було запозичено багато матеріалів у рецензовану дисертацію, помістила цілий розділ Pathology (135–148)²⁴, де дискутуються всі точки зору на питання чи дійсно скульптурні образи Ехнатона відображають його фізичний вигляд. Висновок її на сторінці 148: «The conclusion to be drawn on the basis of available research points to the fact that the appearance of Akhenaten, in the collossi and elsewhere, is rather to be sought in stylistic and ideological criteria».

Тобто, перший «авторський вклад» О. Заплетнюк – це привласнення собі наукових результатів, зроблених іншими науковцями. А привласнення ідей – це, власне, теж плагіаризм і порушення дослідницької етики.

«Вперше: - у вітчизняній історичній науці предметом дослідження став період правління єгипетського фараона Ехнатона на основі читання та інтерпретації автентичних ієрогліфічних текстів;» (Автореферат, с. 3.)

Цей факт, що хтось вперше в якійсь країні взявся писати про тематику, яка вже понад століття розробляється в світовій науці – науковою новизною чи авторським досягненням вважатись не може. На жаль, це не дуже втішна характеристика української гуманітаристики, де єгиптологія була відсутня, і фактично залишається відсутньою, а не наукова заслуга автора роботи, тим паче, що сам факт що хтось чимось займається, ще не значить, що із того заняття є якісь наукові результати.

«Вперше: - подані авторські переклади ієрогліфічних текстів Амарнської доби на українську мову, здійснено їхній комплексний аналіз з коментарями» (Автореферат, с. 3.)

Як вже вказувалось вище, ці «авторські переклади» зроблені із перекладів інших дослідників і почасти із значними помилками та нерозумінням суті навіть англійського чи російського перекладу.

"Уточнено: - причини посилення культу Амона Фіванського в період Середнього та Нового царства» (Автореферат, с.  3.).

Ніякого уточнення причин посилення культу Амона Тебанського в зазначені періоди не було зроблено в роботі, там хаотично викладено компіляцію із робіт інших дослідників, новим і авторським твердженням О. Заплетнюк є лише «примусове розповсюдження» культу Амона Аменготепом I, але це, як вже зазначалось, – вигадка.

«Уточнено: - питання про вік Аменхотепа IV при воцарінні” (Автореферат, с. 3.).

Як вже було зазначено у розділі рецензії Дисертація як academic writing, «уточнення» віку сходження Аменготепа IV на престол – просто переписані висновки іншого дослідника, без намагання їх перевірити, чи узгоджуються вони з усіма відомими нині джерелами.

«Набули подальшого розвитку: - твердження, що Ехнатон прагнув виконувати щоденні жрецькі функції, залишаючись при цьому главою держави» (Автореферат, с. 3.).

Твердження некоректне, бо засноване не нерозумінні що таке функції жерців в храмі і що таке участь в культовому ритуалі царя, це дві різні речі. Цар є головним виконавцем всіх ритуалів для кожного бога/богині в усіх храмах держави, тому що він є цар, так було і до Ехнатона і після. Просто в храмах його функцію виконували жерці, переважно головним виконувачем ритуалу був головний жрець храму, а інші жерці – йому допомагали, виконуючи кожен свою функцію. Особливість культу встановленого Ехнатоном, полягає в тому, що він не делегував нікому своє право головного учасника в ритуалі Атону в храмовому комплексі Ахетатона. Саме про цю особливість культу Атона в Ахетатоні пишуть західні дослідники. А О. Заплетнюк просто не зрозуміла про що йдеться і перекрутила інформацію та витлумачила все це в дусі «релігійне лідерство» vers «управління державою».

«Набули подальшого розвитку: - ідея про створення Ехнатоном універсальної релігії для контролю над залежними територіями».

Ніякого розвитку цієї ідеї в дисертації нема, більше того, сама ця ідея видається сумнівною більшості дослідників, оскільки всі наявні джерела свідчать, що зовнішня політика мало цікавила самого Ехнатона, як і те, в що будуть вірити народи підконтрольних йому територій, особливо це гарно видно якраз із міжнародної кореспонденції в Амарнському архіві. 

В сумі варто зазначити щодо змісту дисертаційної роботи, що О. Залетнюк не досліджує що кажуть джерела, вона творить свій художній вимисел, або свою міфологічну псевдо-наукову картину про реформу Ехнатона, на основі безсистемного поєднання різних думок різних авторів про різні проблеми, керуючись своїми, часто застарілими уявленнями про єгипетський соціум, релігію, історію.

Думаю, що в рецензії наведено достатньо аргументів, щоб визначити, що це не просто компіляція, а компіляція із різного роду порушенням наукової етики, численними некоректними текстовими запозиченнями (які підпадають під визначення плагіату-мозаїки), фальсифікацією змісту цитованих матеріалів, використанням псевдонаукових термінів, видаванням здобутків інших дослідників за власні. Тому науковою роботою ця дисертація вважатися не може. Вона суперечить вимогам до дисертаційної роботи на здобуття ступеня кандидата історичних наук (доктора філософії з історичних наук), і порушує академічну доброчесність, тому, власне науковий ступінь за неї має бути скасований.

 

1. S. Biston-Moulin, “Un nouvel exemplaire de la Stèle de la restauration de Toutânkhamon à Karnak”, in Cahiers de Karnak- 15 (2015), p.23–38.

2. Всього список джерел та літератури в дисертації має 222 пункти, при цьому трапляються випадки, коли кожен том багатотомного виданнях був пронумерований окремо.

3. Философия: Энциклопедический словарь /под ред. А.А. Ивина, Москва: 2004, цит за сайтом.

4. W. Murnane, “The organization of Government under Amenhotep III”, in Amenhotep III. Perspectives of his reign. / ed. By David O’Connor and Eric H. Cline. University of Michigan Press, Michigan, 1998, pp. 173–221; особливо підрозділ Cities of God: Cults, Priests and temples, pp. 206–217.

5. О.И. Павлова, Амон Фиванский. Ранняя история культа ( IX- XVII дин.), Москва: Наука, 1984, с. 49.

6. Див, зокрема: C. Aldred, Akhenaten, Pharaoh of Egypt – A New  Study. London, 1968, p. 114–116 and passim; W.J.Murnane, “On the Accession Date of Akhenaten”, in Studies in Honor of George R. Hughes: January 12, 1977, The Oriental Institute of the University of Chicago, – SAOC 39– Chicago:, 1977, p. 163–167; W.J.Murnane, Ancient Egyptian Coregencies. The Oriental Institute of the University of Chicago, – SAOC 40, Chicago, 1977, pp. 123–169, 231-232; R. Johnson “Amenhotep III and Amarna. Some New Considerations “ in Journal of Egyptian Archaeology (JEA), 85 (1996), p. 65–82 ; S. Quirke, The Cult of Ra. Sun-Worship in Ancient Egypt. London, 2001, p. 153, 154; A.M. Dodson, “On the Alleged ‘Amenhotep III/IV Co-regency’ Graffito at Meidum.”, in Göttingen Miszellen. Beiträge zur ägyptologischen Diskussion,  221 (2009), p. 25–28; P.F. Dorman, “The Long Co-regency Revisited: Architectural and Iconographic Conundra in the Tomb of Kheruef” In Causing His Name to Live: Studies in Egyptian Epigraphy and History in Memory of William J. Murnane, edited by P.J. Brand and L. Cooper, Leiden: Brill, 2009. 65–82.

7. А.О. Большаков, «Мог ли Тутанхамон быть сыном Эхнатона», in  Труды Государственного Эрмитажа: [Т.] 55: Петербургские египтологические чтения 2009-2010: памяти Светланы Измайловны Ходжаш, памяти Александра Серафимовича Четверухина: доклады / Государственный Эрмитаж.  Санкт-Петербург, 2011, С. 31–35.

8. Про це див. A.M. Dodson, “On the Alleged ‘Amenhotep III/IV Co-regency’ Graffito at Meidum.”, p. 25–28.

9. M. Gabolde, D’Akhenaton à Toutânkhamon. Paris, 1998, p. 14.

10. W.J.Murnane, Ancient Egyptian Coregencies, p. 125.

11. L. W. Moran, Amarna Letters, London, 1992, p. 84–99, letters ЕА 26, 27, 28, 29.

12. L. Manniche, “The cultic significance of the sistrum in the Amarna Period”, in Egyptian culture and society. Studies in honour of Naguib Kanawati. London, 2010, p. 14.

13. C. Routledge , “Akhenaten’s Rejection of the Title nb-irt-xt “ in Millions of Jubilles. Studies in Honor of David P. Silverman, Cairo, 2010, pp. 233–243.

14. E. Hornung, „ Zur geschichtlichen Rolle des Königs in der 18 Dynastie“, in Mitteilungen des Deutschen Archäologischen Instituts. Abteilung Kairo, Bd. 15 (1957), p. 132.

15. O. Goldwasser , “The Aten is the «Energy of Light»: New evidence from the script”, in The Journal of the American Research Centre in Egypt. Vol. 46 (210), p. 159-165.

16. А. О. Большаков , Человек и его Двойник. Изобразительность и мировоззрение в Египте Старого царства. Санкт-Петербург, 2001, c. 65– 69.

17. Ю.Я. Перепелкин, История Древнего Египта. Санкт-Петербург, 2000, с. 295–296.

18. Там само, c. 296.

19. N. de G. Davies, The rock tombs of El Amarna, Part IV, Tombs of Penthu, Mahu and others, London, 1906, p. 30.

20. Ibid, pl. 35.

21. Ю.Я. Перепелкин, вказана праця, с. 295.

22. W. J. Murnane, C.C. van Siclen III, The Boundary Stelae of Akhenaten, London – New York, 1993, p. 39.

23. G. Robins, “Image and reality in Amarna Art”? in Hommages à Fayza Haikal, – Bibliothèque d’Étude, 138–, Caire, 2003, p. 225–229.

24. L. Manniche, The Akhenaten Colossi of Karnak, New York, Cairo, 2010 (republish 2011), pp. 135–148.