З Факультетом “Artes liberales” (точніше - з його історичним попередником, Центром досліджень античної традиції (Ośrodkiem Badań nad Tradycją Antyczną, OBTA) мене пов’язує тривала і насичена подіями personal story. Впродовж 2000-2007 рр. я сім разів брав участь у роботі сесій Міжнародної школи гуманітарних наук (Międzynarodowej Szkoły Humanistycznej, MSH), що поза сумнівами справило значний вплив на моє формування як науковця.

Завдяки запрошенню з цієї варшавської науково-освітньої інституції я зміг вперше поїхати до Польщі, попрацювати з фондами місцевих бібліотек і архівів, отримати цінні консультації у місцевих науковців – фахівців з єзуїтської тематики (проф. Єжи Аксера, о. Станіслава Обірека, о. Єжи Пашенди, проф. Казимира Пуховського, проф. Яна Оконя і ін.). Все це не лише озброїло мене необхідною емпіричною і концептуальною базою для роботи над кандидатською дисертацією (на тему “Єзуїтське шкільництво на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII ст.”), але й заклало підвалини для пізніших досліджень польської історіографії Товариства Ісуса. Зрештою тодішні часті візити до Варшави стали для мене чудовою школою польської мови, що уможливило вільне спілкування із представниками академічних кіл Польщі, а згодом - відкрило шлях до участі у низці перекладацьких проектів.    

С

У листопаді 2015 р. доля знову звела мене із Факультетом “Artes liberales”, але в дещо неочікуваний спосіб. Усі попередні мої візити до OBTA були пов’язані виключно із участю у науково-освітніх програмах, присвячених різним аспектам історичного розвитку і культурного життя давньої Речі Посполитої. Натомість цього разу я став учасником освітньо-менеджерського проекту “Інноваційний університет і лідерство”. Його реалізація (за підтримки Спілки ректорів вищих навчальних закладів України і Міжнародного фонду досліджень освітньої політики) триває вже другий рік поспіль та полягає у влаштуванні місячних стажувань (у жовтні і листопаді) для представників українських університетів. Цьогорічна листопадова сесія була присвячена аналізові польського досвіду інтернаціоналізації вищої освіти і її інтеграції до світової академічної системи (через різні програми обміну та реалізацію міжнародних науково-дослідницьких проектів). З численних заявок, поданих на участь у цьому проекті, Організаторами було відібрано 19 учасників. Вони репрезентували провідні виші Києва, Харкова, Дніпропетровська, Львова, Одеси, Запоріжжя, Херсона, Луцька, Чернівців, Сум.

Садиба факультету «Artes Liberales»

За своєю структурою це стажування складалося з двох етапів. Перші два тижні щоденно проводилося по дві лекції (загалом вони тривали 3 години вранці і ще 1,5 години після обідньої перерви). Ці заняття були присвячені різним аспектам інтернаціоналізації, а також - тим актуальним викликам, які повстають перед університетами Польщі. Наприкінці кожної лекції чимало часу відводилося на питання і дискусію, в ході якої польська освітня специфіка звісно ж аналізувалася крізь призму сьогодення нашої вищої школи. Іноді, коли лунала якась приголомшлива і екзистенційно важлива інформація (у контексті освітніх реалій України), питання і дискусії виникали вже по ходу, примушуючи лектора відволікатися на певний час від академічної подачі матеріалу. Кожна доповідь супроводжувалося об’ємними і добре структурованими презентаціями, що значно полегшувало сприйняття численного статистичного матеріалу і дозволяло краще усвідомити головні тенденції у розвитку польської вищої освіти.     

Ця проблематика аналізувалася здебільшого на основі досвіду Варшавського університету в цілому. Водночас, деякі лектори зосереджувалися на висвітленні діяльності певних підрозділів цього польського вишу. Скажімо, проф. Роберт Сухарський проаналізував один із вимірів інтернаціоналізації ОВТА, а саме – багаторічну діяльність Міжнародної школи гуманітарних наук і її роль у наведенні мостів між академічними спільнотами України і Польщі. У низці лекцій розглядалася ситуація в Польщі загалом, а одна з них (проф. Богдана Шляхти) була присвячена організації міжнародної співпраці у Ягеллонському університеті.

Друга частина стажування (третій і четвертий тиждень) складалася з низки консультацій із польськими науковцями та адміністраторами освіти. Такі зустрічі виявилися надзвичайно корисними. Адже вони органічно доповнювали ті знання про польський досвід інтернаціоналізації, які пропонувалися нам під час лекцій. Логічним вінцем цього етапу програми “Інноваційний університет і лідерство” стало представлення його учасниками власних дослідницьких проектів, над якими вони сумлінно працювали довгими вечорами в своїх номерах у готелі “Сократес”.

Розмаїта і детальна інформація, якою були наповнені лекції у затишній залі на вул. Добрій 72 (саме тут розташовується нова садиба Факультету “Artes liberales”), заохочувала до рефлексії над долею української вищої школи. І мимоволі - підштовхувала порівнювати ситуацію в Польщі і Україні, окреслювати спільні проблеми і ті разючі якісні відмінності, які іноді справляли враження глибокої прірви. Я не маю наміру відтворювати зараз ті численні рефлексії, які породжувала в мене і моїх колег ця ойкумена інформації про міжнародний вимір життя університетів Польщі. Їх здатна вмістити лише об’ємна монографія, але аж ніяк не авторська колонка. А тому зупинюся лише на кількох цікавих моментах, які дозволяють поглянути на досвід інтернаціоналізації польських університетів з перспективи майбутнього української освіти.

Для мене звісно не було новиною, що Польща (подібно до України) в останні роки відчуває певні проблеми з набором студентів. Такі думки вже неодноразово приходилося чути під час ділових і приватних розмов із польськими колегами. Депресивна демографічна ситуація і масовий відтік молоді на Захід (у пошуках більш оплачуваної праці) призвів до того, що в наших західних сусідів так само гостро постає проблема скорочення вишів, факультетів, спеціальностей тощо. Не дивно, що чимало польських університетів у пошуках потенційних абітурієнтів починають активно “освоювати Схід”. Це явище певною мірою є характерним і для Варшавського університету, який незмінно посідає високі місця у рейтингу польських вишів. Безумовно було б перебільшенням стверджувати, що йому у найближчій перспективі загрожує стати жертвою “освітнього дарвінізму”. Але попри це, спираючись на свій високий міжнародний авторитет, Варшавський університет таки намагається активно залучати абітурієнтів зі Сходу. З-поміж 895 іноземців, які були зараховані до Варшавського університету в 2015/2016 н. р., 39,9 % складають громадяни України (357 осіб), а ще 18,1 % - Білорусі (162 особи)¹. Подібна ситуація створює дедалі сильніший виклик для України. Адже наші університети тепер мають змагатися за потенційного студента не лише між собою, але також із закордонними конкурентами. І єдиний на разі міцний козир у руках українських вишів – це вартість освітніх послуг (втім це явище аж ніяк не є константою). Отже у стратегічній перспективі життєздатність наших університетів буде залежати в т. ч. від того, наскільки швидко й ефективно вони зможуть підняти якість і транспарентність своїх освітніх послуг, а також - адаптуватися до західних стандартів вищої освіти.    

Досить поживним з точки зору з’ясування місця Польщі у рамках світового освітнього товариства є участь Варшавського університету у різних програмах міжнародної академічної мобільності (йдеться про Erasmus, Erasmus+, Tempus). Нині Польща є органічною часткою цієї транснаціональної системи, яка дозволяє студентам і викладачам не лише розширювати власні культурні обрії, але й здобувати ті важливі сегменти освіти, наукового досвіду і емпіричної бази, яких бракує на батьківщині. Аби зробити такі наукові візити комфортними і ефективними, в Польщі активно використовуються нові інформаційні технології.

Зокрема, йдеться про систему USOS-BWZ (USOS-Biuro współpracy z zagranicą). В ній фіксуються персональні дані осіб, які виїжджають до іншого університету за програмами Erasmus i Erasmus+ і ін. (кількість днів перебування, розмір стипендії, здобуті ECTS, банк виплати, періодичність та ін., план навчання і перелік занять). Так само до цієї системи вносяться усі дані про приїжджих студентів-іноземців, після чого вони стають повноправними вихованцями Варшавського університету (тобто - отримують студентський білет, заліковку тощо). Окрім того існує система EMREX, яка дозволяє переказувати інформацію про навчання студента з одного університету до іншого, з однієї бази даних до іншої. Це спрощує процедуру зарахування індексів, які були здобуті під час навчання за кордоном (в т. ч. – в рамках реалізації Joint Diploma Programs). Водночас Польща і в цьому відношенні на разі залишається скоріше кадровим донором для країн “старої Європи”, про що красномовно свідчить статистика. Скажімо, в 2014 р. – в рамках різних програм академічного обміну – за кордон виїхало понад 7 тис. співробітників і студентів Варшавського університету. Натомість приїхало з аналогічними цілями лише 5 тис. іноземців².

Україна на разі лише починає включатися до світової практики академічної мобільності, а наша система вищої освіти в цьому відношенні виглядає ще досить ізольованою від зовнішнього світу. Втім, подолання цього бар’єру (з огляду на вступ у дію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та дедалі активніше приєднання українських вишів до програми Erasmus+) виглядає лише справою часу. А отже наша вища освіта має бути готовою до ситуації, коли бакалаври будуть обирати місцем своїх магістерських студій університети країн ЄС. Аби в українському випадку сальдо академічного обміну не стало ще більш від’ємним, аніж у Польщі, треба знову ж таки замислитися над якістю освіти і її потенційною затребуваністю серед іноземців.

У цьому зв’язку варто звернути увагу на дві цікаві тенденції в діяльності Варшавського університету - збільшення кількості дистанційних курсів і англомовних навчальних дисциплін. В обох випадках йдеться про реальні важелі розширення потенційної студентської аудиторії (в т. ч. – за рахунок іноземців). І цим варто скористатися українським вишам. Актуальна ситуація в Україні нині втім виглядає не надто оптимістичною. І якщо система дистанційної освіти дійсно по трохи перетворюється на повсюдне явище (в т. ч. – як більш ефективний замінник заочної форми навчання), то читання англомовних курсів є притаманним далеко не кожному українському університетові.

Цікаво, що поряд із міжнародною, в Польщі також діє система внутрішньої академічної мобільності (програма MOST). В ній беруть участь провідні польські університети, а координатором самого процесу є Університетська акредитаційна комісія, яка діє за дорученням Конференції ректорів польських університетів. В Україні конструктивні можливості цього різновиду співпраці між університетами на разі лишається недооціненою (щоправда положення про внутрішню академічну мобільність міститься у проекті постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку реалізації права на академічну мобільність", яке нині винесене на громадське обговорення). В даному випадку йдеться не стільки навіть про креативні освітні можливості запровадження подібної системи, як про її корисні суспільні наслідки. Ще після Помаранчевої революції 2004 р. лунала думка про те, що академічний обмін студентами між університетами сходу і заходу України може стати дієвим важелем зміцнення єдності країни. Але тоді подібні ініціативи так і залишилися на рівні розмов. Нині це питання знову на часі. Від того, наскільки уявлення української молоді про інші регіони будуть вільними від медіа-міфів, багато в чому залежить доля єдності нації і держави.

Сергій Сєряков – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, член Харківського історико-філологічного товариства. Автор 55 наукових і науково-методичних праць. Перекладач монографії Войцеха Вжосека “Історія-Культура-Метафора. Повстання некласичної історіографії. Про історичне мислення” (Київ, 2012), Томаша Стриєка “Невловні категорії. Нариси про гуманітаристику, історію і політику в сучасних Україні, Польщі та Росії” (Київ, 2015). Перекладач і науковий редактор монографії Маріуша Машкевича “Східна польська політика у ХХ – на початку ХХІ ст.: концепції та інтерпретації” (Київ, 2015). Сфера наукових зацікавлень: історія католицької церкви, історія освіти у Центрально-Східній Європі періоду бароко, польська історіографія Товариства Ісуса.

1. Ці дані (cтаном на 5.10.2015) подавала Ева Щепанек у своїй лекції “Системи вступу та інтернаціоналізація внз”.
2. Ці дані подавала доц. д-р. Анна Роснер у своїй лекції “Організація системи навчання та інтернаціоналізація внз”.