Створення людського тіла у традиційних віруваннях українців¹

У вітчизняній історико-етнологічній науці довгий час вивчення людського тіла не ставало спеціальним об’єктом дослідження. Між тим, згадки, які стосуються тілесності, таки трапляються у працях українських етнологів середини ХІХ – початку ХХ ст., хоч і не прямо, але в контексті інших (на той час) значимих тем у вітчизняній етнології. Зокрема, у записах родинної обрядовості, народної медицини, світоглядних уявлень, демонології тощо ми знаходимо відомості про першотворення людського тіла і його частин, про фізіологію та гігієну, девіантну тілесність (оголеність, прозорість), демонічних істот у людській подобі тощо.

Зокрема, значний першоджерельний  матеріал містять «Труди…» Павла Чубинського [33, с. 86–91], а також праці Марка Грушевського та Зенона Кузелі [13, с. 70–82], Володимира Гнатюка [8, с. 19–20], Антіна Онищука [29, с. 113], Петра Іванова [18, с. 65–97], Василя Кравченка [25, с. 344–346], Катерини Грушевської [11, с. 9–44]. До слова, аналітична розвідка Катерини Михайлівни власне була чи не першою та довгий час єдиною цілеспрямованою публікацією того часу щодо дослідження антропології людського тіла.

Між тим, найбільший матеріал про створення людського тіла  нам дають апокрифи², етіологічні легенди³, космогонічні міфи⁴, якими свого часу цікавилися Михайло Грушевський [12], Яків Головацький [7], Михайло Драгоманов [14], Григорій Булашев [5], Філарет Колесса [23]  та інші.

Вчені не лише публікували першоджерельні тексти, а й намагалися здійснити спробу узагальнення та класифікації апокрифічного матеріалу за тематично-історичним принципом та генетично-структурним аналізом, а також з погляду змісту і форми й джерел походження легенд. Не дивлячись на певні розбіжності в класифікації, майже всі одностайно виділяли в окрему групу старозавітні легенди про творення перших людей [16, с.5].

Радянська етнографія повністю змаргіналізувала дослідження людської тілесності в культурі, тому цей напрям довгий час був ігнорованим народознавчою наукою.

Після здобуття Україною незалежності й зняття «залізної завіси» вітчизняні етнологи, наслідуючи і наздоганяючи американських та європейських науковців, починають звертати увагу на проблематику тілесності.

Зокрема, етнологині Олена Боряк та Марія Маєрчик першими в Україні спробували привернути увагу до цього напряму, зазначаючи важливість і необхідність вивчення всього комплексу народних вірувань, обрядів, повсякденних та магічних практик, пов’язаних із людським тілом. Дослідниці впорядкували два збірники наукових праць «Тіло в текстах культур» [31] та «Етнографія статевого життя й тілесності» [17], а також написали низку статей та авторських монографій, присвячених людській тілесності [2, С. 159–179; 3, С. 9–16; 4, С. 7–18; 27].

У 2013 році побачило світ моє монографічне дослідження «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» [19], в цьому ж році було перевидано вдруге [20], а у 2014 – втретє [21]. У монографії увагу було  сфокусована на тому, як природні фізіологічні особливості жіночого організму впливали на повсякденне, обрядове, ритуальне життя жінки ХІХ – початку ХХ ст. Яких утисків, заборон та обмежень жінки зазнавали виключно через особливості своєї фізіології.

Не дивлячись на те, що останнім часом дослідження в цьому напрямку в Україні розвиваються бурхливо, є ряд тем, які ще потребують дослідження.

Одна з них – народні вірування та уявлення про першотворення людського тіла. Власне, на цьому ми й зосередимо нашу увагу в даній розвідці.

Аналізуючи народні апокрифи, етіологічні легенди та космогонічні міфи бачимо, що слідом за біблійною версією, вони розповідають про творення Всесвіту та всього на ньому живого, в тому числі й Людини (як вінець усіх земних творінь) Богом-Творцем-Вседержителем [9, с. 1]. Між тим, на відміну від канонічних текстів, у народних переказах йдеться про те, що у світотворчому процесі активну участь брав і Чорт/Дідько/Сатанаїл. Зокрема, у записах Степана Руданського з Вінниччини йдеться: «От як задумав Господь сотворити світ, то й говорить до найстаршого ангела, Сатанаїла: «А що, каже, Архангеле мій, ходім творити світ!» – «То ходімо, Боже, каже Сатанаїл…».

Між тим, Дідько намагаючись підкорегувати Божу роботу, завжди її псує: «…коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий спаскудив чудову божу землю горами та проваллями…» [32, с. 14].

Важливо підкреслити, що Чорт втручається не тільки у творення Всесвіту, але й у створення людини й так само підкореговує, а взагалі-то  дещо псує Боже створіння. Саме цим народ пояснював дуалістичну природу людини, її схильність до добра й зла одночасно.

Приміром, саме «дякуючи» Дідькові людина плюється та харкається, а також з її тіла виходять «нечистоти». Так, за легендою записаною Георгієм Булашовим на Слобожанщині, «Бог зліпив людину з глини, поставив її коло тину сушитися, а сам полетів на небо за душею» [5, с. 91]. Чорт, побачивши яка людина гарна, із заздрощів, обплював та обхаркав її. Повернувшись з неба та побачивши людину обпльованою, Бог заховав нечистоти  усередину, а тоді вдихнув душу: «і стала людина зовні чиста, а всередині повна всілякої скверни» [5, с. 91].

Схожі вірування знаходимо й у «Трудах…» Павла Чубинського: Сотворил Бог человека из земли и пустил его по свету. Первый человек был очень красивый, а дьявол неуклюж. Вот и начал он завидовать красоте человека. Выбрав удобное время, дьявол пришел к человеку и оплевал его. Бог сжалился над оплеванным, и всю слюну, покрывавшую человека, вложил в его внутренности. С тех пор и плюет человек, и все-таки всего не может выплевать» [33, с. 145]. («Сотворив Бог людину із землі й пустив її світом. Перша людина була дуже красива, а диявол незграбний. От і почав він заздрити красі людини. Вибравши зручний час, диявол прийшов до людини і обплював її. Бог змилостивився над обпльованою людиною і всю слину, що її покривала, вклав їй у нутрощі. З тих пір і плює людина, і все-таки всього не може виплювати»).

За деякими народними легендами, позаздривши красі та досконалості новоствореної Богом людини, Чорт намагається зліпити й собі щось подібне. Поміж тим, замість людини у нього виходить то цап, то вовк, то собака [5, с. 90–91].

З тих таки «Трудів…» П. Чубинського дізнаємося, що деінде вірили, нібито людину взагалі зробив саме Сатана, а Господь лише благословив та вдихнув душу: «Человека Сатана слепил из глины  и сделал его так удачно, что Господу Богу стоило только благословить и дать ему живую душу» [33, с. 145]. («Людину Сатана зліпив з глини і зробив її так вдало, що Господу Богу варто було тільки благословити її й дати живу душу»).

На підтвердження всього цього Марком Грушевським (щоправда у жартівливій формі) на Південній Київщині було зафіксовано таке: «як дитина де розкричиться, чи коло церкви чи коло хати, то вже мати й нарікає: І! Хто вас і видумав, то й не добрий чоловік». Це часто не од одної матері приходиться чуть у слободі. Часом короче котра скаже: «Лихий вас і видумав» [13, с. 130].

Аналізуючи народні легенди, важко не помітити, що матеріалом створення людського тіла найчастіше виступають глина та земля. Рідше – тісто та хліб, і то у пародійних легендах [10, с. 207–209].

Зупинимося дещо детальніше на цих природних компонентах та їхній символіці в народній культурі.

Дослідники давно звернули увагу, що земля в обрядах досить часто виступає евфемізмом жіночого лона. Земля, як і жінка, виношує  в своїй утробі зернину-дитину, а потім народжує її. Навіть термін «зародок» може означати рослину й дитину в утробі [15, с. 39–87]. Вірування в те, що матеріалом для творення людини виступала земля, зафіксовано у багатьох народів світу, зокрема білорусів [6].

Марко Грушевський у кінці ХІХ ст. фіксував вірування, що «діти можуть бути із землі. В землі є ото «дух земляний», то й то щось воно означа. Може з тієї хмарної плоті та з земляного духу і вийшли люди…» [13, с. 130]. Звідси, як зазначає Зенон Кузеля, «загально називають людей дітьми землі» [13, с. 130].

До того ж, й до нині є популярним народний вислів: «із землі прийшли, у землю й підемо».

Ще одним матеріалом для створення людського тіла у світоглядних уявленнях українців виступає глина.

Потрібно підкреслити, що у традиціях багатьох народів світу глина є однією із іпостасей землі, а інколи й ототожнюється, асоціюється з нею. Глина завжди уособлювалася з космічною праматерією та вшановувалася як одна з найвищих форм космічної матерії, животворяща вселенська речовина з дивовижними властивостями та можливостями. Саме глина і тільки глина, серед усіх природних матеріалів, дозволяла найповніше втілювати, матеріалізувати людську уяву в творчості – творити найрізноманітніші, найвитонченіші, найвибагливіші форми. Саме тому з глини будували храми, будівлі, виготовляли посуд, обрядові та декоративні предмети, застосовували її в народній медицині, магії, астрології, ритуальних дійствах [30, с. 59–60; 28, с. 44–47].

Важливо підкреслити, що перша Людина була чоловіком. Отже, першим творилося саме чоловіче тіло. Жінка «дороблюється» пізніше, є продовженням чоловіка, його доповненням, створена для чоловічої втіхи та розради: «Щоб йому було не скучно» [5, с. 90].

Витоки цього вірування ведуть до Біблії, Старого Заповіту, де написано, що Бог створив жінку саме з ребра чоловіка. Цей переказ став основою й для українських легенд: «Бачить Бог, що Адам усе ж нудьгує, і говорить Сам до Себе: «Не добре бути чоловікові одному, створю йому жінку за образом його. З чого лиш її створити? З глини – не любитимуть одне одного. Ні, візьму частину в Адама і створю з неї жінку, щоб вони приліпилися одне до одного, були одне тіло. З чого ж узяти? З голови? Буде дуже розумна, стане главою чоловіка. З руки? Візьме чоловіка в руки. З ноги? Буде бігати від чоловіка. Візьму ребро з лівого боку від самого серця, з-під руки, щоб сердечно любила чоловіка й була в нього під рукою» [5, с. 90].

Між тим, народ вносить свої корективи та уточнення щодо створення першої Жінки, які Георгій Булашев свого часу назвав «оригінальнішими і водночас народно-вульгарними» [5, с. 90].

Майже в усіх народних легендах жінка створюється двічі, якраз через втручання Чорта. Сюжет цих оповідок загалом можна переказати так: адамове ребро, яке Бог вийняв із чоловіка та поставив сушитися на сонечку, викрадає собака (нагадаймо, що за народними легендами собака створений саме Чортом), або й сам Дідько та надгризає його [8, с. 24; 33, с. 145–146]. Богові довелося робити жінку вже із зіпсованого матеріалу або взагалі з чортового (як варіант: собачого) хвоста: «Ось чому всі жінки хитрі й лукаві, як чорти!» [5, с. 92] – жартували українці.  

Досліджуючи створення людського тіла в народних світоглядних уявленнях, неможливо оминути увагою наділення чоловіка та жінки статевими ознаками, адже за народними легендами саме «грішне тіло», статевий потяг, взаємна симпатія, а не звичайне яблуко, призвело до гріхопадіння: «…а Єва підходила Адама тай скусила єго, бо кубіта то вміє гірше чоловіка скусити. Адам ся розпалив тай пішов з нею спати і так згрішив. То пан Біг не ябко заказав йому їсти, то тільки дітям так ся каже. Пан Біг казав їм інчого гріха не робити» [8, с. 19].

Отже, згідно з легендами, Бог із самого початку творення людського тіла наділив людину статевими ознками. Спочатку Бог хотів розмістити «грішне тіло» у чоловіка  на лобі, потім під пахвами, врешті-решт між ногами: «Бо то як Бог сотворив людий – з первого начала – і хотів грішне тіло посадити на чолі. Али посля обдумався. Що буде зле, бо наверха. После хотів посадити під пахвою; але обдумався, що зле, бо треба роздягати. І вложив межи ноги. І тепер для того під пахою і волосся є» [26, с. 2].

Ще одна українська легенда розповідає, що перші люди були зовсім «розпороті». Бог дав їм клубок ниток, аби вони зшили собі тіла. Адам почав шити знизу верх, залишив висіти кінець нитки. «Адамова жінка» стала шити зверху вниз, але ниток у неї не вистачило – так у людей зіявилися статеві органи [26, с. 2].

Власне, такий сюжет веде до апокрифів, які й мали найбільший вплив на українські легенди про гріхопадіння перших людей, зокрема це «Слово про Адама» і «Слово про сповідання Євине», де йдеться про те, що скуштувавши яблука Адам і Єва побачили свою наготу і відчули один до одного статеву хіть. [5, с. 96-97].

Апокрифи, в свою чергу, запозичили цей сюжет з Біблії, де оголеність після гріхопадіння вже пов’язується із соромом та потребою прикривати тіло «розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі». (Буття, 3:7).

Було записано, як розмножувався рід людський після вигнання з Раю: «Люди  од людей взялися. Знають добре всі, як почалася людина: чоловіча та жіноча плоть збіглися і злилися у купу і цей злиток  зостався у матері. То тоді з одної частини батьківської я вийшов, а мій знов батько вийшов з плоти діда і баби. Виходить, що кожна людина вийшла од людини» [13, с. 130].

Отже, підводячи підсумки слід зазначити, що українські народні легенди та перекази про створення перших людей в своїй основі мають біблійний сюжет. Між тим, він значно доповнений, а інколи й видозмінений, що пояснюється впливом апокрифів, місцевою оповідальною традицією, світоглядними уявленнями українців.

Ірина Ігнатенко – кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Наукові зацікавлення охоплюють традиційну та сучасну духовну культуру українців та жіночу історію в межах історичної етнології. В науковому доробку має понад 60 наукових праць, навчально-методичних комплексів. Автор монографії «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» (Київ, 2013, 2014).
 

Примітки

1. Презентований до уваги читачів текст має бути надрукований в 2016 р. в одному з номерів часопису "Народознавчі зошити"
2. Апокрифи – релігійні твори, сюжети яких пов’язані з біблійними переказами, проте тлумачення подій апокрифами дещо відрізняється від канонічного, прийнятого християнською церквою.
3. Етіологічні легенди – твори народної прози, які в персоніфікованій, алегоричній, символічній формі пояснюють причини походження якого-небудь явища природи, людини чи суспільного життя.
4. Космогонічні міфи – міфи, що пояснюють походження Всесвіту та людини і розповідають про початковий етап їх існування.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Біблія. – К.: Библейская лига, 2004. – 1522 с.
2. Боряк О. Баба-повитуха в культурно-історичній традиції українців: між профанним і сакральним / Олена Боряк. – К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. – 400 с.
3. Боряк О., Маєрчик М. До питання етнографії статевого життя та записів сороміцького фольклору (замість вступного слова) / Олена Боряк, Марія Маєрчик // Етнографія статевого життя й тілесності: Збірник статей / Уклад., наук. ред. О. Боряк, М. Маєрчик. – К.: ВІПОЛ, 2013. – С. 9–16.
4. Боряк О., Маєрчик М. Тіло в контексті культурно-антропологічних студій: ретроспекція та сучасні підходи / Олена Боряк, Марія Маєрчик // Тіло в текстах культур / О. Боряк (упоряд.), М. Маєрчик (упоряд.). — К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2003 – С. 7–18.
5. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Георгій Булашев. – К.: Довіра, 1992. – 414 с.
6. Валодзіна Т. Жаночы ніз у традыцыйнай культуры / Татьяна Володіна // Сексуальная прастора беларускай культуры: зб. навук. арт. і мат. – М., 2001. – С. 30–44.
7. Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія / укладена Я.Ф.Головацьким / Яків Головацький. – Київ, 1991. – 94 с.
8. Гнатюк В. Галицько-руські народні легенди / Володимир Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1902. – Т. 12. – С. 19–20.
9. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Русі. / Володимир Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1897. –Т. 3. – С. 1.
10. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців /Марина Гримич. – К.: ВІПОЛ, 2000.  – 380 с.
11. Грушевська К. З примітивного господарства. Кілька завважень про засоби жіночої господарської магії у зв’язку з найстаршими формами жіночого господарства / Катерина Грушевська // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. –  Вип. 13. – К., 1927. – С. 9–44.
12. Грушевський М. Історія України – Руси: в 11 т., 12 кн. / Михайло Грушевський. – К.: Наукова думка, 1991. – 2000.
13. Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – Матеріали з полудневої Київщини / Обробив З. Кузеля /Марко Грушевський, Зенон Кузеля // Матеріали до українсько-руської етнології. – Т. 8. – Л., 1906.– 220 с.
14. Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы. Свод М. Драгоманова /Михайло Драгоманов. – К., 1876. – 475 с.
15. Зазыкин В. И. Земля как женское начало и эротические символы, связанные с ней / В.И. Зазыкин // Национальный эрос и культура: В 2 т. / Сост. Г.Д. Гачев, Л. Н. Титова. – Т.1: Исследования. – М.: Ладомир, 2002. – С. 39–87.
16. Зайченко О. С. Українська народна апокрифічна легенда: проблема розвитку і побутування: дис... канд. філол. наук: 10.01.07 / О. С. Зайченко.; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 18 с.
17. Етнографія статевого життя й тілесності: Збірник статей / Уклад., наук. ред. О. Боряк, М. Маєрчик. – К.: ВІПОЛ, 2013. – 288 с.; 10 іл.
18. Иванов П. Из области малорусских народных легенд / Петро Иванов // Этнографическое обозрение. – 1892. – Вип. 2-3. – С. 65–97.
19. Ігнатенко І. Жіноче тіло у традиційній культурі українців / Ірина Ігнатенко. – К.: Дуліби, 2013. – 228 с.  
20. Ігнатенко І. Жіноче тіло у традиційній культурі українців / Ірина Ігнатенко. – 2-е вид. – К.: Дуліби, 2013.– 224 с.  
21.Ігнатенко І. Жіноче тіло у традиційній культурі українців / Ірина Ігнатенко. – 3-тє вид. доп. і перероб. – К., 2014. –264 с.: іл. (Серія: «Етнологія для дорослих»).
22. Кабакова Г. Антропология женского тела в славянской традиции /Галина Кабакова. – М.:Ладомир, 2001 – 334 с.
23. Колесса Ф. Українська усна словесність / Філярет Колесса. – Львів: Накладом фонду «Учітеся, брати мої», 1938 (Друк. Наук. т-ва ім. Шевченка). – 642 с.
24. Конн И. Мужское тело в истории культуры /Игорь Конн. – М.: Слово, 2003. – 360 с.
25. Кравченко В. Зібрання творів та матеріали з архівної спадщини / Василь Кравченко / Упропяд. О. Рубан; Наук. ред. Г. Довженок. – Т. 2. – К.: Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. –  640 с.
26. Левченко М. Казки та оповідання з Поділля. В записах 1850–1960-х рр. Упоряд. Микола Левченко /Микола Левченко. – К., 1928. – Вип. І-ІІ. – 598 с.
27. Маєрчик М. Ритуал і тіло: структурно-семантичний аналіз обрядів українського родинного циклу /Марія Маєрчик. – К.: Критика, 2011. – 328 с.
28. Метка Л. Глина й глиняний посуд в український народній медицині (ХІХ – початок ХХІ століття) / Людмила Метка. – Полтава: АМСІ, 2014. – 246 с.
29. Онищук А. З народного життя гуцулів /Антін Онищук // Матеріали до української етнології. – Л., 1912. – Т. 15. – С. 113.
30. Пошивайло І. Феноменологія гончарства: Семіотико-етнологічні аспекти / Ігор Пошивайло. – Опішня: Українське Народознавство, 2000. – 432 с.: іл.
31. Тіло в текстах культур / О. Боряк (упоряд.), М. Маєрчик (упоряд.). – К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2003. – 222 с.
32. Савур-могила. Легенди й перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. прим. В. А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – 261 с.: іл.
33. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русскій край, снаряженной ИРГО. Юго-Западный отдел. Матеріалы и изследованія, собранныя д.чл. П.П. Чубинским. – Т. I. / П. Чубинский  – СПб.: Типографія В. Безобразова, 1872. – XXX–224 с.