Правобережні повіти Катеринославського намісництва на карті з Атласу Російської імперії 1792 року.
Питання формування земельної власності міст Південної України залишається не надто вивченою темою. Незначна кількість досліджень з цієї проблеми зумовлена, і мізерністю та розпорошеністю джерельної бази, і складним перебігом урбанізаційного процесу у «ручному режимі» з його «новими містами із старих поселень», «цілком новими містами» та великою кількістю «тимчасових міст». Маючи загальні статистичні відомості, ми і досі не маємо ґрунтовних розвідок по формуванню земельної власності окремих міст. Вірогідно, що ця проблема не сприймається, як важлива для формування міського способу життя, який знаходиться у фокусі сучасних досліджень. Але у формуванні міст і забезпеченні їх життєдіяльності роль міських земельних володінь не можна недооцінювати.
Реконструкція процесу формування земельної власності «нового міста із старого поселення» Новомосковська дозволяє не лише розширити наші уявлення про це місто, але й унаочнити проведення принципів державною міської політики місцевою владою.
Печатка Самарської паланки Війська Запорозького низового
Слобода Самарчик (Новоселиця) стабілізувалась, як паланочний центр Самарської паланки Війська Запорозького низового, у 1740-х рр. Перебіг початкового формування підпорядкованої безпосередньо слободі сільськогосподарської округи фактично не задокументовано, але безумовно, що її було встановлено в межах самарчицького посполитого отаманства. Кордони отаманства не піддаються точному опису. Згідно із справою щодо розмежування між Орільською і Самарською паланками у 1773 – 1774 рр. можна стверджувати, що р. Кільчень та р. Кільченка обмежували посполите отаманство із заходу та півночі [20, арк. 3зв, 8]. Вірогідно також, що р. Кільчень слугувала кордоном отаманства безпосередньо до впадіння в р. Самару. Відносно східних та південних кордонів отаманства нам не вдалося виявити жодних свідчень. Головним чинником, за яким ми можемо означити посполите отаманство, як ближню округу Самарчика (Новоселиці) є лише його значення адміністративно-територіальної одиниці найнижчого рангу, серед тих, керівництво яких здійснювалось із слободи. Схема розселення в межах отаманства не піддається детальній реконструкції. Найбільш щільно заселеними були долини рр. Самари та Кільчені, вздовж яких зафіксовано кілька дрібних слобод. Також згадуються численні козачі, священицькі та «обивательські» зимівники [17, с. 416]. В межах отаманства зафіксовано і громадські земельні угіддя. У 1759 р. згадується існування самарчицького вигону[18, арк. 19]. А у 1760 р. згадується, що луки в урочищі Кут на Самарі, належать посполитій громаді. Причому козакам суворо заборонено користуватись ними [19, арк. 255, 256].
Паланки Війська Запорозького низового
Процес юридичного оформлення земель належних слободі розпочався вже у 1775 р. Первісно у власності жителів Новоселиці було залишено усі землі в межах колишнього отаманства, за які вони повністю сплачували податки[13, арк. 616]. Але вже з 1776 р. з території новоселицьких земель починається виділення рангових дач та Катеринославської міської округи. Незважаючи на поважні втрати земель на початок 1782 р. округа державної слободи Новоселиця мала загальну площу у 50 000 дес. і включала до свого складу нові села: Губиниху, Кільчень та Знаменівську [12]. Але саме в першій половині цього року було нарешті проведено розмежування земель Новоселиці та державних слобод, які розташовувались в межах її округи [13, арк. 616]. За результатами цього розмежування площа земель міст. Новоселиця скоротилася до 38 416 дес. [7, арк. 81]. За матеріалами «Атласу» 1787 р. землі містечка складались із двох окремих земельних ділянок: на правому березі р. Самари площею у 27 021 дес. та на лівому березі при пустоші Широкій – 11 395 дес. [1, с. 153, 154].
Перетворення міст. Новоселиці на повітове місто Новомосковськ призвело до нового розмежування приналежних йому земель. За прийнятими для намісництва нормами для потреб повітового міста мало бути виділено (по можливості) вигін площею у 6 000 дес. [13, арк. 389зв]. Згідно «Межової інструкції» від 30.01.1783 р. міський вигін визначався, як земля з особливим статусом, призначена для господарського забезпечення міста. Вигін мав відділятись межею не лише від земель повіту, але й від земель зайнятих, чи виділених під міську забудову; будівництво в його межах було можливе лише із дозволу Сенату; вигін мав знаходитися лише в загальному користування громади [3, с. 816, 817]. Інші землі, які належали Новоселиці мали перейти у володіння проживаючих у ньому казенних поселян, які б не виявили бажання записатись у міські стани.
Межування вигону м. Новомосковська було проведено вже у 1795 р. [6, арк. 6зв]. У 1802 р. [2, арк. 529зв] та у 1806 р. [3, арк. 74зв] зафіксовано заборони на будівництво в його межах. Але існуючі обмеження і заборони місцевої влади не завадили формуванню в межах вигону двох самовільних слобод: Животилівка та Решетняків Кут. Відома лише одна спроба ліквідувати ці слободи, яка відноситься до 1809 р. [8, арк. 31зв]. В межі затвердженого у 1823 р. плану міста ці слободи не увійшли, але пізніше вони вказуються як міські передмістя [14, арк. 1]. Відомості щодо площі міського вигону дещо різняться, але в цілому ми можемо вважати, що розміри вигону лишалися незмінними до кінця ХІХ ст. На 1796 р. його площа визначалась у 5 110 дес. [16, арк. 72]. У 1798 р. – 4 510 дес. 308 саж., розташованих по обох берегах р. Самара [15, арк. 27]. А на початку 1860-х рр. – 4 351 дес. 2 040 саж. [10, с. 172].
За матеріалами 1796 р. після виділення вигону у власності Новомосковських військових (державних) поселян залишилися 32 906 дес. землі [16, арк. 72]. Площа ділянки по правому берегу р. Самара, після відмежування вигону, скоротилася до 21 911 дес., а у лівобережній ділянці лишилася незмінною – 11 395 дес. [15, арк. 27, 32]. У 1804 р. було проведено перевірку стану розселення державних поселян в межах округи ініційовану з одного боку наміром губернської влади перевести Новомосковське волосне правління з міста до іншого поселення [8, арк. 26], а з іншого, скаргою відкупника Л. Файбишевича щодо виселення державних поселян м. Новомосковська на хутори і ухиляння їх такими чином від міських повинностей [4, арк. 134зв]. Ревізія відомостей поданих від городничого, нижчого земського суду та волосного правління не дала позитивних результатів, ані щодо чисельності поселян, що виселилися з міста, ані щодо локалізації хуторів. Навесні 1809 р. до міста було направлено асесора казенної палати Коваленкова із завданням вивчити питання на місті і підготувати пропозиції щодо впорядкування розселення [8, арк. 27зв].
Військовий губернатор Одеси Арман Емманюель дю Плессі герцог де Рішельє
Коваленковим було встановлено існування хуторів: Великих Губиніхських, Шерстюкових, Дмитрієвських, Нижнє Губиніхських, Скотоватих, Кулебівських, Татарських, Кам’януватих, Підпільненських, Солоненьких, Хащовських, Плавенських, Борисовських, Кабалиних, Широкого [8, арк. 27, 28]. Розроблена ним пропозиція включала в себе створення з цих хуторів лише трьох слобод: Єлізаветівки (з хуторів Татарських та Кам’януватих), Миколаївки (з хуторів Великих Губиніхських), Олександрополя (з хуторів Кулебівських). Жителі всіх інших хуторів мали бути розселенні, або до вказаних нових слобод, або до м. Новомосковська. Було досягнуто домовленості із поселянами щодо переселення і, відповідно, розроблено розподіл на нові поселення податків поселянської громади міста [8, акр. 29]. Новомосковське волосне правління він пропонував розмістити у слоб. Олександропіль[8, арк. 32зв]. Коваленковим також було запропоновано перетворення земель на лівому березі р. Самари у окрему волость із центром у слободі Єлізаветівці, але домовитись про переселення на ці землі необхідної кількості поселян йому не вдалося [8, акр. 3зв]. За всієї логічності цих пропозицій вони були підготовлені не без звичних для чиновництва методів. У 1809 р. Новомосковський нижчий земський суд розглянув справу про грошовий «подарунок» Коваленкову від жителів Татарських хуторів [5, арк. 73]. 17.08.1809 р. пропозиції по облаштуванню земель Новомосковської поселянської громади було відіслано Херсонському військовому губернатору Арман Емануїл Ришельє, який переслав їх на розгляд до Міністерства внутрішніх справ. Проходження справи у МВС встановити не вдалося, але в цілому пропозиції по облаштуванню земель було прийнято. За відомістю державним поселенням губернії від 1817 р. у Новомосковській волості розташовані приписані до м. Новомосковська слободи: Єлізаветівка, Миколаївка та Олександропіль [9, арк. 33зв].
Валентин Старостін, історик, консультант «Інституту історії міста Дніпро». Досліджує історію м. Дніпра та населених пунктів Дніпропетровської області.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Атлас Екатеринославского наместничества, составленный из одной губернской генеральной карты и пятнадцати уездных с назначением каждого владения дач, к коим присоединены подробные изъяснения, и купно пятнадцати уездных, двух приписных и одного портового городов планы. Сочинён в городе Кременчуге в 1787 г // Джерела з історії Південної України. – Т. 10 / Описи Степової України останньої чверті XVIII – початку ХІХ століття / Упор.: А. Бойко. – Запоріжжя, 2009. – С. 141 – 279.
2. Державний архів Дніпропетровської області, ф. Р. 1684, оп. 2, спр. 330.
3. Державний архів Дніпропетровської області, ф. Р. 1684, оп. 2, спр. 331.
4. Державний архів Дніпропетровської області, ф. Р. 1684, оп. 2, спр. 332.
5. Державний архів Дніпропетровської області, ф. Р. 1684, оп. 2, спр. 507.
6. Державний архів Дніпропетровської області, ф. Р. 1684, оп. 2, спр. 874.
7. Державний архів Дніпропетровської області, ф. Р. 4540, оп. 1, спр. 1044а.
8. Державний архів Одеської області, ф. 1, оп. 221, спр. 1.
9. Державний архів Одеської області, ф. 1, оп. 250, спр. 11.
10. Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 год. – Екатеринослав, 1864.
11. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1. Том 21.
12. Російська національна бібліотека. Відділ рукописів, ф. 342, спр. 21. (план части азовской…
13. Російський державний архів давніх актів, ф. 16, оп. 1, спр. 558, ч. 10.
14. Російський державний історичний архів, ф. 1287, оп. 47, спр. 183.
15. Російський державний історичний архів, ф. 1350, оп. 312, спр. 22.
16. Російський державний історичний архів, ф. 1374, оп. 1, спр. 188б.
17. Феодосий (Макаревский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000. – С.1080.
18. Центральний державний історичний архів України у м. Київ., ф. 229, оп. 1, спр. 29.
19. Центральний державний історичний архів України у м. Київ., ф. 229, оп. 1, спр. 100.
20. Центральний державний історичний архів України у м. Київ., ф. 229, оп. 1, спр. 340.