«… кроме материальной ценности к государству     переходят также и плоды моих художественно-научных трудов, имеющих значение для потомства..» О.Г. Гансен

О.Г. Гансен. 1916 р.

Історія музею – це, перш за все, історія його колекцій. Зібрання Музею історії міста Києва складалося протягом двох десятиліть не на базі якоїсь однієї колекції, а шляхом тривалого збору матеріалів. З часом  у Музеї підібралася цікава археологічна, нумізматична колекції, збірка нагород і знаків (фалеристика),  надзвичайно цінна збірка листівок і фотографій з видами Києва, починаючи з другої половини ХІХ ст. і до кінця ХХ ст., комплекси матеріалів видатних київських родин: архітекторів Г.П. Шлейфера, П.Ф. Альошина; науковців Ф.П. Бєлянкіна, В.К. Піскорського та інших. У кожній із  музейних збірок зустрічаються предмети з колекцій відомих збирачів-колекціонерів  Києва. Вивчення історії колекціонування у ХІХ – ХХ століттях є одним із безпосередніх і захопливих завдань музейного працівника, тому що це тісно  пов’язано і з вивченням музейних зібрань.

У Музеї історії міста Києва є живописне полотно роботи українського художника, киянина Сергія Івановича Світославського (1857-1931) – «Ярмарка на Куренівці»¹. Ця робота із зібрання київського колекціонера  О.Г. Гансена². В його колекції налічувалося понад тридцять робіт цього київського художника.

Музейним працівникам відоме прізвище О.Г. Гансена, адже саме на базі його художньої колекції був створений Сумський художній музей, деяка частина його колекції є в Національному художньому музеї та  Київському музеї російського мистецтва.

Кожна колекція зароджується, формується й живе строго індивідуально. Її склад, повнота і художня цінність залежать від багатьох чинників: характеру збирача, його соціального становища, обставин життя, естетичних уподобань. Не останню роль відіграють також матеріальні можливості. Крізь призму кожного зібрання проявляється особистість колекціонера, його інтереси, естетичний смак, професіоналізм. Саме під таким кутом зору розглянемо колекцію й саму особистість колекціонера – Оскара Германовича Гансена. Його ім’я часто згадується в багатьох працях, що розповідають про історію Києва  початку ХХ ст., його культурний розвиток, історію музеєзнавства й колекціонування.³  

З 1999 р. в Росії почав виходити в «Дворянском вестнике» газетний варіант «Словаря русских коллекционеров 1700-1918 гг.», автор-укладач мистецтвознавець  А. П. Банников.  В останніх публікаціях «Дворянського вестника» (електронний варіант)  подається коротка інформація  про О. Гансена, на жаль, без дат життя.⁴

Оскар-Герман Германович Гансен народився 18 лютого 1881 р. в Петербурзі, охрещений вдома 14 квітня того ж року пастором Гофрелем. Мама Гансена – Олена Августівна Віттерлейм, хрещені батьки – Вільгельм-Фредер Келель, академік та Амалія-Олена Шмідт. Скоріш за все,  його мама належала до шведської громади Петербургу, що мала свою церкву – Євангелично-шведську церкву св. Катерини, освячену ще за часів Катерини ІІ. Саме звідси Гансену було надано метричне свідоцтво про народження й хрещення.⁵ Його записали до купецького стану, як петербурзького 2-ї гільдії купця. Оскар Гансен родився позашлюбною дитиною й був усиновлений своєю матір’ю з дозволу імператора Миколи ІІ  Петербурзьким окружним судом 1903 р⁶. На той час його мати, Олена Августівна,   одружилася з інженером шляхів сполучення Якимом Адольфовичем Сумовським, який не заперечував проти усиновлення, тим більше, що дітей у шлюбі подружжя не мало. Із документів, датованих 1919 р. ми дізнаємося зі слів Оскара Германовича, що на цей час батько  його помер, брат (мабуть, по батькові) проживав у Норвегії, а мама жила окремо в Сумах.⁷

Оскар Гансен навчався спочатку в приватній гімназії К. Мая, а потім у петербурзькій 5-й гімназії, де успішно здав іспити на атестат зрілості у червні 1901 р. У вересні 1902 р. – травні 1904 р. О. Гансен навчався на економічному відділенні Петербурзького політехнічного інституту, а з серпня 1904 р. став студентом юридичного факультету Петербурзького університету. У Петербурзі мав власний будинок за адресою – Невський проспект, 26; саме ця адреса вказана у проханні Гансена на ім’я ректора Київського університету св. Володимира про переведення його на юридичний факультет цього учбового закладу⁸. За адресною та довідковою книгою «Весь Петербург» на 1905 рік, подаються дані на Гансена Германа Федоровича, пастора лютеранської церкви св. Анни, а також, за адресою Невський проспект, 16-26 вказані два домовласники: Карл і Оскар Германовичі Гансен.⁹ На жаль, поки що не маємо більше документів, які б могли підтвердити, що пастор Герман Гансен і Карл Германович Гансен – рідні батько і брат Оскара Гансена.

Мотивом переводу до Київського університету О. Гансен називає переїзд родичів до Києва.  Скоріш за все, це пов’язано з розміщенням контори правління Товариства Велико-Бобрицького цукрового заводу в Києві (вулиця М. Підвальна, 14). Директором-розпорядником була Олена Августівна Сумовська, мати Гансена.

Оскар Германович Гансен у своєму протесті районній фінансовій комісії, написаному в травні 1919 р., називає джерела прибутку, що існували до 1917 р. й давали йому змогу створити таку цінну колекцію. Це перш за все, 1\5 акцій  Товариства Велико-Бобрицького заводу, що дісталися йому в спадок від батька.¹⁰  Мав також рахунки в Петербурзькому Міжнародному банку, Варшавському, Петербурзькому обліковому та дві незабудовані садиби. Все це він отримав від батька, як Оскар Германович пише: «…все майно покійного батька було поділено за заповітом між мною, братом моїм та матір’ю. Майно всіх спадкоємців відокремлено».¹¹  

Велико-Бобрицький цукровий завод знаходився у с. Великий-Бобрик, неподалік Сум, тоді Харківської губернії. У 1898 р. у Петербурзі було створене акціонерне товариство Бєлгород-Сумської залізниці. Крупний цукропромисловець Павло Харитоненко став одним з найбільших акціонерів цього товариства. Маючи в районі будівництва залізниці цукрові заводи (Велико-Бобрикський, Угроїдський, Красноярузький), П. І. Харитоненко фінансував роботи на дільниці Баси-Готня. Керував цими роботами Яким Адольфович Сумовський. Спорудження 158-кілометрової магістралі велося швидкими темпами і вже 2 серпня 1901 р. по ній пройшов перший потяг. Пам’ять про будівників залізниці була увічнена у назвах станцій «Харитоненко» і «Сумовська».¹²

Велико-Бобрицький цукрозавод був одним із найстарших в Харківській губернії, створений ще в 1850 році, на 1914 р. його власник - граф М. Д. Апраксін, орендатор -  Товариство Велико-Бобрикського заводу. Основний капітал становив 450 тисяч рублів. Фірмі належали Велико-Бобрикський і Гребінниківський цукрозаводи Харківської губернії. Особистий склад правління Товариства на 1914 р. був таким: О. А. Сумовська, О. Г. Гансен та О. Кунцевич. Директор-розпорядник – О. А. Сумовська. Річне виробництво становило 134 тисячі пудів цукру-піску.¹³

Таким чином, матеріальне становище О. Гансена дозволяло займатися колекціонуванням й пояснює його перебування у стані вічного студента. Можливо, саме  будучи  студентом, він міг займатися справою свого життя – колекціонуванням предметів мистецтва й старожитностей.  Із серпня 1907 р. Оскар Германович Гансен – студент юридичного факультету Київського св. Володимира університету. До цього часу він встиг провчитися  у Петербурзькому політехнічному інституті та Петербурзькому університеті (1902-1904-1907 рр.). Студентом Київського університету О. Гансен перебував до 1911 р., потім був звільнений, поновлений з січня 1912 р. й у травні 1912 р. О. Гансену видають свідоцтво про те, що він прослухав лекції на юридичному факультеті і йому зараховують 8 семестрів навчання. 1913 р. і 1914 р. у квітні-травні Оскар Германович намагався здати іспити на диплом юриста, але іспитів не здав.¹⁴

З початком Першої світової війни у 1915 р. його призивають на військову службу, служив у 57 тиловому евакуаційному пункті. 20 грудня 1917 р. комісія, створена при лазареті церков й духовенства Києва визнала Гансена не здатним до військової служби і 22 грудня 1917 р. йому видають довідку про звільнення від військової служби назавжди¹⁵.

28 лютого 1919 р. Оскар Гансен подає прохання на ім’я ректора Київського університету про зарахування його в число студентів математичного відділення фізико-математичного факультету, куди він і був зарахований на 1-й курс 7 березня 1919 р.¹⁶ Враховуючи складне політичне становище в країні та в Києві у 1917-1919 рр., можна зрозуміти Гансена, що він намагався бути весь час поряд із своєю колекцією.

У Києві Оскар Германович з 1907 р. мешкав на Великій Підвальній, 14-а, кв. 5. Там же розміщувалася його чудова колекція. Всі матеріальні засоби, тобто, весь прибуток, що отримував О. Гансен, витрачався ним виключно на створення музейного зібрання. Оскар Гансен писав у 1919 р., що «я никогда не принадлежал к той категории молодых  людей, которые, имея излишек материальных средств, прожигали свою жизнь, вели роскошный образ жизни, тратили свои средства на прихоти, разгулы и т. п., одним словом, меня никто, по моему скромному образу жизни, не осмелился причислить к так называемой ‘золотой молодежи’, тратящей безумные средства на развлечения, ибо образ жизни моей ничем не отличался от жизни нормального среднего человека»¹⁷

Не завжди цей спосіб життя знаходив порозуміння й у сім’ї Оскара Гансена, він зізнається, що живе від матері окремо не лише в духовному відношенні, але й матеріальному, з огляду на розходження його способу життя з її бажаннями, так як прихильність Оскара  до світу мистецтва і скромний спосіб життя слугували предметом суперечок.

Цінність музейного зібрання О. Гансена можна оцінити за науковими працями, виданими у 1911-1917 рр. Так,   часопис «Искусство, живопись, графика, художественная печать», виданий у 1911 р. № 6-7, спеціальний номер присвятив його колекції Києво-Межигірського фаянсу. Там була вміщена стаття Євгенія Кузьміна «Межигорский фаянс», а також стаття Оскара Гансена «Межигорские клейма». Часопис проілюстрований чорно-білими та кольоровими фото предметів з  колекції межигірського фаянсу Гансена. На той час його збірка Києво-Межигірського фаянсу вважалася єдиною у світі за повнотою, рідкісністю за добором й налічувала більше тисячі одиниць. У статті О. Гансена про межигірські клейма знаходимо матеріали, що мають безпосереднє відношення до предметів зі збірки Музею історії Києва. Оскар Германович дає характеристику клеймам тарілок Бєлянкіна¹⁸. Музей історії міста Києва отримав у 1987 р. велику збірку матеріалів  з колекції академіка Федора Павловича Бєлянкіна (1892-1972). Родинний фонд Ф. П. Бєлянкіна в Музеї налічує 132 одиниці різних груп зберігання, є серед них і фаянсові тарілки з клеймами «Белянкин. Киев».¹⁹  Оскар Гансен пише, що як доповнення до статті Кузьміна приведе ті фабричні межигірські клейма, з якими йому довелося зустрітися, як при складанні свого зібрання, так і в деяких інших колекціях. Від 1858 р. до 1874 р. ставляться три клейма М. Барського. Зустрічаються ще тарілки «Белянкин. Киев» із грецьким бордюром, що нагадують трохи ті зразки межигірського фаянсу, що вироблялися ще при Барському. Незважаючи на клеймо «Белянкин. Киев», тарілки ці не російського походження, а фабрики Staffordshire (Стаффордшир) в Англії, де й вироблялися за спеціальним замовленням магазину Бєлянкіна, від якого Барський брав їх на зразок. Про це Гансену повідомив сам Павло Бєлянкін.²⁰

Колекція О. Гансена брала участь у виставці 1916 р., комітет якої видав каталог з передмовою професора Бурачека. Оцінка колекції Гансена подана також у путівнику «Київ», виданому К. Широцьким у 1917 р. Зібрання О. Гансена використовував для написання своєї монографії відомий вчений А. В. Селиванов – «Фабричные марки на фарфоро-фаянсовых изделиях в России, Финляндии и Царстве Польском». Свідчення про музей О. Гансена можно знайти і в цілому ряді інших наукових праць і виданнях.

Оскар Германович наряду з творами мистецтва, фаянсу, порцеляни збирав і предмети українського народного мистецтва. Так деякі з них ввійшли у видання  В. Щербаківського «Українське мистецтво. Деревляне будівництво і різьба на дереві.» Львів-Київ, 1913 р.:    Днища до кужеля ХІХ ст. Полтавщина.  Збірка О. Гансена. Київ. Зображені три кужеля (дерев’яне різьблення), замальовував  Василь  Кричевський, 1913.²¹

Під час наступу на Київ австро-німецьких військ О. Гансен вирішив евакуювати більшу частину свого зібрання до матері в Суми й звернувся за допомогою до директора Міського музею М. Ф. Біляшівського, який на проханні про евакуацію колекції в 1915 р. видав посвідчення про велику художню цінність музею Гансена.

На 1919 р. вартість музею складала 5 мільйонів рублів. Постановою Наркомосу від 29 квітня 1919 р. музей, який належить О. Г. Гансену, що знаходиться на В. Підвальній вулиці 14-а, кв. 5 і більша частина якого перебуває  в Сумах на Петропавлівській вулиці в садибі Сумовської, являє собою величезну історичну і художню цінність (оцінюється в декілька мільйонів рублів) переходить у відання держави і стає Третім Державним Музеєм (посвідчення від 8 травня 1919 р. під № 613)²². Під наступним номером від того ж числа було видане посвідчення ВУКОПМИСу 8.05.1919 № 614 «Дано сие Оскару Германовичу Гансену в том, что он действительно состоит консультантом 3-го Государственного Музея и сотрудником музейного отдела Комитета по охране памятников искусства и старины»²³. А вже 9 травня 1919 р. Комітет взяв на облік предмети мистецтва і старовини, що знаходилися в Сумах в садибі О. А. Сумовської, як такі, що належать 3-му Державному Музеєві (заснованому О. Г. Гансеном).²⁴

14 лютого 1919 р. О. Гансен отримав розпорядження від Тимчасового робітного-селянського уряду по Головному управлінню мистецтв та національній культурі, де говорилося, що 15 лютого охоронцем його музею призначений представник Ради Мистецтв при Комісаріаті М. П. Денисов. Уповноваження Денисова підписали: комісар  Головного управління мистецтв та національної культури Юрій Мазуренко та ректор Академії мистецтв Георгій Нарбут. В уповноваженнях вказувалося Денисову: «…прийняти на себе ..функції охорони Музею щоб 1) негайно приступити під вказівкою Ректора Академії мистецтв до опису усіх колекцій Музею, взяти їх на рахунок і а) через те до скінчення опису ні в якому разі в будинок № 14-а помешкання Гансена на Підвальній вулиці нікого з метою трусу і реквізиції без ордерів, підписаних мною не пускати; б) прийняти на себе усю відповідальність за Музей і все майно його, що знаходиться не тільки в самому будинку, але в амбрах і повітках, 2) в випадку відсутності О. Г. Гансена, помешкання Музею повинно бути запечатаним»²⁵.

Інтер`єр

У Києві на цей час влада змінювалася через кожні декілька місяців а то й днів. Стурбованість за долю колекції примусила О. Гансена писати заяву 28 лютого 1919 р. про вступ до Київського університету, щоб бути постійно в місті, поряд зі своїм Музеєм. Розуміння й підтримку у збереженні зібрання він знайшов у Георгія Нарбута, розуміючого високу цінність колекції. Для охорони й наукового опису збірки Гансена Г. Нарбут послав Михайла Петровича Денисова.  Даних про М. П. Денисова зовсім небагато. Відомо, що на 1919 р. він мешкав у Києві на вулиці Павловській, 12, кв. 4.  Художник, член Товариства київських художників, Товариства діячів класичного мистецтва, організатор і учасник виставок «Звено» і «Кольцо».²⁶ М. Денисов – голова гуртка «Мистецтво Київського політехнічного інституту». Професор Шмідт доручив йому робити копії мозаїк св. Софії. Студент-хімік КПІ. Саме так коротко написано про Денисова на звороті афішки «Общества Исследования Искусств», Київ, 1919 р., що знаходиться у справі опису колекції О. Гансена²⁷.

Хранитель і регістратор Музею О. Г. Гансена Михайло Денисов написав доповідну записку, де дав оцінку й коротку характеристику всього музейного зібрання, а також намітив головні завдання по збереженню всіх цінностей. Слід зазначити, що характеристику давала людина добре обізнана в мистецтві. М. Денисов пише, що Музей О. Г. Гансена на даний час являє собою значне зібрання картин старих шкіл, як російських, так і іноземних майстрів, нового малярства, гравюри, літографії, графіки і т. п. Окрім того, є відмінні зразки меблів та старої зброї. У цьому ж приміщенні знаходиться й бібліотека, у більшості випадках рідкісних видань довідкового і загального характеру по всіх галузях мистецтва та старожитностей. Уже те, що в даний момент є в Києві, являє собою найцінніше самостійне зібрання, а саме Музей. Утримується Музей чудово. Приміщення гарне, сухе, світле, колекції у порядку.²⁸  

Денисов робить висновок, що якщо все, що зібрав О. Г. Гансен, тобто київську і сумську частини, злити в одне ціле, як це було раніше, коли музей займав дві суміжні квартири, то вийде першокласний Музей державного значення. На превеликий жаль, до цих висновків ніхто не прислухався і з часом колекція була розпорошена.      

У записці М. Денисов наводить деякі цифри: так зібрання межигірського фаянсу, єдиного в світі за повнотою, унікальністю  добору складається із 1000 унікальних предметів, порцеляна колишнього Імператорського заводу представлена 350 екземплярами. Причому, знову ж таки входять рідкісні речі єлизаветинської та єкатерининської епохи, що згадуються в спеціальній літературі. Меблі представлені 275 екземплярами; портрети старих майстрів біля 75 екземплярів. Нової школи 500 екземплярів, не враховуючи великої кількості папок з малюнками і графікою таких майстрів як Орловський, Сверчков, Врубель і т. п. Бібліотека налічує 2200 томів. Переважно 800 екземплярів книг по мистецтву. На даний момент, зауважує М. Денисов, музей займає 5 великих кімнат. Що ще збільшує цінність зібрання, це те, що майже більшість речей сфотографовані.²⁹

Денисов у доповідній записці намітив головні завдання розвитку та збереження Музею Гансена:
«1) так як Музей являє собою безумовно державний інтерес, то необхідно прийняти  утримування його за державний рахунок (персонал, опалення, освітлення, прибирання, витрати по реєстрації, канцелярію);
2) евакуювати речі із Сум до Києва;
3) відокремити приватну квартиру т. Гансена від Музею, надавши йому із сім’єю помешкання при Музеї, як особі необхідній для інформації та творцеві його;
4) прийняти міри до безумовної охорони приміщення і дверей;
5) установити штати по обслуговуванню Музею;
6) окрім загальної короткої обліково-інвентарної роботи, провести ще й більш серйозну роботу по обстеженню майна музею, його кваліфікації та складанню зразкових каталогів;
7) асигнувати кошти на розширення музею новими придбаннями і прилаштування для організації відвідування».³⁰  

Інтер`єр

Звичайно, при виконанні всіх цих завдань і умов збірка О. Гансена  дійсно стала б  одним з найкращих музеїв України. Потрібно відмітити, що завдання музейної роботи, поставлені  М. П. Денисовим у далекому 1919 р., актуальні для музейних працівників  і на початку ХХІ століття: збереженість колекції, охорона, фінансування на закупку експонатів  і таке інше.    

М. П. Денисов працював у музеї  О. Гансена  декілька місяців, готуючи його до відкриття.  У квітні Денисова хотіли забрати для оформлення міста до першотравневих свят, але відділ мистецтв відмовив з резолюцією від 29 квітня 1919 р.: «Ввиду срочной работы музея Гансена для открытия его к первому мая отпустить тов. Денисова нет возможности».³¹

29 квітня 1919 р., як уже зазначалося, збірка О. Гансена  була націоналізована і стала ІІІ-м Державним музеєм.  Тоді ж Декретом Раднаркому УСРР  була націоналізована й перетворена у ІІ-й Державний музей колекція Б. і В. Ханенків. О. Гансен залишився при музеї як консультант, а також працював співробітником музейного відділу ВУКОПМИСу. При музеї Гансена з’явився політичний керівник – інструктор ВУКОПМИСу Сергій Якович Сергієнко.³² Помічником ученого хранителя у травні був Микола Миколайович Фліге (1876-?), згідно паспортної книжки, виданої 8 травня 1919 р. Управлінням Дворцового району м. Києва)³³. Влітку ІІІ-й Державний музей був відкритий для відвідувачів.  У серпні 1919 р. за даними про отримання заробітної плати, в ІІІ-му Державному музеї працювали: ученим хранителем Микола Омелянович Макаренко (1877-1938), тимчасово виконуючий обов’язки помічника К. А. Засецький, а також співробітники: Ольга Олександрівна Бахман, Віра Михайлівна Дудник-Решетнікова, Ніна Матвіївна Макарович.³⁴

Влітку 1919 р. Оскар Германович Гансен був відряджений в Остерський повіт Чернігівської губернії та Київської для проведення археологічних обстежень.³⁵

В Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського зберігається не підписаний відгук під назвою «Огляд музею О. Г. Гансена» 1919 р., де вказано, що влітку 1919 р. в Києві існував і був відкритий для публіки … третій Держмузей. Цей музей – «бувша приватна збірка мистецтва і старовини О. Г. Гансена досить відома спеціалістам-історикам мистецтва. Для публічного огляду була відкрита частина цієї великої і важної для науки і мистецтва збірка, залишившаясь на місті, в Києві. Друга частина її, ще раніше в часи війни з німцями, була евакуйована власником в м. Суми Харківської губернії, де переховувалася у власному будинку матері Гансена до послідніх часів большевістської влади».³⁶  Далі йде характеристика київської частини колекції, що складалася з  10 відділів: «1) картини старих майстрів і сучасних, рисунки, гравюри і мініатюри; 2) фарфора і фаянса; 3) меблі; 4) скла і кришталю; 5) бронзи; 6) предметів церковного обіходу; 7) зброї; 8) предметів, належаних до масонських лож; 9) бісерних робіт; 10) маленьких ювелірних речей».³⁷  Кожен відділ коротко описувався, відзначалися найбільш цікаві матеріали, так у відділі картин згадувалися сучасні майстри: Нарбут, Лукомський, Бурачек, Мурашко, Крюгер-Прахова, Яровий та інші.³⁸

У цьому описі вказується, що «після видання приказу о денаціоналізації власник цього музею запрохав передати музей в його розпорядження»³⁹. Скоріше за все, це було в період приходу до влади в Києві Добровольчої армії (31.08. – 13.10 1919 р.; 14.10. – 15.12. 1919 р.) і колекція знову перейшла до О. Гансена. З встановленням більшовицької влади ІІІ-й Державний музей недовго перебував на Великій Підвальній (Ярославів вал), 14-а. У 1922 р. відкрилася Київська картинна галерея (з 1936 р. – Музей російського мистецтва) в колишньому особняку Ф. А. Терещенка (Терещенківська, 9), організована із мистецької збірки Федора і Николи Артемовичем Терещенків та Івана Николовича Терещенка. Сюди ж ввійшла порцеляна, скло і книгозбірня із музейної збірки О. Г. Гансена. Розформування колекції  почалося після 1920 р. У 1921 р. значно поповнилися фонди Сумського художнього музею, коли була передана колекція О. Гансена, головним чином живопис.⁴⁰ Інша частина колекції потрапила до Музею українського мистецтва.

Знайомлячись з описами колекції Оскара Германовича Гансена, привертає увагу збірка матеріалів з київської старовини. Це світлини і альбоми з видами Києва, величезна колекція Межигірки, серед якої: тарілка «Вид Лаври»,  синя тарілка «Хрещатик», тарілка з гербом Києва, лампада «Київ», блюдо «Хрещатицька площа» тощо.⁴¹  У збірці гравюр  знаходилося 8 одиниць видів старого Києва.  Вражаючою була збірка книг із історії Києва та України, серед них: Євангеліє. Львів, 1670 р.; Н. Закревський. Описание Киева. Сочинение Николая Закревского. М. 1868 у 2-х томах⁴².

О. Гансен мав екслібрис, виконаний Г. Нарбутом у 1919 р.⁴³

Оскар Германович Гансен знав і шанував історію Києва, був членом комісії відділу «Старий Київ», створеного при Міському музеї у 1912-1914 рр.⁴⁴

На жаль, поки що не вдалося віднайти документи про останні дні земного життя київського колекціонера, але життя його колекції продовжується, як продовжується і вивчення долі його колекції.  О. Г. Гансен писав: «…кроме материальной стоимости, музейное собрание мое имеет художественно-научную ценность, каковая сумма не капитализируется ни в какую сумму денег, а ведь художественно-научная ценность его есть плоды моего неустанного труда по изысканию и изучению памятников старины и составляет огромный багаж знаний, совершенно безвозмездно отданный потомству, ибо будущее молодое поколение будет изучать памятники старины отчасти и по моим собраниям»⁴⁵.

У новоствореній експозиції Музею історії Києва обов’язково будуть включатися дані про історію колекції та особистості збирача. Зберегти той принцип показу, в основі якого лежить шанобливе ставлення не лише до предмета-експоната, але й до людини-збирача. Це і є принцип людяності, який музейні працівники повинні сповідувати, віддаючи шану подвижникам культури, які зібрали й зберегли для нащадків великі пам’ятки мистецтва. Це про них, в тому числі й про О. Гансена, сказав у 1935 р.  А. Бенуа: «…Яка симпатична компанія і як хотілося б потрапити до неї, посидіти з кожним із них перед відкритими колекційними папками, вислуховуючи їх витончені й глибокі коментарі…».

Додатки

В 1911 р. О. Гансен подарував Міському музею деякі вироби  Межигірської фаянсової фабрики та зразки старовинних вишиванок. У міському архіві, у фонді художньо-промислового та наукового музею в місті Києві, зберігається зразок листа-подяки О.Г.Гансену. Наводимо його текст мовою оригіналу.
«22 ноября 1911 г.                Милостивый Государь Оскар Германович!
Комитет Музея в заседании 18-го с.м. заслушал доклад директора Музея о пожертвовании Вами Музею образцов межигорских изделий и старинных вышиванок, единогласно постановил выразить Вам глубокую благодарность Музея за ценный дар.
Председатель Комитета

Его Высокородие
О.Г.Гансен»          (ДАК. – Ф.304, оп.1, спр.18, арк. 75).

Матеріали фонду ГУБКОПИСу 1920-1921 рр. свідчать, що 3-й Державний музей (колишній музей Гансена) ще існував в Києві на вулиці Великій Підвальній, 14, кв.5. Для відвідувачів музей був закритий, йшла спроба повністю закінчити опис колеції, зберегти її цілісність. Після польської окупації   Губкопис від 17 липня 1920 р. направляє наказ наглядачці музею Б.Сарасек не дозволяти нікому селитися в помешканнях занятих музеєм: «Согласно п.10 инструкции Председателя ВУКОПИСа т. Вольского от 20 июня с.г…. безусловно воспрещается кому бы  ни было поселяться в помещениях занятых музеями или коллекциями, находящимися на учете ВУКОПИСа. В виду этого предлагается лицам, живущим при 3-м Государственным Музее по Б.Подвальной, 14, кв.5 немедленно освободить занимаемые ими комнаты. Об исполнении сего сообщить уполномоченного ВУКОПИСа по Киевскому сектору – Терещенковская, 15.».
(ДАКО. – Ф. Р-4156, оп.1, спр.6, арк.16).
У звіті Вукопмису від 21.07.1920 р. до Губревкому про підвідомчі установи про 3-й Державний музей повідомляє адресу – В.Підвальна, 14, кв.5. : «Музей закрыт, надсмотрщик Серасек». (ДАКО. – Ф.Р-4156, оп.1, спр.6, арк.30).     

23 липня 1920 р. київський сектор ВУКОМПИСу надає довідку громадянці Тохтерман, яка мешкає у будинку №14, кв.5 – Третій Державний музей – «выселяется нами из этого помещения ввиду недопустимого проживания в Музеях частных лиц. Уполномоченный ВУКОПИСа – Сандальжи». (там же, арк.35).
В серпні 1920 р. домовому комітету Великої Підвальної, 14   повідомляв Голова Губкопису: «Губкопис – Демкому Б.Подвальная, 14. 20 августа 1920 г.
Настоящим сообщается, что на С.И. Сандальжи, тов. Председателя Губкописа временно возложена обязанность Хранителя ІІІ Государственного Музея, а потому т.Сандальжи имеет занять комнату в квартире, занятой Музеем.» (Там же, арк.84).

Ольга Друг – провідний науковий співробітник Музею історії міста Києва.

1. Фонди Музею історії Києва (далі – МІК). Ж-45. 24.05.1982 р. передана за актом Державним музеєм українського образотворчого мистецтва (зараз – Національний художній музей).
2. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк. 29.
3. Див.: Ковалинский В. Меценаты Киева. – К., 1998, с.291, 292, 307; Книжкові знаки киян. Упорядники: М. Грузов, А. Кончаковський. – К., 2000;  Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. – К., 2004, с.465; Кончаковський А. Бібліотеки киян. Словник власників. – К., 2005, с. 32.
4. Див. А. П. Банников. Словарь русских коллекционеров 1700-1918 гг.// Дворянский вестник.  2005, с.9.
5. ДАК. – Ф. 16, оп.464, спр. 2185, арк.6.
6. Там же, арк. 7.
7. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк. 109.
8. ДАК. – Ф. 16, оп. 464, спр. 2185, арк. 4, 24.
9. «Весь Петербург». – СПб., 1905, с.161, 254.
10. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк. 109.
11. Там же.
12. Суми. Вулицями старого міста. – Суми, 2003, с.206.
13. Фабрично-заводские предприятия Российской империи. (Издали Д. П. Кандауров и сын). – Петроград, 1914, № 7872 (Д).
14. ДАК. – Ф. 16, оп. 464, спр. 2185, арк. 2 – 2 зв.
15. Там же, арк. 3.
16. Там же, арк. 25.
17. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк.106.
18. Бєлянкін Павло Григорович (1841-1919), купець, власник магазину на Хрещатику, 29. Торгував порцеляною, фотоапаратами, мануфактурою.
19. МІК. Ф-422. Ф-475.  (Див.: Друг О. Матеріали родини Бєлянкіних із фондів Музею історії м. Києва.// Київ і кияни. Вип.2. – К., 2002, с. 73-81.)
20. Гансен О. Межигорские клейма. // «Искусство». Живопись, графика, художественная печать. – К., 1911, №       6-7, с. 271-273.
21. В. Щербаківський. Українське мистецтво. І. Деревляне будівництво і різьба на дереві. – Львів – Київ, 1913, ХІІІ, с. 59.
22. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 690, арк. 80.
23. Там же, арк. 82.
24. Там же, арк. 86.
25. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк. 115.
26. Виставка «Звено» відбулася в Києві у 1908 р., а «Кольцо»  у 1914 р. Це були авангардистські виставки, де брали участь такі художники, як: О. Екстер, О. Богомазов та інші.
27. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк.127 зв.
28. Там же, арк. 135 зв.
29. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк. 135-137.
30. Там же.
31. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 690, арк. 42.
32. Там же, арк.47, 50.
33. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк. 154.
34. Там же, арк. 143.
35. Там же, арк. 155.
36. ІР НБУВ. – Х, 12614, арк.1.
37. Там же.
38. Більш повний опис колекції зберігається в ЦДАВО України, фонд ВУКОПМИСу ( ф. 166, оп. 1, спр. 707).
39. ІР НБУВ. – Х, 12614, арк. 3.
40. Русское и украинское искусство ХVIII – нач. XX вв. Каталог. Живопись, графика, скульптура. Сумской художественный музей. – Сумы, 1991, с. 3.
41. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк. 60.
42. Там же, арк. 103.
43. Див. – Г. Нарбут в екслібрисі. Бібліографічний покажчик. Випуск 1. – Суми, 1988.
44. ДАК. – Ф. 304, оп. 1, спр. 27, арк. 20.
45. ЦДАВО України. – Ф. 166, оп. 1, спр. 707, арк.109.