Юрій Рубан. Стратегія гуманітарної безпеки України у контексті гібридної війни


FacebookMySpaceTwitterDiggDeliciousGoogle BookmarksTechnoratiLinkedin

Юрій Рубан. Стратегія гуманітарної безпеки України у контексті гібридної війни

Юрій Рубан. Стратегія гуманітарної безпеки України у контексті гібридної війниУ розробці стратегії і тактики інформаційної війни РФ спирається на сучасне розуміння комунікації як явища, якому належить важлива роль у формуванні соціальної влади і суспільства в цілому. Головною стратегією в цій війні є формування цілісної, адресованої різним соціальним групам всередині РФ і в Україні комунікації на основі політичного розрізнення свій/чужий. Ця комунікація не передбачає простору для полеміки. «Чужий» у контексті інформаційної війни є не опонентом, а ворогом, що загрожує життю «своїх… У російській комунікації її учасники/адресати сприймають реальність крізь призму певного смислу, що виконує функцію «відключення непотрібного».

Юрій Рубан. Стратегія гуманітарної безпеки України у контексті гібридної війни

1. Російська агресія продемонструвала, що загрози для національної безпеки України у гуманітарній сфері не були належним чином визначені і оцінені. Росія реалізує якісно нову стратегію конфлікту у вигляді “гібридної війни”. Ключовим елементом війни є боротьба за оволодіння свідомістю громадян самої РФ, України, країн ЄС та багатьох інших країн з метою формування потрібного Кремлю образу подій, що виправдовує порушення державного суверенітету України, анексію Криму і агресію на Сході України.

2. На відміну від воєнних конфліктів минулого ця війна за свідомість не є допоміжним елементом, що супроводжує бойові дії. Вона відбувається автономно від збройного протистояння (і навіть його заперечує), має свої інструменти, стратегії та цілі.

3. Найпоширенішою назвою російської агресії, спрямованої проти свідомості, є “інформаційна війна”. Проте ця назва не передає повністю її особливостей. Війна називається “інформаційною”, але ведеться не лише у просторі повідомлень засобів масової інформації. Російські телеканали, радіо і друковані видання, що здійснюють агресію, взагалі перестали бути засобами масової інформації в демократичному розумінні. Вони не описують і навіть не інтерпретують події – вони їх формують. Наприклад, детонатором для переростання мітингової активності у бойові дії стало масоване поширення повідомлень про пересування на Донбас «Правого сектору» з метою винищення російськомовного населення.

4. Росія не прагне монополії на інформацію – як показує досвід, завдяки випереджаючому і цілеспрямованому розгортанню агресії в інтелектуальному просторі вона здатна досягати своїх цілей навіть за наявності доступу до альтернативних джерел інформації. Запізніла реакція багатьох європейських структур на анексію Криму є прикладом ефективності інформаційної війни.

5. У розробці стратегії і тактики інформаційної війни РФ спирається на сучасне розуміння комунікації як явища, якому належить важлива роль у формуванні соціальної влади і суспільства в цілому. Головною стратегією в цій війні є формування цілісної, адресованої різним соціальним групам всередині РФ і в Україні комунікації на основі політичного розрізнення свій/чужий.

6. Ця комунікація не передбачає простору для полеміки. «Чужий» у контексті інформаційної війни є не опонентом, а ворогом, що загрожує життю «своїх», і який дегуманізується з метою виведення боротьби з ним за межі права чи будь-якої раціональності. Інформаційна війна закладає і розвиває логіку розділення, яка у сфері політики і права реалізується у вигляді “надзвичайних станів”, законів про обмеження прав та інших виходів за межі конституційних порядків.

7. Інформаційна війна розвивається в бік тотальності: дедалі більше повідомлень про конкретні події вписуються в контекст протистояння. «Чужий» загрожує ззовні, всередині Росії діє «п’ята колонна», ситуація надзвичайна й вимагає тотальної мобілізації. Дійові особи у повідомленнях на будь-яку тему (журналісти, письменники, актори, науковці, підприємці) виступають у ролі солдат інформаційної агресії. Їхній суспільний авторитет використовується з метою актуалізації розрізнення свій/чужий і протистояння з цим «чужим» у конкретній ситуації.

8. У російській комунікації її учасники/адресати сприймають реальність крізь призму певного смислу, що виконує функцію «відключення непотрібного». Цей смисл є примітивізованою картиною зовнішнього світу, тобто ідеологією.

9. Ця ідеологія відкриває широкі можливості для міфотворення і описує світ як одвічну боротьбу сил Добра, що втілені в образі «вечной России», і сил Зла, що ведуть з нею боротьбу. Ідеологія «Росії поза часом і простором» понижує складність реального світу і являє собою репрезентацію уявної соціально-політичної системи, що ніколи не існувала і не існує. Ця система не має чітко визначеної назви (вживаються назви Росія, “русский мир”, “русская цивилизация”, “православная Русь”) і не прив’язується до часу і місця (кордонів). Аляска і Придністров’я, так само як Московське царство і Кримське ханство у різних контекстах включаються до цієї системи. Характерна для міфів розмитість є ще одним важливим способом уникнути раціональності у представленні проблем і дискусій навколо них.

10. Для адресатів російської комунікації формула «русские и украинцы – один народ» має важливе смислове навантаження. Вона включає до «своїх» людей різного етнічного походження і соціального стану за умови сприйняття ідеології «Росії поза часом і простором». Натомість вона перетворює на «чужого» будь-кого, хто не сприймає смислу російської комунікації, а значить протистоїть російській агресії.

11. Апеляція до історії, постійно присутня у інформаційній війні і створює фундамент російської комунікації. Ця «історія» не має нічого спільного з модерним історичним знанням. Ідеологія маніпулює окремими фактами з минулого, вириваючи їх з послідовності причинно-наслідкових зв'язків. Така маніпуляція дозволяє сконструювати особливу «пам’ять», яка є соціальним феноменом, інструментом репрезентації та мобілізації. Прикладом такого маніпулятивного конструкта є «память о Великой Победе», яку символізує «георгіївська» стрічка.

12. Пам’ять, що комунікується у російській інформаційній війні принципово відрізняється від історичної пам’яті/пам’ятей європейських суспільств. У Європі історична пам’ять лінійна, вона спрямована на розрізнення минулого і теперішнього, сучасне суспільство дивиться в майбутнє (і в минуле) з теперішньої реальності. Російська комунікація не розрізняє минуле, теперішнє і майбутнє. Минуле увесь час повторюється, неповернення немає. Так формується циклічна пам’ять і «готичне» розуміння світу, характерне для Середньовіччя.

13. Особливість російської ідеології й, відповідно, її комунікації, у відмові від претензій на раціональність свого фундаменту. Цим вона відрізняється від традиційних політичних ідеологій ХХ століття (лібералізм, консерватизм, соціалізм, націоналізм). Образ «Росії, що встає з колін» є образом консервативної революції. Вперше після Другої світової війни потужна держава для досягнення цілей своєї політики бере на озброєння ідеологію, що відкидає спадок Просвітництва й архаїзує свідомість.

14. Метою російської інформаційної війни є створення передумов для перегляду кордонів, що склалися в Європі після розпаду Радянського Союзу, позбавлення суверенітету держав, що утворились після цього розпаду, ослаблення чи навіть демонтаж Євросоюзу і встановлення російського домінування в Європі. Щодо України метою цієї війни є делегітимізація Української держави і влади, переконання значних груп громадян України у штучності, «неприродності» українського народу і нації, нав’язування думки про вторинність української культури та її неспроможність сформувати «правильні», тобто російські, моделі соціальної поведінки.

15. Кінцевою метою російської комунікації щодо українського суспільства є позбавлення/витіснення/заміщення сенсів існування України як політичної спільноти та позбавлення української ідентичності політичного виміру, її етнізація і зведення до набору «слов’янських» фольклорних маркерів. На думку Кремля, це дасть змогу «возз'єднати розділений народ», тобто включити територію і населення України, чи принаймні велику їх частину, до складу Росії.
 
16. Попри певну ефективність російської інформаційної війни, аналіз показує наявність у ній слабких місць. Докладне їх визначення дає можливість створення стратегії гуманітарної безпеки як важливої частини стратегії національної безпеки України.

17. Найголовніша слабкість – політика РФ комунікується як проекція ідеології. В результаті раціональні рішення, що спираються на прораховані баланси інтересів, загрожують цілісності комунікації, як системи, а значить ідеології, як джерелу влади, а значить і самій владі.

18. Керівництво РФ не може прийняти раціональні рішення, напрацьовані на переговорах з українськими, європейськими і американськими партнерами, бо не зможе публічно пояснити їх всередині країни. Натомість посадовці РФ оперують «історичними» аргументами, які не мають жодного відношення до балансу інтересів і міжнародного права. Канцлер ФРН Ангела Меркель назвала це перебуванням в іншій реальності.

19. Ще одна проблема російської комунікації: аби бути впливовою, ідеологія повинна транслюватись на фоні постійного успіху. Останні роки СРСР продемонстрували смерть ідеології в часи “застою”. Загроза ізоляції та нової “холодної війни”, санкції та викликані ними економічні проблеми є поганим тлом для російської комунікації.

20. Для протистояння загрозам, що виникають в результаті інформаційної війни стратегія гуманітарної безпеки не повинна спиратись на принцип “повторення ходів”. Україна не має ресурсів для проведення олімпіад чи фінансування культурних проектів, подібних до російських за розмахом. Стратегія гуманітарної безпеки має передбачати асиметрію у відповідях на загрози.

21. Можливість ефективної асиметрії відкриває європейський вибір України. Російська інформаційна агресія спрямована на протиставлення Європі, на створення альтернативи. Українська стратегія гуманітарної безпеки має в першу чергу спиратись на інтеграцію України до європейського інтелектуального простору, поширення європейських культурних моделей і практик соціальної поведінки.

22. Реалізація стратегії гуманітарної безпеки, зміни в культурі і моделях поведінки, поширення європейських цінностей – це тривалий процес. Інформаційна агресія вже давно розгорнута і набирає інтенсивності. Щоб протистояти їй варто виділити два рівні стратегії – короткостроковий і перспективний.

23. Першочерговими кроками із зміцнення гуманітарної безпеки мають стати:

- закриття українського інформаційного простору для поширення російської агресії. Для запобігання поширенню російської ідеології необхідно забезпечити оновлення нормативно-правової бази державного регулювання і контролю в сфері ЗМІ з метою систематичного витіснення медійного продукту агресора з українського медіаринку, прямої заборони трансляції передач російського інформаційного мовлення;
- створення механізмів для поширення в українському медіа просторі європейського культурного продукту, в першу чергу телевізійного контенту з країн ЄС;
- партнерство держави і структур громадянського суспільства у створенні суспільного телебачення з метою формування комунікації, що заохочує єдність суспільства і поширює європейські цінності/моделі соціальної поведінки;
- заперечення нормальності соціальних і політичних практик радянського періоду, розкриття всієї глибини гуманітарних втрат, завданих Україні в час перебування у складі СРСР, протистояння спробам інструменталізувати ностальгію з метою розмивання української ідентичності, формування української історичної пам'яті, гармонізованої з європейською/європейськими;
- розвиток національних культурних індустрій на шляхах участі в європейських програмах і проектах;
- активне стимулювання вивчення європейських мов, у першу чергу англійської;
- реформування освіти і науки з метою формування в Україні сучасних інституцій і практик виробництва знання, орієнтованих на досвід ЄС і США;
- маргіналізація домодерного розуміння історії і суспільства, акцентування важливості раціонального опису/інтерпретації минулого і теперішнього;
- збереження поділу приватної і публічної сфер, розділення релігії і політики, протистояння спробам політизації віросповідального вибору, реалізація модерних практик державно-церковного партнерства у вирішенні соціальних проблем.

Additional information