Тема благодійності є традиційним історіографічним сюжетом і створює широке поле для дослідницької діяльності¹ Є роботи, присвячені окремим благодійникам², узагальнюючі праці з теми³, присвячені регіональному чи етнічному вимірам доброчинності⁴. Втім, серед праць українських істориків домінує наголос на позитивних рисах цього суспільного тренду тих часів. Часто благодійність ототожнюється із соціальною відповідальністю, наголошується на внеску підприємців-благодійників у зменшення соціальної ціни модернізаційних процесів.

Безперечно, не можна недооцінювати внеску підприємницьких кіл у еволюцію соціокультурного простору, зміни освітнього та інфраструктурного ландшафту середовища міст підросійської України. Свідомі та активні підприємці витрачали значні кошти та не шкодували зусиль для вирішення справді гострих та болючих проблем. Але виходячи з риторики більшості зазначених робіт вимальовується справді ідеальний підприємець, який турбувався лише про організацію чергової школи чи лікарні чи бібліотеки. Інший бік благодійності – прагматичність мотивів, важка праця, яка давала можливість заробляти ресурс на доброчинність, і не лише самого підприємця, а і його робітників, яких часто задешево вербували на заводи, нехтуючи безпекою та гігієною, – лишаються майже за кадром.

Характерною та показовою є оцінка благодійницької діяльності родини Терещенків Олександром Доніком: «Терещенки були типовими представниками тогочасної соціально-економічної системи… посилювали економічну могутність Російської імперії, створювали для неї авторитет…експлуатували трудящих, примножували свої багатства…. Таким чином, вони становили міцну, здорову та стабільну економічну силу суспільства»⁵.

Заробив – практично згрішив

Підприємництво в суспільстві другої половини ХІХ – початку ХХ ст. не завжди мало позитивний імідж. Заробляти гроші та бути багатим не вважалось аж такою позитивною рисою. Православна мораль, на відміну від протестантської, не робила з економічної успішності та підприємливості чесноту. Так само як і громадська думка. Тим більше в умовах трансформації становості і все більшої невідповідності реального статусу та потенціалу підприємців їх місцю в соціальній структурі, що закономірно викликало несприйняття нового прошарку з боку частини представників традиційних станів. Докладно це описано, наприклад, у статті О. Левандовської та О. Левандовського⁶.

Показовим є приклад із київською професурою. За твердженням києвознавця Анатолія Макарова, доволі довго професори-підприємці червоніли через свої заробітки поза межами аудиторії. Аж у 1880-90-ті рр. університетська київська професура «перестала соромитись заробляти мільйони». На думку Макарова, це стало наслідком того, що посаду міністра фінансів зайняв Микола Бунге (1881 рік), який був до цього професором і ректором Київського університету. Мовляв, надихаючись прикладом його кар’єри, університетські професори почали включатись у ринок та ринкові практики. Вочевидь, приклад М. Бунге став ніби пусковим гачком для підприємницької ініціативи в професорському середовищі. Лекторські ставки стали для них стали замалі, а справжні гроші можна було заробляти, засновуючи заводи, акціонерні товариства тощо⁷. Університетські викладачі навіть будували прибуткові будинки, бані та займались візництвом (не в якості самих візників, звісно)⁸. Характерно, що насмішки та жарти міської преси та обивателів (на кшталт «горілчані професори» чи «сапожник») не ставали на перешкоді успішному веденню справи.

Отже, тогочасний консенсус полягав у тому, що підприємці мали «служити», доводити лояльність, ніби виправдовуючи свою успішність. Цим цілям служила благодійність. Багатство стало пропуском у вищі кола суспільства, а благодійність – пунктом життєвої програми. Праця робітника створювала прибуток, мізерний відсоток якого підприємець витрачав на благодійність.

Бродський Ізраїль Маркович ( 1823 — 1888) — київський підприємець єврейського походження, засновник «цукрової імперії», меценат.

Від служіння до відповідальності

Історична еволюція взаємовідносин підприємництва з суспільством вкладається у схему «благодійність – етика служіння – етика відповідальності». Причому етика відповідального бізнесу може навіть пом’якшити труднощі перехідних етапів та зменшити соціальну ціну модернізації.

Зауважимо, що етика служіння та етика відповідальності співвідносні з традиційною та модерністською парадигмами культур. Діяльність підприємця нібито й небездоганна з точки зору моралі традиційного суспільства. Але вона органічно вбудована у вищий порядок, зберігає відчуття своєї приналежності йому. Відносини підприємця та його партнерів, клієнтів, найманих працівників будуються переважно відповідно до патерналістських принципів. Традиційна картина світу, за якою людина пов’язана із суспільством саме етикою служіння та обов’язку, передбачає інкорпорованість підприємництва в соціальне та культурне життя, прагнення проявити себе у соціально значимих сферах. Підприємець традиційного суспільства ще може поступитись діловими інтересами, побоюючись в душі громадського засудження чи «кари Божої». Тому він витрачає значні суми на церкву, фінансує громадські ініціативи, вкладає кошти у благоустрій міста. В кінцевому підсумку, підприємець залежний від суспільства. Якість виробів і прибуток залежить від лояльності та чесності найманих працівників, прихильності місцевої влади, навіть інтересів місцевої громади. Тож ухилитись від чергової пожертви на церкву чи школу – великий ризик, що за тиждень твої майстри не влаштують «італійський страйк» чи покупці не почнуть оминати твій магазин.

По мірі становлення індустріального суспільства соціальний устрій став розглядатися вже не продовження порядку космічного, а як встановлений людьми порядок, продукт «суспільного договору». Відтак, соціальні статуси та ролі, зобов’язання та закони мають бути оцінені, обговорені та, за необхідності, замінені на більш досконалі.

Така парадигма мислення на Заході призвела до заміни етики зобов’язання етикою відповідальності. Остання підкорювала особистість не вічним та беззаперечним цінностям, а ситуативним цілям, інтересам, нормам. Утвердилося уявлення про духовні та моральні цінності як суто інтимну справу. Підприємець діє на свій ризик, приймаючи на себе всю повноту відповідальності за свої вчинки, яка виходить на перший план. Служіння як етична парадигма зв’язків між особистістю та суспільством стає факультативною, на зміну приходять формальні зв’язки, регульовані етично нейтральними принципами (правом, наприклад). Відносини бізнесу та суспільства розглядаються як контракт⁹.

До середини ХІХ ст. імперське підприємництво (купецтво) головно розвивалось в координатах станової парадигми та етики. В цьому контексті й вирішувалось питання про обов’язок перед суспільством та соціальне служіння. По мірі інтенсифікації індустріального розвитку підприємництво претендувало на все більший вплив і включало у сферу своїх ділових інтересів все ширші соціальні сфери. Але що більший соціальний резонанс викликала ділова активність, то завзятішим був опір суспільства. Адже воно залишалось традиційним і сприймало етику служіння як надважливу моральну цінність. Тиск суспільства на підприємництво спонукав його вживати заходів для підвищення свого соціального статусу та престижу. Саме цей фактор визначив такі особливості імперського підприємництва як захоплення благодійництвом та меценатством. Це не лише наслідок філантропічних схильностей, не тільки прояв любові до ближнього (чого не можна і не слід заперечувати), а також і факт ствердження свого служіння, демонстрація і доказ суспільної користі та значимості приватних капіталів. Сфера служіння була поза професійною діяльністю підприємця. Це свідчить про те, що економічні успіхи не сприймались суспільством як незаперечна цінність. Філантропія та меценатство носили символічний характер, виконуючи роль свого роду повідомлення підприємців суспільству. Його зміст – підприємництво живе з суспільством однаковими настроями, поділяє його тривоги та турботи, готове допомогти та підтримати нужденних, має ідентичні цінності¹⁰.

Мотиви благодійності

Низку благодійних акцій можна пояснити слідуванням приписам християнства. Частина підприємців вийшла з низів і зберігала традиційну релігійність. Це спонукало їх виділяти кошти на спорудження храмів та допомогу знедоленим. Однак, ці пожертви мали й іншу мотивацію – продемонструвати вірнопідданство. Будівництво церков стало особливим проявом лояльності городян-господарників до держави, надто ж, якщо це відбувалося ще й з ініціативи державної церковної установи.

Характерним є приклад святкувань 900-річчя хрещення Русі. Під час візиту до Києва у липні 1888 р. обер-прокурор Священного Синоду К. Побєдоносцев заклав камінь для будівництва церкви на честь Олександра Невського. Із 35 тис. руб., необхідних для будівництва, 32 тис. внесли київські підприємці¹¹. Становлення індустріального суспільства ще не надто змінило бажання піклуватись про власну душу шляхом богоугодних справ, які водночас можуть продемонструвати лояльність.

З часом на перший план виходив особистий успіх, потреба в самореалізації, авторитеті в суспільстві, досягненні високого соціального статусу. Відтак, поруч із традиційними мотивами благодійництва, з’явився мотив самоствердження. Комерційний успіх часто підкреслювався величиною пожертв та масштабністю філантропічних проектів. Сучасники не раз відмічали, що підприємці ніби конкурували між собою. Нова соціальна роль підприємництва вимагала дій, які б не лише викликали суспільний резонанс, отримували беззаперечне визнання від суспільства, а й відповідали власним груповим інтересам. Найбільш заможні підприємці жертвували великі суми грошей на заснування певного закладу з метою реклами. Нерідко участь у доброчинній діяльності набувала однієї з форм задоволення пихи й амбіцій, а меценатство, колекціонування стимулювалось бажанням утвердити в очах оточуючих високий стандарт життя, перейняти від придворного світу атрибути аристократизму¹².

Благодійність ставала все більш популярною і навіть модною, а відтак – організованою та публічною

З часом, вочевидь, додався елемент корпоративізму до мотивації підприємців-благодійників. Корпоративна солідарність могла бути доволі сильним аргументом в справі доброчинності. Наприклад, українська родина Терещенків підтримувала єврейські доброчинні справи. Ймовірно, це було наслідком їх тісних стосунків з родиною підприємців Бродських¹³. В будь-якому випадку, така підтримка була важливою з огляду на корпоративну етику, а також стала свідченням розуміння важливості благодійних починань як таких, незалежно від етнічної приналежності їх ініціаторів.

Навіть у найменших містах і не найбагатші підприємці жертвували кошти на ті чи інші доброчинні цілі. А надто це стосувалось купецтва, яке наслідувало приписи етики служіння, підсиленої духом традиційних невеликих міст та містечок. Прикладом може бути діяльність купця І гільдії І. Троніка у Генічеську. Власник двох млинів, заробляючи великі суми на експорті збіжжя та муки, виділяв значні кошти на благодійність¹⁴.

Заповіти підприємців також ілюструють цю тенденцію, унаочнюючи водночас відчуття причетності до долі міста. Незвичним, але показовим є заповіт катеринославського підприємця Семена Васильовича Клімова. Він залишив місту дві дворові ділянки зі спорудами. На одній із них мав бути заснований притулок «Клімовський», який мав утримуватись за рахунок 80% прибутку від другої ділянки. Для роботи в притулку слід було найняти родича померлого селянина Мехілова із Калузької губернії, видавати йому на утримання 26 рублів щомісяця, оселити у притулку. Підприємець І. Тіссен подарував місту 100 рублів на іменні стипендії при 4-класному училищі. Стипендіатів мав обирати особисто Тіссен та його нащадки¹⁵. Херсонські підприємці слідували аналогічним патернам. Дружина купця О. Ходушина, власниця типографії, передбачила у заповіті окремі суми на допомогу незабезпеченим родичам та робітникам¹⁶.

І тим не менш, ціннісні орієнтації підприємництва зазнавали змін. На перший план виходить особистий успіх, потреба в самореалізації, повазі, авторитеті в суспільстві. Відтак, додався мотив домінування та самоствердження. Нова соціальна роль підприємництва вимагала від них таких дій, які б не лише викликали суспільний резонанс, отримували беззаперечне визнання від суспільства, а й відповідали груповим інтересам власне підприємництва. А ці інтереси полягали у прагненні відігравати домінуючу роль у громадському, а згодом і політичному житті суспільства. Комерційний успіх часто підкреслювався розмахом благодійності.

В ієрархії ціннісних диспозицій до цінностей найвищого рівня відносяться прагнення робити добро, мотив піклування. У сучасній психології мотивації цей тип поведінки прийнято вважати просоціальним. Особливість мотивації цього роду полягає в тому, що вона заснована на усвідомленні суспільного значення своєї діяльності, відчутті обов'язку перед суспільством. І в такій мотивації визначається найвищий сенс благодійності – добровільність, безкорисність, усвідомленість¹⁷. Вочевидь, благодійність не усіх підприємців імперської доби досягла цього рівня.

Потреба в благодійності

Сукупність проблем, породжених модернізацією, зростанням міст та великих підприємств, була очевидною. Урбанізація мала своїм логічним наслідком, зокрема, маргіналізацію частини прийшлого сільського населення. Вчорашній селянин не завжди міг знайти себе у місті. А відтак, він поповнював ряди груп ризику – хворих на туберкульоз та інфекційні хвороби, алкоголіків, злочинців тощо¹⁸.

Характерним прикладом є Катеринослав. Між 1887 р. - роком відкриття Брянського заводу, та 1904 р. населення Катеринослава потроїлося – з 47 до 156 тис. На початок ХХ ст. статистика нараховувала 40 тисяч робітників у місті та приміських заводських районах. Різке збільшення кількості населення міста при нерозвиненій інфраструктурі серйозно погіршило епідемічну ситуацію. Катеринослав потрапив до переліку міст з найвищим рівнем смертності. Мігранти ставали як поширювачами, так і жертвами епідемічних та венеричних хвороб. Наплив населення підвищив рівень злочинності. У 1898-1906 рр. Катеринославська губернія стала другою за кількістю вбивств (після Санкт-Петербурзької) і першою за зґвалтуваннями¹⁹. Як писав один з кореспондентів місцевої газети у 1912 р.: «Екатеринослав, как город с чрезвычайно развитой торговлей и промышленной жизнью, является для многих тысяч бедняков притягательным центром. Сюда стремятся, в буквальном смысле слова, со всех концов необъятной России... Но разумеется Екатеринослав не в состоянии дать кусок хлеба всем чающим здесь его получить и многие, очень многие остаются не у дел»²⁰.

Особливо непоблажливою урбанізація виявилася до жінок. Поширювалась ситуативна проституція, що зростала при скороченні робочих місць на заводах. Таємні притони розпусти поповнювалися за рахунок жінок, що приходили до міста у пошуках кращої долі, а зрештою опинялися перед дилеммою: «либо помирать с голоду где-нибудь в лачуге, нанятой на Чечелевке за последние гроши, либо махнуть на все рукой и послушаться советов разных факторш и комиссионеров гостиниц»²¹.

Водночас, місто та губернія загалом були свого роду піонером у проявах соціальної відповідальності. Модерні галузі економіки вимагали значних витрат на безпеку та більш-менш гідне становище робітників. Так, витрати промислових підприємців Катеринославської губернії на медичну допомогу працівникам у 1900 р. у середньому по всіх галузях виробництва складали 35% загальноукраїнських витрат промисловців на ці потреби. На медичне обслуговування одного робітника у середньому катеринославські підприємці витрачали 5,21 руб., що у 1,5 рази більше, ніж аналогічний показник по всій Україні – 3,44 руб. А у металообробній галузі промисловості Катеринославської губернії медичні витрати на одного робітника становили 6,44 руб.²²

Частина підприємців розуміла, що від їх зусиль залежить загальний рівень соціального партнерства. Відтак, вектор благодійництва зміщувався в бік розвитку освіти, медичного обслуговування, надання дешевого житла, харчів та медичної допомоги, тобто розвиток соціальної інфраструктури. Проблеми міських низів потребували не просто разових пожертв, а щоденної роботи, залучення адміністраторів, штату лікарів, вчителів, відповідної інфраструктури.

Відтак, деякі підприємці намагались не тільки жертвувати більше, а й мислити глибше та дивитись ширше.

Про це свідчить і те, що у першій половині ХІХ ст. благодійників було не так і багато, але протягом другої половини століття, а надто після реформ 1860-70-х рр., кількість жертводавців збільшилась. Кількісні зміни спричинили якісні: засновувались благодійні товариства (це надало благодійній діяльності більш стабільного та постійного характеру, дозволяло акумулювати більше коштів та зберігати анонімність за потреби), модним стало думати про долю ближнього, усвідомлювати відповідальність перед суспільством. Помітним явищем другої половини ХІХ ст. було створення перших благодійних товариств. Це надало благодійній діяльності більш стабільного та постійного характеру, дозволяло акумулювати більше коштів та зберігати анономіність за потреби²³. Якщо до 1861 року благодійні товариства були лише у восьми містах імперії, то на рубежі ХІХ – ХХ ст. мало яке місто не могло похвалитись наявністю місцевого осередку благодійності. Стало «прийнято» думати про долю ближнього, усвідомлювати відповідальність перед суспільством²⁴.

Яскравим прикладом у цьому плані була діяльність родин промисловців та землевласників Терещенків і Харитоненків. Насамперед це стосувалося міст, в яких вони зросли як підприємці, – відповідно Глухів та Суми. На початку XX ст. завдяки їх піклуванню міста перетворилися на впорядковані, забезпечені інфраструктурою центри.

Ілюстрацією тенденції також є хрестоматійні слова Ізраїля Бродського: «Я даю не тому, що мені хочеться давати, а тому, що я розумію, що треба й необхідно давати»²⁵. Це свідчать про розуміння глибини соціальних протиріч та негараздів, а також про самотність підприємців у прагненні вирішити ці проблеми. Хоча інший член родини Бродських, Лазар, зазнав критики з боку співплемінників за значні пожертви на не-єврейські проекти, в яких потім навіть не було згадане його ім’я (наприклад, на ювілей університету св. Володимира). Мовляв, у гонитві за престижем та вдячністю влади, варто звертати увагу на потреби своїх співплемінників.

Загалом критика єврейських практик доброчинності переросла у цілу кампанію. Можливо, завдяки цьому єврейська благодійність суттєво еволюціонувала упродовж кінця ХІХ – початку ХХ ст. Було пройдено шлях від «лікування симптомів» до «змінення структурних обмежень, що вплинули б на єврейську господарчу діяльність і дозволили б зубожілим елементам єврейського суспільства досягти економічної самостійності». Понад те, така зміна пріоритетів мала б дозволити євреям усіх рівнів достатку більше інтегруватись у навколишнє (не завжди дружнє) суспільство²⁶.

Благодійність як інвестиція та піар

Влада високо цінувала зусилля благодійників як додаткове джерело фінансування державних ініціатив, стимулюючи цей процес відповідними атрибутами (звання, чини, посади, ордени, членство у різних організаціях під патронатом царської родини). Особливо така практика поширилася з кінця ХІХ ст. Як згадує генерал Олександр Мосолов про прийоми часів Миколи ІІ: «Великая княгиня (Мария Павловна) знала свое «ремесло» в совершенстве. Двор ее первенствовал в Петербурге. Ее Рождественские базары в залах Дворянского собрания затмевали все другие благотворительные затеи. Ей удавалось собирать значительные суммы, привлекая на свои приемы лиц богатых, которые по своему рождению и положению в обществе не имели бы доступа в высшие его слои и охотно открывали свои кошельки, чтобы отблагодарть Марию Павловну за гостеприимство...»²⁷. Безперечно, увага членів царської родини була найкращим стимулом для підприємця і свідченням вірності обраної стратегії.

Учасники благодійного балу та лотереї в залі Дворянського зібрання. В центрі сидить велика княгиня Марія Павлівна

У координатах вертикальної комунікації підприємців міст з державою будь-яка доброчинність виглядала ефективною інвестицією – і добра справа, і прояв лояльності, і вкладення на перспективу. Надто якщо ініціатива та кошти підприємців долучались до заснування навчальних закладів, адже економіка потребувала кваліфікованих кадрів, а закордонні фахівці не завжди були кращим варіантом.

Так, Катеринославське вище гірниче училище (з 1912 р. – гірничий інститут) виникло 1899 р. завдяки активній позиції підприємницьких та громадських кіл Катеринослава. Навесні 1891 р. Рада з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії разом з іншими професійними об’єднаннями, у т. ч. Вищою постійною конторою залізозаводчиків, ухвалила постанову про заснування штейгеровської школи. Найбільші жертводавці – правління місцевих промислових гігантів. Асигнування з боку держави та безкоштовне надання земельної ділянки містом стали потужним поштовхом. Заснування гірничого інституту було результатом спільних зусиль держави, підприємців та міської влади²⁸.

День урочистого відкриття вищого гірничого училища 30 вересня 1899 р. красномовно характеризує відносини між царським урядом, як центральною інстанцією з ухвалення рішень, та українською периферією саме з символічного боку. Кожна дія (молебень, вінок до пам’ятника Катерині ІІ, риторика місцевої преси) підкреслювала лояльність підприємництва імперії, царю, традиціям. Попри таке «свято вірності», місцеві підприємці вбачали у створенні навчального закладу крок до професіоналізації кадрів²⁹. Училище мало забезпечити підготовку власного інженерного персоналу на тривалу перспективу.

Катеринославське гірниче училище

Благодійність, серед іншого, переслідувала мету обілити підприємництво в очах більшості населення, яке традиційно з підозрою ставилося до багатства. Подоланню негативного ставлення населення до підприємців, інертності мислення, мінімізації негативних наслідків підприємницької лихоманки (махінації із цінними паперами, шахрайство, екологічне забруднення тощо) сприяла діяльність міської інтелектуальної еліти. Піар вже тоді робив свої перші кроки. Наприклад, протягом тривалого часу в Харкові у газеті «Южный Край» працював відомий економіст та публіцист І. Озеров, який вважав за необхідне зацікавити широкі кола населення економічними проблемами, прищепити масам «індустріальну психологію». Теми його харківських публікацій 1912 р. і 1914 р. – бюджет країни, фінансування банками промислових підприємств, кооперація, іпотечна справа, зовнішньоекономічні проблеми. Він одним з перших запровадив використання графіків і діаграм на шпальтах преси для унаочнення пропагованих економічних ідей³⁰.

Хіба хочеш – мусиш!

Втім, використовуючи благодійність як інструмент такого собі «білого піару», підприємці досягли трохи інших результатів. Під час І світової війни стало очевидно, що благодійність сприймається не просто як належне, ніби як не добра воля, а обов’язок підприємця. Давати кошти чи подарунки стало обов’язком підприємця.

В цьому аспекті показовими є листи київського купецького старости М. Чоколова, адресовані власнику пивоварного заводу на київській Деміївці Карлу Шульцу. К. Шульц та члени його родини, оселившись у Києві на рубежі 1860-70-х рр., були власниками пивоварного заводу, а також акцій кількох київських підприємств. Родина постраждала в 1915 р. від антинімецьких законів, була вислана з міста. Їх власність була передана в тимчасове управління. Втім, це не завадило різним організаціям, в тому числі державним, постійно наголошувати на обов’язку надавати безкоштовні напої та подарунки для різноманітних благодійних потреб. Про це свідчать листи до Карла Шульца.

«Милостивый Государь!

Вера в добрыя чувства, в сердечную отзывчивость и в умение русского человека быть признательным побуждает Президиум Купеческого Общества к настоящему обращению
Недавно мы переживали в Киеве панику. Как тогда было тяжело, как тревожно! Но вот на Ю.-З.фронте наши войска нанесли врагу несколько ударов и наступило успокоение. Не дешево достаются эти «удары» русскому солдату! Не легко находится бессменно по несколько недель в сырых земляных окопах среди полей, когда жестокий холодный ветер или сырая мгла пронизывает до костей! А это испытывают войска сейчас, впереди же им предстоит переносить от холода еще большия страдания.
Согреть воинов, находящихся вдали от семейных очагов, лишенных возможности обогреться в теплой избе, мы не властны. Но если мы не можем согреть физическим теплом, то постараемся согреть их теплым словом и напоминанием о своей признательности им, за переносимые ради нас страдания, посылкой им подарков из предметов солдатского обихода.
Напоминание о нашей признательности должно вносить бодрость в души наших защитников; а бодрость их есть залог победы; в победе же наше благополучие; без нее – разорение. Население германии (спецом с маленькой буквы) засыпает подарками своих солдат. Не отстанем и мы в этом патриотическом деле!
Купеческое Общество предполагает послать подарки на Ю.-З.фронт, откуда в августе месяце впервые блеснули лучи победы. Для выполнения этого желания даже в самых скромных размерах потребуется не менее 30000 р. В Комитете Купеческого Общества помощи жертвам войны член Комитета М.А.Сувровь предложил собрать потребную сумму посредством займа, при чем изъявил согласие внести для этой цели 3000 р. Но Комитет, убежденный в том, что потребную сумму можно собрать и без займа, решил поручить Президиуму Купеческого Общества обратиться с настоящим воззванием к гг.торгово-промышленникам.
Ввиду изложенного и согласно решения Комитета, нижеподписавшиеся имеют честь обратиться к Вам с просьбой не отказать в патриотической жертве на подарки солдатам. Пожертвования деньгами могут быть направляемы Товарищу Старосты (он же казначей Комитета (Василию Владимировичу) Коноплину (Крещатик 27, или Львовская 43). В получении пожертвования будут выдаваться квитанции, а затем будет дан отчет в газетах. Пожертвования предметами солдатского обихода – покорнейшая просьба направлять в нижеследующие места…..

Председатель Комитета и Купеческий Староста Н.Чоколов

Члены Комитета и Товарищи старосты И.Котляров, В.Коноплин,Н.Станоков.

29.10 1915³¹

«В администрацию по делам К.Г.Шульца и его брата А.Г.Шульца

Милостивый государь!
Купцы и торгово-промышленники, сознающие свой долг перед Царем, Родиной и воином, жертвовали на подарки солдатам. В числе прочих не было бр.Шульц. Поэтому я в начале февраля обратился к нему с письмом, в котором напоминал ему об его обязанности, не допуская мысли, чтобы он был враг России, обогащавшей и обогащающей его в особенности теперь в следствие (разрешения?) пивоварения. Но Шульц был в это время выслан из Киева и не успел исполнить свой долг. Полагаю, что он его исполнил бы, иначе я вынужден был бы поставить вопрос об исключении Шульцев из Купеческого общества. В настоящее время выполнить обязанности Шульцев лежит на администрации по его делам. Поэтому обращаюсь с просьбой эти обязанности выполнить и прислать пожертвование Казначею Купеческого общества и Комитета помощи жертвам войны А.Н.Коноплину (Крещатик,27). Надеюсь администрация не поскупится и не осрамит Шульцев размером пожертвования.
Пишу из Крыма, где лечусь и где бланка Киевского Купеческого Старосты нет.

С совершеннейшим почтением,
Киевский купеческий староста
Н.Чоколов. 18 февраля 1916.»³²

На загал благодійництво було для підприємництва інструментом вирішення багатьох питань: демонстрації лояльності, створення позитивного іміджу, набуття авторитету та статусу, оптимізації та зменшення травматизму на виробництві тощо. Водночас, така діяльність вела до підвищення очікувань з боку тих груп населення, по відношенню до яких вона здійснювалась. Завищені очікування вели до розчарувань та наростання невдоволення, що з часом вилилось у протестні рухи. Так видається, що благодійність мала спрямовуватись на закупівлю вудок, а не риби.

Є різниця між соціальною відповідальністю (медичний заклад при заводі), інвестицією, яку хибно вважають благодійністю (кошти на комерційне училище), та власне благодійністю (гроші на притулок для сиріт). Модернізація не протікала лінійно, перед суспільством поставало багато складних проблем, поступ вимагав сплачувати часом доволі високу ціну за прогрес. Не всі виявились готовими до цього. Відтак, доброчинність могла лише пом`якшити негативні наслідки руйнування традиційного суспільства.

Але навіть те, що було зроблено, залишило глибокий слід в історії. Наскільки глибокий – ми можемо спостерігати, споглядаючи старий будинок, який колись був лікарнею чи притулком чи крокуючи вулицею імені колись впливового підприємця.

Чи вдалось благодійності досягти бажаних результатів? Маємо визначити, якими були ці бажані результати. Коли говорити про цілі самих підприємців – здобути визнання як громадськості, так і еліти, засвідчити свою впливовість та значимість, обілити себе та свої капітали врешті, то їх, вочевидь, було досягнуто.

Коли говорити про конкретні міста та їх проблеми, то діяльність благодійників, безперечно, допомагала вирішувати чи пом’якшувати ті чи інші проблеми. Коли ж говорити про глобально-історичний вимір, то благодійництво було приречене на невдачу. Адже жоден підприємець, скільки б він не дав на лікарню чи школу для дітей робітників, не може вирішити проблему повністю. А надто коли держава практично не докладає зусиль до того, аби усунути першопричину проблеми.

1.Білоусова Л. Г. Династія грецьких купців Петрококіно в економічному і соціокультурному житті Російської імперії (ХІХ - початок ХХ ст.) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Білоусова Лілія Григорівна ; Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. - О., 2007. - 268 арк. С. 154-160; Благотворительность и милосердие: Историко-документальное издание. — СПб.: Пики России, 2000. — 248 с.; Закірова С. Г. Внесок підприємницьких верств Донбасу у соціально-економічний розвиток регіону (1861-1914 рр.) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Закірова Світлана Геннадіївна ; Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. - Луганськ, 2006. - 220 арк.; Соколовська, Юлія Вадимівна. Благодійність у становленні системи опіки дітей та підлітків на Слобожанщині в другій половині XIX - на початку XX століть [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Соколовська Юлія Вадимівна ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х., 2011. - 21 с.; Коцур, Віта Анатоліївна. Благодійність козацької старшини (середина XVII - XVIII ст.): сучасна українська історіографія [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.06 / Коцур Віта Анатоліївна ; Держ. ВНЗ "Переяслав-Хмельниц. держ. пед. ун-т ім. Григорія Сковороди". - Переяслав-Хмельницький, 2014.

2.Донік О. М. Родина Терещенків в історії доброчинності. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. – 314 с.; Томазов В. Меценати та благодійники з роду Маврогордато // Спеціальні історичні дисципліни. — № 20 — К.: Інститут історії України, 2012. — C. 47—60.

3.Донік О.М. Благодійність в Україні (XIX – початок XX ст.) // Український історичний журнал. — № 4 — Київ, "Дієз-продукт", 2005. — C. 159—177; Юрченко, Дмитро Юрійович. Підприємницька, благодійницька та меценатська діяльність родини Харитоненків в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Юрченко Дмитро Юрійович ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х., 2013.

4.Закірова С. Г. Внесок підприємницьких верств Донбасу у соціально-економічний розвиток регіону (1861-1914 рр.) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Закірова Світлана Геннадіївна ; Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. - Луганськ, 2006. - 220 арк.; Корнієнко В. М. Благодійність в освітянській галузі Харківської губернії (друга половина ХІХ - початок ХХ століть) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Корнієнко Віра Миколаївна ; Харківський гуманітарний ун-т "Народна українська академія". - Х., 2005. - 216 арк.; Томазов В. Меценати та благодійники з роду Маврогордато // Спеціальні історичні дисципліни. — № 20 — К.: Інститут історії України, 2012. — C. 47—60.

5.Донік О. М. Родина Терещенків в історії доброчинності. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. – С.40

6.Левандовская, А. А."Темное царство": купец-предприниматель и его литературные образы / А. А. Левандовская, А. А. Левандовский // Отечественная история . – 01/2002 . – N1 . – с.146-157.

7.Макаров А. Стиль жизни, нравы и вкусы старого Киева. – Киев: СкайХорс, 2017. – С.269-275

8.Безперечно, в тексті самого А. Макарова є своєрідні «закиди» щодо того, що заробляти гроші – ніби щось не надто пристойне. Можливо, автор занадто довіряв спогадам О. Кістяківського, якого активно цитує. Тож, послуговуючись оцінками цього автора, маємо зважати такий нюанс. Див.: Макаров А. Стиль жизни, нравы и вкусы старого Киева. – К.: Скай Хорс, 2017. – С. 271-273.

9.Зарубина Н.Н. Этика служения и этика ответственности в культуре руського предпринимательства / Н.Н. Зарубина // Общественные науки и современность. – 2004. – № 1. – С.96-105.

10.Зарубина Н.Н. Этика служения и этика ответственности в культуре руського предпринимательства / Н.Н. Зарубина // Общественные науки и современность. – 2004. – № 1. – С.96-105.

11.Лінднер Р. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. (Індустріалізація і соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) / Райнер Лінднер [За ред. О. М. Доніка]. – Київ – Донецьк: ТОВ «ВПП «ПРОМІНЬ», 2008. – С.126

12.Донік О. М. Благодійність в Україні (XIX – початок XX ст.) / Олександр Миколайович Донік // Український історичний журнал. – № 4 – Київ, «Дієз-продукт», 2005. – С.160-170.

13.Меїр Н. Євреї в Києві, 1859– 1914. — К.: «Дух і Літера»,2016. – С.245.

14.Пихуля В. М. Геническ и геничане / В. М. Пихуля. – 2-е изд. – Геническ: б.и., 1997. – С.51.

15.Двуреченська О. С. Органи міського самоврядування Катеринослава: формування, структура та напрями діяльності (кінець ХVІІІ- початок ХХ ст.) / О. С. Двуреченська; Національний гірничий ун-т, Інститут гумані-тарних проблем. Кафедра історії і культури Придніпров'я. – Д.: НГУ, 2006. – С.96.

16.Державний архів Херсонської області. Ф. 51. Оп. 1. Спр.160. Дело херсонського нотариуса А. П. Подпалова о совершении духовного завещания вдовы херсонского купца О. Д. Ходушиной. – 1903г. Арк.1-3.

17.Там само.

18.Портнова Т. Вихідці з села у великому промисловому місті: на матеріалах Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст.: еce-urban. Серія он-лайн публікацій Центру міської історії Центрально-Східної Європи. - Серія номер: 8. - Львів, вересень 2010. – Електронний ресурс: - Режим доступу: www.lvivcenter.org/download.php?newsid=1078

19. Там само.

20. Там само.

21. Там само.

22.Закірова С. Г. Внесок підприємницьких верств Донбасу у соціально-економічний розвиток регіону (1861-1914 рр.) [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Закірова Світлана Геннадіївна ; Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. - Луганськ, 2006. – С. 140-155.

23.Мельников С.Л. Благотворительная деятельность провинциального купечества во второй половине XIX века в контексте изменения ценностных диспозиций // Вестник Удмуртского университета. История и филология. – 2008. Вып. 2. – С. 97-108.

24.Костина Е.Ю. История социальной работы: Учебное пособие. - Владивосток: ТИДОТ ДВГУ, 2003. – С. 56

25.Донік О.М. Благодійність в Україні (XIX – початок XX ст.) / О.М. Донік // Український історичний журнал. – 2005. – №4. – С.169.

26.Меїр Н. Євреї в Києві -  С.267

27.Мосолов А.А. При дворе последнего Российского императора. Воспоминания начальника дворцовой канцелярии. 1900–1916. / А. А. Мосолов. – М.: Центрполиграф, 2006. – С.15.

28.Лінднер Р. Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. (Індустріалізація і соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) / Райнер Лінднер [За ред. О. М. Доніка]. – Київ – Донецьк: ТОВ «ВПП «ПРОМІНЬ», 2008. – С.260.

29.Там само.

30.Чорний Д. М. По лівий бік Дніпра: проблеми модернізації міст України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Д. М. Чорний. – Харків: ХНУ імені В.Каразіна, 2007. – С.312.

31.Державний архів м. Києва (ДАК), Ф.272, оп.1,спр.2, Арк.95-96.

32.ДАК, Ф.272, оп.1,спр.4, Арк.101-103