23 лютого цього року стартувала світова прем’єра фільму «Гіркі жнива». Стрічка знята канадським режисером українського походження Джорджем Менделюком, чия родинна історія перегукується з головною сюжетною лінією фільму. Авторами сценарію виступив сам Менделюк та Річард Бачинський-Гувер. У якості консультантів були запрошені вже нині покійний Орест Субтельний та директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine) Людмила Гриневич, яка приєдналася наприкінці проекту. Бюджет стрічки склав астрономічну для фільму побудованому на українській тематиці суму у 20 млн доларів. Продюсував стрічку Ян Ігнатович. Фільм має просвітницьку мету – розповісти світу про Голодомор. «Гіркі жнива» планують показати в 45 країнах світу. Автори хотіли б презентувати фільм і в Росії, але наразі жоден російський дистриб’ютор не висловив офіційного зацікавлення1.
Пресс-конференція під час презентації фільму «Гіркі жнива» у Києві. Зліва на право: консультант фільму директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine) Людмила Гриневич, продюсер Ян Ігнатович, перекладачка, виконавиця головної ролі, акторка Саманта Баркс, режисер фільму Джордж Менделюк з перекладачкою
У центрі стрічки історія кохання молодого парубка Юрія Качанюка та Наталки, що розгортаються на тлі масових репресій і Голодомору. Головні сцени знімалися у Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогово. Частину сюжетів відзняли у Лондоні. Київ у фільмі виглядає не дуже переконливо. Крім Лаври та Косого Капоніру, український глядач не побачить більше знайомих локацій.
Науковий консультант Людмила Гриневич та продюсер фільму «Гіркі жнива» Ян Ігнатович
Фільм має два виміри – історичний і символічний. В історичному плані картина грунтується на концепції Рафала Лемкіна про «чоривістряний наступ» на українську націю. Її основні тези були виголошені у доповіді Лемкіна «Совєтский геноцид в Україні» у 1953 році. І дійсно, у стрічці ми бачимо як радянська влада знищує національну церкву і духівництво – «душу України», інтелігенцію – «розум нації» і селянство – «хранителів традицій, фольклору та музики, національної мови і літератури, національного духу України». Не розкритою у фільмі лишається тільки остання теза Лемкіна про курс на асиміляцію українців.
Такий епічний задум режисера було складно реалізувати в рамках менш ніж двогодинної стрічки, тому фільм вийшов дуже схематичним. І тут важко не погодитися з Володимиром В’ятровичем, який назвав «Гіркі жнива» фільмом-коміксом2. Щоб вмістити оповідь у формат фільму, Менделюк постійно вдається до метафор і символізму. За жанром фільм тяжіє до історичної драми. Попри схематизм, видно, що потенціал персонажів, сюжетної лінії та історичного тла цілком дозволяли створити фільм подібний до кінострічок французького режисера Режиса Варнье «Індокітай» та «Схід-Захід». Та певно що все впирається в кошти. Треба визнати, що, наразі, ми не бачимо черги продюсерів, готових фінансувати такі проекти. Як визнали більшість рецензентів фільму 20 млн доларів це порівняно скромний бюджет для історичного фільму.
Постер до фільму «Гіркі жнива»
Схематичність стрічки створює стереоскопічний ефект. Картинки змінюються як в калейдоскопі. У фільмі є багато алюзій на реальні історичні персонажі. Історичний вимір постійно перетинається з символічним. Так, по дорозі в Київ, головний герой зустрічається в поїзді з іноземним журналістом, який прагне розповісти правду про Голодомор. Це прямий натяк на британського журналіста Гарета Джоунза3. З іншого боку, цей епізод закінчується трагічно. Енкаведисти знімають журналіста з потяга і прямо на станції забивають до пів-смерті попри його протести і вигуки, що він представник міжнародної преси. Таким чином режисер метафорично вказує, що міжнародна спільнота, так і не почула цієї правди. Можливо це також натяк на загадкову смерть Джоунза у 1935 році, яку приписують радянським спецслужбам.
Ще одна алюзія на реальну історичну особу представлена у образі Миколи – друга головного героя. Повіривши радянській владі Микола їде до Києва, де стає лідером українських комуністів. Зрештою, зневірений він вчиняє самогубство у ніч напередодні свого арешту. Можливо, що простий глядач цього не зрозуміє, але для історика очевидним є образ українського націонал-комуніста Миколи Скрипника.
«Розстріляне відродження» проступає в образі художника Тимчука, який навчає головного героя малярству у Київській художній академії. І тут знов алюзія – на художню школу і творчий метод Михайла Бойчука. Але наскільки ці метафори і алюзії будуть зрозумілі пересічним українцям, не кажучи про іноземців, залишається питанням. Судячи з деяких оглядів, що з’явилися в україномовних виданнях, метафоричний ряд виявилися не тільки не зрозумілими, але й доволі хибно витлумаченими4. Хоча сперечатися тут марно, адже кожен у фільмі побачить своє.
Кадр з фільму «Гіркі жнива». Стемп Теренс у ролі Івана Качанюка
У сюжеті фігурують три покоління однієї родини, кожне з яких є уособленням своєї доби. Важливим є персонаж Івана Качанюка – діда головного героя, який символізує козаччину і незламний дух українського народу. Цю роль зіграв відомий британський актор Стемп Теренс. І треба віддати належне переконливості створеного ним образу. Батька Юрія втілив на екрані не менш відомий Баррі Пеппер. Козаки уособлюють собою свободу. У фільмі категорія свободи виступає як найвища цінність для українців.
Фільм вже отримав купу нищівних рецензій як за кордоном, так і в Україні5. Серед основних претензій – «чорно-білий» виклад матеріалу, відсутність напівтонів, стереотипні / шаблонні персонажі, комбінований сюжет. Це дійсно так, фільм показаний як протистоянні сил Добра і Зла. Тут в повній мірі проступає символічний вимір кінострічки. В українському варіанті цей ефект протистояння підсилюється за рахунок мови. Всі негативні персонажі говорять російською, а позитивні – українською. Особливо впадає у вічі й типажі негативних персонажів: хижий погляд головного антигероя комісара Сергія Кольцова та звіриний вишкір бездушного тюремного наглядача.
Сплюндрована більшовиками Україна постає як втрачений рай, а український народ як розп’ятий Христос. У фільмі є епізод, коли Сергій, скаче на коні по селу і збиває мати головної героїні, яка несе весільний каравай. Хліб, скраплений кров’ю жінки, падає на землю і цей момент стає точкою відліку катастрофи. Хліб і кров – святе причастя.
Кадр з фільму «Гіркі жнива». Тамер Гассан у ролі комісара Сергія Кольцова
У стрічці багато християнського символізму. Думаю, що символізм фільму був покликаний додати йому психологічної глибини. Комісар Сергій вбиває священника, а сільську церкву перетворює на тюрму. У церкві-тюрмі на місці ікон вивішують портрет Сталіна. Комісар зі свитою червоногвардійців постійно тероризує селян аби змусити їх вступити у колгосп. Кожного разу у цих сценах фігурують папери, які Сергій простягає селянам з вимогою підписати. Цей символ угоди з дияволом дуже легко прочитується, особливо в сцені, де один з селян не витримуючи тиску погоджується і гірко-гірко плаче.
Світ, що будує Сталін – це анти-світ, царство Антихриста. І тут знов режисер вдається до метафори. Комісар Сергій вимагає у селян віддати ікону Св. Юрія – покровителя села, яку батько головного героя сховав перед появою у селі більшовицьких загонів. Ікона є уособленням душі українського народу, яку сили Зла хочуть отримати за всяку ціну. Вибір Св. Юрія тут не випадковий, адже він є покровителем України, борцем з силами Зла.
Зрештою, Сергій отримує копію, а справжню ікону Юрко і Наталка забирають з собою, коли вирішують шукати порятунку на Заході. Тікаючи від загону енкаведистів, головні герої кидають свої речі і стрибають у річку Збруч, що відділяє їх від вільного світу. З торбини Юрія випадає ікона, яку прикриває осіннє листя. Душа українського народу лишається на українській землі, як символ майбутнього відродження.
Кадр з фільму «Гіркі жнива»
Багато нарікань викликав образ радянського комісара, який «змушує згадати геббельсівську пропаганду»6. І тут схематичність грає злий жарт з авторами стрічки. Щоб зробити образ легковпізнаваним не можна обійтися без штампів. Але все ж таки звинувачення в розпалюванні антисемітизму на адресу авторів фільму, як на мене, не відповідають дійсності7. Думаю, що режисер прагнув показати в головному антигерої щось зловісне «азіатсько-ординське». Не дарма фільм починається з повчання батьком малого Юрка на дзвінниці сільської церкви. Качанюк-старший пояснює сину, що раніше в дзвін били під час татарської навали щоб сповістити про наближення небезпеки. Минають роки, і вже дорослий Юрій біжить до церкви, щоб сповістити дзвоном село про наближення більшовицького загону –– нової орди. Доповнює «азійській» образ комісара і ногайка, яку він повсякчас тримає в руках на початку фільму Треба відзначити майстерну гру Тамера Гассана, який втілює на екрані образ Сергія. Актор максимально реалізує режисерський задум. Та сперечатися про інтерпретації, які навіює фільм, справа марна – кожен побачить і почує своє.
У кінці фільму в титрах зазначається, що Голодомор є злочином проти людяності і був визнаний багатьма країнами в тому числі і Росією. Це може бути потрактовано як визнання провини з боку РФ. Але ми знаємо, що сучасна ситуація щодо оцінки російським суспільством Голодомору дуже полемічна.
Основні звинувачення критиків, що цей фільм є «чорно-білим» і він знятий «не для нас і не про нас», а також, що деякі історичні факти були викривлені під тиском подій сьогодення – українсько-російської війни8.
Кадр з фільму «Гіркі жнива»
Попри весь схематизм все ж таки у фільмі є місце напівтону. Це образ червоноармійця, який усвідомлює весь жах трагедії і підтримує селянське повстання Це єдиний позитивний персонаж, що говорить російською. Він же згадує про голод в Казахстані та Білорусі. Тут режисер піднімає, хай і побіжно, моральну дилему: що робити коли твориться масштабний злочин. Вустами Юрія проговорюється проста християнська істина: «якщо я врятую хоч одне життя, то я жив не дарма».
Неможна погодитися з категоричним твердженням, що цей фільм «не для нас і не про нас». По-перше, не варто бути настільки оптимістичними в оцінці обізнаності українського суспільства про Голодомор. Звісно про саму трагедію знають всі, але чи настільки добре, особливо радянське покоління? Не треба забувати і про емоційну складову, яку дає кіно як будь-якій вид мистецтва і саме цей емоційний відгук і є цінним.
Два епізоди картини дуже зачепили мене особисто, бо перегукуються з родинною пам’яттю моєї сім’ї. Перший – це історія з «куркулем», якого виганяють з власної хати, а другий – бій повстанців з загонами червоноармійцями.
Кадр з фільму «Гіркі жнива»
Мій прадід, що проживав у селі Карховка на Чернігівщині був селянином середняком. Якось в ночі до них прийшли: прадіда заарештували як «куркуля», хату зі всім майном експропріювали на користь колгоспу, а прабабку з п’ятьма дітьми вигнали зимою на мороз практично голими. Як розповідав мій дід, вони мешкали у землянці в лісі. Згодом його батька відпустили і він загинув у перестрілці з червоноармійцями. Цю історію він розповів мені уже перед смертю, опустивши багато деталей. Коли він розповідав, то в нього на очі наверталися сльози, бо той біль так і не минув, а був похований усе життя десь у глибині душі.
Схематизм не завадив мені пройнятися розгубленістю простого селянина і безперспективністю селянського повстання. Так, сцена бою селян з червоноармійцями, де фігурує не доречний «коктель Молотова», дійсно не дуже переконлива. Але змучені і приречені обличчя селян, що сидять в засідці перед боєм, змусили мене задуматися про долю мого прадіда: як він виглядав, про що думав, чи вірив у можливість щось змінити, чи загинув у бою чи просто отримав кулю в спину коли тікав? Цього, я скоріш за все вже ніколи не дізнаюся.
Певною мірою амбітний задум режисера зіграв проти нього, не дозволивши повністю розкрити сюжетні лінії та персонажі. З іншого боку, стрічка все ж таки розрахована на західного глядача, хоча і багатьом українцям подивитися її було б не зайвим. В ній присутні всі атрибути «Голівуду» – «лав-сторі», «екшен», «хеппі-енд». Така жанрова суміш, як вказують автори, мала на меті втримати цікавість західної аудиторії. Треба визнати, що без штампів стрічка не обійшлося. Але тут ми маємо справу не т. зв. «кіноклюквою»9, а зі стеріоскопічною презентацією, що накладає певні обмеження. Щодо «чорно-білості» стрічки, то треба визнати тут барви згущені до максимуму. Але дихотомія властива всім фільмам створеним за «голівудськими лекалами». Зрештою, це ж не авторське і не документальне, а художне кіно. Цілком логічно, що в де-яких моментах історичну достовірність було дещо спрощено та стеріотипізовано на догоду художній виразності. Картина лишає по собі дуже неоднозначне враження.
Постер до фільму «Гіркі жнива»
Чи має хтось рецепт як розповісти про національну трагедію просто і доступно, фактично «на пальцях», всьому світові? Думаю, що ні, бо це не миттєвий акт, а тривала цілеспрямована робота. Чи зберуть «Гіркі жнива» «касовий врожай» – це традиційне комерційне мірило успіху? Існує багато прикладів, коли фільми з негативними рецензіями були успішними в прокаті. Але головне тут не стільки касовий успіх, скільки правильний мессидж. Чи зрозуміє широка іноземна аудиторія трагедію Голодомору чи відчує співчуття до його жертв?
Якби не склалася доля цієї стрічки, українці мусять розповісти світу про Голодомор. Ці спроби можуть буди (не)вдалими, але ж треба з чогось починати. Як казав Іван Франко «лупайте сю скалу». Українці мають знімати цікаве історичне кіно про свою історію. Поки що у нас не надто виходить, але як навчитися, якщо не пробувати?
1. Жуган В. Фільм «Гіркі жнива» про Голодомор покажуть у 45 країнах світу [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/28325579.html
2. В’ятрович В. «Фільм як комікс. Відгук В’ятровича про голівудський фільм про Голодомор «Гіркі жнива» [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://novynarnia.com/2017/02/23/film-yak-komiks-vidguk-v-yatrovicha-pro-gollivudskiy-film-pro-golodomor-girki-zhniva/
3. Сидорук Ф. Джоунз проти фабіанців. Історія журналіста, який уперше розповів про Голодомор [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2012/12/13/103570/
4. Панченко Е. «Гіркі жнива»: почему не стоит ходить на канадский фильм о Голодоморе [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lime.apostrophe.ua/article/kino/2017-02-23/grk-jniva-pochemu-ne-stoit-hodit-na-kanadskiy-film-o-golodomore/10493
5. Кухар О. Добрі наміри, «Гіркі жнива»: Захід обурений першим фільмом про Голодомор [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://tyzhden.ua/Culture/186269
6. Лежнев Н. «Гіркі жнива»: почему картина о Голодоморе в Украине походит на легенду [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.obozrevatel.com/kino/review/84210-girki-zhniva-pochemu-kartina-o-golodomore-v-ukraine-pohodit-na-legendu.htm ; Debruge P. Film Review: Bitter Harvest [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://variety.com/2017/film/reviews/bitter-harvest-review-1201995138/
7. Росовецкий А. Почему вам может не понравиться фильм «Гіркі жнива» [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://ru.telekritika.ua/culture/pochemu-vam-mozhet-ne-ponravitsya-film-g%D1%96rk%D1%96-zhniva-667714
8. Панченко Е. «Гіркі жнива»: почему не стоит ходить на канадский фильм о Голодоморе…
9. «Кіноклюква» або КРИСЛАТА КЛЮКВА — цей вислів спочатку позначав нісенітні та безглузді заяви іноземців про Росію та її природу, людей та їхні звичаї. У Тлумачному словнику російської мови під ред. Д. М. Ушакова повідомляється, що вислів «крислата клюква» пішов «від опису Росії, в якому поверховий автор француз пише, що сидів під тінню величної клюкви». У кінематографі - хибні фільми про Росію або фільми, в яких присутній «стандартний перелік національних особливостей Росії»: балалайка, матрьошка, самовар, личаки, ведмеді. Зараз використовується до позначення будь-якої стереотипної презентації народу, етнічної групи чи держави у кіно.