У 70-х рр. ХІХ ст., після проведених ліберальних реформ, спостерігалось суттєве покращення наукової діяльності в університетах Російської імперії. В цей час створюються наукові товариства, наукові доробки вчених отримують визнання за кордоном, а науковці з терен імперії в університетах відтепер займають домінуюче становище, порівняно з вченими, запрошеними з-за кордону. 

Такому успіху університетська наука завдячувала не в останню чергу ліберальному Статуту 1863 р. Однак багато його норм були суперечливими та заснованими на компромісах, що ускладнювало практичне застосування самого статуту. Тому з початку 1870-х рр. все частіше точаться розмови про перегляд ряду статей. Посилилися вони в середині 70-х років. Внаслідок змін в урядовій політиці університетський Статут 1863 р. перестав відповідати умовам, в яких би повинна була, на думку можновладців імперії, розвиватися університетська освіта. Так, суттєве підвищення ролі давніх мов в класичних гімназіях внаслідок реформи міністра Д. Толстого вимагало від історико-філологічних факультетів університетів підготовки великої кількості вчителів класичних мов з високим рівнем знань. Крім того, посилене насадження класицизму переслідувало й іншу мету. Воно б дозволило контролювати ідеологічну сторону освіти. Адже теоретично в класичних мовах та міфології містилося менше «небезпечних» ідей, ніж в інших предметах. Вже в 1875 р. було створено комісію для перегляду університетського Статуту, яку очолили І.Д. Делянов та граф Д.О. Толстой. Однак комісія працювала повільно. Після вбивства імператора на університети почали дивились як на джерело небезпечних вільнодумців1, тому розробка нового Статуту значно прискорилась. Затвердження нового Статуту Імператорських університетів Російської імперії відбулося 23 серпня 1884 р. Його впровадження спричинило різкі зміни в управлінні університетами в цілому, та в організації навчального процесу на історико-філологічному факультеті – зокрема, завдавши серйозної шкоди історико-філологічній освіті. Розглянемо ці зміни на прикладі Імператорського університету св. Володимра.

Для початку скажемо декілька слів про історико-філологічну освіту в Університеті св. Володимира кінця 70-х – початку 80-х років ХІХ ст. На історико-філологічному факультеті на ті часи склалася приблизно така схема викладання, яку офіційно затвердили в березні 1879 р. Перші два роки навчання були спільними, а перед 3 курсом студенти розподілялися між трьом відділеннями: класичним, історичним і слов’яно-російським. Предмети факультетом також були розділена на дві категорії: основні та допоміжні. Після спільних перших чотирьох семестрів, де викладалися всесвітня історія (загальний курс всіх періодів), грека (грецька мова – А.К.), латина, коментування античних авторів й ще ряд загальнообов’язкових дисциплін; студенти-класики на 3-му та 4-му курсах вивчали історію, філософію та історію мистецтва лише античної доби. Студенти історичного слухали розділи цих предметів (окрім історії), присвячені середньовіччю та новому часу. Також на класичному відділенні залишався акцент на грецьку й латинську словесність (коментування авторів, старожитності, історія словесності та літератури). Студенти ж історичного зосереджували увагу на всіх періодах всесвітньої і російської історії, а в якості допоміжних викладалися греко-римські старожитності. Стародавні мови виключилися із переліку предметів як історичного, так й слов’яно-російського відділень. Детально опанувати грецьку й латину майбутній історик повинен був за перші два роки в університеті (детальніше див: табл. 1)2.

2017 06 15 Krycshevskiy 11


(в дужках зазначено кількість годин на тиждень, відведених на опанування кожної дисципліни)

Така система історичної освіти не проіснувала і 10 років. Її повністю було переформатовано з прийняття нового університетського Статуту 1884 р. Одним із його творців був голова Вченого комітету Міністерства народної освіти А.І. Георгіївський. Він відстоював тезу, що класична філологія – альфа і омега всіх гуманітарних дисциплін, що вона запорука благ і порятунку Росії, яка, на його думку, після 1 березня 1881 р. стояла на краю загибелі. Зразковим навчальним закладом для Георгіївського була Лейпцизька російська філологічна семінарія, і він мріяв перетворити історико-філологічні факультети російських університетів в аналогічні семінарії, або, за висловом С.А. Жебелєва, «оранжереї», де мала процвітати єдина історико-філологічна дисципліна – класична філологія3. Віддзеркаленням цієї ідеї слід вважати новий навчальний план, який вступив в дію з осені 1886 р.

При складанні навчальних планів історико-філологічний факультет керувався з однієї сторони вказівками міністерства, а з іншої – міркуваннями стосовно можливості втілення цих вказівок на практиці4. Відповідно до міністерських постанов факультет розділив предмети на загальноосвітні (були обов'язковими для всіх студентів) і спеціальні (відвідувалися студентами окремих груп спеціалізації). Таких груп факультет виокремив п'ять: словесну, лінгвістичну, філософську, класичну та історико-географічну (з додатковим поділом на історичну та географічну)5. Класична група не була передбачена вказівками міністерства, але факультет вважав її необхідною. Наявність цієї групи дозволила б студентам присвятити себе вивченню стародавнього світу та зосередитися на всебічному ознайомленні з антикознавчими дисциплінами.

У кожній групі спеціальних предметів факультет відділив основні дисципліни від додаткових. Основні предмети були обов’язковими для студентів конкретної групи, а додаткові можна було відвідувати за бажанням. Основні предмети, так само як і загальноосвітні, викладали в установленому факультетом порядку, тоді як додаткові студенти вивчали в зручний для них час6. У навчальному плані факультет детально вказав порядок та об’єм викладання загальноосвітніх та основних предметів. Додаткові дисципліни були лиш перераховані за окремими групами без всяких додаткових вказівок.

До загальноосвітніх предметів було віднесено латинську та грецьку мову, історію римської та грецької літератури і стародавню історію. Вивчення мов відбувалося протягом усіх семестрів (по чотири годин на тиждень впродовж перших двох років навчання і по дві години впродовж третього і четвертого років). Стародавню історію викладали на молодших курсах (на першому курсі історія Греції, а на другому – Риму), а історія античної літератури на старших (на третьому історія грецької літератури, а на четвертому – римської). Крім цього, кожен студент протягом всього часу перебування в університеті повинен відвідувати практичні заняття з класичної філології7.

Розглянем більш детально історичну та класичну групи. Так, основними предметами історичної групи були російська та всесвітня історії, історія слов’ян та церкви. До додаткових (необов’язкові для відвідування) віднесли римські та грецькі старожитності, історію російської та західноєвропейської літератур, історію філософії та російської мови, державне право і політекономію та статистику8.

До основних предметів класичної групи віднесли грецьку і латинську граматику, історію стародавньої філософії та мистецтва, греко-римські старожитності та ще ряд спеціальних занять з класичних мов. До списку додаткових предметів цієї спеціалізації входили наступні дисципліни: порівняльне мовознавство, історія Росії та російської літератури, логіка, санскрит, історія римського права та інші дисципліни (метрика, епіграфіка, діалектологія)9. Відзначимо, що студенти з цієї спеціальності мали право не слухати величезну кількість колись обов’язкових предметів: логіки, психології, історії Росії та інших.

В навчальному плані організацію практичних занять обійшли стороною. Було лише зазначено, що детальні вказівки щодо їх проведення будуть розроблені найближчим часом, а самі заняття будуть проводиться по кожному загальноосвітньому та основному предмету10. Інша ситуація склалася з практичними заняттями з класичних мов, обов’язкових для всіх студентів. Під час розробки традиційного огляду викладання на 1886/1887 навчальний рік з Міністерства прийшли детальні інструкції для правильної організації практичних занять з класичної філології, які й були в повній мірі реалізовані на практиці11. Згідно з ними, всіх студентів (незалежно від спеціалізації) розділили за рівнем їх знань грецької та латини на три групи: молодшу, середню та старшу. Кожній групі призначали двох керівників: одного з грецької й одного з латинської мови. На практичні заняття з класичної філології відводилося чотири години на тиждень. По одній передбачалось на тлумачення грецького та римського автора. Одна година відводилась на усні та письмові переклади з російської на латинську, і ще одна – на такі ж переклади на грецьку мову. Тлумачення авторів проходили із залученням до письмових робіт студентів, які готували реферати та опонували один одному. Така «фундаментальна» організація практичних занять з греки й латини потребували додаткових годин навантаження. Тому факультет при підтримці міністерства активно почав заповнювати вакансії на кафедрі класичної філології та залучати приват-доцентів.

На жаль, копія розглянутого навчального плану не містить вказівок про кількість годин навантажень з додаткових предметів, що не дозволяє реконструювати повну картину навчання студента кінця 1880-х рр. Проте із наявних даних можна зробити наступний висновок. На всіх курсах і в усіх групах спеціалізації (крім одного семестру четвертого курсу, коли відбувалася підготовка до іспиту в комісії) від 14 (14 семестр) до 10 (58 семестри) години становили обов'язкові занять з класичної філології: від 8 до 4 годин виділено на вивчення мови й читання та коментування античних авторів, 4 – на практичні заняття з класичних мов і 2 лекції – на «реалії» (стародавню історію та античну літературу тощо). Ці заняття вимагали від студентів старанної домашньої підготовки. Тому у багатьох не вистачало ні сил, ні часу відвідувати допоміжні курси по обраній групі. Таким чином, новий навчальний план допускав неможливий із загальноосвітньої точки зору факт, коли випускник факультету міг успішно закінчити університет, не прослухавши цілий ряд колись обов’язкових предметів (логіки, психології та ін.). Нарешті, навчальний план, примусово підганяв під один рівень класиків «за покликанням» і класиків «з примусу», негативно впливаючи на стан самої класичної філології на факультеті.

Переформатування історико-філологічних факультетів викликало гостру дискусію між чиновниками Міністерства освіти та професорами різних університетів. Але поки тривали дискусії, історико-філологічні факультети університетів імперії почали підготовку спеціалістів за новими правилами. І вже чотирирічне застосування на практиці нового навчального плану (1886 – 1890 рр.) загнало історико-філологічні факультети в скрутне становище. На початок 1890-х рр. студентство історико-філологічного факультету Університету св. Володимира збідніло як в кількісному відношенні, так і в якісному. На факультет перестали вступати обдаровані молоді люди, яким посилений класицизм встигав набити оскому ще в гімназії, і вони не хотіли присвячувати себе виключно класичній філології та вчительській діяльності. Якщо до прийняття статуту 1884 року на факультеті навчалося близько 10% студентів від їхньої загальноуніверситетської кількості12, то з прийняттям нового навчального плану в 1886 р. їхній відсоток починає різко скорочуватися. Негативну динаміку не вдалося покращити і після прийняття іншого навчального плану в 1890 р., який був покликаний дещо знівелювати перевагу антикознавчих дисциплін над рештою предметів факультетського курсу наук13. Таким чином, уже в 1893 р. кількість студентів на факультеті не перевищувала 2.5%14.

2017 06 15 Krycshevskiy 2

Відзначимо, що після прийняття Статуту 1884 р. кількість студентів в університеті й на всіх факультетах, крім історико-філологічного, постійно збільшувалась. З 1294 у 1882 р. до 2353 в 1894 р. На історико-філологічному ж факультеті на всіх відділеннях і курсах в 1882 р. навчалося 134, а в 1894 р. – 53 студента15.

Загроза дезорганізації навчальної роботи історико-філологічних факультетів, відтік студентів, невдоволення професорів змусили міністерство в 1889 р. відступити, і спеціалізація на двох старших курсах була відновлена (відділень було три: класичне, словесне, або слов'яно-російської філології та історичне). Розподіл студентів відбувався після другого року навчання.

Для аналізу цієї проблеми знову зосередимся на історичному та класичному (класичної філології) відділеннях. З 1890/1891 н.р. на історико-філологічних факультетах імперії впровадили навчальний план, розроблений професорами Петербурзького університету І.В. Помяловським и М.І. Владиславлєвим. Цей план повинен був дещо скоротити різницю між антикозначими дисциплінами і рештою предметів16 та повернути до числа обов’язкових ряд дисциплін.

Викладання класичної філології на загальних курсах (14 семестри) було скорочено до 10 годин на тиждень: по три години на роботу з грецькими й римськими авторами й по дві години на практичні заняття з кожної класичної мови17 (детальніше див.: табл. 2.)18.

2017 06 15 Krycshevskiy 12

Під час спеціалізації (58 семестри) всі студенти, незалежно від приналежності до відділення, відвідували заняття з грецької та латинської мови у розмірі чотирьох (2+2) годин на тиждень19. Практичні заняття з класичних мов проводились лише для класиків (по дві години)20. Зазначимо, що серед переліку загальноосвітніх предметів (викладали на перших чотирьох семестрах і були обов’язковими для всіх) залишалася стародавня історія (чотирьохгодинний курс історії Греції в одному семестрі і аналогічний курс з історії Риму в іншому) та історія стародавньої філософії21.

На історичному відділенні впродовж 4 семестрів студентам пропонували відвідувати практичні заняття з коментування грецьких і римських авторів, лекції з історії середніх віків та нового часу, спецкурси по російській історії, історії слов’ян, Сходу, церкви та філософії нового часу22. При вступі на класичне відділення студенти протягом чотирьох семестрів вивчали грецькі та римські старожитності, історію класичного мистецтва, детальний аналіз основних робіт Платона та Аристотеля, історію грецької та римської (6 годин) літератур, порівняльне мовознавство, санскрит, додаткові курси23. (детальніше див.: табл. 3.)24.

2017 06 15 Krycshevskiy 13


Паралельно з розробкою нового навчального плану було внесено корективи в систему іспитів. Перші екзамени в історико-філологічній комісії показали, що студентам не під силу скласти одночасно матеріал всього університетського курсу. Тому міністерство, не задумуючись про полегшення вимог і програм державного іспиту, ввело своєю постановою від 22 серпня 1889 р. півкурсові іспити25, проведення яких винесли на кінець року. Ці іспити складалися із частини загальнообов'язкових предметів, а перше місце серед них займали стародавні мови.

Після впровадження такої екзаменаційної системи іспит з класичних мов студенти складали три рази: на першому курсі, на другому і в комісії (випускний). Іспит зі стародавньої історії складав кожен студент, а студенти історичного відділення цілих два рази: під час півкурсового іспиту й в комісії. Так само екзамен із стародавньої філософії був обов'язковим для всіх студентів, а для класиків він повторювався в історико-філологічній випробувальній комісії. Таким чином, дещо зменшивши кількість годин з класичної філології, навчальний план залишив домінування антикознавчих дисциплін над рештою факультетських предметів.

Варто детально зупинитися також на вимогах та програмах іспитів в історико-філологічній комісії, у відповідності з якими велося викладання тієї чи іншої дисципліни. На кінець 1880-х років міністерство підготувало спеціальну брошуру, в якій були викладені правила, вимоги та програми випробувань в комісії. В подальших редакціях цих брошур змін зазнавали зазвичай правила і в меншій мірі вимоги, а програми залишалися незмінними26. Після прийняття навчального плану 1890 р. міністр освіти 10 грудня того ж року затвердив уточнені вимоги й програми для іспитів в історико-філологічній комісії, які згодом декілька разів перевидавались.

На історичному відділенні складали іспити з грецької та латинської мови, історії Росії, стародавньої, середньовічної та нової історії, а також з історії слов’янських народів, церкви та з історії нової філософії. У підсумку було 9 оцінок з усних екзаменів27, до яких додавалися дві з письмових (по одній відповіді з всесвітньої та російської історії), а також захист наукової роботи28.Згідно з правилами, студенти відділення класичної філології складали два іспити з грецької та два – з латинської філології (по кожній мові інтерпретація прозаїка й поета в поєднанні з випробуванням по історії літератури й старожитностям). До цього потрібно додати екзамен з історії стародавньої філософії, мистецтва та порівняльного мовознавства чи історії західноєвропейських літератур. У підсумку було 7 оцінок з усних іспитів29. Крім цього, кожен студент складав ще два письмових екзамени (переклад з російської на латинську мову та переклад з російської на грецьку з інтерпретацією на латинській) та захищав наукову роботу30.

Вимоги до складання іспиту з класичних мов для класиків та студентів інших відділень відрізнялися. Випускники відділення класичної філології вибирали двох грецьких (прозаїка та поета) і двох римських авторів та коментували їх твори, показуючи знайомство з історією та особливостями написання тексту, використовуючи прийоми філологічної критики та екзегетики. Студент повинен був пояснити вибраний уривок з точки зору граматики, стилістики, історії літератури, старожитностей, міфології, а поетичні твори – ще й з боку метрики31. Студенти історичного відділення, складаючи іспит з класичних мов, вибирали по одному автору із числа істориків. При поясненні уривків демонстрували свої знання граматичних та лексичних особливостей в поєднанні з описуваними історичними подіями32.

Успішне складання іспиту з грецької та римської літератур вимагало ґрунтовного знайомства з історичним розвитком кожного літературного жанру (епос, лірика, драматургія, історіографія та красномовство). Відповідаючи на запитання стосовно конкретного автора, студент повинен був продемонструвати знайомство не тільки з часом його життя, з біографією та змістом творів, але й з тогочасною літературною критикою та найкращими виданнями. Програма складалася зі списку жанрів літератури та переліку представників кожного з них33.

Програма з стародавньої історії ділилася на три частини. Першу становила історія Стародавнього Сходу, другу – історія Греція, а третю – історія Риму. Питання першої частини стосувалися лише Єгипту, Месопотамії, Фінікії та Ірану та торкалися географічного положення, населення, політичної історії, соціально-економічного розвитку, державного устрою, культури та релігії. Програми з історії Греції та Риму вимагали від студента досконалого знання фактів політичної історії та особливостей античної цивілізації34.

Програма з грецьких старожитностей складалася з двох частин. До першої (державні старожитності) входили моменти, пов’язані з соціально-економічним розвитком Греції в гомерівський, архаїчний та класичний періоди. Окремими блоками стояли питання, присвячені Афінам та Спарті. Акцентувалася увага на соціальному складі населення, правах та обов’язках всіх членів суспільства, політичному устрої, судочинстві, законодавстві та військовій справі. Друга частина (приватні старожитності) вимагала від студента знань особливостей організації побуту, весілля, різноманітних свят, фізичного та розумового виховання, функціонування господарства та інших моментів.

Аналогічно була побудована програма з римських старожитностей. Перша частина складалася з декількох блоків. До першого віднесли питання з початкового етапу римської історії (територія та населення, народні збори, сенат, влада царя, реформи Сервія Тулія). Другий блок складали питання з державного устрою римської республіки: організація влади (магістратури, сенат, коміції), територіальний устрій, соціальний склад населення, військова справа. До третього блоку входили питання, присвячені Римській імперії (управління провінціями, імператорський культ, функціонування старих та нових органів влади тощо). Приватні римські старожитності розглядалися за аналогічною до грецьких схемою35.

Іспит з стародавнього мистецтва проводився за малюнками пам'ятників за вибором випробувальної комісії. Студент повинен був дати короткий нарис епохи, до якої відноситься пам'ятка, висвітлити її історію, якщо вона відома, вказати її значення в історії мистецтва та пояснити її складові частини й особливості в порівнянні з іншими однорідними пам’ятками. При поясненні архітектурних об’єктів необхідно було показати знайомство з термінологією будівельних і декоративних частин та їх призначенням36.

В програму входили питання по архітектурі, скульптурі, художніх ремеслах та живопису. Також студент повинен був продемонструвати знайомство з основними центрами та школами, їх особливостями та досягненнями. Декілька питань стосувалися античних пам’яток Північного Причорномор’я. Варто зазначити, що грецькому мистецтву приділялося значно більше уваги, ніж римському. Навіть визначні пам’ятки римської архітектури не були включені до переліку питань37.

Випробування з стародавньої філософії ґрунтувалося на текстах Платона і Аристотеля. Від студентів вимагали фундаментальних знань одного з діалогів Платона («Теетет», «Федон», «Федр» чи «Софіст») і частини (не менше однієї книги) одного з трактатів Аристотеля («Органон», «Метафізика», «Етика» чи «Про душу»). Студенту необхідно було чітко знати хід думок, докази тих чи інших тверджень, найважливіші філософські питання, що підіймаються в творі, найбільш важкі місця конкретного філософського твору та їх пояснення. Крім того, студент повинен був продемонструвати знайомство з найголовнішими філософськими вченнями в стародавній Греції38.

Таким чином, Статут 1884 р. завдав непоправної шкоди історико-філологічній освіті насадженням штучного й гіпертрофованого класицизму: більшість годин викладання було відведено на класичну філологію, античні старожитності, історію, літературу, мистецтво. Така система, на думку імперських чиновників, повинна була унеможливити поширення вільнодумства в університеті. Студенти, перенасичені гімназійним класицизмом, відмовлялися вступати на історико-філологічний факультет, а його класичне відділення взагалі декілька разів було на грані ліквідації через відсутність слухачів. Проте спроби реорганізувати структуру факультету (створити четверте відділення романо-германської філософії за проектом професора Дашкевича)39, змінити навчальні плани40 та інші кроки, покликані поліпшити якість факультетської освіти, неодноразово здійснювалися. Однак – змінити навчальні плани так, щоб підняти престиж історико-філологічного факультету – не вдавалося. Всі проекти Міністерство освіти категорично відхиляло, аргументуючи свою позиції проведенням найближчим часом загальної університетської реформи. Анонсована реформа так і не була проведена, проте час для якісних змін у викладанні наступив із революційними подіями 1905 – 1907 рр. Але це вже зовсім інша історія…

Антон Крижевський – кандидат історичних наук, асистент кафедри історії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

1 Щетинина Г.И. Университеты России и устав 1884 года. / Галина Щетинина. – М.: Наука, 1976. – С. 86-99.
2 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 313, спр. 145, арк. 106-107 зв.
3 Басаргина Е.Ю. Вице-президент Императорской Академии наук П. В. Никитин. Из истории Русской Науки (1867-1916) / Екатерина Басаргина. – СПб: Издательство Санкт-Петербургского ИИ РАН «Нестор-История», 2004. – С. 62.
4 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 323, спр. 237, арк. 117.
5 Там само.
6 Там само.
7 Там сам, арк. 115-116 зв.
8 Там само.
9 Там само.
10 Там само. – Арк. 117
11 Там сам. – Оп. 324, спр. 151, арк. 114-114 зв.
12 Там само. – Оп. 334, спр. 100, арк. 4 зв.
13 Университет св. Владимира в царствование Императора Александра ІІІ: 1881-1894 / [Издание Университета Св. Владимира] – Киев: Типография Императорского университета св. Владимира Н.Т. Корчак-Новицкого, 1900. – С. 22-23.
14 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 334, спр. 100, арк. 4 зв.
15 Университет Св. Владимира в царствование… – С. ІІІ.
16 Там само. – С. 22.
17 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 469, спр. 162, арк. 23.
18 Там само.
19 Там само. – Арк. 20-22 зв.
20 Там само. – Арк. 20 зв.
21 Там само. – Арк. 23 зв.
22 Там само. – Арк. 22зв.
23 Там сам. – Арк. 20.
24 Там само. – Арк. 20-22 зв.
25 Бубнов Н.М. Учебные правила и программы Историко-филологического факультета Императорского университета Св. Владимира / Николай Бубнов – К.: Типография императорского университета Св.Владимира Н.Т. Корчак-Новицкого, 1911. – С. 11.
26 Правила, требования и программы испытания в комиссии историко-филологической. – СПб: Типография В.С. Балашева и Ко, 1896. – 64 с.
27 Там само. – С. 7.
28 Там само. – С. 6-7.
29 Там само. – С. 7.
30 Там само. – С. 6-7.
31 Там само. – С. 11.
32 Там само. – С. 33.
33 Там само. – С. 14.
34 Там само. – С. 34-36.
35 Там само. – С. 17-19.
36 Там само. – С. 21.
37 Там само. – С. 20-21.
38 Там само. – С. 22.
39 Держархів м. Києва, ф. 16, оп. 340. спр. 122, 7 арк.
40 Там само. – Оп. 474, спр. 21, 28 арк.