Місто та злочин

Саме при розгляді даного типу злочинів ми натрапляємо на істотну проблему, якої годі уникнути і яку необхідно висвітлити: місто як осередок функціонування злочинності. Тут наявні істотні методологічні проблеми. Насамперед ідеться чи є міська злочинність також виявленням соціального протесту, чи носить винятково кримінальний характер? Ерик Гобсбаум, висвітлюючи «соціальний бандитизм», виразно зазначав тяжіння «бандита» до сільської економіки та традиційної спільноти, «бандитизм вільний настільки, наскільки він може бути вільний у селянському світі»¹. Міська злочинність вияв дещо інших правил і носить дещо інакше соціальне забарвлення. Однак у розглядуваний нами час місто радше нагадує село і не чуже селянському світу.

 Ще одне питання –  протоурбанізація, зростання міста передкапіталістичної фази розвитку ще пов’язаного із традиційним селянським світом, однак із низкою відмінних від села тенденцій, що врешті призведуть до утворення особливого міського стилю життя². На другу половину XVIII ст. дана проблема істотним чином загострюється. Місто було схожим на село, отримавши великі адміністративні і торговельні функції, накидаючи окрузі торговельні правила та міри ваги і обрахунку. Важко не помітити, що старі «пізньосередньовічні відносини» (елементи магдебурзького права та цеховий устрій) уже не відіграють свою роль, однак «місто» продовжує своє функціонування з переплетенням традиційних, пізньосередньовічних та нових досить норм розподілу праці (поява мануфактур, прибуття мігрантів, пожвавлення торгівлі). Дана ситуація отримала назву в історичній соціології «протоіндустріальне місто» (pre industrial city). Домашнє господарювання, активне використання праці підлітків, найми та віковий розподіл праці – характерні риси для такої «протоіндустріалізації»³, де традиційні відносини, шлюбні стратегії та вік вступу у шлюб (меркантильні міркування) відіграють доволі істотну роль саме для постання економічних одиниць, що досить цікаво висвітлював свого часу Франклін Мендельс⁴. Демографічні питання, як і питання використання праці як такої, експлуатації і товарообігу, є засадничими для розуміння цього процесу.

Чи можемо ми говорити власне про «міста», характеризуючи адміністративні центри Харківського намісництва?

 Місто на колонізованих територіях Слобідської України починає відігравати інакшу роль ніж полковий чи сотенний центр часу слобідських полків. Інтенсифікуєтся торгівля, міста Слобідської України слугують великим перевалочним пунктом у русі імперії на південь і на Кавказ, але економічні зміни мали й серйозний соціальний супровід. Імперія реформувала соціальну структуру місцевої спільноти. Наявний прошарок міщан, що відбивав соціальну структуру ще з часу Речі Посполитої, було ліквідовано в слобідських містах під час реформи 1706 – 1708 рр. разом із воєводським управлінням⁵. Однак під час ліквідації козацької автономії та спроб накинути загальноімперський соціальний стандарт на Слобідську Україну постало питання утворення соціального прошарку жителів міст з елементами власного самоуправління. Отже, прошарок міщан формувався штучно. Але у слобідських містах дивно перепліталися старі звичаї, елементи яких зберігалися протягом тривалого часу і нові впровадження імперського центру. Яскравим виявом таких відносин можуть стати спроби впровадити цеховий устрій серед ремісників міста Харкова у 60-х рр. XVIII ст. подібно до «великоросійських міст», хоча поділ на цехи існував серед місцевого населення від часів залюднення міста і мав свої специфічні особливості⁶. Тогочасне місто мало свої особливості: перевага продуктивних осіб молодого (активного) віку зі зменшенням кількості дітей (і народжуваності) порівняно з сільським населенням, наявність великої кількості мігрантів і специфічних «міських» мікрогруп як етнічних (етнічні меншини), так і соціальних (жебраків)⁷.

Крадіжки в Харкові

На тлі зростання нових відносин й, власне, злочинного світу виокремлюється намісницький центр Харків. Колишнє козацьке полкове місто Харків було визначене центром Слобідсько-Української губернії, створеної на базі слобідських полків у 1765 р. Вибір Харкова для центру був природним: географічно місто розташовувалося посередині між слобідськими полками, геополітично було близьким до великоросійських губерній і відігравало особливу роль (через нього імперські сили рухалися на Крим і Кавказ), нарешті, мало не лише вигідне розташування, але й низку адміністративних установ (полковий центр, місце розміщення командування Української дивізії) та вагомий регіональний освітній заклад – Харківський колегіум.

 Основна частина наявних злочинів у місті саме буде пов’язана із Харковом. Визнаймо: не слід перебільшувати значення міста, у даному разі намісницького центру, сукупне населення якого ледь перевищувало десять тисяч. Соціальну основу населення становили «військові обивателі», особи свого часу переведені із козацької служби. «Місто» було оточене великою кількістю хуторів. «Рустикальність» Харкова постає досить характерною рисою. Однак інакші тенденції підкреслюють розвиток Харкова саме як міста, що поволі віддалялося від сільського способу життя. Найвизначніші історики Харкова Дмитро Багалій та Дмитро Міллер справедливо зазначили, що «друга половина XVIII ст. є розквітом в торгівельній діяльності Харкова»⁸. Чотири ярмарки, щоденні базарі, велика кількість яток та приїжджих купців є свідченням такого розвитку. Так само досить інтенсивно розвивались і збільшували свою долю кустарні ремесла. За даними 1794 р. за заняттями населення ремісники та «промисловці» становили 47% сімей, 18% становили рільники (селяни), 14% купці та торговці; чиновники, військові, особи без визначених занять становили залишок у 21%⁹. Тобто Харків поволі втрачав своє сільське обличчя, поєднуючи кустарні ремісничі промисли із заняттям сільським господарством. До всього, спостерігаємо нові вторгнення у сам міський ландшафт: початок правильного планування, поділ на частини, пожежну та поліційну служби, будівництво кам’яних будівель (губернаторського дому) та мостів тощо¹⁰. Нарешті, слід визнати і появу поліційної посади, засобу для контролю за харківськими мешканцями «городничого»¹¹ унаслідок міської реформи 1785 р., харківські городничі, особливо Трохим Ек¹², відомі своєю активністю на тлі городничих інших міст Харківського намісництва.

Слід визнати, що для низки адміністративних центрів Харківського намісництва, які носили назву міст будуть визначальними низка ознак крім «рустикальності», розвитку торгівлі та початку реформувань міської структури та міського простору – це наявність найманої підліткової сили, що вочевидь визначала віковий склад населення міста, була невід’ємною частиною міського соціуму¹³.

Місто стає притягальним центром для наймитів, підлітки прямують сюди особливо охоче для «науки» і заробітку, привезені з чиновниками неповнолітні служники, мандрівний елемент сприяє спочатку постанню саме міського штибу, що охоче пов’язують із «протоіндустріалізацією», попереднім тлом для інтенсивного капіталістичного розвитку. Поза тубільним населенням міста з’явилася велика кількість інакшого, чужого елементу. Власне, яскраву констатацію цій частці населення міста дав автор «Топографічного опису Харківського намісництва» 1788 р. : «Кромѣ урожденных харьковскихъ жителей, проживаютъ в семъ городѣ находящіеся въ воинской и статской службах чины, такожъ иностранные и иныхъ городовъ россійскіе торговцы в довольномъ количествѣ, равно как и мастеровые, приходящіе изъ разныхъ мѣстъ столяры, плотники, каменьщики, кирпичники, харчевники: и наемные работники умножаютъ число народа; состоящіе при обѣихъ харьковскихъ училищахъ учителя и ученики съ служителями ихъ составляютъ количество до 1000 человѣкъ»¹⁴. Саме цей контингент виявиться основним фігурантом кримінальних справ. Окремі ж злочини є досить показовими: характерними для тогочасного міста були підліткові крадіжки на ринках і базарах чи обкрадання служниками господарів або квартирантами власників квартири.

Харків приваблював до себе переселенців. Сюди ж прийшли діти сумського обивателя Михайловського Василь (дванадцяти років) та Павло (восьми років) з матір’ю Агафеною і оселилися за річкою Нетечею. Узимку 1795 р. хлопці пішли на базар у м’ясний ряд, зняли «половую доску» в ятці харківського м’ясника Тимофія Ващенка, туди й заліз молодший Павло й повитягував три частини свинини й «баранчика». Вкрадене хлопці потягнули у хату козака Собніна, що була порожньою й заховали на горищі. Однак хлопців, як ті несли з під ятки в руках м’ясо, побачила донька харківського обивателя Василя Мотузки й побігла до городничого капітана Ека, Михайловських впіймали у самому будинку, де вони ховали «здобич»¹⁵. Кілька підданих статського радника та кавалера Сабурова (Іван Лунін, Федір Ткаченко, Герасим Козлов) у Харкові 1796 р. уночі обкрадали шинки: у козака Якова Устеченка із «шинкового дома» зі «шкафы» вони поцупили двадцять п’ять рублів, «платок бумажный» та срібний перстень з червоним каменем, а у вдови Горпини Куніченкової украли три відра «красного вина» та два відра вишнівки¹⁶.

Приїжджі наймити, слуги теж запримічені на злочинах у місті, особливо на згаданих уже і поширених обкраданнях господарів, сусідів, здавачів квартир. Служник харківського жителя Федора Половниченка, п’ятнадцятилітній Марко Хиренко у квітні 1787 р., зайшов у відчинену комору іншого харківського мешканця Харитона Лисенка (Лисенко жив у одному дворі з Половниченком), де украв зав’язані у білій хустці гроші (Лисенко у скарзі назвав неймовірну суму 99 срібних та 15 мідних рублів). Потім Хиренко ходив красти ще раз та його спіймали¹⁷. Неповнолітній служник регістратора Якова Соловйова, дванадцятилітній Олександр Пипін жив разом з господарем на квартирі у вдови регістраторші Марії Носачової у Харкові. На початку жовтня 1783 р., коли господині не було вдома «прибравши к сундуку ее ключ» Олександр украв з тієї скриньки сім рублів грошей. Однак крадіжку виявили й Олександр повинився. Незважаючи, що справа дійшла до совісного суду, вдова була винна Соловйову чотири рублі, а Соловйов для забраття хлопця дав ще шість¹⁸.

Однак тубільні харківські підлітки також подібно до приїжджих задіяні у подібних крадіжках. У вересні 1796 р. харківськими купцями Матвієм Ващенком, Яковом Лелюком, Іваном Ващенком був спійманий син померлого цехового Семен Кириченко (15 років), сирота. Після обіду 15 вересня він пішов до м’ясного ряду підліз під лавку, зняв дошку, заліз до ятки та й украв два ножі та шістнадцять рублів, однак на злочині був спійманий купцями і визнав свою провину¹⁹. Так само в Харкові 24 серпня 1796 р. дві жінки, харківських жительки повнолітня Варвара Ільченкова та чотирнадцятилітня Параскева Фесенкова (у справі низка різночитань прізвищ, бо «Прасковья Герасимова, дочь отставного гусара Чернушенка ...Фесенкова она ж»), залізши уночі через віконце у будинок білгородської міщанки Катерини Слатиної, що мешкала у Харкові, вкрали три пухових подушки, дві сорочки й дві хустки й віднесли за Харків дівці Мотроні²⁰. Малолітній Яків Рибасов крав 1785 року гроші у харківського жителя Якова Шишки та у свого родича колезького регістратора Олексія Рибасова²¹.

У цьому разі слід визнати, що підліткові злочини у Харкові пов’язувалися не лише з мандрівним чи приїжджим елементом, але мали і місцевих фігурантів, що власне свідчить не лише про особливості злочину, але і неоднорідність соціальних відносин у намісницькому центрі.

Крадіжки в інших містах намісництва

 Поруч з Харковом зростали й інші міста, повітові центри, що підпали під соціальні трансформації міських реформ, однак не позбавилися селянського штибу, водночас із розвитком ремесла та торгівлі. Суми, Лебедин, Охтирка, Ізюм виявляться великими поселеннями, теж торговельними центрами і зосередженням найманих робітників. Виявлення «міських» крадіжок у цих значно менших за Харків містах не є настільки рясними, але доволі цікаві для низки характеристик.

Нові зміни у місті, поява привезених постатей іншого етнічного походженя, застав у шинках – широкого поля для злочину дуже характерна риса щодо змін у підлітковій злочинності. Шістнадцятилітній росіянин Григорій Савельєв (Вологодське намісництво, Грязновецька округа, сільце Полянка) приїхав до міста Сум з двома «харчевниками» Павлом та Андрієм Новими і зупинився у домі прапорщика Кузьми Строєва. 13 січня 1794 р. Григорій завинив «кабатчику» з шинку на сумській Холодній горі, біля Рождественської церкви шістдесят копійок та віддав у заставу власну «нагольную шубу», а щоб її повернути покрав хомути з двору сумського жителя, регістратора Василя Григоровича. Однак корчмар, прийнявши крадене, сходив по дворах по сусідству і, дізнавшись про пропале у Григоровича виказав Григорія Савельєва²² і того схопили.

 Важливою рисою великих населених пунктів, міст та містечок була наявність жебраків, калік, волоцюг, що теж є важливою складовою для характеристики злочинного світу. Однією з причин злочину ставали злидні часто пов’язані з травмами та слабким здоров’ям, жебракування у місцях скупчення люду. Хлопчик з села Вільшани (Недригайлівської округи) Іван Піщенко жебракував у Недригайлові, живучи вочевидь по різних людях, бо у свідченнях хлопець плутався (те що він живе у козака Петра Динниченка, чи у Романа Кравця). Просячи милостиню узимку 1794 р. Піщиченко зайшов погрітися у хату до недригайлівського обивателя Тимофія Вергуненка і побачив незамкнену скриню, звідки украв хустинку з грошима. Хлопця спіймали та везучи до суду в Харків, Піщиченко обморозив ноги, що призвело до вироку суду про віддачу на поруки родичам, а не негайне покарання «слегка плетьми»²³. Міграції та наявність мікрогрупи жебраків, мабуть, складові тогочасного міського життя, у яке втягнений і підліток.

«Міський» злочин за підмовою дорослих

Власне наша теза про початки своєрідності міського злочину знаходить підтвердження у використанні дорослими підлітків для тих чи інакших злочинних справ. Визнаймо, місто постає насамперед як торговий та кустарний центр, де поширена наймана праця. Міський мешканець чи прийшлий елемент уже схильні до шахрайства і знаходять у приїжджому наївному підлітку, що шукає заробітку, хороший засіб для здійснення крадіжок.

Траплялися й своєрідні у своїй випадковості злочини. Пилип Христич, син козака з містечка Комишні (Миргородського повіту, Київського намісництва) 1788 р. у п’ятнадцять років, погодившись із іншим жителем Комишні Петром Заїкою, пішов у місто Суми Харківського намісництва для пошуку роботи. Однак у Сумах ніде не найнявся й коли споночіло хлопець подався в «красные ряды» на ринок з наміром переночувати у якійсь порожній ятці. На базарі, коло однієї з комор Пилип зустрів невідомого йому чоловіка. Чоловік запитав у підлітка, хто він і що тут робить, дізнавшись, невідомий назвався Гаврилом Корнієнком із села Подолок (Гадяцького повіту, Чернігівського намісництва). Потому «Корнієнко» наказав хлопцеві стояти на чатах, а сам поліз у комору, де вкрав моток стрічок й хустки. Вкрадене дорослий і підліток віднесли в порожню комору, що була поруч. Христич залишився там, а «Корнієнко» попросив його, вранці, узявши вкрадене вийти за місто на вигін, на Гадяцьку дорогу. Уранці хлопець дійсно вирушив до Гадяцької дороги з поцупленим, але дорогою його спіймав соцький, що передав впійманого обивательському старості Хоруженку, а той до городничому Богдановичу²⁴.

Підмова дорослими до крадіжки молодших підлітків теж досить цікава для характеристики трибу злочинності, де торгівля і обмін (виразно міські підстави) стають важливим елементом щодо майбутніх злочинних дій. Син відставного регістратора Івана Горделянова, Олексій 1794 р. в Охтирці приходив купувати своєму старому дідові бублики та булки до кравця Загнойка. На Прокофіївському ярмарку сам Загнойко зайшов до Горделянова й, запримітивши, що дома нікого немає, бо всі були на тому ярмарку, підмовив хлопця продати каптан та інші дідові речі аби ніхто не знав. Через кілька тижнів Олексій прийшов до Загнойка за бубликами й просив пошити чоботи. Загнойко говорить, що є вже чоботи готові та сторгувалися за рубль, який хлопець поцупив удома. Далі по підмовам Загнойка та його дружини Олени Олексій почав красти речі та гроші з дому та носити до них, загалом сума оцінювалася звинуваченням у сто вісімнадцять рублів дев’яносто п’ять копійок. Пропалі речі виявили й до Загнойків прийшов пристав Михайло Астафьєв із соцькими, що виявили при обшуку чимало речей Горделянових. У даному разі важливо визнати рішення совісного суду: неповнолітнього Горделянова залишили без покарання, а Загнойка спочатку вирішили наказати «плетьми», а оскільки він виявився ще молодим та гожим до військової служби, то кравця віддали у солдати²⁵.

Ярмарки та базарі

Інтенсивні торговельні процеси, часті ярмарки та базарі сприяли появі злочинного елемента пов’язаного саме із місцями для торгівлі, де завжди наявні гроші та речі, спритність молодого підлітка та швидкі ноги для втечі - підстава дуже істотна. Описи слобідських міст в огляді Харківського намісництва свідчать про істотні торгівельні оберти місцевих базарів та «торжків»

Вияв групових крадіжок дуже істотний для характеристики злочинів на ярмарках. Так в Білопіллі 1786 р. на базарі й ярмарках крали два шістнадцятилітні підлітки Герасим Коробін (гусарський син) та священицький син Михайло Трепольський з сусіднього села Климівки. Коробін визнав, що краде з 1781 р. (тобто з 11 років). Основними ж крадіжками виявилися такі: Коробін та Трепольський приходили до обивателів, яких не було вдома під час ярмарку, й обкрадали тих. Украдене підлітки ховали в коноплі та в кропиву²⁶. Ми вже відзначали щодо дорослого сліду в підліткових девіаціях випадок на Успенському ярмаркові в слободі Балаклії, де підліток Іван Малігонов зі старшими товаришами покрали черевики з воза²⁷. Група підлітків пов’язана із крадіжками на Лебединському базарі. Син цехового ткацького «мастерства» Олексія Сидоренка, Іван (14 років, звірено за ревізією 1782 р.) разом із братами сиротами Іваном та Остапом Максименками (підданими ротного квартермістра Кирила Степанова) украли із воза лебединського обивателя Миколи Коваленка гроші під час базару, заховали в бур’яні коло базару («на городской площади в вырощенном большом зелье») й потім поділили. Крадіжку виявили, Остап Максименко утік, а його брат та Сидоренко були схоплені²⁸.

У даних злочинах, якщо і підліток діяв сам, наявна бодай присутність дорослих. 1791 р. піддані майора Семенова з села Калашникова (Вовчанської округи) разом зі старостою села поїхали до Харкова для продажу панської коняки й шпаги. Один з них, чотирнадцятилітній підліток Наум Михайлов украв на базарі рукавиці й почав продавати разом із старостою свого ж села, так обидва і були зловлені й доставлені до городничого Федора Кудрицького²⁹.

Проблема міста та ярмарку виявиться насправді дуже важливою для характеристики підліткової злочинності. Насправді, це проблема, коли соціальні зміни призводять до тих чи інакших змін й у поведінці підлітка, пожвавлення торгівлі у певних місцях призводить до даних підліткових вчинків. Отже, істотне тло для характеристики підліткових крадіжок -  тогочасний міський спосіб життя. Однак місто тут постає лише як великий торговельний центр. Ми не натрапляємо на вуличну злочинність, убивства чи певну кількість грабунків для ширших узагальнень, ті огляди, що талановито робить для провінційного міста Бежецька до міської реформи, російський історик Алєксандр Камєнскій³⁰. «Міська злочинність» виявиться досить дрібною з огляду саме на характер і розміри тогочасного міста в Харківському намісництві.

¹ Hobsbawm Eric. Bandits. – P.20,21, 30.

² de Vries Jan. European urbanization 1500 – 1800. – Cambridge, 1984. – P.3 – 10. Див. також Sjoberg G. The Preindustrial City: Past and Present. – Clencoe, Free Press, 1960.

³Класичнапрацязданогоприводу: Kriedte P., Medick H., J Schlumbohm J. Industrialisierung vor der Industrialisierung: Gewerbliche Warenproduktion auf dem Land in der Formationsperiode des Kapitalismus. – Göttingen, 1977.

⁴ Mendels Franklin. Proto-Industrialization: The First Phase of the Industrialization Prozess // The Journal of Economic History. – 1972. – Vol. 32 (No. 1). – P.249 – 253.

⁵ Див. Склокін В. Соціальні перетворення в містах Слобідської України (80 – 90 рр. XVIII ст.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – К., 2008. – Т. 16. – С. 115 – 130.

⁶ Див. Маслійчук В. Про цехові звичаї з фонду Харківської полкової канцелярії (1764 р.) // Київська старовина. – 2006. – №6. – С. 107 – 112.

⁷ Сердюк І.Полкові міста Лівобережної України середини XVIII ст.: Історико-демографічний вимір (На прикладі Ніжина, Переяслава й Стародуба). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Полтава, 2010. – С. 194 – 195.

⁸ При тому, як і личить історикам-позитивістам, відсутність належної характеристики торгівлі в козацьку добу вони віднесли до відсутності належного кола джерел: Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования. – Харьков, 1905. – Т.1. – С. 231, 237.

⁹ Там само. – С. 247.

¹⁰ Про це міститься багато інформації в листуваннях і відписках: ЦДІАК України. – Ф. 1710, оп.2, спр. 170, 498, 502, 759, 1354, 1498 тощо. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова... – Т.1. – С. 202 – 222. Цікаві спостереження про Харків залишив академік Василь Зуєв, наголошуючи, щоправда, на переважно сільськогосподарських промислах харків’ян. Зуев В. Путешественные записки Василья Зуева отъ С Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году. – СПб.: Имп. Акад. Наук, 1787. – С. 187 – 189.

¹¹ Про харківських городничих .див. Багалей Д. И., Миллер Д.П. История города Харькова... – Т.1. – С. 184.

¹² Досить кумедно про Трохима Ека переповідає Крістоф Дітріх Роммель, професор Харківського імператорського університету 1809 – 1813 рр. : «Поліцмейстер, городничий, був також русифікованим німцем. Відразу після свого приїзду я придбав двох курляндських коней, яких запрягають у сани; та однієї темної ночі вони щезли. Коли я заявив про це городничому, він запитав, скільки я дам за те. Незабаром ми домовилися за ціну, він направив агента поліції, який наступної ночі вивів моїх коней прямо зі стайні розбійників у сусідньому містечку (Богодухові) і повернув їх майже не ушкодженими» (Ромель Кр. Д. Спогади про моє життя та мій час). – Харків, 2001. – С. 129).

¹³ Див. колоритні подробиці про міста Гетьманщини: Сердюк І. Полкові міста. – С. 96 – 102.

¹⁴ Описи Харківського намісництва. – С. 45.

¹⁵ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 891. – Арк.1, 3, 4, 9 і зв.

¹⁶ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 1015. – Арк.1.

¹⁷ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 304. – Арк. 1 – 2.

¹⁸ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 137. – Арк. 1, 2.

¹⁹ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 1016. – Арк.1, 3, 7.

²⁰ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 1012. – Арк.1, 2.

²¹ ДАХО. – Ф. 56, оп.1, спр. 201 – Арк. 1.

²² ДАХО. – Ф. 56, оп.1, спр. 789. – Арк. 4.

²³ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 797. – Арк. 1, 8, 9.

²⁴ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 399. – Арк.1 і зв.

²⁵ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 851. – Арк. 1 і зв., 2, 6 і зв.

²⁶ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр.256. – Арк.3.

²⁷ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр.691. – Арк. 1 і зв., 2.

²⁸ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 471. – Арк.1 -2.

²⁹ ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 561. – Арк.2.

³⁰ Каменский А.Б. Повседневность русских городских обывателей. Исторические анекдоты из провинциальной жизни XVIII века. – М., 2007. – С. 177 – 218.