Голові Дніпропетровської обласної ради

Глібу Олександровичу пригунову,

депутатам Дніпропетровської обласної ради

Шановний Глібе Олександровичу, шановні депутати!

До вас звертаються представники співтовариства професійних істориків і наукової громадськості з приводу вашого рішення, яке ви будете приймати на цій сесії. Воно стосується затвердження на посаді нового директора Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького, обраного 16.11.2018 р. комісією, створеною при обласній раді для вибору нового директора і призначеного на цю посаду розпорядженням голови облради 19.11.2018 р.

На наш погляд, а також на погляд численних авторів текстів, розміщених в мережі Інтернет як регіонального, так і загальнодержавного рівня, результати конкурсу мають ознаки спланованої змови і компрометують не лише органи обласного самоврядування, ставлячи під сумнів саму ідею демократичних процедур, але й у прямому розумінні є ЗАГРОЗОЮ для найбільшого в області музею, який є візитною карткою міста і регіону в цілому.

Серед кандидатур, що представили свої програми перед конкурсною комісією були:

1. багаторічний директор музею Н.І. Капустіна, що створила потужний творчий колектив, який своїми численними здобутками зробив заклад одним з провідних музеїв країни;
2. молодий науковий співробітник музею Я.П. Тимошенко, яка проводить активну громадську діяльність як керівник Будинку-музею Д.І. Яворницького;
3. співвласниця готельно-ресторанного комплексу «Гуляй-поле» Ю.В. Пісчанська, яка епізодично працювала в галузі культури як актриса, сценарист, адміністратор театрального фестивалю та заступник режисера Палацу студентів ДНУ ім.О. Гончара.

Результати голосування комісії: Ю.В. Пісчанська − п’ять голосів «за»; Н.І. Капустіна – три «за»; Я.П. Тимошенко – 0 голосів; один член комісії утримався. Причому серед тих, хто підтримав Ю.В. Пісчанську, троє представляли обласну раду, двоє – громадські організації, а всі голоси за Н.І. Капустіну віддали представники діячів культури.

Дехто з тих, хто підписав це звернення, були присутні на засіданні комісії, а вся ця процедура була знята на відео і викладена в Інтернеті

Тому об’єктивність передачі нами наступної інформації можна перевірити.

Не торкаючись наших уподобань стосовно перших двох претендентів, зазначимо стосовно кандидатури Ю.В. Пісчанської, яка перемогла в конкурсі, наступне.

1. Подані на конкурс документи претендента виглядають сумнівно з юридичної точки зору. Так, у заяві Ю.В. Пісчанська зазначила, що працювала в ООО «Горизонт-фільм» з 2011 р., хоча насправді це Товариство було засновано у 2012 р. (дивись журналістське розслідування В. Войцеховського, де докладно представлені й інші сумнівні факти трудової біографії претендента ).
2. І хоча деякі члени конкурсної комісії звертали увагу головуючого на неприпустимість допуску Ю.В. Пісчанської до конкурсу через неправдивість поданих даних, це не мало відповідних наслідків.
3. Претендент продемонструвала свою безграмотність, не зважаючи на задекларовану філологічну освіту. Так, у поданих документах вона не зуміла правильно написати навіть слово «директор» («діректор»). Вона не знає як правильно пишеться прізвище того, чиє ім’я носить музей. Адже прізвище академіка Д.І. Яворницького, іменем якого в процесі декомунізації названий також і головний проспект Дніпра, вона пише як «Яворніцький». Численні мовні конструкції текстів її заяви та автобіографії мають відверту граматичну неузгодженість тощо.

У цьому зв’язку виникає питання, на якому рівні Ю.В. Пісчанська буде представляти провідну культурну установу області в комунікаціях з владою, громадськістю, колегами з інших регіонів України, якщо її мовний потенціал не відповідає вимогам елементарної грамотності.

1. Претендент не має досвіду роботи в музейній сфері, історичної освіти, що, на наш погляд, досить принципово для того, щоб очолювати ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ. Уявлення претендента про зміст, характер і особливості роботи директора обмежуються відвідуванням інших музеїв країни і світу в якості екскурсанта, що явно недостатньо для керівництва найбільшим культурним закладом області, що є НАЦІОНАЛЬНИМ НАДБАННЯМ країни.
2. Претендент відверто зізнається, що не є фахівцем з музейної справи, а на питання, навіщо тоді вона вступає в боротьбу за посаду директора, заявила, що звикла самовдосконалюватися і чекає для себе від посади директора «здобуття нових знань та додаткового розвитку моєї особистості». З цього можна зробити висновок, що Ю.В. Пісчанську цікавить виключно реалізація власних амбіцій і здібностей. Переконані, що цього абсолютно недостатньо для організації ефективної роботи складної за своєю структурою, функціями і завданнями установи.
3. Програма претендента виглядала найслабшою, порівняно з іншими і, з професійної точки зору, може бути визначена як фахово неспроможна, примітивна і безграмотна. Ні на одне із заданих питань по суті не було дано кваліфікованої відповіді. Наприклад:

• Щодо кошторису і бюджетних проблем музею. Претендент не орієнтується в колі матеріальних питань (ремонт, відкриття експозицій в філіях музею, реекспозиція залів основного приміщення музею, виставкова, наукова та видавнича робота тощо). Ресурс реалізації своєї програми претендент бачить в одержанні всіма 158 співробітниками музеїв грантів. За інших обставин це могло б сприйматися із стриманою іронією, якби такий фантастичний проект не знайшов підтримки у комісії.
• Не витримує критики й пропозиція перебудувати наукову роботу, шляхом писання щомісячних звітів з наукових досягнень усіма працівниками. Звернемо увагу, що в системі вищої освіти та Академії наук, співробітники звітують лише раз на рік. Виникає й питання щодо спроможності такого директора, який не має ніякого фахового досвіду, оцінити якість наукових звітів підлеглих.
• Пропозиції змістовно змінити експозицію музею мають поверховий, хаотичний та відверто ідеологічний характер та зводяться до прибирання одних експонатів та демонстрації інших. Претендент та її команда не розуміють базових основ експозиційної справи та власне національної історії, пропонуючи, наприклад, розмістити в центрі експозиції зразки українських стародруків, в тому числі пам’ятку національного масштабу Пересопницьке Євангеліє. Проте її радники забули повідомити, що це не друковане видання, а рукопис, що він знаходиться в фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського в Києві і ні за яких обставин не може бути переданий до регіонального історичного музею.
• Такий рівень підготовки і загальної культури затвердженого комісією претендента не лише надає рішенню конкурсної комісії та розпорядженню голови облради комісії скандального характеру, але й ставить під загрозу саме ефективне функціонування Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького.

***

На початку ХХ століття, ще за царського режиму, для того, щоб перетворити наше місто в сучасний культурний центр Катеринославська губернська дума виділила величезні кошти на будівництво прекрасної музейної будівлі й запросила на посаду директора приват-доцента Московського університету, відомого знавця історії козацтва Дмитра Івановича Яворницького.

За радянської влади в 1970-і рр. величезні суми спрямовувалися на капітальну перебудову експозиції та будівництво однієї з найбільших в Європі діорам «Битва за Дніпро». Розквіт музею цього часу був пов’язаний з ім’ям ще одного видатного організатора і знавця музейної справи А.Ф. Ватченко.

У нових суспільно-політичних реаліях, Дніпропетровський національний історичний музей, не дивлячись на те, що не вистачає коштів навіть на побілку фасадів, зумів стати одним з найбільших центрів музейної справи всієї України. Заслуга в цьому, перш за все, висококваліфікованого колективу музею та його директора Н.І. Капустіної. Численні і регулярні виставки, міцні контакти з музейним і науковим світом всієї України і зарубіжжя, наукові конференції та збірники наукових праць, музейні каталоги. На всю країну відомі Всеукраїнські музейні фестивалі, здобуті численні перемоги в музейних конкурсах, блискуче, на рівні світових академічних стандартів створений археографічний проект «Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького», проводяться добротні дослідження історії краю, регулярні археологічні експедиції, ведеться різноманітна просвітницька діяльність. А головне − творчий колектив, де органічно поєднані досвід старшого покоління і креативність молодого, здатний, особливо за допомоги обласної ради, ставити і вирішувати на сучасному рівні складні завдання музейної справи.

Звертаємо увагу, що всі ці здобутки пов’язані із високим професіоналізмом, загальною культурною освіченістю і значним досвідом фахової роботи музейних керівників.

На завершення хотілося б нагадати депутатам обласної ради, що Дніпропетровський історичний музей імені Д.І. Яворницького не тільки міське, обласне, а й НАЦІОНАЛЬНЕ КУЛЬТУРНЕ НАДБАННЯ. Він не може бути полем для таких ризикованих кадрових експериментів. Нагадати хотілося б і про відповідальність тих, хто приймав це відверто «продавлене» рішення, якщо не перед совістю, то, як би це пафосно не звучало, перед містом й перед його історією, в тому числі й перед депутатами Катеринославської губернської думи, які створювали і плекали НАШ МУЗЕЙ.

Через це пропонуємо:

1. Не затверджувати результатів конкурсу на посаду директора Дніпропетровського національного історичного музею, що пройшов 16.11.2018, як такі, що не спираються на об’єктивні параметри програмних положень претендентів та не враховують рівень їх кваліфікації та фахової підготовки.
2. Ініціювати додаткову перевірку достовірності інформації, поданої на конкурс претендентами.
3. Змінити склад конкурсної комісії щодо обрання на посаду директора Дніпропетровського національного історичного музею через необ’єктивність, заангажованість і видиму необґрунтованість прийнятого рішення.
4. Не ухвалювати розпорядження голови обласної ради, щодо призначення Ю.В. Пісчанської на посаду директора Дніпропетровського національного історичного музею.
5. Провести новий конкурс на посаду директора Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького.

Професор української історії Гарвардського університету, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка 2018 р.

Плохій С.М.

Доктор історичних наук, керівник Центру досліджень історії Київської Русі Інституту історії України НАН України, член-кореспондент НАН України

Толочко О.П.

Доктор історичних наук, професор, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Стельмах С.П.

Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара

Журба О.І.

Доктор педагогічних наук, професор Зеленська Л.І.

Кандидат історичних наук, професор Бобильова С.Й.

Кандидат історичних наук, доцент Венгер А.Г.

Доктор історичних наук, професор Литвинова Т.Ф.

Кандидат історичних наук, доцент Руднєв М.А.

Кандидат історичних наук, доцент Маріна З.П.

Кандидат історичних наук Ромашко О.В.

Доктор історичних наук, директор Інституту книгознавства Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України

Ковальчук Г.І.

Доктор історичних наук, Генеральний директор Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України,Член-кореспондент НАН України Дубровіна Л.А.

Доктор історичних наук, доцент Венгер Н.В.

Доктор філологічних наук, професор Нарівська В.Д.

Доктор історичних наук  Архірейський Д.В.

Кандидат історичних наук Лучка Л.М.

Кандидат історичних наук Бурмага В.П.

Магістр історії, директор народного музею ПрАТ ДМЗ Романюта І.М.

Генеральний директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Гончар П.І.

Кандидат історичних наук, доцент Бойко О.В.