Протягом існування Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького його історія неодноразово висвітлювалась, як у періодичних, так і у науково-популярних та наукових виданнях. Але при широкому колі сюжетів з історії музею окремого дослідження присвяченого історії формування комплексу музейних споруд до сьогодні не створено. Розміри сучасного музейного комплексу роблять неможливим ґрунтовне викладення історії його окремих будівель в рамках журнальної статті. «Новий музейний корпус», будинок Д.І. Яворницького, будинок Контори іноземних поселенців, будинок родини Фадеєвих мають свої, тривалі і специфічні історії, об’єднання яких можливе хіба що в рамках монографії. Тож в межах даної роботи авторами висвітлюється лише історія побудови головного експозиційного корпусу музею, розташованого по проспекту Д. Яворницького, 16.

Корпус Обласного музею ім. О.М. Поля. 1900-ті роки. Колекція Н. Бусигіної.

Ідею увічнити пам’ять видатного громадського діяча Катеринославщини Олександра Миколайовича Поля відкриттям музею його імені було, практично одночасно, сформовано у 1900 – 1901 рр. Губернським земством та Катеринославським науковим товариством (далі – КНТ) за підтримки губернатора Федора Едуардовича Келлера. Різниця у проектах полягала у тому, що Губернське земство пропонувало відкрити музей імені О.М. Поля при Катеринославському вищому гірничому училищі, а КНТ запропонувало створити Обласний природничо-історичний музей, надавши йому ім’я О.М. Поля¹. Проект КНТ знайшов достатньо широку підтримку і вже 6 (19) травня 1902 р. у будинку Комерційного училища було відкрито експозицію Обласного музею ім. О.М. Поля². Оскільки приміщення було надано директором училища Антіном Степановичем Синявським лише тимчасово, то КНТ, ще перед відкриттям музею направило подання до Катеринославської міської думи (далі – КМД), стосовно виділення земельної ділянки або приміщень під розміщення музею. У листі до Дмитра Івановича Яворницького від 29 травня професор Венедикт Вікторович Курилов окреслив сумну долю цього подання, оскільки 22 з 33 присутніх на засіданні КМД міських гласних виявилися не спроможні зрозуміти різницю «між музеєм та балаганом». Також він зазначив, що голова Губернської земської управи (далі – ГЗУ) Михайло Володимирович Родзянко має намір добитись спорудження для музею власного будинку, хоча більш вірогідно, що музей буде розміщено, за «первинною пропозицією», у Потьомкінському палаці³. Більш песимістичне бачення ситуації виклав у своєму листі до Д.І. Яворницького від 2 червня 1902 р. А.С. Синявський: «Ми зосталися без хати. То ще б нічого – я у себе місце знайду, де сховати, де тримати, але ж нам урізали можливість дальшого розвитку і широкого поступу в сім ділі. До того ж нас нізащо охаяно, олаяно». Щодо підтримки повітового та губернського земств, він зазначив про обіцянку від них щорічної субсидії і те, що М.В. Родзянко почав розробку доповіді ГЗУ про «пам’ятник-будинок» музею ім. О.М. Поля⁴.

19 жовтня 1902 р. загальними зборами КНТ було заслухано доповідь В.В. Курилова «Про будинок Гофмана у Берліні». Під час обговорення доповіді було визнано, що план музею ім. О.М. Поля необхідно розробляти у відповідності із структурою «будинку Гофмана». Попередня розробка проекту здійснювалась спеціальною комісією за участі М.В. Родзянка, члена КНТ архітектора Георгія Івановича. Панафутіна, колишнього хранителя геологічного кабінету Гірничого училища М.Д. Залеського, голови КНТ В.В. Курилова та за участі художників – членів КНТ. Результати роботи комісії було обговорено на засіданні Правління КНТ 26 жовтня 1902 р⁵. Згідно з списком членів КНТ на 12 лютого 1902 р., окрім перелічених осіб у цьому засіданні могли брати участь: цивільний інженер Павло Михайлович Авдеєв, скульптор Антон Францевич Като (Катто), художник Зенон Адамович Стефанський⁶.

Предметом обговорення були розміри та обладнання музейного корпусу, розроблені на основі вироблених комісією принципів накопичення та зберігання музейних предметів і перспективної оцінки поповнення колекції. Розмір потрібних експозиційних площ комісія оцінювала наступним чином: археологічний відділ – 8,65 саж. (39,2 м²), нумізматика та рідкісний відділ – 4,65 саж. (21,1 м²), відділ антропології та етнографії – 5,6 саж. (25,4 м²), художній відділ – 10,64 саж. (48,3 м²), ботанічний відділ – 5,6 саж. (25,4 м²), зоологічний відділ – 5,7 саж. (25,9 м²), мінералогічний, геологічний та палеонтологічний відділ – 13,72 саж. (62,3 м2). Серед допоміжних приміщень музею було зазначено: аудиторію з амфітеатром, в якій пропонувалося розміщення і книжкового фонду – 35 саж. (159 м²), лабораторна кімната – 8,2 саж. (37,2 м²⁾, кімната служителя та чорний вхід – 4,2 саж. (19 м²), кабінет директора музею (площа не зазначена), вестибюль та гардероб – 8,8 саж. (40 м²), читальний зал бібліотеки – 5,8 саж. (26,3 м²), коридор – 11,2 саж. (50,8 м²), вбиральня – 3,6 саж. (16,3 м²). Загальна корисна площа будинку оцінювалась у 134,86 саж. (612,3 м²). Враховуючи плановану мінімальну площу, вартість корпусу з капітальними стінами у три цеглини, художньо оздобленим фасадом, альфрейною обробкою аудиторії було вирахувано у 30 000 руб.⁷

Хоча це і не відображено в існуючому протоколі, але вірогідно, що на засіданні було вироблено також пропозиції з можливого розташування окремих відділів у спільних залах і визначено стилістику планованого будинку. Аналізуючи програму, також можна дійти висновку, що будинок музею було заплановано як одноповерховий (відсутність приміщення під сходи) і не було враховано потреби опалення (відсутність відповідних приміщень). Також програмою не передбачалося створення окремих приміщень фондів. Згідно з описами пропонованого обладнання окремі вітрини мали отримати додаткові шухляди, які, разом із службовими кабінетами та лабораторіями і мали виконувати функції фондів музею. Подібний підхід в цей час був звичним для невеликих музеїв, в яких просвітницька функція виразно домінувала над науковою та функцією накопичення і зберігання. Власне проект музейного корпусу, швидше за все, розроблявся Г.І. Панафутіним вже після цього засідання у листопаді 1902 р.

У листі від 1 грудня 1902 р. до Д.І. Яворницького В.В. Курилов повідомляє, що М.В. Родзянко планує вийти до земських зборів із «дуже добре обґрунтованою» доповіддю щодо музею, яку можливо вдасться «провести» через збори, і тоді, вже в наступному році музей буде у власному приміщенні. Окрім цього він доводить до відома Д.І. Яворницького і про досягнення домовленості із губернським маршалком дворянства Михайлом Іллічем Міклашевським щодо тимчасового розміщення колекцій музею у Потьомкінському палаці⁸.

В засіданні 3 грудня 1902 р. Катеринославські губернські земські збори (далі – КГЗЗ) заслухали доповідь ГЗУ щодо влаштування Обласного музею ім. О.М. Поля. Доповіддю ГЗУ пропонувалося створити «окремий самостійний музей…, який охоплює у своїх колекціях, за можливістю, усі сторони місцевого життя та нашої губернії та розміщений в окремій власній будівлі»⁹. На будівництво пропонувалося направити 5 000 руб., виділених для увічнення пам’яті О.М. Поля ще рішенням від 7 грудня 1900 р., та 15 000 руб. додатково із страхового капіталу. ГЗУ також просила дозволу розпочати переговори з КМД та КНТ щодо їх участі у спорудженні музею і затвердити тимчасове управління «Земсько-міського музею ім. О.М. Поля» особливою радою. Задля швидкої реалізації проекту ГЗУ було обумовлено, що в разі безкоштовного виділення КМД земельної ділянки і коштів, вона розпочне будівництво вже весною без додаткового рішення КГЗЗ. Проект ГЗУ було повністю затверджено¹⁰, разом із додатками у вигляді кошторису та проекту музейного будинку¹¹.

24 лютого 1903 р. ГЗУ звернулася до міської влади з проханням про виділення земельної ділянки та коштів на будівництво музею. При цьому «висловила побажання, щоб ділянка землі для побудови корпусу музею, який є важливим освітнім закладом та, разом із тим, пам’ятником видатному громадському діячу нашої губернії, була відведена на більш-менш помітному і придатному для цього місці, наприклад на Соборному майдані»¹². 16 квітня 1903 р. ГЗУ отримала повідомлення, що КМД в засіданні 19-21 березня було прийнято постанову відвести у користування Земства для будівництва музею земельну ділянку на Соборному майдані по Продовженню Проспекту біля Катерининського скверу, площею у 400 сажнів. Ділянка мала бути використана лише під спорудження корпусу музею. КМД також було виділено на будівництво 10 000 руб. п’ятьма виплатами по 2 000 руб., починаючи з 1904 р¹³. Цікаве зауваження щодо цього рішення є у листі В.В. Курилова до Д.І. Яворницького від 23 березня 1903 р., у якому він зазначає, що землю виділено «там, де ми з тобою у Москві планували»¹⁴.

26 квітня 1903 р. ГЗУ звернулася з поданням про виділення коштів до Губернського маршалка дворянства. Вже 28 квітня Губернські дворянські збори прийняли рішення про виділення на будівництво музею 5 000 р., а невдовзі надійшла пожертва у 2 000 р. особисто від Ананія Петровича Струкова. 5 травня ГЗУ розіслала листи повітовим земствам та міським самоврядуванням губернії¹⁵. Протягом року кошти надійшли від Катеринославського (5 000), Верхньодніпровського (2 000), Новомосковського (1 000), Павлоградського (500), Бахмутського (2 000), Олександрівського (500), Маріупольського (500) повітових земств; міст Верхньодніпровська (25), Павлограда (50), Бахмуту (200) та Луганська (100). Загальний розмір зібраної таким чином суми сягнув 48 875 руб¹⁶.

Завершення будівництва музейного корпусу. Фото 1904 року. Колекція Н. Бусигіної.

У відповідності до рішення КГЗЗ будівництво музею мали розпочати вже навесні 1903 р. Але на спільній нараді ГЗУ, Міської управи та Комітету музею, яка розглядала вже затверджений КГЗЗ проект будинку, виконаний архітектором Г.І. Панафутіним, міський голова Олександр Якович Толстіков висунув вимогу переробити його. За первинною версією ГЗУ він «з метою отримати більш гарний будинок» наполіг на тому, аби було зроблено «замість одного фасаду чотири»¹⁷. У кінцевому звіті ГЗУ про спорудження будинку музею формулювання вимог міського голови суттєво змінено. Спираючись на постанову Міської думи, він поставив вимогу зробити всі чотири фасади будинку різними, але з збереженням єдиного «стилю»¹⁸. Виходячи з цих відомостей, можемо зазначити, що первинний проект музею розроблявся з розрахунком на те, що місто виділить для нього рядову земельну ділянку і передбачав створення одного парадного фасаду. Також можна помітити непорозуміння сторін відносно рішення, прийнятого на засіданні. Міський голова вимагав рівноцінного вирішення всіх чотирьох фасадів. Натомість, це було сприйнято і реалізовано Г.І. Панафутіним, як створення чотирьох різних фасадів. Цілком можливо, що це викликало певні зауваження від учасників ХІІІ археологічного з’їзду 1905 р. і, як наслідок, корекцію формулювання вимог міського голови в остаточному звіті.

Можна також зазначити, що принципи і вимоги, за якими КМД надала земельну ділянку для розміщення музею, є унікальними у міській практиці Катеринославу кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зазвичай при виділенні земельних ділянок на міських майданах створювався проект кварталу, і ділянка (навіть для громадських будівель) виділялась вже в його межах. У випадку ж з музеєм мова йшла про слідування європейським практикам розміщення окремо розташованого громадського будинку у зеленому масиві. Цією ситуацією спробувало скористатись КНТ, виробивши на середину 1903 р. проект дендрологічного саду при музеї. Цим проектом було передбачено створення саду в межах вже існуючої на площі, виділеної огорожами вздовж проїздів до плац-параду та Преображенського собору, земельної ділянки площею у 2,5 десятини. В межах цієї ділянки знаходився не лише корпус музею, але й Катерининський сквер із пам’ятником Катерині ІІ¹⁹. Хоча створення саду дозволено не було, але озеленення Соборного майдану поступово проводилось самою міською владою.

Проект дендрологічного саду при музеї. За публікацією 1903 року.

У зв’язку з великим обсягом переробок Г.І. Панафутін подав остаточний проект, вартість якого склала 60 000 руб., лише наприкінці червня 1903 р., а розпочати роботи вдалося лише у серпні²⁰. Також можна зазначити, що у серпні 1903 р. проект було знову відкориговано. У зв’язку з тим, що місто у категоричній формі заявило, що спорудження службових будівель і навіть огорожі вона не дозволить, було прийнято рішення про влаштування підвального поверху. Для цього було збільшено заглиблення фундаменту і висоту цоколя будинку. Окрім цього фундамент було посилено з таким розрахунком, щоб він міг витримати надбудову корпусу другим поверхом, якщо виникне така потреба²¹. Наскільки можна зрозуміти з наявних звітів про будівництво музею, ГЗУ не подала на затвердження КГЗЗ відомостей про збільшення обсягів робіт і кошторису будівництва, затвердивши перебільшення витрат «по факту».

Враховуючи важливість будови, ГЗУ прийняла рішення не проводити торгів на будівництво, а вести його господарським способом, віддаючи окремі роботи підрядникам і здійснюючи постійний контроль над будівництвом. Запланований термін робіт складав два роки²². Серед запрошених підрядників значаться інженер шляхів сполучення Іона Михайлович Майданський та компанія «Монікур і Еггерт». Опалення та вентиляцію було віддано компанії «Санітас». Виконавцем робіт було призначено архітектора Г.І. Панафутіна²³.

Незважаючи на затримку із проектом будинку, будівельні роботи було розпочато навесні 1903 р. Це було зумовлене тим, що через ділянку, виділену під будівництво музею проходила головна міська водогінна магістраль, яка поєднувала водокачку із фільтрами та водогінною вежею, яку довелося переносити на відстань більше 33 сажнів²⁴. На кінець будівельного сезону 1903 р. було виведено фундаменти, стіни підвалу, цоколь і стіни першого поверху до віконних перемичок. При цьому, згідно з проектом компанії «Санітас» у кладці стін одразу прокладались канали для запланованих комунікацій. Розпочато викладення стін основного поверху. На зимовий час будівельні роботи були зупинені. Це мотивувалося не лише необхідністю «надійного виконання робіт при спорудженні будинку, який має бути довговічним», але й суттєвими непорозуміннями та суперечками, які виникли з Г.І. Панафутіним²⁵. Обсяги виконаних робіт складались з: фундаменту з бутового каміння на вапняному розчині з викладенням стін підвалів по висці під тинькування (обсяги робіт 35,04 куб. сажнів), цегляної кладки стін підвалів та фундаментів з цегли-залізняка на вапняному розчині «під лопатку» (46,68 куб. сажнів) та цегляної кладки на цементно-вапняному розчині (20 куб. сажнів); влаштування асфальтової гідроізоляцію поверх цоколя товщиною у 3/4 дюйми (42,63 кв. сажні)²⁶. Характер непорозумінь із Г.І. Панафутніним не встановлено. Вірогідно, що саме вони в подальшому могли призвести до відставки Г.І. Панафутіна з посади виконавця робіт та заміни його архітектором Іосифом Кіндратовичем Сандецьким. Час цієї заміни не відомий. У 1905 р. Г.І. Панафутін зазначається лише як «автор первинного проекту»²⁷. У матеріалах ГЗУ заміна виконавців робіт не відображена і відома лише за пізнішими свідченнями²⁸. Згідно з фінансовим звітом за 1903 р. було повністю використано усі 10 000 руб., передбачені кошторисами земства²⁹. Завершення робіт планувалось на вересень 1904 р.³⁰.

За повідомленням Василя Іоанікійовича Строменка, будівельний сезон 1904 р. розпочали наприкінці лютого – на початку березня, незважаючи на «поганющу» погоду³¹. За відомостями ГЗУ на осінь 1904 р. всі роботи було майже завершено і можна було розпочати поступове перевезення колекцій музею з приміщення Потьомкінського палацу³². Загальна вартість корпусу у 1904 р. сягнула 96 729, 86 руб.³³ Натомість, в остаточному звіті про перебіг будівництва, поданому у 1906 р., зазначено, що всі роботи завершились лише у 1905 р. При цьому вартість робіт помітно перевищила кошторис і склала 101 730 руб. 38 коп.³⁴ Занадто оптимістичний звіт ГЗУ у 1904 р. спростовується листом Василя Петровича Гегела до Д.І. Яворницького від 20 вересня 1904 р., в якому передається думка інженера Майданського про те, що до 15 жовтня будуть готові лише дві зали, оскільки ще не висох ліс на вікна³⁵. В.І. Строменко у листі від 4 жовтня зазначає, що: «Музей навряд щоб і до Пасхи скінчили, бо стоїть без вікон, без дверей і без криши»³⁶.

Разом із тим, за публікацією хранителя музею Антоніни Антонівни Скриленко, колекції було переміщено у новий корпус вже у грудні 1904 р., а у січні розпочалися роботи по систематизації та облаштуванню експозиції, які просувалися «по мірі внутрішнього облаштування»³⁷. У січні 1905 р. Д.І. Яворницький прохав А.С. Синявського про перевезення до нового корпусу трьох кам’яних баб, що належали музею і розташовувались біля Комерційного училища³⁸. За листом А.А. Скриленко від 29 квітня 1905 р., вже було розпочато монтаж виставки до Археологічного з’їзду, у квартирі при музеї було розміщено сторожа, але разом із тим «про двері, звичайно, до сього часу немає й згадки»³⁹. Встановлення дверей проводилось підрядником Луневим протягом наступних місяців. Але робітники постійно «пиячили та бастували» і парадні двері почали ставити лише наприкінці липня⁴⁰. Разом із тим, А.А. Скриленко зазначала, що незавершеність робіт не заважала приймати екскурсії вже на початку літа 1905 р.⁴¹

Загалом роботи другого будівельного сезону можна оцінити наступним чином. Повністю завершено кладку стін корпусу (загальний обсяг 139,01 куб. сажень). У остаточному звіті про будівництво ГЗУ особливо наголошувала на тому, що «стіни музею викладені з особливою ретельністю: надзвичайна кількість великих віконних і дверних отворів, що утворили масу тонких проміжних колон і простінків зі складними в плані профілями, маса карнизів, пілястр, виступів, все це вимагало багато притісування і спеціально досвідчених мулярів». Перемички вікон та дверей, ймовірно, виконано з монолітного, або збірного залізобетону (ймовірний обсяг робіт 10,3 кв. сажнів). Виконано конструкції вінчаючих карнизів (кам’яні плити по металевих балках і цегляна кладка). Виконано обличкування цоколя гранітними блоками (41,34 кв. сажні), встановлення майданчику чорного входу з граніту (0,712 кв. сажні), змонтовано сходи головного входу з тесаних гранітних блоків. Виконано пласкі перекриття всіх приміщень з монолітного залізобетону (178,16 кв. сажнів). Змонтовано основні мережі системи опалення та вентиляції і перекрито залізобетонними плитами канали для труб у підлогах. Укладено керамічні підлоги в залах (127,95 кв. сажнів). Для підлог, які клалися не на бетонне перекриття підвалів, було додатково підсипано та втрамбовано землю. Змонтовано конструкції даху на дерев’яних стропилах у основному об’ємі та на металевих над Білою залою і влаштовано покрівлю. Влаштовано теплоізоляцію горища з тирси, залитої вапняним розчином, а над Білою залою – задля зменшення навантаження на залізні стропила з лапедітових плит на алебастрі. Виконано всі зовнішні і переважну частину внутрішніх штукатурних та ліпних робіт. Встановлено внутрішні залізобетонні сходи до підвалу і металеві сходи на горище. Встановлено залізобетонну огорожу покрівлі та водостоки⁴².

Наскільки можна зрозуміти, у 1905 р. було завершено встановлення віконних рам і шибок в них (7 в підвалі та 38 у першому поверсі), змонтовано скляне покриття світлового ліхтаря Білої зали, для якого використано «палубне» скло, встановлено решітки на вікна, встановлено всі двері. Вікна і двері повністю обладнано бронзовою фурнітурою. Завершено монтаж систем вентиляції та опалення і закрито вмурованими в стіни декоративними решітками всі вентиляційні отвори та батареї. Проведено електрику. Встановлено підвіконня з зеленого мармуру Bardiglio (твердий італійський мармур). Завершено штукатурні та ліпні роботи в приміщеннях. Виконано основні роботи по прокладенню водогону, обладнано жіночу та чоловічу вбиральні, влаштовано каналізацію з вигрібною ямою. Необхідність терміново розпочати монтаж виставки до Археологічного з’їзду змусила обмежитись побілкою, як фасадів, так і залів музею⁴³. В остаточному звіті про побудову музейного корпусу ГЗУ зазначила, що затримка у будівельних роботах була викликана: затримкою робочих креслень, ретельністю виконання робіт, ускладненнями із придбанням необхідних будівельних матеріалів, «робітничим рухом»⁴⁴.

Дахи музею на панорамі Соборного майдану. Листівка 1900-х років. ДНІМ.

Під час будівельних робіт було виконано декілька додаткових проектів. Так, первинним проектом не враховувалась потреба нівелювання території довкола корпусу. Виконавцем робіт було детально розроблено: профілі гранітних блоків цоколя, конструкції і опорядження зовнішніх сходів, малюнки і профілі дверей, детальна проробка ліпних деталей та, вірогідно, малюнок решіток на вікна; компанією «Монікур и Еггерт» повністю розроблено конструкції перекриття з монолітного залізобетону; малюнки підлог з керамічної плитки в експозиційних залах добирались за каталогами; за каталогами ж добиралась і електрична фурнітура (люстри, бра, плафони), замовлена у паризької фірми⁴⁵. Відомостей про виконавців ліпних робіт на фасадах та в інтер’єрах музею не виявлено. Асфальтовий тротуар з гранітним бордюром перед будинком виконував підрядник М.Я. Щедрович, давши гарантію якості на 10 років. Відповідно до цієї гарантії йому довелося повністю переробити тротуар вже у 1909 р.⁴⁶.

На засіданні КГЗЗ 15 грудня 1904 р. ГЗУ вийшла з клопотанням про дозвіл взяти на себе адміністративне керівництво музеєм до затвердження його статуту та дозволити їй розподілити приміщення наступним чином: «згідно первинній пропозиції: залу зборів наукового товариства та препараторську призначити для зборів наукового товариства; кімнати з позначенням на плані для археології, історії, нумізматики та етнографії і кабінет директора передати у розпорядження директора музею Д.І. Яварницького для влаштування відповідних відділів; кімнату, призначену для художнього відділу, тимчасово відвести під розміщення надходжень колекцій ХІІІ археологічного з’їзду; кімнати, призначені для ботанічних, зоологічних, мінеральних та палеонтологічних колекцій та промислового відділу – надати правлінню наукового товариства, згідно з його проханням… для влаштування природничо-історичного відділу, у якому має бути виділено відділ по сільському господарству…»⁴⁷. КГЗЗ усі дії Управи було схвалено, але питання про управління музеєм було залишено «відкритим»⁴⁸.

14 серпня 1905 р. музейний корпус було освячено⁴⁹. 2 грудня 1905 р. було затверджено статут музею з утвердженням назви «Катеринославський обласний музей ім. О.М. Поля»⁵⁰. Промова, виголошена професором В.В. Куриловим на церемонії освячення музею засвідчує, що на 1905 р. будинок викінчили, виходячи виключно з потреб розміщення етнографічної та археологічної колекцій ХІІІ археологічного з’їзду. КНТ розраховувало, що в подальшому зали буде обладнано і пристосовано під первинні цілі комплексного учбово-просвітницького центру із облаштуванням зали засідань КНТ. Разом із тим, вже перед відкриттям музею деякі з його відвідувачів висловлювали сумнів щодо того, що велику програму КНТ вдасться реалізувати на відносно невеликих площах будинку, оскільки зали вже майже заповнені⁵¹.

У стилістичному рішенні корпус музею відносився до неогрецького напряму історизму. Виходячи з того, що питання стилістики корпусу практично не обговорювалось, можна зробити висновок, що неогрецький стиль було прийнято одразу, і без жодних заперечень, усіма учасниками процесу розробки і затвердження проекту музею. Дуже запізнілою в цьому відношенні була порада художника О. Сластіона у листі до Д.І. Яворницького від 22 травня 1905 р. про будівництво будинку музею в українському стилі⁵². В цілому вибір стилістики музейного корпусу зумовлювався загальними практиками цього часу. О.А. Борисова виділяє два стильових напрями, що використовувались у Російській імперії при будівництві у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. музейних корпусів: неогрецький та неоруський. При цьому вона зазначає, що неогрецька стилістика відверто домінувала в цілому у «європейському музейному будівництві»⁵³. Проектні роботи виконувались у дусі часу із залученням численних аналогів музейних, виставкових, громадських будівель, креслення і фото яких друкувались у професійній пресі. Разом із тим, можна зазначити, що спираючись на аналоги і традиційні прийоми, Г.І. Панафутін створив цілком самостійний проект.

Якщо вибір стилю корпусу і його реалізація цілком відповідали прийнятим в цей час смакам, то обмеження, введення до проектного завдання через вимоги КМД, зумовили цікаву особливість музейного корпусу – ієрархічність фасадів. Традиційний підхід до проектування чотирьох фасадних окремо розташованих корпусів вимагав ідентичного рішення їх бічних фасадів. Натомість у Катеринославському музеї всі чотири фасади мають різне рішення і об’єднуються в загальну композицію лише спільністю вертикальних членувань (цоколь, тяги під та над вікнами, вінчаючий карниз, огородження покрівлі), вирішенням центральної підвищеної частини і використанням (хоча і в різних комбінаціях) ідентичних декоративних елементів. Головний фасад із лоджією парадного входу розташований по червоній лінії Проспекту. Його значення підкреслюється складністю пластичного рішення, силуету, насиченістю декором. Показово в цьому відношенні, що і колони лоджії головного входу і півколони у простінках вікон мають ідентичне рішення. Другий за значенням фасад - лівий бічний, можна умовно означити, як Міський (зараз перед ним розташовано могилу Д.І. Яворницького). В тогочасній містобудівній ситуації він проглядався з великої відстані і «презентував» музей з боку центра міста. Центральну частину фасаду виділено шестиколонним іонічним портиком, який вінчається високим трикутним фронтоном. Натомість в простінках вікон розміщено пілястри спрощеного тосканського ордеру. Особливе значення Головного та Міського фасадів музею підкреслено символічним відображенням участі всієї губернії у його створенні. У фронтоні Міського фасаду було вміщено герб Катеринославської губернії, а прямокутний аттик над головним входом прикрасили герби семи повітів та міста Катеринославу. Задній фасад музею, спрямований безпосередньо на Соборну площу, Катерининський сквер та Преображенський собор, вирішено як колонаду з вставлених у простінки вікон пілястр спрощеного тосканського ордеру, фланковану фальшивими ризалітами із іонічними півколонами «в антах». При досить розвиненій композиції він помітно поступається Головному та Міському фасадам за обсягами використання декору. Правий бічний фасад, звернений до корпусів Губернської лікарні, фактично було визначено, як дворовий. Його композиція асиметрична. Центральна частина виділена фальшивим ризалітом із вставленим іонічним портиком на чотири колони, який завершено прямокутним аттиком. Ліве крило фасаду вирішено як колонада з пілястрами тосканського ордеру в простінках вікон, праве - мало лише отвір дверей службового входу і мінімальний декор глухої стіни. Первинно фасади музею було вибілено, вірогідно, без додавання кольору.

Композиційним центром плану музею була підвищена Біла зала із верхнім освітленням. За загальним рішенням це найбільш парадне приміщення музею. Про первинні наміри використовувати залу для засідань КНТ, начебто, свідчить складне оздоблення її стін, яке взагалі не властиве для експозиційних залів в спеціально споруджених музейних будівлях. Разом із тим, і система оздоблення зали, і розміщення п’яти дверних отворів повністю виключають можливість створення аудиторії-амфітеатру, про яку В.В. Курилов говорив ще на церемонії освячення будівлі. Задля перетворення на аудиторію залу потрібно було серйозно перебудовувати. Також можна зазначити, що нестача часу призвела до того, що первинно заплановані розписи зали так ніколи і не було виконано. Другим за багатством оздоблення приміщенням музею був вестибюль, при якому розташовувались кабінет директора та гардероб. Поряд із кабінетом директора у спеціальному приміщенні збудована металева драбина на горище. Через не дуже вдале її розташування біля краю покрівлі над її люком довелося спорудити спеціальну палатку, яка дозволяла вийти на горище. Сім експозиційних залів, розташованих довкола центральної зали, мали пишно оздоблені стелі і стіни без декору. Службові приміщення музею взагалі не мали декору. Кабінет хранителя розміщувався у куті між Соборним та Дворовим фасадами біля службового входу і сходів, які пов’язували перший поверх із підвалом. Підвальні приміщення групувались довкола чорних сходів і в цілому мали Г-подібний план. З боку дворового фасаду розташовувалась службова квартира, котельна та вугільна яма. З боку Соборного фасаду – лабораторії й інші служби музею. Туалети, можливо, знаходились на першому поверсі (біля кабінету хранителя) та у підвалі. Вентиляція первинно була природна з витяжками по чотирьох каналах, прокладених у стінах по кутах Білої зали. На даху вихід вентиляційних каналів закривали декоративні жертовники по кутах центрального підвищеного об’єму. В одному з вентканалів додатково було прокладено димову трубу котельної. Труби опалення було прокладено у спеціально споруджених каналах у підлозі.

Незважаючи на врочисте відкриття музею у 1905 р., будівельні роботи продовжувались ще й у 1906 році. Так, підрядниками Фроловим та Шейном було завершили встановлення та фарбування вікон і решіток на них. Завершувалось і облаштування вбиралень музею⁵⁴. Лише восени 1906 р. корпус було підключено до водогону. Окрім цього за перший рік експлуатації будинку було виявлено деякі недоліки. У вересні 1907 р. хранитель музею Микола Георгійович Сластіон найняв штукатура для виправлення виявлених дрібних дефектів на фасаді та в залах музею⁵⁵.

Восени 1907 р. комісія ГЗУ, оглянувши будівлю, визнала необхідним виконати ремонт фасадів і змінити їх вибілювання на фарбування олійними фарбами. Також було визнано, що залізобетонна (алебастрова) огорожа даху виявилась не надто тривкою і визнано необхідним замінити її на металеву, аналогічного малюнка. Ці пропозиції ГЗУ було затверджено КГЗЗ 20 грудня 1907 р.⁵⁶. Згідно з листом М.Г. Сластіона від 5 липня 1908 р., штукатурні та ліпні роботи у музеї було вже завершено, а фарбування ще не починали⁵⁷. Роботи по фарбуванню музею було прийнято спеціальною комісією, яка «захоплювалась… кольором та ніжністю тону», лише 2 вересня 1908 р.⁵⁸ Існуюча іконографія не дає можливості точно визначитись із кольором, обраним для фасадів музею. У кольорових, розмальованих від руки, листівках, найчастіше використовують різні відтінки жовтого кольору. Також помітно, що ліпні елементи за тоном відрізняються від поля стіни. Якщо ліпний декор фасадів було виконано з цементу, то цілком можливо, що їх взагалі не фарбували, лишивши їх «природній» сірий, або сіро-зелений колір.

Корпус музею. Листівка 1910-х років. ДНІМ.

А вже у 1911 р. ГЗУ озвучила вимогу про виділення коштів на капітальний ремонт корпусу зазначивши, що: «будівля музею прийшла вже у такий стан, що капітальний ремонт її цінних ліпних фасадів, для запобігання їх повній руйнації, є дуже необхідним». Вартість робіт, разом із ремонтом тротуару та встановленням, за поданням музею, металевої огорожі при головному фасаді оцінювалась у 6 185 руб. 95 коп. Ця доповідь була повністю прийнята КГЗЗ у засіданні 19 грудня 1911 р.⁵⁹. Відносно проведених Управою робіт відомо, що в цей рік відремонтували витяжні труби на горищі музею та пофарбували дах⁶⁰. Ремонтні роботи було проведено наступного року. Тоді ж було встановлено і металеві решітки (грати) перед головним фасадом, якими відгородили від надмірної уваги публіки колекцію кам’яних «баб».

19 грудня 1911 р., паралельно із затвердженням кошторису на ремонтні роботи, КГЗЗ затвердило і доповідь ГЗУ про необхідність спорудження нового корпусу для музею, яка мотивувалось тим, що: «незважаючи на відносно невеликий час свого існування всі просторі зали музею майже заповнено масою дуже цінних предметів та колекцій. Наприклад, природничо-історичний відділ його вже взагалі не має вільних місць і доводиться залучати оренду приватних квартир. Окрім тієї маси незручностей, які пов’язано з винесенням частини музею в окремі від нього приміщення, збільшенням видатків, викликаних орендою останніх, необхідністю запрошення окремого хранителя, утримання зайвої обслуги, сторожів, загрозами у пожежному відношенні… це становище дуже заважає досягненню просвітницьких цілей, задоволення яких складає завдання музею. …саме життя змушує вже поставити на чергу питання про відповідне розширення музею імені О.Н. Поля та побудови при ньому спеціального корпусу для природничо-історичного відділу»⁶¹. Також було заслухано директора музею Д.І. Яворницького, який дав пояснення щодо обсягів нових надходжень і неможливості розмістити усі колекції в існуючому корпусі. Доповідь ГЗУ була повністю підтримана присутнім на засіданні М.В. Родзянкою. Привертає увагу додаткове пояснення, яке дав щодо проекту ГЗУ Сергій Альбертович Бродницький, який: «вказуючи на стильну завершеність будинку музею ім. О.Н. Поля, стверджує неможливість розширення існуючого корпусу»⁶².

З прийняттям цього рішення головна увага земства переключається на проблеми спорудження нового музейного корпусу. По вже «старому корпусу» виконуються лише дрібні щорічні ремонти. Останній з них було виконано у квітні 1917 р., коли було відремонтовано і пофарбовано дах та світовий ліхтар зали⁶³. У серпні-жовтні 1919 р. ремонт даху та опалення вдалося виконати не стільки завдяки земським асигнуванням, скільки завдяки пожертвам Вільгельма Яковича Левенсона та Геронтія Гавриловича Харченка⁶⁴.

Головний вхід до Крайового музею. Листівка 1934 рік. ДНІМ.

Протягом наступних 50 років роботи по корпусу обмежувались поточними ремонтами, під час яких найбільша увага приділялась функціонуванню будівлі, а не підтриманню її естетичних характеристик. Ремонт зовнішнього оздоблення ініціювався лише за політичними мотивами. У 1924 р. було замінено гербові щити на фасадах (від цих робіт вцілів лише герб Запорозької Січі, який, на сьогодні, є єдиним відомим вцілілим, у місті скульптурним зображенням в опорядженні будинку, виконаним у 1920-х рр.)⁶⁵. Восени 1941 р., в ході німецької програми ліквідації радянської символіки, повністю збито гербові щити на Головному фасаді. Інші елементи декору поступово руйнувались, як від природніх причин, так і від недбалих ремонтних робіт.

У 1967 – 1968 рр. було прийнято рішення про добудову до музею нового експозиційного корпусу. Але у 1970 р, вже після початку будівництва співробітником музею В.С. Прокудою було запропоновано створити в експозиції діораму «Форсування Дніпра»⁶⁶. Пропозицію було підтримано місцевою владою. Проект перероблявся на основі первинного проекту і тим же авторським колективом на чолі із архітектором Володимиром Олександровичем Зуєвим. У складі нового корпусу розмістились діорама з комплексом вестибюлів, основна експозиція музею з 8 залів, виставковий зал, сходовий хол, актова зала, приміщення фондів, допоміжні приміщення. Загальна експозиційна площа нового корпусу склала 3 215 м² проти 550 м2 у старому корпусі⁶⁷. Відкриття діорами для відвідувачів відбулося 7 травня 1975 р. Нова експозиція музею відкрилась для відвідувачів 7 травня 1977 р.⁶⁸

Початок будівництва корпусу Діорами. 1970-ті роки. ДНІМ

Під час добудови Діорами було повністю зруйновано Соборний фасад старого музейного корпусу. Задля організації нового холу було ліквідовано інтер’єри залів № 4 та № 5. Для забезпечення проектної висоти холу було підвищено до рівня конструкцій світлового ліхтаря частину даху старого корпусу. Після демонтажу усієї експозиції на початку листопаду 1974 р. було розпочато ремонтні роботи у приміщеннях старого корпусу. Під час ремонту було ліквідовано залу № 6 на місці якої організували кабінети наукової частини. Службові приміщення біля старих сходів до підвалу переобладнали у двоповерхові. У залі № 7 спорудили внутрішні сходи до підвальних приміщень і облаштували гардероб для відвідувачів. Зали № 1, 2, 3 без перепланування і суттєвих переробок виділили під розміщення наукової частини. Практично незмінним лишився вестибюль, у якому лише провели заміну керамічної підлоги на гранітні плити. Білу залу (№ 8) було реорганізовано в аванзал із можливістю проведення виставок. Оздоблення її інтер’єру практично не змінилося: було закладено два дверних отвори по торцях зали, світовий ліхтар закрито і перероблено на електричне освітлення, повністю замінено на нове все електричне обладнання. Ремонт старого корпусу майже не позначився на його зовнішньому вигляді. Пошкоджені та втрачені ліпні елементи не відновлювались. Слід також зазначити, що в повному обсязі роботи по музейному комплексу виконано не було.

Валентина Бекетова, заступник директора з наукової роботи Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького.

Варфоломій Савчук, доктор історичних наук, професор, працює в Дніпропетровському національному університеті. Коло наукових зацікавлень дотично історії науки і техніки в Україні.

Валентин Старостін, історик, незалежний дослідник. Досліджує історію м. Дніпропетровська та населених пунктів Дніпропетровської області.

1. Савчук В.С. Заснування та інституціоналізація Катеринославського обласного музею імені О.М. Поля / В. С. Савчук, Т.О. Гребінник // Історія України. Маловідомі імена, події, фактию – К., 2001. – Вип. 14. – С. 51–77
2. Освящение здания музея имени А.Н. Поля, 14 августа 1905 года // Вестник Екатеринославского земства. – 1905. – № 37. – С. 936.
3. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3: Листи музейних діячів до Д.І. Яворницького / Укладачі С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.: За заг. ред. Н.І. Капустіної. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. – С. 169, 170.
4. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.1: Листи вчених до Д.І. Яворницького / Укладачі С.В. Абросимова, А.І. Перкова, О.В. Піцик, Н.Г. Чередник та ін.: За заг. ред. Н.І. Капустіної. – Д.: Гамалія, 1997. – С. 466.
5. Приложения к постановлениям Екатеринославского губернского земского собрания ХХХIХ очередной 1904 года сессии с 12-го по 21-е декабря включительно. – Екатеринослав: типография губернского земства, 1905. – С. 531; Освящение здания музея имени А.Н. Поля… – С. 939.
6. Екатеринославское научное общество. Год 2-й, №№ 1, 2, 3 и 4. – Екатеринослав: Типография Л.М. Ротенберга. Проспект, д. Михайличенко, 1902. – С. 25, 30, 34.
7. Отчёт Правления о деятельности Екатеринославского научного общества за 1902 год // Труды Екатеринославского научного общества. – Екатеринослав, 1902. - С 20, 21, 23.
8. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3. – С. 171.
9. Приложения к постановлениям Екатеринославского губернского земского собрания XXXVII  очередной 1902 года сессии с 1 по 12 декабря включительно. – Екатеринослав, 1903. – С. 244.
10. Систематический свод постановлений Екатеринославского Губернского Земского Собрания 1866 – 1913 гг. / Сост. под ред. П.К. Соколова. – Т. 2 – Выпуск 2. – 1890-1913 гг. – Екатеринослав: Типография К.А. Андрущенко, 1916. – С. 1030 ; Приложения к постановлениям Екатеринославского губернского земского собрания ХLI очередной 1906 года сессии (с 1 по 13 декабря 1906 г.). – Екатеринослав: типография губернского земства, 1907. – С. 986, 987.
11. Постановления Екатеринославского губернского земского собрания ХХХVII очередной 1902 года сессии с 1-го по 14-е декабря включительно. – Екатеринослав: типография губернского земства, 1903. – С. 248.; Приложения к постановлениям ЕГЗС ХХХIХ сессии…  – С. 531.
12. Приложения к постановлениям Екатеринославского губернского земского собрания ХХХVIII очередной 1903 года сессии с 7-го по 21-е декабря включительно. – Екатеринослав: Типография губернского земства, 1904. – С. 328.
13. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХLI сессии… – С. 987; Приложения к постановлениям ЕГЗС ХХХVIII сессии… – С. 328.
14. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3. – С. 173.
15. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХХХVIII сессии… – С. 330.
16. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХLI сессии…  – С. 988.
17. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХХХVIII сессии… – С. 332.
18. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХLI сессии… – С. 988.
19. Вестник Екатеринославского земства. – 1903 – № 6. – С. 5-7.
20. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХLI сессии… – С. 989.
21. Там само. – С. 1101.
22. Там само. – С. 989.
23. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХХХVIII сессии… – С. 332, 333.
24. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХLI сессии… – С. 998.
25. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХХХVIII сессии… – С. 333.
26. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХLI сессии… – С. 990, 991, 992.
27. Областной музей имени А.Н. Поля // Киевская старина. Год 24. Т. 88. Отдел 2. – 1905. – январь – С. 28.
28. Матвієвський П. 25-річчя Дніпропетровського краєвого історично-археологічного музею // Збірник / Дніпропетровський краєвий історично-археологічний музей / За гол. ред. проф. Д.І. Яворницького. – Дніпропетровське: Б.в., 1929. – Т. I. – С. 12..
29. Отчёт Екатеринославской губернской земской управы за 1903 год. Ч.2. – Екатеринослав: Типография губернского земства, 1904. – С. 27.
30. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХХХIХ сессии… – С. 533.
31. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3. – С. 509.
32. Приложения к постановлениям ЕГЗС  ХХХIХ сессии… – С. 531.
33. Освящение здания музея имени А.Н. Поля… – С. 938.
34. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХLI сессии… – С. 989.
35. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3. – С. 108.
36. Там само. – С. 517.
37. Скриленко А. Екатеринославский Областной музей имени А.Н. Поля // Киевская старина. Год 24. Т. 90. Отдел 2. – 1905. – июль-август – С. 53
38. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.1. – С. 473.
39. Там само. – С. 491.
40. Там само. – С. 493.
41. Скриленко А. Екатеринославский Областной музей… – С. 56.
42. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХLI сессии… – С. 991, 992, 993, 994.
43. Там само. – С. 992, 993, 995, 997, 999.
44. Там само. – С. 1002.
45. Там само. – С. 990, 991, 992, 993, 995, 997, 999.
46. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3. – С. 477.
47. Приложения к постановлениям ЕГЗС ХХХIХ сессии… – С. 536.
48. Систематический свод постановлений… – С. 1031.
49. Освящение здания музея имени А.Н. Поля… – С. 936.
50. Савчук В.С., Гребінник Т.О. Заснування та інституціоналізація Катеринославського обласного музею імені О.М. Поля // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей). Вип. 14. – К., 2001. – С. 73.
51. Освящение здания музея имени А.Н. Поля… – С. 940.
52. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3. – С. 378.
53. Борисова Е.А. Русская архитектура второй половины ХІХ века. – М., 1979. – С. 205.
54. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3. – С. 446, 447.
55. Там само. – С. 458.
56. Систематический свод постановлений… – С. 1032.
57. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.3. – С. 463.
58. Там само. – С. 467.
59. Систематический свод постановлений… – С. 1033.; Приложения к постановлениям Екатеринославского губернского земского собрания 46-й очередной 1911 года сессии (с 7 по 21 декабря 1911 года). – Екатеринослав: типография губернского земства, 1912. – С. 2031-2034.
60. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип.2: Листи діячів культури до Д.І. Яворницького / Упоряд.: С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.: За заг. ред. Н.І. Капустіної. – Д., 1999. – С. 251.
61. Приложения к постановлениям ЕГЗС 46-й сессии... – С. 2032.
62. Там само. – С.219.
63. Віхи музейної біографії: До 160-річчя заснування Дніпропетровського історичного музею імені Д.І. Яворницького / Автори-упорядники Н.І. Капустіна і В.М. Бекетова. – Д., 2009. – С. 22.
64. Там само. – С. 28.
65. Там само. – С. 33, 34.
66. Там само. – С. 46.
67. Андрущенко М.П. Меморіально-історичний ансамбль у Дніпропетровську. – К.: Будівельник, 1982. – С.  59.
68. Віхи музейної біографії… – С. 46, 48.