З 1838 р. в губерніях Російської імперії запроваджуються перші місцеві офіційні газети – губернські відомості, які в більшості губерній стали взагалі першими друкованими періодичними виданнями. Не є виключенням в цьому відношенні і Катеринославська губернія, де в цей час виникає перша і до 1872 р. єдина губернська газета «Екатеринославские губернские ведомости» (далі – ЕГВ). На сьогоднішній день залишаються досі невивченими питання становлення та розвитку даного видання, що з кожним роком привертає все більшу увагу дослідників до своїх матеріалів, оскільки вони представляють собою значний комплекс різножанрових публікацій, що відбили історичний розвиток як Катеринославської губернії, так і Півдня України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. і можуть виступати в якості змістовних історичних джерел при дослідженні різних аспектів життєдіяльності південноукраїнського суспільства відповідного періоду. При цьому, оцінка інформативних можливостей публікацій ЕГВ як джерела з історії південноукраїнського регіону вимагає не лише знання історичної кон’юнктури даного періоду, але й детального відтворення історії становлення та розвитку ЕГВ, визначення етапів трансформації типологічних характеристик видання та місця й ролі газети в суспільно-політичному та культурному житті Катеринославщини, що і є метою даної розвідки. Відповідно об’єктом представленого дослідження виступають губернські відомості, предметом – історія розвитку та трансформації типологічних характеристик ЕГВ. Слід зауважити, що на сьогоднішній день наукові розробки по дослідженню ЕГВ представлені досить слабко. Зокрема, в роботах О.Д. Школьної розглядаються особливості становлення та розвитку катеринославської преси  [25, с.239-249], при цьому особлива увага приділяється вивченню ЕГВ як першої місцевої газети, складу її редакторів та авторів, оформленню газети, підкреслюється цінність матеріалів неофіційної частини видання, особливо публікацій видатних катеринославських вчених І.І. Манжури, Д.І. Яворницького та Я.П. Новицького [26, с.449-457]. В роботах І.С. Гребцової розглядаються особливості процесу становлення системи регіональної періодики другої третини ХІХ ст. на прикладі Південного степового регіону Російської імперії, серед якої особливе місце займають катеринославські, херсонські та таврійські губернські відомості. Представлено характер взаємовідносин між періодичними виданнями, їх читачами та цензурними установами, участь даного типу періодики в обговоренні реформ 50-60-х рр. ХІХ ст. [6; 7, с.21-23].

 Становлення та розвиток ЕГВ відбувалися відповідно до тих програмних положень, що регламентували діяльність всіх губернських відомостей, позиції катеринославської губернської влади та особистому внеску редакторського складу видання. Про ранній етап розвитку видання дізнаємося з самих ЕГВ, редакція яких до 50-річчя губернських відомостей опублікувала статтю, присвячену історії видання. Так, виконуючи «Положение о порядке производства дел в губернських правлениях» від 3 червня 1837 р., катеринославське губернське правління з 1838 р. почало видавати ЕГВ, перший випуск яких припав на 7 січня 1838 р. В цей час газета виходила 1 раз на тиждень по п’ятницям, на сірому папері низького ґатунку і якості, друком на піваркуша без стовпців, мала формат перегнутого листа простого писального паперу й складалась з повідомлень губернського правління до відома та виконання. Річна підписка коштувала 10 руб. асигнаціями та 2 руб. за пересилку. Перше число неофіційної частини побачило світ 14 січня 1838 р. й включало в себе одне єдине повідомлення про легкий землетрус в Катеринославі [24, с.5]. До 1845 р. ЕГВ у відповідності до положення 1837 р. поділялися на 2 частини: офіційну та неофіційну, яка іменувалася «Прибавления» і виходила нерегулярно, відповідно мала власну нумерацію номерів, що не співпадала з офіційною частиною. Остання включала публікацію постанов та розпоряджень катеринославського губернської влади та оголошень й повідомлень офіційних установ Катеринославської та сусідніх губерній різного рівня. «Прибавления» в різні періоди складалися з різних відділів, але в межах дозволених тематик. В 1845 р. виходить нове положення про губернські відомості, відповідно до якого змінюються і ЕГВ. Відтепер газета складається з офіційного загального відділу та місцевого відділу, що поділявся на офіційну та неофіційну частини. Так склалося, що редагувати ЕГВ за новим положенням довелося новому редактору й одночасно начальнику газетного столу при канцелярії катеринославського губернатора А.О. Пеутлінга, молодому ініціативному журналісту, випускнику філософського факультету Харківського університету Миколі Дмитровичу Мизку. За короткий час його редагування (1845-1847 рр.) ЕГВ не лише змінилися структурно (відповідно до положення 1845 р.), але й наповнилися змістовно. М.Д. Мизко вперше вводить в ЕГВ практику діалогу редакції з читачем. Вже в №22 неофіційної частини ЕГВ за 1845 р. з’являється стаття «От редакции», в якій йдеться про те, що нова редакція ЕГВ, приступивши до роботи, вважає за необхідне повідомити читачам про нову широку програму неофіційної частини губернських відомостей [16, с.4-5], а в №24 цього ж року під статтею Василя Куща «Очерки Таганрога», вміщено замітку, в якій повідомляється про те, що редакція, стурбована тим, як зробити неофіційну частину ЕГВ наскільки це можливо повним та багатоманітним збірником місцевих відомостей, вважає своїм обов’язком крім оригінальних статей (від кореспондентів ЕГВ), користуватися всіма статтями урядових та приватних видань, що можуть бути цікавими для місцевого краю, та в особливості для Катеринославської губернії, чим і пояснюється публікація передруку статті Василя Куща [12, с.1-7]. Діалоги з читачем та пояснення редакторського бачення цілей видання ЕГВ знаходимо й в публікаціях 1846 р. Так, в №36 за 1846 р. знаходимо статтю «От редакции», в котрій представлено короткий звіт про діяльність редакції за минулий 1845 та поточний 1846 рр. При цьому, головною тезою статті виступає думка нового редактора про перетворення ЕГВ на «дзеркало сучасності та архів історичної місцевості», для чого він і звертається до всіх посадових осіб, що мають офіційні відомості та матеріали стосовно Катеринославської губернії, а також поміщиків, фабрикантів, заводчиків, торгівців та всіх ревнителів освіченості та суспільного блага, що мають цікаві данні по всіх галузях домоведення, сільського господарства, торгівлі, промисловості, присилати свої статті та матеріали на адресу редакції [17, с.1-2]. Так, саме М.Д Мизком було закладено підвалини відносин газета-читач-газета, що в подальшому переросли у тісну співпрацю між редакцією ЕГВ та населенням Катеринославської губернії, коли видання стало одним з чинників впливу на зацікавленість населення краю власним історичним минулим. Крім того, зі статті дізнаємося про те, що з липня 1845 по березень 1846 рр. ЕГВ не видавалися через пожежу в губернській типографії, що відновила свою діяльність лише наступного року. Відповідно за 1845 р. редакція мала можливість випустити лише 27 номерів, а за 1846 р. – 43, коли зазвичай видавала 52, адже виходила раз на тиждень. На характер змін ЕГВ за редакторства М.Д. Мизка вказує і Д.Д. Рябінін, який наголошує на тому, що саме новий редактор ЕГВ «успел придать тряпичной губернской газете неведомую ей жизнь и свежесть, сделать занимательным отдел местных известий и заинтересовать безучастных дотоле читателей, не находивших прежде ничего путного в этих листках, – статьями легко и бойко написанными о разных вызывающих внимание фактах и явлениях общественного быта» [22,с.83-108]. Автор зазначив, що за час редакторства М.Д. Мизка відбулось покращення відбору статей для ЕГВ з інших періодичних видань, а оригінальні статті самої редакції мали небувалий успіх. При цьому, Д.Д. Рябінін особливо відзначив статті та замітки, розміщенні у відділі театральної хроніки, яка, на думку автора, була чи не найкращим відділом газети, адже містила жваві та слушні зауваження про гру артистів, сценічні постановки п’єс, влучні характеристики ролей тощо. Про покращення ЕГВ в цей період говорить і близька родині Мизків людина, деякий П.П., статтю якого знаходимо в №205 ЕГВ за 1895 р., в якій йдеться про те, що завідуючи редакцією ЕГВ, М.Д. Мизко оновив та освіжив дане видання, друкуючи в ньому, крім офіційних повідомлень, різні невеличкі статейки, переважно свої, про більш видатні події сучасного суспільного життя та літератури [19, с.3]. Таким чином, завдяки М.Д. Мизку в ЕГВ з’являються такі рубрики, як театр та літературні вісті, які наповнюються цікавими статтями, замітками та рецензіями, покращується якість матеріалів, викладених в рубриці місцевих новин, стає осмисленою вибірка матеріалів з інших періодичних видань. Газета стає більш зручною для читання: з 1845 р. в офіційні та неофіційній частинах видання починають вміщувати зміст статей, з середини 1846 р. в неофіційній частині з’являється нумерація сторінок. Отже, молодому освіченому редактору з широким кругозором та сучасним поглядом на журналістську справу, який із завзяттям і натхненням прийнявся до роботи, вперше в історії видання ЕГВ вдалося підійти до осмислення та представлення власного бачення мети та функцій даного видання, визначити пріоритети його розвитку, закласти один з основних напрямків діяльності газети, що полягав у пошуку шляхів діалогу з читачем. Все це в подальшому сприяло визначенню стратегії розвитку видання наступними редакторами та перетворенню ЕГВ в певні періоди їх функціонування в змістовне джерело з історії та сучасності південного регіону.

 В кінці 50-х – на початку 60-х рр. ХІХ ст. редактором неофіційної частини ЕГВ стає поляк Ігнатій Барановський, послідовник ідей просвітництва, людина близька до учасників «Клубу піквіків», діяльність якого позначилась не лише на суспільно-політичному та культурному житті міста, але й на розвитку самого видання. Так, кореспондентами ЕГВ в цей період були члени клубу М.Баллін та перекладач губернського правління М.Стопановський, які зробили програму видання однією з найяскравіших в регіональній пресі з селянського питання [6,с.85]. Про якість змін в ЕГВ за редакторства І.Барановського говорить покращення та збільшення змістовної частини ЕГВ (що в цей період окрім, відомостей офіційного характеру, включала статті, в яких обговорювалися причини занепаду селянських господарств, можливі наслідки селянської реформи, публікувалися роздуми стосовно ролі дворян в роботі Комітетів по підготовці проектів визволення селян, думки про «моральні» та «наукові» якості, якими мають володіти члени даних комітетів тощо) та поява нових рубрик (з 1856 р. в ЕГВ з’являються місцеві вісті, губернські вісті, різні вісті, сільське управління). Крім того, протягом декількох років після 1861 р. в «Прибавлениях» ЕГВ публікувались витяги з протоколів засідань катеринославського губернського з селянських справ присутствія. З лютого 1863 р. журнал присутствія з протоколами засідань комітету, в яких можна знайти цілий корпус документів, що породила селянська реформа 1861 р. (викупні акти та описи маєтків дрібнопомісних поміщиків тощо) публікувався в повному обсязі у новому відділі ЕГВ під назвою «Крестьянское дело в Екатеринославской губернии» і в повній мірі зберіг зовнішній вигляд, внутрішню структуру та нумерацію випусків [11].

 З №49 від 4 грудня 1865 р. ЕГВ виходять в новому форматі з друком в 3 стовпця на аркуш, покрашеним типографським шрифтом та вказівкою на редактора в неофіційній частині видання. Офіційна частина, як і раніше виходить за підписом катеринославського губернатора або віце-губернатора та секретаря, без вказівки на редактора. Відтак, з випусків ЕГВ дізнаємося, що в середині 1860-х рр. редактором неофіційної частини ЕГВ був М. Померанцев. За його редакторства ЕГВ зробило значний крок вперед в галузі оформлення газети. Якщо раніше поліграфічне оформлення видання не сприяло його популярності й не приваблювало читачів, адже використовувався дрібний шрифт, текст йшов на піваркуша, а потім у 2 колонки, заголовки і назви рубрик майже ніколи не виділялись, через що текст сприймався важко й нелегко було знайти необхідне повідомлення [26,с.453], то з переходом на новий формат всі перераховані недоліки було подолано й газета перетворилась на привабливе видання, яке приємно було взяти у руки. При цьому, ціна на видання не змінилась і, як і раніше, річна підписка складала 3 руб. на простому папері, 4 – на білому, 50 коп. – доставка та 1,50 руб. – пересилка. Звісно цей факт не міг не відобразитись на кількості читачів газети: за даними звіту катеринославського губернатора кількість передплатників ЕГВ з 61 в 1864 р. зросла до 82 в 1865 р. [6, с.83-84]. До зовнішніх перетворень ЕГВ в цей час додалася ще й поява нових рубрик в неофіційній частині видання. В 1865 р. з’являються перші публікації під заголовком «телеграми», що до 1870-х рр. оформлюються в повноцінну рубрику, в якій вміщуються телеграми з Російської (1866), Міжнародної (1872) та Північної (1882) телеграфних агенцій. В 1866 р. з’являються рубрики довідковий листок та біржові вісті, на постійній основі починають друкуватися протоколи з журналів засідань тимчасових комітетів та різних губернських зібрань, що поступово оформлюються в постійні рубрики: засідання катеринославського губернського зібрання (в 1866 р)., постанови міських дум (в 1882 р., з 1887 р. – думські засідання, з 1889 р. – постанови дум або із зали думських засідань) та тимчасові, необхідність появи яких була продиктована конкретними історичними умовами, як то реалізація на місцях реформ другої половині ХІХ ст. Так, судовий відділ в неофіційній частині ЕГВ з’явився внаслідок проведення судової реформи 1864 р., в ході якої на теренах України були відкриті 3 округи судових палат: Харківський (1867), Одеський (1868) та Київський (1886). Основна частина Катеринославської губернії ввійшла в округ Одеської судової палати, на території якого діяли 6 окружних судів (Бахмутський та Слов’яносербський повіти губернії ввійшли до округу Харківської судової палати) [15]. І вже в №1 офіційного додатку до газети «Северная почта» за 1867 р. з’являється циркулярна пропозиція МВС від 27 грудня 1866 р. про можливість відкриття в неофіційній частині губернських відомостей особливого юридичного відділу, в якому б друкувались відомості про хід судових засідань в новостворених судових установах та інші статті та замітки стосовного судового питання без обговорення судових процесів та рішень. В березні 1869 р. редактор неофіційної частини ЕГВ М. Померанцев звертається до катеринославського губернатора В. Дунін-Борковського з проханням в зв’язку з введенням в окрузі Одеської судової палати гласного судочинства відкрити в ЕГВ судовий відділ, в якому б публікувались рішення нових судових установ Катеринославської губернії та статті стосовно судової практики й через погодження Головного управління у справах друку та МВС отримує відповідний дозвіл [1, арк.1-3]. З 1868 р. ЕГВ починають видаватися 2 рази на тиждень [14, с.59-61]. Але не дивлячись на вжиті заходи становище ЕГВ в цей час залишається доволі складним, про що повідомляє виконуючий обов’язки катеринославського губернатора в своєму клопотанні від 14 серпня 1870 р. до МВС по розширенню неофіційної частини видання. Йдеться про незначну кількість приватних передплатників (50 чол., в той, час коли кількість приватних передплатників «Таврических губернских ведомостей» в 1865 р. сягала 205 чол.), причиною чого, на думку редакції та місцевого чиновництва, була відсутність відділу зовнішньої політики та цікавих статей місцевих авторів, на оплату яких редакція не мала коштів. Тому МВС було запропоновано надати дозвіл на передрук статей про найважливіші події політичного життя із-за кордону та особливо значних явищ в галузі науки, літератури, мистецтв, винаходів тощо з газет «Правительственный вестник», «Санкт-петербургские ведомости» та «Московские ведомости», не передаючи при цьому особисті погляди редакцій названих видань. Керуючись положенням Комітету Міністрів від 15 листопада 1863 р. про дозвіл костромським, саратовським, тамбовським та чернігівським губернським відомостям передруковувати з офіційних видань політичні вісті та передові статті про зовнішню політику та внутрішнє управління, Головне управління у справах друку задовольнило згадане клопотання і дозволило в неофіційній частині ЕГВ відкрити політичний відділ [15, арк.4-7]. Так, з 1870 р. в неофіційній частині ЕГВ з’являються рубрики: судові резолюції та рішення Катеринославського окружного суду, що в 1887 р. об’єднались в рубрику судової хроніки (з 1894 р. – із зали судового засідання, із зали суду), іноземні вісті, внутрішні вісті та міський щоденник, за якими встановлювався особливий нагляд.

 В 1872-1874 рр. неофіційну частину ЕГВ редагував видатний краєзнавець Новоросійського краю К.В. Ханацький – колишній редактор «Бессарабских областных ведомостей» (1860-1865 рр.), талановитий журналіст, автор описів з історії Бессарабської області й численних етнографічних та історичних розвідок про проблеми повсякденного життя Бессарабії, народні традиції молдован тощо, нариси якого завжди відрізнялися якісним підбором джерел та новими підходами у вирішенні складних історичних питань. Це була людина, добре ознайомлена з проблемами видання губернського друкованого органу (нерозуміння з боку начальства, нестача коштів, обмеженість штату редакції тощо), яка підтримувала тісні зв’язки з дослідниками Південної України, допомагаючи останнім в опрацюванні матеріалів місцевих архівів, людина, що займаючи посаду секретаря Таврійського губернського статистичного комітету (1866-1871) очолила роботу по розбору місцевих архівів. Не дивно, що перейшовши в 1871 р. на службу до канцелярії катеринославського губернатора, вже в наступному році він призначається редактором неофіційної частини ЕГВ, завідувачем друкарні та секретарем Катеринославського губернського статистичного комітету. На жаль, його редакторство в ЕГВ тривало не довго і в 1874 р. його було переведено до Херсону, де він знову ж таки зайняв посаду секретаря тепер уже Херсонського статистичного комітету та став редактором неофіційної частини «Херсонских губернских ведомостей» [3]. До редагування губернських відомостей К.В. Ханацький підходив з усією серйозністю та знанням справи, намагаючись перетворити кволі губернські органи друку на сучасне, потужне, наповнене цікавими матеріалами історико-краєзнавчого та злободенного характеру періодичне видання. Так, в ЕГВ знаходимо публікацію, в якій новий редактор газети пояснює характер перешкод на шляху розвитку даної групи видань та окреслює пріоритети їх розвитку. Йдеться про те, що ті покращення, які відбулися в галузі поліграфічного оформлення видання та його внутрішнього наповнення планується розвивати і в подальшому й представити цікаві матеріали стосовно історичного розвитку Катеринославської губернії. При цьому, редакція газети наголошувала на тому, що навіть публікуючи матеріали за чітко регламентованою урядовою програмою, якої вони змушені дотримуватися, можливе покращення неофіційної частини видання, адже остання має широку програму, до якої входять: розробка різноманітних місцевих питань з історії, статистики, етнографії, продуктивності ґрунтів, судноплавства, торгівлі та інших питань, пов’язаних з побутом населення губернії та його здобутків в матеріальному та духовному відношенні. Головною перешкодою вдалої реалізації даної програми протягом 1838-1872 рр. редакція вбачала у відсутності технічних засобів та апаратів в губернській типографії. Особливо ж ситуація погіршилася після пожежі 1845 р., коли майже все майно типографії згоріло й діяльність останньої підтримувалась субсидією від уряду та мізерними коштами від реалізації ЕГВ. Таким чином, утворилося замкнуте коло, коли губернська типографія не могла покращити власне устаткування через нестачу коштів, що надходили від уряду та ЕГВ, а ЕГВ не могли покращити своє оформлення через відсутність необхідного типографського обладнання. Поява ж приватної друкарні, обладнаної новими типографськими апаратами та машинами, зробила губернську друкарню неконкурентоспроможною, адже остання не встигала обслуговувати навіть своїх обов’язкових замовників. В 1866 та 1869 рр. губернська типографія отримала незначну кількість шрифтів та ручний станок й відповідно дещо покращила друк, але, як і раніше не встигала виконувати постійно зростаючий обсяг обов’язкових урядових замовлень. На початку ж 70-х рр. ХІХ ст. місцева адміністрація взялась за покращення губернської друкарні й редакція ЕГВ запевняла, що для цього вже вжито та будуть вживатися всі необхідні заходи [9, с.58-59]. К.В. Ханацькому, метою якого було «зрушити з місця» й поставити неофіційну частину ЕГВ в один рядок з найкращими губернськими відомостями, вдалося оживити та покращити змістовність неофіційної частини видання. За його редагування зменшується кількість передруків та збільшується кількість оригінальних статей, що розкривають питання становища освіти, промисловості, сільського господарства, торгівлі, судноплавства, медицини, благодійності, руху народонаселення в Катеринославській губернії.

 На початку 80-х рр. ХІХ ст. до редагування неофіційної частини ЕГВ приходить Ф.М. Стасюков, який залишається на цій посаді до 1885 р. На час його редагування припала поява в Катеринославській губернії перших приватних газет: «Екатеринославский листок» (1882-1884), пізніше газета «Днепр» (з 1884 р.) та газета О.І. Єгорова «Степь» (з 1885 р.), з чим і була пов’язана чергова спроба розширити неофіційну частину ЕГВ, зроблена губернатором В.М. Долгоруковим. В своєму клопотанні до міністра внутрішніх справ від 15 лютого 1884 р. губернатор зазначав, що змістовність, формат та строки виходу ЕГВ не відповідають потребам місцевого населення в задоволенні інформаційних потреб, що не вдається зробити навіть газеті «Днепр», через що до нього подано клопотання про відкриття нової приватної газети «Екатеринослав». Особливо губернатор підкреслив, що офіційний характер та обмеження програми неофіційної частини ЕГВ не дають можливості запросити до співпраці видатних місцевих діячів, які б зробили газету цікавою для місцевого населення, а отже ЕГВ з року в рік втрачають своїх приватних передплатників. Натомість В.М. Долгоруков запропонував розроблену ним та затверджену Головним управлінням у справах друку ще раніше для «Варшавских губернских ведомостей» програму неофіційної частини газети за прикладом «Харьковских губернских ведомостей». Планувалося змінити зовнішній вигляд, збільшити частоту випуску з 2 до 3 разів на тиждень, підвищити підписну плату з 5 руб. на рік до 6,50 руб. та продажем окремих випусків газети по 5 коп. замість 20, призначити новим редактором неофіційної частини ЕГВ старшого помічника правителя губернської канцелярії колезького асесора Загорянського-Кисель. Що стосується програми видання, головними нововведенням мали стати дозвіл на публікацію передових статей «по вопросам, имеющим общий интерес и по вопросам общим, с целью выяснения тех взглядов, которые проводятся в частной местной прессе», поява рубрики останніх вістей (вибірки з газет про найбільш цікаві явища внутрішнього життя) та фейлетонів (некрологи, статті наукового характеру, листи з повіті в легкій формі викладу, присвячені опису провінційного життя, біографічні нариси, розбір творів, пов’язаних з краєм та бесіди про питання дня за формою викладу близькі до «Дневника гражданина»). На жаль, міністр внутрішніх справ, вказавши на той факт, що цензурування газети «Днепр» лежить на місцевій адміністрації, котра має можливість не допускати до друку неналежного висвітлення в її передових статтях загальних питань стосовно урядових заходів, що стосується і питання появи нових приватних видань в губернії, відмовив у даному клопотанні[1, арк.11-14]. Так, в 1884 р. новій редакції та місцевій адміністрації не вдалося розширити неофіційну частину видання і в цей час в ЕГВ з’явився лише юридичний відділ для друку звітів про найбільш цікаві справи, що розбираються в місцевих мирових установах та окружному суді [1, арк.16].

 У 1885 на короткий час та з 1886 по 1890 рр. редактором обох частин ЕГВ стає Ф.А. Преображенський, який в перші роки свого редагування не вносить до ЕГВ жодних змін. Але вже в 1888 р. ситуація кардинально змінюється і ЕГВ змінюють зовнішній вигляд та структуру, про що сама редакція у вступному слові до читачів в першому номері за цей рік дає пояснення, називаючи однією з причин зміни формату незадовільний стан збереженості відомостей, а однією з причин зміни структури – нові цілі, що постали перед часописом, як-то друк історико-краєзнавчої  інформації, що має зацікавити широке коло читачів, а також стати цінним джерелом для вивчення в майбутньому дослідниками-спеціалістами історії краю. Каталізаторами змін стали 2 визначні події, які припали на 1887 (святкування 100-річчя міста Катеринослава) та 1888 рр. (50-річчя ЕГВ). В зв’язку з першою подією редакція ЕГВ ще у 1887 р. наголосила на необхідності подання більш широкого історико-краєзнавчого матеріалу, присвяченого цій події. Так, в №23 від 1887 р. знаходимо редакційну статтю, в якій йдеться про те, що в зв’язку зі святкуванням 100-річчя міста будь-який документ стосовно історичного розвитку Катеринослава та губернії, а також спогади та будь-які інші матеріали представляють неабиякий інтерес. Тому, редакція ЕГВ звертається до населення губернії з проханням присилати до неї статті або будь-які інші матеріали, хоча б і в сирому вигляді для подальшої публікації на сторінках видання, а також матеріалів з етнографії, археології, топографії, геології, статистики краю, матеріали стосовно промисловості губернії, її фабричної та заводської діяльності, історії виникнення фабрик та заводів тощо [18, с.4]. 50-річчя губернських відомостей та нові умови функціонування ЕГВ, до яких можна віднести закон 1865 р. в галузі преси, за яким дозволявся продаж газет у роздріб, що примушувало останніх прагнути до публікації гостро актуальної та сенсаційної інформації [10, с.67-69] та поява в Катеринославі приватних газет з більш широкою програмою та видатними місцевими діячами – їх кореспондентами сприяли переосмисленню ролі та функцій ЕГВ новою редакцією видання [21, с.5]. Отже, з 1888 року неофіційна частина газети починає виходити окремим зошитом двічі на тиждень на маленьких аркушах, друком в три стовпця та окремою підпискою. Головними досягненнями стали формування потужного історико-краєзнавчого відділу неофіційної частини ЕГВ та введення провідної статті, розташованої на першій смузі, яка відображала актуальні суспільні тематики, внаслідок чого значно підвищилась змістовність неофіційної частини видання. Проведений аналіз згаданих статей ЕГВ за 1888 р. показав, що на 64 оригінальні статті припадає лише 10 передруків. Серед перших більшість присвячені висвітленню питань економічного характеру, про що свідчать цифри: із 64 оригінальних статей 31 присвячена висвітленню актуальних питань землевласництва та землекористування, фабричної та заводської промисловості, а також діяльності банківських та інших кредитно-фінансових установ. На другому місці за кількістю друкованих статей опинилась проблема освіти в губернії, повітах та безпосередньо в губернському місті, – 15 статей. Решта торкалась не менш важливих питань культурного та релігійного життя губернії, а також розкривала найбільш назрілі проблеми життєдіяльності міст, зокрема велика увага приділялась проблемам розвитку міста Катеринослава, як-то санітарний стан міста, функціонування міської бібліотеки та необхідності відкриття читалень тощо. Саме з 1888 р. налагодження відносин газета-читач-газета, що відбувалося протягом 1865-1888 р., закладене ще за редакторства М.Мизка, починає давати певні результати. В цей час редакція неофіційної частини ЕГВ звертається до земських та міських управ з проханням надсилати друковані звіти, протоколи журналів засідань, доповідей тощо для своєчасного повідомлення відомостей про стан справ у земських та міських органах влади. Також йдеться про звіти училищних рад, кредитних установ тощо та прохання до відповідних посадових осіб та органів надсилати інформацію до редакції. Окремим напрямком діяльності газети стає робота по залученню підтримкою особами освіченої частини катеринославського суспільства. Як наслідок, яскравістю представленої програми в цей період ЕГВ завдячують, перш за все, освіченій та свідомій частині суспільства. Більше того, відтепер читацька аудиторія ЕГВ мала можливість впливати на структуру часопису шляхом корегування рубрик. Домігшись від Головного Управління у справах друку та Міністерства внутрішніх справ права розширити програму неофіційної частини часопису, редакція тим самим поставила завдання відповідності часопису рівню розвитку приватних газет своєю змістовністю та оперативністю, для чого остання намагалась створити сприятливі умови, якими стали проведення політики залучення широко кола кореспондентів та пошук ефективних методів швидкої передачі інформації. І перша з цих умов реалізовувалась в основному за рахунок власне читацької аудиторії видання. Таким чином, губернські відомості вирішували одразу декілька завдань: розширення штату співробітників, диверсифікація джерел інформації та підтримка діалогу редакції з читачем, і, як результат, підвищення інтересу місцевого читача до ЕГВ. Прикладом співпраці редакції видання зі своїми читачами стала публікація в №3 неофіційної частини ЕГВ за 1888 р. статті пересічного мешканця губернії, в якій останній звертається до редакції газети з проханням друкувати в губернських відомостях статті про засідання міських дум та управ, волосних зборів та їх рішень, затвердження місцевих бюджетів, інформації про вибори сільських посадових осіб, відомостей про діяльність сільських шкіл та лікарень, – словом, інформувати своїх читачів про все, що стосується сільського та міського життя різних повітів Катеринославської губернії. При цьому, автор статті зауважив, що такого роду публікації, перш за все, допомагали б вивченню рідного краю, його суспільного життя та потреб, що в свою чергу сприяло б їх своєчасному задовольнянню [8, с.3 ]. І вже з наступного номеру ЕГВ починають друкувати матеріали означеного спрямування, запровадивши рубрику думських засідань. Саме з 1888 р. співпраця редакції ЕГВ з місцевим населенням стає регулярною та невід’ємною частиною розвитку самого видання. Так, задумавши введення нових історичних рубрик, редактор ЕГВ Ф.Проебраженський замислювався не лише над актуальністю останніх, але й над залученням до роботи над ними мешканців губернії, створюючи таким чином додаткову умову для популяризації газети. Було створено декілька напрямків такої співпраці. Перший був спрямований на привернення до роботи в ЕГВ місцевої інтелігенції: вчених, вчителів, лікарів, громадських діячів та чиновництва для створення рубрик, які б відповідали професійній діяльності останніх, другий – решти населення губернії для публікації різноманітних спостережень, вражень та кореспонденцій з повітів Катеринославщини. Так, наприклад, залучивши до роботи в газеті Я.Новицького, нова редакція отримує можливість ввести до неофіційної частини ЕГВ нові рубрики: із церковного літопису, із недавнього минулого, до історії Запоріжжя, матеріали до історії колонізації Новоросійського краю, з історії народних переказів, повір’їв, та розповідей, пісні козацького віку, в яких друкується багато статей та інших публікацій з історії південноукраїнського регіону. При цьому, для збору етнографічного матеріалу редакція часопису зверталась до сільських вчителів, аргументуючи це тим, що розповіді та легенди про минулі події, вірування, заклинання, обрядові пісні, повір’я та всілякий етнографічний матеріал краще за інших можуть зібрати та записати від народу, а особливо від старожилів, саме останні, в силу свого тісного контакту з ними [13, с. 2 ]. В результаті співпраці з місцевим архітектором І.Шмаковим на сторінках видання публікуються матеріали стосовно тих чи інших аспектів становлення архітектурного вигляду сучасного Катеринославу [27, с.1; 28, с.1]. Статті директора катеринославської гімназії та за сумісництвом цензора ЕГВ Я.Д. Грахова відносно історичних відомостей та сучасного стану розвитку очолюваного ним навчального закладу стали не лише засобом наповнення неофіційної частини ЕГВ різноманітними матеріалами, але відображенням характеру зацікавленості місцевих мешканців у такого роду інформації [5, с3; 2, с.4]. Справа в тому, що сфера освіти, завдяки її реформі в другій половині ХІХ ст. (1864 р.) та з появою земств, що мали неабиякий вплив на її розвиток (повсюдне відкриття значної кількості земських шкіл, затвердження нових програм для сільських шкіл, покращення умов та додаткове фінансування тощо), стала одним з найбільш привабливих для населення напрямком культурного життя Катеринославщини. Завдяки співпраці з місцевими лікарями (М.Вакуловський, В.Скрильников, Голубовський та ін.) ЕГВ отримували цікаві матеріали з медицини і не лише [23, с.4]. Що стосується наступного напрямку співпраці редакції видання, що була спрямована на діалог з рештою населення Катеринославщини, можна говорити про її тісний характер. Так, рубрика кореспонденцій з повітів Катеринославської губернії наповнювалась матеріалами саме від місцевого населення кожного з повітів губернії, які вважались кореспондентами ЕГВ на місцях. Вони «постачали» найрізноманітнішу інформацію для видання, включаючи відомості з історії міст та сіл даних повітів, що було затребуване місцевим суспільством. Крім того, в газеті часто-густо вміщувалися замітки, замальовки та навіть есе, надіслані до редакції від філістерів, що зазвичай підписувались як-то «театрал», «обиватель», «глядач», «приїжджий» тощо, і мали неабиякий успіх у читача, бо являли собою спробу переосмислення навколишньої дійсності останніми, що не могло обійтися без екскурсів в історичне минуле тих питань, що представлялись авторами. Ще одним способом співпраці стало звичайне для сучасної періодичної преси явище, як-то листи до редакції, що не рідко підіймали серйозні питання суспільного характеру. Крім того, редакція при нагоді зверталась до населення з проханням написати статті з тієї чи іншої проблематики, присвячених певним подіям в історії губернії або певним особам – видатним діячам Катеринославщини для публікації у виданні.

 Таким чином, за редакторства Ф.Преображенського до співпраці з виданням було залучено видатних місцевих науковців, літераторів, лікарів, чиновників, діячів культури та освіти тощо, серед яких Я.П. Новицький, Д.І. Яворницький, І.І. Манжура, І.Я. Акінфієв, М.М. Владимиров, І.А. Шмаков, В.Т. Скрильников та ін., завдяки яким сторінки видання наповнилися цікавими та різноплановими матеріалами. Але, розуміючи всю серйозність конкуренції з губернськими приватними газетами, нова редакція не хотіла зупинятися на досягнутому і в же в травні 1889 р. через губернатора клопотала про чергове розширення програми неофіційної частини ЕГВ, мотивуючи таке прохання необхідністю популяризації ЕГВ задля їх успішного конкурування з приватними виданнями та скеровування суспільної думки в потрібному для уряду напрямку. До клопотання також додавалась програма, за якою загальний відділ ЕГВ мав включати урядові розпорядження та придворні вісті, телеграфні вісті, зовнішні та внутрішні вісті, рубрики: серед газет та суміш, а місцевий – статті та замітки з різних питань місцевого життя, хроніки міста Катеринослава та губернії, кореспонденції з різних місцевостей Катеринославської губернії, довідкові вісті, оголошення та рубрики: періодичний друк про Катеринославську губернію та до історії краю. Дана програма була затверджена міністром внутрішніх справ, окрім рубрики суміш, так як «витяги зі статей неофіційних видань з питань зовнішньої та внутрішньої політики допускалися лише з особливою обачністю при повній впевненості в тому, що останні в повній мірі відповідають видам та цілям уряду», про що і повідомили катеринославського губернатора [1, арк.17-19]. Затверджені зміни ввійшли в силу з 1 липня 1889 р., тобто з №51, при цьому, неофіційна частина ЕГВ почала виходити в форматі великого аркушу друком в 4-5 стовпців, об’ємом в 4 газетні смуги, друга і третя з яких зазвичай горизонтальною лінійкою поділялися на дві частини. В нижній, меншій частині, розміщувався газетний фейлетон: розповіді, повісті, вірші, полемічні та наукові статті, подорожі, листи з повітів з описом провінційного життя тощо.

 В період з 1890 по 1992 рр. неофіційна частина ЕГВ змінила 3 редакторів: Працевича, Вольнера та Г.Шрейдера, чиновників губернського правління, які тимчасово редагували газету, що вплинуло на скорочення кількості оригінальних статей і збільшення передруків в цей період, адже скоріше за все для них це була додаткова, неоплачувана робота, на яку останні не мали ні часу, ні бажання, особливо враховуючи її тимчасовий характер. Тому більшість рубрик, що з’явилися в 1892 р. або являли собою передруки, або легко комплектувались: із газет , новини науки та літератури, горна справа, місцева хроніка, губернська хроніка. З другої половини 1892 р. (з №60) по 1893 р. неофіційну частину ЕГВ редагував Ф. Мейер, котрий привніс до газети нові рубрики (замітки профана, театр та музика), а до публіцистичного стилю додав яскраве емоційно-експресивне забарвлення, чого раніше не спостерігалось в публікаціях газети. При цьому, відсутність провокаційних питань в статтях компенсувалась цікавістю та легкістю викладу матеріалу. Розуміючи складність положення ЕГВ та не конкурентоспроможність видання, новий редактор мав на меті не лише змінити суспільну думку про губернський орган друку як виразника урядових позицій, якому притаманна підтасовка фактів та відомостей, але й поставити офіційне видання в один ряд з місцевими приватними газетами. Для цього Ф. Мейер намагався об’єктивно представляти на сторінках видання матеріали, що потрапляли до газети та дати можливість читачам вільно висловлюватися на шпальтах видання про нагальні місцеві суспільні проблеми. Але така позиція редактора рано чи пізно звернула б на себе увагу МВС, що і сталося в 1893 р., коли до Головного управління у справах друку потрапила скарга від начальника Головного управління пошт і телеграфів про необґрунтованість вимог, висунутих до поштових відділень в замітці Д. Кобозева в рубриці листів до редакції, опублікованій в №113 ЕГВ за 1892 р. [20, с.2]. Сутність справи полягала в тому, що Д. Кобозев скаржився на те, що співробітники поштового відділення при Катеринославському вокзалі не приймають кореспонденції без зазначення адресованої губернії, що однак можна було зробити в будь-якому відділені інших міст. При цьому, начальник Головного управління у справах друку наголошував на тому, що хоча ЕГВ і дозволили в неофіційній частині друкувати звіти судових засідань, статті політичного та суспільного характеру з питань місцевого значення, поява подібних публікацій говорить про те, що Ф. Мейер невірно розуміє завдання та цілі губернських відомостей й публікація на сторінках ЕГВ будь-яких викривальних статей неможлива [1, арк.27-33]. Відтак, можна зробити припущення, що саме цей випадок призвів до відсторонення Ф. Мейера від редакторства неофіційною частиною ЕГВ та зведення обох частин газети до єдиного видання, як було до 1888 р., оскільки листи начальника Головного управління у справах друку датовані квітнем 1893 р., а вже з 26 червня 1893 р. (№67) випуск ЕГВ здійснюється Я. Гололобовим, а з №68 – ЕГВ починає об’єднаний друк обох частин видання. Отже, Яків Георгійович Гололобов, невдовзі по призначенню на посаду помічника правителя канцелярії катеринославського губернатора (1 січня 1893 р.), приступає до редагування неофіційної частини ЕГВ (1893-1898 рр.). За час його редагування незначним змінам підлягає поліграфічне оформлення газети – в певні періоди ЕГВ за рахунок реклами виходила об’ємом в 4-8 газетні смуги друком в 5-6 стовпців, друга і третя смуги, як і раніше, могли горизонтальною лінійкою поділятися на 2 частини, з 1894 р. частота виходу видання збільшується до 3-х разів. Що ж стосується змістовності неофіційної частини видання, можна говорити про наступність справи по її покращенню та тотожність у розумінні мети та завдань губернських відомостей колишнім та новим редакторами ЕГВ, що легко простежити на сторінках видання. Відомо, що Я. Гололобов займався журналістською та письменницькою діяльністю, підтримував тісні зв’язки з інтелектуальною елітою Катеринослава (М. В. Чеховим, А. С. Синявським, С. А. Бродницьким, Д. І. Яворницьким), захоплювався історію, зокрема історією Катеринославщини та запорозького козацтва й, надаючи великого значення ролі історичних знань в розвитку суспільства, докладав значних зусиль до вивчення і пропагування історії краю, сприяв розвиткові краєзнавчих досліджень та популяризації краєзнавчої літератури. Все це, в свою чергу, не могло не позначитися на формуванні матеріалів неофіційної частини ЕГВ. Так, за редакторства Ф. Мейера, в першу чергу, на сторінках ЕГВ набувають широкого резонансу проблеми місцевого характеру, що виражається в появі тематичних блоків під назвою «що нам потрібно?», «замітки профана», «листи» (маріупольські, сільські тощо), «до питання про водопостачання міста Катеринослава» та інші статті та замітки, що охопили майже всі сфери повсякденної життєдіяльності міст і сіл (обговорення введення нового міського положення, виборів міського голови, проблем судноплавства, санітарного стану міст, стану доріг, заліснення степу, водопостачання, необхідності відкриття архівної комісії, стану пожежної справи тощо). Я. Гололобов продовжує цей напрям й виводить на його рівень одночасно ще й тематичні блоки стосовно історичного розвитку регіону та його культурного життя. Так, історико-краєзнавчий відділ поповнюється різноманітними цікавими матеріалами, збільшується кількість літературних публікацій (розповіді, повісті, есе, подорожні записки, афоризми та думки), з’являються нові рубрики: по Росії (опис провінційного життя різних куточків Російської імперії та порівняльний аналіз рівню життя останніх з місцевим), арабески, дозвільні думки, нариси та замітки, мимохіддю (роздуми стосовно діяльності тих чи інших місцевих установ, організацій, нововведення та суспільні потреби тощо), петербурзькі вісті, остання пошта, із-за кордону, огляд друку, літературні замітки (із літературної хроніки), листи (наївні листи, листи із села, новомосковські листи, листи із Маріуполя, одеські листи, листи із Італії, листи із Берлину, листи із Риму, паризькі листи), мініатюри (історія життя окремих людей та сімей), обговорюються та коментуються рішення засідань міських дум та управ, окружних судів тощо, широко висвітлюються всі сфери життєдіяльності провінційного суспільства з випинанням особливо проблемних його сторін, що піддаються нищівній критиці на сторінках видання. Таким чином, Я. Гололобов реалізовував власне бачення мети та цілей видання ЕГВ, пріоритетними напрямками якого стали інтереси та вподобання нового редактора, в даному випадку його захоплення історією та активна громадсько-культурна діяльність, що позначилась на широкому представленні на шпальтах неофіційної частини газети історичного минулого та сучасності південноукраїнського регіону. В 1898 р. Яків Георгійович покинув редагування ЕГВ, що скоріше за все було пов’язано з його активною громадською та політичною діяльністю, що розгортається в цей період. На жаль, після відходу від редакторських справ Я. Гололобова, з 1899 р. програма неофіційної частини ЕГВ згортається до друку приватних оголошень та стану рахунків акціонерних компаній та товариств, частота виходу видання скорочується до 2 разів на тиждень, з 1904 р. повертається 3-разовий випуск., з 1912 р. – знов 2 рази на тиждень. Можливими причинами такого положення з одного боку могла стати відсутність нової дієвої людини, котра б спромоглась продовжити розгорнуту роботу, а з іншого боку – поява нових приватних періодичних видань на Катеринославщині, що призвела до втрати авторів ЕГВ. Так, до вже існуючих катеринославських приватних видань «Екатеринославский листок» (з 1884 р. – газета «Днепр») та «Степь» в 1898 р. додалися щоденна науково-літературна, політична та економічна газета «Приднепровский край» та щотижнева суспільна та літературна газета «Приднепровье» (з 1899 р. – «Днепровская молва»), з широкою програмою видання. При цьому, останні мали розширений кореспондентський склад, до якого увійшли й постійні кореспонденти ЕГВ (І.Я. Акінфієв, О.І. Єгоров, Д.І. Яворницький тощо). В своєму прощальному зверненні до читачів, розміщеному в останньому номері ЕГВ за 1898 р., Я. Гололобов так і не назвав причину «закриття» неофіційної частини ЕГВ, але дав зрозуміти як важко давалося такому офіційному виданню, як ЕГВ, виходити щоденно за подібною до приватних видань програмою й утримувати позицію цікавої місцевої газети. «Пять лет – немалое время, а для редакторской работы в провинциальной газете, да еще в «губернских ведомостях», поставивших себе те же задачи как и частная газета, время это может считаться достаточно продолжительным», – так оцінював Я. Гололобов п’ятиріччя щоденного виходу ЕГВ. Він зазначав, що рішення по реформуванню ЕГВ в щоденне видання, спочатку не отримало підтримки й більшість ворожо поставилась до подібних перетворень, пророкуючи повну невдачу в усіх проявах. Навіть інтелігенція, серед якої були люди, здатні працювати в газеті, мала скептичні погляди, основані головним чином на тому, що губернським відомостям не можна говорити того, що в приватній газеті й робити це так, як приватні газети. При цьому, видання не мало коштів на оплату кореспондентам. Тим не менше, залишалося 3-4 людини, що повірили у можливість такого перетворення й із завзяттям прийнялися до роботи. Поступово до справи видання ЕГВ приєдналися й ті, що подолали свою недовіру до видання й таким чином, робота все більше набувала розмаху, а публіка почала приглядатися до газети та прислухатися до її голосу, нарешті примітила видання й місцева преса. За мету в цей період ЕГВ брали наступну тезу: «провінційної преса має якомога повніше представляти на своїх сторінках місцеве життя, горювати її горем та радіти її радістю» [4, с.2]. З 1899 по 1918 рр. можна говорити про відсутність неофіційної частини видання, оскільки існування останньої було формальним і навряд чи друк оголошень під заголовком неофіційної частини можна назвати повноцінною структурною одиницею. За цей період ЕГВ змінили 13 редакторів, котрі обіймали цю посаду від 1 до 5 років (І. Проселков, 1899; С. Ф. Іщенко, 1901; І. І. Кисель-Загорянський, 1901; П. П. Писемний, 1901-1904; А. Т. Мельников, 1904-1907; А. В. Серебрянський, 1905-1911; П. В. Нечаєв, 1911; М. Г. Подковиров, 1911-1916; М. М. Воронов, 1912; С. О. Микитин, 1912-1913; С. І. Кутирін, 1913-1916; О. О. Крилов, 1913; Шашкевич, 1916) [14, с.89]. Газета припинила своє існування в 1918 р. в зв’язку зі зміною влади в країні, котра почала закривати всі дореволюційні офіційні періодичні видання.

 Таким чином, розглянувши розвиток ЕГВ, можемо говорити про чотири етапи, що відрізняються зовнішніми та внутрішніми якостями видання. Перший етап охоплює період з 1838 по 1865 рр. Характерними ознаками даного періоду розвитку ЕГВ є суттєва обмеженість тематики публікацій та обсягу матеріалів неофіційної частини часопису, нечисленність кореспондентського штату газети, значна кількість передруків, відсутність стійкого діалогу з читачем, неякісне поліграфічне оформлення (дрібний шрифт, текст на піваркуша, потім у 2 колонки, заголовки і назви рубрик майже ніколи не виділялись, через що текст сприймався важко й нелегко було знайти необхідне повідомлення). В цей період відбувається становлення неофіційної частини видання, котра від нерегулярного друку переходить до постійного, формуються відповідні відділи газети, починає розвиватися рубрикація (з’являються рубрики місцевих вістей, літературних вістей, губернських вістей, сільського управління, театру) та закладено основи стратегії розвитку видання. З 1865 по 1888 рр. можна виокремити другий період у розвитку ЕГВ, який характеризується зміною формату та поліграфічного оформлення, що стають більш зручними для читання, налагодженням відносин газета-читач-газета, залученням до роботи інтелектуальних сил Катеринославщини, розвитком рубрикації (в цей період з’являються рубрики телеграм, довідкового листка, біржових вістей, засідання катеринославського губернського зібрання, іноземних вістей, міського щоденника, внутрішніх вістей, судового та юридичного відділів), зменшенням загальної кількості передруків та збільшенням частки оригінальних статей. Вперше з’являються статті та замітки злободенного характеру. Третій етап в розвитку часопису, охопивши період з 1888 р. по 1898 р., ознаменувався зміною цілей видання, відповідно до яких відбулось розширення кореспондентського складу видання та зміни в структурі й програмі ЕГВ, що відтепер мали можливість випускати неофіційну частину окремим зошитом з розширеною програмою, наповненою цікавими місцевими матеріалами на кшталт приватних газет. Даний період справедливо можна вважати апогеєм розвитку неофіційної частини ЕГВ, адже протягом свого існування видання ніколи не мало такої цікавої та яскравої програми, як в зазначене десятиліття. В цей час відбуваються якісні зовнішні та внутрішні трансформації, які виражаються у зміні формату, покращенні поліграфії, збільшенні частоти виходу видання до 7 разів на тиждень (1894-1898 рр.), формуванні потужного історико-краєзнавчого відділу неофіційної частини ЕГВ, появі провідної статті, газетного фейлетону, збільшенні кількості літературних публікацій, появі значної кількості нових рубрик, залученні до співпраці з виданням видатних місцевих науковців, літераторів, лікарів, чиновників, діячів культури та освіти тощо (Я.П. Новицький, Д.І. Яворницький, І.І. Манжура, І.Я. Акінфієв, М.М. Владимиров, І.А. Шмаков, В.Т. Скрильников та ін.), появі значної кількості полемічних, критичних та викривальних статей. Четвертий період (1899 – 1918 рр.) характеризується поверненням програми та структури видання до визначеної положенням 1845 р. та скороченням неофіційної частини видання до друку приватних оголошень та стану рахунків акціонерних компаній й товариств. Дослідивши історію редагування ЕГВ приходимо до висновку, що особливо цікавою неофіційна частина видання була в періоди редакторства К.Ханацького, Ф.Преображенського, Ф.Мейера та Я.Гололобова. При цьому, навіть ті нечисленні дані про редакцію газети, що знаходяться в нашому розпорядженні, свідчать про те, що у випадку з ЕГВ саме особа редактора була одним з найвагоміших факторів впливу на розвиток видання. Як і решта губернських видань, протягом своєї діяльності ЕГВ виконували інформаційну та просвітницьку функції, друкуючи на своїх сторінках значну кількість практичної, довідкової та краєзнавчої інформації. Редакції газети, знаходячись у тісному зв’язку зі своїм читачем та друкуючи значний комплекс матеріалів з історії, археології, географії та етнографії краю, при цьому, особливе місце відводячи висвітленню козацького минулого краю, через свої публікації сприяли самоідентифікації південноукраїнського регіону. Підіймаючи на своїх сторінках важливі для суспільно-економічного та культурного розвитку краю питання, пов’язані, перш за все, з вирішенням сільських та міських господарчих проблем, освітніх та наукових питань, розвитком благодійництва в краї тощо, ЕГВ сприяли не лише формуванню стійкого інтересу місцевого населення до історичного минулого регіону, але й інституціальному та науково-теоретичному оформленні місцевої історії як галузі історичних знань (відкриття бібліотек, початкових та вищих навчальних закладів, музеїв, губернської вченої архівної комісії, відділень центральних наукових товариств, сприяння організації археографічної діяльності при губернському статистичному комітеті тощо). Отже, можна з впевненістю говорити про те, що ЕГВ відіграли важливу роль в суспільно-економічному та культурному розвитку регіону. При цьому, публікації ЕГВ охоплюють значний обсяг матеріалів з історії політичного, економічного, соціального та культурного життя південноукраїнського регіону кінця XVIII – початку ХХ ст., і маючи вагомий інформаційний потенціал, можуть бути включені до основної джерельної бази з вивчення відповідних питань.

 Джерела та література

 1. РДІА. – Ф. 776. – оп. 4. – спр. 310. Дело по изданию Екатеринославских губернских відомостей.

 2. РДІА. – Ф. 982. – оп. 1. – спр. 39. Документы по делу об обнаружении в г. Екатеринославе общества под названием «Пиквики», организованно служившим там ранее тов. председателя Костромской гражданской палаты Балиным: письма секретные костромского губернатора И.В. Романуса С.С. Ланскому и Харьковскому губернатору И.Д. Лужину, «Законы пиквиков».

 3. Бобков В. В. До біографії К. В. Ханацького: за матеріалами архівів Москви та Сімферополя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://www.ukrterra.com.ua/developments/history/su/bobkov_hanyckyj.htm.

 4. Гололобов Я. Последние строки / Я. Гололобов // ЕГВ. – 1898. –  №282. – С. 2.

 5. Грахов Д. Краткое историко-статистическое обозрение Екатеринославской гимназии / Д. Грахов // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1888. – №6.

 6. Гребцова И. С. Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи (вторая треть ХІХ века) / И. С Гребцова. – Одесса: Астропринт, 2002. – 408 с.

 7. Гребцова І. С., Гребцов В. М. Становлення та розвиток періодичної преси на півдні України у першій половині ХІХ ст. / І. С. Гребцова, В. М. Гребцов // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. другої Всеукр. наук.-теорет. конф. 21-22 грудня 1994 р. – Львів, Житомир, 1994.

 8. Думские заседания // ЕГВ. Часть неофициальная – 1888. – №3.

 9. Екатеринослав, 30 января // ЕГВ. – 1872. – №9.

 10. Есин Б. И. Русская газета и газетное дело в России. Задачи и теоретико-методологические принципы изучения / Есин Б. И. – М.: Наука, 1981. – 398 с.

 11. Крестьянское дело в Екатеринославской губернии // ЕГВ. – 1863. – №5-25.

 12. Кущ Василий. Очерки Таганрога / Василий Кущ // ЕГВ. – 1845. – №24, стр.1-7.

 13. Местная хроника // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1888. – №3.

 14. Навчальний посібник для студентів історичного факультету зі спецкурсу «Центральна і регіональна преса Російської імперії ХVІІІ – початку ХХ ст. як історичне джерело». – Одеса: Просвіта, 2004. – 198 с.

 15. Організація судових та правоохоронних органів: підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, В. П. Тихий та ін. За ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://radnuk.info/pidrychnuku/sydovi-orgonu/502-tuxui/10729-12------.html.

 16. От редакции // ЕГВ. – 1845. – №22.

 17. От редакции // ЕГВ. – 1846. – №36.

 18. От редакции // ЕГВ. – 1887. – №23.

 19. П. П. Дополнение к статье «Памяти Мизко» / П. П. // ЕГВ. – 1895. – №205.

 20. Письмо в редакцію // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1892. – №113.

 21. Пятидесятилетие губернских ведомостей // ЕГВ. – 1887. – №90.

 22. Рябинин Д. Д. Воспоминания о Н. Д Мизко / Д. Д. Рябинин // Исторический вестник. – 1882. – №10.

 23. Скрыльников В. К вопросу о древности применения глины в медицине и технике / В. Скрыльников // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1888. – №86.

 24. Страничка из истории «Екатеринославских губернских ведомостей» // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1889. – №11.

 25. Школьна О. З історії катеринославської преси (1838-1917 рр.): особливості становлення та розвитку / О. Школьна // Вісник Київського університету. Серія: журналістика. Вип. 2. – К., 1995.

 26. Школьна О. Тенденції у розвитку місцевої офіційної періодики у 1838-1917 рр. (на прикладі видань Катеринославської губернії) / О. Школьна // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. пятої Всеукр. наук.-теорет. конф. 27-28 листопада 1998 р. – Львів, 1999.

 27. Шмаков И. Черепичные крыши / И. Шмаков // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1888. – №39.

 28. Шмаков И. Черепичные крыши / И. Шмаков // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1888. – №40.

    Аванесян Джульєтта, аспірантка кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету.

      Статтю було опубліковано у виданні: Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – Київ, 2012. – Т. 23. – С. 196 –220.