FacebookMySpaceTwitterDiggDeliciousGoogle BookmarksTechnoratiLinkedin

Авторська колонка

Сергій САВЧЕНКО. ЗРУСИФІКОВАНІСТЬ – НАШЕ БАГАТСТВО!

2014-07-14-savchenkoСвідомий вибір української мовної ідентичності і далі є епізодичним, бо спричиняється не суспільною необхідністю чи зростанням престижності мови, а суб'єктивним чинниками, наприклад, майже релігійним актом «навернення в українство». За останній рік такі випадки помітно почастішали, але вони нездатні створити тривалу і масштабну тенденцію. Наразі не існує жодних об'єктивних факторів, які би спонукали вивчати українську мову, масово переходити на щоденне спілкування українською хоча би в одній сфері суспільного життя. В Україні можна зробити будь-яку кар'єру, не володіючи державною мовою і відверто її зневажаючи.

Детальніше...

Володимир МАСЛІЙЧУК. Ось така вона наша радянська історіографія


2014-06-23-masliychukРозміщена на historians стенограма розповіді Ярослава Дзири 1988 р., попри те, що значна кількість фактів, про які розповів  респондент, відомі, не може не вразити. Суцільні проблеми списування, репресивних органів, з домішком антисемітських інтенцій та мовних характеристик. Найголовніше, констатація фахової неспроможності українських радянських істориків  (нагадаю, сам Ярослав Дзира – філолог «за освітою і за дисертацією») ані належно видати джерела, ані бодай неодноманітно висвітлити історичний процес. Радянська історіографія як «неодноманітне і багатошарове явище» (так зазначено в одній із сучасних академічних характеристик) постає  дуже одноманітною і зовсім не багатошаровою.

Детальніше...

Вікторія НАРІЖНА. Досвід буття в колективному тілі

2013-09-23-narizhnaМи разом пережили унікальний досвід занурення в щось глибоко архаїчне, дуже базове. Подивіться — пережите нами на Майдані прекрасно вписується в матрицю міфу, в матрицю епосу, а значить, має велику архетипічну, читай смислотворчу вагу. Якщо ми дійсно стали на шлях народження тієї нації, яку з таким трудом виношували більше двадцяти років, то кращого старту не придумаєш. Саме з цього ми і мали почати — з регресу до оральної стадії та створення власного міфу.

Детальніше...

Данило Ільницький. Бодя Солч

Данило Ільницький. Бодя СолчВластиво, його погляд свідчить про новий тип героя – не революціонера-крикуна (архетип з минулого), а щирого активіста з добрими очима, науковим доробком за плечима та ідеями в голові.

Детальніше...

Ярослав ДЕНИСЕНКО. Студентські наукові організації в університетах країн ЄС: приклад Польщі

2014-05-05-denysenkoПереконаний, що досвід діяльності студентських наукових організацій в країнах ЄС варто використовувати в Україні. Проте автоматичне копіювання готових шаблонів і макетів не переведе студентську науку на європейські рейки, тому всі практичні елементи необхідно обов’язково пристосовувати до українських реалій.

Детальніше...

Володимир Склокін. Про релятивізм, наукову коректність та відповідальність інтелектуалів (з приводу лекції Алєксєя Міллєра «Україна між ЄС та Росією» в Інституті наук про людину)

Володимир Склокін. Про релятивізм, наукову коректність та відповідальність інтелектуалів (з приводу лекції Алєксєя Міллєра «Україна між ЄС та Росією» в Інституті наук про людину)Я певний час вагався, чи варто писати цю колонку. Історики зазвичай реагують на писані тексти, що дає можливість точно процитувати автора і по можливості уникнути звинувачень у перекручуванні та маніпуляціях. У даному ж разі йдеться про публічну лекцію, яка не була записана на відео, що значно ускладнює можливість точного цитування. Втім, я все ж вирішив написати цей текст з трьох основних причин. По-перше, полеміка з тезами Міллєра є важливою для кращого розуміння специфіки тієї інформаційної кампанії, що її зараз проводить Росія проти України. По-друге, цей випадок є доброю нагодою поговорити про роль і відповідальність науковців та інтелектуалів у сучасному світі. Ну і найважливіше – ставкою в цій дискусії є долі і життя мільйонів людей, зокрема і моєї родини.

Детальніше...

Андрій Портнов. Люстрація та інститути національної пам’яті у посткомуністичній Європі

Андрій Портнов. Люстрація та інститути національної пам’яті у посткомуністичній ЄвропіПід однаковими назвами нерідко ховаються кардинально різні речі. Про це часто забувають, говорячи про Інститути національної пам’яті в різних країнах Центральної та Східної Европи. Посткомуністична трансформація майже всіх країн цього реґіону відбулася як компроміс між частиною комуністичних і частиною опозиційних еліт. У багатьох новопосталих державах виникли інститути національної пам’яті, для яких головним предметом вивчення став комуністичний досвід та опозиційні щодо нього рухи. Для одних ці інститути перетворилися на своєрідну «історичну поліцію» та інструмент «полювання на відьом», для інших – у спробу відплати «за заслугами» і жертвам, і співробітникам комуністичних режимів.

Детальніше...

Наталя Лаас. «Радянське» та «російське»: криза тактики «ввічливого непомічання»

Наталя Лаас. «Радянське» та «російське»: криза тактики «ввічливого непомічання»Коли у листопаді минулого року мені запропонували попрацювати для сайту Historians, я аж ніяк не думала, що підготовка матеріалів та спілкування з колегами буде відбуватися в революційній та напіввоєнній гарячці. Мій задум як редактора від самого початку був досить простий. Як історик, що спеціалізується передусім на радянському минулому, мені хотілося подискутувати про проблеми своєї царини. Й серед інших матеріалів свідомо й цілеспрямовано добирала ті, в яких обговорюють у суголосний з моїми переконаннями спосіб перспективи радянської історії. Загалом, принципи, якими я керувалася при доборі текстів на сайт всі ці місяці, й досі залишаються актуальними…

Детальніше...

Владимир Рыжковский. Политика как волонтерство и призвание

Владимир Рыжковский. Политика как волонтерство и призваниеОт Майдана веяло архаикой «черной рады» с первого месяца стояния. Горе, жертвы и победы эту архаику отнюдь не уменьшат, а наоборот скорее умножат. Пролитая кровь, погибшие люди, риторическая апелляция к «народу», символически оформленные при помощи нарочитых ритуалов создают мощные образы коллективного страдания и борьбы в прошлом, настоящем и задает горизонт ожиданий будущего. Политическая пустота, создававшаяся на протяжении долгих лет театральной псевдо-политики и разверзшаяся сейчас между столь сиротливой оппозицией и анархичной стихией «народа» заполнится довольно быстро… Те, кого объединила смерть были разными. Собственно такими, каким был и сам Майдан. Правыми и левыми, либеральными и аполитичными. Смерть способна парализовать мысль, в то время как идеология или цинизм позволяют найти смысл в бессмысленном.

Детальніше...

В’ячеслав ГУК. КРИМCЬКА ТАРАПАТА, АБО РОЗДУМИ КРИМЧАКА

2014-03-07-huckЩо таке Крим, власне, для мене, кримчака? Напевно, це значно більше, ніж просто місце народження і Батьківщина, дорожче, ніж просто земля, де лежать кістки моїх пращурів. Мабуть, народившись на цій землі, відчуваєш її все життя, де б ти не жив, вона присутня в моїй душі, думках і мріях. Я народився і виріс у Криму, у місті Саки, але це геть не завадило мені стати україномовним письменником, хоча навколо мене було переважно російськомовне оточення… Тому Крим для мене – це не лише земля мого народження, але й місце мого розвитку як українського письменника… Прикметно ще зауважити, що згубною спокусою майже всіх кримських політиків завжди було бажання перейматися напередодні виборів мовною ситуацією в Криму. Таким чином ці люди заробляли собі відповідні бонуси на майбутнє, роздмухуючи мовну проблему, якої в Криму ніколи не існувало. Головне тепер, переконаний, шукати те, що нас усіх може об’єднати, а це, гадаю, може бути саме культура. Мені завжди хотілося, щоб україномовні письменники приїжджали до нас, зустрічалися з читачами, проводили зустрічі наприклад, зі студентами філологічного відділення Сімферопольського державного університету... 

Детальніше...

Додаткова інформація