Вивчення Голодомору посідає вагоме місце в українській історіографії. Спектр досліджень цієї теми в останні роки значно розширився, зокрема і за рахунок вивчення питання персональної відповідальності радянської партноменклатури за голод 1932–1933 рр.

В нашій розвідці представлена спроба дослідити участь Юрія Коцюбинського (представника верхівки УСРР) в хлібозаготівельних кампаніях в 1932–1933 рр. на території тогочасних Вінницької та Одеської областей. Зауважимо, що Коцюбинський потрапив до переліку історичних діячів, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію.

Однак серед причин, чому його внесли до «проскрипційного» списку, не вказано участь у хлібозаготвлях («Головнокомандувач радянськими військами під час війни з УНР у 1918 р. Член ЦК КП(б)У)» – М М.)¹. Так само, не згадано про цей факт і в енциклопедії історії України («1926–27 примикав до троцькістської опозиції. 1930–34 – заст. голови, голова Держплану УСРР, заст. голови РНК УСРР» – М. М.)².

Від революціонера до дипломата

З 1911 р., ще до досягнення повноліття, Юрій Коцюбинський брав участь у соціалістичних гуртках та захоплювався радикальними ідеями, а вже в 1917 р. розпочав активну державно-партійну діяльність та став учасником революційних подій 1917–1920 рр. Так, наприкінці 1917 р. його направили в Україну для участі у встановленні там більшовицької влади та боротьби проти Центральної Ради. На початку 1918 р. Коцюбинського призначили народним секретарем військових справ та головнокомандувачем радянських військ в Україні. 

У 1918 р. він, як член Всеукраїнського Центрального військово-революційного комітету, брав активну участь у розгортанні повстанського руху проти німецьких військ та сил, що підтримували гетьмана Павла Скоропадського, а також створенні партійних осередків КП(б)У. У 1919–1920 рр. Юрій Коцюбинський встиг попрацювати в Чернігівській та Полтавській губерніях у складі державно-партійних органів.

Зауважимо, що в 1917–1920 рр. він належав до так званих «лівих комуністів», які сподівались на швидкий експорт революції. Протягом 1920-х рр. Коцюбинський брав участь у внутрішньопартійних протистояннях і конфліктах. Він відкрито виступав на партійних зборах з підтримкою поглядів Льва Троцького, що, можливо, негативно вплинуло на його подальшу кар’єру. Очевидно, що саме через «троцькістську» діяльність Коцюбинського певний час призначали на другорядні посади. Також за ним встановили нагляд з боку керівництва партії.

Призначення Ю. Коцюбинського на посади радника повноважного представника СРСР у Відні (1925 р.) та Варшаві (1927 р.) мало на меті відсторонити його від участі у внутрішньопартійній боротьбі. Зауважимо, що вже у 1928 р. він визнав перед Центральною контрольною комісією ВКП(б) власні помилки щодо участі у внутрішньопартійному протистоянні.

Повернення в УСРР

У червні 1930 р. Коцюбинського відкликали з дипломатичної роботи у Польщі до СРСР та був призначений на посаду заступника керівника Держплану. У вересні того ж року його направили уповноваженим ЦК КП(б)У з хлібозаготівель та колективізації у Шполянський, Мокрокалигірський та Златопільський райони Черкаської округи (теперішня Черкаська область). Коцюбинський мав значні повноваження та практично поставив під свій контроль діяльність місцевих органів управління, перебрав на себе керівництво господарським життям і проведенням посівної кампанії у ввірених йому районам³.

У своєму звіті він оцінював становище в цих районах, як незадовільне: «Борьба с кулаком нигде не проводилась, сельские комммунисты боятся нажать на кулака, а указаний с района они не получили. Были случаи, когда сельрады боялись довести план хлебозаготовок кулакам до двора. КНС нигде не работает и райпаркомы работой КНС совершенно не интересуются. В оставшиеся от кулаков хаты беднота часто не рискует поселяться. Приток в колгоспы слабый, но заметно усиливается и повидимому в ближайшее время в этом отношении наступит перелом»⁴. На думку уповноваженого ЦК КП(б)У, проблеми були спричинені непрофесійною діяльністю місцевого компартійного активу та комітетів незаможних селян, які недостатньо активно боролися з «куркульськими елементами» на селі.

Однак відомий радянський партійний діяч та колишній боротьбист І. Мусульбас на допитах в 1936 р. свідчив, що Ю. Коцюбинський у 1930 р. під час розмови з ним висловлював незадоволення політикою компартії щодо хлібозаготівельної кампанії в Шполянському районі: «Коцюбинский начал со мной разговор о том, что план хлебозаготовок для Шполянского района и еще одного района, где он также был уполномоченным, дан настолько большой, что если его выполнить, то придется ряд колхозов оставить совершенно без хлеба. Начав с этого вопроса, Коцюбинский сказал, чтто он вообще непонимает что это делается и к чему это приведет и заявил мне, что он считает политику партии неправильной»⁵.

На початку 1931 р. Ю. Коцюбинського знову направили на проведення хлібозаготівель до інших районів, які не виконували планові показники. У таких відрядженнях він провів майже два місяці⁶.

Наприкінці 1931 р. Політбюро ЦК КП(б)У для посилення оперативного керівництва хлібозаготівельною кампанією призначило Ю. Коцюбинського уповноваженим ЦК КП(б)У в Запорізьку групу районів⁷. Вже у травні 1932 р. Ю. Коцюбинський контролював проведення посівної кампанії в Старобільській групі районів. 9 серпня 1932 р. його знову направили на Старобільщину для проведення хлібозаготівельної кампанії⁸. Таким чином, на осінь 1932 р. Коцюбинський здобув значний досвід у проведенні хлібозаготівель.

Участь Юрія Коцюбинського в хлібозаготівлях на території Вінницької області

Другу половину 1932 р. в СРСР проголосили найбільш відповідальним періодом у заготівлі продовольства. При цьому керівництво радянської держави висловлювало незадоволення темпами хлібозаготівельної кампанії в УСРР⁹, вимагаючи від місцевих чиновників посилення тиску на селян та застосування більш жорстоких репресивних методів заради виконання поставлених завдань. Знову до регіонів почали направляти «перевірених людей», які знали, як треба проводити хлібозаготівлі. Коцюбинський був одним із таких.

У листопаді 1932 р. його призначили уповноваженим з хлібозаготівель у Летичівський та Деражнянський райони Вінницької області (теперішня Хмельницька область), які входили до прикордонної смуги (хоча вони безпосередньо й не межували з іноземними державами)¹⁰. Уповноважений ЦК КП(б)У був добре ознайомлений з їхньою специфікою, оскільки, як працівник Держплану УССР, з 1930 р. займався господарським розвитком прикордонної смуги. Так, назадовго до призначення уповноваженим із хлібозаготівель, у вересні 1932 р. Коцюбинський очолював комісію з перевірки будівництва у прикордонних районах. Він, зокрема, звітував С. Косіору про виконання плану капітального будівництва в прикордонній смузі за два тижні до відбуття у Летичівський та Деражнянський райони (як уповноважений ЦК КП(б)У) та критикував дії та компетенцію районних органів влади в Летичеві, які незважаючи на «чіткі вказівки» від Держплану не виконали першочергові завдання.

Тому можна припустити, що в уповноваженого ЦК КП(б)У в Летичівському та Деражнянському районах була подвійна місія: контролювати господарський розвиток районів, сприяти їхньому очищенню від «контрреволюційних елементів» та керувати вилученням збіжжя.

Про діяльність Коцюбинського в цих районах можна дізнатися з інформаційних листів про перебіг хлібозаготівлі, які він регулярно надсилав керівництву УСРР¹¹. Прибувши на місце, Ю. Коцюбинський одразу розгорнув активну роботу. Він брав участь у засіданнях районного партійного комітету, контролюючи його діяльність. На момент прибуття уповноваженого обидва райони виконали план менш, ніж на 60%. У листах до секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора Коцюбинський стверджував, що однією з причин провалу хлібозаготівель стала пасивність місцевих органів влади та погана робота машино-тракторних станцій (МТС). Окрім того, уповноважений нарікав на невірне районне розподілення плану, домігшись, щоб деяким селам скасували знижки¹². Так, в Летичівському районі зменшення плану скасували для двох сільрад та п’яти колгоспів¹³.

На листопад 1932 р. у Летичівському та Деражнянському районах темп хлібозаготівель був повільним. На думку Коцюбинського, місцеве керівництво сподівалося на зменшення плану та не чинило належного тиску на селян, які «саботували» хлібозаготівлі. Він зазначав, що до його приїзду резолюції районного партійного комітету практично ніхто не виконував. Крім того, неефективну діяльність проводило керівництво МТС, яке не справлялося зі своїми обов’язками щодо хлібозаготівельної кампанії¹⁴.

Карта Хмельницької області. Виділено райони, населення яких найбільше постраждало від голоду в 1932‑1933 рр. Джерело

Для активізації хлібозаготівельної кампанії уповноважений ЦУ КП(б)У активно використовував репресивні заходи щодо селян та членів районного державно-партійного активу. Так, у Летичівському районі двох голів колгоспу і голову сільради засудили на кількарічні терміни ув'язнення. З колгоспів, які не виконували план із хлібозаготівель, вивезли промтовари. Згодом цю продукцію розподілили між селами, які виконали планові показники¹⁵, вважаючи, що постачання товарів повинно стимулювати селян пришвидшити виконання планових показників із хлібозаготівель.

Ю. Коцюбинський репресивними методами забезпечував дотримання дисципліни серед місцевих партійців. За вказівкою уповноваженого запровадили практику викликати голів колгоспів у ДПУ – для надання свідчень щодо хлібозаготівель. Також був відданий наказ про арешт восьми керівників колективних господарств і понад двох десятків селян, яких звинувачували в агітаційній роботі проти хлібозаготівель. Також проводилися чистки серед місцевого партактиву, який, за словами Коцюбинського, був не спроможний виконувати завдання керівництва. Чи не найбільше критикував Коцюбинський діяльність уповноважених райпарткому із хлібозаготівель, які незадовільно виконували свої обов’язки. Лише після того, як Коцюбинський провів показові виключення з партії, робота уповноважених покращилася¹⁶.

Зауважимо, що за участі уповноваженого ЦК КП(б)У з посад усунули частину місцевого партійного керівництва¹⁷. Над посадовцями влаштовувалися показові процеси за звинуваченнями у зриві виконання плану. Також активізувалося переслідування представників районного та колгоспного керівництва, які, на думку Коцюбинського, перешкоджали виконанню хлібозаготівельного плану та співчували селянам. Загроза репресій мала стимулювати місцевий партійний актив більш ретельно виконувати директиви радянської державної верхівки.

У документах Коцюбинський неодноразово наголошував, що до його приїзду районне керівництво не спромоглося розгорнути ефективне вилучення продовольства та поблажливо ставилось до індивідуальних господарств. Він стверджував, що одноосібники відмовлялися добровільно здавати хліб, а вилучити у них продовольство можливо було лише за допомогою обшуків і репресивних заходів. За словами уповноваженого ЦК КП(б)У, часто відбувалися конфлікти між колгоспниками та одноосібниками: «Есть случаи, когда актив колхоза расправляется с контрактантами, несдающими хлеб в Греченцах. 40 колхозников сельрады избили 22-х контрактантов, отказавшихся сдать хлеб. Били с криками «Нам приходится и за себя и за вас хлеб сдавать», – один из них умер. Эта же история была в Сусловцах» ¹⁸.
Коцюбинський також координував діяльність районної прокуратури, міліції, ДПУ та місцевих партійних осередків для вирішення проблем хлібозаготівельної кампанії. Він відзначав, що внаслідок великої кількості кримінальних справ суддя в районі не справлявся з роботою. Крім того, уповноважений ЦК КП(б) нарікав на неефективність судових переслідувань «саботажників» хлібозаготівель, наголошуючи на незадовільній роботі ДПУ прокуратури та суду¹⁹.

Колгоспи, які не виконували планові показники, заносилися на «чорну дошку»²⁰. За вказівками Ю. Коцюбинського практикувалося вручення «рогожного знамени» (брудні ганчірки, «чорні прапори», які вручалися селам, що не виконували планові показники, вважаються одними з ознак запровадження режиму «чорної дошки»²¹) селам, які провалили хлібозаготівельну кампанію²².

Коцюбинський постійно контролював роботу уповноважених районних партійних комітетів, перед якими, у випадку невиконання планових показників, стояла загроза судового переслідування та виключення з партії. Застосування репресивних заходів проти звинувачених у саботажі хлібозаготівель часто висвітлювалось у районних газетах²³.

Проти селян також застосовували фінансовий тиск. Ті, хто не виконували планові показники, обкладалися грошовими та натуральними штрафами. Ю. Коцюбинський відзначав, що такі заходи застосовувалися до індивідуальних господарств ще до відповідної постанови РНК УСРР. У селян відбирали худобу та продукти харчування. Також натуральними штрафами активно обкладали колгоспи, які звинувачували у саботажі хлібозаготівель²⁴. Таким господарствам забороняли утворювати насіннєві фонди до виконання планових показників. Щоб зламати опір населення використовували також виселення селян за межі району. Ю. Коцюбинський відзначав у документах, що загроза вигнання значно пришвидшила здачу хліба населенням²⁵.

Вже наприкінці листопада 1932 р. Ю. Коцюбинський відзначав, що внаслідок проведення хлібозаготівельної кампанії лише в 10 колгоспах Летичівського району залишаються невеликі страхові та фуражні фонди. Але навіть виконання хлібозаготівельного плану не гарантувало спокою селянам. Так, за ініціативою уповноваженого ЦК КП(б)У вилучення хліба продовжувалося, незважаючи на виконання запланованих показників, а Коцюбинський отримав повноваження самовільно переглядати та змінювати завдання із хлібозаготівель для сільрад і колгоспів ввірених йому районів.

Примусове вилучення хліба та продовольства викликало спротив селянства, яке не бажало підкорюватись політиці більшовицької влади. Однією із форм опору був підпал – селяни часто спалювали домівки активістів: «Появились поджеги активистов, сожжены 4 хаты в с. Стуках Деражнянского района. У активистов выбиты окна. Началась масовая подача заявлений о вступлении в колхозы, большинство для прикрытия себя от хлебозаготовок. Семян в колгосп для посева ярых не дают. Принято очень мало, остальные заявления отколонеы». Також жителі сіл під загрозою голоду та репресій масово рятувалися втечею. Для того, щоб врятуватись від голоду, одноосібники почали масово записуватися у колгоспи, однак більшість заявок відхилили (очевидно, це зумовлювалось прагненням позбавити селян можливої підтримки з боку колгоспу).

Разом із тим відзначимо, що Деражнянський та Летичівський райони порівняно менше постраждали від голоду. Смертність від голоду і хвороб, спричинених недоїданням не сягнула таких масштабів, як на решті території радянської України. Але все одно була велика кількість опухлих і померлих з голоду селян. Загальну картину смертності від голоду в районах Вінницької області зафіксувала доповідна записка обласної оздоровчої комісії про стан продовольчих труднощів від 17 травня 1933 р. У ній, залежно від масштабів голоду, райони Вінницької області розподілялись на чотири групи. Дережнянський та Летичівський відносили до останньої – «з найменшими продовольчими труднощами». Також відомо, що за даними Вінницького обкому КП(б)У, станом на 15 травня 1933 р., у селах Деражнянського району від голоду загинуло 920 чол.²⁶

Очевидно, що «найменші продовольчі труднощі» були обумовлені не стільки якоюсь поблажливістю радянських чиновників, а статусом цих районів, які, як прикордонні, отримували додаткові пільги (за рахунок так званих допереселенців – червоноармійців і колишніх радянських партизанів)²⁷. Так, у листопаді 1932 р. Деражнянський район отримав зменшення плану хлібозаготівель на 700 т.; з них 200 т. припадало на новоприбулих. Також у прикордонній смузі активно велося створення сільськогосподарських підприємств, їдалень, ферм.

Наприкінці листопада 1932 р. Ю. Коцюбинський зазначав про успіхи хлібозаготівель у Деражнянському та Летичівському районах: «Сопротивление хлебозаготовкам в обоих районах сломлено. Репрессий достаточно, но массовая работа посталена очень скверно. Партячейки слабы, особенно в Летичевском районе»²⁸. Зауважимо, що темпи виконання планових показників у Деражнянському та Летичівському районах випереджали середній показник по Вінницькій області. Тому не дивно, що перший секретар Вінницького обкому В. Чернявський, у листі до С. Косіора, зарахував уповноваженого ЦК КП(б)У до числа «лучших товарищей» у проведенні хлібозаготівель²⁹. Ці і зрозуміло, адже вже через три тижні після приїзду Ю. Коцюбинського показник виконання плану зріс до 82,8% (у Летичівському районі до кінця року план виконали на 100%)³⁰.

Участь Юрія Коцюбинського в хлібозаготівлях на території Одеської області

5 грудня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У доручило С. Косіору, М. Хатаєвичу, М. Скрипнику та В. Чубарю розробити спеціальні заходи щодо посилення хлібозаготівельної кампанії у Дніпропетровській та Одеській областях. Радянське державне керівництво прийняло рішення перенаправити уповноважених ЦК КП(б)У з районів, що закінчували виконання плану, в більш проблемні регіони. Вже 6 грудня Політбюро постановило призначити Ю. Коцюбинського в Одеську область «для посилення хлібозаготівель»³¹.

В результаті він отримав призначення, як уповноважений ЦК КП(б)У із хлібозаготівель, до Кривоозерського району Одеської області (теперішня Миколаївська область). Прибувши на місце, Юрій Коцюбинський відразу почав нарікати на складність ситуації у дорученому йому районі, де план було виконано лише на 53%. Тому Коцюбинський планував у наступному році просити, щоб його закріпили за районом (або групою районів) ще у червні, вважаючи, що лише за таких умов уповноважений з хлібозаготівель зможе відповідати за виконання плану.

Відомо, що 23 грудня 1932 р. Ю. Коцюбинський разом з Л. Каґановичем провів настановчу нараду районного керівництва в Кривому Озері, під час якої нарікав на винахідливість селян у приховуванні зерна та вимагав, щоб заготівельники були такими ж винахідливими в розкритті схованок³².

Під керівництво Ю. Коцюбинського в Кривоозерський район направили 130 осіб, які здійснювали обшуки та вилучали продовольство у селян. Уповноважений контролював діяльність міліції та районних органів влади щодо боротьби зі спротивом селян хлібозаготівлям, зазначаючи, що у районі широко використовувалися репресії задля виконання плану, однак вони не були організовані належним чином і мали безсистемний характер. Так, до приїзду Коцюбинського активно застосували грошові штрафи, які уповноважений вважав неефективними через відсутність у селян коштів для їхнього погашення. Тому уповноважений ЦК КП(б)У наполягав на збільшенні кількості натуральних штрафів³³.

До приїзду Ю. Коцюбинського в районі широко практикували примусове виселення селян. Так, за постановою РНК УССР лише з одного села Кривоозерського району депортували 50 господарств. Однак районне керівництво згодом визнало, що виселення антирадянських елементів не приносило результатів. Тому 1 січня 1933 р. уповноважений ЦК КП(б)У дав вказівку не виносити рішень щодо депортації та зосередитися на конфіскаціях у селян майна та продуктів.

Відомо, що на 10 січня 1933 р. район лише на 59 % виконав хлібозаготівельний план³⁴. Отже, Ю. Коцюбинському вдалося протягом двох тижні збільшити виконання планових показників лише на 6%. Тому для збільшення показників у Кривоозерському районі хліб вивезли зі шкіл, технікумів та кооперації, а колгоспи залишили без насіннєвих фондів. Однак найбільш активно розгорнули кампанію проти одноосібників.

Пам’ятний хрест в смт. Криве Озеро Миколаївської області. Встановлено в 1993 р. за ініціативи громади селища. Джерело

Також Ю. Коцюбинський проводив жорстоку репресивну політику проти селян. Так, Кривоозерський район занесли на «чорну дошку»³⁵, а з початку хлібозаготівельної кампанії районний суд розглянув 415 справ проти «порушників» хлібозаготівель. Окрім того, в деяких селах пройшли виїзні сесії обласного суду, який виніс 24 смертних вироки. Для подолання спротиву селян застосовували фізичний та моральний тиск. Під керівництвом уповноваженого ЦК КП(б)У відбувалися збори мешканців села, на яких особам, які відмовлялися виконувати планові показники вручалось «рогожное знамя». Такі заходи також відвідували «активісти», які чинили тиск на «саботажників». Збори іноді тривали практично без перерви впродовж 4–6 днів.

Ю. Коцюбинський також застосував проти селян товарну блокаду, яка була характерна для режиму «чорної дошки». Проте для одноосібників, які добровільно здавали хліб, відкривали на один день кооператив, де вони мали можливість отримати промислові товари.

У Кривоозерському районі постійно проводилися обшуки селянських господарств спеціальними бригадами, які формувалися з активістів. До бригад примусово залучали одноосібників, які не виконали планові показники. Їх використовували як робочу силу, оскільки копати в січні мерзлу землю в пошуках схованок зерна було складно. У січні 1933 р. Ю. Коцюбинський стверджував, що перебуватиме в Кривоозерському районі до повного виконання планових показників, вважаючи, що йому вдалося «зрушити виконання хлібозаготівельного плану»³⁶.

Як і в Летичівському та Деражнянському, так і в Кривоозерському районі, селяни чинили опір хлібозаготівлям і колективізації. Він носив, передусім, пасивний характер: відмова від роботи, втечі з району, приховування продовольства та ін. Проте Ю. Коцюбинський у звітах керівництву нарікав, що в Кривоозерському районі мали місце і підпали в колгоспах, як акти спротиву хлібозаготівельній політиці радянської влади. Він особисто контролював розслідування підпалів колгоспного майна.

Щоб забезпечити виконання річного плану, з 18 січня Коцюбинський залишився у районному центрі, контролюючи роботу з хлібозаготівель за допомогою телефона та кур'єрів. Саме тоді з Одеси в Кривозерський район надіслали партійних працівників для участі у примусовому вилученні продовольства, однак, за словами уповноваженого, вони не відзначалися надійністю. Відомо, що у січні 1933 р. у підпорядкуванні уповноваженого ЦК КП(б)У перебувало більше сотні осіб, проте значна частина цих працівників втекла. З цієї причини було ініційовано чистки та переслідування ненадійних партійців, які не виконували належним чином жорстокі розпорядження керівництва. Так, представник ЦК КП(б)У нарікав, що заради підтримання дисципліни з партії довелося виключити 32 особи. Саме тому Коцюбинський просив (для посилення партійного активу в Кривоозерському районі) надіслати з Одеси більше відповідальних партійців для роботи в сільрадах³⁷.
Отже, не можна не помітити, що у Кривоозерському районі хлібозаготівельна кампанія відзначалася більш жорстокими репресивними заходами, якщо порівнювати з районами прикордонної смуги, в яких раніше працював Ю. Коцюбинський.

* * * * *

Під час виконання обов'язків уповноваженого з хлібозаготівель Ю. Коцюбинський виявив себе як слухняний виконавець завдань комуністичної партії. Здійснюючи керівництво хлібозаготівлями, він виступав безпосереднім ініціатором посилення репресивних методів під виглядом боротьби проти «саботажу» селянства.

Державно-партійний діяч повністю поділяв ідею насильницької колективізації, розкуркулення та сприяв їх реалізації репресивними заходами. Так, репресії застосовувалися не лише до окремих осіб, а й проти цілих господарських та адміністративних одиниць. Він, як представник ЦК КП(б)У, контролював компартійні та державні органи влади в підзвітних йому районах. Враховуючи слабкість кадрів на місцях, саме уповноважені виступали провідниками політики комуністичної партії в здійсненні терору щодо села. Вони підмінили собою (і підстраховували) органи радянської влади на місцях; в їхньому розпорядженні перебував цілий арсенал репресивних заходів, який вони активно використовували. Радянській владі вдалося значно посилити інфраструктуру управління на місцях саме завдяки залученню уповноважених ЦК КП(б)У, оскільки саме вони забезпечували ефективну систему керівництва та координацію владних інститутів на районному рівні. Одним із таких «надійних товаришів» і став Юрій Коцюбинський, який не сумнівався в правильності і необхідності того, що він робив. Так, виступаючи на листопадовому пленумі ЦК КП(б)У та підводячи підсумки 1933 р., Коцюбинський зазначав, що сільське господарство України «Пройшло шлях від «чорних дошок» до зміцнення колгоспів та перемог. І все це – завдяки вказівкам товариша Й. Сталіна»³⁸. Наприкінці 1933 р. він відзначив, що найважливішим підсумком року стали «величезні досягнення» сільського господарства³⁹. Виступаючи на 6 з’їзді ВУЦВК Коцюбинський заявив, що прорив в 1931–1932 рр. сприяв зміцненню колгоспів та відзначав «керівну роль ВКП(б) у проведенні більшовицької політики в сільському господарстві протягом 1932–1933 рр.»⁴⁰.
Після участі Ю. Коцюбинського в хлібозаготівельних кампаніях відбулося його поступове підвищення по ієрархічній драбині державного та партійного апарату УСРР. Він почав брати більш активну участь у засіданнях Політбюро, в січні 1934 р. на ХІІ з’їзді КП(б)У був обраний членом ЦК КП(б)У. 23 січня 1934 р. Коцюбинський увійшов до складу Оргбюро (згідно рішення пленуму ЦК КП(б)У)⁴¹, а у травні 1934 р. став членом комітету оборони при РНК УСРР. Таким чином, протягом 1933–1934 рр. державно-партійна кар’єра представника радянської компартійної номенклатури досягла свого зеніту.

Однак це тривало недовго. В листопаді 1934 р. колишнього уповноваженого по хлібозаготівлям за «прикриття дворушництва контрреволюціонера і троцькіста Д. Наумова» звільнили з посади голови Держплану УСРР і вивели зі складу ЦК КП(б)У. У 1935–1937 рр. проти Ю. Коцюбинського сфальсифікували обвинувачення у керівництві «контрреволюційною» троцькістською організацією та двічі притягнули до суду. На початку слідства колишній керівник Держплану УСРР сподівався уникнути переслідувань, використавши свої зв’язки в середовищі радянського державно-партійного керівництва. Проте йому не вдалось переконати верхівку партії у своїй лояльності та забезпечити собі достатню підтримку з боку впливових покровителів.

Максим Мазипчук - кандидат історичних наук, незалежний дослідник

1 Список осіб, які підпадають про закон про декомунізацію // Режим доступу: http://www.memory.gov.ua/publication/spisok-osib-yaki-pidpadayut-pid-zakon-pro-dekomunizatsiyu.
2 Коцюбинський Юрій Михайлович // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон–Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2008. – С. 249–250.
3 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 3144, арк. 108.
4 Там само. – Арк.108–109.
5 Там само. – Ф. 263, оп. 1, спр. 38485, т. 1, арк. 181.
6 Там само. – Ф. 1, оп. 6, спр. 204, арк. 50.
7 Наприкінці 1931 р. Політбюро ЦК КП(б)У для посиленого оперативного керівництва хлібозаготівельною кампанією прийняло рішення розбити райони України на 6 груп: Харківську, Київську, Вінницьку, Запорізьку, Полтавську та Одеську.
8 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 237, арк. 4.
9 Папакін Г. В. Чорна дошка: антиселянські репресії (1932–1933). – К.: Інститут історії України НАН України, 2013. – С. 81.
10 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 17, арк. 3.
11 Там само. – Оп. 20, спр. 5384, арк. 143.
12 Восени 1932 р. райони отримали зменшення хлібозаготівельних планів. Деражнянський район отримав знижку на 700 тон, з яких 200 припадало на до переселенців.
13 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5386, арк. 143.
14 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Хмельницька область... – С. 317
15 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 6038, арк. 140.
16 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Хмельницька область... – С. 321.
17 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 6038, арк. 138.
18 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Хмельницька область... – С. 322.
19 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5386, арк. 146.
20 Там само. – Спр. 5953, арк. 14.
21 Папакін Г. Вказ.праця. – С. 212.
22 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Хмельницька область... – С. 317.
23 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5953, арк. 9.
24 Там само. – Спр. 6038, арк. 148.
25 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Хмельницька область... – С. 322.
26 Маркова С. В. Голодомор на Поділлі 1932–1933 рр.: дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Світлана Василівна Маркова. – Чернівці, 2001. – С. 236.
27 Вавринчук М. П. Голодомор 1932–1933 років на Хмельниччині: причини і наслідки. – Хмельницький: Поліграфіст, 2008. – С. 204.
28 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Хмельницька область… – С. 219.
29 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5390, арк. 25.
30 Там само. – Спр. 5953, арк. 73.
31 Там само. – Оп. 6, спр. 238, арк. 50.
32 Кульчицький С. В. Голодомор 1932–1933 рр., як геноцид: труднощі усвідомлення. – К.: Наш час, 2008. – С. 282.
33 Голод в СССР 1929–934 гг.: в 3 т. / [отв. составитель В. В. Кондрашин]. – М.: МФД, 2012. – Т. 2. – С. 349.
34 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 6350, арк. 36.
35 Папакін Г. В. Вказ.праця. – С. 214
36 Голод в СССР 1929–1934 гг… – С. 349.
37 Голод в СССР 1929–1934 гг… – С. 346.
38 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 1, спр. 418, арк. 61.
39 Там само. – Оп. 20, спр. 6466, арк. 3.
40 Програма більшовицького наступу на 1934 р. // Комуніст – орган Центрального і Харківського комітетів КП(б)У. – 1933. – № 308. – 22 грудня. – С. 2.
41 Лозицький В. С. Політбюро ЦК компартії України: історія, особи, стосунки. 1918–1991. – К.: Генеза, 2005. – С. 316.