Даний текст спершу побачив світ у формі доповіді на семінарі «Родина і домогосподарство в Центрально-Східній Європі ранньомодерного часу (джерела та методології міждисциплінарних досліджень)». На семінарі багато говорилося про нагальну потребу розширення підходів до висвітлення історії родини в Україні та необхідність подолання стереотипів, які сформувалися у європейській історіографії на початку 70-х рр. ХХ ст. Саме тому мені видається потрібним не тільки представити результати дослідження історичної демографії лютеранських колоністів Південної України у ХІХ ст., але і спробувати використати ці матеріали для перевірки наявних гіпотез щодо моделей шлюбності та структури родини. Історична демографія родини тісно пов’язана з гіпотезами Дж. Хайнала про східний та західний типи шлюбності [23] та П. Леслетта про унікальний європейський тип родини [6]. В Україні дані гіпотези були популяризовані завдяки російському перекладу статті Дж. Хайнала, але, головним чином – статті білоруського дослідника – В. Л. Носевича «Еще раз о Востоке и Западе: Структуры семьи и домохозяйства в истории Европы» [19] та колективній збірці «Семья, дом и узы родства в истории» [22]. Утім, критика цих гіпотез згадувалася лише побіжно, що призвело до викривленого уявлення українськими дослідниками стану наукової дискусії, тоді як, за словами Даніеля Скота Сміта (Daniel Scott Smith), в англо-американській історіографії через неї на деякий час дослідники навіть відмовилися від спроб вимірювати розмір та склад родин і зосередилися на історії родинних стосунків, переважно за допомогою методу кейсів [27]. Тим не менш, гіпотези не були повністю спростовані, а головний напрямок дискусії змінився. Сьогодні дослідників погоджуються із тим, що «європейська» шлюбність та модель родини не були унікальним явищем, проте не заперечують сам факт існування відмінних моделей і намагаються зрозуміти, чим обумовлено їх формування – культурою чи економікою?

В. Л. Носевич про гіпотезу Дж. Хайнала зазначив, що «на фоні спорів про те, які фактори забезпечили більшу конкурентоздатність Заходу у порівнянні з іншими – більш давніми цивілізаціями, йому вдалося вказати фактор, який піддається кількісному вимірюванню: специфічний спосіб шлюбної поведінки, за яким, як виявилось, стояла більш глибока різниця у культурних та поведінкових стереотипах» [19] (тобто, довівши наявність європейського типу шлюбності та родини, ми доводимо наявність у цьому суспільстві «європейського» мислення), то Стівен Раглс (Steven Ruggles) зазначає, що зі зниженням складності родин пов'язаний економічний розвиток, а у доіндустріальних суспільствах, типи родин у країнах зі схожими рівнями зайнятості у сільському господарстві також були подібними. Дослідник доходить висновку, що «вплив культурних факторів на структуру сім'ї може бути не такими значним, як вважали деякі вчені» [26, p. 9].

Лакмусовим папірцем для діагностики того, що мало більший вплив на формування моделі шлюбності та сімейної структури, культура чи економіка, може бути приклад лютеранських колоністів на Півдні України, які були складовою т. зв. «німецького» колонізаційного потоку. Ці переселенці прибули до України із Північно-Західної Європи і були носіями «європейської» ментальності, але перетнувши т.зв. «лінію Санкт-Петербург – Трієст» потрапили у місцеві економічні умови. 

Згідно нашої гіпотези, у разі, якщо в основі моделей шлюбності та родини знаходиться культурний чинник, то у середовищі колоністів на Півдні України мали спостерігатися європейські типи шлюбності та родини. В разі ж якщо в їх основі лежать економічні фактори – вони мали змінитися.

На ймовірну зміну типу шлюбності серед «німецьких» колоністів після прибуття до Південної України раніше вже звертав увагу німецький історик Д. Ю. Мєшков, який зазначав, що «необхідно, зокрема, з’ясувати, на скільки стійким виявився привнесений із місць колишнього проживання тип шлюбності у середовищі німецьких колоністів, в якій мірі і під впливом яких факторів змінювались традиції у сфері відтворення населення» [17, с. 248]. Тим не менш, через застосування трудомісткого методу відновлення історії сімей (ВІС) дослідник змушений був зосередити увагу переважно на двох колоніях, що розташовувалися біля м. Одеси – лютеранської Олександргільф та католицької – Кляйн-Лібенталь, що територіально обмежує зроблені автором висновки. 

У даній статті використовуються метричні книги парафій Йозефсталь, Фрейденталь, Грунау, Старошведської парафії, парафії Петерсталь (в узагальнених даних), ревізійні списки колоній: Грунау, Фрейденталь, Старошведської та персональна книга Старошведської колонії.

Тип шлюбу

Середній вік укладання шлюбу

Основними показниками для визначення типу шлюбності за Дж. Хайналом були: середній вік укладання шлюбу та частка тих, хто його ніколи не брав [23, с. 16–20]. За нашими підрахунками, середній вік одруження лютеранських колоністів становив 26 років для чоловіків і 23 роки для жінок. Найнижчим він був на поч. ХІХ ст. – 26 років у чоловіків та 21 рік у жінок [28]. Вік першого одруження протягом 1833–1913 рр. був нижчим і становив 24 роки для чоловіків та 21 рік для жінок [11–14; 10; 24; 16; 15]. Це було менше аніж у Західній Європі. Так, приміром, в Німеччині середній вік при першому одруженні у 1900 р. дорівнював 28 рокам у чоловіків та приблизно 26 рокам – у жінок. Ще вищим цей показник був у Швеції – 30 років у чоловіків та 28 – у жінок [4]. Водночас, можна виявити аналогічні значення середнього віку вступу до першого шлюбу в Європейській частині Росії (чоловіки – 24 роки, жінки – 21 рік), Болгарії, Румунії (25 років – чоловіки, 20 років – жінки) та Сербії (23 роки – чоловіки, 20 років – жінки) [4]. За підрахунками Д. Ю. Мєшкова за період 1830–1870 рр. для католицької колонії Кляйн-Лібенталь, середній вік при першому одруженні у чоловіків становив 22,7 років, а у жінок – 20,3 роки [17, с. 251]. При цьому вони були нижчими від тих, що спостерігалися в районах виходу колоністів де, за його підрахунками, чоловіки одружувалися переважно у 29 років, а жінки – у 26 років. Тобто після переселення до Південної України відбулось зниження середнього віку одруження [17, с. 251].

Частка неодружених

Щодо частки неодружених, то, згідно тези Дж. Хайнала, «у країнах з європейським типом шлюбності (Бельгія, Швеція) значна частка населення вступає до шлюбу протягом усього життя, у східноєвропейських країнах тих, що не перебувають у шлюбі майже немає. <…> Наприклад, у віці 20–24 роки в європейських країнах біля ¾ жіночого населення ще незаміжні, тоді, як у східноєвропейських країнах у цій віковій групі ¾ жінок вже перебувають у шлюбі» [23, с. 16–17]. Те саме стосується і верхньої межі укладання шлюбів (50 років). Якщо в країнах Західної Європи, в цей час незаміжніми залишаються 10–15 % жінок, то в країнах Східної Європи – близько 5 % [23, с. 17].

У цьому питанні ми змогли використати дані ревізій колоній Фрейденталь та Грунау. За нашими підрахунками у цих населених пунктах у порівнянні з Німеччиною незаміжніми у віці 20–24 роки залишалось лише 34 % жінок (ϕ*= 5,37; р > 0,01), у віці 25–29 років – 11,29 % жінок (ϕ*= 4,02; р > 0,01), а у віці 50 років жінок, які ніколи не вступали до шлюбу не було взагалі (ϕ*= 3,14; р > 0,01). Незаміжніми були лише 6 % вдів. Таким чином, розбіжності з Німеччиною в усіх досліджуваних підгрупах є статистично значимими, а показники відповідають рівням, визначеним Дж. Хайналом в якості західно та східноєвропейських типів шлюбу [23, с. 17].

Отримані нами результати дослідження шлюбної структури колоністів засвідчують загальну (100 %) шлюбність в їх середовищі на Півдні України. Починаючи з 35-ти років 98 % чоловіків та 95 % жінок мали досвід подружнього життя.

Таблиця 1

Шлюбна структура в колоніях Грунау та Фрейденталь, 1850–1858 рр., %

Тип родини

Структура родини

Важливою ознакою «європейськості» вважався тип/модель родини в залежності від її структури. Існує переконання, що Західній Європі був притаманний великий відсоток простих родин і незначний – складних. Так, згідно таблиць наведених П. Ласлеттом, частка простих родин в Англії коливалася між 65 та 85 %, тоді як складних – від 1 до 5 % [6, с. 156]. У той же час Східній Європі була притаманна протилежна ситуація [19].

У випадку лютеранських колоністів спостерігалася наступна тенденція – на початку ХІХ ст., коли колоністи тільки приїхали до Південної України, серед них переважали прості (нуклеарні) господарства, які складалися з шлюбної пари, шлюбної пари з дітьми або вдови/вдівця із дітьми. Станом на 1816 р. у колонії Фрейденталь (суч. с. Мирне, Біляївський р-н, Одеська обл.) частка таких домогосподарств становила 69 % [27, p. 572-576], у колонії Йозефсталь (тер. суч. м. Дніпро) – 65,3 % [27, p. 862-866], що цілком відповідало «західній моделі» родини, виділеній П. Ласлеттом. У той же час, частка складних домогосподарств, хоча й була невисокою (16 % у Йозефсталі, 18 % у Фрейденталі), проте була значно вищою за вказану П. Ласлеттом для Англії (1–2 %). Це дає підстави охарактеризувати дану модель як перехідну. Під час проживання на Півдні України структура домогосподарства лютеранських колоністів зазнала суттєвих трансформацій. Так, на середину ХІХ ст. (1858 р.) частка простих домогосподарств у Йозефсталі становила 23,3 %¹ [27, p. 866-873], у Фрейденталі – 36 %² [23], у колонії Грунау (суч. пмт. Розівка, Розівський р-н, Запорізька обл.) – 46 % [20], тоді як частка складних домогосподарств у тих же населених пунктах становила відповідно 60 %, 49 % та 39 %. Тобто частка складних домогосподарств суттєво зросла, тоді як простих – зменшилася, хоча ці показники досі не досягали рівня, притаманного «східноєвропейської» моделі згідно П. Ласлетта.

Попри те, що тип родини лютеранських колоністів на середину ХІХ ст. і досі можна вважати «перехідним», це були суттєві, статистично значимі зміни, які спостерігалися водночас у суттєво віддалених одне від одного населених пунктах.

Згідно з нашими підрахунками, людність родині³ з початку до середини ХІХ ст. зросла в середньому на 3 людини. В окремих випадках, як в колонії Йозефсталь, зміни були ще більшими – 6,4 чол. [28, p. 862–873]. Іноді господарства нараховували дуже велику кількість осіб. Приміром, максимальний розмір окремих родин в Йозефсталі в 1858 р. сягав 25–29 осіб [28, p. 866–873]. Схожою була ситуація і в колонії Грунау, де людність окремих родин в 1857 р. становила 35–42 особи [21]. Останній приклад особливо цікавий з огляду на те, що частка складних домогосподарств серед розглянутих населених пунктів була найнижчою саме у колонії Грунау [20]. Схоже, що частина осіб дійсно була лише формально приписаною до господарств, але не записувалась в якості окремих сімей.

Перші виїзди із колонії Грунау на роботи до сусідніх хуторів фіксувалися ще у 1840-х роках, хоча кількість таких людей була незначною (лише 5 випадків). Справжній «прорив» тимчасових переміщень спостерігався у 1850-х – 1860-х рр. У 1850-х рр. зафіксовано вже 15 випадків переміщень, а в 1860-х – 67. В цей час (1840–1860-ті рр.) люди переїздили переважно на хутори неподалік від селища. У 1870–1880-х рр. люди виїздили з Грунау так само часто, як і в 1860 х рр., проте розширилася географія мандрів. В цей час сформувалася потужна хвиля міграції на «Донські землі».

В якості прикладу можна назвати родину Карла Готтліба Лінке та Ганни Катерини Рогальські. Першу дитину (1857 р.) вони народили ще у Грунау. У 1859 р. переїхали на хутір Бокера біля Елізабетдорфу. В 1861 р. жили в єврейській колонії Приютній. Потім повернулися до Грунау, де мешкали протягом 1863–1868 рр. Після чого їх місцезнаходження невідоме до 1871 р., коли вони вирушили до станиці Миколаївської на Донській землі, де жили принаймні до 1874 р. (останні відомі нам записи) [11-14].

Рис. 1.

Схема руху родини Готтліба Лінке та Ганни Катерини Рогальські

Діаграма  1

Типи родин в колонії Фрейденталь на початку ХІХ ст., %

Діаграма  2

Типи родин в колонії Фрейденталь всередині ХІХ ст., %

Діаграма 3

Типи родин в колонії Йозефсталь на початку ХІХ ст., %

Діаграма 4

Типи родин в колонії Йозефсталь всередині ХІХ ст., %

Діаграма 5

Типи родин в колонії Грунау всередині ХІХ ст., %

Чому це сталося?

Можна припустити, що вагомим фактором впливу на зміну шлюбної поведінки та сімейної структури серед лютеранських колоністів була доступність/недоступність земельних наділів. Імміграція до Південної України відкривала перед колоністами можливість отримати власну земельну ділянку та завести окреме господарства, оскільки земля надавалася безкоштовно. У цей період нові шлюбні пари могли вільно відокремлюватися, а економічних причин відкладати шлюб не малося. Це сприяло утворенню нуклеарних родин та зниженню віку укладання шлюбів. Про це свідчить, зокрема, зауважена Д. Ю. Мєшковим спроба герцога Ришельє адміністративно обмежити вік укладання шлюбів 23 роками для юнаків та 17 роками для дівчат через «масове укладання шлюбів між усе більш молодшими людьми» [17, с. 250] та припинення видачі з 1804 р. державних позик молодим шлюбним парам, які побралися в дорозі, під час карантинів або одразу після прибуття на місце поселення [17, с. 250]. У подальшому (до 1840-х років) шанс отримати безкоштовний земельний наділ залишався, оскільки існувала практика придбання земель для окремих колоній за державний кошт з метою організації т.зв. «дочірніх колоній», земельні ділянки яких розподілялися між родинами, котрі не мали власного господарства [9]. Це сприяло збереженню практики укладання шлюбів у більш ранньому ніж на Батьківщині віці та надавало можливість не стримувати народжуваність. Коефіцієнт народжуваності серед лютеранських колоністів на Півдні України у ХІХ ст. був достатньо високим (59,36 ‰), проте, імовірно, під впливом стримуючих економічних факторів, емансипації та інших чинників, шлюбність упродовж сторіччя знижувалася (1830-1840-ві – 10–16 %; 1850-1860-ті – 10-11 %; 1870-1880-ті – 6,4-6,7 %). Нестача землі для утворення власного господарства (і навпаки) впливала також на зниження народжуваності. Так, нами було виявлено статистично значиму зворотну кореляцію (rs = – 0,54; p > 0,01) між коефіцієнтом народжуваності в колонії Гросслібенталь Херсонської губ. та кількістю придбаної землі німецькими колоністами у цій губернії.

Припинення практики придбання землі за рахунок держави у 1840-1860-ті рр. [9, с. 89] разом із особливостями майнового та спадкового законодавства для колоністів (земельні ділянки мали переходити у спадок лише одному спадкоємцю, а їх розділення заборонялося) [5, с. 240] та демографічною інерцією, яка проявлялася у збереженні високого рівня шлюбності попри наявність стримуючих факторів та високого рівня народжуваності, викликали зміни у структурі колоністських родин. Зростала людність родин, ускладнювалася їх структура, збільшувався прошарок безземельних колоністів, які поповнювали лави найманих робітників у інших домогосподарствах. Про те, як доступність землі позначалася на ускладненні домогосподарств свідчать наступні факти: у Йозефсталі, де відселення не проводилися з самого заснування колонії [20, арк. 117–119], частка складних домогосподарств зросла з 16 % в 1816 р. до 60 % в 1858 р. (Див. діаграм. 3–4). Дітність у родинах зросла з 2,2 до 5,8 (діти різних шлюбних пар) [28, p. 862–873]. У той же час у Старошведському, землю для якої виділяли із розрахунку на 1 тис. колоністів, але кількість яких внаслідок епідемії скоротилася до 160 [8], навіть після облаштування на ділянці селищ Мюльхаузендорф та Клостердорф [2], частка складних домогосподарств знизилася (з 58 % до 37 %), а дітність не змінилася (2,1 дитини на родину) [3; 25]. Загальна кількість домогосподарств за 40 років у Старошведському зросла на 50 % [3; 25], а у Йозефсталі – тільки на 22 % [28, p. 862–873].

Дана тенденція суперечить переконанню, буцімто передача землі у руки одного спадкоємця допомагала зберігати нуклеарні родини. Це працювало в Англії, остільки, оскільки члени домогосподарств, які не успадковували землю, мали змогу працевлаштуватися у містах за умов, які створених промисловою революцією. У Південній Україні цього не відбувалося, бо відтік у міста не був значним через вужчий ринок праці. Особи, що не мали власного господарства були змушені або працювати у родинах своїх братів, або найматися на роботу до інших господарств разом із родиною, що ускладнювало їх структуру, проте можливості наймати робітників були нижчими там, де було менше поселень, оскільки православні селяни не наймали на роботу католиків та лютеран [9].

Так звана «колоністська реформа» 1871 р. скасувала колоністський стан (колишніх колоністів визнано «поселянами-власниками») [7], а вся надільна земля переходила у їх приватну власність без сплати відкупних платежів і відпрацювань, так звані «вівчарні наділи» переходили у власність громади для розподілу між безземельними родинами [1, с. 152-153]. Це мало відбитися на тимчасовому спрощенні структури домогосподарств та зменшенні людності родин, проте ми не мали змоги емпірично перевірити це припущення.
Слід зазначити, що отримані нами дані суперечать висновку Д. Ю. Мєшкова про те, що в 1850–1860-х рр. «найвищий показник зростання було зафіксовано не в абсолютній кількості мешканців колонії <…>, а в кількості сімей. Це вказує на певний процес змін у сімейній структурі, початок розпаду великої сім’ї та переходу до простої, «нуклеарної» сім’ї, що складалася з двох поколінь – батьків і дітей» [18, с. 75]. Згідно даних Д. Ю. Мєшкова чимало безземельних колоністів працювало за межами колоній, наприклад, орендуючи землю, та мали нуклеарні родини. Отже, можна припустити, що джерела наводять хибну інформацію про склад родин (що частково підтверджується і нашими спостереженнями щодо колонії Грунау). Постає питання, наскільки великою була частка таких «помилок» і чи могло це вплинути на кінцеві результати? Нажаль, маємо зазначити, що поки що це залишається питанням майбутнього. Ми ж виходили із того, що Індекс Віппла (Whipple Index) вказує на те, що точність даних про вік у ревізіях була достатньо високою, а отже можна припустити, що такою була ж і точність даних про склад родин.

В якості висновків можна зазначити, що демографічні показники лютеранських колоністів, засвідчують суттєві зміни у їх моделі шлюбності та структури родини від початку до середини ХІХ ст., після переїзду на Південь України (хоча у подальших дослідженнях це слід перевірити, ретельно поставившись до критики джерел стосовно точності інформації про склад родин). Ці зміни імовірно були викликані комплексом причин, який включав у себе законодавчі вимоги щодо успадкування землі, широту ринку праці та можливість/неможливість безкоштовного наділення землею. Більш надійно відповісти на питання про те, наскільки складність домогосподарств була пов’язаною зі зростанням земельного фонду колоній можна на основі побудови довгих рядів відповідних показників і проведення кореляційного аналізу. Отримані показники вказують на те, що вплив економічних чинників попри культурні установки міг призвести до значних змін моделі шлюбності та сімейної структури, а результат (конкретна модель шлюбності та структури родини) не завжди відповідав хрестоматійним прикладам.

Бібліографія:

1. Безносова О. В.  Екатеринославская  губерния  –  Terra  Incognita  евангельского движения в Российской империи (середина XVIII в. – 1917 г.). Штейнхаген: Samencorn, 2014. 545 с.;
2. Бобылева С. И. Шведский колонистский округ // Этнические немцы России: исторический феномен «народа в пути»: междун. научн. конф., 17–21 сентября 2008 г. : тезисы докл. М., 2009. С. 397–410;
3. Ведомости  о  родившихся,  бракосочетавшихся  и  умерших  колонистах,  о наличии  сельскохозяйственного  инвентаря  в  шведских  колониях  Херсонской губернии и уезда, 1811 г. – Держархів Дніпропетровської обл. – Ф. 134. – Оп. 1. – Спр. 308. – 32 арк.;
4. Захаров С.  Брачность  в  России:  история  и  современность.  В  каком  возрасте сочетались браком в старину? [Електроний ресурс] // Население и общество.  –  2006.  –  №  261–262.  –  Режим  доступу  до  журн.  : http://demoscope.ru/weekly/2006/0261/tema01.php
5. Клаус А.  Наши  колонии.  Опыты  и  материалы  по  истории  и  статистике иностранной  колонизации  в  России.  СПб.  :  Типография В. В. Нусвальта, 1869. – Вып. 1. – 455 с.;
6. Леслетт П. Семья и домохозяйство: исторический подход // Брачность, рождаемость, семья за три века: Сб. статей / Под ред. А. Г. Вишневского и И. С. Кона. – М. : Статистика, 1979. – С. 132–157;
7. Линдеман  К.  Э.  Прекращение  землевладения  и  землепользования  поселян собственников. Указы 2 февраля и 13 декабря 1915 г. и 10, 15 июля и 19 августа 1916  года  и  их  влияние  на  экономическое  состояние  Южной  России. – М. : Типография К. Л. Меньшова, 1917. – 384 с.;
8. Лойт А.  Переселение  шведов  из  Эстонии  на  Украину  в  конце  XVIII  века // Скандинавский сборник. – 1988. – Т. 32. – С. 104–116;
9. Малиновский Л. В.  Социальная  и  хозяйственная  история  немецких колонистов  в  Южной  России  (1762–1917).  –  Барнаул  : Алтай, 2010. – 236 с.;
10. Метрическая  книга  прихода  Йозефсталь.  –  Рос.  гос.  ист.  архив.  –  Ф.  828.  – Оп. 14. – Спр. 129. – Арк. 143–163;
11. Метрическая книга прихода Грунау. – Рос. гос. ист. архив. – Ф. 828. – Оп. 14. – Спр. 2. – Арк. 251–312;
12. Метрическая книга прихода Грунау. – Рос. гос. ист. архив. – Ф. 828. – Оп. 14. – Спр. 5 а. – Арк. 324–378;
13. Метрическая книга прихода Грунау. – Рос. гос. ист. архив. – Ф. 828. – Оп. 14. – Спр. 10. – Арк. 288–361;
14. Метрическая книга прихода Грунау. – Рос. гос. ист. архив. – Ф. 828. – Оп. 14. – Спр. 13. – Арк. 301–383;
15. Метрична  книга  парафії  Миколаївка  (Фрейденталь).  –  Держархів  Одеської обл. – Ф. 894. – Оп. 1. – Спр. 38. – Арк. 3–67;
16. Метрична  книга  парафії  Миколаївка  (Фрейденталь).  –  Держархів  Одеської обл. – Ф. 894. – Оп. 1. – Спр. 34. – Арк. 11–59;
17. Мешков Д. Ю.  Демографическое  развитие  и  семья  в  немецких  колониях Причерноморья  (1800–1870  гг.)  //  Два  с  половиной  века с Россией  (к  250-летию  начала  массового  переселения  немцев  в  Россию)  :  4-я междун. научн.-практич. конф., 24–27 августа 2012 г. – М., 2013. – С. 247–258;
18. Мєшков Д. Ю. Життєвий світ причорноморських німців (1781–1871). – Київ: ТОВ «Видавництво «Кліо»», 2017. – 464 с.
19. Носевич В. Л. Еще раз о Востоке и Западе: Структуры семьи и домохозяйства в истории Европы. Круг идей: Историческая информатика в информационном обществе // История и компьютер : VII междун. научн. конф. – М. – 2001. – С. 15–38;
20. По  предписанию  министра  внутренних  дел  о  доставлении  ему  сведений  о народонаселении  колоний,  о  количестве  земли  и  угодий,  о  числе  скота  и земледельческих орудий и о прочем. – Держархів Одеської обл. – Ф. 6. – Оп. 1. – Спр. 4418. – 499 арк.;
21. Ревизская сказка 1850 года, октября 7-го дня. Колония Грунау. – Державний архів Запорізької області. – Ф. 12. – Оп. 2. – Спр. 230. – 239 арк.;
22. Семья, дом и узы родства в истории. – СПб. : Аллетея, 2004. – 285 с.;
23. Хаджнал Дж.  Европейский  тип  брачности  в  ретроспективе  // Брачность,  рождаемость,  семья  за  три  века  /  под  ред.  А.  Г.  Вишневского, И. С. Кона. – М. : Статистика, 1979. – С. 14–70;
24. Freudental. Libental district Odessa. 1858 census : a joint project of GRHS & AHSGR / ed. by D. L. Wahl. – Bismarck : GRHS Clearing House, 2000. – 176 p.;
25. Landsarkivet i Visby. Gammalsvenskbys kyrkoarkiv. Lista över bönder I Gammalsvenskby 1821. Kyrkobok år 1821(avskrift). Lista över byborna 1831. Kyrkobok år 1831 (avskrift). Lista över byborna 1856. Kyrkobok år 1856 (avskrift). Mantalslängden 5 augusti 1795 (avskrift). Lista över bönder I Gammalsvenskby 1876 enligt 1876 års kyrkobok.SE/ViLA/23094/4;
26. Ruggles S. Reconsidering the Northwest European Family System: Living Arrangements of the Aged in Comparative Historical Perspective // Population Development Review, 2009. – Volume 35. – Issue 2. – 249–273 pp.;
27. Smith D. S. American family and demographic patterns and the northwest European model  // Continuity and Change, 1993. – Volume 8. – Issue 3. – 389–415 pp.;
28. Stumpp K. Die Auswanderung aus Deutschland nach Rußland in den Jahren 1763 bis 1862. – Leipzig: Selbstverlag K. Stumpp, 1993. – 1018 р.