Проблема походження та поширення різноманітних назв, що використовувалися для позначення українських земель в різні етапи історії давно зацікавила науковців, при чому не тільки істориків. Етимологією назв «Русь», «Україна», «Мала Росія» займалися М. Грушевський [1], А. Кримський [2], В. Січинський [3], М. Андрусяк [4], Я. Рудницький [5], С. Шелухін [6], Т. Чухліб [7] та багато інших.
Серед нещодавніх досліджень варто відзначити статтю Н. Яковенко «Вибір імені VERSUS вибір шляху (Назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.)», в якій вона ґрунтовно аналізує проблематику походження та поширення назв «Україна», «Русь» та «Малоросія» [8]. Нещодавно, у 2017 р., з’явилася брошура К. Галушка «Русь – Малоросія – Україна: назва і територія», яка у науково-популярній формі розповідає про процес появи та зміни різних назв української території [9].
У цьому дослідженні розглянуто, які назви для позначення української території використовувалися в російських законодавчих матеріалах другої половини XVII – першої чверті XVIII ст., тобто від часу входження Війська Запорозького до складу Московського царства в 1654 р. до створення Першої Малоросійської колегії в 1722 р. Таким чином, ми хотіли б простежити як змінювалося бачення Росії щодо позначення української території в той період, коли ці землі велася виснажлива боротьба з Річчю Посполитою та Османською імперією та як це відображалося в документах офіційного характеру.
Основним джерелом стали документи «Полного собрания законов Российской империи» (далі — ПСЗРИ) – найповнішого зібрання російських законодавчих актів другої половини XVII – XVIII ст. Варто відразу наголосити, що ПСЗРИ має низку вад як джерело, оскільки воно готувалося не істориками, а юристами, які намагалися створити кодекс нормативно-правових актів для використання у правничій практиці. Крім того, ПСЗРИ, незважаючи на свою назву, не є повним зібранням законів, оскільки під час підготовки до публікації упорядниками, по різноманітних причинах, до нього не була вміщена низка законодавчих актів. До цього додаються помилки в датуванні та інші огріхи. Незважаючи на все це, ПСЗРИ залишається цінним джерелом з історії України, яке, однак, не є надто популярним серед істориків.
***
У період з 1648 до 1653 рр. в матеріалах, опублікованих у ПСЗРИ, територія України іменується переважно як «Черкаські міста», а українці, відповідно, ідентифікуються під екзонімом «черкаси». Так, іменний указ від 29 жовтня 1650 р. попереджав російських воєвод про небезпеку нападу кримських татар та «черкас» на прикордонні міста Московського царства [10, № 49]. Під такою ж назвою українці згадуються і в іменному указі від 22 березня 1652 р., в якому повідомляється про розорення України татарами: «…Крымский де Хан и Татарове… Черкес самых розорили, дома их опустошили и в плен многих людей отвели» [10, № 76] .
Починаючи з 1653 р., після прийняття Москвою офіційного рішення про союз з Україною, офіційна термінологія щодо українських земель почала змінюватися. Власне, в самому рішенні Земського Собору про прийняття під царську руку Війська Запорозького (1 жовтня 1653 р.) використано термін «Україна» щодо території, що населяв український народ: «…писал к Государю…Запорожский Гетман Богдан Хмельницкий…что король с войсками своими на Украйну идет» [10, № 114]. Самі українці й далі згадувалися переважно під етнонімом «черкаси».
З 1654 р. в офіційній російській термінології починає поширюватися термін «Мала Росія», при чому саме в політичному, а не церковному значенні. Адже вказана назва відома ще з середини XIV ст., однак використовувалася саме для позначення Київської митрополії [8].
У матеріалах ПСЗРИ згаданий топонім вперше трапляється у відозві боярина В. Бутурліна, де містився докладний опис Переяславської Ради. Згідно з тексту джерела, назву «Мала Росія» вжив безпосередньо сам гетьман Б. Хмельницький у своїй промові на козацькій раді: «…Великий Цар Христианский сжалился над нестерпимым озлоблением…в нашей Малой Руссии» [10, № 115].
Також ми маємо перше використання в документах ПСЗРИ терміну «Малоросія». Зокрема, його вжито в жалуваній грамоті, виданій боярину В. Бутурліну в 28 грудня 1654 р.: «…Боярин наш Василий Васильевич Бутурлин…был в Малороссии у Богдана Хмельницкаго…» [10, № 125]. Однак ця назва широкого поширення в нормативно-правових документах другої половини XVII ст. не здобула.
Незважаючи на свою появу, топонім «Мала Русь», в перші десятиліття перебування України в складі Росії, домінуючим не став. Переглянувши документи ПСЗРИ за період з 1654 до 1663 рр., було підраховано, що його вжито 16 разів [10, № 142, 176, 231, 236, 262]. Таку ж кількість разів використано і назву «Черкаські міста» [10, № 133, № 142, № 176, № 236, № 249, № 262, № 265, № 271, № 286, № 304, № 330]. Найрідше вживалося слово «Україна»: всього відслідкувано 6 таких випадків [10, № 176, № 180, №192, № 236, № 345].
Зауважимо, що всі ці назви могли вживатися поряд, і в тексті одного документу територія України могла позначатися і як «Мала Росія», і як «Черкаські міста», і як «Україна». Так, у жалуваній грамоті, виданій міщанам Києва 16 липня 1654 р. українські землі називаються як «…Нашего Царскаго Величества отчины Малыя России» та «...Нашего Царскаго Величества Черкасских городах» [10, № 133]. А в грамоті, виданій населенню Полтавського полку 23 вересня 1658 р. українські землі іменуються спочатку як «…Нашего Царскаго Величества Черкасские городы», а потім, власне, як «… Украйные городы» та просто «Украйна» [10, № 236].
Траплялися випадки комбінації цих назв. Зокрема, в шертній грамоті (різновид двосторонніх договорів між Московським царством та тюркськими народами в XV–XVII ст.), укладеній між росіянами та кримськими татарами 13 квітня 1656 р., вжито назви «… Черкасские Украйные города» та «… Государевых Черкас Украйна» [10, № 176]. В згаданій грамоті до жителів Полтавського полку зустрічаємо такий варіант найменування українських земель як «… Украйны Малороссийския» [10, № 236].
Населення України далі згадувалося переважно під екзонімом «черкаси», хоча маємо один випадок найменування українців «малоросійськими жителями»: «Грамота Полтавского полку Полковнику, Старшинам, Войску и всем Малороссийским жителям» [10, № 236].
Починаючи з 1663 р., тобто після обрання гетьманом Лівобережної України І. Брюховецького, в російських документах різко знижується частота вживання топоніму «Черкаські міста» (а разом з ним екзоніму «черкаси»). Натомість поширення здобула назва «Малоросійські міста», разом з якою продовжили використовуватися «Мала Русь» та «Україна». Зокрема, в документах ПСЗРИ за 1664-1668 рр. термін «Малоросійські міста» вжито 56 разів, що в рази перевищує частоту вживання інших топонімів. Так, назва «Мала Русь» використана лише 11 разів. Топонім «Україна» вжито 18 разів, при цьому, його в одних випадках використовували для позначення всієї України (як Лівобережної, так і Правобережної). Наприклад, в тексті Андрусівського перемир’я від 30 січня 1667 р. терміном «Україна» позначалися території на обох берегах Дніпра: «От Коруны Польской на Украйне…», «… над козаки Украинскими по ту сторону Днепра, от Переяславля», «…козаки Украинские… под Королевским Величеством живущие…», «…тогда как в Украйне, как и в Киеве и в Запорогах и в иных Украйных городах», «…о удержании обоей Украйны и Запорожья» [10, № 398].
В інших випадках «Україною» називали лише Правобережжя (як це було в тексті польсько-російської угоди, укладеній в грудні 1667 р.): «… в Украйне между Днепром и Днестром» [10, № 420].
Цікаво, що в обох документах жодного разу не використано для позначення українських земель термінів «Малоросія» чи «Мала Русь».
Як було зазначено вище, в період гетьманування І. Брюховецького з російських законодавчих актів фактично зник топонім «Черкаські міста», а разом з ним екзонім «черкаси», які замінили відповідно «Малоросійські міста» та «малоросійські жителі». Однак з 1668 р. згадані топоніми повертаються до використання. При цьому, хронологічно це збіглося з початком заворушень на Лівобережній Україні, що призвели до вигнання з Гетьманщини росіян та приходу військ П. Дорошенка. Відповідно, екзонім «черкаси» набув дещо негативного відтінку й часто використовувався для позначення тих козаків і посполитих, що виступали проти Росії: «… в Черкасские городы к Нежины и к Чернигову для промысла над изменники Черкасы» [10, № 439]. Лояльних до Москви українців називали «Малоросійські жителі», як, наприклад, у грамоті, виданій населенню Недригайлівської сотні Сумського слобідського козацького полку, де оголошувалася амністія за участь в антимосковському повстанні 1668 р. [10, № 443].
Варто вказати, що в документах ПСЗРИ за 1663–1668 рр. трапляються ще два варіанти позначення української території. У Московських статтях 1665 р. використано термін «волості Малоросійські» [10, № 376]. А в жалуваній грамоті, виданій гетьману Брюховецькому в грудні 1665 р. йдеться про «… Малороссийские Украинные города» [10,№ 381].
За гетьманування Д. Многогрішного (1669–1672 рр.) основною назвою для України в законодавчих матеріалах російського походження залишилися «Малоросійські міста». Всього її вжито 42 рази. Поряд з цим, далі застосовувалися топоніми «Україна» та «Черкаські міста» – 13 та 5 разів відповідно. «Мала Русь» згадується лише два рази. Збереглася ситуація, коли в міжнародних нормативно-правових актах для позначення українських земель (як правобережних, так і лівобережних) переважно використовувався топонім «Україна» (інколи – «Черкаські міста»). Так, в угоді між Росією та Польщею, укладеній в березні 1670 р., згадувалося про необхідність «…оторванию от бусурман всея Украйны…», тобто правобережних українських земель [10, № 465]. В шертній грамоті, укладеній між росіянами та кримськими татарами в липні 1670 р, йшлося про згоду татар не чинити грабіжницьких нападів над «…всей Украйною и с городами», тобто на Лівобережну Гетьманщину [10, № 479].
У документах «внутрішнього вжитку» найпопулярнішою назвою для українських земель були «Малоросійські міста» чи «Мала Русь», хоча поряд з ними продовжували застосовувати топоніми «Україна» та «Черкаські міста». У деяких документах їх використовували поряд. Наприклад, у Глухівських статтях 1669 р., укладених між гетьманом Д. Многогрішним та Московським царством, Лівобережна Україна іменується як «… Малыя Россия Его Великаго Государя», і як «Черкасские города», і, власне, як «Украйна» [10, № 447].
Що ж до етнонімів, то найпоширенішим варіантом назви для українського народу стають «малоросійські жителі», який, за період гетьманування Д. Многогрішного, вжито 13 разів. Далі використовувався екзонім «черкаси» (9 разів), але переважно щодо козаків, а не до всього українського населення.
За гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи (до 1708 р.), ситуація кардинально не змінилася. Загальновживаною назвою для українських земель залишаються «Малоросійські міста» (з 1672 до 1707 рр. вжито 30 разів). Більш поширеним стає топонім «Мала Русь» (трапляється 22 рази). При цьому, якщо назва «Малоросійські міста» пишеться повсякчас, то використання топоніму «Мала Русь» припадає на період з 1676 до 1686 рр., а в наступні роки (до 1707 р.) не зустрічається жодного разу.
Також за І. Самойловича та І. Мазепи в російських законодавчих матеріалах починає поширюватися такий термін як «Малоросійський край», котрий вжито 10 разів. Цікаво, що у 6 випадках це стосується Коломацьких статей, у тексті яких також застосовано такі топоніми як «Малоросійські міста» та «Україна» [11, № 1254].
Окрім цього, в матеріалах ПСЗРИ за період з 1672 по 1707 рр. по одному разу використано назви «Малоросія» та «Малоросійская страна». Перший топонім вжито в похвальній грамоті, врученій гетьману І. Самойловичу 5 червня 1682 р. Що ж до «Малоросийской страны», то під такою назвою українські землі зустрічаються у Константинопольському мирному договорі, укладеному між Османською імперією та Московським царством 3 липня 1700 р. [11, № 1804].
Незважаючи на активне використання топонімів «Малоросійські міста», «Малоросійський край» і «Мала Русь», у російських законодавчих далі траплялися такі назви як «Черкаські міста» та «Україна» (17 і 20 випадків застосування відповідно). Отже, наприкінці XVII – початку XVIII ст. топонім «Малоросія» та його похідні ще не став домінуючим. Разом з ними продовжували використовувати назви «Черкаські містами» та «Україна».
При цьому, якогось чітко визначених підходу, коли який топонім вживався не прослідковується, тобто не існувало розподілу, що, наприклад, «Малоросія» (разом з «Малоросійськими містами» та «Малоросійським краєм») застосовується лише для позначення Лівобережної України, а «Україна» для Правобережжя чи всіх українських земель. Так, в одних документах під «Малоросійськими містами» чітко розумілася підконтрольна росіянам територія України, в інших ця назва вже поширювалася на всю територію України: «… Малороссийских городов обеих сторон Днепра» [11, № 1804]. Так само із топонімом «Україна», який використовувався для позначення як окремо Правобережної України, так і для всіх українських земель. Для прикладу, в наказних статтях, виданих князям Ромодановським в рамках підготовки до оборони Чигирина в квітні 1678 р. під назвою «Україна» розуміється як Правобережжя («…принял… Дорошенка со всею Украйною»), так власне і територія по обидва боки Дніпра: «из древних лет Украйна, которая зовется Малой Россиею». Цікаво, що в останній цитаті чітко визнається стародавність назви «Україна» та її чітка привязка до українських земель [11, № 723].
Що ж до етнонімів, якими називався український народ у документах ПСЗРИ за період з 1672 до 1707 рр., то найпоширенішою залишилася назва «малоросійські жителі». За вказаний період її використано 17 разів. Поряд з цим з’являється та здобуває поширення етнонім «малоросійський народ», який вжито 12 разів. Досить поширеним екзонімом залишалися «черкаси», котрий в документах ПСЗРИ доби Самойловича та Мазепи вжито 28 разів. При цьому, лише 3 рази ця назва вживається для означення конкретно українських козаків [11, № 658, № 896, № 910; 12, № 1343]. В решті випадків «черкасами» позначається українське населення Гетьманщини та Слобідських полків [10, № 5095, № 579, № 1015, № 1036, № 1151, № 1225; 12, № 1736, № 1570; 13 № 2004].
Антимосковський виступ І. Мазепи в 1708 р. призвів до певних змін у позначенні українських земель у нормативно-правових актах російського походження. По-перше, з 1708 р. дедалі рідше застосовувався термін «Черкаські міста». З 1708 до 1722 рр. його вжито лише 5 разів. По-друге, стабільно почала зростати частота застосування назв «Малоросійські міста» та «Малоросійський край», які за вказаний період були вжиті 46 та 27 разів відповідно. Крім того, власне з 1722 р. в активний обіг у російському законодавстві включається топонім «Малоросія», який з цього моменту починає домінувати.
Щодо топоніму «Україна», то в період з 1708 до 1712 рр. ми бачимо зростання у частоті використання цієї назви. Всього її було використано 23 рази. При цьому, більше половини випадків (14) припадає на 1708-1709 рр. Відповідно, в матеріалах за цей період топонім «Україна» використовується практично на одному рівні, а то й частіше, з назвами «Малоросійські міста» чи «Малоросійський край».
Так, у грамоті до українського народу, виданій 9 листопада 1708 р., топонім «Україна» вжито 3 рази, тоді як «Малоросійський край» використано 7 разів [13, № 2212]. А в грамоті від 21 січня 1709 р. вживається майже виключно назва «Україна» (лише одного разу для позначення українських земель використано «Малоросійський край») [13, № 2221]. Очевидно, що це пов’язано з драматичними подіями, що розгорнулися тоді в Гетьманщині та було продиктовано в т. ч. і пропагандистськими потребами. Поготів, що в період з 1712 по 1722 рр. топонім «Україна» практично зникає з ужитку в російських нормативно-правових актах і використовується лише одного разу для позначення правобережних українських земель [14, № 3014].
Відбулися певні зміни і в етнонімах, що застосовувалися в російських законодавчих актах для позначення українського народу. Насамперед, треба відзначити, що в цей час зникає назва «малоросійські жителі». Водночас різко зросла частота використання етноніму «малоросійський народ», який в період з 1708 до 1722 рр. вжито 75 разів. Тут варто вказати, що левова частка випадків вживання (60) припадає на 1708–1709 рр. [13, № 2209, № 2210, № 2211, № 2212, № 2221, № 2224, № 2234].
Також маємо три випадки вживання назви «люди малоросійські». А з 1722 р. відбувається входження до обігу терміну «малоросіяни» (або в деяких випадках «малоросійці»), який стає домінуючим в російському законодавстві [15, № 3990, № 4000, № 4010, № 4090].
Отже, можна зробити такі попередні висновки:
По-перше, після входження Війська Запорозького до складу Московського царства в 1654 р., в російських документах офіційного характеру для позначення українських земель використовувалися три назви: «Україна», «Черкаські міста» та «Мала Росія» (разом з похідними «Малоросійські міста», «Малоросійський край» тощо).
По-друге, жодна з вище означених назв в другій половині XVII ст. – на початку XVIII ст. не стала домінуючою. Лише в 1720-х рр. найпоширенішою назвою стає «Малоросія».
По-третє, в російському законодавстві того часу не було якоїсь чіткої позиції, щодо того, як називати українські землі. В тексті одного документу їх могли позначати і як «Україну», і як «Малу Росію», і як «Черкаські міста».
В цілому, дана проблематика потребує подальшої розробки і на часі ґрунтовне дослідження, в якому б були широко залучені різнопланові джерела (актові документи, закони, карти і т.д.)
Література та джерела
1. Грушевський М. С. Історія України-Руси: в 11 томах, 12 книгах. / Редколегія: П. С. Сохань (голова) та ін. Київ, 1991-1998.
2. Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія пам’ятників письменської старо-українщини XI – XVIII вв. К., 1924. С.89.
3. Січинський В. Назва України. Територія України. Авґсбурґ, 1948. 43 с.
4. Андрусяк М. Назва Україна. Чікаго, 1951. 40 с.
5. Рудницький Я. Слово і назва «Україна». Вінніпеґ, 1951.
6. Шелухін С. Україна - назва нашої землі з найдавніших часів. Прага, 1936. 248 с.
7. Чухліб Т. Еволюція поняття «Україна» в офіційному тезаурусі Великого Князівства Литовського, Корони Польської, Московського царства та Війська Запорозького (1490-ті - 1640-ві рр.)
8. Яковенко Н. Вибір імені VERSUS вибір шляху (Назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.) // Міжкультірний діалог. Т. 1: Ідентичність. Київ, 2009. С. 57-95.
9.Галушко К. Русь – Малоросія – Україна: назва і територія
10. Полное собрание законов Российской империи. Собрание первое (далі – ПСЗРИ). СПб., 1830. Т. 1 (1649–1675 гг.). 1072 с.
11. ПСЗРИ. – СПб., 1830. Т. 2 (1676 –1688 гг.). 979 с.
12. ПСЗРИ. – СПб., 1830. Т. 3 (1689 –1699 гг.). 694 с.
13. ПСЗРИ. – СПб., 1830. Т. 4 (1700 –1712 гг.). 890 с.
14. ПСЗРИ. – СПб., 1830. Т. 5 (1713 – 1719 гг.). 782 с.
15. ПСЗРИ. – СПб., 1830. Т. 6 (1720 – 1722 гг.). 817 с.
Олександр Ніколайчук, кандидат історичних наук, викладач історії України Рівненського автотранспортного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування (НУВГП).