У студії зроблено глибокий аналіз прижиттєвої іконографії гетьмана Івана Мазепи (1639–1709) та його наближених (за період з 1687 до 1709 рр.). Уперше ознайомлено з новими знахідками образу володаря булави у графіці, стінописі його доби. Видання призначається як для істориків, мистецтвознавців, так і для широкого кола шанувальників правителя Гетьманщини.

Передмова (скорочений варіант)

У світі існує близько 400, а може, й більше портретів, зображень гетьмана Івана Мазепа. Проблема полягає у тому, що 97 відсотків цих творів — творча фантазія художників, які намагалися передати глядачам образ володаря булави. Він їм уявлявся мужнім, загартованим і, звичайно, красивим, привабливим.

Яким же був насправді Іван Мазепа?

Існує чимала література, присвячена цьому питанню. У попередній студії «Зображення гетьмана І. Мазепи (кінець ХVІІ — початок ХХ століть)» ми детально оглянули доробок істориків, краєзнавців, мистецтвознавців щодо пошуку достовірних портретів керманича України у 1687–1709 рр.

Дискусія про портрети гетьмана ведеться й досі. У ній активну участь брали і беруть історики, мистецтвознавці, краєзнавці Юрій Мицик¹, В’ячеслав Станіславський², Анатолій Адруг³, Ольга Борисенко⁴, Ольга Денисенко⁵, Ольга Ковалевська⁶, Марія Дмитрієнко, Олена Походяща (Суховарова-Жорнова)⁷, Володимир Індутний⁸, Людмила Шендрик, Надія Нікітенко⁹, Валерій Шевчук¹⁰, Микола Мазепа¹¹, Володимир Алексанрович¹², Тетяна Люта¹³, Володимир Радовський¹⁴, Наталія Сінкевич¹⁵, Ким Скалацький¹⁶, Михайло Забочень¹⁷, Олександр Салтан¹⁸, Оксана Мірошник, Оксана Сальнікова¹⁹, Тетяна Миколайко²⁰. Їхні студії, нотатки про портрети Івана Мазепи різні за глибиною аналізу, однак вже більше мають конструктиву, серйозних аргументів, менше сповнені прикрих повторів про гетьманські «портрети», які спростовані загалом дослідників. У цьому творчому доробку провідні позиції займає О. Ковалевська з книгою-каталогом «Іконографія Івана Мазепи в образотворчому мистецтві ХХ — початку ХХІ ст.» (2013). Певні напрацювання у згаданому плані маємо й ми²¹.

Іл. 001

Іл. 002

Позитивним моментом вищезгаданої дискусії є те, що нині спростовані версії справжності зображення гетьмана на гріпсгольмському портреті (Шведський державний музей «Портретна галерея замку Гріпсгольм»). Насправді це образ литовського гетьмана Казимира Павло Сапєги (іл. 00І). Портрет Ж. Норблена «Мазепа» виявився образом польського єврея (іл. 002). Це доведено завдяки детальнішому вивченню творчості відомого художника. Потрет Івана Мазепи з колекції Бутовичів (Національний музей історії України, інв. № М-168) у ХІХ так домальований-відреставрований аматором, що важко сказати, чи там щось залишилося від справжнього гетьмана (іл. 003). Незважаючи на багато реальних ознак давності останнього полотна (орієнтовно написане згідно з висновками експертизи у 1730–1760 р.²²), правдоподібні деталі (герб, абревіатура титулу) намальованого, усе ж треба визнати, що після декількох «реставрацій, іноді невдалих» це «призвело до деформації образу»²³. У 1887 р. «Киевская старина» опублікувала світлину образу гетьмана з Успенського собору, але знімок вийшов невдалим і не відповідав оригіналу²⁴. Обличчя гетьмана виявилося спотвореним ретушуванням фотографії25 (іл. 004). Ще О. Лазаревський свого часу справедливо засумнівався, що цей портрет, за спогадами ченців, мав підпис до 1883 р. «Иван Степанович Мазепа гетман»²⁶, оскільки ім’я його «із неабияким старанням знищувалося… навіть у тих церковних книгах, де воно поміщалося де-небудь на більш-менш помітному місці, на останній сторінці»²⁷. На думку відомого історика, ця деталь та інші доводять, що «ніякої достовірності цей лаврський портрет… не має»²⁸.

Іл. 003

 Іл. 004

С. Плохій навів переконливі аргументи щодо відсутності образу І. Мазепи на Покровській іконі з Переяслава (іл. 005)²⁹. На його думку, її замовником був генеральний хорунжий і водночас «за сумісництвом» наказний переяславський полковник Іван Федорович Сулима, якого, схоже, маляр і помістив поблизу царя³⁰.

Іл. 005

Відзначимо, що поряд із аргументованими спростуваннями недостовірних портретів Івана Мазепи з’явилися і студії, які уводять до наукового обігу нові можливі зображення гетьмана. Відомий сфрагіст Ігор Ситий припускає, що гетьмана зображено на печатках часів його правління (іл. 006)³¹.

Іл. 006

Цікаві спостереження щодо символіки, алегорій гравюри-тези І. Мигури 1706 р. зробила у 2012 р. Т. Люта. Вона вперше оприлюднила переклад присвяти гетьманові з латини творця графічного твору^33. Цінність цього розшифрованого документа тієї доби вражає: у ньому йдеться про 12 жовтня як день ангела Івана Мазепи. Отже, у панегіричному творі, сповненому художніх метафор, традиційних барокових символів, гіпербол, є потужний інформаційний потенціал для дослідників біографії гетьмана (детальніше про це у розділі 13).

Як би там не було, розлогі інтерпретації зображуваного на гравюрах, художніх полотнах дають більше переконливих аргументів у дослідженні певних творів з правдивими чи фальшивими образами гетьмана, ніж спекулювання на авторитетних дефініціях відомих мистецтвознавців чи істориків щодо визначення автентичності того чи іншого портрета. Має практичне значення й подальше вивчення доробку мазепознавців, часто розкиданого по малодоступних виданнях. У цьому плані заслуговує на позитивну оцінку і перевидання цінної статті Б. Лепкого «Як виглядав гетьман Іван Мазепа?»³⁴, і поява студії Н. Стрілець про діяльність останнього щодо встановлення достовірності зображень гетьмана³⁵.

У 2010 р. вийшла наша книга «Зображення гетьмана І. Мазепи (кінець ХVІІ — початок ХХ століть)». У ній проаналізовано більшість гравюр, творів станкового, монументального живопису, присвячених володарю булави, відсіяно, зокрема, фальшиві образи гетьмана, надано аргументи щодо визначення достовірних портретів. На основі нашої атрибуції зображення правителя Гетьманщини у композиції «Перший Вселенський собор» у Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври знайдено подібний образ у такій самій композиції у Софії Київській. Як з’ясувалося, маляри фактично повторили сюжет важливого для православних Нікейського зібрання у центральному соборі Київської митрополії з деякими відмінностями змальованих персонажів.

Вироблені у студії орієнтири дали можливість не зупинятися на досягнутих результатах (атрибуція образу гетьмана у гравюрі З. Самуйловича, на фронтиспісі Л. Тарасевича «Києво-Печерського патерика» 1702 р., у композиціях Троїцької надбрамної церкви), а продовжити пошук достовірних зображень гетьмана Івана Мазепи. Нашу увагу привернули насамперед твори книжкової графіки, монументального живопису, іконопису доби 1687–1709 рр.

Тісна співпраця гетьмана з церковними діячами, його досить пильна увага до проблем відродження духовних святинь, розбудови монастирів, реальна фінансова допомога у зведенні соборів, обителей зробила Івана Мазепу по-справжньому популярним правителем у середовищі українського духівництва, а також малярських осередках, освітніх закладах. Прикладом цьому є низка панегіриків І. Орновського, С. Яворського, П. Орлика, П. Армашенка, численні присвяти у тогочасних книгодруках, графічних тезах, конклюзіях, дедикації.

Зрозуміло, що Івана Мазепу як вождя гетьманців та ктитора храмів славили не тільки словесно, прикрашаючи подячні віршування його гербом або символами останнього. Графіки, маляри теж внесли свій вклад у звеличення шанованого ними гетьмана, який поліпшив їхнє матеріальне становище у контексті загальної турботи про церковні справи.

Звернувши увагу на це, ми знайшли у сучасній для Івана Мазепи літературі, зокрема книгах «Вінец Христов...» (1688), «Апостол» (1695), «Патерик» (1702), твори-ілюстрації, в яких засобами графіки подано різні релігійні сюжети з образом керманича України та його наближених.

Повторне уважне вивчення стінопису Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври сприяло виявленню нами нових композицій з образом володаря булави та його наближених. Фактично, як ми переконалися, церковна споруда у 1695–1703 рр. після відбудови-реставрації являла собою тріумфальну панегіричну браму-вхід, присвячену славним діянням гетьмана Івана Мазепи. Бароковими засобами перебільшення, надміру його образ буквально «натикано» на стінах у різних релігійних сюжетах. При цьому видно, що розпис церкви здійснювався в кілька етапів різними малярами. Через те бачимо Івана Мазепу у кожній композиції дещо відмінним, оригінальним. Але у цьому немає нічого дивного. Адже кожен художник намагався своєрідно-неповторно виписати зображення ктитора, дотримуючись власного малярського стилю. А оскільки подібний розпис, який під час відвідин лаври мав спостерігати почесний гість, доручався справжнім майстрам своєї справи, то і результат їхньої роботи був досить помітним, професійним та нестандартно-самобутнім.

Попередні наші студії та нинішнє дослідження в окремих моментах вступають у конфлікт з деякими авторитетними судженнями відомих докторів історичних наук і мистецтвознавства щодо датування стінних розписів відомих храмів тощо. Можемо висловити лише жаль з того приводу, що й досі шановні опоненти-науковці у композиціях «Першого Вселенського собору» Троїцької надбрамної церкви та Софійського собору «знаходять» образи бородатих київських воєвод. Тим часом згідно із вимогами Петра І після 1699–1700 рр. його підлеглі голилися. Така проста деталь засвідчує, як важливо знати контекст доби для атрибуції тих чи інших зображень.

Завдяки попередній праці про оточення гетьмана³⁶ нам вдалося ідентифікувати у творах із зображеннями Івана Мазепи і частину його наближених старшин (насамперед генерального обозного В. Дуніна-Борковського), і близьких родичів (племінників Івана Обидовського, Андрія Войнаровського, Степана Трощинського, племінницю Маріанну Вітославську, падчерку Марію та її чоловіка Василя Громику, пасинка Криштофа Фридрикевича та інших). Подаємо і свої міркування щодо можливих портретів матері володаря булави, його дружини. Звичайно, у кожному окремому випадку наші версії щодо присутності у композиціях тогочасних малярів, граверів тих чи інших персонажів супроводжуються відповідною аргументацією.

Нашу нову книгу присвячено прижиттєвим зображенням гетьмана Івана Мазепи та його наближеним. Тобто ми беремо до уваги всі виявлені нами та іншими дослідниками твори 1687–1709 рр., де в певних сюжетах так чи інакше присутній образ володаря булави, старшин, рідні правителя Гетьманщини. Вважаємо, що ці роботи здебільшого було виконано до певних дат із розрахунком, аби зображуваний міг побачити себе. Отже, маляри, гравери, приступаючи до виконання подібного замовлення (а у цьому випадку вони найчастіше виконували волю своїх церковних ієрархів) старалися максимально точно передати риси обличчя ктитора. Подібне завдання виконували найздібніші художники. Звідси випливає, що іконографія Мазепи за його життя мала бути найбільш достовірною.

Водночас виявлений ряд зображень показує, що творчий стиль малярів, граверів впливав на кінцеві результати їхніх творів. Тому можна сказати, що був самобутній «Мазепа» З. Самуйловича, Л. Тарасевича та невідомих художників-майстрів своєї справи. Вони малювали гетьмана, як мовиться, зі свого кута зору. Зображуючи Івана Мазепу в книжкових мініатюрах, творці його образу не мали можливості виписати обличчя у всіх подробицях. Через це згадані зображення дещо схематичні. Хоча й у них є спільні риси, деталі, в яких вгадується образ впливового діяча.

Автори творів, як показують виявлені зображення, змальовували гетьмана, починаючи з 1688 р. Зрозуміло, у 49-річному віці Іван Мазепа був дещо іншим, ніж пізніше, у 1700 р., 1708 р. Тим часом маляри на стінах Троїцької надбрамної церкви, Софії Київської намагалися показати 60-річного володаря булави дещо молодшим за свої роки, привабливішим. Однак роботи М. Бернігерота (1706), Д. Галяховського (1708) засвідчують вже поважний вік гетьмана. Можливо, ці зміни пов’язані як із загальним старінням Івана Мазепи, так і перенесеними ним втратами близьких людей (смерть дружини у 1702 р., племінника у 1701 р.).

Є кілька портретів, які умовно можна зарахувати до прижиттєвих. Йдеться насамперед про зображення гетьмана у літописі мазепинського канцеляриста Самійла Величка. Адже останній, працюючи у Батурині майже 20 років, добре знав генеральну старшину та козацького зверхника, а тому не міг у своєму творі помістити якусь малярську фантазію. Хоча цей портрет намальований після подій 1709 р., орієнтовно близько 1720 р., він справляє враження добротної відповідності зображеного оригіналу.

Твір-копія 1749 р. Опанаса Іркліївського-Перехрестенка доніс до сьогодення образ Івана Мазепи, яким його бачив у 1690-х роках Олександр Тарасевич. Гетьман у виконанні копіїста схожий на одного з героїв гравюри «Хрещення Христа» (1694).

Іл. 008

Разом з тим, як на нашу думку, надмірна популяризація в Україні «дніпровського» портрета Івана Мазепи (іл. 008) як одного з найдостовірніших — хибна. Аргументи, що це копія 1725–1750 рр. з оригіналу 1700 р.?, притягнуті, як мовиться, за вуха. Маляр твору 1700 р., якщо б такий був, усе-таки не половинив би вік Івана Мазепи. Сучасники (канцелярист С. Величко, Д. Галяховський!) знали, як виглядав орден Андрія Первозваного, і тому ця відзнака присутня на двох зображеннях, датованих після 1700 р. У той же час на копії нагороди від царя не бачимо. Художник не знав, як її малювати, а тому зобразив лише відому йому Андріївську стрічку³⁷. Датування копії 1725–1750-ми роками³⁸ теж викликає сумнів. У 1725–1740-х власника портрета «Мазепи», тим більше автора могли за «изменника» заслати до Сибіру. Лише після карколомного вивищення при царському дворі українця Олексія Розумовського, обрання його брата Кирила Розумовського гетьманом ситуація змінилася. Зокрема, останній міг дозволити собі замовити портрет крамольного вождя, який згодом висів у його батуринському помешканні.

У новій книзі ми використовуємо частину напрацювань з попередньої узагальнюючої студії. Однак розвідки про буквально усі попередньо проаналізовані зображення значно та істотно доповнені новими трактуваннями, важливими подробицями, аргументами. У процесі пошуку збільшувався обсяг візуальних джерел, історичного матеріалу, через це деякі наші міркування довелося переосмислювати, коригувати, зважаючи на здобуті переконливіші свідчення доби. Так, ми сумнівалися у достовірності образу Івана Мазепи у реалізації М. Бернігерота з тієї причини, що кілька джерел вказувало на те, що після 1700 р. гетьман підкорився наказу царя і почав голити бороду. Отже, за цією логікою німецький гравер мав би зобразити правителя Гетьманщини безбородим. Але він показав гетьмана все-таки із бородою.

Дізнавшись більше інформації з малодоступної праці Б. Крупицького про обставини появи цього портрета, ми позбавилися сумнівів щодо автентичності цього зображення. У графічному панегірику І. Мигури 1706 р. М. Дмитрієнко, О. Походяща розгледіли Івана Мазепу «в латах, із атрибутами вищої влади, зображеним з вусами і невеличкою борідкою»³⁹. Разом з тим твір Д. Галяховського 1708 р. теж підтверджує пізніше зізнання старшин, що гетьман був «волосом рудяв, долголик и с бородою»⁴⁰. Приходимо до висновку, що Іван Мазепа голив бороду лише, аби не нервувати Петра І. Тобто робив це вимушено під час поїздок у Москву, у дні приїзду царя у Київ. Церковники, оточення гетьмана швидше всього сприймали гоління володаря булави як його ввічливу відповідь на примху сюзерена, аби не загострювати відносин між владною Москвою та підлеглим Батурином.

У звязку з цим Івана Мазепу сучасники малювали справжнім, так би мовити, «традиційним», а не таким, яким його хотів бачити цар-«антихрист» (так у Московії обзивали свого володаря, який не постував, переплавляв дзвони на гармати, зневажав патріарха та грубо втручався у церковні справи). Нами не виявлено жодного прижиттєвого зображення, яке б підтверджувало, що після 1700 р. у зовнішності лідера гетьманців сталися кардинальні зміни.

У липні 1709 р. цар наказав виготовити медаль Іуди (іл. 020), якою хотів нагородити спійманого Івана Мазепу. Привертає образ повішеного Іуди-Мазепи насамперед із бородою (хоча біблійний персонаж зображався в іконописі переважно без неї). Ця тогочасна деталь вказує теж на певний стереотип сприйняття сучасниками гетьмана (майстер Матвій Алєксєєв, схоже, орієнтувався у тому, який був гетьман, або отримав відповідні рекомендації щодо цього).

Іл. 020

Образи Івана Мазепи з колекції Бутовича (іл. 003), із Успенського собору (іл. 004) не вписуються у цей контекст, але їх і не можемо брати до уваги, бо швидше всього на цих зображеннях гетьман мав бороду чи щетину, та після невдалого втручання в одному випадку маляра-аматора у реставрацію, в іншому випадку — ретушера до нас дійшли спотворені копії. Товстощокий, з подвійним підборіддям Мазепа на портреті з колекції Бутовича яскраве тому підтвердження.

Погоджуємося з О. Ковалевською щодо необхідності розмежування понять «автентичний та достовірний портрет зображення»⁴¹. «Під першим слід розуміти зображення, — зазначає вона, — створене за життя портретованої особи, одразу після її смерті або протягом того часу, поки залишалися свідки, які пам’ятали, як виглядала ця постать у минулому. Однак не можна забувати про те, що автентичне зображення не обов’язково повинно бути достовірним»⁴². У нашому дослідженні ми вживаємо у цьому зв’язку практично аналогічну термінологію з деякою відмінністю. За «Словником української мови» поняття «автентичний» означає «справжній, дійсний», «який походить з першоджерела, який відповідає оригіналові»⁴³. Але оскільки ми не можемо упевнено сказати, що той чи інший графік, маляр справді відтворив дуже якісне зображення Івана Мазепи, то у цьому випадку, як на нашу думку, краще підходить термін «прижиттєве зображення», тобто те, яке створене у роки буття того чи іншого діяча безпосередніми свідками-сучасниками чи копіїстами. Під поняттям «достовірне зображення» ми розуміємо таке, яке не викликає сумніву, тобто вірне, найбільш точне відображення оригіналу. Малярські, графічні твори, виконані за життя гетьмана, були найбільш достовірними. Адже написання портрета Івана Мазепи доручали досвідченим майстрам, професіоналам своєї справи. Ці твори, як правило, дарувалися зображуваному. Тому кожен мистець старався вправитися зі своєю роботою якнайкраще. Проте стиль художників, їхня манера письма, мабуть, впливала на кінцевий результат. І тому маємо різні образи, своєрідне бачення головної політичної фігури Гетьманщини. Однак, безперечно, не всім прижиттєвим творам можна дати статус достовірних. Так, прижиттєве зображення в Троїцькому соборі (м. Чернігів) Івана Мазепи як Іоана Предтечі спотворене непрофесійними реставраторами. У Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври неодноразово проводилося оновлення стінопису, у результаті чого, думаємо, відбулися певні втручання в первинне зображення Івана Мазепи. З цих причин гетьман у деяких сюжетах виглядає дещо по-іншому. Можливо, це пов’язано з тим, що дорогоцінний стінопис малювався майже десятиліття. А тому за цей час у зовнішності гетьмана відбулися певні зміни. Але припускаємо, що через 50, 100 років пошкоджені фрагменти стінного зображення підмальовувалися «для краси». І художник, виконуючи цей обсяг робіт, уже не знав, хто були в тому чи іншому сюжеті ті світські особи. Він трактував їх як біблійні персонажі, а тому й не ставив за мету підмалювати якнайточніше образ правителя України.

Хоча останнім часом з’явилося досить чимало розвідок про іконографію Івана Мазепи, усе ж вони не виробили більш-менш узгодженого погляду для орієнтування загалу на достовірні портрети володаря булави. Досі представлені точки зору, версії не зайняли домінування в науковій літературі. Різнобій тлумачень, гіпотез в іконографії володаря булави впливає на те, що у засобах масової інформації продовжують використовувати «портрети Мазепи», які нічого спільного не мають з образом українського керманича.

Як вважаємо, викладені нами у розділах аргументи, версії — привід для подальшого осмислення оприлюднених творів графіки, станкового живопису саме під кутом зору наявності у зображальних матеріалах образу українського керманича 1687–1709 рр.

Проведена пошукова робота протягом останніх десяти років сприяла виявленню нових зображень Івана Мазепи. Уперше нами їх атрибутовано як образ гетьмана на гравюрі З. Самуйловича («Поклоніння царів Іоана та Петра Олексійовичів, царевича Олексія Петровича новонародженому Христу», 1694), у композиціях «Літургійна сцена», «Лик Святих праотців», «Христос з апостолами», «Відсилання учнів на проповідь», «Лик Святих пророків», «Лик Святих апостолів», «Перший вселенський собор», «Святий Іоан Предтеча на чолі первосвящеників і воїнів», «Зішестя Святого Духа», «Хрещення Ісуса Христа» Троїцької надбрамної церкви, на іконах «Деісус», «Преподобного Варлаама Хутинського, святого мученика Іоана Воїна та преподобного Варлаама Печерського» (1691), в ілюстраціях книг «Вінец Христов» (1688), «Апостол» (1695), «Патерик» (1702), у кужбушку 1749 р. Опанаса Іркліївського-Перехрестенка. Загалом у науковий обіг уводимо 25 нових зображень та поглиблюємо атрибуцію віднайдених раніше іншими дослідниками (композиція Нікейського собору в Софійському соборі, «Хрещення Христа», в образі Іоана Хрестителя, Іоана Предтечі, на дзвоні «Голуб», графічні твори І. Мигури, М. Бернігерота, Д. Галяховського).

Чимало вищезгаданих портретів схематично передають риси обличчя українського володаря булави. О. Лазаревський навіть писав у зв’язку з цим, що «зображення Мазепи на гравюрі Вигури (Мигури. — Авт.) не може представляти дійсного портрета, тому що тут мався на увазі апофеоз гетьмана як покровителя Києво-братської школи, споруди якої на гравюрі займають головне місце»⁴⁴. Водночас він зауважував у цій конклюзії та на тезису Д. Галяховського (1708) наявність у правителя Гетьманщини бороди (вона «у Мазепи і тут ясно видна»⁴⁵). Знайдення подібних зображень з такими промовистими деталями все ж відіграють важливу роль в ідентифікації чіткіших портретів з образом керманича України.

У своїй роботі ми не претендуємо на абсолютну істину в останній інстанції. Деякі оприлюднені на загал сюжети потребують додаткової експертизи, зауваг опонентів, дискусії. Сподіваємося, що поданий нижче матеріал дасть іншим дослідникам поживу для наступних узагальнень, критики та виробленню ще аргументованіших висновків.
У 34 розділах книги викладаємо докази, які, на наш погляд, виокремлюють низку творів 1687–1709 рр. у своєрідну картинну галерею, присвячену Іванові Мазепі. Через раніші помилкові датування окремих гравюр, стінописних зображень великий пласт художніх надбань ХVІІ століття розглядається у мистецтвознавчій літературі у контексті іншої доби. Тому якраз зроблені нами корективи, оцінки дають змогу по-іншому глянути на доробок малярів, граверів того часу.

Насамкінець зазначимо, що наша студія була б неможливою без допомоги багатьох фахівців своєї справи. Висловлюємо подяку за надані консультації, світлини мистецтвознавцям Анатолію Адругу, Галині Бєліковій, Вальдемару Делюзі, Аліні Кондратюк, Світлані Оляніній, Ользі Рижовій, Вірі Солодовій, Тетяні Шапаренко, фотомайстрам Івану Креженстовському, Максиму Рітусу, бібліографам Наталії Бондар, Катерині Жбановій, історикам В’ячеславу Корнієнку, Юрію Мицику, Ігорю Ситому, архімандриту Никодиму.

Книга на сторінці видавництва

1. Мицик Ю. Мазепа чи Сапіга // Сіверянський літопис. — 2006. — № 3. — С. 20–21.

2. Станіславський В. До питання про зовнішність Івана Мазепи // Сіверянський літопис. —2006. — № 3. — С. 21–22.
3. Адруг А. Нові дані про атрибуцію первісних розписів ХVІІ ст. Троїцького собору в Чернігові // Сіверянський літопис. — 2006. — № 4. — С. 10–15; Він же. Живопис Чернігова другої половини ХVІІ — початку ХVІІІ століть. — Чернігів: Видавництво Чернігівського ЦНТЕІ, 2010. — С. 23–32 (2-ге видання.— Чернігів, 2013. — С. 23–32).
4. Борисенко О. Мазепинська доба крізь призму музейної колекції // Могилянські читання 2009. Збірник наукових праць. — К., 2010. — С. 161–162.
5. Денисенко О. Твори мистецтва періоду Гетьманщини у зібранні Харківського художнього музею // Там само. — С. 180–181, 184.
6. Ковалевська О. До питання про непомічене // Сіверянський літопис. — 2005. — № 4–5. — С. 70; Вона ж. Нові підходи до пошуку достовірних зображень гетьмана Івана Мазепи // Український історичний журнал. — 2007. — № 3. — С. 152–167; Вона ж. До питання ідентифікації світських постатей композиції «Перший Вселенський собор» стінопису Софії Київської // Український історичний журнал. — 2012. — № 1. — С. 206; Вона ж. Іконографія Івана Мазепи в образотворчому мистецтві ХХ — початку ХХІ ст. — К. : Темпора, 2013. — 420 с.; Вона ж. Образ гетьмана Івана Мазепи в українській історіографії // Академічні й до академічні образи української історіографії: Кол. монографія / Відп. ред. О. А. Удод. — К. : Ін-т історії України НАНУ, 2012. — 720 с. — С. 589?651; Вона ж. Зображення крізь віки: іконографія козацької старшини XVIІ–XVIII ст. У 2 ч. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2014. — Ч. 1: Монографія. — 314 с.; Ч. 2: Додатки. — 330 с.: іл.
7. Дмитрієнко М., Суховарова-Жорнова О. Портрети гетьмана Івана Мазепи: ідентифікація образу та іконографічний аналіз зображень // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Збірка наукових праць. Число 14. — К. : Інститут історії України НАНУ, 2007. — С. 242–284; Дмитрієнко М., Походяща О. Іконографія гетьмана Івана Мазепи у вітчизняних та іноземних пам’ятках // Сіверщина в історії України. — 2013. — Випуск 6. — С. 212–220; Образ гетьман Івана Мазепи в українському та європейському образотворчому мистецтві / Матеріали ХІІІ Батуринських читань, присвячених 375-й річниці з дня народження І. С. Мазепи, 12–13 червня 2014 р. Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» Стаття. Конференція, зб. наук. праць Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»; Походяща О. Портрети гетьмана Івана Мазепи з родинної колекції Бутовичів // Сіверянський літопис. – 2018. – №4. – С.150–153.
8. Індутний В. В., Походяща О. Б. Атрибуція та експертиза портрета гетьмана Івана Мазепи з колекції Національного музею історії України // Музеї та реставрація у контексті збереження культурної спадщини: актуальні виклики сучасності. Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 06–07 червня 2017 р. / редкол.: В. Г.Чернець (голова) та ін. — К. : НАКККіМ, Асоціація реставраторів України, 2017. — С. 105–114.
9. Нікітенко Н. М. «Град Софії» у Київських стінописах доби Івана Мазепи: Софія Київська — Успенський собор // Могилянські читання. — К. : Національний Києво-Печерський заповідник, 2001. — С. 211; Нікітенко Н. Бароко Софії Київської. — К. : Либідь, 2016.
10. Шевчук В. Просвічений володар. Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой. — К. : Либідь, 2006. — С. 31–54.
11.Мазепа М. Гетман Мазепа. Энциклопедический справочник. — Х. : Обериг, 2010. — С. 26–30.
12. Алексанрович В. «Богоявлення» — новий Київський графічний панегірик гетьманові Іванові Мазепі // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Збірник наукових праць. — К. : Інститут історії України, Державний комітет архівів України, 2008. — С. 302–305; Він же. Прижиттєва іконографія гетьмана Івана Мазепи // Іван Мазепа і мазепинці: історія та культура України останньої третини ХVІІ — початку ХVІІІ століть : наук. зб. — Львів : ІУАД; НТШ, 2011. — С. 183–193.
13. Люта Т. Ю. Софійський собор у могилянському контексті Мазепинської доби // Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. — 2012. — Т. 130. — С. 14–23; Вона ж. Софія Київська та Іван Мазепа: теза Іларіона Мигури в контексті Слова про закон і благодать // RUTHENICA. Щорічник середньовічної історії та археології Східної Європи. Том ХІ. — К. : Інститут історії України НАН України ; Laurus, 2012. — С. 87–107; Вона ж. Могилянський «THEATRUM GLORIAE» Івана Мазепи // Пам’ятки України. — 2013. — № 1. — С. 30–39. 
14. Радовський В. Таємниці і загадки портретних галерей [огляд літератури про іконографію І.Мазепи] // Радовський В. Тамга гетьмана Мазепи. — Львів : Центр Європи, 2012. — С. 493–580.
15. Сінкевич Н. Персональні патрони гетьмана Івана Мазепи: кілька рис до індивідуальної побожності особистості // Софія Київська: Візантія.Русь. Україна. Вип.ІІ : збірка наукових праць, присвячена 150-літтю з дня народження Дмитра Власовича Айналова (1862–1939) / Від. ред. д. іст. наук, проф., чл.-кор. НАН України П.С. Сохань; упоряд. Д.С. Гордієнко, В. В. Корнієнко. — К., 2012. — С. 439–445; Вона ж. Ідея Софії, благодаті, чеснот і патронату святих у гравюрі-тезі на честь Івана Мазепи // Пам’ятки України. — 2013. — № 3. — С. 24–27.
16.Скалацький К. Що знав граф Седергельм? // Криниця. — 1995. — № 7–9. — С. 71–76; Скалацький К. Істина мені дорожча. — Полтава : АСМІ, 2008. — С. 109–114.
17. Забочень М. Московська україніка. Образотворче мистецтво. Іконографія гетьмана Івана Мазепи. — Львів : Вид-во ун-ту «Львівський Ставропігіон», 2015. — 34 с.
18. Салтан О. Харківський портрет гетьмана Івана Мазепи // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. — К. : Гілея, 2017. — Спеціальний випуск. — С. 60–65.
19. Мирошник О., Сальнікова О. Зображення Івана Мазепи в колекції музею історії Полтавської битви // Гетьман Іван Мазепа: історична постать у контексті процесів українського державотворення. Збірник статей за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції. — Харків, 2017. — С. 37–41.
20. Миколайко Т. Іван Мазепа — ктитор Троїцького собору в Чернігові // Сіверянський літопис. — 2017. — № 6. — С. 84–88.
21. Павленко С. Портрети Мазепи: у пошуках істини // Сіверянський літопис. — 2005. — № 1. — С. 139–140; Він же. Портрет І. Мазепи з колекції Бутовичів // Сіверянський літопис. — 2005. — № 4–5. — С. 63–67; Він же. Лаврський портрет І. Мазепи // Матеріали науково-практичної конференції «Культурно-релігійний розвиток Гетьманщини кінця ХVІІ — початку ХVІІІ століття». — Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. — С. 152–155; Він же. Портрет І. Мазепи та його наближених у Києво-Печерській лаврі // Сіверянський літопис. — 2008. — № 1. — С. 94–102; Він же. Дніпропетровський портрет гетьмана І. Мазепи // Сіверянський літопис. — 2009. — № 2–3. — С. 239–243; Він же. Зображення гетьмана І. Мазепи на дзвоні «Голуб» // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Матеріали восьмої науково-практичної конференції. — Суми, 2009; Він же. Зображення гетьмана І. Мазепи (кінець ХVІІ — початок ХХ століть). — Чернігів : Русь, 2010. — 144 с.; Він же. Перше відоме післяколомацьке зображення гетьмана І. Мазепи та старшини (1688) // Гетьман Іван Мазепа: історична постать у контексті процесів українського державотворення. Збірник статей за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції. — Харків, 2017. — С. 16–21; Він же. Портрети гетьманів І. Мазепи, І. Самойловича, Ю. Хмельницького у кужбушку 1749 р. // Сіверянський літопис. — 2017. — № 5. — С. 161–165; Він же. Зображення І. Мазепи та його близьких у композиції «Успіння» (книга «Новий Завіт» 1753 р.) // Сіверянський літопис. — 2017. — № 6. — С. 186–190; Він же. Зображення гетьмана І. Мазепи та старшин у «Патерику» 1702 року // Батуринська старовина: Збірник наукових праць / Відп. ред. Н. Б. Реброва. — Ніжин : ПП Лисенко М.М., 2017. — Вип. 6 (10). — С. 43–46; Він же. Прижиттєві зображення гетьмана Івана Мазепи // Слово Просвіти. — 2018. — № 1. — С. 10–11; Він же. Гетьман Іван Мазепа та його оточення. Невідома іконографія Києво-Печерської лаври ХVІІ століття // Пам’ятки України. Історія та культура. — 2018. — № 1–2. — С. 14–40; Він же. Прижиттєві зображення племінника гетьмана І. Мазепи А. Войнаровського // Сіверянський літопис. — 2018. — № 1–2. — С. 332–336; Він же. Зображення гетьмана І. Мазепи та його наближених у настінних композиціях Софії Київської // Сіверщина в історії України. — 2018. — Випуск 11. – С. 137 – 141; Він же. Імовірне зображення гетьмана І. Мазепи та його дружини на іконі «Деісус» з іконостасу Вознесенської церкви (смт Березна Чернігівської області) // Чернігівські старожитності. Збірник наукових праць. — Чернігів : Десна-Поліграф, 2018. — Випуск 5. — С. 113 –122.
22. Індутний В. В., Походяща О. Б. Атрибуція та експертиза портрета гетьмана Івана Мазепи з колекції Національного музею історії України // Музеї та реставрація у контексті збереження культурної спадщини: актуальні виклики сучасності. Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 06–07 червня 2017 р. / редкол. : В. Г.Чернець (голова) та ін. — К. : НАКККіМ, Асоціація реставраторів України, 2017. — С. 107.
23. Дмитрієнко М., Походяща О. Іконографія гетьмана Івана Мазепи у вітчизняних та іноземних пам‘ятках // Сіверщина в історії України. — 2013. — Вип. 6 . — С. 213.
24. Цыбульский К. Ненаучные приемы в научном деле (По поводу одного газетного известия о редком портрете Мазепы) // Киевская старина. — 1887. — ХVІІ. — Февраль. —
С. 382.
25. Яремич Ст. Памятники искусства ХVІ и Х VІІ ст. в Киево-Печерской лавре // Киевская старина. — 1900. — Т. LXІX. — Июнь. — С. 385.
26. Лазаревский А. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. — К. : Типография императорского университета Св. Владимира, 1899. — Т.V. — С. 143.
27. Там само.
28. Там само. — С. 145.
29. Плохій С. Переяславська Покрова // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів, 2006–2007. — Вип.15. — С. 385–387.
30. Там само. — С. 389.
31. Ситий І. Козацька Україна: печатки, герби, знаки та емблеми кінця ХVІІ — ХVІІІ століть. — К. :Темпора, 2017. — С. 149, 552–553.
32. Ґава О. Епоха Івана Мазепи в експонатах виставки Одеського історико-краєзнавчого музею // Чорноморська минувшина. Записки відділу історії козацтва на півдні
України Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії УкраїниНАН України: Зб. наук. пр. — Вип. 4. — О. : Фенікс, 2009. — С. 208–209.
33. Люта Т. Софія Київська та Іван Мазепа: теза Іларіона Мигури в контексті Слова про закон і благодать. — С. 96.
34. Лепкий Б. Як виглядав гетьман Іван Мазепа? // Лепкий Б. Вибрані твори: У 2 т. / упорядкув. та передм. Н. Білик, Н. Гавдиди ; прим. Н. Білик, Н. Гавдиди, Л. Білик. — К. : Смолоскип, 2011. — Т. 2. — С. 441–446.
35. Стрілець Н. Л. Портрети гетьмана Івана Мазепи в рецепції Богдана Лепкого // Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Краєзнавча музеологія: минуле, сьогодення, перспективи» : (до 100-річчя Терноп. обл. краєзнавчого музею) / Терноп. обл. краєзн. музей. - Т. : Меркьюрі-Тернопіль, 2013. — С. 33–36.
36. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — 2-ге вид. — К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2009. — 602 с.
* К. Скалацький у своїй студії «Чули дзвін…» справедливо робить закид О. Ковалевській: «На обкладинці книги (Ковалевської. — Авт.) бачимо молодика років 25–30 з Андрієвською стрічкою — пані Ольга пише, що то один із найдостовірніших портретів гетьмана. Виникає питання: оскільки Ви, шановно авторко, впевнені, що Мазепа народився 20 березня 1639 року… то на час одержання ордену Андрія Первозваного гетьману було 60. Раніше 1699 р. він носив бороду; то що — на день одержання ордену (1700 року) він збрив бороду і зробив пластичну операцію?» (Скалацький К. Істина мені дорожча. — Полтава : АСМІ, 2008. — С. 114).
37. Павленко С. Дніпропетровський портрет гетьмана І. Мазепи // Сiверянський лiтопис. — 2009. — № 2–3. — С. 239–243.
38. Ковалевська О. О. Зображення крізь віки: іконографія козацької старшини XVIІ–XVIII ст.: В 2-х ч. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2014. — Ч. 2: Додатки. — С. 82; Ковалевська О. О. Іконографія Івана Мазепи в образотворчому мистецтві ХХ — початку ХХІ ст. — К. : Темпора, 2013. — С. 14.
39. Дмитрієнко М., Походяща О. Іконографія гетьмана Івана Мазепи у вітчизняних та іноземних пам’ятках. — С. 215.
40. Сапожников Д. Загадочные портреты // Киевская старина. — К., 1884. — № 8. — С. 739.
41. Ковалевська О. О. Зображення крізь віки: іконографія козацької старшини XVIІ–XVIII ст.: В 2 ч. . — Ч. 1. — С. 178.
42. Там само.
43. Словник української мови: в 11 томах / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К. : Наук. думка, 1970. — Т. І. — С. 10.
44. Лазаревский А. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. — К. : Типография императорского университета Св. Владимира, 1899. — Т.V. — С. 141.
45. Там само.

Замовлення на книжку:  https://www.book-on-demand.com.ua/product/mazepa