Рішення вищого партійного та радянського керівництва СРСР про проведення польської операції привело до  перебудови оперативної діяльності та структури НКВС, оскільки існуюча на той час каральна система  не дозволяла співробітникам держбезпеки чітко та своєчасно виконувати поставленні перед ними завдання зі знищення «ворогів народу». Особливості діяльності органів НКВС з проведення польської  операції, хоча частково й висвітлювалися в низці ґрунтовних  досліджень1, потребують свого подальшого вивчення. Якими оперативними силами проводилася ця  етнічна чистка? Якими був кількісний та якісний склад цих  оперативних підрозділів? Якою була ротація кадрів всередині кожного чекістського підрозділу? Чи існувала різниця в проведенні «польської операції» в різних регіонах? Метою даного дослідження є аналіз підготовки проведення операції за наказом НКВС СРСР № 00458 на теренах Харківської області у серпні 1937 р.

Після ліквідації восени 1930 р. в структурі Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ) СРСР контррозвідувального відділу (КРВ) функції по боротьбі з іноземними розвідками було покладено на  особливі відділи (ОВ), які діяли як при територіальних підрозділах ОДПУ так і при військових з’єднаннях. Згідно до наказу  НКВС СРСР від 28 листопада 1936 р. у складі Головного управління державної безпеки (ГУДБ) був відновлений КРВ на базі розформованого економічного відділу (ЕКВ) та частини ОВ. З 25 грудня 1936 р. цей підрозділ став офіційно називатися 3-й відділ ГУДБ НКВС СРСР. У своєму виступі на лютнево-березневому (1937 р.) пленумі ЦК ВКП(б) начальник 3-го відділу ГУДБ НКВС Лев Григорович Миронов (1895-1938) назвав причини цієї реорганізації:“ У наших організаціях зовсім не було організовано контррозвідувального відділу. З 1930 р. контррозвідувального апарата немає, і ми його лише зараз створюємо. А що це означає відсутність контррозвідувального апарата? Це означає, що ми фактично у нашій роботі підготовкою до війни знехтували. Практично у боротьбі це значило, що всі розвідувальні організації, які діють на нашій території, не зустрічають потрібної протидії”².

Начальник 3-го відділу ГУДБ НКВС СРСР у листопаді 1936 р. – червні 1937 р. комісар державної безпеки 2-го рангу Лев Григорович Миронов (Каган) (1895-1938)

Точну дату створення КРВ в  Управлінні державної безпеки (УДБ) НКВС Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР поки що з’ясувати не вдалося. Слід відзначити, що у грудні 1936 р. був розформований іноземний відділ (ІНВ) УДБ НКВС УРСР, який займався розвідувальною роботою за кордоном, а його співробітники перейшли до КРВ. «Крокісти», а саме так називали співробітників цього підрозділу колеги, і стали основними виконавцями масових національних операцій в добу «великого терору».

З метою посилення конспірації у роботі органів державної безпеки згідно до наказу НКВС СРСР № 00411 від 25 грудня 1936 р. відділам ГУДБ НКВС СРСР була присвоєна спеціальна нумерація: 1-й – відділ охорони, 2-й – оперативний; 3-й – контррозвідувальний; 4-й – секретно-політичний; 5-й – особливий; 6-й – відділ транспорту та зв’язку; 7-й – іноземний; 8-й – обліково-реєстраційний; 9-й –спеціальний, 10-й - тюремний³. Цей загальносоюзний підзаконний акт було продубльовано у наказі НКВС УРСР № 001 від 2 січня 1937 р⁴. Відділів № 7 та  № 10 в республіканському наркоматі та обласних УНКВС не існувало. «Незалежну УРСР» позбавили права самостійно проводити розвідувальну роботу за кордоном, а функції тюремного управління в НКВС УРСР виконувало Управління місць ув’язнення (УМУ), а в обласних УНКВС – відповідно відділи місць ув’язнення (ВМУ). Крім того в українських обласних УНКВС 1-й відділ УДБ не організовувався,  а функції охорони партійно-радянського апарату продовжував здійснювати 2-й відділ.

Члени парткому УНКВС по Харківській області у 1936 р. Сидять зліва-направо: секретар парткому – начальник секретно-політичного відділу капітан державної безпеки Марк Ілліч Говлич (1902-1938); начальник УНКВС комісар державної безпеки 2-го рангу Карл Мартинович Карлсон (1888-1938), начальник відділку особливого відділу старший лейтенант державної безпеки Петро Йосифович Барбаров (1905 - ?). Стоять зліва-направо: начальник відділку секретно-політичного відділу Андрій Андрійович Лук’янов (1904-1944); інспектор спеціального віділу Іда Ісаківна Бабушкіна-Орлова (1897-?); невідомий (ймовірно – помічник начальника відділку особливого відділу лейтенант державної безпеки Григорій Мойсейович Дрешер (1905-?) ), невідома, особливоуповноважений УНКВС старший лейтенант державної безпеки Олексій Петрович Демидов (1898-1960).

В УНКВС по Харківській області 3-й відділ був організований на початку січня 1937 р. і   спочатку складався з 11 відділків (61 штатна посада): 1-й – західний, 2-й – польський, 3-й – середньоєвропейський і східний, 4-й – український, 5-й – біла контрреволюція, 6-й – оборонна промисловість, 7-й – важка промисловість, 8-й – легка промисловість, 9-й  - сільськогосподарський, 10-й – інформативний, 11-й оперативно-обліковий. Керівництво підрозділом здійснювали: начальник відділу, заступник начальника відділу, помічник начальника відділу та секретар відділу⁵.

Зберігся штатний розклад цього підрозділу на липень 1937 р. за винятком 9-го відділку (таблиця 1, літерою «В» - позначена вакансія, «?» - відсутність даних), з якого видно, що у ньому працювало як мінімум 46 осіб, включаючи начальника відділу, його заступника, помічника та секретаря

Таблиця 1. Штатний розклад відділків 3-го відділу УДБ УНКВС Харківської області у липні 1937 р.

У 2-му (польському)  працювало  чотири особи: начальник – старший лейтенант державної безпеки Петро Йосифович Барбаров; оперуповноважені – молодший лейтенант державної безпеки Михайло Назарович Яковенко та сержант державної безпеки  Данило Йосипович Михелевич; помічник оперуповноваженого – кандидат на спецзвання Семен Овдійович Шехтер.  

Слід відзначити, що наведені штатні розклади не відповідають дійсному стану справ. По-перше, під час проведення масових операцій для проведення слідства до обласних УНКВС була прикомандировані найбільш кваліфіковані співробітники з периферії та чекісти запасу. По-друге, незважаючи на те, що у  1935 р. з апарату УДБ  мали бути звільнені безпартійні, за вказівкою тодішнього керівництва  УНКВС кілька співробітників лишили на оперативній роботі, формально зарахувавши їх до неоперативних відділів. Двоє з таких працівників Александров та Скраливецький навіть продовжували очолювати відділки спочатку економічного, а потім 3-го відділів, хоча в наказах по особовому складу та штатних розкладах  це не фіксувалося.

Станом на 21 травня 1938 р. 3-й відділ УДБ УНКВС по Харківській області мав вже лише дев’ять відділків. 1-й  відділок був перейменований у німецький, 3-й став просто середньоєвропейським, 9-й та 10-й були розформовані, а колишній 11-й  відділок відділ став 9-м. Разом з начальником відділу, його заступником, помічником і секретарем у підрозділі працювало 54 особи(таблиця 2).

 Зруйнована будівля УНКВС по Харківській області. Німецька світлина 1942 р.

Таблиця 2. Штатний розклад відділків 3-го відділу УДБ УНКВС Харківської області на 21 травня 1938 р.

У 2-му (польському) відділку працювали: начальник – молодший лейтенант державної безпеки Микола Павлович Погребний; помічник начальника відділку – молодший лейтенант державної безпеки Михайло Іванович Тесленко; оперуповноважені: – молодший лейтенант державної безпеки Михайло Борисович Дондиш, сержант державної безпеки Матвій Борисович Вишневський,  сержант державної безпеки Пилип Федорович Шкурко; помічники оперуповноваженого – Я.К.Каган та кандидат на спецзвання І.В.Косовський.

«Великий терор» супроводжувався безперервним тасуванням кадрів. У 1937 р.  Відзначимо, що лише 17 з 46 співробітників (36,95%), які працювали у 3 відділі у липні 1937 р. продовжували роботу  в підрозділі у травні 1938 р. Якщо ж порівняти спеціальні звання співробітників (таблиця 3), то ми побачимо певне «пониження в класі» оперативних співробітників.  Спецзвання ГУДБ не мали 4 з 5 начальників відділків.

Таблиця 3. Звання співробітників 3-го відділу НКВС Харківської області

Влітку 1938 р. почалася  чергова реорганізація органів  НКВС. Зокрема з 3-го контррозвідувального відділу були вилучені відділки, які стали самостійними оперативними підрозділами – 7-й (чекістський нагляд за оборонною промисловістю);  8-й (чекістський нагляд за промисловістю); 9-й (чекістський нагляд за сільським господарством). На жаль документи про структуру та штатний розклад  реформованого 3-го відділу УДБ УНКВС Харківської області не збереглися.

Оскільки масові операції  проводилася не лише  проти містян, але і проти сільських мешканців, то її «відповідальними виконавцями» мали стати, насамперед, співробітники районних відділів (РВ) УНКВС. Але через об’єктивні причини самостійно провести операцію периферійні чекісти просте не могли. По-перше, штатний розклад РВ НКВС був маленьким – від 2 до 6 співробітників⁶. По-друге, у 1937 – 1938 рр. у більшості РВ був істотний некомплект співробітників. Так, наприклад, на грудневій нараді 1938 р. начальник Шевченківського РВ НКВС А.М. Робота заявив, що півтора року працює сам – без секретаря та помічника оперуповноваженого, а начальник Ізюмського РВ НКВС І.Ф. Куделинський відзначив, що «з призначених за штатом 4-х чоловік у райвідділку є лише 2»⁷. По-третє, службові приміщення більшості РВ НКВС були непристосовані для проведення слідчої роботи, утримання великої кількості арештованих і виконання смертних вироків.

Тому для ефективного проведення «куркульської операції» були організовані так звані  міжрайонні оперативні слідчі групи (МРОСГ), які ще часто називали міжрайонні оперативні слідчі групи. Вони  працювали у  кількох  районах – так званому «кущі», базувалися в одному місті – центрі  «куща», самостійно проводили арешти та слідство, розстрілювали засуджених. В УНКВС  ХО в серпні – жовтні 1937 р. існувало 7 МРОСГ, які базувалися у Харкові, Полтаві, Лубнах, Куп’янську, Сумах, Кременчуці, Ізюмі. З жовтня 1937 р. (після утворення  Полтавської області)  центри  «кущів» дещо змінилися (Харків,  Куп’янськ, Суми, Ізюм, Охтирка, Лозова, Красноград), але їхня загальна кількість лишилась такою самою.
Спочатку проведення польської операції в Харківській області  покладалось лише на обласне УНКВС, але після розформування на початку серпня 1937 р. 6-х  відділів УДБ УНКВС і  НКВС УРСР, та створення дорожньо-транспортних відділів (ДТВ) ГУДБ НКВС СРСР в адміністративних центрах залізниць, останні стали самостійно проводити всі масові операції. ДТВ, правда, не мали своїх трійок і закінчені справи надсилали на розгляд трійок обласних УНКВС. На теренах тодішньої Харківської області у третьому кварталі 1937 р. діяли відразу три ДТВ ГУДБ НКВС – Південних, Південно-Західних і Північно-Західних залізниць.

19 серпня 1937 р. т.в.о. начальника УНКВС по Харківській області  капітан державної безпеки Лев Йосифович Рейхман підписав оперативний наказ за № 612: “Для виконання оперативного наказу Народного Комісара Внутрішніх Справ СРСР  Генерального Комісара Державної Безпеки тов. Єжова  N 00458 про проведення операції по полякам

Начальник УНКВС по Харківській області у серпні 1937 р. – березні 1938 р. майор державної безпеки Лев Йосифович Рейхман (1901-1940)

«НАКАЗУЮ:

Начальнику III відділу УДБ  ХОУ (Харківського обласного управління – В.З.)  НКВС  старшому лейтенанту державної безпеки  тов. Фішеру  у 2-х денний термін  проробити всі матеріали, які є у ІІІ відділі (агентурні розробки, справи-формуляри, агентурне листування, літерні справи, списки, справи таємного складу та ін.) - відібрати та скласти оперативні довідки на всіх осіб, які відносяться до категорій, які підлягають арешту:

1. Військовополонені, дезертири  і легіонери польської армії, які лишилися в СРСР.
2. Перебіжчиків із Польщі, незалежно від часу їхнього переходу в СРСР.
3. Політемігрантів і політобмінних із Польщі.
4. Колишніх членів ППС (польська партія соціалістична – авт.) та інших польських націоналістичних партій і контрреволюційних формувань.
5. Колишніх розвідуправлінців та агентів іноземного відділу по Польщі.
6. Галичан, військовослужбовців армії Петрушевича, які лишилися в СРСР, а також  тих, хто прибув у різні роки до Радянського Союзу.
7. Реемігрантів, петлюрівців і білих, які повернулися з Польщі до Союзу.
8. Поляків-старослужбовців цукрових заводів і інших підприємств.
9. Колишніх контрабандистів і осіб, які були засуджені у минулому як шпигуни та учасники контрреволюційних націоналістичних організацій.
10. Клерікально-націоналістичний елемент.
11. Вихідці з Польщі та прикордонної смуги, у відношенні до яких є матеріали, що компрометують.
12. Відвідувачі польських консульств.
13. Польський контрреволюційний націоналістичний елемент.
14. Особи, що мають родинні та інші зв’язки у Польщі, у відношенні до яких є матеріали, що компрометують.
15. Особи, які розробляються за підозрою у польському шпигунстві, незалежно від їх національності.
16. Агентура по полякам та іншим об’єктам (поляки або вихідці з Польщі), яка підозрюється у дезінформації та дворушництві, або такі, що не виправдали себе по роботі.”⁸

Начальник 3-го відділу УДБ НКВС УРСР у липні-вересні 1937 р. комісар державної безпеки 3-го рангу Володимир Андрійович Стирне (1897-1937)

Слід відзначити, що в оперативному наказі НКВС СРСР за  N 00485 від 11 серпня 1937 року, згідно до якого арешту підлягали 5 категорій радянських громадян, по Харківській області таких категорій було 16 (додані пункти   5-12,14-16)⁹. Союзна категорія «б» співпадала з 1-ю харківською; категорія «в» - з 2-ю; категорія «г» - з 3-ю; категорія «д» з 4-ю. Втім в наказі УНКВС по Харківській області були відсутніми відразу дві «союзні категорії» - «а) виявлені у процесі слідства і до цього часу не розшукані активніші члени «ПОВ» (польська організація військова – авт.) згідно до списку, що додається» та «є) найбільш активна частина місцевих національних районів»». Національних польських районів у Харківській області не було, тому відсутність в обласному наказі УНКВС союзної категорії «є» цілком логічна. Але чому ж в наказі Рейхмана відсутня союзна категорія «а»? На нашу думку вона не відсутня, а просто поділена на кілька категорій, які стали підказкою харківським чекістам, що до членів «ПОВ» можна заносити не лише етнічних поляків, але і українців, євреїв, білорусів і росіян, хоч якось пов’язаних з Польщею.

Забезпечити своїми силами підготовку та проведення польської операції співробітники 2-го відділку 3 відділу УДБ УНКВС не могли. Тим більше, що станом на 15 серпня 1937 р. в Харківській області вже було заарештовано 368 «польських шпигунів», з яких лише 25 чоловік зізналися¹⁰.

Начальник 3-го відділу УДБ УНКВС по Харківській області в серпні-вересні 1937 р. старший лейтенант державної безпеки Йосиф Борисович Фішер (1896-?)

Для проведення операції були проведені певні підготовчі заходи.  Група співробітників 3-го відділу УДБ ( начальник 6-го відділку старший лейтенант держбезпеки С.П.Марченко, помічника начальника 8-го відділку лейтенант держбезпеки Й.С.Кульчицький,  оперуповноважені   молодші лейтенанти держбезпеки В.Є.Баша,  А.Н.Бурксер,  І.П.Карагодін)  разом  із помічниками директорів по найму заводів № 183, №135, № 48,   №193 та  завідувачами спеціальними частинами підприємств енергетики та водопроводу  у двох денний термін повинні були “проробити весь   особовий склад цих підприємств з метою виявлення осіб, які підлягають негайному арешту”. Під цю категорію потрапляли харків’яни, які раніше хоч і не перебували на оперативному обліку, але тепер підлягали арешту за «об’єктивними даними».  

До 20 серпня співробітники УНКВС мали скласти оперативні довідки на встановлених по місту осіб, які підлягали арешту, та не гаючись приступити до операції. Начальник 2-го відділу УДБ старший лейтенант державної безпеки Л.О.Чернов повинен був “забезпечити планомірне та ефективне проведення операції”, а комендант УНКВС А.П.Зелений та  Й.Б.Фішер “забезпечити розміщення заарештованих по тюрмам і тюрподам”. Співробітники 2-го відділу безпосередньо займалися оперативною розробкою підозрюваних, здійснювали стеження та арешти, ліквідували майно заарештованих. До обов’язків комендантів входило також виконання смертних вироків, а «крокісти» мали забезпечити правильну розсадку» заарештованих, тобто слідкувати, щоб в одній камері не знаходилися особи, які проходили по одній справі, та організувати внутрішньо камерне агентурне висвітлення в’язнів.   

Й.Б.Фішер повинен був до 20 серпня розіслати всім районним відділкам НКВС директиву про порядок підготовки та проведення операції. Водночас повинні були переглянуті списки заарештованих, що знаходилися на периферії. Найбільш серйозні заарештовані переводилися до Харкова.

Для проведення операції область знову була розбита на 7 кущів: Харківський (об’єднував 19 районів) – керівник Л.Й.Рейхман, Полтавський (15 районів) – керівник Й.Б.Фішер, Сумський (12 районів) – керівник –начальник 4-го відділу УДБ УНКВС по Харківській області старший лейтенант державної безпеки А.М.Симхович, Ізюмський (6 районів) – керівник заступник начальника 3-го відділу УДБ УНКВС капітан державної безпеки  Д.І.Торнуєв, Кременчуцький (12 районів) – керівник – інспектор при начальнику УНКВС капітан державної безпеки Д.М.Медведєв, Лубенський (18 районів) – керівник - заступник начальника 5 відділу УДБ УНКВС старший лейтенант державної безпеки О.Д.Тишковський, Куп’янський (6 районів) – керівник помічник начальника УНКВС капітан державної безпеки Я.А.Пан.

Інспектор при начальнику УНКВС по Харківській області у листопаді 1936 р. – вересні 1937 р. капітан державної безпеки Дмитро Миколайович Медведєв (1898 - 1954)

Заарештовані по польській операції особи розміщувалися у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, Куп’янську, Лубнах, Ізюмі.  Тут проходило слідство та виконувалися смертні вироки.

Начальник особливого відділу ГУДБ НКВС Харківського військового округу та за сумісництвом начальник 5-го відділу УДБ УНКВС старший лейтенант державної безпеки В.Л.Писарєв 21 серпня мав провести наради всіх начальників особливих органів НКВС військових частин (23-ї стрілецької дивізії в Харкові; 25-ї стрілецької дивізії в Полтаві; 75-ї стрілецької дивізії в Лубнах, 16-ї бригади важкої авіації, 43-ї авіаційної бригади, змішаної авіаційної бригади в Люботині, 5-ї окремої танкової бригади).  Слід відзначити, що справи по «польським шпигунам – військовослужбовцям» проводилися співробітниками особливих відділів і до 3-го відділу УДБ УНКВС не передавалися. Аналогічна ситуація була з «польськими шпигунами», заарештованими співробітниками ДТВ ГУДБ НКВС Південної залізниці, адміністративний центр якої містився у Харкові. У складі цього підрозділу були відділки, аналогічні відділам УДБ (оперативне, контррозвідувальне, секретно-політичне, особливе, обліково-реєстраційне), які проводили із залізничниками весь цикл оперативно-слідчої роботи аж до виконання смертних вироків.  

При виїзді на місця Й.Б.Фішер мав  забезпечити виконання наказу наркома “про вербування  надійної агентури по полякам”.  

Для проведення слідства по полякам із співробітників 3-го відділу УДБ УНКВС була створена спеціальна слідча група до якої увійшли: начальник 2-го відділку  старший лейтенант державної безпеки П.Й.Барбаров;  начальник 8-го відділку  лейтенант державної безпеки Р.Н.Айзенберг; начальник 9-го відділку   лейтенант державної безпеки Б.Й.Колкер; помічник начальника відділку Й.Н. Ейдук; оперуповноважені :  молодший лейтенант державної безпеки І.М.Янкелович, сержант державної безпеки Л.Г.Добровольський,  молодший лейтенант держбезпеки П.Т.Павлюк, молодший лейтенант держбезпеки М.Б.Дондиш, лейтенант державної безпеки І.І.Демченко, та прикомандировані: О.П.Александров, Бромберг, Дударевич, Емільєв, Кольцов, Половецький, В.Н.Скралевецький, Чижов.

Згідно до цього наказу Л.Й.Рейхмана начальники відділів УДБ отримали спеціальні завдання:

В.о. начальника 9-го (спеціального) відділку УДБ УНКВС Кравченко

Й.Б.Фішер повинен був із числа мобілізованих особливо-обліковців створити групу для пророблення облікових матеріалів по полякам в обкомі КП(б)У, міському та районних парткомах КП(б)У, партколегії Комісії партійного контролю, обкомі МОПР’а, Іноземному бюро, облпрофради, Істпарте та Архіві революції, архіві польської секції ЦК і  губернського комітету, матеріалах польського клубу, польської школи.;

в.о. начальника 9-го (спеціального) відділку  УДБ УНКВС Кравченко - перевірити всі матеріали на спеціальних  робітників, службовців зв’язку та радіолюбителів для виявлення осіб, що підлягають арешту;

начальник 8-го відділу УДБ УНКВС технік-інтендант 1-го рангу М.Д.Шошин - почати розробляти архівні справи по полякам;

Л.О.Чернов - негайно приступити для пророблення  всіх архівних матеріалів  для виявлення осіб, що підлягають арешту”;

А.М.Симхович повинен був передати всі матеріали по полякам Фішеру;

Й.Б.Фішер і А.М.Симхович мали передати в ДТВ ГУДБ НКВС Південної залізниці всі матеріали по полякам на транспорті;

Начальник відділу місць ув’язнення УНКВС М.І.Воєвода повинен був поставити на облік “усіх засуджених за шпигунство, з тим щоб реалізувати матеріали по них у відповідності до директиви наркома”;

Фішер, Симхович, Писарєв і Леопольд  мали визначити з числа заарештованих  “контингент, здатний дати розгортання слідства по виявленню діяльності польських розвідувальних органів і контрреволюційних формувань, негайно приступити до активної їхньої слідчої розробки  під цим кутом зору”.

Аналіз оперативних документів УНКВС по Харківській області про підготовку польської операції у серпні 1937 р. дозволяє зробити висновок про те, що її проведення з самого початку передбачало значне розширення контингенту осіб, які підлягали репресіям у порівнянні з союзними директивами. Втім встановити за чиєю ініціативою це відбувалося (НКВС УРСР або УНКВС по Харківській області), через брак відповідних документів в архівах Києва та Харкова, поки що не вдалося. Згадується приказка «Коли в Москві стрижуть нігті – в Україні відрубують голови».

Вадим Золотарьов - історик, Харків. Автор і співавтор 10 монографій. Коло наукових інтересів: історія органів радянської держбезпеки в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
        

1. Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золотарьов В.А. ЧК – ГПУ – НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – 608 с.; Золотарьов В.А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919 – 1941). – Харків: Фоліо, 2003. – 477 с.; Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб. Том 8. Великий терор: польська операція 1937 – 1938. У 2-х частинах.- Варшава,Київ,2010.- 1984 с.
2. Материалы февральско-мартовского пленума ЦК ВКП(б) 1937 года // Вопросы истории. - 1995. - № 2. - С.10.
3. Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД 1934-1941. – М., Звенья, 1999. – С. 47-48.
4. Галузевий Державний Архів Служби безпеки України (ГДА СБУ), Київ, Ф.9.Спр.2,Арк.2-3.
5. Окіпнюк В.Т. Органи державної безпеки УРСР (1922-1941 рр.) історико-правове дослідження: монографія. – Херсон: ФОП Грінь Д,С., 2017. - С.267
6. Золотарьов В. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі. – С. 135 – 137.
7. ДГА СБУ, Київ. – Ф. 16. – Оп. 31. – Спр. 37. – Арк. 75, 79.
8. Колекція наказів по особовому складу УНКВС Харківської області у 1994 р. зберігалася у відділі кадрів Головного управління внутрішніх справ України в Харківській області та не мала звичайних для державних архівів фондів та описів. Документ, що цитується зберігався у  5 томі «Приказов УНКВД по Харьковской области за 1937 г.» на арк. 119 – 126. Далі без посилань.
9. Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золотарьов В.А. ЧК – ГПУ – НКВД в Україні. – С.348.
10. ГДА СБУ, Київ. – Ф.16.- Оп.30. – Спр.70. – Арк.1.
    Отраслевой государственный архив Службы безопасности Украины, ф.16, оп. 30 (1951р), д. 70, л. 176.