— Боже... Сергей Александрович, дорогой вы мой, да сами-то подумайте, что с вашей карьерой после этого станется! У помощника министра — жена из цыганского хора! Над вами весь Петербург потешаться будет!
– Будто и раньше не было таких случаев! – неожиданно вспыхнул Сбежнев. – Вспомните графиню Ланскую, вспомни Нащокину...
– М–м–м–гм... – неопределенно промычал Толчанинов. – Что-то не припомню, чтобы этих «графинь» водили с сужеными вокруг аналоя... Впрочем, вру. Был случай с Толстым–Американцем...1
Наведений діалог з роману сучасної письменниці А. Дробіної «Дорогой длинною» яскраво ілюструє досить поширене в російському суспільстві ХІХ – поч. ХХ ст. явище нерівних шлюбів між аристократами та циганками. Досі цій проблемі майже не приділялась увага в науковій літературі. Вивчення джерел та механізмів формування образу циганської жінки в тогочасному суспільстві дасть змогу визначити її соціальний статус і дати відповідь на питання: чому її, обожнювану на сцені, відмовлялись сприймати в якості члена родини представники вищих кіл.
Наприкінці XVIII ст., з появою в Росії перших професійних циганських хорів, вони займають провідні позиції в культурному житті аристократії. За кілька десятиліть циганське виконавство повсюдно проникло в дворянський побут, виступи циган стали незмінним атрибутом масових святкувань2. Цигани виступали в Російському Сімейному саду, на великих народних гуляннях, які траплялися в Літньому і Таврійському садах. Сенсаційний концерт пройшов в 1877 р. в Манежі, де були присутні родичі імператора. У Малому театрі «на вимогу публіки» ставилися оперети «Циганський барон», «Циганське життя», «Циганські пісні в особах». У 1896 р. з успіхом пройшла серія концертів в Дворянському зібранні3.
Циганський хор у Харкові.1871 р.
Преса ретельно слідкувала за долею найпопулярніших хорів. Театральні та музичні репортери і критики відзначали появу нових солістів, новинки в репертуарі, зміни в характері співу, в костюмах, висловлювали думки публіки, суперечливі чутки.
Л. Черенков зазначає, що репертуар московських (а пізніше і петербурзьких) циганських хорів від початку їх виникнення складався з російських пісень і романсів відомих російських композиторів. Табірна циганська пісня (яка, до речі, теж виникла під значним впливом російської селянської пісні) проникає в циганські хори досить пізно, з появою в хорах сільських циган з Підмосков'я та ближніх до Москви губерній. Саме завдяки такому репертуару циганські хори завоювали величезну популярність і у московського купецтва, і у дворян (особливо серед офіцерів), і у різночинної інтелігенції. Ця популярність була причиною того, що багаті ресторани обов'язково запрошували для вечірніх і нічних виступів циганські хори. Особливо славилися циганськими хорами ресторани «Яр», «Стрільна», «Мавританія», «Ельдорадо», що розташовувалися на теперішньому Північно-Заході Москви – в Петровському парку і його околицях4.
«Почти сто лет держалось увлечение цыганской песней. Недаром же этому увлечению отдали искреннюю и страстную дань два самых великих русских человека девятнадцатого столетия: один – озаривший его начало, другой – увенчавший его конец. Один – Пушкин, другой – Толстой», – вдало підмічає О. Купрін5.
Постійні контакти з освіченою частиною суспільства, особливо з письменниками, художниками, акторами, позитивно впливали і на культурний рівень московських хорових циган. Рівень грамотності серед них був не нижче, а в певні періоди історії їх існування – навіть вище, ніж у навколишнього населення6. Побут московських хорових циган майже нічим не відрізнявся від побуту заможних російських міщан. Заможні цигани з хористів (особливо хореводи7, які часто на паях володіли ресторанами, в яких концертували) мали власні будинки, тримали російських кухарок, покоївок, двірників, посилали дітей у приватні гімназії. Їхні бідніші родичі жили у флігелях цих будинків. Циганський хор до кінця ХIХ ст. відтворював структуру традиційної циганської громади, для якої характерний егалітарний розподіл загальних заробітків й іншого роду прибутків між усіма його членами. Так, заробітки від виступів у ресторанах, дорогі подарунки та інші підношення вдячних глядачів вважалися загальним надбанням хору і розподілялися залежно від ступеня участі окремого члена хору в їх придбанні. Певну частку отримували навіть старі, хворі та інваліди, які вже не могли брати участь у виступах. Саме тому в середовищі московських хорових циган не було жебрацтва. Є свідчення, що в хорі знаходили притулок шанувальники циганського виконавства, що потрапили у важку ситуацію8.
Зворотною стороною зближення хорів зі слухачем була необхідність терпіти примхи заможної публіки. За традицією, кращі шанувальники слухали циган за шампанським, а коли розважальна частина будувалася на спиртному, тут вже хорошого чекати було важко. Самі цигани під час роботи в кабінетах ніколи не пили, порушувати цей закон не ризикував ніхто, тим більше, що хори складалися за сімейним принципом і всі оберігали один одного від зайвої фамільярності гостей і від можливих посягань. Якщо гість запрошував до кабінету циганочку, то вона брала з собою матір, сестру. У той час хористки циганських костюмів не носили. Одягалися і зачісувалися за сучасною модою. Єдиним предметом, що нагадував про колишню екзотику, була строката шаль, обов'язкова для кожної виконавиці. Сукню повинні були носити закриту, з довгими рукавами. Чоловіки одягали казакін червоного або синього кольору із золотими галунами9.
Система виховання і побуту вносила в дворянське життя цілий пласт поведінки, настільки скутої «пристайностями» і системою «театралізованого» жесту, що породжувала протилежне прагнення – порив до свободи, до відмови від умовних обмежень. У результаті виникала потреба у проривах в світ циган, потяг до людей мистецтва і т.д.10.
«Цыгане – это сборное место золотой молодежи. Шампанское /.../ льется рекой. «Не вечерняя», «Снова слышу», «Голубой платочек» и другие, в то время модные песни, сводят их с ума.
Тульский хор соперничает с московским и петербургским. Заядлые любители ездят из Москвы в Тулу слушать какую-нибудь Фешу или Машу. В Туле только умеют петь настоящие старинные песни.
Шопены, Моцарты, Бетховены – все это выдуманно, все это искусственно и скучно, единственная музыка в мире – это цыганские песни. Так думал дядя Сережа тогда, и вряд ли он изменился в этом отношении позднее», – згадував син великого російського письменника Льва Толстого, Ілля11.
Окрім того, до етикетних умовностей додавалися й інші зміни. У сім'ях освічених дворян ідеалом дружини ставала не просто «покірна» і «тиха» господиня і мати, але дружина-однодумець. Усякий новий крок до більшої свободи жінок у сім'ї та суспільстві розглядався як «пошкодження моралі». Ця ідеологія підкріплювалася навіть світської літературою: «Уничтожая подчинение жены, уничтожается и сожитие мирное и приятное, – писав І.М. Болтін, оцінюючи сімейні моделі столичної знаті і по-своєму відгукуючись на галантно-романтичні віяння нового часу – «хотеть сделать мужа и жену равными является противоборством порядкам и природе, есть буйство, безобразие». Однак у більшості будинків столичного дворянства він бачив одну й ту ж картину: «Жена мужу не подвластна, не подчиняется, живет по своей воле », вона – «владычица, начальница, а муж не что иное как самый первый из ее рабов»12.
На цьому фоні суворий патріархальний уклад циганської родини та громади в цілому видавався втіленням традиційного сімейного життя, а циганки – ідеальними дружинами. Тут треба сказати, що, незважаючи на ресторанний спосіб життя, циганки не займалися проституцією. Хоча вже тривалий час хорові цигани жили, як і всі цивілізовані петербуржці, давні закони табору довго не вмирали. Тільки тепер на чолі громади стояв хоревод, його слово було законом для всіх. Хор жив, як маленька комуна: взаємодопомога, чесність, порядність, шанобливе ставлення до старших завжди вражали тих, хто близько їх знав. Це явище чудово проілюстровано в мемуарах палкого шанувальника циганського хорового співу О.О. Ігнатьева. Ось, що він згадує про родину відомого хоревода Н.І. Шишкіна: «И это действительно была семья, в которой можно было укрыться и от набившего оскомину петербургского света с его скучными салонами, и от ресторанов с румынскими оркестрами»13. Все це, в поєднанні з небажанням сприйняти зміни психологічних установок та загального настрою суспільства часто-густо штовхало чоловіків в обійми циганських жінок.
Досить поширеним стало явище укладання шлюбних союзів між представниками еліти Російської імперії та співачками з циганських хорів. Одним з найбільш відомих є приклад, згаданого у творі А. Дробіної, Ф.І. Толстого-Американця. Відома й ціла низка інших подібних випадків. Так, Ольга Шишкіна, красуня і співачка хору Гроховського з ресторану «Самарканд», стала цивільною дружиною принца О. Ольденбурзького; її двоюрідна сестра (теж Ольга Шишкіна) вийшла заміж за морського міністра; Ліза Морозова – за князя Вітгенштейна; знову Шишкіна, але тепер Ольга Михайлівна, була цивільною дружиною Афанасія Фета; Марія Михайлівна Шишкіна стала дружиною графа Сергія Миколайовича Толстого; Груша і Ліза Панкови вийшли заміж за поміщиків; а в Крестовському саду поміщик, прозваний циганами «Чорт Іванович», прямо з концерту «викрав» п'ятнадцятирічну Варю Данченко; її сестра Домаша в шістнадцять років стала дружиною князя Ф.П. Масальского; а Шуру Масальську з «Акваріума» вкрав якийсь князь, і більше її не бачили; Ліза Хлєбнікова вийшла заміж за видавця газети «Біржові відомості» Левдіка; крім того, Льоля Іллінська стала дружиною уральського мільйонера Нечаєва14.
Наведені вище факти дозволяють дещо заперечити твердження Є.П. Янькової, авторки досить докладних спогадів про життя дворянської Москви,з приводу того, що «...неравные браки не были частими – каждый жил в своем кругу, имел общение с людьми равными себе по рождению и по воспитанию и не братался со встречным и с поперечным... »15. Але не можемо не погодитись з тим, що розбіжність станових статусів нареченого і нареченої приводило, як правило, до того, що «любовные шашни, – за словами Г.Р. Державіна, – на том и оканчивались», лишаючись лише короткочасним явищем. Нерівні шлюби набували законної сили лише у виняткових випадках. Жінці низького походження, міркував дворянин М.В. Данилов, «которая в любовницах хотя кажется и приятная, в женах быть не положено по низости своего рода». Ставлення до нареченої і її родичів «из подлых» було в кращому разі зневажливим («родственники за подлость неприятные и упреки или осквернение приносят») 16…
Княгиня Вінгенштейн (циганського походження)
Варто відзначити, що негативна реакція чи повне неприйняття даного суспільного явища з боку громадськості, не може знівелювати його значення. Зав’язуючи відповідні стосунки, (чи виявляючи бажання укласти нерівний шлюб) представники вищих прошарків суспільства вже лише цим кидали йому виклик, намагались розірвати пута умовностей, залишаючись при цьому складовою даного соціуму. Зрозуміло, не всі могли витримати тиск оточення і були змушені остаточно розірвати «постидні» стосунки (під загрозою батьківського прокляття, позбавлення спадку чи можливості просуватись службовими щаблями)
Якщо повсякденний побут столичних дворян був зумовлений загальноприйнятими нормами, то життя в провінції було не надто скуте нормами етикету і уможливлювало свободу індивідуальних забаганок. Дворянський побут будувався як набір альтернативних можливостей «служба – відставка», «життя в столиці – життя в маєтку», «Петербург – Москва», «служба військова – служба статського», «гвардія – армія» і т.д.), кожна з яких мала на увазі певний тип поведінки. Одна й та ж особа поводилась в Петербурзі не так, як у Москві, в полку не так, як в маєтку, в жіночому оточенні не так, як у чоловічому, в поході не так, як у казармі, а на балу інакше, ніж «в час пирушки холостой» (О.С. Пушкін)17. Суспільна думка в провінції хоча, звісно, й мала певний вплив, але не була такою гостро засуджуючою і не мала першочергового значення в житті представників вищих станів суспільства. Такий стан речей у випадку нерівного шлюбу дозволяв циганкам-дворянкам легше й швидше інтегруватись у суспільство.
В даному контексті наглядним нам здається вже згаданий приклад брата Л. Толстого, Сергія Миколайовича, котрий був одружений на співачці зі знатного циганського роду Марії Михайлівні Шишкіній. Відлюдькувате життя С. Толстого з «безродною» циганкою, яке стало причиною частих родинних скандалів, було під постійною загрозою. Численні спроби одружити графа мало не увінчались успіхом після його знайомства і навіть заручин з Тетяною Берс, рідною сестрою дружини Л. Толстого. Сумніви, докори сумління, що змушували нареченого відкладати дату весілля, врешті-решт призвели до розриву стосунків і офіційного оформлення шлюбу з М. Шишкіною, яка на той час вже була матір’ю трьох його дітей. І хоча ці події викликали у суспільстві широкий резонанс і гострий осуд Л. Толстого (який посприяв саме такій розв’язці історії)18.
Сергій Миколайович Толстой
Ще одним яскравим прикладом і водночас дуже суперечливою особою є Настасія Мінкіна, домоправителька графа Аракчеєва. Настасія Федорівна зуміла прив'язати до себе графа і розлучити його з дружиною. Вплив її на графа був таким великим, що за допомогою до Н. Мінікіної зверталися навіть високопосадовці. Сам імператор Олександр I заходив у її кімнати пити чай. У Грузино, маєтку графа, вона керувала всім господарством під час частих поїздок Аракчеєва, причому виявила чудову акуратність і розпорядливість, що, однак, не заважало їй зраджувати графу і брати хабарі.
Найбільш гострі суперечки, як серед сучасників, так і в колі дослідників і донині викликає тема походження Мінкіної, про що історичні джерела говорять мало і неоднозначно. Так М. Бороздін у своїх спогадах називає її дружиною дрібного торговця міщанина Мінкіна19; І. Борічевський20 – грузинського селянина, кучера; за словами Н. Отто, батько її, Федір Мінкін, «едва ли не цыган родом», був кучером. Натомість О. Сулакадзев називає її дружиною матроса21. О. Ракітін також підтримує версію з циганом-кучером, а «благородне» походження циганки Мінкіної від Михайла Шумського, дворянина мало не з 300-річним родоводом, пояснює фальсифікацією, на яку пішов сам Аракчеєв22.
За переказами простонароддя з Грузино, Н. Мінкіна була немісцевою пастушкою, а після того, як граф її купив «в такую силу вступила, что не приведи Господь!». Про циганське походження Настасії Федорівни красномовно свідчить і її зовнішність і ще один цікавий факт. І.Р. Тимченко-Рубана у своїх спогадах розповідає, що Мінкіна частенько ворожила на картах графу, до чого він сильно дослухався, адже насправді карти лише «повторювали» інформацію, отриману домоправителькою завдяки систематично організованій шпигунській мережі. Навіть найпотаємніші наміри селян та двірні були під пильним контролем. Така схема «ворожіння», як відзначає М. Бессонов, була характерна для таборних гадалок. Зайшовши в село поворожити, циганки, направлялись до крайнього подвір’я, намагались якомога більше дізнатися про сусідів чи родичів, щоб потім приголомшити останніх точністю своїх пророцтв.
На відміну від Н. Мінкіної інша циганка, якій судилося стати баронесою, залишила по собі лише позитивні спогади. Винятковість випадку полягає ще й в тому, що майбутня баронеса не була представницею освіченої хорової династії, а походила з кочового табору. Ставши баронесою в результаті укладення нерівного шлюбу, Марія Іванівна фон Раден змогла перетворитись на типову представницю провінційної аристократіїі.
Предводитель охтирського дворянства (м. Охтирка, Харківської губ., з-з Сумської обл.) барон фон Раден, палкий шанувальник циганського співу, під час одного з візитів до циганського табору, закохавшись в юну циганку, якій на той час було лише 15 років, за великий викуп отримав згоду її батька на шлюб. Приблизно в 1878 р., Мар’яна (Марта) була охрещена, отримавши православне ім'я Марія. Для того, щоб дівчина набула гарних манер та вивчила французьку мову, барон відправив її на навчання до Парижа. Після навчання за кордоном, яке тривало три роки, відбулося вінчання, про яке до сих пір в Охтирці ходять легенди23.
Про те, що барон займав не останнє місце в суспільстві свідчить почесна місія, – вручення образу Охтирської Божої Матері імператору Миколі та імператриці Олександрі з нагоди їх одруження, з якою його 27 січня 1895 р. відправила в Петербург Земська Управа.
Марія Іванівна фон Раден вирізнялася в своєму колі надзвичайною щедрістю і добротою. Після загибелі чоловіка під час Російсько-японської війни вона не шкодувала на благодіяння коштів, що дісталися їй у спадок. На її кошти було збудовано Будинок для військових, де офіцери могли проводити вечори за грою в більярд та іншими розвагами. Так вона пожертвувала велику суму на будівництво кам’яної церкви святого Георгія, що закінчилось в 1918 р. Відомо, що на засіданні Земельних зборів від 7 жовтня 1908 р. вона була одноголосно обрана головою опікунської ради Охтирської жіночої гімназії, яка знаходилась на її утриманні. Баронеса також допомагала коштами церковно-приходській школі та дому художника. Після революції будинок баронеси конфіскували. Та, як свідчили її сусіди, вона переселилася в будинок для прислуги, вела господарство і ніколи не жалілася на долю. Тепер Марія Іванівна спілкувалася переважно з сусідами, полюбляла викурити в їх компанії люльку.
Перша спроба виїхати за кордон у баронеси була невдалою. У 1917 р. вона не змогла отримати візу для виїзду в Польщу. У 1923 р. Все ж вдалось емігрувати за кордон24. Історія життя баронеси тісно перекликається з віршем С. Городецького25, який описав історію одруження свого прадіда шляхом викупу з табору циганки-гадалки. Цій же темі присвячено вірш «Дворянское гнездо» В. Юр’єва26.
Художній вимисел досить часто переплітається з реальними життєвими ситуаціями, взятими з повсякденного життя, найяскравіші персонажі в свою чергу мають прототипи. Описуючи хоровий побут, уклад життя автори часто ділилися власним досвідом спілкування з циганами. Російські цигани тісно пов'язані з тогочасною російською з літературою і фольклором. Величезний масив творів російської літератури увійшли в ужиток російських циган, а цигани в свою чергу стали одним із центральних образів російської літератури як символ волелюбної, незалежної людини27. На літературу, як і на російську культуру загалом, циганські мотиви мали значний вплив. Циганська тема, що розроблялася здебільшого в романтичному ключі, знайшла втілення в ряді характерних художніх образів. Проте на відміну від циганки образ цигана не набув такого широкого представлення в літературних творах.
Особливою формою втілення циганської теми є імітація мови циган в театрі й міських піснях, що має в основі розмовні фрази та рядки популярних естрадних циганських пісень. Твори, присвячені циганській темі, дозволяють реконструювати етнічний стереотип циган. Літературні циганки є носіями російського фольклору і підкреслено простонародної мови: «Али наших сестер цыганок не знаешь? Характер наш такой, обычай. Коли завелась тоска-разлучница, отзывает душеньку под чужую-дальнюю сторонушку – где уж тут оставаться? Ты Машу свою помни – другой такой подруги тебе не найти – и я тебя не забуду, сокола моего, а жизнь наша с тобой кончена!» (І.С. Тургенєв28). Така ж нарочитість відрізняє мову циганки в нарисі Б. Маркевича «Цыганка Таня» (1875). В описі Груші М.С. Лєсков використовує російські міфологеми («фараон», «змеище-горинище»)29.
Образ циганки як екзотичної коханої втілений в поемі О.С. Пушкіна «Цигани». Проблематика твору вже неодноразово розглядалась літераторами, пушкіністами, етнологами, це тема для окремого дослідження, тому зупинятись на ній ми не будемо. Проте варто все ж відмітити, що вона мала вагомий вплив на подальшу розробку теми та формування нового стереотипу етносу. Автори черпали з поеми О.С. Пушкіна30 етнографічну інформацію, запозичили конфлікти, колізії, антропоніми і т.д. Так, наприклад, прологу «Циган» лексично і стилістично близька ідилічна панорама табору у вірші І.С. Нікітіна «Степная дорога»31 (1853). Ідеалістичне розуміння звичаїв «бідних синів» природи втілює образ лагідного табору в оповіданні В.М. Гаршина «Медведи»32 (1883). Оповідання І.С. Тургенєва «Конец Чертопханова» (1852), повість Є. Данковського (Є.П. Новікова) «Поездка в деревню» (1855) і ряд інших творів, повністю або частково укладаються в сюжетну схему: зустріч – любов – втрата коханої – розправа над утікачкою.
Зіставлення пушкінського міфу про циган з побутовим циганським хором (фактично – комерційним підприємством) породило уявлення про відвертий цинізм циганського суспільства, в якому все продається і купується. Для російської літератури XIX ст. «двоїстий» циганський світ став віддзеркаленням добра і зла. Пушкінський міф про циганку, яка уособлювала самостійність, владу над своєю долею і нездатність до брехні, зазнав істотних змін. З одного боку, в умовах цивілізації представниця цього ідеального суспільства приречена на моральне переродження або загибель. З іншого – гіпертрофоване прагнення до свободи і незалежності обертається розкутістю, що межує з розбещеністю («Неупиваемая чаша» І.С. Шмельова33).
Помилкові уявлення про циганський темперамент, вдачу і звичаї хору поставили циганку в літературі в один ряд з типом утриманки. Втім, об'єктивний консерватизм циганок став причиною того, що російська література не створила відверто проституйованих героїнь і уникла зайвого еротизму, хоча в образі циганки подекуди використовуються елементи містики і еротики. Клішований опис екзотичної краси створюється з приглушенням власне етнічних рис. З темою «людини природи» пов'язано часте вживання «натуральних» (зоологічних) епітетів і порівнянь. Циганки нерідко стає образом збезчещеної жінки, що втратила добре ім'я внаслідок компрометуючої поведінки, чи дівчини, готової здійснити невірний вчинок. Під ці визначення підпадають Маша з драми Л.М. Толстого «Живой труп»34 (1900) і Груша з повісті М.С. Лєскова «Очарованный странник» (1873)35.
Зазначимо, що, коли оживає циганське начало в душі російського героя Лєскова, особливо частою стає згадка чаклунських, чорних сил: «И та выходит и … враг ее знает, что она умела глазами делать: взглянула, как заразу какую в очи, пустила … поцеловала, и опять то же самое осязание: как будто ядовитою кисточкой уста тронет и во всю кровь до самого сердца болью прожжет». Тут йде мова про припинення згубної для людини, темної, циганської, пристрасті, що не відає кордонів: «Груша любила его, злодея, всею страстной своею любовью цыганскою, каторжной, и ей было то не снесть и не покориться, как Евгенья Семеновна сделала, русская христианка, которая жизнь свою перед ним как на лампаду истеплила. В этой цыганское пламище-то, я думаю, дымным костром вспыхнуло, как он ей насчет свадьбы сказал, и она тут, небось, неведомо что начертила»36.
Сюжет твору М.С. Лєскова перегукується з посмертно опублікованою п'єсою Л.М. Толстого «Живой труп». Героїня Машенька – нескінченно любляча, віддана жінка (на відміну від героїні І.С. Тургенєва). Кожна сцена, де вона з'являється, наповнена добром, простотою, самовідданістю. Л.М. Толстой в образі «прикутої до трактирного шинквасу» жінки, грішної, нещасної, і нескінченно прекрасної втілює вселюдську, абстрактну любов.
Оповідання А.А. Фета «Кактус»37 (свого роду світоглядний трактат автора) розкриває роль «циганської стихії» у становленні його світогляду. В молоді роки А.А. Фет мав можливість близько зійтися з циганами і пізнати не тільки їхні пісні, але їх побут, їх натуру, їх світовідчуття. В одній зі своїх статей, А.А. Фет зауважив, що в російській поезії найбільш достовірно – без ідеалізації, але зате глибоко – відображено «цыганское начало» у О.І. Полежаєва у вірші «Цыганка»38: «Вьются локоны небрежно по нагим ее плечам, искры наглости мятежно разбежались по очам... льются сладостные речи у бесстыдной с языка» – це один бік в портреті «коварной цыганки». Але є й інший – поет бачить у ній «дочь свободы и весны», «ненавистницу печали, друга радосного дня». Ось ці останні риси і складають той абсолютно новий сенс «цыганского начала» у О.І. Полежаєва.
Вся поезія А.А. Фета насичена «циганськими» рисами, мотивами, образами; але головною рисою циганки і циганської стихії є визначення «запал і натхнення».
У літературі також яскраво відображено гостра соціальна проблема, що хвилювала тогочасне суспільство, а саме – тема нерівного союзу. Прикладом може слугувати твір Є.А. Баратинського «Цыганка»39.
Головний герой поеми А. Єлецькой, який рано осиротів і, розчарувавшись у світському житті «зажил на просторе» «меж хулиганов и повес». Автор підкреслює, що в розгулі Єлецького було більше «буйства мысли», ніж внутрішньої розбещеності. Промотавши закордоном спадок, Єлецькой влаштувався в Москві і взяв до себе у будинок циганку, що остаточно зруйнувало його стосунки з оточенням. Герой зійшовся з циганкою на грунті, як йому здавалося, спільного відчуження:
И я как вы (цигани – С.Т.) отвержен светом,
И мне враждебен сердца глас ...
Не распадется, верь мне в этом,
Цепь, сочетающая нас.
Але він не розумів, що ці стосунки засновані на протиріччях і від початку об'єднані, як говорив Є.А. Баратинський, в «неравном союзе», союзі «дикой красоты» та «просвещенного чувства».
Волею долі А. Єлецькой закохується в іншу жінку, яка відповідає йому взаємністю. Циганка, перебуваючи в різних соціальних площинах зі своєю суперницею, приречена на розрив і повернення в табір, оскільки Арсеній відмовляється від неї (хоча й обіцяє забезпечувати всім необхідним). Не менш трагічна й розв’язка твору – в надії повернути коханого циганка напуває його приворотним зіллям, від якого той помирає. Сюжетна лінія поеми схожа із уже згадуваною історією родини Толстих, а саме любовний трикутник Т. Берс, С. Толстой, циганка Маша.
Підсумовуючи вище сказане, можемо зробити наступні висновки. З появою перших циганських хорів виступи циган стали незмінним атрибутом масових святкувань, поступово проникаючи в дворянський побут і культуру. Репертуар циганських хорів, що складався переважно з російських пісень і романсів, став вагомою причиною величезної популярності, яку вони завоювали серед купецтва, дворянства і різночинної інтелігенції. У свою чергу потребу у своєрідних віддушинах, якими ставали пориви у світ циган, породжувала скута «пристойностями» система виховання і побуту дворянства.
Нові суспільні віяння, зокрема тенденція до збільшення свободи жінок у сім'ї та суспільстві, що розглядалися як «пошкодження моралі», підштовхували представників аристократії до укладання нерівних шлюбів із циганками, які дотримувались патріархальних поглядів щодо родинного устрою та відрізнялись природною, більш розкутою поведінкою. Це прямо суперечило Шлюбному законодавству, запровадженому ще за Петра I, яке ставило за мету прив'язати підданих до своїх станів. Вимога непорушення станових меж забезпечувала водночас дотримання традиції майнової рівності майбутнього подружжя. Союз, освячений таїнством, повинен був триматися на «трьох китах», трьох принципах шлюбу тієї епохи: єдиного прізвища, спільного місця проживання та одного соціального статусу. І хоча третій принцип подружжя – єдиний соціальний статус чоловіка і дружини – в досліджуваний період дотримувався далеко не завжди, уникнути осуду оточення було майже неможливо. Нерівні шлюби ставали своєрідною формою суспільного виклику. Негативна реакція чи повне неприйняття даного явища з боку громадськості ставала причиною того, що у більшості випадків шлюби не набували офіційного оформлення, або ж навіть призводили до гострих життєвих драм.
На відміну від дворянок, які жили в столицях, повсякденний побут провінційних панянок і поміщиць був меншою мірою скутий етикетними нормами. Відповідно, суспільна думка в провінції не мала першочергового значення в житті представників вищих станів, що у випадку нерівного шлюбу дозволяло циганкам легше й швидше інтегруватись у суспільство. Показовим в цьому плані є наведений нами приклад баронеси Марії фон Раден.
Нерівні шлюби призводили до еволюції і в заможному міському середовищі циган, що можемо спостерігати впродовж ХІХ – поч. ХХ ст. Так, зокрема, відбувалась зміна соціального статусу хорових династій, що родичалися із давніми дворянськими родами, або ж із новими дворянами, які отримали цей статус за службу. У зв’язку з цим окремою, не менш цікавою, темою може бути дослідження родової пам’яті і збереження цієї пам’яті наступними поколіннями циганських династій на підставі спогадів, сімейних легенд; а також як частини саморепрезентації окремих родин, місцевих громад та етногрупи русска рома вцілому. В даному контексті особливого значення набуває циганська мемуаристика, яка, не зважаючи на свою не значну чисельність, має вагомий джерелознавчий потенціал, оскільки є «поглядом зсередини».
Аналіз російської літератури – щоденникових записів, мемуарів, в тому числі й публіцистичних та художніх творів підтверджує з одного боку – наявність в тогочасному суспільстві гострої соціальної проблеми, а саме – нерівного союзу, з іншого – побутування у свідомості романтизованого образу циганської жінки. Дана проблематика також видається нам перспективною для подальших досліджень, особливо – в порівняльному плані еволюції російського дворянства, нерівних і різноетнічних шлюбів, а також гендерних студій.
Літератори часто мали тісні стосунки з циганськими хорами. Для них циганська громада ставала більш відкритою, що давало можливість черпати матеріал для творів, однак досить часто, навіть за негласного сприяння керівників хорів, відбувалась міфологізація внутрішнього життя. В подальшому некритичне ставлення до свідчень – призвело до оформлення помилкових уявлень про циганський темперамент, вдачу і звичаї хору в стійкі образи, поставивши циганку в один ряд з типом утриманки. І хоча не було створено відверто еротизованих образів, наслідком потрапляння відповідних кліше на шпальти газет стала вульгаризація теми та формування образу чужого.
Сторожко Тетяна (Київ), аспірантка Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.
1 Дробина А. Дорогой длинною. Роман. Кн. 1. С.-Пб.: Анима, 2013. – С. 601.
2 МАХОТИНА И.Ю. Цыгане и русская культура. Литература и фольклор. Автореф. дис. канд. филолог. наук: спец.: 10.01.01 – русская литература; 10.01.09 – фольклористика / Тверской государственный университет. – Тверь, 2011. С. 9.
3 ЧЕРЕНКОВ Л.Н. Цыгане Москвы и Подмосковья. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://gypsy-life.net/history26.htm
4 Там само.
5Куприн А. Фараоново племя (1911). Электронная библиотека. Режим доступа: http://liv.piramidin.com/belas/Kuprin/faraonowo.htm
6Черенков Л.Н. Цыгане Москвы и Подмосковья. Режим доступа:
http://gypsy-life.net/history26.htm
7 Хоревод - керівник хору.
8 Махотина И.Ю. Цыгане и русская культура…С. 11.
9 Сорокина Е.А. Записки цыганской певицы / Литературная запись Р. Волковыской // Наш современник. 1966. № 3. С. 93-102.
10 Лотман Ю.М. Избранные статьи: В 3 т. – Т. 3. – Таллинн: Александра, 1993. – 480 c.
11 Толстой И.Л. Мои воспоминания / Вступ. ст. С. А. Розановой; Примеч. ОА. Голиненков, Б.М. Шумовой. М: XXI век Согласие, 2000. С. 107-111.
12 ПУШКАРЕВА Н.Л. Частная жизнь русской женщины: невеста, жена, любовница (Х - начало ХIХ в.). – М.: Научно-издательский центр «Ладомир», 1997. – 384 с.
13 Игнатьев А.А. Пятьдесят лет в строю. — М.: Воениздат, 1986. — 752 с.
14 БЕССОНОВ Н.В. Цыгане [Электронный ресурс] // Многонациональный Петербург: История. Религии. Народы / Науч. ред. И. И. Шангина. - Санкт-Петербург: "Искусство-СПБ", 2002. Режим доступа:
http://www.liloro.ru/romanes/bessonov4.htm.
15 Благово Д. Рассказы бабушки. Из воспоминаний пяти поколений, записанные и собранные ее внуком Д. Благово / Д. Благово. – Санкт-Петербург, 1885. - 491 с.
16 БЕЛОВА А.В. Повседневная жизнь провинциальной дворянки центральной России (XVIII - середина XIX в.). Диссерт. на соискание уч. ст. докт. ист. наук. М., 2009
17 ЛОТМАН Ю.М. Беседы о русской культуре. Быт и традиции русского дворянства (XVIII-начало XIX века). – СПб.: Искусство-СПб, 1994. – 758c.
18Лобусова И. Цыганская правда Толстого. Режим доступа: http://www.odessapassage.com/passage/magazine_details.aspx?id=31936
19 ГЕЙНЦЕ Н. Аракчеев. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.e-reading-lib.org/book.php?book=129633.
20ТАРНАВА-БОРИЧЕВСКИЙ И.О. Аракчеев и Шумский. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://elcocheingles.com/Memories/Texts/Arakcheev/9_Tarnava-Borichevsky.htm.
21 СУЛАКАДЗЕВ. Убийство любовницы гр. Аракчеева Настасьи Шуйской (Минкиной) [Записки.Отрывок] [Электронный ресурс] / Сообщ. А.Н. Неустроев // Русская старина, 1871. – Т. 3. - № 2. – С. 242-243. Режим доступа:
http://memoirs.ru/texts/Sul_RS71_3_2.htm. …
22РАКИТИН А.И. Убийство Анастасии Шумской, домоправительницы графа Аракчеева. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
23 Стрельнікова О. Баронеса Фон Раден // Прапор перемоги. – 1989. – 15. – С. 1.
24 Інтерв'ю Т. Сторожко із В.В. Хорошун (1955 р. н.), м. Охтирка, 2009 р. – особистий архів автора.
25Городецкий С. Обветренною босоножкой... [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://gypsy-life.net/literatura11.htm
26 Юрьев В. Дворянское гнездо. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://gypsy-life.net/literatura12.htm
27 МАХОТИНА И.Ю. Цыгане и русская культура. Литература и фольклор. Автореф. дис. канд. филолог. наук: спец.: 10.01.01 – русская литература; 10.01.09 – фольклористика / Тверской государственный университет. – Тверь, 2011. – 20 с.
28 Тургенев И.С. Полное собрание сочинений и писем в тридцати томах. [Электронный ресурс].Т. 3. М.: "Наука", 1979. – Режим доступа:
http://ilibrary.ru/text/1226/index.html
29 Лесков Н. Повести. Рассказы". М., "Художественная литература", 1973.
30 Пушкин А.С. Цыганы. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://rvb.ru/pushkin/01text/02poems/01poems/0789.htm.
31 Никитин И.С. Степная дорога. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://az.lib.ru/n/nikitin_i_s/text_0012.shtml.
32 Гаршин В.М. Медведи. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://az.lib.ru/g/garshin_w_m/text_0050.shtml
33 Шмелев И. Неупиваемая чаша. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lib.ru/RUSSLIT/SMELEW/chasha.txt
34 Толстой Л.Н. Живой труп. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
35 МАХОТИНА И.Ю. Цыгане и русская культура. Литература и фольклор. Автореф. дис. канд. филолог. наук: спец.: 10.01.01 – русская литература; 10.01.09 – фольклористика / Тверской государственный университет. – Тверь, 2011. – 20 с.
36 Лесков Н. Повести. Рассказы. [Электронный ресурс]. М., "Художественная литература", 1973. – Режим доступа:
http://biblioteka.org.ua/book.php?id=112100066&p=26
37 Фет А.А. Стихотворения. Проза. Письма / Вступ. ст. А. Е. Тархова; Сост и примеч. Г. А. Аслановой, Н. Г. Охотина и А. Е. Тархова. М.: Советская Россия, 1988. 575 с.
38 Полежаев А.И. Цыганка. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.stihi-rus.ru/1/pol/1.htm
39 Баратынский Е.А. Цыганка. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://feb-web.ru/feb/boratyn/texts/br2/br22063-.htm