Останній тиждень жовтня сколихнув наукову громадскість та мас-медійний простір звісткою, що Національна академія наук України збирається в рамках проведення реформ ліквідувати два інститути гуманітарного напрямку, зокрема Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, з’єднавши його з установою, яка ніби-то має схожий профіль діяльності, мотивуючи це бажанням зекономити кошти для розвитку гібридної структури, що виникне у результаті такого мічурінського схрещення. Не заперечуючи необхідності реформування Національної академії наук України, та не обговорюючи розміри наукового потенціалу Інституту всесвітньої історії, ми поговоримо про доцільність обрання того способу «реформування», який обрано в цій ситуації, про такий науковий напрямок, як сходознавство, та про те, чи варто приносити на вівтар оптимізації жертву цілого наукового напрямку, який поєднує гуманітаристику та суспільні науки. 

Насамперед декілька слів про перебіг подій: 

     Однією з підстав щодо злиття інститутів називається відсутність у них директорів. Влітку минулого року померла директор Інституту сходознавства НАНУ д.і.н. професор Леся Василівна Матвєєва. Звідтоді нам не призначали вибори директора Інституту. Виконуючим обов’язки директора тимчасово затвердили арабіста та ісламознавця заст. директора к.і.н. Д.А. Радівілова. Строк виконання обов’язків в.о. закінчується 1 січня 2014 р. Всі пропозиції Інституту щодо кандидатур на посаду директора поки що відхилялись Президією НАН України.

     Наприкінці передостаннього тижня жовтня та в понеділок 28 жовтня наші спіробітники дізнались про те, що Президія НАНУ вирішила об’єднати Інститут сходознавства з Інститутом всесвітньої історії, і що це рішення буде прийнято на засіданні Президії НАНУ 30 жовтня. У понеділок (28 жовтня) відбулося засідання вченої ради Інституту сходознавства, на якому було ухвалено рішення про те, що злиття Інституту із непрофільною установою на практиці призведе до занепаду сходознавчих студій в Україні.

     У вівторок 29 жовтня відбулися загальні збори колективу Інституту, на яких був присутній секретар відділення історії, філософії та права НАНУ академік О. С. Онищенко. Він офіційно підтвердив наміри Президії НАНУ приєднати Інститут сходознавства до Інституту всесвітньої історії в рамках ніби-то оптимізації структури Відділення історії, філософії та права Академії, що має заощадити кошти за рахунок скорочення адміністративних витрат. При цьому нас запевняли, що нікого не буде звільнено, хоча тоді не зрозуміло, яким чином подібна реорганізація мала б заощадити кошти.

     Відбулася дискусія, підчас якої наші співробітники та адміністрація доводили недоцільність такого об’єднання та загрозу втратити весь напрямок сходознавчих досліджень, ліквідувавши Інститут сходознавства як окрему одиницю в структурі НАНУ, як і втратити науковий потенціал, і кадри, які вирощували протягом 20 років. Також було вказано на те, що в такий спосіб Україна може зазнати суттєвих іміджевих втрат, як держава, яка нищить власні унікальні інтелектуальні ресурси, а також внаслідок того, що азійські держави партнери України як на Далекому так і на Близькому Сході інтерпретуватимуть ліквідацію Інституту сходознавства як окремого підрозділу НАНУ як прояв неповаги до їхніх культур, мов та цивілізацій. Було прийнято відповідне рішення загальних зборів колективу Інституту.

     30 жовтня співробітники Інституту сходознавства майже в повному складі разом із Інститутом археографії вийшли на мітинг під будинком Президіуму НАНУ. Акція отримала розголос в ЗМІ. Президія НАНУ, яка зібралась на чергове засідання, в той день відклала розгляд питання про злиття Інститутів. Але нема певності, що до цього рішення не повернуться в майбутньому. 

Тепер декілька слів про коріння орієнталістики в Україні, коротка історична довідка: 

     Сходознавчі студії в Україні вперше були започатковані академіком Агатангелом Юхимовичем Кримським відразу після створення української академії наук, від 20-х років до 1930 р. діяла Всеукраїнська наукова асоціація сходознавців, коли радянська влада розпустила цю організацію, а її учасники на чолі із А. Ю. Кримським розділили долю репресованих науковцій в СРСР.

     Українське сходознавство було відроджене вдруге вже на початку нашої незалежності, із заснуванням Інституту сходознавства в структурі Академії наук України в 1991 р. (22 жовтня). Його очолив всесвітньо відомий професор загальної лінгвістики і тюркології Гарвардського університету Омелян Йосипович Пріцак, до того засновник кафедри алтаїстики, тюркології та євразійської історії університету м. Сієтл, штат Вашингтон, який був директором нашого Інституту до 1999 р., звідтоді - почесним директором. Основою теперішного кадрового наукового складу Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського є учні та соратники О. Й. Пріцака, які працюючи з ним, навчалися як потрібно вести наукове дослідження. Саме Омелян Йосипович приніс в цю установу дух західної науки, навіть більш конкретно, дух і дослідницьку парадигму Гарвардського університету. За перших років існування Інституту наші колеги звідти жартома називали наш Інститут своєю філією, чим ми гордились. Необхідною складовою дослідницького підходу, який культивується в Гарварді, як і в інших західних дослідницьких центрах, є необхідність для дослідника досконало знати мову джерел, з якими він працює, як і знати західні мови. Наступною (перед)умовою є робота з першоджерелами, від яких дослідник має відштовхуватись і які є основною підвалиною для його теоретичних побудов.

     Відновлений інститут отримав ім’я академіка Агатангела Юхимовича Кримського, і вважається наступником тієї першої інституції, яку заснував видатний український сходознавець. Таким чином, зникнення назви Інституції яка носить ім’я А.Ю. Кримського є зневагою до пам’яті А. Ю. Кримського та його творіння, як і до пам’яті О. Й. Пріцака, який доклав стільки зусиль для того, щоб відродити сходознавчі студії в Україні та дати Інституту сходознавства імпульс до розвитку як потужної наукової установи.

     У непростий період нашим новим директором стала доктор історичних наук, професор Леся Василівна Матвєєва, яка працювала на цій посаді від 1999 до 2012 року, і яка зуміла не лише зберегти кадрову основу, а й виростити нових дослідників в різних сходознавчих дисциплінах, в чому вона вбачала своє головне завдання, та налагодити функціонування Інституту як наукової установи. Будучи за своїм основним фахом істориком історії української науки, і зокрема сходознавства та візантиністики, Леся Василівна відрізнялась чуйним ставленням до думок, висловлених своїми колегами, вона підтримувала ініціативи свого молодого наукового колективу, що реалізувались у низці проектів. Л. В. Матвєєва започаткувала вивчення сходознавчої спадщини України, включаючи як джерелознавчі дослідження документів та інших пам'яток східного походження в музейних колекціях, архівах та бібліотеках України так і вивчення наукового доробку сходознавців різного профілю, які працювали на теренах українських земель до постання Інституту сходознавства. 

     Історія східних країн дійсно є значною частиною всесвітньої історії, але історія – це лише частина сходознавства. Сходознавство, або орієнталістика – це комплексний мультидисциплінарний напрямок наукових досліджень, в основі якого лежить нерозривна єдність лінгвістики, історії, антропології та соціології. Завдання сходознавчих дисциплін не збігаються із власне завданнями всесвітньої історичної науки, оскільки орієнталістика є ширшою, ніж історія країн Сходу, і включає лінгвістику, літературознавство, мистецтвознавство, дослідження культури, релігій, філософій, особливостей економічного, суспільного, політичного розвитку східних країн. Всім цим дисциплінам нема місця в рамках всесвітньої історії, а орієнталістам, якщо вони не історики, а лінвісти, літературознавці, економісти, філософи, антропологи, культурологи, соціологи, політологи, може не знайтися місця в структурі новоствореного Інституту всесвітньої історії. Орієнталістичні дослідження будуються на відмінних від чисто історичних методологічних засадах та підходах, зокрема на широкому застосуванні міждисциплінарних досліджень, поєданні методів лінгвістики, культурної та соціальної антропології із історичними, на крос-культурних і крос-епохальних студіях. 

     Незбігання дослідницьких інтересів всесвітньої історії та сходознавства можна продемонструвати на таких прикладах: 

     Для України зараз нагальною потребою є переклад найвизначніших перлин літератур народів Сходу, адже на сьогодні українські читачі можуть знайомитись із шедеврами китайської, іранської, індійської, арабської та інших класичних та сучасних літератур народів Сходу майже цілковито із других вуст, тобто, через переклади іншими мовами. Але це не є завданням Інституту всесвітньої історії – переклад найкращих творів літератур східнимим мовами на українську, як і дослідження цих літератур. Натомість, це може бути і є завданням саме Інституту сходознавства. Підготовка словників з української на східні мови і зі східних мов на українську також не має шансів вписатися в цілі діяльності Інституту всесвітньої історії. Але це гарно вписується в сферу сходознавчих дослідницьких інтересів.

     Не менш красномовним прикладом буде нагадування про необхідність дослідження релігій, філософій та світоглядних орієнтирів народів Сходу, як і про нагальну потребу підготовки наукових перекладів та видань з коментарями основних релігійних текстів країн Сходу, в першу чергу Корану, текстів ведичної та буддійської традиції, корпусів текстів стародавніх релігій. Це з одного боку заважатиме безпідставній історичній міфотворчості, яка зараз процвітає на теренах України, оскільки даватиме українським гуманітаріям та широким верствам громадскості надійне наукове підгрунтя для аргументованої участі в полеміці із псевдо-науковими теоріями, які ніби-то спираються на східну мудрість. З іншого боку освоєння культурного досвіду інших народів, викладеного в їх сакральних текстах, як і в їх літературах, призведе до кращого розуміння і до поширення більш толерантного ставлення до інших культур, способів життя, ідеологій, що зараз дуже доречне як для вітчизняної так і для світової політичної ситуації. З огляду на активізацію релігійного чинника в світовій політиці, зростання протистояння на грунті різниці культурно-релігійних систем, яке часто набуває екстремістських форм, витворення нових та актуалізацію старих форм вибудовування колективних ідентичностей, виникнення нових течій та поширення синкретизації релігій, - дослідження релігійних, філософських та світоглядних систем народів Сходу набуває все більшої наукової актуальності. Але ці завдання також не вирішуються в рамках досліджень всесвітньої історії, як і з допомогою методологічного інструментарію, яким вона володіє, хоч описувати сучасні світові історичні процеси без осягнення їх впливу неможливо.

     І ще один приклад: поза всесвітньою історичною наукою залишається такий важливий ареал, як дослідження пам’яток східних культур, як письмових так і артефактів, які зберігаються в архівах, бібліотеках та музейних колекціях України, сходознавча спадщина у широкому значенні, включаючи і вивчення досвіду наших попередників, які працювали на цьому терені. Особиво наголошувати про необхідність таких досліджень в Україні не потрібно, адже наша країна розташована на перетині Сходу та Заходу, пов’язана як із західною цивілізацією, так  і зі східними цивілізаціями численними історичними та культурними зв’язками. Віддавна в Україні проживають народи, які мають східне походження, зокрема татари, євреї, караїми, роми, тощо. Історія кожного із цих народів є частиною історії України. Безперечно, що вивчення нашої східної спадщини є дослідженням наших власних коренів. На сьогоднішній день навіть науковці, не кажучи вже про широку громадскість нашої країни ще не мають детального уявлення, скільки східних пам’яток у нас є та де вони зберігаються. Їх дослідження залучає як власне історію, чи історії східні у переплетенні із історією України, так і історію мистецтва та мистецтвознавство, краєзнавчі дослідження, біографістику, - все це потрібно для того, щоб вивчити як самі пам’ятки, так і їх культурний та історичний контекст, з’ясувати, як потрапили вони до України, як формувалась та чи інша колекція, архів, тощо.

     Всі окреслені вище завдання доречно робити в межах однієї установи, яка матиме своєю метою саме вивчення зазначених вище тематик, а не розпорошувати по декількох інституціях. Саме існування Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського показує ефективність  концентрації спеціалістів та наукових тематик в рамках єдиної структурної одиниці НАНУ. Інститут сходознавства, як уже згадувалось, був створений ще на початку нашої незалежності, нажаль тоді ж не було створено Інституту всесвітньої історії, чи Інституту дослідження цивілізацій Заходу. В результаті - дослідження країн Сходу в Україні на теперішній момент випереджає дослідження країн Заходу. Якщо спеціалістів, що вивчають період європейської античності в Україні набереться з десяток, то спеціалістів з європейського середньовіччя чи модерної Європи - одиниці, не кажучи вже про американістику.

     Зараз Інститут сходознавства має в своєму складі 5 відділів: історіографії та джерелознавства, класичного Сходу, Далекого Сходу, сучасного Сходу, Євразійського степу, а також науково-видавничий відділ та наукову бібліотеку. В Інституті сходознавство представлене такими дисциплінами, як арабістика, іраністика, індологія, китаєзнавство, монголістика, японістика, в’єтнамістика, тюркологія, тибетологія, єгиптологія, еламістика, гебраїстика, біблейські дослідження, передньоазійські дослідження, дослідження народів Середньої Азії, Кавказу, Євразійського степу. Не потрібно нагадувати що це унікальні спеціалісти, яких більше нема в Україні, вони зібрані в Інституті в єдиний колектив, який усвідомлює свою місію, і який виконує спільні завдання, поставлені в тематиці наукових планових тем. Розпорошення цих спеціалістів по інших наукових установах призведе до розчинення сходознавства в інших дисциплінах. Бо створювати окремі планові теми для одного-двох спеціалістів неможливо, і сходознавцям доведеться пристосовуватись до магістральних тем інших наукових установ, більшість із яких орієнтовано на вивченння української тематики. Не заперечуючи проти необхідності детального вивчення всього, що пов’язане з Україною, хочеться звернути увагу, що сходознавство допомагає побачити Україну в контексті розвитку світової цивілізації, отже дозволяє значно розширити горизонти сучасного гуманітарного знання.

     Окрім того, із ліквідацією Інституту сходознавства зникне можливість для підготовки нових сходознавчих кадрів, тобто для самовідтворення цих дисциплін, що є необхідною умовою для існування будь-якого наукового напрямку. Бо підготувати таких спеціалістів в межах інших установ неможливо. При Інституті функціонує аспірантура, яка має свою специфіку: як історики так і філологи обов’язково здають вступні іспити зі східних мов за обраною спеціалізацією, на додачу до традиційних іспитів зі спеціальності, філософії та західної мови.

     Підготовка спеціаліста із будь якої галузі сходознавчої науки займає багато років, вважається, що в середньому має пройти близько десяти років, перш ніж аспірант перетвориться на професіонала, який може вести таке дослідження. Тут важить не просто знання однієї східної укупі із (як мінімум) однією західною мовою. Навчитися читати певною cхідною мовою (часто стародавньою мовою, якою вже ніхто не говорить), це лише перший етап формування із історика чи філолога професіонала-орієнталіста. Крім того, потрібно ще і навчити методиці роботи з текстами, дослідженню історичного, культурного, суспільно-політичного контексту, багато часу займає і входження у контекст міжнародної історіографії з обраної тематики. Всього цього молодий науковець навчається на практиці, спілкуючись та виконуючи спільні завдання разом зі старшими колегами.

     Формулюванням, що ця чи та кандидатська чи докторська дисертація присвячена тематиці, що піднімається в Україні вперше, у нас в Інституті нікого на здивуєш. Адже фактично всі напрямки, які ми розробляємо, ми розробляємо вперше в українській науці, але при цьому ми не обмежуємось вимогами вітчизняних стандартів ведення дослідження, а прагнемо робити його за міжнародними стандартами. Ми ставимо перед собою вимоги, щоб тематика, обрана нашими співробітниками для дослідження, була на вістрі розвитку світової науки, щоб тема була актуальною і для широкої міжнародної дослідницької мережі, щоб розв’язання проблематики, запропоноване нами, було новим та аргументованим.

     Саме цим зумовлена західна і світова орієнтованість більшості наших вчених, вони інтегровані або інтегруються в світову науку, беруть участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, стажуваннях та інших заходах, в міжнародних проектах, мають контакти з колегами з різних країн, публікації в світових провідних виданнях, і навіть монографії, видані за кордоном, можуть похвалитись відкриттям та введенням в обіг невідомих раніше світовій науці джерел.

     Міжнародна співпраця проводиться як на рівні індивідуального партнерства, так і на рівні інституційному, Інститут сходознавства проводить акції разом із закордонними інституціями, працює над спільними дослідницькими проектами, запрошує закордонних колег до себе для виступів із лекціями. Можна, пригадати, що Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАНУ входив до організаційного комітету найстарішого та найавторитетнішого сходознавчого форуму світового масштабу ‑ XXXVII Міжнародного конгресу сходознавців, що проводився 2004 р. в Москві.

     Щорічно Інститут організовує міжнародну наукову конференцію «Сходознавчі читання ім. А. Ю. Кримського», на яку з’їжджаються представники різних країн світу, ця конференція проводилася вже 17 разів.

     В інституті постійно працює науковий семінар, де заслуховуються доповіді як співробітників Інституту так і широкого кола науковців з України та інших країн, тільки у поточному році нас відвідало з лекціями три професори із наукових установ  Польші, Німеччини та Тайваню. Варто зазначити, що саме загальне зібрання науковців на семінарі, а не вчена рада, першим рекомендує до захисту чи відхиляє дисертаційні дослідження зі сходознавчої тематики, які подаються до спеціалізованих рад по захисту дисертацій.

     Незважаючи на надзвичайно обмежене фінансування Інститут випускає три профільні періодичні видання: «Східний світ», «Сходознавство», «Китаєзнавчі дослідження». Серед редакційної колегії цих видань є прізвища відомих українських та світових науковців. Невідомо, чи залишаться ці видання після злиття Інституту сходознавства із Інститутом всесвітньої історії, і не зрозуміло, що в такому випадку ми маємо сказати своїм західним колегам, які входять до наших редколегій.

     За двадцять два роки діяльності Інституту його співробітники видали велику кількість статей та монографій, це при тому, що держава не фінансує видання більшості наших монографій чи збірників, ми залучаємо до цього гранти, спонсорську допомогу, або навіть видаємо власним коштом авторів.

     В Інституті працюють дві спеціалізовані ради - зі спецільності «Всесвітня історія», та зі спеціальності «Мови народів Азії, Африки та аборигенних народів Америки». Обидві ради є унікальними, тут захищаються дисертації зі всієї України, і навіть із закордону. Працює аспірантура Інституту за спеціальностями: «Всесвітня історія», «Мови народів Азії, Африки та аборигенних народів Америки», та «Джерелознавство».

     За роки діяльності Інституту сформувалась унікальна бібліотека, де зібрані видання різними східними та західними мовами, в тому числі стародруки та раритети; більшість книг із цієї книгозбірні – єдиний примірник на всю Україну. Бібліотека поповнюється завдяки міжнародним зв’язкам нашого Інституту та його співробітників, книгообміну та даруваннями, попри те, що кошти, які виділяються на фінансування бібліотеки – просто мізерні. Буде дуже прикро, якщо ця унікальна книгозбірня розчиниться в іншій бібліотеці, і невідомо, наскільки доступними будуть ці книги в такому разі, адже не кожна бібліотека зможе дозволити собі бібліотекарів, які хоч якось змогли б розібратись в східних мовах та системах письма.

     Працює сайт Інституту, поки-що лиш українською мовою, але Інститут планує запустити також англійську версію. Сайт живий, він постійно оновлюється і наповнюється новими матеріалами, зокрема викладаються онлайн публікації Інституту та його наукова періодика, що робить їх загальнодоступними.

     Хочется замовити слово і за технічних працівників, яких у випадку злиття інститутів мають скоротити в першу чергу, всі вони є інтегрованою частиною колективу нашого Інституту, всі, хто робить вичитку текстів і підготовку до друку видань, публікацій, хто працює в бібілотеці над каталогізацією книг, готує щодень документацію, яка має обслуговувати функціонування Інституту, цей невеликий персонал за роки роботи в Інституті здобув цінний досвід як працювати в колективі із вченими сходознавцями, знає, якою є специфіка роботи із сходознавчими текстами, виданнями, літературою, термінологією; як обходитись із різними письмовими системами, знаками, шрифтами, програмами, тощо, що дозволяє швидко знаходити порозуміння між науковцями та технічними працівниками при підготовці публікацій Інституту та організації різних заходів.

     Тобто Інститут є частиною НАН України, яка активно функціонує, яка виконує свої статутні завдання. Так, він не є великим за кількістю своїх працівників, але чи є невелика чисельність наукової Інституції її недоліком, коли колектив працює?

     Звичайно у нас є проблеми, ми не позбавлені недоліків, але ні проблем, ні помилок ні недоліків нема у тих лише, хто нічого не робить. Ми бачимо наші досягнення і недоробки і працюємо над примноженням перших та усуненням останніх.

     Окрім суто наукової місії, наш інститут відіграє важливу суспільно-політичну роль. По-перше, він є координуючим центром всіх сходознавчих студій на теренах нашої держави, він долучений до більшості проектів між-інституційного характеру, які проводяться в українській орієнталістиці. По-друге, він є центром, через який здійснюються контакти між ученими різних спеціальностей з України та країн Сходу. Навіть більше, фактично Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ виконує окремі функції Українського дому, тобто, представництва України в країнах Сходу. Посольства, вищі навчальні заклади, наукові центри та культурні установи країн Сходу звертаються в першу чергу до Інституту сходознавства щодо посередництва у пошуках контактів із науковими чи культурними установами України, для організації культурних обмінів, виставок, презентацій, тощо. Образно кажучи: Інститут сходознавства – є нашим вікном, в якому Україна бачить Схід та вікном для Сходу, в якому він має змогу побачити Україну.

     Непересічне значення має Інститут і для державної влади безпосередньо, наші співробітники готують для потреб державних інституцій всіх рівнів та різних профілів аналітичні записки, доповіді, дослідження специфіки політичної чи суспільної ситуації в певних країнах чи регіонах, моніторинг масс-медія східними мовами, врешті переклади зі східних мов та на східні мови офіційних документів, виступають перекладачами при окремих міжнародних візитах найвищих очільників держави, тощо.

     На фоні глобалізаційних процесів, які відбуваються зі світом, в якому Європа і західний світ є важливими, але далеко не єдино важливими гравцями міжнародної політики та економіки, актуальність значення дослідження східних країн, зокрема Китаю, Індії, арабського світу, зростає постійно, тому рішення щодо розчинення сходознавства у всесвітній історії, чи в будь-якій іншій дисципліні, є незрозумілим і необгрунтованим. Це втрата наукового ресурсу держави, відновити який буде дуже важко, і набагато більш витратно, ніж ті кошти, які зараз НАНУ намагається заощадити. Адже, через деякий час знову постане потреба його відновлення. На друге відновлення пішло 22 роки, і Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ лише почав своє становлення як наукова установа, лише склався як єдиний цілісний науковий організм. А скільки часу, зусиль і грошей знадобиться на третє його відновлення? 

Висловлюю свою подяку в.о. директора Інституту сходознавства к. і. н. Д.А. Радівілову та зав. відділом сучасного Сходу д. філол. н. О. В. Богомолову за критичні зауваження до тексту цієї статті.