Перша світова війна спричинила до появи значної кількості біженців, які хвилею накрили тилові губернії Російської імперії. Біженство стало каталізатором для української громади, випробуванням її ментальності, яка довела здатність надати допомогу, притулок, зігріти добрим словом сотні тисяч вигнанців без різниці статі, віку, етнічної приналежності. В українській свідо-мості то були знедолені нещасні люди. На хвилі патріотизму в багатьох виданнях публікувалися віршовані заклики про необхідність надання допомоги біженцям:

По дорогам, лесам, от селений сожженных,
От разрушеных храмов, измятых полей,
В даль идут вереницы худых, огорченных,
утомленных людей… […]
Помогите ж усталым в пути, помогите!
Пусть скорей среди нас они ласку найдут.
Дайте кров им родной, осушите им слезы […]
Тяжек путь сердь дождей… скоро будут морозы,
Братья наши страдают… помогите ж скорей!¹

У 2009 р. у вступі до збірника документів «Біженство Першої світової війни в Україні. Документи і матеріали» зауважила: «Чи можуть сучасні українці просто так впустити на ночівлю людину, яка назветься біженцем? Питання більш ніж риторичне. Змінився світ, система цінностей, змінилися й самі українці». І ось прийшло 1 березня 2014 р., а з ним – російська окупація українського Криму. Більше того, війна зупинилася біля південно-східних кордонів нашої батьківщини. Слово «біженець» раптом втратило своє книжково-архівне наповнення і набуло зловісно-реального змісту. Проте, як показали реалії нашого жорстокого життя, українці все ще здатні до самопожертви і допомоги ближньому, в якого забирається найважливіше – право на життя і право проживання на рідній землі, без чого людина перетворюється на перелітного птаха, але без можливості повернутися додому.

Відтак, цікавим буде відстежити яким чином українство у роки Першої світової війни допомагало біженцям, «братам, які перші зустріли удари ворога». Аналізуючи стан розробки тематики біженства Першої світової війни у вітчизняній історіографії слід відзначити до неї зростаючий інтерес істориків. Одним із найбільш успішно висвітлених аспектів проблематики біженства років Російської імперії можна назвати формування і діяльність різних благодійних спілок та етнічних комітетів, які виникли на хвилі патріотичного піднесення громадського загалу у перші місяці війни. Так у наукових розвідках О. Доніка², Н. Загребельної³ та І. Коляди⁴ започатковано ґрунтовні дослідження процесу становлення, структуризації, соціальної бази та діяльності «провідних гуманітарних організацій в Україні періоду Першої світової війни». Серед громадських інституцій дослідники виділили ВЗС та ВСМ, робота яких, завдяки поширеній мережі їх місцевих комітетів, «…найбільш вагомо та відчутно виявилася на українських землях»⁵. Протягом 2003 – 2009 рр. з’явилась низка публікацій авторки, присвячених висвітленню проблеми біженства на території Катеринославської⁶, Полтавської⁷, Харківської губерній⁸, іншими словами, репрезентовано широке тло складних соціальних процесів під час Першої світової війни, яким стало біженство на Лівобережній Україні. Останнім часом з’явилися й перші узагальнюючі роботи з окресленої тематики⁹.

Отже, метою запропонованої публікації, створеної на підставі нових архівних документів та матеріалів періодичних видань часів Великої війни, є висвітлення проблеми організації благодійних зборів, які проводилися в українських губерніях упродовж перебування у них біженців за доби Російської імперії.

На українських землях в різний час осіла значна кількість біженців (Таблиця 1), яка вимагала організації широкомасштабної допомоги, одним із аспектів якої стало проведення благодійних зборів пожертвувань.

Таблиця 1¹⁰

Кількість біженців в українських губерніях

(1915 – 1916 рр.)

Різноманітні доброчинні акції, серед іншого і для біженців, завдяки активізації громадських сил¹¹ стали невід’ємним атрибутом тієї війни. Цікаво зауважити, що навіть діти вносили свої незначні пожертви на користь постраждалих від війни ровесників¹². Утім самі ці збори зазнали певної еволюції, зумовленої затяжним характером військового конфлікту. На початковому його етапі спостерігалася загальна ейфорія та піднесення, викликані бажанням допомогти у «загальному пориві безкорисливої жалості». Місцева преса, яка відіграла свою позитивну роль у справі популяризації зборів, друкувала дещо наївні і водночас зворушливі віршовані заклики:

Помогайте ж, товариши,
Биженцям сердешным.
За це сто раз заплатитьця
Вам Творцем Небесным»¹³.

Шпальта періодики рясніли світлинами зі зверненнями Великої княжни Тетяни почесної голови однойменного комітету, а у людних місцях було вивішено спеціальні плакати з проханнями жертвувати «…грошима, речами та продуктами на потреби біженців»¹⁴. Проте вже у 1916 р. все більш відчутними ставали апатія та «…загальна втома від крові, втома від зборів…»¹⁵. Тому й тональність закличних статей отримала дещо іншу направленість. Так 3 червня 1916 р. повітова газета «Лохвицьке слово» писала:

«Три дні в Лохвиці, як і по всій Росії, буде проводитися збір. Тільки три дні збирачі будуть прохати вас покласти у кухлик кілька копійок чи карбованців. Невже серед нас знайдеться такий чоловік, жінка чи навіть дитина, які б не впустили щоденно до кухлика яку-небудь монетку! Невже знайдеться такий черствий громадянин, який у відповідь на простягнутий кухоль скаже: Відчепіться! Набридли з вашими кухлями! Так, вам набридло бачити людей з кухлями, вам набридло діставати з кишені гроші. А чи не набридло тому нещасному населенню, яке прийняло на себе удар жорстокого ворога, удар направлений на всю Росію […]. Не набридло населенню окраїн десятки разів утікати від ворожих орд і в дощ, і в мороз, і темної ночі, і в клубках пилу, і по коліна у грязюці. І нікому ж бо за тим крикнути від усього зболілого серця і ниючого від утоми тіла: “Відчепіться! Сили немає!”»¹⁶.

На початковому етапі війни пожертви збиралися для населення постраждалих територій, головним чином, польських, то уже з літа 1915 р. – для допомоги біженцям, які ринули у внутрішні губернії Росії. У цих випадках позитивну роль зіграла пропаганда щодо необхідності підтримки братів по крові, пропагування християнських цінностей. У 1916 р., влада, фактично переклала на місцеві комітети забезпечення біженців одягом, взуттям, а то й продуктами харчування. Останні, не маючи у своєму належних коштів на ці придбання, були змушені, серед іншого, проводити й благодійні збори, які вже виглядали скоріше як примус. Крім того, нагніталася суспільна обстановка і антипатія до біженців, що аж ніяк не сприяло результативності їх проведення. За масштабами їх проведення можна виокремити загальноросійські та місцеві. Окремо слід назвати пожертви приватних осіб, які відгукувалися на поклик власного благородного серця¹⁷. Серед провідних організаторів низки загальноросійських харитативних акцій уже з осені 1914 р., виступив Тетянинський комітет. Найбільшим збором цього періоду слід назвати «Росія – зруйнованим околицям» та «Росія – Польщі». Кожне місто, яке брало участь в останньому зборі, проводило його під своєю назвою: «Харків – Польщі», «Катеринослав – Польщі», «Одеса – Польщі» та ін.. На локальному рівні таку діяльність проводили земські та міські управи, місцеві комітети допомоги біженцям, етнічні спілки, духовенство. Вже зимою 1915 р. Київська, Херсонська, Чернігівська губернські ГЗУ та низка повітових управ Полтавської губернії виділили кошти на організацію допомоги «... постраждалому від війни населенню Польщі»¹⁸.

Суми були різні та залежали, головним чином, від фінансових можливостей самоврядувань. Наприклад, Лохвицька ПЗУ Полтавщини виділила 250 крб., Глухівська ПЗУ Чернігівщини – 500 крб.¹⁹, Васильківська ПЗУ Київщини – 1 тис. крб.. На Харківщині також проводилися збори для «... тисяч беззахисних старих, жінок і дітей, які втекли із розореної і залитої кров’ю багатостраждальної Польщі»²⁰. Серед активних учасників цих акцій були представники етнічних громад²¹. Уже на 20 квітня 1915 р. на рівні імперії обсяг пожертвувань «для підсилення коштів» Тетянинського комітету склав 913 148 крб.²². Понад 10% від усіх коштів дали українські губернії, де, у свою чергу, лідерами виступили Волинь, Поділля та Катеринославщина. За даним Таблиці 2 можна встановити, що з 97591 крб., міські самоврядування зібрали 20505,63 крб., а земства – 77085,74, тобто майже 79%²³.

Таблиця 2²⁴

Пожертви, зібрані в українських губерніях

на користь Тетянинського комітету (станом на 20 квітня 1915 р.)

Серед способів залучення пожертв потрібно виокремити збори за підписними листами, влаштування різних концертів, спектаклів, масових гулянь та свят, кухликові збори, відрахування відсотків заробітної плати службовців, виручення коштів від продажу книг, рукоділля, квітів, а також від проведення лекцій та бесід, лотереї та базари, фургонні збори. Населення при проведенні таких зборів виділяло кошти, продукти харчування та одяг і взуття. Наведемо кілька прикладів, щоби проілюструвати цей аспект подвижництва українського загалу, на підставі яких, певним чином, можна створити таку собі мозаїку жертовності та готовності прийти ближньому на допомогу.

Особливо активно український загал відізвався на заклик Великої княжни Тетяни щодо організації благодійного збору «Росія – зруйнованим околицям», присвяченого її дню народження і проведеного 29 – 30 травня 1915 р.. Подібну акцію було проведено й наступного року. У січні 1916 р. помпезно святкувався День ангела Великої княжни, ознаменований потужним благодійним збором. Загалом 12 січня 1916 р. за старим стилем перетворилося для біженців на загальноросійське свято з проведенням концертів, спектаклів, різних лотерей²⁵.

До травневого збору 1915 р. долучилися широкі кола українського загалу. Наприклад, на Харківщині активну в ньому участь узяли повітові предводителі дворянства та службовці земських управ, міська інтелігенція, студентство та ін.. За два дні на потреби «…населення розгромлених окраїн…» було передано 12013 крб. 63 коп.²⁶. У 12 повітах Волинської губернії за ці дні зібрали 54071 крб.²⁷. Саму організацію та проведення збору можна розглянути на прикладі Одеси, де було проведено широку доброчинну кампанію під гаслом «Одеса – Польщі». Підготовку та проведення акції узяв на себе польський комітет, залучивши до роботи більше тисячі осіб. Волонтерам, які зголосилися збирати гроші, було роздано 529 спеціально опломбованих залізних кухлів. Додатково було виготовлено 300 тис. значків з логотипом Тетянинського комітету, які давали взамін вкинутим до посуду коштам. До роботи було підключено двірників, які обходили квартири і збирали пожертви. Свої внески зробили місцеві кінотеатри та ілюзіон, що в середньому склало 10% щоденної виручки за квитки. У кіосках преси продавали портрети членів імператорської родини, значки, ноти та ін.. Значну допомогу надало міське садівництво, надіславши для продажу більше 50 тис. квітів. У результаті на підтримку населення польських земель, серед них і для біженців, зібрали понад 75 тис. крб.²⁸. Потрібно зазначити, що мешканці Одеси і в подальшому активно долучалися до проведення у міському саду спектаклів та благодійних лотерей²⁹, одноденних зборів пожертв³⁰.

У Ніжинському повіті Чернігівської губернії збір, який проводився 29 – 31 травня 1915 р., дав змогу майже повністю забезпечити одягом галицьких біженців. Так, наприклад, мешканка села Крути Євгенія Качуровська пожертвувала 60 штук білизни, дев’ять найменувань верхнього одягу та 1 крб. 30 коп.³¹. У цьому контексті зазначимо, що організатори, серед них – місцеві комітети чи самоврядування, для заготівлі одягу та білизни оголошували специфічні фургонні збори. У цьому випадку від села до села чи містом пересувалися спеціальні підводи з волонтерами та горністами, які, награючи мелодії, у такий спосіб звертали на себе увагу мешканців і закликали робити пожертви³². Наприклад, на початку січня 1916 р. газета «Прилуцький голос» писала: «30 грудня 1915 р. відбувся збір речей під керівництвом міської управи для біженців. Збір пройшов досить вдало. Зібрано приблизно 400 крб.. Удень їздило 6 підвід збирачів, увечері збір проводив хор колядників – учнів, які працювали до глибокої ночі»³³.

В Одесі навіть практикували виїзд «платформи» додому благодійника за непотрібними йому й такими бажаними для біженців речами³⁴. А у Катеринославі міський комітет запрошував населення приносити «свої пожертви безпосередньо у будь-який час» до відділу народної освіти³⁵. Зібраний одяг та взуття відразу роздавалися біженцям або зберігалися на спеціально влаштованих складах комітетів. Наприклад, у тому ж таки Катеринославі для цього було орендовано приміщення Азовсько-Донського банку³⁶.

Протягом 1915 – 1916 р. Тетянинський комітет у сільській місцевості ініціював проведення всеросійських зборів продуктів та збіжжя під назвою «Ківш зерна нового врожаю»³⁷. Першу таку акцію планувалося завершити до 1 листопада 1915 року. Її місцевими керівниками було призначено губернаторів, про що ті повідомлялися спеціальним листом, підписаним О. Нейгардтом³⁸. Крім іншого, на очільників покладалося: «Необхідно потурбуватися, щоби віднайти приміщення для звезення та зберігання зерна. […] При зберіганні хліба в межах губернії потрібно, за відсутності безкоштовних зерносховищ, винайняти додаткові. Скрута біженців нині до того загострилася, що зібране в межах Вашої губернії зерно може бути відразу витрачене, але і в цьому випадку необхідно вести облік зібраного»³⁹.

До участі у зборі було залучено місцеве чиновництво, духовенство, поліцію, земських гласних, землевласників, волосних старшин та громадськість. У цьому випадку збирачі з підводами їздили селами й хуторами, закликаючи місцеве населення, з якими попередньо на цей предмет вели бесіди волосні старшини, робити пожертви для біженців. Про результативність збору можна зробити висновки на прикладі Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Тут було зібрано 1363 крб. 24 коп., понад 29 т жита, 7 біженцям вівса, 1,4 т гречки, 1,2 т ячменю, 672 кг проса, 656 кг пшениці, понад 19 т картоплі, 3,7 т буряків, 48 кг гороху, 300 голівок капусти та 300 гарбузів. До того ж було пожертвувано 204 найменування одягу та взуття для дорослих та дітей. Зібране таким чином збіжжя частково були роздані чи розпродані розселеним там ж біженцям, а дещо було відвезено на склад до Ніжина⁴⁰.

Такі поїздки не завжди були простими і мали бажаний результат. Збирачам у частині випадків доводилося довго умовляти заможну частину селянства, господарів економій та хуторів. Одну з таких картин яскраво описав Ф. Гаренко, член Привільнянського підкомітету допомоги біженцям Херсонського повіту, на опікуванні якого перебувало 47 сімей евакуйованих⁴¹. Він був серед трьох членів «експедиції», які 3 жовтня 1915 р., на виділеній волосним старостою підводі, об’їхали Привільнянську волость, відвідавши дві економії та чотири хутори. За день їм вдалося зібрати 566 кг жита, 160 пудів ячменю, 160 кг борошна, кілька десятків кілограм картоплі та 18 гарб соломи для опалення будинків, де проживали біженці⁴².

Їм зустрічалися різні люди, з різними статками, одні давали пожертви відразу, інших доводилося довго вмовляти. «Не знаючи дороги, ми потрапили на хутір. На хуторі снували люди, полонені австрійці носили борошно із приміщення, де монотонно шумів паровий млин. Після довгих розпитувань ми відшукали господаря, який, наблизившись, запитав, що нам потрібно. Ми заявили про мету свого приїзду, прохаючи не відмовити в допомозі нещасним біженцям. «Чим же вам пожертвувати», запитав він. «Соломи можна?» «Можна» «Борошна можна?» «Можна». Він пожертвував 5 гарб соломи і 10 пудів борошна. Ми подякували йому за щедру пожертву і поїхали далі»⁴³. На іншому хуторі було все інакше: «… з хати вийшов огрядний чоловік і на наше прохання почав кричати «я і сам як біженець, ви не повірите, але тут справжня біда, борги вимагають, грошей нема, хліб продати нікому, хоч караул кричи». Він, кричачи, метушився, але було видно, що він людина з доброю душею. «Що ж я вам можу дати, соломи у мене мало, можна ячменю?» «Можна», сказали ми. Він пожертвував 10 пудів ячменю. І дійсно, більше просити було не слід, бо й так було видно його підупале господарство»⁴⁴.

Поїздка збирачів завершилася пізньої ночі: «Було вже дуже темно. Зморені коні ледве тягли фургон. Дорогу майже не видно і ми ледь не заблукали. Виїхавши на дорогу, ми перш за все повечеряли хлібом і під дощем та вітром продовжили свій шлях. Село наше тихо спало, лише ми тягнулися додому. На дзвіниці пробило 11 годину… Незважаючи на усе пережите, ми були задоволені результатами своєї поїздки»⁴⁵.

Траплялося, що й самі селяни привозили невеликі припаси. Наприклад, у вересні 1915 р. газета «Ніженець» написала про великодушний вчинок місцевого селянина Сидора Диньки: «На ізоляційно-харчовий пункт Ніжинського комітету з опікування біженців приїхав селянин хутора Беден, Талалаївської волості Сидір Васильович Динька, який звернувся до завідувача пунктом М. Ракито з такими словами: «Я чув від людей, що тут у Вас багато є біженців, яким потрібна допомога сіном і хлібом, і ось я привіз, скільки можу, зі своїх «достатків»: 20 в’язок сіна і 10 шт. хліба та і уклінно прошу роздати таким, що на ваш погляд мають у цьому найбільшу потребу»⁴⁶.

Одним із способів залучення коштів на користь біженців були різноманітні благодійні концерти, спектаклі, народні гуляння. Вони практикувалися повсюдно. Наприклад, у Катеринославі у зимовому театрі «українська трупа» влаштовувала концерти, а збори від продажу квитків ішли на користь біженців⁴⁷. Восени 1915 р. у Чернігові було проведено два благодійні концерти, в результаті яких на потреби біженців було зібрано 962 крб.⁴⁸. 27 грудня 1915 р. місцева інтелігенція села Полтавка Херсонського повіту у приміщенні місцевого кредитного товариства поставила два спектаклі «Назар Стодоля» та «На першій гулі». Таким чином зібрали 92 крб., які розподілили між сім’ям мобілізованих та біженців. Дійство настільки сподобалося громаді, що 3 січня 1916 р. відбулася друга їх постановка, від якої отримали 64 крб. для цих же категорій населення⁴⁹. У серпні – вересні 1916 р. містами Полтавської губернії – Кобеляки, Миргород, Лубни, Костянтиноград, Ромни, Гадяч, Прилуки та Хорол – гастролювала трупа М. Балуєва, яка дала по одному благодійному концерту в кожному місті. 25% прибутку від продажу білетів артисти пожертвували на потреби Тетянинського комітету⁵⁰.

Говорячи про учасників та й організаторів благодійних зборів для біженців, слід виділити українське духовенство. Проаналізуємо цей аспект його діяльності на прикладі Полтавської та Харківської єпархій. Своїми проповідями священики переконували парафіян у їх святому обов’язку пожертвувати знедоленим частину коштів, одягу чи продуктів харчування. Безумовно, це складне завдання вимагало неабияких здібностей священнослужителів, оскільки місцеве населення теж потерпало від воєнного лихоліття. Благодійні збори проводилися при церквах на релігійні свята, а то й просто під час недільних богослужінь. Для цього біля храмів встановлювалися спеціально опломбовані скриньки та кухлі. Безпосередня відповідальність за проведення цього заходу покладалася на сільських та міських священиків, які звітували про виконання робіт перед головами благочинних округ⁵¹.

Протягом 1915 р. на користь біженців у Харківській єпархії було проведено два великі збори пожертвувань, присвячених тижню Самарянки (за п’ять тижнів після Паски)⁵² та Різдву Богородиці (8 вересня 1915р. – за старим стилем)⁵³, в результаті яких було зібрано 3280 крб. 70 коп. (Таблиця 3)⁵⁴. Осередками благодійності у роки війни виступили і монастирі Харківської єпархії, одним з напрямків діяльності яких була організація зборів на користь біженців. За неповними даними, протягом осені 1915 р. на допомогу біженцям із зайнятих ворогом місцевостей, монахами 16 жіночих та чоловічих монастирів було зібрано 137 крб. 93 коп.⁵⁵. Найбільше пожертв надійшло біженцям від Спасова монастиря (50 крб.), Покровського монастиря – 17 крб. 15 коп. та Семереньківського Казансько-Серафимського жіночого монастиря – 10 крб.⁵⁶.

Таблиця 3⁵⁷

Благодійні збори коштів для біженців у Харківській єпархії (1915 р.)

Зусиллями духовенства Полтавської єпархії також було організовано грошові збори серед населення повітів. Найбільші суми отримали у Лохвицькому, Хорольському, Роменському повітах, що відповідно склало 751 крб. 55 коп., 725 крб. 10 коп. та 437 крб. 87 коп. Усього на 1 грудня 1915 р. до повітових єпархіальних комітетів надійшло 4922 крб. 54 коп. пожертвувань. З цих коштів – 2020 крб. 64 коп. було видано як одноразову допомогу біженцям, незалежно від «…звання та віросповідання»⁵⁸. Представники Зіньківського повітового єпархіального комітету, враховуючи незначну кількість біженців у повіті, розселених, головним чином, у містечку Опішня, взяли активну участь у роботі Опішнянської об’єднаної попечительської ради. При цьому вони закликали «…парафіян до посильних пожертвувань натурою для біженців»⁵⁹. До Зіньківської повітової земьскої управи, у результаті проведеної благодійної акції, було передано «…85 крб. 72 коп., 384 кілограма зерна та 20 аршин холсту»⁶⁰. Хорольський земський комітет допомоги біженцям теж отримав від повітового єпархіального комітету 80 кг продуктів. Загалом, населення Полтавщини, відгукнувшись на заклик священнослужителів, у стислий термін зібрало для безкоштовної передачі біженцям понад 9 т різних продуктів харчування⁶¹.

Полтавське духовенство активно включилося в організацію заготівлі для біженців одягу та взуття. Наприклад, протягом вересня-листопада 1915 р. губернський єпархіальний комітет передав у розпорядження бюро Південноросійської обласної переселенської організації 176 зібраних комплектів білизни та одягу⁶². Миргородський єпархіальний комітет, організувавши серед населення повіту збір пожертв, направив до Миргородського земського комітету допомоги біженцям 371 комплект білизни та одягу, 1493,8 кг різних продуктів. Пошиттям білизни для біженців займалися жіночі монастирі єпархії та гурток співробітниць губернського єпархіального комітету.

На користь біженців робили відрахування зі своїх окладів службовці та чиновники, окремі промислові підприємства, контори та ін.. Наприклад, на початку серпня 1915 р. Харківський Комітет Союзу гірничопромисловців Півдня Росії асигнував Товариству допомоги бідним сім’ям поляків 3 тис. крб.⁶³. При цьому можна цілком справедливо стверджувати, що гроші були виділено завдяки сприянню І. Вільги, активного члена польської громади і працівника поважної на той час промислової групи. У контору харківської газети «Южный край», яка потім передавала зібрані кошти до міського біженецького комітету, регулярно надходили пожертви від працівників різних установ. Серед них від службовців Північно-Донецької залізниці, харківського відділення російського електричного товариства «Динамо»⁶⁴. 6 листопада 1915 р. чернігівська газета навіть помістила подяку біженців чиновникам губернської казенної палати за співчуття та надані подарунки, закуплені на їх кошти⁶⁵.

Етнічні комітети упродовж своєї діяльності за часів імперії, також використовували кожну можливість для організації благодійних зборів - ^66-67. Наприклад, 15 серпня 1915 р. в Одесі під патронатом С. Ебелової, дружини одеського генерал-губернатора відбувся одноденний збір на користь литовських біженців⁶⁸. Дещо згодом, у кінці того ж місяця, уже литовський комітет за підтримки міської управи провів збір «Одеса – Литві». Збір тривав з 9 години ранку до 9 години вечора. При цьому комітет, з метою заохочення одеситів жертвувати на користь литовських біженців на Соборному майдані навпроти Дерибасівської вулиці вивісив величезну картину, де зображалася нічна втеча литовців з рідного краю. Протягом дня перед полотнищем товпилися містяни, співчутливо зітхаючи та жертвуючи для біженців⁶⁹.

***

Благодійні збори відіграли відчутну роль у забезпеченні біженців, більше того вони показали здатність українського суспільства до самопожертви й допомоги. За результатами проведених акцій понад 120 діячів місцевих відділень отримали нагороди Великої княжни Тетяни, що стало визнанням їх заслуг⁷⁰. З іншого боку, тогочасна реальність була такою, що благодійні збори все ж не могли повністю забезпечити потреби біженців в їжі та предметах першої необхідності. В умовах значного напливу евакуйованих та водночас з кожним новим роком війни, який приносив погіршення умов життя місцевого населення проводити ці акції було все складніше.

Любов ЖВАНКО - доктор історичних наук, професор кафедри історії і культурології Харківського національного університету міського господарства ім. О. М. Бекетова

1. Беженцам// Екатеринославская земская газета. – 1915. – 25 сентября. Збережено тогочасні мово-стилістичні особливості.
2. Донік О. М. Громадська благодійність в Україні в роки Першої світової війни / О. М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2005. – Вип. ІХ. – С. 61–86. Донік О. М. Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни (1914 – 1918 рр.) / О. М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2002. – Вип. ІV. – С. 155–182.
3. Загребельна Н. І. Громадські гуманітарні організації в Україні у роки Першої світової війни : дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 / Загребельна Ніна Іванівна. – К., 2004. – 244 с.
4. Загребельна Н. Велика війна: українство і благодійність (1914 – 1917 рр.) / Н. Загребельна, І. Коляда. – К. : Ін-т історії України НАН України, Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, 2006. – 193 с.
5. Донік О. М. Громадська благодійність в Україні в роки Першої світової війни. – С. 82.
6. Жванко Л. М. З історії перебування біженців Першої світової війни в Катеринославській губ. (1915 р.) / Л. М. Жванко // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. пр. / [Ред. кол. : С. І. Світленко (відп. ред.) та ін.]. – Дніпропетровськ, 2006. – Вип. 4. – С. 218–224.
7. Жванко Л. М. Румунські біженці Першої світової війни на Полтавщині / Л. М. Жванко // Архіви і документальна спадщина Полтави: минуле, сучасне, перспективи. 1903 – 2003: наук.-практич. конф. / редкол. Г. П. Білоус [та ін.]. – Полтава, 2003 – С. 208–215.
8. Жванко Л. М. Харківська губернія у роки Першої світової війни: становлення системи органів допомоги біженцям / Л. М. Жванко // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. зб. ст. / відп. ред. П. Т. Тронько [та ін.]. – К., 2006. – Вип. 33. – С. 341–361.
9. Жванко Л. Біженці Першої світової війни: український вимір (1914 – 1918 рр.) / Л. Жванко. – Х. : Віровець А. П. «Апостроф», 2012. – 568 с. Жванко Л. М. Біженство Першої світової війни в Україні. Документи і матеріали: монографія / Л. М. Жванко. ‒ Х. : ХНАМГ, 2009. – 360 с.
10. Державний архів Харківської області (далі. – Держархів Харківської області), ф.18, оп. 21, спр. 36, арк. 73. Известия Всероссийского Союза Городов. – 1916. – № 33. – С. 55, 56,76. Журнал Чрезвычайного Екатеринославского Губернского Земского Собрания 27 июля 1916 года. С приложениями. – С. 82 – 85.
11. Донік О. М. Громадська благодійність в Україні в роки Першої світової війни. – С. 82.
12. Его Преосвященству, Преосвященнейшему Феофану, Епископу Полтавскому и Переяславскому // Полтавские епархиальные ведомости. – 1916. – № 5. – Январь. – С. 1. Державний архів Херсонської області, ф. 193 оп. 1, спр. 20, арк. 45, 46.
13. «Помагайте биженцям!» // Нежинец. – 1915. – № 37. – 5 сентября. – С. 10. Збережено тогочасні мово-стилістичні особливості.
14. Держархів Харківської обл., ф. 18, оп. 21, спр. 21, арк. 2. Беженцы // Нежинец. – 1915. – № 29. – С. 12. «Россия разоренным окраинам» // Лохвицкое слово. – 1915. – 29 мая.
15. На помощь разоренным братьям // Волчанский земский листок. – 1915. – № 28. – 15 августа.
16. Для страны печали и слез // Лохвицкое слово. – 1916. – 3 июня.
17. Пожертвование в пользу беженцев // Известия Александрийского уездного земства. – 1915. – 20 октября.
18. Местная хроника // Известия ГК ВЗС. – 1915. – № 9. – С. 49–50; № 11. – С. 71.
19. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1915 года. – Глухов: Электро-типогр. Дворкина, 1916. – С. 208.
20. Держархів Харківської обл., ф. 965, оп. 1, спр. 25, арк. 286.
21. Беженцам Польши // Южная Россия. – 1915. – 19 марта.
22. Труды соединенного собрания членов комитета Её Императорского Высочества Великой Княжны Татьяны Николаевны с местными представителями 3 – 7 мая 1915 года. – Пг. : Госуд. тип., 1915. – С. 122.
23. Там же. – С. 302–306.
24. Там же.
25. Державний архів Полтавської області (далі. - Держархів Полтавської обл.), ф. 992, оп. 1, спр. 2, арк. 6–6 зв., 27, 39, 45–45 зв.; К предстоящему празднованию «ТАТЬЯНОВА ДНЯ» // Известия Херсонского уездного земства. – 1916. – № 1. – 2 января. – С. 17.
26. Держархів Харківської обл., ф. 317, оп. 1, спр.2, арк. 2.
27. Татьянин день // Жизнь Волыни. – 1916. – 13 января.
28. Хроника // Одесский листок. – 1915. – 31 мая.
29. Хроника // Ведомости Одесского градоначальства. – 1916. – 2 ноября, Благотворительность // Там же. – 1916. – 6 ноября.
30. Отчет // Ведомости Одесского градоначальства. – 1916. – 1 марта.
31. Пожертвования. Нежин // Нежинец. – 1915. ‒ № 27. – 1 июля. – С. 8.
32. Сбор белья для беженцев // Екатеринославская земская газета. – 1915. – 17 октября.
33. Хроника // Прилуцкий голос. – 1916. – 8 января.
34. О беженцах // Одесский листок. – 1915. – 14 сентября.
35. Несите детское белье и платье! // Екатеринославская земская газета. – 1915. – 30 октября.
36. Сбор белья для беженцев // Там же. – 17 октября.
37. Державний архів в Автономній Республіці Крим, ф. 149, оп. 1, спр. 1, арк. 75.
38. Там само, арк. 76–76 зв.
39. Там само.
40. Отчет по сбору пожертвованей в пользу комитета Ее Императорского Высочества Великой Княжны Татьяны Николаевны «Ковш зерна нового урожая 1915 г.» // Нежинец. – 1915. ‒ № 49. – 8 декабря. – С. 75. Обрахунки авторки.
41. Гаренко Ф. Поездка по сбору на беженцев // Известия Херсонского уездного земства. – 1916. – № 16 - 17. – 22 апреля. – С. 417–419.
42. Там же. – С. 418–419. Обрахунки авторки.
43. Там же. – С. 418.
44. Там же. – С. 418–419.
45. Там же. – С. 419.
46. Беженцам // Нежинец. – 1915. – № 38 - 39. – 21 – 29 сентября. – С. 8–9.
47. Сбор белья для беженцев // Екатеринославская земская газета. – 1915. – 17 октября.
48. Шевченко В. М. Проблема біженців на Чернігівщині в роки Першої світової війни / В. М. Шевченко // Проблеми історичного та географічного краєзнавства Чернігівщини: зб. ст. – Чернігів : [Б. в.], 1999. – Вип. 4. – С. 55.
49. Ткачев Б. В. Село Полтавка // Известия Херсонского уездного земства. – 1916. – № 12. – 18 марта. – С. 321.
50. Благотворительные спектакли // Полтавский день. – 1916. – 21 августа.
51. Держархів Харківської обл., ф. 720, оп. 1, спр. 67, арк. 13.
52. Там само, арк. 18.
53. Там само, ф. 40, оп. 100, спр. 1198, арк. 1.
54. Жванко Л. М. Роль духовенства у проведенні благодійних зборів на користь біженців Першої світової війни / Л. Жванко // Історія релігій в Україні: наук. щорічник. – В 2-х кн. – Кн. 1. – Львів : Логос, 2005. – С. 265.
55. Держархів Харківської обл., ф. 18, оп. 21, спр. 69, арк. 251–252.
56. Там само, ф. 40, оп. 100, спр. 1198, арк. 1, 53–65.
57. Держархів Харківської обл., ф. 40, оп. 100, спр. 1193, арк. 18–26.
58. Краткий очерк о деятельности Полтавского Епархиального и Уездных комитетов о беженцах со времени их открытия до 1 декабря 1915 года // Полтавские епархиальные ведомости. – 1916. – № 7. – С. 507.
59. Заботы о беженцах // Там же. – 1915. – № 22. – С. 1703.
60. Краткий очерк о деятельности Полтавского Епархиального и Уездных комитетов о беженцах со времени их открытия до 1 декабря 1915 года. – С. 506.
61. Там же. – С. 507.
62. Там же. – С. 505.
63. О беженцах // Горнозаводское дело. – 1915. ‒ 30 сентября.
64. В пользу беженцев // Южный край. – 1915. – 5 декабря.
65. Благодарность беженцев // Черниговское слово. – 1915. – 6 ноября.
66. Хроника // Юго-западный край. – 1915. – 30 декабря,
67. Воззвание // Мариупольская жизнь. – 1917. – 10 января.
68. Хроника // Одесский листок. ‒ 1915. – 6 августа.
69. Сегодняшний сбор // Там же. – 24 августа.
70. Ознаменование дня рождения ЕЕ Императорского Высочества Великой Княжны Татьяны Николаевны Августейшей Почетной Председательницы Комитета 29 мая 1916 г. – Пг. : Госуд. тип., 1916. – С. 21–41.