2017 12 12 ostapchuk logo univer

2017 12 12 ostapchuk01 foto

Османіст, професор університету Тороното Віктор Остапчук

 

v.ostapchuk@utoronto.ca
Професору Андрію ШЕВЦОВУ, директору
Департамент атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування
Міністерство освіти і науки України
проспект Перемоги,10
01135 Київ, Україна
shevtsov@mon.gov.ua
сс: Професору Максиму Стрісі, заступнику Міністра освіти і науки України

26.10.2017

Високоповажний Пане Директоре,

Дозвольте звернути Вашу увагу на те, що 12 жовтня 2017 р. під час захисту Фергадом Ґардашкан Оглу Туранли монографії “Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI - перша чверть XVIII століття)”, представленої на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (Спеціалізована вчена рада Д 26.001.20), була порушена прийнята процедура, оскільки два відгуки на автореферат (одинокі з негативною оцінкою) - Проф. Даріюша Колодзєйчика з Варшави та мій - не були прочитані і важливі критичні зауваження не були оголошені повністю. Тобто, відгуки двох зарубіжних османістів були по суті проігноровані. Тому що в 1990-их роках разом з моїм учителем, акад. Омеляном Пріцаком (кому дана монографії присвячена), я був причетним до відновлення османістики в Інституті сходознавства НАН України, доля та репутація українського сходознавства мені не байдужа.

2017 12 12 ostapchuk02 fergad turanly obkl

 

Зауваження, яких при ознайомленні з даною монографією назбирується величезна кількість, можна було б обмежити одним, але надзвичайно суттєвим і ключовим у цьому захисті. Хоч ця монографія захищалася за Спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни, судячи з заголовку об’єктом дослідження є дана доба на базі даних джерел, а не самі османсько-турецькі джерела для даної доби. Дана монографія є скорше працею з історії козацької доби (07.00.01 Історія України) з домішкою джерелознавства (07.00.06). Тому не дивно, що шановні офіційні опоненти виступали власне з питань історії України, і також всесвітньої історії (07.00.02), а не 07.00.06. Парадоксально, що з трьох офіційних опонентів не було жодного османіста, тому у їхніх відгуках не було жодної оцінки інтерпретації дисертантом османських джерел.

Відгуки ж, що надійшли з Туреччини, написані науковцями, які не читають українською (ані російською) мовами. Ми не впевнені, що вони мали змогу ретельно ознайомитися із змістом книжки дисертанта (ні я, ані проф. Д. Колодзєйчик, на жаль, не читали їхні відгуки). Але якщо турецькі колеги не висунули принаймні деякі із тих претензій до дисертанта, які є в наших відгуках, тоді виникають претензії до їхньої компетентності. Отже, питання, чи турецькі рецензенти читали книжку, яка захищалася, а також, чи вони самі писали відгуки, залишається відкритим і потребує додаткової експертизи (напр., шляхом порівняння їхніх відгуків з нашими, і усіх османістичних відгуків з монографією).

Власне у відгуках Д. Колодзєйчика та В. Остапчука висувались надто серйозні претензії, щоб їх можна було проігнорувати на захисті, передусім низький рівень знання османістики, а саме ключових складових цієї ділянки. Коли мова йде про документи, у роботі немає й згадки про дипломатику - спеціальну історичну дисципліну, що досліджує структуру, окремі частини документів різних типів. Натомість в османістиці вона дуже розвинута. Володіння дисертантом навичками палеографії - знання різновидів письма - не є на належному рівні. Транскрипція чи транслітерація як окремих слів, так і цілих текстів загалом непослідовні і рясніють помилками. Коли мова йде про літописи (та наративні тексти взагалі), хоч термін текстологічний аналіз і повторюється в авторефераті і в книзі кільканадцять разів, автор не має поняття про текстологію як спеціальну історичну дисципліну, яка займається списками, реконструкцією архетипів тощо. Є абсолютно очевидно, що для автора “текстологічний аналіз” це просте тлумачення будь-якого літописного (або й навіть документального) тексту. Хоч монографія претендує на широке покриття і глибокий аналіз османських писемних джерел, величезний масив важливих жанрів наративних джерел (напр., рісале [трактат], газанаме [історія священної війни]) і типів документів (напр., дефтери [реєстри], кадійські сіджіли [судові книги]), які несуть цінну імформацію про українських козаків, не опрацьовані, навіть коли вони пробіжно згадані. У монографії бракує багато підставової або прямо дотичної наукової літератури. Не менш вагомими є претензії з наукової етики — замовчування або лише символічне покликання на наукову літературу, яка автору напевно відома. Всі вищезгадані недоліки не мали б мати місце в дисертаційному дослідженні, що представлено на захист саме із зазначеної спеціальності 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.

Через порушення процедури на захисті не були виголошені конкретні запитання до автора, яких було чимало в обох наших критичних відгуках. Відтак він відповідав лише загальним і голослівним чином, мовляв, усе, чого від нього вимагають рецензенти, можна знайти в монографії, на всю нібито пропущену ним літературу він насправді покликався, автори даних відгуків просто неуважно читали монографію, а взагалі, вони є упередженими.

2017 12 12 ostapchuk03 fedex

Світлина квитанції  від міжнародного кур'єра Fedex, що МОН отримав Критичні зауваги професора Віктора Остапчука  02.11. 2017 р.

 

З огляду на це просимо передати матеріали справи захисту на зовнішню експертизу (бажано, аби серед експертів був бодай один османіст, який водночас читає українською). Також просимо провести звірку розшифрованої стенограми із звуковим файлом стенограми на предмет їхньої відповідності.

Після захисту я помітив, що деякі сторінкові покликання мого відгуку не співпадають з версією монографії, виставленою на сайті спецради - пагінація останньої відрізняється від друкованої версії, яка надійшла до університетських бібліотек Північної Америки. Виявляється, що є принаймі дві версії монографії з тим самим номером ISBN та ідентичними сторінками з випускними даними, але з різними загальними кількостями сторінок. При тому немає жодної згадки про друге видання, хоч версії різняться принаймі на с. 4 (зворот титульної), 224, 442-464, 479-503 (-504 друкованої версії"), 572 (=573 друк), 573 (=574 друк). У деяких випадках було змінено архівні шифри документів. Це лише ті випадки, які я помітив. Як мені стало відомо, тепер у продажу є новіша версія, та сама, що на сайті спецради. Тому прошу ДАК з’ясувати, яка версія монографії офіційно захищалась: та, що була в наявності й, очевидно, у продажу раніше, чи та, яку спецрада поставила на свій вебсайт. В усякому разі, наявність двох варіантів видання під одним ISBN є грубим порушенням Закону України “Про обов’язковий примірник документів” (1999 p., з останніми доповненнями 2016 p.). Е-поштою надсилаю Вам обидві версії.

Додаю копію мого відгуку і, для Вашої зручності, його виправлений текст (оскільки я не маю нагоду писати наукові тексти українською, а лише англійською, в оригіналі трапились описки - суттєвих змін немає). Додатково включаю відгук Д. Колодзєйчика разом з перекладом з польської (завірена копія знаходиться у справі).

З повагою,
Victor Ostapchuk, PhD
Associate Professor of Ottoman Studies

2017 12 12 ostapchuk03 pidpys

Завантажити у форматі PDF>>