Див. частину 1.

Надзвичайно цікавими для франкознавства є такі постаті в історії єврейської культури і державності, як Теодор Герцль (Theodor Herzl, 1860-1904) і Мартін Бубер (Martin Buber, 1878-1965). Що стосується зафіксованої у спогадах Василя Щурата (1871-1948) зустрічі Івана Франка з Теодором Герцлем у Відні 1893 року, то напевно, це була вигадка В.Щурата – зустрічі як такої не було¹. Ця майже детективна історія досить повчальна і почасти навіть до сьогодні залишається загадковою. Відомий український вчений та культурно-політичний діяч Василь Щурат у 1937 році надрукував у польськомовній єврейській газеті "Chwila" фраґмент спогадів про Івана Франка  Wówczas było to jeszcze mrzonką². Нагадаю, що "Chwila" (Dziennik poświęcony sprawom politycznym, społecznym i kulturalnym) – єврейська газета, котра виходила у Львові польською мовою з 10 січня 1919 до 7 вересня 1939 року³. На основі цих спогадів В. Щурата сьогодні витворився вже цілий герцелівський дискурс у франкознавстві, що презентує різноманітні аспекти: від цікавого факту самої зустрічі класика української літератури з основоположником модерного сіонізму до інтерпретації поеми І.Франка Мойсей, що написана, на думку дослідників, під впливом смерті Т. Герцля у 1904 році. Нагадаю, що спогади В. Щурата зосереджені саме навколо задуму цієї епохальної поеми у житті та творчості І. Франка, зустріч з Теодором Герцлем у Відні, у лютому 1893 року В.Щурат інтерпретує як початок задуму Мойсея.

На матеріалі цих спогадів цілий ряд дослідників будували свої інтерпретації поеми Івана Франка Мойсей⁴, обгрунтовували зародження у І.Франка ідеології українського націоналізму як типологічно близького до єврейського сіонізму явища⁵. Як це не парадоксально, але детальне дослідження проблеми свідчить про абсолютно протилежне: біографи Т. Герцля не підтверджують його перебування у Відні на початку 1893 року (як це подає Василь Щурат), бо від жовтня 1891 року до липня 1896 року Т. Герцль перебував у Парижі як кореспондент віденської “Neue Freue Presse”⁶. Ім’я Івана Франка (як і ім'я самого Василя Щурата) взагалі не фігурує у щоденнику Герцля за цей період⁷, хоча Василь Щурат пише, що Т.Герцль "давно мав щире бажання познайомитись із Франком".  Так само, не підтверджуються і інші факти із спогадів В. Щурата: серед близьких знайомих Т.Герцля не числиться Фрідріх Саломон Краусс (1859-1938), Іван Франко у 1893 році не міг декларувати відверто ідей національної та територіальної незалежності України, бо ще перебував під вагомим впливом соціальних ідей Михайла Драгоманова, його власна національна концепція на цей час ще не викристалізувалась. Крім тексту В. Щурата жодні інші документи (спогади, щоденники, листи чи публікації) не підтверджують факт зустрічі Івана Франка з Теодором Герцлем. Я думаю, що І. Франко ніколи не зустрічався з Т. Герцлем, а вся ця історія є вигадана Василем Щуратом. Чому В. Щурат це видумав – це вже інше питання.

Спробуємо тепер проінтерпретувати детальніше усі “за” і “проти” щодо зустрічі Івана Франка з Теодором Герцлем у Відні, у лютому 1993 року. Властиво, коли йдеться про “за”, то ми маємо тільки один арґумент і один факт – самі спогади В. Щурата. У жодному іншому документі поки що, як я уже зазначав, факт такої зустрічі не згадується.

Натомість усі наявні факти та арґументи явно свідчать проти такої зустрічі. Передусім це той прямий факт, що Теодора Герцля не було у Відні зимою 1992 року, він виїхав, як уже згадувалось, із сім’єю до Парижа як кореспондент “Neue Freue Presse”. Можна звичайно припустити, що Т. Герцль приїхав у своїх справах на пару днів до Відня, але у такому випадку ця поїздка була б якось зафіксована у біографії Т. Герцля, котра вивчена досить докладно, чи у його листах або щоденниках. Дальше, Т. Герцль не перебував у дружніх стосунках із Фрідріхом Саломоном Краусом, відомим фольклористом та видавцем часопису “Am Ur-Quell”, як про це “згадує” В. Щурат. Серед близьких знайомих Т. Герцля не згадується Ф.С. Краусс⁸, а серед знайомих Ф.С. Краусса не згадується ім’я Т. Герцля⁹. Більше того, Ф.С. Краусс ніколи не мав симпатії до сіоністичних ідей, заперечував сіонізм як такий, а будучи секретарем Israelitische Allianz zu Wien, разом із фундатором цієї організації бароном Морісом Гіршем (1831-1896) він у 1895 році потрапив навіть у своєрідний конфлікт з Теодором Герцлем. Про цей конфлікт Т. Герцля із Israelitische Allianz zu Wien, котрий наступив після зустрічі Т. Герцля із М. Гіршем, згадує сам Т. Герцль у своєму Сіоністичному щоденнику. Моріс Гірш не зрозумів сіоністичних ідей Т. Герцля і відмовився фінансово підтримати їх реалізацію. Але Т. Герцль ніде у своїх листах та щоденниках не згадує імені Ф.С. Крауса, отож скоріше всього вони взагалі не зустрічались. А вже спогади В. Щурата про те, що вони були приятелями є просто вигадкою.

Тут варто додати і той факт, що С.Ф. Краусс не просто не мав симпатій до сіоністичних ідей, але й категорично заперечував сіонізм, вважаючи його своєрідним "спортом" для тих євреїв (С.Ф. Краусс називає їх "такожєвреями" – "Auchjuden"), котрі ніколи не зналися на єврействі і цим незнанням, так би мовити, пишались. Саме тому він виступав за тотальну асиміляцію євреїв і, зрозуміло, ніколи не міг вести розмов з Т. Герцлем про створення незалежної єврейської держави, навіть якби і зустрівся з ним¹⁰.  

Взагалі, варто у цьому контексті нагадати та зазначити, що у 1893 році у самого Т. Герцля ще не було ніяких сіоністичних ідей. Він  частково сповідував концепцію ліберальної асиміляції і навіть проповідував хрещення євреїв¹¹. І тільки знаменитий процес Альфреда Дрейфуса, арешт якого припадає на 15 жовтня 1894 року, призвів до зміни світогляду Теодора Герцля і визрівання його концепції єврейської держави. Знакова подія у цій ситуації – публікація 14 лютого 1896 року у Відні книжки Т. Герцля Єврейська держава. Таким чином, ні у лютому 1893 року, ні пізніше (аж до початку 1895 року!), Теодор Герцль не міг нічого говорити про ідею створення єврейської держави, бо мав ще на той час абсолютно інші переконання. І у цьому аспекті спогади В. Щурата не є спогадами, а вигадкою.

В. Щурат також згадує про свої часті пізніші зустрічі з Теодором Герцлем у Відні, під час яких Т. Герцль ніби завжди питав, чим займається Іван Франко. Жодна із таких “частих” зустрічей Т. Герцля із В. Щуратом не зафіксована у щоденнику Т. Герцля. Ім’я В. Щурата взагалі не фігурує у листах чи щоденнику Т. Герцля. Якщо взяти до уваги зайнятість та занґажованість Т. Герцля у сіоністичну діяльність після 1896 року, його надзвичайно часті поїздки та різноманітні зутстрічі, то навіть його пізніші, так би мовити евентуальні, зустрічі чи розмови з Василем Щуратом у Відні на тему, чим займається Іван Франко, виглядають абсолютно нереальними.

Зауважу також для цікавості, що ні Т. Герцль, ні Ф.С. Краус, ні сам В. Щурат не згадуються у відповідних дослідженнях як постійні відвідувачі кафе Central у Відні¹². Натомість сам Т. Герцль пише про те, що він часто у 1897-1899 роках відвідував іншу віденську кав’ярню – Café Louvre, бо тут кожного четверга збирались віденські сіоністи¹³. Ця кав’ярня розташована на вулиці Wipplingerstrasse, тобто на тій самій вулиці, де І. Франко жив із В. Щуратом у 1892-1893 роках, коли працював над своїм докторатом. Оскільки В. Щурат пізніше неодноразово бував у Відні, то цілком можливо, що він міг бачити Т. Герцля випадково на вулиці, біля Café Louvre. Це, очевидно, на сьогодні єдине пояснення, звідки могли взятись у В. Щурата вигадані спогади про Т. Герцля.  

Зауважимо спеціально, що не менш важливими арґументами на користь “незустрічі” з Т. Герцлем є також тексти самого Івана Франка. Тут ми можемо зазначити три аспекти, що вартують уваги. По-перше, Іван Франко у час свого перебування у Відні зимою 1892-1893 року досить докладно звірявся у своїх вчинках, зустрічах та подіях свого життя Михайлові Драгоманову. У жодному із відомих листів Івана Франка до Михайла Драгоманова не згадується не тільки зустріч із Т. Герцлем, але й само ім’я Т. Герцля не згадується.

По-друге, із спогадів В. Щурата випливає, що Іван Франко досить прихильно уже в 1893 році ставився до ідей сіонізму, до ідеї створення єврейської держави. У цих спогадах Іван Франко говорить до Теодора Герцля: “Bardzo mi się podobała pańska IDEA ODBUDOWANIA PAŃSTWA ŻYDOWSKIEGO – odezwał się Franko. – Bardzo mnie zainteresowała, ponieważ jest jakby SIOSTRĄ RODZONĄ NASZEJ UKRAIŃSKIEJ IDEI ODBUDOWANIA PAŃSTWA UKRAIŃSKIEGO. Ale czy jedna jak i druga są dzisiaj ziszczalne?” Але досить згадати друкований у тому ж 1893 році текст Івана Франка Żydzi o kwestji zydowskiej¹⁴, щоб побачити, що нічого спільного висловлювальні на цей час думки І.Франка із спогадами В.Щурата не мають.

Ось що писав І.Франко:

"Powiem wyraźniej: jeżeli kierunek ten wogóle szkodliwym jest dla kraju – nie dla tego że jest narodowym żydowskim, lecz dla tego że jest wstecznym i antycywilizacyjnym, to dla samych że Żydów galicyjskich może mieć skutki wprost fatlne. Raz nie zapominajmy, jakie muszą być praktyczne wyniki agitacji sionistycznej. Odwracając masy żydowskie od zdobyczy cywilizacji, od postępu ku ciemnym labiryntom talmudu, syoniści spotęgują własnie te przymioty Żydów, które dziś czynią ich głównie niemiłymi i szkodliwymi społeczeństwom europejskim, a więc zamiast rozwiązania kwestji żydowskiej doprowadzą tylko do jej zaostrzenia, przyśpieszą może nieprzewidzialne katastrofy. Że ich plany o państwie zydowskim w Palestynie są dziecinnemi mrzonkami, tego nawet dowodzić nie potrzeba. A w takim razie czyż syonizm nie jest grą bardzo niebezpeiczną, a już wcale nie niewinną utopją? Potępiając stanowczo syonizm, nie mysle przez to wcale potępiać narodowego ruchu zydowskiego w zasadzie"¹⁵ (курсив мій – Р.М.)

У цій цитаті звертає на себе увагу слово "mrzonka", яке стане ключовим у тексті В. Щурата, тому навряд чи мають рацію ті дослідники, котрі виводить це слово із епіграфу до книжки Т. Герцля, як це робить цитований вище А. Вільчер¹⁶. В.Щурат міг слово "mrzonka" (як певний концепт) знати і взяти прямо із статті Івана Франка саме того часу – 1893 року – про який В. Щурат вигадував спогади.   

Нарешті, ще один важливий аспект – генеза поеми Мойсей, яку В. Щурат пов’язує із зустріччю з Т. Герцлем. Важливими свідченнями щодо генези поеми Івана Франка Мойсей є дві перемови самого письменника – польська¹⁷ і українська¹⁸, де І.Франко досить детально пише про джерела повстання твору. Зокрема в українській передмові він наголошує, “що ставлячи не раз питаннє про жерела сеї поеми, ніхто з тих руських інтелігентів не звернув уваги на властиві і самим змістом вказані її жерела, але майже кождий, як се покажу далі, шукав їх де інде, звичайно там, відки я не взяв нічого”. І далі: “Моя поема основана майже вся на біблійних темах”. Вартує особливої уваги зізінання І.Франка, що “основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка непризнаного своїм народом”¹⁹ (курсив мій – Р.М.). Теодора Герцля у 1905 році ніяк не можна було назвати непризнаним пророком, а скоріше власне навпаки: він став загальнопризнаним лідером сіоністського руху. Дивним є у контексті гіпотези про зв’язок образу Мойсея із постаттю Т. Герцля й інший факт із фабули поеми. У поемі І.Франка не Мойсей вказує на Палестину як обіцяний Богом для євреїв край, а демон Азазель²⁰. Якщо візьмемо до уваги, що Т. Герцль останні роки свого життя присвятив власне обгрунтуванню повернення євреїв у Палестину і заснування там власної держави, то ніякої паралелі між образом Мойсея і Т. Герцлем не може бути.

Зрозуміло, що ім’я Т.Герцля передмовах Івана Франка до поеми Мойсей ніде не згадується, хоча на цей час погляди Івана Франка на проблеми творення незалежної української держави явно співпадали з сіоністичною концепцію будови незалежної єврейської держави. Якби І. Франко зустрічався з Т. Герцлем і це мало б якесь відношення до поеми Мойсей, то, зрозуміло, що письменник якось би про це згадав (про свої зустрічі із таким політичним діячем, як Томаш Масарик І.Франко надрукував спогади²¹). І навіщо шукати генези поеми Мойсей поза тим контекстом, на якому наголошує сам Іван Франко? Викладені тут зауваження свідчать передусім про те, наскільки дискусійним та складним є сьогоднішнє франкознавство і наскільки воно вимагає наукового, а не "ура-патріотичного" налаштування.

З наведено матеріалу зрозуміло, що з Теодором Герцлем Іван Франко не зустрічався, принаймні до сьогодні ми не маємо реальних доказів цієї зустрічі, натомість розмови Івана Франка з Мартіном Бубером цілком ймовірні у Львові, в 1903 році. Листи М. Бубера до І. Франка збереглися і були надруковані у німецькому виданні текстів І.Франка за редакцією Е. Вінтера і П. Кірхнера (зі сторони української це видання готували О.  Білецький і І. Басс, вони мали безпосередній доступ до архіву письменника у Києві та доступ до різноманітних матеріалів у Львові). На жаль, не збереглися листи Івана Франка до М. Бубера, принаймні у архіві М. Бубера в Єрусалимі їх немає²².

Особа Мартіна Бубера (1878-1965), зрозуміло, є особливою серед кола єврейських знайомих Івана Франка і у контексті викладених вище подій. Поряд з Теодором Герцлем Мартін Бубер був однією із центральних постатей не тільки єврейської, але й європейської історії культури (Geistesgeschichte). Сама особливість контактів Мартіна Бубера з Іваном Франком у 1903 році зумовлена цілим рядом обставин. Від того факту, що вони обоє родом з Галичини і обом добре були відомі обставини життя та культури галицьких євреїв, до того, що на схилку віку обидва автори звернулись до теми Мойсея, осмислюючи – безперечно! – через цю титанічну постать власне життя на тлі проблем власного народу: Іван Франко у своїй поемі Мойсей (1905), а Мартін Бубер через символічні сорок років у розвідці Мойсей (1945). Щоправда, М. Бубер робив це напередодні створення Ізраїлю, натомість І.Франко так і не дочекався незалежної України. А той факт, що М.Бубер пропонував І.Франкові співпрацю у єврейському часописі, свідчить передусім про те, що українського письменника у єврейському середовищі Галичини не сприймали як заядлого антисеміта.  

Різниця у віці між І. Франком та М. Бубером – 22 роки – дійсно містична з точки зору єврейської містики: число 22 передає кількість букв єврейського алфавіту і є одним із центральних каббалістичних символів. Але на тлі суспільному ця різниця визначає межу поколінь: М. Бубер був на ціле покоління молодшим. Перші публікації М. Бубера з’явились у фатальному для І.Франка 1897 році у польському часописі  "Przegląd Tygodniowy". Історія навіть зберегла слова Мартіна Бубера "Jestem polskim Żydem"²³, документи свідчать і про його бажання перекласти польською мовою трактат Ф.Ніцше Так говорив Заратустра.

Леонід Рудницький у своїй книзі Іван Франко і німецька література²⁴ вперше звернув серйозну увагу на стосунки та листування Мартіна Бубера з Іваном Франком, підкреслюючи, що "це дуже цікавий і важливий розділ у взаєминах Івана Франка з євреями". Листування між Іваном Франком і Мартіном Бубером мало місце, як уже згадувалось, у 1903 році. На цей час – тобто у 1903 році – Іван Франко вже був відомим письменником, публіцистом і поетом. Мав за собою три арешти, аферу із статтею про Адама Міцкевича і конфлікт в українському інтелектуальному середовищі. Щодо до єврейського дискурсу, то до 1903 року Іван Франко встиг опублікувати дуже широкий діапазон текстів, пов’язаних з єврейською проблематикою: від поезій і художніх творів до сатири і публіцистики на теми асиміляції євреїв і антисемітизму.

Мартін Бубер натомість у 1903 році був знаний скоріше як внук відомого у Львові і у Галичині єврейського історика Саломона Бубера (1827-1906), ніж власне письменник і філософ. Він був у 1901 році членом редакції згаданого вище сіоністичного часопису "Die Welt", але у цьому ж році на П’ятому світовому сіоністичному конгресі у Базелі наступив конфлікт з Т. Герцлем, і М. Бубер носився з задумом власного єврейського часопису. З цим часописом і пов’язане листування М. Бубера і І. Франка.  

Перший лист М. Бубера до І. Франка датується 3 квітня 1903 року²⁵, лист відправлено із Відня. М. Бубер пише наступне:

"Sehr geehrter Herr!

Wir erlauben uns hiermit, Sie zur Mitarbeit an unserer neuen Zeitschrift "Der Jude" einzuladen, über deren Absichten Sie der beiliegende Prospekt informieren wird. Es soll hier zum erstenmal ein parteiloses, unabhängiges Blatt geschaffen werden, das der freien Besprechung aller Probleme des historischen und modernen Judentums dient. Im Gegensatz zum größsten Teil der deutsche-jüdischen Presse soll unsere Revue in wissenschaftlicher wie in literarischer Hinsicht nur wirklich Ursprüngliches und Wertvolles bringen. wir glauben, für eine solche Zeitschrift auch Ihre Sympathie erhoffen zu dürfen und bitten sie, uns freundlichst einem Beitrag zur Verfügung stellen zu wollen. Am willkommensten wäre uns eine Behandlung des Themas "Die Juden in Galizien". Wollen Sie uns gefälligst mitteilen, ob und eventuell wann wir auf eine Einsendung rechnen dürfen.

Mit dem Ausdrucke vorzüglicher Hochachtung Martin Buber"   

Ми можемо реконструювати відповідь Івана Франка на цей лист із його тексту Мої знайомі жиди, оскільки у цьому тексті письменник прямо пише про те, що він відповів М. Буберу як головному редактору часопису "Der Jude" і що запропонував з огляду на "wundersame Gebilde der galizischen Judenschaft": "Darum habe ich auf die freundliche Bitte des Herausgebers dieser Zeitschrift, einen Artikel über galizischen Juden zu schreiben, geantwortet, das ich mich gar nicht berufen fühle, dieses Thema in seiner Ganzheit zu behandeln, darüber aber gern bereit sei, meine persönlichen Erlebnisse und Gedanken als einen bescheidenen Beitrag zur Kenntnis der galizischen Judenschaft zu schildern. Und auch dies tue ich nur darum, weil ich in meinen Erzählungen und Gedichten sehr oft jüdische Typen vorgeführt und jüdische Melodie angestimmt hatte und dafür seitens einiger Juden Vorwürfe des Antisemitismus und seitens einiger meiner Landsleute Vorwürfe des Philosemitismus eingeheimst habe. Allen diesen Vorwürfen konnte ich nur eins entgegenhalten, dass ich nur das und so geschildert habe, was ich gesehen und erlebt und wie ich es verstanden hatte und das ich immer bestrebt war, in den Juden ebenso wie in den von mir geschilderten Ruthenen, Polen, Zigeunern Menschen und nur Menschen zu sehen und zu schildern"²⁶

8 травня 1903 року М. Бубер дякував за згоду співпраці і писав з Відня до І. Франка:

"Sehr verehrter Herr Doktor!

Für Ihre freundliche Zusage, die uns sehr gefreut hat, sprechen wir Ihnen unseren herzlichen Dank aus. Der angekündigte Beitrag wird uns überaus willkommen sein.  Doch möchte ich Ihnen nahe legen, ob die Form einer Skizzenreihe dem Gegenstand nicht besser entsprechen dürfte als die einer fortlaufenden Erzählung. Uns wäre die erstere auch deshalb angenehmer, weil wir dann die Sache neben der  in den ersten Heften erscheinenden Erzählung bringen könnten, während wir sonst auf deren Ende warten müssten. Selbstverständlich bleibt aber die Entscheidung ganz und gar Ihrem persönlichen Ermessen überlassen.

In vorzüglicher Hochachtung Martin Buber".

Нарешті, останній з відомих на сьогодні листів Мартіна Бубера до І.Франка датований 14 жовтня 1903 року і відправлений уже зі Львова. М.Бубер пише:

"Sehr verehrter Herr Doktor,

ich halte mich einige Zeit hier auf und möchte Sie gern in der Sache meines Blattes sowie im Auftrage des Herrn Matthias Acher in einer anderen Sache, die Sie interessieren dürften, sprechen. Bitte bestimmen Sie Zeit und Ort einer Zusammenkunft.

In vorzüglicher Hochachtung Ihr ergebener Martin Buber"

Спробуємо тепер прокоментувати це коротке листування. На запрошення М. Бубера І. Франко планував собі співпрацю з журналом Der Jude (1916-1924) – цей журнал заснував і видавав М. Бубер, щоправда перший номер вийшов лише у квітні 1916 року, за місяць до смерті Івана Франка. Для журналу письменник написав текст Meine jüdischen Bekannten. Однак текст І. Франка не був надрукований М. Бубером. Декотрі сучасні дослідники пишуть про те, що спогади Івана Франка про євреїв не могли бути надруковані у журналі М. Бубера, бо не відповідали інтенції журналу єврейської модерни²⁷. Видається, що таке пояснення не цілком відповідає дійсності, бо три тексти про євреїв на Україні журнал "Der Jude" все ж таки надрукував²⁸, не кажучи вже про численні тексти з історії життя польських євреїв (а Галичина на цей час була частиною Польщі), в тому числі блискучий філософський етюд знаменитого філософа неокантіанця Германа Когена Польський єврей²⁹. Згадаю принагідно, що у кінці 1916 року редакція часопису оголосила публікацію в наступному році розвідки Українці і євреї (Ukrainer und Juden), котру мав підготовити відомий пізніше дослідник історії і культури галицький євреїв Берль Локер (Berl Locker, 1887-1972), але цей текст також не був надрукований.

Обіцяна співпраця І. Франка з М. Бубером стала джерелом ряду непорозумінь у текстах декотрих сучасних дослідників. Так, Оксана Забужко у своїй книзі Філософія української ідеї та європейський контекст. Франківський період невідомо чому пише про "Франкові статті, надруковані в Der Jude"³⁰. Тексти І. Франка, як я уже згадав, ніколи не друкувались у цьому журналі. Ризиковано писати і про "опосередкування сіонізму" по відношенню до української ідеї, як не можна також припускати з огляду на вище названі причини і можливих рекомендацій М. Буберу з боку Т. Герцля щодо контактів з І.Франком. Ці ж помилки фігурують у другому, виправленому виданні книжки О. Забужко³¹.

Але найцікавішим у цій історії є лист Мартіна Бубера до І. Франка з жовтня 1903 року, у якому М. Бубер просить про зустріч від свого імені і від імені Матіяса Ахера (Натана Бірнбаума). Нагадаю, що Натан Бірнбаум був дописувачем українського часопису "Ruthenische Revue", на шпальтах якого порівнював історичну долю євреїв та українців у парадигмі модерністичних націоналізмів і вельми прихильно писав про галицьких українців³². М.Бубер у згаданому листі підкреслює, що зустріч повинна стосуватись питань, цікавих для І.Франка.

Історія ця мала своє продовження, бо зустріч Івана Франка і Мартіна Бубера, очевидно, відбулася у Львові у другій половині жовтня 1903 року, про що свідчить лист Натана Бірнбаума до Івана Франка від 16 листопада 1903 року³³.  Варто тут згадати, що І. Франко і Н. Бурнбаум були знайомі ще і раніше: на початку 1899 року, перебуваючи у Львові, Н. Бірнбаум запрошував І.Франка на свою доповідь, що відбулася у залі конверсаторії. Тому лист Н. Бірнбаума 1903 року був листом вже до знайомого адресата. Оскільки Н. Бірнбаум пише, що І.Франко свою згоду на допомогу передав через М. Бубера, ми можемо зробити висновок, що у І.Франка відбулась зустріч з М. Бубером. Про це свідчить також і лист Івана Франка до Сергія Єфремова від 10 листопада 1903 року, у якому І.Франко пише: "Надто мушу зладити для одного берлінського журналу статтю про моїх знайомих жидів"³⁴. Очевидно під час зустрічі М. Бубер переконав І.Франка писати статтю про євреїв для нового часопису.

Під час цієї зустрічі, як і пропонував М. Бубер у своєму листі, вони обговорювали також проект Н. Бірнбаума. Ось що пише Н. Бірнбаум:   

"Herr Buber hat mir mitgeteilt, daß Sie mit meinem Projecte – Gründung eines von repräsentativen Christen der verschiedenen in Russland unterdrückten Nationen geleiteten Organes zum Kampfe gegen den Zarismus und seine Begönnung in Europa – prinzipiell einverstanden sind. Diese Nachricht hat mich sehr erfreut. Nun hoffe ich, daß Sie mich bei den vorbereitenden Schritten wenigstens einigermaßen unterstützen werden. Ich werde im Dezember wahrscheinlich in Berlin sein und dort vielleicht werthvolle Beziehungen anknüpfen. Aber es gibt Kreise und Personen, zu welchen ich nicht gelangen kann. Sie würden mich sehr verbinden, wenn Sie sich der wirklich großen Sache mit Rath und That zur Verfügung stellen würden".

Як бачимо, думки та помисли Натана Бірнбаума відповідали ідейній орієнтації Івана Франка у 1903 році. Зрозуміло також, що співпраця сіоніста Н.Бірнбаума з українським часописом "Ruthenische Revue" після такого листування теж вже не була випадковою. Але це окремий сюжет ставлення Івана Франка до єврейства.

Далі буде

1. Див. про це: Roman Mnich: Iwan Franko und Theodor Herzl: Über eine nicht stattgefundene Begegnung in Wien im Winter 1893, "Wiener Slawistisches Jahrbuch". Band 55/2009, Wien 2009, S.235-243. Зауважу, що текст Василя Щурата – це єдина взагалі згадка про цю зутріч.
2. Див.: Dr. Wasyl Szczurat, Wówczas było to jeszcze mrzonką, w: "Chwila" poranna, czwartek, 5 sierpnia 1937, s.5. Зауважу, що у монографії Ярослава Грицака про І.Франка двічі подано помилкову назву і дату публікації цього тексту В.Щурата (у Я.Грицака –  Wtedy było to jeszce wrzmięnką  замість Wówczas było to jeszcze mrzonką, і дата 5 липня – замість 5 серпня, див.: Ярослав Грицак Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота. Київ 2006, с. 525, 599). Український переклад спогадів Василя Щурата належить Андрієві Скоцю, див.: Андрій Скоць, Іван Франко і Теодор Герцель у споминах Василя Щурата, в: "Українське літературознавство". Випуск 62. Іван Франко. Статті і матеріали. Львів 1996, с.46-54.  
3. Див.: Barbara Łętocha, "Chwila" gazeta Żydów lwowskich (http://www.lwow.home.pl/rocznik/chwila.html)
4. Вперше про це писав Андрій Скоць, див.: А.Скоць, До генези поеми І.Франка „Мойсей”, в: Іван Франко. Статті  і матеріали. Вип. 12, Львів 1965, с.59-60. Проте українські дослідники, як правило, посилаються на англомовну публікацію Ашера Вільчера, у котрій автор передрукував ориґінальний текст В.Щурата із своїм англійським перекладом, додавши і рецензію Івана Франка на книжку Т.Герцля Der Judenstaat. Versuch einer Lösung der Judenfrage. (Asher Wilcher, Ivan Franko and Theodor Herzl: To the Genesis of Franko’s Mojsej, in: „Harvard Ukrainian Studies“. Volume VI. Number 2, June 1982 (Cambridge), p.233-243).   
5. Оксана Забужко: Філософія української ідеї та європейський контекст, Київ 1993 (passim).
6. Alex Bien: Theodor Herzl. A Biographie, London 1956, p.72-121.
7. Див.: Theodor Herzl, Briefe und Tagebücher. Erster Band. Briefe und autobiographische Notizen 1866-1895. Bearbeitet von Johannes Wachten. Darmstadt 1983.
8. Див. коло знайомих у гаслі про Теодора Герцля в: Lexikon deutsch-jüdischer Autoren. Band 11: Hein – Hirs, München 2002. S.215
9. Див. коло знайомих у гаслі про Фрідріха Саломона Краусса в: Lexikon deutsch-jüdischer Autoren. Band 14: Kest – Kulk,  München 2006, S.339.
10. Пор.: "Wie viele seiner Wiener Glaubengenossen um die Jahrhundertwende strebte Krauss nach gesellschaftlicher Anerkennung und totaler Assimilation. Zionismus in Form einer radikaler Betonung kultureller Unterscheide lehnte er schärfstes ab: "Der Zionismus ist förmlich ein Sport von Auchjuden, die niemals im religiösen Judentum Bescheid wußten und die mit ihrer Unwissenheit prunken" (Raymond L.Burt Friedrich Salomo Krauss (1859-1938), Wien 1990, S.74).
11. Пор.: “Darum müsste man die Judenbuben taufen, so lang sie unzurechnungsfähig sind, so dass sie nicht dafür und nichts dagegen könnten. Untertauchen im Volk!” (Lexikon deutsch-jüdischer Autoren. Band 11. Hein – Hirs, München 2002, S.217).
12. Andrea Portenkircher, Die Einsamkeit am „Fensterplatz“ zur Welt. Das literarische Kaffeehaus in Wien 1850-1950, in: Michael Rössner (Hrsg.) Literarische Kaffeehäuser – Kaffeehausliteraten, Wien 1999, S.31-65.
13. Theodor Herzl, Briefe und Tagebücher. Zweiter Band. Zionistisches Tagebuch 1895-1899. Bearbeitet von Johannes Wachten und Chaya Harel. Darmstadt 1983, S.438.
14. Iwan Franko, Żydzi o kwestji zydowskiej,  w: Tydzień (dodatek literacki do Kurjera Lwowskiego), 1893, I-XII.
15. Iwan Franko, Żydzi o kwestji zydowskiej,  w: Tydzień (dodatek literacki do Kurjera Lwowskiego), 1893, s. 94.
16. Asher Wilcher, Ivan Franko and Theodor Herzl: To the Genesis of Franko’s Mojsej, in: „Harvard Ukrainian Studies“. Volume VI. Number 2, June 1982 (Cambridge), p.234.
17. Див.: Przedmowa, w Iwan Franko Mojżesz. Poemat. Tłómaczył z ukraińskiego przy współdziale autora Włodzimierz Kobryn. Lwów 1913, s.III-XXIII.
18. Передмова, в: Іван Франко Мойсей. Поема. Друге виданнє з передмовою. Львів 1913, с.ІІІ-XVII
19. ibidem, с.ІІІ.
20. У Передмові І.Франко спеціально наголошує на цьому: “В біблійнім оповіданню сам Бог показує Мойсеєви Палестину; у своїй поемі я приложив се до ролі Азазеля з наміром зазначити якнайсильніше контраст між пророцькими обіцянками і тим, що дійсно ждало Гебреїв у Палестині” (с.XI).
21. Див.: Ivan Franko: Moji znosyny z prof. Masarykom, in: T.G.Masarykovi k šedesátým narozeninám. Grosman a svoboda v Praze, 1911, s.16-18.
22. Принагідно висловлюю вдячність професорові Володимиру Хазану (Єрусалимський університет) за відповідні пошуки в архіві М.Бубера (ім'я Івана Франка не значиться взагалі серед матеріалів архіву).
23. Користуюсь польським перекладом біографії М.Бубера: Gerhard Wehr: Martin Buber. Biografia. Warszawa 2007, s.17.
24. Леонід Рудницький: Іван Франко і німецька література. Львів 2002, с.29.
25. Листи Мартіна Бубера цитую за виданням: Iwan Franko, Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine. Hrg. von E.Winter und P.Kirchner. Berlin 1963, S.503, 504, 508.
26. Iwan Franko: Meine jüdischen Bekannten, in: Iwan Franko, Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine. Hrg. von E.Winter und P.Kirchner. Berlin 1963, S.50-51.
27. Див.: Verena Dohrn: Reise nach Galizien. Grenzlandschaften des alten Europa. Frankfurt am Main 1991, S. 76.
28. Див.: 1) Abraham Korkis: Die wirtschaftliche Lage der Juden in Galizien, "Der Jude", 1917-1918, S. 464-471, 532-538, 608-615; 2) Mark Wischnitzer: Volksbildung in der Ukraine, "Der Jude", 1920-1921, S.741-743; 3) Benzion Rubstein: Die ökonomische Lage der Juden in der Ukraine und ihre Perspektiven, "Der Jude", 1921-1922, S. 524-544.
29. Herman Cohen: Der polnische Jude, "Der Jude", 1916, S. 149-156.
30. Див.: Оксана Забужко: Філософія української ідеї та європейський контекст. Франківський період. Київ 1993, с.81.
31. Див.: Оксана Забужко: Філософія української ідеї та європейський контекст. Франківський період. Київ 2006, с.97.
32. Порівняймо зокрема такі слова Н.Бірнбаума: "Die Ruthenen aber als ein Volk, das gleich den Juden zu bescheidenem Nationalismus erzogen ist, das mit gesundem Instinkt vor dem Assimilierungszwange zurückschreckt, werden zufrieden sein dürfen, wenn die nationale Bewegung der Juden in dem hier gezeichneten Sinne verläuft" (Mathias Acher: Die jüdisch-nationale Bewegung, "Ruthenische Revue" 1905, Nr. 15, S.376).
33. В архіві І.Франка збереглися два листи Натана Бірнбаума до українського письменника (сигнатури: 1610-041, 1628-183-187), у каталозі, щоправда, невірно вказано ініціали Бірнбаума – замість N (Nathan) "D", бо укладачі прийняли скорочення докторського титулу  (D) за ім'я. Висловлюю вдячність професору Алоїсу Вольдану  і пастору Манфреду Ріхтеру за розшифрування німецькомовних листів до Івана Франка.  
34. Іван Франко: Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Том 50. Київ 1986, с.235.