Див. рецензію Олексія Чередніченка:
Помилки, одруки або неточності, допущені у моїй праці «Повсякденне життя міст Англії ХІ-ХІІІ ст.» (видавництво «ПЕНМЕН», 2019), слід вважати моїми власними. У цій книжці немає наукового редактора й рецензентів. Дякую панові Олексію Чередніченку за всю виконану ним редакторську роботу в рецензії у двох частинах. Я обов’язково врахую зауваження, поради та припущення кандидата історичних наук, незалежного дослідника Олексія Чередніченка при другому виданні моєї книги.
Чи потрібне друге перевидання?
Моя ідея переробити дисертацію за цією темою (яку я захистив у 2016 році) у науково-популярну книгу (на початку 2019, хоча перша презентація відбувалася в останніх днях грудня 2018-го) навряд чи була наміром, що у рецензії пана Олексія віднесено до «переваг книжки». Як він пише, що це була «знаменна подія на доволі бідній ниві досліджень західноєвропейського середньовіччя» [1]. Ця «знаменна подія» має конкретний тираж – 300 копій, з яких на січень 2021 понад сотня залишається непроданими, а переважна частина придбана людьми, яких я знаю особисто чи опосередковано. Щоб розповсюдити ті дві сотні екземплярів книги Україною довелося провести майже тридцять презентацій та науково-популярних лекцій протягом двох років. Чи вартували всі затрачені мої власні кошти на видання книги та зусилля на її «просування»? Очевидно, що ні. Тому друге видання не проросте «на українській ниві». Водночас я здобув значний досвід у видавничому процесі, що значно покращить наступні інші мої книги.
Ще раз подяки рецензенту та висновки
Окрім власне рецензованої книжки, пан Олексій добре вичитав всі мої інтерв’ю, праці, що вийшли з цієї теми, інші публікації (навіть студентські роботи). Звичайно, йому знадобилося два роки після видання до сьогодні, щоб не минути «ані титли, ніже тії коми». Об’єм роботи рецензента просто колосальний – тільки 327 прикінцевих приміток! Однак майже всі ці зауваження до моїх напрацювань вже були висловлені паном Олексієм у його власній дисертації під назвою «Повсякденне життя англійського пізньосередньовічного міста» (захищена у квітні 2018 року), що повторює зміст та структуру моєї кваліфікаційної роботи, але стосується XIV-XV ст. Якщо у його дисертаційному підряднику було витримано науковий стиль критики, то в рецензії пан Олексій перетнув межу, перейшовши до особистих образ чи популярно-іронічної манери викладу.
Зрештою, до чого спрямоване це «просіювання» моєї праці, яких висновків дійшов О.Чередніченко у своїй критиці, на які конкретні зауваження мені давати відповідь? Цієї заключної частини у тексті рецензії немає. Парадоксально пан Олексій, який так вправно жонглює моїм текстом, проявляє себе у рецензії як (визнаний? фахівець?) лінгвіст, перекладознавець, історіограф та загальноосвічена людина, та не може висловити чітко й лаконічно резолюцію.
Що пропонує пан Олексій натомість?
За такої значної критики моєї діяльності в медієвістиці (бо рецензія стосувалася не тільки опублікованої книжки), очевидно, що пан Олексій має свої значні наукові здобутки (уточнення: ним не було опубліковано жодної наукової праці після захисту дисертації), а наші з ним розвідки у напрямку повсякденного життя міст Англії доби середньовіччя (якщо я насправді помиляюся у прочитанні та інтерпретації джерел) мають різні констатації.
Наведу приклад, коли ми дійсно з ним концептуально розбіжні. Щоб спростити читання та порівнювати рівнозначні тексти за стилем й метою написання, наведу уривки з двох авторефератів дисертацій, підкреслю відмінності.
Можете завантажити самостійно з офіційного сайту, якщо у вас виникли сумніви в правдивості моїх цитат чи номера сторінки, http://scc.univ.kiev.ua/
| Розділ 2.1. «Будинок англійського бюргерства» (Охріменко О., Автореферат 2016, с. 7) |
Розділ 2.2. «Житлові умови» (Чередніченко О., Автореферат 2018, с. 7-8)
|
| Життя англійського бюргерства високого середньовіччя зосереджувалося навколо дому. Їхній будинок поєднував у собі як приватний, так і публічний простір (холи та крамниці поруч з приватними кімнатами). Конструкція будинку в містах Англії розвинутого середньовіччя з основами-балками та черепицею як накриттям, багатоповерхова, з численними розгалуженнями та, фактично, індивідуальною розбудовою. В ХІ-ХІІІ ст. відбувається закономірний перехід від дерев’яного до кам’яного будівництва, з використанням цегли. Імена майстрів-будівельників увіковічнюють на зведених ними спорудах. Англійці високого середньовіччя в містах не жили в повному смороді чи бруді: в повсякденному житті кожен дбав про середовище, що його оточує, санітарію власного будинку, гігієну побуту. Внутрішнє оздоблення та хатнє начиння будинків бюргерів Англії ХІ-ХІІІ ст. свідчить про прагнення до комфорту та прояви індивідуальності. | Життя англійського пізньосередньовічного бюргерства зосереджувалося навколо дому. Їхній будинок поєднував у собі як приватний, так і публічний простір (холи та крамниці поруч з приватними кімнатами). Конструкція будинку в містах Англії пізнього середньовіччя з основами-балками та черепицею як накриттям, багатоповерхова, з численними розгалуженнями та істотними елементами індивідуальної забудови. В ХІV-ХV ст. відбувається закономірний перехід від дерев’яного до кам’яного будівництва, з використанням цегли. Імена майстрівбудівельників увічнюють на зведених ними спорудах. Англійці пізнього середньовіччя в містах не жили в повному смороді чи бруді: в повсякденному житті кожен дбав про середовище, що його оточує, санітарію власного будинку, гігієну побуту. Внутрішнє оздоблення та хатнє начиння будинків бюргерів Англії XIV-XV ст. свідчить про прагнення до комфорту та прояви індивідуальності. |
Думаю, мені варто скоординувати й інші свої висновки з роботами пана Олексія, щоб чільніше рухатися в одному руслі та уникнути таких кричущих розбіжностей. Чекаю на його монографію за цією ж тематикою, що відрізнятиметься науковою досконалістю.
То «що не так з українською медієвістикою»?
Дріб’язкове вичитування текстів паном Олексієм (власне редакторська робота над книжкою), є суттю його рецензії. Він не заперечує моїх концепцій, висновків, суджень чи припущень, методів й методології. З однієї сторони, керуючись китайською філософією, як це робить рецензент, «напад – найкращий захист»: розкритикувати працю, яку дійсно знаєш «до коми». З іншої, О. Чередніченко, не продовжуючи наразі наукову кар’єру, легкий у висловленні своєї критики. Такої критики, ніби він закінчив якийсь інший навчальний заклад з першої десятки світового рейтингу, де йому дали всі знання та навички як медієвіста, які мене позбавлено (і він, і я – випускники одного з його ж навчального закладу, навчалися в одного і того ж наукового керівника).
Дійсно, у праці «Повсякденне життя міст Англії ХІ-ХІІІ ст.» (чи як дисертації, чи як книжки) помилки, одруки або неточності – допущенні мною через мою самоосвіту в давніх мовах, палеографії та інших спеціальних історичних дисциплінах, лінгвістиці, перекладознавстві тощо. І я продовжую вчитись далі.
Зрештою, в цьому і є одна з проблем української медієвістики, виражена змістом рецензії пана Олексія: дисертанти після отримання «для галочки» або через власні амбіції статусу «кандидата наук» / «доктора філософії» й залишаються «на тому ж рівні», не навчаються, не удосконалюються, не вникають в наукове українське чи світове середовище, живуть однією й тією ж науковою темою ще кілька десятиліть. Тому не дивно, що пана Олексія турбує лише «актуальність та наукова новизна». Йому через дерева не вдається побачити лісу.
[1] «Доволі бідною нивою» українська медієвістика була, можливо, у 1990-ті роки. За останні тридцять років захищено кілька десятків дисертацій, так само частина з них опублікована у вигляді монографій чи популярних праць. Наприклад, праця Тимура Горбача «Inter pacem et bellum. Польща і Німецький орден у ХІІІ – на початку ХV ст.» (Київ, 2017), яка перед тим була його дисертацією (захищена у 2013 році). Загалом в Україні зараз понад сотня медієвістів: див. Головко О.Б. Історики-медієвісти сучасної України: довідник [відп. ред. С.А. Копилов]. Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2016. 68 с.